Кримінологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінологія

1. Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками

2. Предмет кримінології;

3. Функції та завдання науки;

4. Система та структура кримінологічних знань

1. Проблема протидії злочинності як суспільно небезпечного соціально неприйнятного явища полягає у пошуку, визначені і застосуванні засобів запобігання їй, скорочення суспільної шкоди від неї. Вирішення цих проблем забезпечується у двох напрямках-це практична діяльність держ. органів, передусім правоохоронних і судових, щодо запобігання і протидії злочинності. Це завдання всього суспільства у широкому розумінні і спеціальних органів у вузькому розумінні.

Другий напрям це наукове забезпечення вирішення згаданих проблем, що потребує теоретичного осмислення та наукового обґрунтування засад діяльності, щодо протидії злочинності.

Це вимагає визначення:

1. Природи злочинності як соц. явища;

2. Її походження та детермінації;

3. Причин та умов вчинення злочинів;

4. Ролі особи у механізмі вчинення злочину;

5. Теоретичних основ системи протидії злочинності, усунення чи нейтралізації причин та умов.

Наукове забезпечення протидії злочинності здійснюється комплексом наук, насамперед науками кримінально-правового циклу:

1. Кримінальним правом;

2. Кримінально-процесуальним правом;

3. Криміналістикою;

4. Кримінально виконавчим правом;

5. Наукою судової експертизи;

6. Наукою оперативно розшукової діяльності.

Кожна з цих наук виконує своє завдання та функції, але жодна з них не займається питаннями глибокого вивчення злочинності як цілісного соціально правового явища з метою встановлення закономірностей й розвитку, відтворення, детермінації, тощо.

Злочинність як і злочини, що її утворюють є соціальними явищами. В той же час злочини це її кримінально правові феномени, окрім того вирішення питань, що належить до сфери кримінології потребують теоретичних та прикладних знань не тільки юридичних, а й соціологічної, психологічної, педагогічної, біологічної, психіатричної та інших наук.

Використання наукових знань до інформації інших наук зовсім не означає, що кримінологія не отримує відповідні знання та інформацію самостійно і саме у тому аспекті якого потребує основне завдання кримінології. Такі завдання кримінологія набуває у взаємодії з іншими науками, а взаємодія може мати різні форми та напрямки при вивченні предмета, що є спільним для різних наук, але тільки в конкретних межах і з конкретними цілями. Відповідно наукова співпраця не є поглиненням кримінології як науки, оскільки вона має свої предмет, цілі та завдання.

Аргументи "за" те, що кримінологія юридична наука:

1. Користується понятійним апаратом кримінально правових наук;

2. Нерозривно пов'язана з правом;

3. Є обслуговуючою для крим. права наукою, оскільки крим. право саме не спроможне вирішити своїми засобами питань розроблення системи заходів протидії злочинності.

Аргументи "проти":

1. Кримінологія не вивчає конкретні правові норми;

2. Немає нормативно правової урегульованості як більшість правових юридичних наук;

3. Кримінологія вивчає цілий ряд проблем, що не є юридичними, або правовими і застосовує при цьому неправові засоби пізнання-це питання причин та умов злочинності, її соціальної природи, формування особи злочинця та його ролі у механізмі вчинення злочину, формування системи загально-соціальних заходів профілактики злочинів, віктимологічні проблеми.

Кримінологія соціологічна наука:

"за":

1. Злочинність як основна проблема кримінології є соц. явищем і предметом соціології;

2. Переважно використовує соціологічні методи пізнання.

"проти":

Хоча соц. і вивчає види девіантної поведінки, але вивчає її на високому рівні абстракції не вдаючись до з'ясування природи, механізмів виникнення, змісту такої поведінки, а тим більше не визначає методи та засоби протидії їй, немає такого прикладного завдання вирішення проблеми профілактики злочинів, розроблення заходів ресоціалізації злочинців, забезпечення соціального і правового контролю за ними та за особами, які входять в групу ризику.

Кримінологія комплексна соціально-правова наука.

"за":

Використовує здобутки багатьох, перш за все соціологічної та юридичних наук;комплексність підкреслюється багатоаспектним предметом кримінології

"проти":

У визначенні поняття науки не бажано включати зміст її предмета. Це окреме питання і воно виходить за межі поняття науки. Комплексність може бути притаманна будь-якій науці в залежності від того, що включати в такий комплекс.

Кримінологія-самостійна теоретико-прикладна наука про природу, сутність, закономірності виникнення суспільного прояву злочинності та запобігання їй (Закалюк).

Кримінологія-комплексна наука про злочинність, її сутність та історичні форми прояву детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочину, а також про засоби протидії злочинності та інших пов'язаних з ними антисоціальними явищами.

2. Основним предметом кримінології є злочинність. Інші елементи предмету покликані всебічно розкрити суть основного предмету, є органічно пов'язані з ним. Ці елементи предмету представлені в загальному виді, їх можна згрупувати наступним чином:

1. Злочинність-історично мінливе соціально і кримінально-правове явище, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених в державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно якісними показниками як стан, рівень, структура, характер, географія і ціна;

2. Особа злочинця виступає як система демографічних, соціально-рольових психологічних та інших властивостей суб'єктів злочину;

3. Причини та умови злочину(детермінанти злочинності) є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють злочинність як свій наслідок;

4. Протидія(запобігання) злочинності є системою державних і громадських заходів спрямованих на усунення, або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб схильних до правопорушення.

Віктимологія - це наука про жертву.

Фонові соц. явища, прогнозування злочинності, історія кримінології.

3. Функції кримінології:

1. Загально пізнавальна(описова), тобто кримінологія виявляє певні факти соціальної дійсності пов'язанні із злочинністю, відображає їх властивості і ознаки, дає їх науковий опис;

2. Аналітична, або пояснювальна функція розкриває на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, дає їм наукове пояснення;

3. Прогностична вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

4. Практично-перетворювальна (прикладна). Кримінологічні пояснення, описання і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності.

