Кримінологія як наука

Причини та умови конкретного злочину. Механізм злочинної поведінки

1. Механізм злочинної поведінки: поняття,структура, види;

2. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки;

3. Конкретна життєва ситуація:поняття, види та роль механізмів злочинної поведінки;

4. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву

1. Детермінуючий комплекс кожного злочину включає особисті криміногенні властивості конкретної особи, що сформувалися під впливом несприятливих умов соціальної адаптації та сукупність зовнішніх обєктивних обставин, які викликають намір та формують рішення вчинити злочин.

При аналізі детермінаціі конкретного злочину із усієї сукупності внутрішніх та зовнішніх чинників необхідно виділити ті з них, які безпосередньо вплинули на формування мотиву та прийняття рішення вчинити злочин.

Визначення причин вчинення конкретного злочину безпосередньо пов'язане із з'ясуванням механізму злочинної поведінки.

Механізм злочинної поведінки - це зв'язок та взаємодія зовнішніх факторів, об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів та станів особи, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують та контролюють його виконання. (дано Кудрявцевем)

Звернути увагу: переважна більшість вітчизняних та російких кримінологів при вивчені питання про детермінацію злочину використовують поняття та структуру механізму злочинної поведінки, розроблені В.М. Кудрявцевим, однак окремі науковці, зокрема А.П. Закалюк критикуючи окремі положення Кудрявцева та інших вчених по іншому визначають структуру та зміст окремих елементів, етапів механізму злочинної поведінки, спираючись на власне розуміння детермінант злочинності.

Структура механізму злочинної поведінки за Кудрявцевим:

1. мотивація злочину;

2. прийняття рішення вчинити злочин(окремі вчені приєднують сюди і планування злочину) - це питання необхідно вирішувати залежно від виду злочину та механізму його виконання;

3. виконання рішення;

4. пост кримінальна поведінка.

Структура механізму злочинної поведінки за Закалюком:

1. формування криміногенної орієнтації та мотивації;

2. опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин;

3. реалізація злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків

Звернути увагу: такий підхід до визначення структури злочинної поведінки викликає ряд моментів, які необхідно хоча б уточнити.

1. Враховуючи поняття мотивації, яке дається автором, важливо визначитися чи може "процес формування мотиву" формуватися;

2. Чи формується криміногенна орієнтація особи безпосередньо в процесі формування мотиву та мети поведінки;

3. Чи обумовлює така структура та механізм необережного злочинного прояву.

Види механізму злочинної поведінки:

1. Умисної продуманої;

2. Умисної ситуаційної;

3. Умисної афектованої;

4. Необережної злочинної поведінки.

Кожному виду злоч. поведінки притаманні дії відповідного типу:

1. вольові;

2. імпульсивні;

3. рефлекторні;

4. інстиктивні.

Останні дві дії не потребують мотивації, усвідомлення мети та регуляції поведінки, а вчиняють автоматично, вибір варіанта поведінки доведений до рівня стереотипу, неусвідомленої звички.

Для умисних продуманих злочинів характерно усвідомлення характеру діяння та наслідків, чітке формулювання мети, домінування певного виду мети. Для ситуаційних злочинів характерна напівсвідома згорнута мотивація, коли мета виникає миттєво, прийняття та реалізація рішення є спонтанною.

2. Мотивація - це процес виникнення, формування, розвитку, зміни мотиву.

Мотивація - сукупність спонукань(потреби, інтереси, звички тощо), що можуть виступати, як мотиви протиправної поведінки.

Мотивація - це процес формування, розвитку та становлення особистої психологічної готовності та мотивів діяльності певної спрямованості та соціальної значущості.

