Договір зберігання

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання у майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що передана на зберігання.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 ЦК).

За договором зберiгання одна сторона (зберiгач) зобов'язується зберiгати рiч, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), i повернути її поклажодавцевi у схоронностi.

Договором зберiгання, у якому зберiгачем є особа, що здiйснює зберігання на засадах пiдприємницької дiяльностi (професiйний зберiгач), може бути встановлений обов'язок зберiгача зберiгати рiч, яка буде передана зберiгачевi у майбутньому.

Договір складського зберігання - це договір, за яким товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у схоронності (ч. І ст. 957 ЦК).

Договiр зберiгання речi, прийнятої ломбардом вiд фiзичної особи, оформляється видачею iменної квитанцiї. Цiна речi визначається за домовленiстю сторiн.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свiй рахунок речi, прийнятi на зберiгання у повнiй сумi їх оцiнки. Рiч, яку поклажодавець не забрав iз ломбарду пiсля спливу трьох місяців вiд дня закiнчення строку договору зберiгання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Iз суми виторгу, одержаної вiд продажу речi, вираховується плата за зберiгання та iншi платежi, якi належить зробити ломбардовi. Залишок суми виторгу повертається поклажодавцевi.

Банк може прийняти на зберiгання документи, цiннi папери, дорогоцiннi метали, камiння, iншi коштовностi та цiнностi. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинiв з цiнними паперами, прийнятими на зберiгання.

Камери схову загального користування, що перебувають у віданні органiзацiй, пiдприємств транспорту, зобов'язанi приймати на зберігання речi пасажирiв та iнших осiб незалежно вiд наявностi у них проїзних документiв.

На пiдтвердження прийняття речi на зберiгання до камери схову (крім автоматичних камер поклажодавцевi видається квитанцiя або номерний жетон. Збитки, завданi поклажодавцевi внаслiдок втрати, нестачi або пошкодження речi, зданої до камери схову, вiдшкодовуються протягом доби з моменту амери схову, вiдшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх вiдшкодування у розмiрi суми оцiнки речi, здiйсненої при переданнi її на зберiгання.

Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберiгати рiч, встановлюється правилами, що видаються вiдповiдно до транспортних кодексiв (статутiв), або за домовленiстю сторiн. Якщо сторона не забрала рiч у встановленi строки, камера схову зобов'язана зберiгати її протягом трьох мiсяцiв. Зi спливом цього строку рiч може бути продана у порядку, встановленому законом.

У разi втрати квитанцiї або номерного жетона рiч, здана до камери схову, видається поклажодавцевi iз наданням доказiв належностi йому цiєї речi.

До договору про зберiгання речi в автоматичних камерах схову застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Готель вiдповiдає за схороннiсть речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Рiч вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працiвникам готелю або знаходиться у вiдведеному для особи примiщеннi.

Готель вiдповiдає за втрату грошей, iнших цiнностей (цiнних паперiв, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо переданi готелю на зберiгання.

У разi втрати чи пошкодження речi особа зобов'язана негайно повiдомити про це готель. Якщо до закiнчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю, вважається, що її речi не були втраченi чи пошкодженi.

Положення цiєї статтi застосовуються до зберiгання речей фiзичних осiб у гуртожитках, мотелях, будинках вiдпочинку, пансiонатах, санаторiях та iнших органiзацiях, у примiщеннях яких особа тимчасово проживає.

Двi або бiльше осiб, мiж якими виник спiр про право на рiч, можуть передати цю рiч третiй особi, яка бере на себе обов'язок пiсля вирiшення спору повернути рiч особi, якiй вона буде присуджена судом або за погодженням усiх осiб, мiж якими є спiр. Рiч, яка є предметом спору, може бути передана на зберiгання за рішенням суду.

Список використаних джерел

1. Цивільне право. Том. 2. [Текст]: підручник. Видання друге, перероблене і доповнене. /Під ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. - М.: "ПБОЮЛ Л.В. Рожніков ", 2009. - 720 с.

2. Е.А. Мичурин, Гражданское право Украины в схемах, [Текст]: учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006. - 450 с.

3. Цивільне право України за загальною редакцією В.І. Борисової, І.В. Фатеевої та В.Л. Яроцького, [Текст]: Київ Юринком Интер 2007. - 478 с.

4. Черняков В.М. монографія «Реформація цивільного права» [Текст]: К. 1995 р.

5. Брагинский М.Й. Договор хранения. [Текст]: М.: Статут, 1999. - с. 45.

6. Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. Цивільне право України [Текст]: - К.: Кондор, 2006. - с. 201.

7. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України. [Текст]: - К.: Істина, 2007. - с. 634-635.

8. Брагинский М.Й. Договор хранения. [Текст]: - М.: Статут, 1999. - С. 45.

9. Цивільне право України [Текст]: підручник: У 2 - х кн./ О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - 2-е вид., допов. і перероб. -К.: Юрінком Інтер, 2005.

10. Цивільне право України [Текст]: Підручн У 2-х кн / За ред. О.В. Дзери. Н.С. Кузнєцової - К., 1999 - с. 527.

11. Е.А. Мичурин, Гражданское право Украины в схемах, [Текст]: учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006 - с. 590.

12. Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О. Цивільне право України. [Текст]: навч. посібник. - К.: Кондор. - 2006. - 356 с.

13. Цивільний кодекс України [Текст] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 40-44, ст. 356.

14. Конституція України [Текст] // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

15. Митний кодекс [Текст] // Відомості Верховної Ради. - N 38-39. - С. 288.

16. Цивільний процесуальний кодекс України[Текст] // із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право» 2007 р.

17. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] //: У 2 т./За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. -К.: Юрінком Інтер, 2005.

Додаток

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, пр. Миру, 20 телефон 67-28-47

Іменем України

РІШЕННЯ

11 квітня 2013р. справа № 927/267/13-г

За позовом: Приватного підприємства «Захід-Агроінвест», вул. Лук'яновича, 3а, м. Тернопіль, Тернопільська обл., 46020

До відповідача: Приватного підприємства «Северукрагро», пр-т. Перемоги, 31, кв. 20, м. Чернігів

Про стягнення 34217 грн. 19 коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: 02.04.13 р. та 11.04.13 р. - Наконечний С.В. представник довіреність від 04.09.12 р.

Від відповідача: 02.04.13 р. та 11.04.13 р. - Бахмач О.В. адвокат за договором про надання адвокатських послуг від 19.03.13 р.

Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні з 02.04.13 р. до 11.04.13 р. перерви на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання зерна згідно договору складського зберігання зерна № 22-06/1640 від 22.06.11 р. за тарифом, встановленим договором складського зберігання за період з 18.08.11 р. по 01.05.12 р. в розмірі 13188,55 грн., заборгованості за послуги зберігання зерна після встановленого договором складського зберігання строку за період з 02.05.12 р. по 31.12.12 р. за подвійним тарифом у розмірі 21028,64 грн.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що між сторонами 22.06.11 р. було укладено договір складського зберігання № 22-06/1640 і ПП «Северукрагро» здав позивачу на зберігання 2445598 кг зерна, за зверненням відповідача фактично було відвантажено 2380270 кг зерна, на зберіганні у ТОВ «Ланагропром» залишилося 63586 кг зерна, яке не було відпущено відповідно до п. 3.8 договору. Відповідач зазначає, що оскільки у ПП «Северукрагро» виникла заборгованість перед ТОВ «Ланагропром» на суму 121312,72 грн., то директор останнього 23.08.11 р. за вих. № 23/01 звернувся листом до директора ПП «Северукрагро», в якому повідомлялося, що у зв'язку з неспроможністю оплатити послуги ТОВ «Ланагропром» змушений зарахувати зерно кукурудзи по ціні 1900 грн. за тонну в кількості 63,568 тонн в рахунок заборгованості. У п. 3.8 договору сторони погодили, що «Зерновий склад» має право не відпускати «Поклажодавцю» останню партію зерна, вартість якого відповідає сумі не оплачених послуг наданих «Поклажодавцю» «Зерновим складом», зарахувати відповідну кількість зерна «Поклажодавця» в рахунок заборгованості перед «Зерновим складом». Відповідач стверджує, що складські квитанції № 647 від 22.06.11 р. та № 650 від 14.07.11 р. з відмітками «погашено» також передбачають собою відсутність зерна на зберіганні, а видача складської квитанції № 881 на 63568 кг (залишок зерна) і переоформлення 20.07.11 р. її на складську квитанцію № 25 чинним законодавством не передбачена, що складська квитанція № 881 від 23.08.11 р. та складська квитанція № 25 від 20.07.11 р. не передавалася і жодних підписів в Реєстрі складських документів на зерно на підтвердження отримання складського документа на зерно не ставилося. Що стосується вимог позивача по оплаті послуг по зберіганню зерні після встановленого договором строку за подвійним тарифом, то відповідач зазначив, що п. 7.3 договору передбачено, що «Зерновий склад» зобов'язаний письмово повідомити не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна «Поклажодавця» про закінчення строку зберігання і визначити термін витребування зерна, що в матеріалах справи та у ПП «Северукрагро» відсутні жодні письмові повідомлення про закінчення строку зберігання зерна і визначення терміну його витребування, що передбачає собою не виконання умов п. 7.3 договору складського зберігання зерна № 22-06/1640, що рішенням господарського суду Чернігівської області по справі № 5028/12/54/2012 було визначено, що оскільки повернення зерна зі зберігання потребує оформлення відповідних документів, строк зберігання зерна, визначений п. 7.1 договору, взаємопов'язаний із обов'язком «Зернового складу» повідомити відповідача письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна про закінчення строку зберігання і визначення терміну витребування зерна, таким чином, у позивача відсутні підстави для нарахування вартості послуг по зберіганню зерна за подвійним тарифом за період з 02.05.12 р. по 24.10.12 р.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 21.03.13 р. надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом. Під час розгляду справи представниками сторін не заявлені клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.13 р. надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги зберігання зерна після встановленого договором складського зберігання строку, а саме з 21028,64 грн. за період з 02.05.12 р. по 30.11.12 р. до 16593,31 грн. за період з 02.05.12 р. по 31.03.13 р., зменшити розмір позовних вимог в цілому з 34217,19 грн. до 29781,86 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття судом рішення по справі збільшити, зменшити розмір позовних вимог, а подане позивачем клопотання про зменшення розміру позовних вимог не змінює предмет спору, не суперечить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а тому приймається судом. З огляду на викладене судом приймається зменшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення боргу за послуги зберігання зерна після встановленого договором складського зберігання строку на суму 4435,33 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.13 р. надав пояснення щодо заперечень ПП «Северукрагро» проти позову, в якому виклав свою позицію щодо наявності зерна на складі, щодо зарахування 63568 кг. зерна, належного відповідачу в рахунок заборгованості перед позивачем, щодо видачі складської квитанції на залишок зерна, щодо вирахування природних втрат зерна.

Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 956 Цивільного кодексу України визначено, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи. Відповідно до частини 1 ст. 957 Цивільного кодексу України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Аналогічна норма міститься в ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями, в тому числі в їх мотивувальних частинах.

Так, рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.11.12 р. у справі № 5028/12/54/2012 за позовом приватного підприємства «Захід-Агроінвест» до приватного підприємства «Северукрагро» про стягнення заборгованості, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.13 р., встановлено, що 22.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланагропром» («Зерновий склад»), правонаступником якого є ПП «Захід-Агроінвест», відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого протоколом № 3 Загальних зборів учасників ПП «Захід-Агроінвест» від 31.07.2012 року, державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи проведено 01.08.2012 року, номер запису 16461050018000142, та Приватним підприємством «Северукрагро» («Поклажодавець») було укладено договір складського зберігання № 22-06/1640. Факт передачі ПП «Захід-Агроінвест» дебіторської заборгованості по договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.2011 р. підтверджується передавальним актом від 20.07.2012 р. та розшифровкою до передавального акту строчки 160, які підписані ліквідаційною комісією ТОВ «Ланагропром» та директором ПП «Захід Агроінвест».

Відповідно до п. 1.1 договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.2011 року, «Поклажодавець» зобов'язався у присутності уповноваженого представника, передати зерно на зберігання, а «Зерновий склад» зобов'язаний прийняти дане зерно на зберігання на умовах визначених даним договором.

Пунктами 3.5-3.6 договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.2011 року передбачено, що передача зерна від «Поклажодавця» до «Зернового складу» і навпаки оформляється накладною або актом приймання-передачі. «Зерновий склад» видає «Поклажодавцю» складські документи на зерно не пізніше двох днів після прийняття зерна на зберігання. «Поклажодавець» зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, сушки, очистки та зберігання зерна, а також за додаткові послуги (п. 3.7 договору).