Завдання кримінології:

1. Дослідження та вивчення наявних та розвитку нових кримінологічних проблем, та формування стратегій, принципів, напрямів, та предметних форм їх вирішення;

2. Розроблення кримінологічних засобів безпосереднього запобігання злочинності, окремих її видів та проявів, насамперед методик та засобів кримінологічного аналізу, прогнозу та планування таких засобів, засобів кримінологічної безпеки, кримінологічної експертизи проектів нормативних актів, оцінки практичної діяльності в цьому напрямку;

3. Зміцнення зв'язку наукових досліджень з практичною діяльністю по протидії злочинності, надання цій діяльності більш наукової обґрунтованості.

4. На підставі аналізу системного значення всіх елементів системної побудови має бути визначений системоутворюючий критерій, що обумовлює структуру, основні зв'язки та змістовну якість системи.

Основним системоутворюючим критерієм побудови системи кримінології є належність елемента цієї системи до предмета кримінології.

1. Центральний елемент системи кримінології - наукова інформація про злочинність, як основний елемент предмета кримінології. До сукупності знань, щодо злочинності входять знання про природу та поняття, основні форми, показники злочинності, інформація про її сучасний стан;

2. Інформаційний комплекс знань про детермінацію злочинності - передумови, причини та умови;

3. Комплекс знань про особу злочинця та механізми злочинної поведінки;

4. Комплекс знань про засади та механізми запобігання злочинності;

5. Комплекс знань про кримінологічне прогнозування та планування заходів протидії злочинності;

6. Комплекс знань про окремі види, групи злочинів.

Структура кримінологічних знань - підручник Закалюк

Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні

(на власне самоопрацювання)

1. Виникнення кримінології як науки;

2. Розвиток кримінології в 20-30 роки ХХ ст.;

3. Відновлення кримінології в СРСР та УРСР у 60-ті роки ХХ ст. та її сучасний стан

Методологія та методи кримінології

1. Поняття методології кримінологічної науки;

2. Методи та методики кримінологічних досліджень

Методологія вчення про шляхи, методи наукового пізнання (дослідження)

Метод - прийом, спосіб дослідження

Методика - сукупність методів дослідження(процедура, техніка дослідження)

1. Процес науково пізнання у будь якій науковій сфері вирізняється технічними передумовами, своїми специфічними методами, засобами та критеріями їх застосування. Саме завдяки цьому наукове знання є не тільки системним, послідовним, а й теоретично, методично контрольованим об'єктивними науковими аргументами.

Сукупність теоретичних передумов, методів та засобів наукового дослідження, становить предмет методології науки, або методології наукового пізнання.

Методологія має такі складові:теоретичні передумови пізнання, методи пізнання, та засоби реалізації останніх.

Методологія кримінології складається із загальнонаукових принципів, вимог, критеріїв наукового пізнання, методологічних особливосте галузей суспільних наук, до яких належить кримінологія, методологічних та методичних положень, методів, способів, засобів власного кримінологічного опрацювання.

Методологія кримінологічного дослідження залежить від предмета та об'єктів дослідження завдань, що ставляться перед дослідниками. При визначені методологічних основ кримінологічного дослідження необхідно врахувати загально-філософські, світоглядні, пізнавальні засади.

Принципово важливим є врахування наступних моментів:

1. Злочинність розглядається як соціальне явище і відповідно при її вивченні використовується методи соціальних наук - соціології, соціальної психології, тощо;

2. Злочинність аналізується у взаємозвязку та взаємодії з іншими процесами та явищами і завжди розглядається в контексті суспільних відносин;

3. Злочинність, злочини, їх детермінанти розглядаються в їх динаміці та зміні;

4. Злочинність, злочини та інші соціальні явища розглядаються в аспекті внутрішніх та зовнішніх протирічь.

2. Центральне місце у будь-якій науковій методології посідають методи наукового пізнання.

Визначення методів пізнання одна з умов виокремлення науки, як самостійної системи знань, свідчення достатнього розвитку її теорії.

Метод - це елемент теорії, результат теоретичного обґрунтування способу пізнання, які звернуті до потреб дослідження.

Методи реалізуються через систему певних операцій, інструментів, процедур. Останні являють собою методику наукового дослідження. Якщо метод це спосіб, напрям дослідження, то методика це техніка дослідження.

Методи наукового пізнання кримінології можна поділити на такі групи:

1. Загальнонаукові методи:

1. Синтез - метод складання, об'єднання елементів,ознак проявів об'єкта в єдине ціле - інтегрування, результатом якого може бути утворення типу системного утворення тощо;

2. Аналіз - мислене, або реальне розєднання цілого на складові елементи Результатом може бути структурування об'єкта дослідження для більш глибокого вивчення структурних складових;

3. Сходження від абстрактного до конкретного - перехід від абстрактного знання про об'єкт, до більш повного конкретного уявлення про його властивості, прояви, ознаки, функції;

4. Логічний - ґрунтується на правилах та законах логіки, як сукупності теорій про способи доведення та спростування. Найбільш універсальним є метод логічної відповідності теоретичних висновків логіці соціальних подій та процесів;

5. Висунення та перевірка гіпотиз - гіпотиза, побудоване на припушені судження, про недостатньо відоме явище, його походження та розвиток. Наукова гіпотеза є методом розвитку наукового пізнання від узагальнення наявного теоретичного знання до логічного продовження його розвитку у сфері де знання є недостатніми;

6. Порівняння - визначення ознак, властивостей об'єкта пізнання в його порівнянні з іншими предметами. Вирізняють застосування методу схожості та методу різниці, а також методу контрольної групи, що полягає в паралельному вивчені двох груп об'єктів, що порівнюються за певною ознакою;

7. Історичний - забезпечує вивчення злочинності в історичному розвитку з визначенням тенденцій, стійких характеристик об'єктів. Часто застосовується з методом порівняльним;

8. Системно-структурний - вивчення об'єкта як елемента складної організованої системи, яка має певну структуру, що містить взаємопов'язані елементи.