Мотиви породжуються певними внутрішніми та зовнішніми факторами, які називаються мотивоутворюючим. До них відноситься:

1. потреби;

2. інтереси;

3. почуття;

4. ціннісні орієнтації;

5. тощо

Потреби - складають основу формування соціальної установки та спрямованості особи, формуються у процесі соціалізації особи під впливом різних об'єктивних факторів, соц. економічного, соц. культурного, соц. психологічного змісту з трансформацією через свідомість особи, а також з урахуванням біологічних властивостей особи.

Потреби поділяються :

1. Біологічні (соціалізовані органічні);

2. Соціальні.

За соціальною значимістю потреби поділяються:

1. Нормальні (соціально прийнятні);

2. деформовані;

3. збочені.

Кримінологічному сенсі значення інтерес мають лише два остання.

Роль соц. потреб особи в процесі мотивації злочинної поведінки проявляється у формуванні безпосередніх психологічних спонукань до певного роду поведінки, але обов'язковою хар. при цьому повинно бути усвідомлення потреби особою.

Серед мотивів, що формуються на основі потреб - корисливі, хуліганські, сексуальні, прагнення набути авторитету, прагнення до влади, прагнення до самоствердження, егоцентризм, тощо.

Інтерес - це специфічне ставлення особи до об'єкта через його значимість та емоційну привабливість.

Мотив злочину формується як правило на основі особистих інтересів, що не співпадають , або суперечать суспільним інтересам і в результаті особа стоїть перед вибором бажаної та обов'язкової поведінки.

В наслідок конфлікту інтересів виникають певні мотиваційні спонукання до певних дій - корисливі, хуліганські, службові, тощо.

Почуття, або емоції - як ознака особистості, не є елементом злочинної поведінки безпосередньо. Щоб стати таким елементом вони повинні усвідомлюватися особою в якості мотивів.

Серед мотивів, що формуються на основі почуттів - помста, ревнощі, гнів, агресивність, образа, злість, заздрощі, ненависть, тощо.

Ціннісні орієнтації та установки - соц. обумовлена система ставлень особи до явищ та подій соц. середовища. Є складовим елементом загальної соціальної спрямованості особи і саме в цьому аспекті впливає на формування криміногенних властивостей в цілому.

Окремі ціннісні орієнтації та установки лежать в основі поведінки особи і безпосередньо визначають характер мотивації такої поведінки (фанатизм, екстремізм, шовінізм, релігійний фанатизм, тощо).

Боротьба мотивів - у особи широкий діапазон спонукань, що обумовлює багатосторонність мотивації поведінки у конкретній ситуації, особа віддає перевагу певним мотивам, що стають головними у поведінці.

Класифікація мотивів:

1. за сферою формування - суспільні та особисті;

2. за змістом формування - політичні, корисливі, насильницько-егоїстичні, легковажно безвідповідальні, лякливо-малодушні;

3. за змістом мотивів умисних злочинів виділяють такі спонукання - корисливі, зневажливе ставлення до норм суспільства як стримуючого фактора, вороже ставлення до суспільства та людей через заздрість, особисті невдачі, міжособистісні конфлікти, збочені потреби у самореалізації, агресивність та жорстокість, екстремізм, шовінізм, тощо;

4. за змістом мотивів необережних злочинів - зневажливо легковажне ставлення до обов'язків та правил поведінки, завищена самооцінка, прагнення уникнути несприятливих наслідків у випадках невиконання обов'язків.

При аналізі механізму злочинної поведінки необхідно відрізняти мотив та мету такої поведінки.

Мета виникає як форма реалізації мотиву, а сама реалізується у діянні.

Мета - це передбачуваний та бажаний результат поведінки.

Мотив не є метою, він призводить до постановки мети, це стимулятор, спонукальна причина.

Мета - це спроектований, усвідомлений, бажаний результат, а мотив - внутрішній стрижень діяння, спрямовуючи його на досягнення мети.

Другою ланкою механізму злочинної поведінки є прийняття рішення вчинити злочин.