При розгляді справи № 5028/12/54/2012 рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.11.12 р. було встановлено та не потребує повторного доведення згідно ст. 35 ГПК України, що «Поклажодавцем» (ПП «Северукрагро») відповідно до складських квитанцій на зерно: № 647 від 22.06.2011 року серії АУ № 479517 та № 650 від 14.07.2011 року серії АУ № 479523 було передано на «Зерновий склад» (ПП «Захід Агроінвест») зерно кукурудзи загальною вагою 2445598 кг, що також підтверджується Актами № 125 від 22.06.2011 року та № 127 від 14.07.2011 року. На виконання листа ПП «Северукрагро» вих. № 0712/01 від 12.07.2011 року щодо відвантаження кукурудзи фуражної, ПП «Захід Агроінвест» було відвантажено 2380270 кг зерна, що підтверджується зведеною складською відомістю відвантаження, товарно-транспортними накладними на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом № 360, 383, 399, 440, 461, 499, 549, 579, 603, 620, 760, 810, 898. Після проведення розрахунків втрат у вазі в результаті зниження вологості і смітної домішки та втрат при зберіганні, непридатних відходів, кількість кукурудзи, належної до повернення відповідачу становить 63398 кг. Позивачем 23.08.2011 р. відповідно була виписана відповідачу складська квитанція № 881 на 63568 кг зерна, яка була переоформлена 20.07.2012 р. на складську квитанцію № 25 у зв'язку з реорганізацією ТОВ «Ланагропром».

Слід зазначити, що розрахунок кількості зерна кукурудзи 63398 кг, яке підлягає поверненню позивачем відповідачу після проведення розрахунків втрат у вазі в результаті зниження вологості і смітної домішки та втрат при зберіганні, наведений безпосередньо позивачем в акті-розрахунку № 27 від 27.04.12 р.

Частиною 1 ст. 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 7.1 Договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.2011 року, сторонами встановлено строк зберігання зерна до 01 травня 2012 року.

Після закінчення строку зберігання зерна «Поклажодавець» зобов'язаний забрати зерно у «Зернового складу» (п. 7.2 договору).

Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України визначено, що якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

У відповідності до п.8.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Кінцевий строк дії договору сторонами не визначений. Поняття строк дії договору і строк зберігання зерна не є тотожними.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.11.12 р. по справі № 5028/12/54/2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.13 р., встановлено, що згідно п. 7.3 договору Зерновий склад зобов'язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити «Поклажодавця» про закінчення строку зберігання і визначити термін витребування зерна, що згідно п. 3.9 договору у разі коли «Поклажодавець» не забрав зерно у строк встановлений цим договором, то він зобов'язується оплатити «Зерновому складу» послуги за зберігання однієї тони зерна за кожний день за подвійним тарифом, а також оплатити всі затрати, понесені «Зерновим складом», при проведенні інвентаризації та зачистці зерна, що оскільки повернення зерна зі зберігання потребує оформлення відповідних документів, строк зберігання зерна, визначений в п 7.1 договору, взаємопов'язаний із обов'язком «Зернового складу» повідомити відповідача письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна про закінчення строку зберігання і визначення терміну витребування зерна, що відповідно пункт 3.9. договору надає «Зерновому складу» право здійснювати нарахування подвійної плати за зберігання зерна після закінчення терміну зберігання, якщо «Поклажодавець» зерна у запропонований «Зерновим складом» термін, відповідно до п. 7.3 договору та ст. 31 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», не забрав зерно. У вказаному рішенні встановлено, що ПП «Захід-Агроінвест» не подало суду доказів, які підтверджують факт направлення ним письмового повідомлення відповідачу не пізніше ніж за сім днів до закінчення строку зберігання зерна про закінчення строку зберігання і визначення терміну витребування зерна, а тому у позивача відсутні підстави для нарахування вартості послуг по зберіганню зерна за подвійним тарифом після 01.05.12 р.

Пунктом 4.2 договору, сторонами було визначено тарифи на послуги «Зернового складу», зокрема зберігання 1 тони на місяць 23,80 грн., в тому числі ПДВ 3,97 грн.

Частиною 1 ст. 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Аналогічна норма містить і в ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 4.3 Договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.2011 року, «Поклажодавець» сплачує вартість послуг пов'язаних із зберіганням зерна згідно виставлених рахунків на протязі 3-х банківських днів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем складено Акт № ЗА-00000085 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.10.12 р., згідно якого вартість послуг по зберіганню зерна становить 13188,55 грн. та виписано рахунок на оплату № 94 від 25.10.12 р. на суму 13188,55 грн., до якого додано розрахунок зберігання за період з 18.08.11 р. по 01.05.12 р.

У вимозі про оплату послуг від 30.10.12 р. позивач зазначив, що 17.08.11 р. була остання відгрузка зерна «Зерновим складом» на користь ПП «Северукрагро», строк зберігання зерна за договором від 22.06.11 р. до 01.05.11р., що ПП «Северукрагро» не оплатило послуги зберігання зерна та просив відповідача оплатити послуги зберігання зерна за період з 18.08.11 р. по 01.05.11 р. згідно виставленого рахунку-фактури на оплату.