2. Методи окремих наук (міжгалузевих):

1. Соціологічні:

1. Спостереження:

1. Безпосереднє (з використанням природних органів сприйняття людини);

2. Посереднє (з використанням спеціальних пристроїв);

3. Зовнішнє, внутрішнє (введення об'єкта в "середину" умов чи обставин).

2. Експерименту, дослідне відтворення відносин та умов функціонування об'єкту пізнання при якому здійснюється послідовна фіксація та контроль за станом об'єкта. Кримінологічний експеримент є різновидом соціального експерименту, але його застосування є певною мірою обмеженим. Не припустимо провокувати злочин, брати експериментальну участь у злочині.

3. Опитування - анкетування(заочне) та інтерв'ю;

4. Вивчення документів(за відповідними анкетами, програмами, схемами).

2. Психологічні:

1. Психологічне тестування;

2. Психологічний експеримент;

3. Спостереження.

3. Статистичні:

1. Збирання, обробка числових данних про стан об'єкта:

1. Статистичний аналіз - зведення та групування статистичних даних, їх аналіз, визначення зв'язку та залеження кількісних та якісних показників;

2. Оцінка достовірності вибіркової сукупності та репрезантивності висновків.

Злочиність як предмет

1. Природа та сутність злочинності;

2. Визначення, поняття злочинності та її основних рис;

3. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання;

4. Латентна злочинність: види , причини та способи виявлення;

5. Основні тенденції розвитку злочинності в Україні в сучасний період.

1. Сутність та природа злочинності, її форми та показники становлять центральний предмет кримінології.

Теорія злочинності визначає зміст інших кримінологічних теорій - детермінації особи злочинця, попередження злочинів, тощо.

Визначення природи і суті злочинності пов'язана з питання про її закономірності, форми прояву та засоби протидії.

В процесі розвитку вчення про злочинність було сформовано два напрями розуміння природи та сутності злочинності як прояву людської активності:

1. Соціальний напрямок - підтвердження соціальної сутності злочинності стало запровадження на початку 19 ст. регулярних статистичних спостережень, що започатковані бельгійським математиком Альфредом Кьоте. Ці спостереження виявили фактичну незмінність показників злочинності на певній території протягом тривалого часу, а також зв'язок між вчиненням злочинів та певними соціальними процесами на цій території. Статистичні дослідження виявили соціальні закономірності людської активності, у тому числі і негативної;

2. Біологічний (кінець 19 ст. Чарльз Ломброзо) На основі масового обстеження в'язнів була виявлена частина (1/3) осіб, що мали певні антропологічні, фізіологічні, психічні ознаки, що відрізняло їх від інших осіб, що не вчиняли злочини. Стали показниками злочинної східності. Ломброзо зробив висновок, що вчинення злочинів є природним явищем, біологічного, генетичного походження, однак загальну теорію розробити не вдалося, оскільки було встановлено, що біологічні властивості осіб перебувають у взаємозв'язку з іншими, а саме демографічними, політичними, економічними, релігійними, тощо. Послідовники біологічного напрямку З. Фрейд, І. Нойд продовжували і продовжують розробляти його основні позиції, вивчаючи вплив на осіб спадковості, емоційно темпераментних, біоклітинних характеристик, хоча переконливого експериментального походження це не отримано. Не рахуватися з їх висновками даними про присутність біологічних факторів у механізмі обумовлене злочинною діяльністю не можна. На сьогодні Жоден з поглядів на природу злочинності не може бути визнаний панівним так як і не може бути відкинутий, оскільки природа феномену злочинності є різнообумовленою, а детермінація багаторівневою.

2. Історично засвідчено, що термін "злочинність" з'явився у літературі у другій половині 19 ст. і вживався як правило у двох значеннях:

1. Як відображення загальної кількості злочинів на певній території - статистичний підхід;

2. Як визначення загальної сукупності злочинів, що обумовлена відповідними умовами, загальної організації суспільства - соціальний підхід.

Такі підходи характерні для сучасної західної кримінології. Теоретичне поняття злочинності для неї не характерне, вживається як робоче поняття для кримінологічних вимірів, показників злочинності, як сукупності злочинів, а також для вивчення злочинних нахилів соціальних відхилень.

У радянській кримінології формувалося інше ставлення до потреби визначення поняття злочинності, хоча на початку розвитку радянського вчення про злочинність поняття її як таке не дуже цікавило, оскільки вони усю увагу приділяли доведенню відсутності власних соціалістичних детермінант злочинності.

Доводилося, що злочинність є перехідним явищем зумовленим експлуатацією і іншими капіталістичними пережитками у свідомості людей шкідливим впливом буржуазного оточення.

Негативне соціально історичне мінливе явище, що полягає у вчиненні частиною членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоди іншим членам суспільства, або суспільству в цілому, відповідальність за які передбачено кримінально правовими нормами.

Злочинність - це соціальний феномен, суспільного життя, у вигляді неприйнятної та небезпечної для суспільства масової, відносно стійкої різнообумовленої, кримінальної активності частини членів суспільства.

Феномен - рідкісне, надзвичайно виняткове явище, що дуже рідко трапляється.

Феномен - явище єдине в своєму роді, взяте в його цілісності, в єдності з його сутністю і даний нам у досвіді сприйняте органами чуттів.

Явище - зовнішній вияв сутності предметів в процесі; подія, факт.