В межах даного процесу здійснюється остаточний вибір варіанта поведінки, прогнозування наслідків реалізації мотиву та вини, планування поведінки з урахуванням ситуації, власних можливостей та інших обставин, вибір засобів. При цьому стосовно умисних продуманих злочинів, особа не діє одразу відповідно до мотиву, а співвідносить його з нормами суспільства думкою оточуючих.

Прогнозуються різного роду вигоди, втрати, можливі ускладнення, об'єктивні фактори різного роду, в тому числі стан зовнішнього соц. контролю над об'єктом, предметом посягання, тощо.

Структура процесу прийняття рішення про злочинну поведінку:

1. підготовчий етап - переробка інформації, розробка варіантів поведінки, врахування ситуації та інших умов, оцінка варіантів поведінки;

2. основний етап - вибір остаточного варіанта поведінки, вибір окремих елементів поведінки(місце, час, спосіб дій, спосіб приховання, запасні варіанти), підшукання, обґрунтування та виправдання обраного варіанта поведінки;

3. контрольний етап - оцінка рішення в процесі підготовки до злочину, корекція рішення - відмова, зміна, додаткове рішення, нове рішення.

В окремих випадках процес прийняття рішення має згорнутий характер, при цьому особа одразу діє у відповідності із установкою без обдумування та оцінок.

Така поведінка характерна для неповнолітніх, для імпульсивних людей при вчиненні злочину у стані сп'янінні, у складних ситуаціях, що вимагають швидкого реагування (механізми умисною раптової та афектованої поведінки).

Третьою ланкою механізму злочинної поведінки є реалізація рішення про вчинення злочину.

На етапі пост кримінальної поведінки злочинець аналізує свою поведінки, оцінює наслідки, порівнює досягнуте з бажаним чи плановим, здійснює заходи фактичної та психологічної безпеки.

Особа на цьому етапі співставляє мотивацію та своє ставлення до вже вчиненого суспільною думкою про такі види поведінки, оцінює можливість прийняття рішення про явку з повинною, тощо

4. У багатьох випадках створення криміногенної ситуації залежить не тільки від злочинця та зовнішніх факторів, а й від поведінки потерпілого (жертви).

Віктимологія - це напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристику жертв (потерпілих від злочинів) злочинів, закономірності їх взаємовідносин із злочинцем з метою вдосконалення форм та методів запобігання злочинності.

Віктимність - це сукупність соціально психологічних властивостей особи, що зумовлює високу імовірність стати об'єктом злочинного посягання.

Віктимна ситуація - конкретна життєва ситуація, що складається у зв'язку з психологічними якостями чи поведінкою потерпілого, коли виникає реальна можливість заподіяти йому шкоду.

Віктимна ситуація як різновид конкретної життєвої ситуації може здійснювати вплив на мотивацію, прийняття рішення вчинити злочин та бути елементом вчинення злочину.

Віктимна поведінка жертви злочину обумовлюється як правило:

1. особливостями фізіологічного стану(здоров'я, сп'яніння, психічний стан, вік);

2. легковажним та недбалим ставленням до особистої безпеки та безпеки власності;

3. легковажним ставленням до норм та правил громадського порядку та громадської безпеки;

4. участю у незаконних угодах через довірлевість та необізнаність.

За характером віктимна поведінка поділяється:

1. конфліктна (створення конфлікту потерпілим чи участь його у конфлікті інших осіб);

2. провокаційна (демонстрація багатства, екстравагантна зовнішність, аморальна поведінка, тощо);

3. легковажна (недбале зберігання майна, створення аварійних ситуацій на автошляхах, довірливість, тощо);

4. правомірна (пов'язана з протидією злочинцю при виконанні громадського чи службового обов'язку).

Попередження злочинів

1. Поняття, мета, завдання та рівні попередження злочину;

2. Організаційні та правові засади попередження злочинів;

3. Система попередження злочинів, класифікація заходів попередження злочинів;

4. Суб'єкти попередження злочинів

1. У кримінологічній літературі та численних нормативно правових актах на позначення діяльності з усунення чи нейтралізації причин злочинності застосовуються ріщноманітні терміни: боротьба із злочинність, протидія злочинності, профілактика злочинів, попередження злочинів, або злочинності, присікання злочинів, запобігання злочинності.