Вимога про оплату послуг від 30.10.12 р., акт № ЗА-00000085 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.10.12 р. та рахунок на оплату № 94 від 25.10.12 р. на суму 13188,55 грн. направлені позивачем на адресу відповідача 31.10.12 р. рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення, що підтверджується матеріалами справи.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем складено Акт № ЗА-00000160 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.12.12 р., згідно якого вартість послуг по зберіганню зерна становить 21028,64 грн. та виписано рахунок на оплату № 108 від 03.12.12 р. на суму 21028,64 грн.

У вимозі про оплату послуг від 04.12.12 р. позивач зазначив, що 17.08.11 р. була остання відгрузка зерна «Зерновим складом» на користь ПП «Северукрагро», що строк зберігання зерна за договором від 22.06.11 р. закінчився 01.05.12 р., а станом на 01.12.12 р. зерно відповідача у кількості 63,398 тон (враховуючи природні втрати) зберігається на складі, та просив відповідача оплатити послуги зберігання зерна за період з 02.05.12 р. по 30.11.12 р. згідно виставленого рахунку-фактури у розмірі 21028,64 грн.

Вимога про оплату послуг від 04.12.12 р., акт № ЗА-00000160 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.12.12 р. та рахунок на оплату № 108 від 03.12.12 р. на суму 21028,64 грн. направлені позивачем на адресу відповідача 05.12.12 р. рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення, що підтверджується матеріалами справи.

Вимоги про оплату послуг від 30.10.12 р. та від 04.12.12 р. з додатками, направлені на адресу відповідача, повернулися на адресу позивача з відміткою підприємства зв'язку «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується доданими позивачем до матеріалів справи копіями конвертів та рекомендованих повідомлень про відправлення вище зазначеної кореспонденції, оригінали яких оглянуті судом у судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем дотримані вимоги, щодо направлення на адресу відповідача рахунків для оплати послуг за зберігання зерна по договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.11 р., невручення вимог про оплату відповідачем послуг від 30.10.12 р. та від 04.12.12 р. з доданими до них документами відбулося не з вини позивача, а у зв'язку з неявкою відповідача за отриманням адресованої йому позивачем рекомендованої кореспонденції.

З матеріалів справи вбачається направлення позивачем на адресу відповідача 03.04.13 р. вимоги від 02.04.13 р. про оплату послуг по зберіганню зерна у розмірі 16593,31 грн. за період з 02.05.12 р. по 31.03.13 р., акта № ЗА-00000075 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.04.13 р. та рахунку на оплату № ЗА-00000075 від 01.04.13 р. Вказані документи отримані відповідачем 05.04.13 р. згідно поштового повідомлення № 4740200379630. У вимозі позивач зазначає, що зерно відповідача у кількості 63,568 тон продовжує зберігатися та просить відповідача витребувати вказане зерно зі складу у 7-денний термін після отримання листа, або погодити інший термін витребування зерна.

На час розгляду справи, відповідач вимоги позивача не виконав, за надані послуги зберігання зерна за період з 18.08.11 р. по 31.03.13 р. по договору складського зберігання № 22-06/1640 від 22.06.11 р. не розрахувався.

Згідно п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704, визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на проведення зарахування зерна кукурудзи, яке залишилося на зберіганні у позивача в кількості 63,568 тон по ціні 1900 грн. за тону в рахунок погашення заборгованості, судом не прийняті до уваги, оскільки вказані твердження відповідача спростовані рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.11.12 р. у справі № 5028/12/54/2012, яке набрало законної сили.

У відповідності до приписів ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем на час розгляду даної справи не подано належних та допустимих доказів у розумінні приписів Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року N 198, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо погашення складської квитанції № 25 від 20.07.12 р. на 63568 кг зерна кукурудзи 3 кл. (кормові потреби), яка була виписана у зв'язку з реорганізацією ТОВ «Ланагропром», щодо припинення зобов'язань позивача по зберіганню зерна кукурудзи у кількості 63568 кг, а з 27.04.12 р. - 63,398 тон зерна кукурудзи (враховуючи природні втрати), та в свою чергу припинення зобов'язань відповідача щодо оплати послуг із зберігання зазначеного зерна.