Спільні ознаки злочинності:

1. Соціальні злочинності - походження, природа, детермінанти, наслідки, що мають соц. характер, злочини вчиняються соц. індивідами, злочинність характеризує паталогію суспільства та відображає конфлікт відносин між особою, суспільством та державою;

2. Відносна масовість - тільки певна частина населення, яка має кримінально правові ознаки суб'єкта злочину, вчинює злочин;

3. Історична мінливість - зміна форм та проявів злочинності, зі зміною соц. економічних, культурно просвітницьких, політико правових, умов життєдіяльності суспільства у різні історичні періоди розвитку;

4. Правовий характер - перелік злочинів визначається тільки кримінальним законом, криміналізація чи декриміналізація діянь змінює структура злочинності, може впливати на її рівень;

5. Суспільна небезпека(негативне, деструктивне) - злочинність, як явище заподіює шкоду суспільству, але така шкода є непростою сукупністю наслідків злочинів. Суспільна небезпечність наслідків злочину є комплексною шкодою, яка має масштабний всеохоплюючий вплив на суспільство:

1. Кримінальна враженість різних верств населення;

2. Соціальна запущеність певних груп населення;

3. Кримінальна враженість соціальних та економічних інституцій, та вплив на їх діяльність;

4. Розповсюдження родинної ідеології та психології;

5. Зниження активності населення, в протидії злочинності та пристосуванні до неї все більше частини фіз. та юр. осіб;

6. Захист своїх прав та інтересів злочинними засобами при зростаючій впевненості у безкарності внаслідок розуміння неефективності діяльності правоохоронних та судових органів.

3. Злочинність як мінливе явище має ряд характеристик, що під впливом різних факторів змінюються як якісно, так і кількісно. Такі хар. традиційно називають показники злочинності.

Показники злочинності підлягають вимірюванню для отримання уявлення про розміри, міру змінюваності злочинності у часі, просторі, величину майбутнього прояву тощо.

Вимірювання злочинності за основними показниками здійснюється через збір, накопичення та опрацювання відповідної статистичної інформації.

Суб'єктами реєстрації злочинів є органи МВС та прокуратури.

Джерелами статистичної інформації є:

1. Статистичні звіти відповідних правоохоронних органів про зареєстровані злочини та виявлених злочинців;

2. Статистичні звіти судових органів, про крим. справи розглянуті у суді, та про винесені вироки;

3. Статистичні картки, первинного обліку про злочин та особу злочинця;

4. Показники соц. демографічної та економічної статистики;

5. Інформація про інші правопорушення, стан фонових явищ;

6. Матеріали узагальнення кримінальних справ, "відмовних" матеріалів та заяв про вчинення злочину;

7. Результати соціологічних та кримінологічних опитувань, експериментів.

На підставі отриманої інформації отрим. стат. дані про:

1. Кількість зареєстрованих злочинів, в тому числі окремо за ступенем їх тяжкості, за характером сусп. небезпеки, об'єктом посягання, тощо;

2. Кількість розкритих та нерозкритих злочинів;

3. Кількість виявлених осіб, що вчинили злочин, у тому числі окремо дані про неповнолітніх, раніше судимих жінок у стані сп'яніння у групі, тощо;

4. Дані про кількість потерпілих та характер спричиненої їм шкоди;

5. Окремі дані про кількість та характер організованих груп та злочинних організацій, тощо.

До основних показників злочинності, що піддаються кримінологічному вимірюванню відноситься:

1. Рівень,

2. динаміка,

3. питома вага,

4. структура,

5. географія злочинності,

6. ціна злочинності(не всі науковці виділяють).

Рівень злочинності - визначена в абсолютних числах загальна кількість злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу та осіб, що їх вчинили (інколи рівень злочинності називають обсягом, або станом злочинності).

Для врахування показника населення на території вимірювання злочинності використовується показник інтенсивності злочинності, що вимірюється за допомогою коєфіціентів інтенсивності злочинності та активної злочинності.

Коефіцієнт інтенсивності (К.з) - це відносний статистичний показник поширюваності злочинності на певній території, що показує кількість злочинів, яка припадає на кожні одну, десять, або сто тисяч населення.

Формула:

К.з = (З.л * 1000) / N

З.л - кількість злочинів.

N - чисельність людей на території.

1000 - кількість населення з розрахунку на яку ведеться коефіцієнт інтенсивності.

Коефіцієнт активної злочинності (К.з.а) - це відносний статистичний показник поширеності осіб, що вчинили злочини серед населення певної території.

Формула:

К.з.а = (О * 1000) / N

О - кількість осіб, що вчинили злочини.

N - Чисельність населення на території та в період вимірювання.

1000 - кількість населення з розрахунку на яку територію ведеться розрахунок.

Динаміка злочинності - показник, що відображає зміни рівня інтенсивності, структури, та інших ознак злочинності протягом певного часу.

Розрізняють поточний аналіз (співставлення даних за рік з даними за попередні роки) та систематичний аналіз (співставлення даних з виділення відповідних часових періодів важливих для розвитку суспільства).

Динаміка - рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення, або її стабілізації.

Для вивчення злочинності в динаміці обраховують у відсотках(темп приросту, який враховує ступінь зростання та зниження злочинності і показує на скільки зріс чи знизився ступінь злочинності у період в порівняні з іншим періодом(базою порівняння)).

Способи вимірювання динаміки:

1. Базовий спосіб - вирахування відповідного показника в кожному році, порівняно з обраним, базовим періодом;

2. Ланцюговий спосіб - вирахування показника кожного року порівняно з аналогічним показником попереднього року(перемінна база).

Структура злочинності - це кількісно якісний показник, який визначає співвідношення окремих груп злочинів, які формують види злочинності із загальним рівнем злочинності, а також окремих груп злочинців у загальній кількості виявлених осіб, що вчинили злочин.

Структура злочинності визначається за методом порівняння, згідно з яким співвідносяться кількісні та якісні характеристики окремих категорій злочинів та окремих категорій злочинців, класифікованих за різними статистичними кримінально-правовими та кримінологічними критеріями.

Питома вага злочинності - кількісний показник, який визначає співвідношення окремих видів злочинності із загальним рівнем злочинності і вираховується за формулою.

П.в. = (З.в.* 100%) / З.з.

З.в - це кількість злочинів певного виду.

З.з - це загальна кількість зареєстрованих злочинів.



Традиційно злочинність структурують за такими підставами:

1. Щодо злочинів:

1. Ступень сусп. небезпеки;

2. Об'єкт посягання;

3. Форма вини;

4. Ознаки співучасті та множинності злочинів;

5. Мотивація злочинної поведінки;

6. Географія злочинності;

7. Найбільша поширеність окремих видів злочину.