Щодо співвідношення термінів профілактика та попередження:

1. ці терміни є синонімами і застосовуються для позначення діяльності, послаблення, чи нейтралізація причин та умов злочинності і не включають діяльність по виявлені злочинів та репресивну діяльність

4. Окремі науковці позначають діяльність по усуненню чи нейтралізації причин злочинності тільки терміном "профілактика злочинів"(Є. Алауханов, З. Зарипов Казахстан). Підтвердженням такого підходу в Україні є зокрема "комплексна програма профілактики правопорушень", затверджена Кабміном від 20 грудня 2006.

Звернути увагу, термін "профілактика" взятий кримінологами з медицини з поширенням аналогічного значення - проведення попереджувальних заходів, недопущення - на причини та умови злочинності.

Щодо співвідношення термінів "попередження" та "запобігання":

1. Ці терміни є синонімами і визначаються такими за словниками;

2. Підхід Закалюка, який погоджується, що за сутністю це синоніми, але рекомендує все ж таки використовувати термін "запобігання" адже в словниках існує смислові відмінності.

Попередження злочинності - діяльність держ. органів, гром. організацій, та окремих громадян, що носить системний характер, як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють спрямована на усунення, або нейтралізацію причин та умов злочинності та окремих злочинів (Туркевич І.К.).

Попередження злочинності - цілеспрямований вплив держави, суспільства, фіз. і юр. осіб на процеси детермінації та причинності злочинності з метою недопущення втягнення у злочинність нових осіб, вчинення нових кримінальних діянь, розширення криміналізації суспільних відносин (Долгова А.І.).

Профілактика злочинів - це особливий вид соціального управління, покликаний забезпечити безпеку охоронюваних законом цінностей, який полягає у розробці та здійсненні системи цілеспрямованих заходів по виявленю та усуненню причин злочинів, умов, що сприяли їх вчиненню, а також здійсненню запобіжного впливу на осіб схильних до протиправної поведінки (Є. Алауханов).

Запобігання злочиності - це сукупність різноманітних видів діяльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність, або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

Основні цілі попередження злочинів:

1. усунення, послаблення чи нейтралізація(шляхом здійснення певних позитивних соціальних заходів різного спрямування);

2. обмеження дії негативних процесів та явищ супроводжуючи злочинність(фонові явища);

3. вплив на криміногенні фактори, що обумовлюють формування криміногенної уособленості особи;

4. превентивний вплив на осіб, що проявили себе у протиправній поведінці.

Основні завдання попередження злочинів:

1. виявлення та вивчення детермінуючих криміногенних факторів;

2. вивчення криміногенних факторів формування особи злочинця;

3. виявлення осіб, що можуть бути об'єктом профілактичної діяльності;

4. розробка та здійснення превентивних заходів по усуненню чи нейтралізації детермінант злочинності, залежно від рівня попереджувальної діяльності.

Рівні попереджувальної діяльності:

1. загальне попередження злочинності;

2. видове(спеціальне) попередження злочинності;

3. індивідуальне попередження злочинів.

2. Загальна організація попередження злочинності включає:

1. інформаційно-аналітичну діяльність,

2. кримінологічне прогнозування,

3. визначення стратегії попередження злочинності,

4. програмування попередження злочинності,

5. створення та вдосконалення правової бази попередження злочинності,

6. реалізація програми попередження злочинності,

7. координація діяльності суб'єктів попередження злочинності,

8. організацію та розвиток наукових досліджень в сфері попердження злочинності,

9. підготовка професійних кадрів та підвищення їх кваліфікації,

10. формування правової культури суспільства.