Суд також відхиляє твердження відповідача, що видача складської квитанції № 881 на 63568 кг (залишок зерна) і переоформлення 20.07.11 р. її на складську квитанцію № 25 чинним законодавством не передбачена, що складська квитанція № 881 від 23.08.11 р. та складська квитанція № 25 від 20.07.11 р. не передавалася і жодних підписів в Реєстрі складських документів на зерно на підтвердження отримання складського документа на зерно не ставилося. Так, відповідно до п. 1.5 Підрозділу 1 Розділу 5 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики № 661 від 13.10.08 р., у разі повернення зерна частинами зерновий склад повинен видати його власнику новий складський документ на зерно, перший та другий примірник якого повинні бути погашені в установленому порядку, крім того, законодавство не містить чіткого переліку підстав переоформлення складських документів і не вказується на обмеження щодо їх переоформлення у зв'язку із реорганізацією зернового складу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач, з врахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог, яке прийняте судом, просить стягнути з відповідача 13188,55 грн. заборгованості за послуги по зберіганню зерна за період з 18.08.11 р. по 01.05.12 р. (в межах встановленого договором складського зберігання зерна строку) та 16593,31 грн. за період з 02.05.12 р. по 31.03.13 р. (після встановленого договором складського зберігання зерна строку), а всього 29781,86 грн. заборгованості за послуги по зберіганню зерна.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок вартості послуг по зберіганню зерна, суд доходить висновку, що останнім не вірно проведені нарахування заборгованості за послуги по зберіганню зерна, виходячи з наступного.

Як свідчить наведений позивачем розрахунок зберігання зерна за період з 18.08.11 р. по 01.05.12 р., останнім проводені арифметичні нарахування виходячи із кількості зерна, яке перебуває у нього на зберіганні - 65,328тон, а за період з 02.05.12 р. по 31.03.13 р. - арифметичні нарахування проведені виходячи із кількості зерна, яке перебуває у позивача на зберіганні - 63,568 тон. При проведенні розрахунку заборгованості відповідача зі зберігання зерна по договору № 22-06/1640 від 22.06.11 р. позивачем безпідставно не враховано, що згідно складської квитанції на зерно № 881 від 23.08.11 р. кількість зерна кукурудзи відповідача, яке перебуває на зберіганні у позивача становить 63568 кг, а з 27.04.12 р. - 63,398 тон зерна кукурудзи (враховуючи природні втрати) згідно акта-розрахунку № 124 від 27.04.12 р.

Отже, враховуючи вище наведене та приймаючи до уваги, що за період зберігання зерна відповідача з 18.08.11 р. по 31.03.13 р. відбулася зміна у кількості зерна кукурудзи відповідача, що перебуває на зберіганні у позивача на підставі договору № 22-06/1640 від 22.06.11 р., а позивачем під час проведення розрахунку заборгованості відповідача з оплати послуг по зберіганню зерна не враховані такі зміни, суд приходить до висновку, що за період з 18.08.11 р. по 01.05.12 р. підлягає нарахуванню відповідачу послуги за зберігання зерна у сумі 12784,45 грн., а за період з 02.05.12 р. по 31.03.13 р. - у сумі 16548,92 грн., а всього у сумі 29333,37 грн.

З огляду на те, що відповідачем за період з 18.08.11 р. по 31.03.13 р. не проводилися розрахунки з позивачем за зберігання зерна кукурудзи по договору № 22-06/1640 від 22.06.11 р., суд доходить висновку, що на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за послуги зберігання зерна становить 29333,37 грн. (12784,45 грн.+16548,92 грн.).

Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконав, за надані послуги зберігання зерна не розрахувався, суд з урахуванням вищезазначеного, доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення боргу в сумі 29333,37 грн. В решті позову відмовити.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача та відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1694,59 грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 11, 525, 526, 530, 627, 629, 936, 938, 946, 956, 957, 961 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 26, 27, 28, 31, 37, 43, 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», ст. ст. 22, 33, 34, 35, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Северукрагро» (проспект Перемоги, 31, кв. 20, м. Чернігів, р/р 26000060530770 в РУ КБ ПриватБанк м. Чернігів, МФО 353586, код ЄДРПОУ 36339462) на користь Приватного підприємства «Захід-Агроінвест» (вул. Лук'яновича, 3-А, м. Тернопіль, р/р 26005150053 в АБ «Укргазбанк» у м. Київ, МФО 320478, код ЄДРПОУ 32865702) 29333 грн. 37коп. боргу за надані послуги, 1694 грн. 59 коп. судового збору.

Наказ видати після набранням судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 16.04.2013 р.

Суддя Н.Ю. Книш

Размещено на Allbest.ru