2. Щодо злочинців:

1. Вік та стать;

2. Соціальний статус та зайнятість;

3. Стан сп'яніння під час вчинення злочинів;

4. Ознаки співучасті та злочинності злочинів;

5. Громадянство.

3. Географія злочинності - комплексний показник, що на основі інших показників - рівня, інтенсивності, структури, динаміки - відображає поширеність злочинності на вимірювальній території відповідного регіону з урахуванням адміністративно територіальних, соц. демографічних, соц. економічних, соц. культурних та інших чинників;

4. Ціна злочинності - показник, що відображає рівень матеріальної шкоди від злочинності, що включає кількість потерпілих, вартість на лікування та оплату пенсійного забезпечення потерпілих, різного роду компенсаційні витрату потерпілим, у тому числі моральна шкода, економічна шкода, як прямі збитки так і втрачена вигода, а також витрати держави на боротьбу зі злочинністю, тощо.

4. Латентна злочинність - це сукупність злочинів різних видів, що були вчиненні, але не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винуватих осіб до відповідальності.

Суспільна небезпека латентної злочинності:

1. Суттєво викривлює уявлення про реальний стан злочинності;

2. Зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності;

3. Послаблює результативність протидії злочинності;

4. Спричиняє безперешкодне відтворення злочинності;

5. Породжує недовіру громадян до спроможності правоохоронних органів забезпечити їх захист прав та свобод.

Причини існування латентної злочинності:

1. Не професіоналізм та неефективність правоохоронних органів у здійсненні діяльності по реагуванню на вчинення злочинів та заяви потерпілих;

2. Корупція державних, правоохоронних та судових органів;

3. Криміналізація правоохоронних органів;

4. Легалізація кримінальної діяльності;

5. Тиск на потерпілих та свідків;

6. Удосконалення способів приховування злочинів, у тому числі за доп. правоохоронних органів;

7. Недовіра громадян (потерпілих, свідків) до правоохоронних органів.

Види латентної злочинності:

1. Природна (прикована) - сукупність злочинів про які невідомо правоохоронним органам, через відсутність звернення потерпілого чи свідка із заявою про вчинення злочину, або ж через високих ступінь приховування злочину злочинцями;

2. Штучна - сукупність злочинів, про вчинення яких відомо правоохоронним органам, але за різних причин, такі злочини не отримали реєстрації в офіційному порядку(через недоліки в роботі органів, що здійснюють реєстрацію, в тому числі непрофесійність, пряме небажання реєструвати таку інформацію, приховування фактів звернення громадян, корумпованість, тощо;

3. Гранична (виділяють окремі науковці) - сукупність злочинів, про вчинення яких не відомо потерпілому, або факт вчинення злочину не сприймається, чи не усвідомлюється потерпілим, як такий.

У західній кримінології виділяють такі види латентної злочинності - злочини не відомі нікому; антисуспільні злочинні дії, які не визначаються такими(підліткові злочини);прихована сфера злочинних кар'єр (рецидивна, професійна злочинність).

Рівні латентності окремих видів злочинів. Виділяються в залежності від характеру та очевидності наслідків певних видів злочинів, ступеню їх природньої прихованості, ступеню сприйняття злочинного характеру діяннями, потерпілими чи свідками:

1. Низький рівень латентності - вбивства, тілесні пошкодження, розбійні напади, бандитизм;

2. Середній рівень латентності - статеві злочини, крадіжки, хуліганство, порушення правил безпеки руху;

3. Високий рівень латентності - шахрайство, хабарництво, інші службові злочини, господарські злочини.

Способи виявлення латентної злочинності:

1. Виявлення громадської думки про стан латентної злочинності;

2. Експертна оцінка спеціалістів;

3. Вивчення документів правоохоронних, контрольно-ревізійних органів, медичних закладів, тощо;

4. Аналіз діяльності правоохоронних органів, щодо реагування на заяви про злочини, розслідування та судовий розгляд справ;

5. Порівняльний аналіз статистичних даних про зареєстровані злочини певного виду з даними о злочини інших видів, з матеріалами мед. закладів;

6. Аналіз перевірок інших органів, прокуратури, ревізійних органів;

7. Співставлення даних про злочини та інші види правопорушень;

8. Співставлення даних про заяви громадян в різні інстанції, у тому числі в засоби масової інформації;

9. Опитування населення.

Формула визначення латентної злочинності. Точних відомостей про розміри латентної злочинності не існує. Стан латентної злочинності можна вирахувати за формулою:

Л.з. = Н.з. + Н.рз. + З.В.

Н. з. це незареєстровані злочини

Н. рз. це не розкриті злочини

З.В. це злочини за якими не винесені обвинувальні вироки(але вони розкриті).

На сайті МВД є документи, що показують стан злочинності в Україні за роками і різними критеріями.

Детермінація злочинності

1. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину;

2. Науково теоретичні підходи до вивчення причинності у вивчені кримінології;

3. Класифікація детермінант злочинності;

4. Основні детермінанти злочинності в сучасний період.

1. Проблеми детермінації злочинності - основна наукова кримінологічна проблема, оскільки від обґрунтованості, точності та предметності виявлення тих чинників, які обумовлюють існування та розвиток злочинності, залежить виконання основного завдання кримінології - вироблення науково обґрунтованих заходів протидії злочинності.

Детермінація злочинності, як складний багаторівневий комплексний процес являє собою процес обумовлення існування злочинності, який проявляється через взаємозв'язок та взаємообумовленість сукупності явищ, процесів, фактів, проявів.

Детермінанти - це ті явища, процеси, прояви, події соц. буття, які обумовлюють злочинність як явище.

Процес детермінації - це складна взаємодія різноманітних форм зв'язків - функціональних (відображає об'єктивну жорстку відповідність у співіснуванні та мінливості двох факторів), статистичних (зміна характеру, розподілу одного фактору в залежності від зміни іншого), кореляційних(як різновид статистичного - зміна стану одного об'єкта, корелюються зміною стану іншого), зв'язків станів (певний стан фактора, явища в даний момент, при даних умовах необхідно визначає стан цього фактору в інший момент), причинних (генетичний породжуючий зв'язок).