Правова база попередження злочинності:

1. Конституція України;

2. Окремі міжнародно-правові акти (конвенція ради Європи про боротьбу з корупцією, конвенція ООН проти організованої злочинності, конвенція ООН проти транснаціональної злочинності, тощо);

3. Закони та окремі кодифіковані законодавчі акти (КК, КПК, КВК, КПАК - норми цих законів регулюють репресивну діяльність держави, щодо виявлення, припинення, присікання злочинів, а також щодо попередження рецидиву злочинів);

4. Підзаконні нормативно правові акти, що регулюють організацію, порядок, форми та засоби превентивної діяльності(про міліцію,прокуратуру, СБУ, оперативно-розшукову діяльність, тощо).

3. Система заходів попередження - багаторівнева система різних за змістом, характером та масштабом здійснення державних та громадських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію причин та умов злочинності.

Заходи попередження злочинів класифікуються за різними критеріями:



1. За соціальним рівнем здійснення привентивної діяльності:

1. Загально-соціальне - система заходів по усуненню чи нейтралізації детермінант злочинності, що впливають на все населення, виділяються за загальним економічними, політичними, соціальними та іншими критеріями, та створюють вірогідність злочинної поведінки практично для всіх соціальних груп населення. Це комплекс перспективних соціально-економічних, культурно виховних заходів спрямованих на подальший розвиток та удосконалення суспільних відносин і тим самим на нейтралізацію детермінант злочинності та інших негативних наслідків;

2. Спеціальне кримінологічне попередження - сукупність заходів цілеспрямованого впливу на криміногенні фактори, пов'язані з певними видами злочинної поведінки, з окремими соціальними групами населення, сферами діяльності. Таке попередження як правило здійснюється спец. суб'єктами і вимагає спец. кримінологічних знань. Складається з 3 цільових напрямків:кримінологічні профілактика, відвернення злочинів, присікання злочинів.

2. За обсягом:

1. Загальне попередження, спрямоване на усунення в цілому;

2. Особливе попередження, спрямоване на усунення причин та умов окремих видів злочину;

3. Індивідуальне попередження, спрямоване на осіб, що вчинили злочини та на осіб, що схильні на протиправну поведінку, з метою усунення чи нейтралізації психологічних чинників індивідуальної поведінки, а також на соціальне мікросередовище в якому формується криміногенна спрямованість таких осіб.

3. За масштабом здійснення:

1. Загальнодержавна;

2. Регіональну;

3. Місцеву;

4. Об'єктну - стосовно окремих об'єктів.

4. За характером(змістом) здійснення превентивної діяльності:

1. організаційно управлінські;

2. соціально економічні;

3. соціально політичні;

4. освітні;

5. правові;

6. тощо.

4. Система суб'єктів попередження злочинів - сукупність державних органів, гром. організацій та громадян, що цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях та в різних масштабах управління, планування превентивної діяльності, виконання превентивних заходів і у зв'язку з цим мають певні права та обов'язки та несуть відповідальність за досягнення превентивних цілей.

За специфікою компетенції та змісту суб'єкти попередження поділяються на загальну і спеціальну

До загальних відносяться: органи, установи та організації для яких превентивна діяльність є похідною від основної компетенції. Такі суб'єкти здійснюють планування, правове забезпечення, координацію превентивної діяльності, здійснюють превентивні заходи загально-соціального та окремі заходи кримінологічного характеру (заклади освіти, мед. заклади, трудові колективи та адмін. підприємств, тощо).

До спеціальних відносяться: органи, які здійснюють спеціальні превентивні заходи.

Особливості превентивної діяльності окремих спец. суб'єктів попередження злочинів:

Превентивна діяльність органів МВС є найбільш об'ємною та обширною порівняно з іншими. Вони здійснюють адмін., оперативно розшукові, слідчі, охоронні, запобіжні та профілактичні заходи. Зміст та характер заходів залежить від служб, що їх здійснюють.