Форми зв'язків також можуть бути внутрішніми та зовнішніми, безпосередніми та опосередкованими, прямими та зворотними, необхідними та випадковими тощо. Всі ці види зв'язків обов'язково встановлюються та враховуються при вивченні детермінації злочинності.

Відповідно до різновиду детермінуючих зв'язків виділяють різновиди детермінації:

1. Причинну;

2. Обумовлюючу;

3. Корелятивну;

4. Функціональну;

5. тощо.

При вивчені злочинності найбільш важливим є причина та обумовлююча детермінація, встановлення причинного зв'язку, оскільки перш за все виявлення породжуючих факторів дає уяву про природу та походження злочинності.

В систему кримінологічної детермінації включаються такі детермінанти:

1. Причини;

2. Умови;

3. Кореляти.

Вони відрізняються за механізмом дії в процесі детермінації злочинності.

Причина - це явище, процеси(система явищ та процесів, які традиційно називають факторами), які породжують, спричиняють, інше явище - наслідок.

Умови - явище, процеси, обставини, які не породжують злочинність як наслідок, але сприяють чи створюють можливості для виникнення або прояву причини.

Зв'язок між умовами, причинами та наслідком є обумовлюючим. Дія умов не є необхідною, а імовірною. Прояв умов можливий у певних обставинах місця та часу.

Умови поділяються за характером впливу на причини:

1. Умови, що сприяють формуванню причини;

2. Умови, що сприяють реалізації причини.

Кореляти - показники, які пов'язані з причинами та умовами кореляційним зв'язком, що відображає відповідність змін певних явищ та процесів між собою без породжуючого впливу на наслідок(наприклад кореляція між демографічним станом суспільства та показниками злочинності - сам по собі демографічний стан не породжує злочинність, але впливає на її показники).

Сукупність зазначених детермінант утворює детермінуючий комплекс.

Стосовно співвідношення детермінант злочинності як соціального масштабного явища та конкретних злочинних проявів, то треба мати на увазі, що причини та умови конкретних злочинів виступають первинним елементом системи криміногенних детермінуючих факторів.

Але система криміногенних факторів. може бути зведена до арифметичної суми причин всіх злочинів, вона наділена якісно новими інтегральними властивостями, не притаманними окремим злочинам.

Процес детермінації включає відповідні рівні детермінації - від особливого до загального.

Детермінанти окремих злочинних проявів набувають ознак узагальнення, втрачають свою індивідуальну значимість, набуваючи ознак суспільних тенденцій та протиріч, в яких переважають ознаки соціальної типовості, соціальної абстракції.

В такому вигляді вони виявляються як соціальні причини та умови злочинності в цілому, а на рівні ще вищого узагальнення як соц. передумови суспільних явищ окремим різновидом яких є злочинність.

2. Складність та багатозначність процесу детермінації злочинності як явища, так само складного та багатоаспектного, чисельність можливих детермінуючих комплексів, різне розуміння природи походження злочинності, обумовили різні підходи кримінологів, щодо визначення підходів розуміння:

1. Щодо розуміння природи причин та умов злочинності;

2. Щодо структури причинного зв'язку та механізмом взаємодії детермінант;

3. Щодо характеру зв'язку причин злочинності та соц. середовища.

Розуміння природи причин та умов злочинності:

1. Біологічний(антропологічний) підхід - злочинність породжується психофізичними факторами - конституція, психіка, емоції, темперамент, інтелект, моторика, реактивні можливості, тощо;

2. Психологічний підхід - злочинність породжується психологічними факторами, сформованими в процесі соціалізації і трансформації через свідомість людини у суспільну свідомість - психологічні оцінки, уподобання, ціннісні орієнтації, моральні принципи та інтереси;

3. Матеріалістичний підхід - злочинність породжується об'єктивними факторами - економічними, соціально культурними, політичними, тощо - реальними явищами та процесами суспільного життя;

4. Комплексний підхід - злочинність породжується сукупністю факторів - психологічна та фізіологічна організація людини в середовищі в якому вона перебуває.

Щодо структури причинного зв'язку та механізмом взаємодії детермінант:

1. Умовний - під причиною розуміється будь-яка необхідна та достатня умова(фактор) даного наслідку, або ж сукупність факторів при яких мав місце наслідок;

2. Традиційний підхід - причиною злочинності є зовнішній силовий вплив - як фіз. так і псих. Характерний для вивчення конкретного злочину, чи окремої їх категорії - злочини в стані афекту, злочини неповнолітніх, вплив віктимної поведінки потерпілих;

3. Традиційно-діалектичний підхід - причинами злочинності є соціально психологічні детермінанти, обумовлені соц. умовами формування суспільної свідомості. Обов'язково враховується послідовність впливу факторів на наслідок(так звані ближні та віддалені причини);

4. Інтеракціоніський підхід - соціальна взаємодія середовища та особи при певних умовах є процесом породження індивідуальної чи масової злочинної поведінки, шляхом певної трансформації первинних характеристик середовища та особи в наслідок чого виникають нові соціальні стани середовища та людини: середовище криміналізується, включає злочинність, а особа набуває кримінального досвіду і стає особою злочинності. Взаємодія включає внутрішній та зовнішній прояв.

Щодо характеру зв'язку причин злочинності та соц. середовища:

1. Мікроструктурний підхід - причини злочинності випливають з мікросередовища існування особи - сім'я, формальні та неформальні колективи, найближче оточення;

2. Макроструктурний підхід - злочинність породжується явищами та процесами, що виникають та розвиваються в макросередовищі та на макрорівні - рівень суспільства, держави, соц. інститутів.

3. У кримінологічній науці класифікація детермінуючих факторів злочинності здійснюється за різними критеріями в залежності від мети та завдань досліджень. правовий кримінологічний злочинність

Найбільш поширеними є наступні класифікації:

1. За функціональним призначенням факторів (за виконуваною у причинному ланцюзі функцією). Поділ здійснюється на причини, умови, кореляти;

2. За рівнем функціонування поділяється на детермінанти злочинності, детермінанти окремих видів злочинності, детермінанти окремих злочинів;

3. За сферою дії (за змістом) поділяється на політичні, економічні, соціальні, управлінські, правові, етнічні, культурологічні, виховні морально-етичні, релігійні, тощо;

4. За значенням у процесі детермінації поділяються на корінні, головні, другорядні;

5. Об'єктивні (матеріальні), суб'єктивні(психологічні)

4. Аналіз стану та тенденцій основних детермінант злочинності на їх дії протягом останніх 5 років не підтверджує офіційних даних про постійне зниження рівня злочинності в Україні.

Зроблено науковий висновок про те, що криміногенних зміст суспільної свідомості стає більш виразним і відповідно впливає на тенденції злочинності в бік її зростання.

Ряд факторів які дають підстави говорити, що рівень злочинності зростають

Економічні фактори:

1. Залишається незадовільним майнове та побутове становище більшості населення;

2. Непропорційне розшарування населення за майновим станом;

3. Інфляційні процеси, знецінення грошових заощаджень;

4. Кризові явища в економіці, спад виробництва;

5. Корупція, тінізація економіки;

6. Занепад села,що тягне за собою підвищення рівня урбанізації;

7. Посилення міграційних процесів;

8. Безробіття, нестача кваліфікованих працівників;

9. Недобросовісна конкуренція, монополізм в окремих сферах економіки;

10. Розбалансованість та некерованість банківської системи.

Політичні фактори:

1. Відставання політичного розвитку суспільства, або його штучне гальмування;

2. Зростання політичної нестабільності, що тягне за собою економічну та правову нестабільність;

3. Політична корупція;

4. Відсутність політичної відповідальності влади;

5. Нехтування представниками влади принципом рівності перед законом не тільки у правах, а й у обов'язках;

6. Протиріччя між гілками державної влади;

7. Лобіювання в органах влади незаконних інтересів окремої частини членів суспільств.

Соціально-культорологічні фактори:

1. Скорочення державної підтримки, освітньо-культурного розвитку дітей та молоді;

2. Занедбання процесу виховання соціально позитивних орієнтацій;

3. Негативне масове пропагандистське спрямування ЗМІ;

4. Неефективність громадських інституцій в різних сферах громадського життя;

5. Відступ від норм соціальної справедливості в різних сферах громадського життя;

6. Загострення міжнаціональних відносин;

7. Ослаблення сімейних зв'язків, збільшення кількості розлучень;

8. Негативний вплив різних субкультур через ЗМІ;

9. Деградація суспільних цінностей етичних, культурних, релігійних традицій;

10. Відсторонення та незацікавленість громадським життям.

Правові фактори:

1. Недосконалість законодавства, що дає можливість обходити правові норми, або нехтувати ними через відчуття безкарності;

2. Неефективність загально-соціальної профілактики правопорушень;

3. Неефективність діяльності правоохоронних органів через непрофесіоналізм, корупцію, недофінансування діяльності, тощо;

4. Відсутність правової культури населення.

Соціально-психологічні фактори:

1. Зміцнення кримінально психологічних стереотипів поведінки під впливом інших чинників соціально політичного та соціально економічного змісту;

2. Нехтування основними моральними принципами, відсутність соціально позитивних життєвих установок;

3. Неспроможність та(чи) небажання задовольняти потреби та добитися особистого розвитку соціально позитивними діями без порушення норм і правил співжиття;

4. Пропаганда благополучного становища окремої частини населення без наголошення уваги на способи збагачення;

5. Психологічні установки вседозволення, культів насильства;

6. Пропаганда кримінальної субкультури;

7. Зміцнення почуття безкарності та безвідповідальності;

8. Зростання психологічних навантажень, конфліктних та стресових ситуацій;

9. Цинізм та аморальність зведені до ролі життєвих принципів.



Особа злочинця, як об'єкт кримінологічного вивчення

1. Типологія особи злочинця та мотивація злочинної поведінки;

2. Структура особи злочинця

1. В межах кримінологічної науки різноманітні аспекти вивчення особи злочинця зводяться до вивчення особи злочинця як носія специфічних соціальних мотивів, як суб'єкта небезпечної для суспільства суб'єкта соціальної активності.

Соціальний тип особи - закономірно складена у даній системі суспільних відносин сукупність соціально типових якостей та властивостей, що проявляються у певних способах діяльності людини, яка виступає як типова для даного суспільства соціальна фігура.

З позиції типологічного підходу, злочинець вивчається як особливий соціальний тип особи - носій суттєвих та відносно стійких соціально психологічних властивостей та рис, що закономірно сформулювалися під впливом негативних елементів соціального середовища.

Типове не є в особі злочинця простою сумою тих чи інших негативних рис найбільш поширених серед осіб які вчинили кримінально каранні діяння.

Це можна уявити у вигляді найбільш вірогідної для суспільно небезпечної особи системи особливостей духовного світу, форм їх виявлення в протиправних поступках та діяннях , а також факторів, що формують ці особливості.

Соціальний аспект особи - процес, в основі якого лежить перетворення зовнішніх соціальних відносин (матеріальних та ідеологічних) у внутрішню структуру особистості: її потреби, інтереси, установки, орієнтації, спрямованість, тощо.

Особа злочинця - це сукупність біологічних, моральних, соціально рольових, психологічних, соціально значущих ознак та властивостей певних, дефектів соціалізації, що постійно змінюються, мають динамічних характер, набувають максимально негативного значення, виявляючись у вчиненні злочину та будучи певною мірою типово притаманними його суб'єкту, тим самим наділяючи їх ознаками суспільної небезпеки.

Особа злочинця - це такий соціальний тип, специфіка якого виражається не тільки в особливостях соціальних детермінант, що лежать в основі формування у неї ознаки суспільної небезпеки, але і у тих рисах та якостях, які утворюють її особливості духовного світу та поведінки, визначаючи специфіку сприйняття та оцінки оточуючих соціальних умов.