Форми попередження злочинів МВС:

1. виявлення та усунення;

2. аналіз криміногенної ситуації;

3. кримінологічні перевірки;

4. індивідуальна профілактика;

5. спеціальні превентивні операції;

6. слідча профілактика в окремих справах.

Органи прокуратури:

1. участь прокурора в розробці програм та планів,

2. прокурорський нагляд,

3. організація інформування населення про причини та умови.

Злочинність неповнолітніх

1. Кримінологічна характеристика неповнолітніх;

2. Причини злочинності неповнолітніх;

3. Попередження злочинності неповнолітніх.

1. Злочинність неповнолітніх у порівнянні із злочинністю дорослих осіб має певні особливості, що проявляються у її показниках, тенденціях, причинах та мотиваціях. Відповідно має місце специфіка заходів та процедур протидії злочинності неповнолітніх, що обумовлюється соц. псих. ознаками неповнолітніх злочинців та їх статусом у суспільстві.

Порівня невелика питома вага злочинів та осіб неповнолітніх не може відобразити реального стану злочинності неповнолітніх.

По-перше, злочинність неповнолітніх це діяльність осіб тільки у інтервалі 4 років(від 14 до 18 років). Цей віковий інтервал становить всього 0,7% від загального кримінального інтервалу. Відповідно можна визначити досить високу кримінальну активність неповнолітніх, яка у 10 разів перевищує відповідний кримінальний показник усього населення.

По-друге, злочинність неповнолітніх хар. високим рівнем латентності, оскільки значна кількість злоч. діянь, особливо тих, що не є тяжкими, приховується батьками, сприймається як дитячі пустощі, залагоджуються конфліктні(злочинні) ситуації з потерпілою стороною з обґрунтуванням поведінки дитини, незначною шкодою, бажання не допустити психологічне травмування неповнолітнього через судову тяганину, тощо.

По-третє, значна частина злочинів неповнолітніх як правило вчиняється ними у співучасті із дорослими особами і не реєструється як злочини з неповнолітніми.

Географічний показник злочинності неповнолітніх як правило не відрізняється від такого показника дорослої людини, але має певні особливості, зокрема:

1. високий рівень злочинності неповнолітніх характерний для Закарпатської та Луганської області, оскільки через трудову міграцію батьків діти залишаються без догляду;

2. традиційно високим залишається рівень злочинності неповнолітніх в містах(в 3 рази більше), але це не означає, що сільська злочинність відсутня, а також це пояснюється високою латентністю сільською злочинності та зміною її структури.

Структура злочинності неповнолітніх характеризується неоднорідністю і значною відмінністю від структури дорослої злочинності, це пов'язано перш за все з особливостями, оскільки для неповнолітніх не характерно вчинення госп., службових, екологічних злочинів, проти безпеки виробництва, тощо. Для них хар. залишаються злочини загально кримінальної спрямованості - крадіжки, грабіжи, хуліганство, злочини проти особи.

Для злочинів неповнолітніх традиційно хар. їх вчинення у групі - це обумовлено психологічними особливостями злочинця.

Соціально-демографічні ознаки особи неповнолітнього злочинця:

1. спостерігається "омолодження" злочинності неповнолітніх - посилюється активність вікової групи 14-18 років;

2. співвідношення жін. до чол. статті 1 до 15, але спостерігається збільшення числа дівчат у вчиненні злочинів;

3. групові злочини неповнолітніх становлять 60-70%;

4. рівень освіти більше половини осіб не мали повної середньої освіти;

5. спостерігається збільшення кількості злочинів вчинені неповнолітніми в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

6. спостерігається збільшення безпритульних осіб, бродяг та жебраків, що вчинили злочин.