Стосовно особи злочинця суспільна небезпека виступає як соціальна властивість особи, що виражається у реальності загрози охоронним кримінальним законом соціальним цінностям і як процес реалізації цієї властивості у злочинній діяльності.

Суспільна небезпека є суттєвим та необхідним компонентом соціальної характеристики злочинця. У суспільній небезпеці закріплені усталені властивості, які в соц. дійсності закономірно відображаються у соціальному обличчі спрямованості та рольових функціях осіб, що вчинили злочин.

Класифікація - це усталене групування досліджуваних явищ за атрибутивними ознаками, будується на жорстких критеріях груп та підгруп, кожна з яких займає певне фіксоване місце. Класифікація основана на схожості окремих груп об'єктів, що визначаються окремих спільних рис.

Типологія - групування об'єктів за суттєвими та найбільш вірогідними ознаками, що характерні для досліджуваних об'єктів без жорсткого розмежування однієї групи від іншої. Типологія фіксує те головне, без чого немає особи злочинця, відкриває стійкі зв'язки між суттєвими властивостями і тим самим виявляє закономірності властиві злочинцю як типу.

Найбільш поширеними є наступні критерії:

1. стать;

2. вік;

3. освіта;

4. сфера зайнятості;

5. наявність постійного місця проживання;

6. наявність постійного джерела доходів;

7. громадянство;

8. стан сп'яніння на момент вчинення злочину;

9. наявність судимості;

10. ознака групового вчинення злочину;

11. наявність повторності злочинної поведінки;

12. за видами злочинів;

13. тощо.

Типологія злочинців здійснюється за більш узагальненими типовими ознаками осіб, що вчинили злочини, пов'язеними зі злоч. поведінкою та середовищем.

Поділ злоч. на типи:

1. криміногенний;

2. випадковий.

Для криміногенного типу злочинців характерно:

1. формування особи в умовах інтенсивного, протиправного, аморального впливу середовища;

2. передуюча сукупність аморальних вчинків та правопорушень;

3. звикання до негативної оцінки своєї поведінки, використання соціально-психологічних механізмів самозахисту;

4. несприйняття ціннісно-нормативної системи суспільства.

В межах криміногенного типу виділяють наступні підтипи:

1. послідовно криміногенний - злочинна поведінка обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками та орієнтаціями особи, злочин випливає зі звичайного стилю поведінки, конкретне середовище використовується у злочинних цілях;

2. ситуативно криміногенний - хар. аморальною поведінкою та систематичним не злочинним порушенням закону, неналежним виконанням соціальних функцій та ролей. Злочини в значній мірі обумовлені несприятливим характером оточуючого середовища та конкретних життєвих ситуацій, при цьому враховується вплив негативних властивостей особи злочинця на прийняття рішення чинити злочин, особа не відмовляється використовувати ситуацію у злочинних інтересах;

3. ситуативний - формується в більш сприятливому середовищі, негативні властивості виражені в незначній мірі, суттєво впливають дефекти взаємодії особи та середовища у складних соц. ситуаціях, однозначний переважаючий вплив ситуації на злочину поведінку, але все ж таки така особа намагається виправдати свою поведінку та засуджувати чужу.

Злочинці поділяються за такими критеріями:

1. за стійкістю криміногенної спрямованості особи:

1. на випадкові;

2. ситуаційні;

3. нестійкі;

4. особливо небезпечні;

5. злісні.

2. за характером та змістом мотивації:

1. з негативно байдужим ставленням до людських прав та свобод(насильницький тип);

2. з корисливою спрямованістю(корисливий тип);

3. з байдужим ставленням до своїх соціальних обов'язків та функцій(асоціальний тип);

4. з легковажним безвідповідальним ставленням до вимог та обов'язків;

5. орієнтований на абсолютний пріоритет власних потреб та інтересів (споживацько-паразитарний тип).

2. Структура особи злочинця будується на підставі уявлення про структуру особи загалом та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її елемента.

Структура особи злочинця складається з таких блоків:

1. Ознаки формування, соціалізація особи:

1. освіта, її рівень;

2. наявність спеціальності;

3. відомості про риси набуті у батьківській сім'ї, у тому числі соціальні. Ставлення батьків та їх участь у формуванні та вихованні особи;

4. ознаки, риси, звички набуті у дитинстві, юнацтві, у теперешній час, у тому числі у безпосередньому оточені сім'ї за місцем проживання, місцем проведення вільного часу;

5. хар. занять у вільний час.

2. Ознаки соц. статусу та соц. ролей:

1. соц. становище, рід занять, хар. виробництва(навчання);

2. сімейний стан, наявність дітей, можливостей засобів їх утримання та виховання;

3. соціальні житлові умови, їх придатність для нормального проживання;

4. належність до соц. груп суспільно сприйнятної спрямованості;

5. належність до груп асоціальної, або антисуспільної спрямованості;

6. Соціальні плани(перспективи) особи на майбутне.

3. Демографічні ознаки:

1. стать;

2. вік.

4. Психофізіологічні особливості:

1. реакції;

2. особливості темпераменту;

3. інші.

5. Показники фіз. здоров'я:

1. загальний стан, фіз. вади, що безпосередньо впливають на можливість соц. адаптації;

2. хронічні захворювання;

3. захворювання, що є наслідком антисоціальної поведінки:алкоголізм, наркоманія, тощо.

6. Показники психічного здоров'я;

7. Індивідуальні психологічні риси:

1. риси характеру.

8. Ознаки пов'язані із вчиненням особи злочину:

1. ознаки складу злочину, об'єктів посягання, способи досягнення злочинної мети, мотиви вчинення злочину, в тому числі і заподіяна їм шкода, вина і роль особи в злочинному діянні;

2. ознаки ставлення особи до вчинюваного, у тому числі до доказів, потерпілого, завданої шкоди;

3. наявність колишніх судимостей;

4. характеристика(кваліфікація злочинів за які особа була раніше осудження).

...