Морально психологічна характеристика неповнолітніх відрізняється своєю специфікою яка обумовлюється саме віковими особливостями особи, останні в свою чергу визначають біологічні зміни організму, а також рівень соц. зростання та адаптації. Для таких осіб характерно:

1. відсутність життєвого досвіду;

2. фізичних та соціальний інфантилізм;

3. незавершеність формування соціальних установок та соц. принципів;

4. орієнтація на неформальну групу та прагнення самоствердження в ній;

5. демонстрація незалежності;

6. підвищена конфліктність, агресія;

7. підвищена навіюваність та знижена здатність опиратися впливам;

8. демонстративне нехтування правил, що встановлюють дорослі;

9. гостре та болісне реагування на зауваження і звідси протест;

10. обмеження інтересу до позитивної корисної діяльності, навчання та підвищений інтерес до квазізамінників, а саме наркотики, комп'ютерні, азартні ігри, тощо;

11. тенденція до зниження інтелектуального розвитку, що виражено у відставанням у фіз. розвитку, що компенсується агресією.

2. На формування криміногенних установок та криміногенної спрямованості злочинців, детермінуючий вплив здійснюють переважно різноманітні фактори соціального середовища, оскільки такі особи піддаються впливу зовнішніх обставин.

При вивчені соціальних детермінант злочинності неповнолітніх необхідно поділяти їх на мікро- та макросередовища:

1. вплив сім'ї:

1. відсутність виховання, педагогічних сімейних традицій, гіпертрофований підхід до виховання, негативний досвід батьків (пияцтво, наркомані), занедбаність дітей через неуважність або брак часу, жорстокість, озлобленість батьків через важкий майновий стан, заміна уваги майновими еквівалентами тощо;

2. негативний вплив ближнього оточуючого середовища - компенсація відсутності спілкування та розуміння у сім'ї, шляхом пошуку їх у неформальних підліткових групах, бажання завоювати авторитет, підкорення правилам поведінки, виконання наказів лідерів, формування субкультури;

3. недоліки шкільного, дошкільного та позашкільного виховання - втрата шкільними та дошкільними закладами виховної функції через соц. економічні причини, низький проф. та культурний рівень педагогів, відсутність системного концептуального підходу до навчально-педагогічного підходу до навчально-педагогічної роботи, небажання приділяти уваги виховній індивідуальній роботі з дітьми, криза професійно технічної освіти, відсутність інфраструктури закладів та ефективної системи закладів;

4. загально-соціальні фактори: невиконання нормативно правових положень стосовно захисту прав дітей та молоді, відсутність ефективної політики та системного підходу щодо вирішення проблем сім'ї та молоді у вихованні дозвілля.

3. Попереджувальна діяльність має декілька рівнів:

1. загально соціальне попередження злочинності;

2. спец. кримінологічне попередження:

1. загальна профілактика;

2. індивідуальна профілактика.

Суб'єктами загально соц. попередження є державні центральні та місцеві органи влади та управління, громадські організації, навчально-педагогічні заклади.

Суб'єктами спеціально кримінологічного попередження є Мін. Освіти , кримінальна міліція у справах неповнолітніх, спец. виховні установи ЦОВВВП,служба у справах неповнолітніх, школи соціальної реабілітації органів та проф.. училища органів освіти, інші.

Зміст діяльності: характер заходів заг. соц. попередження залежить від його напрямку - політичний, правовий, культурно виховний, ідеологічний, організаційний тощо.

Вони спрямовуються на нейтралізацію загальних детермінант злочинності неповнолітніх, підвищення соц. добробуту сімей, забезпечення робочими місцями як батьків так і молоді, надання можливості працювати підліткам, забезпечення нормального функціонування шкільних та дошкільних навч. виховних закладів, фінансування додаткових виховних заходів в межах школи, відродження професійно технічного навчання, підвищення рівня професіоналізму педагогів, тощо.

Застосування системного підходу до оцінки якості та ідеологічної спрямованості матеріалів, що пропонуються засобами масової інформації.

Заходи загальної профілактики злочинності неповнолітніх в межах спец. кримінологічного рівня визначають в залежності від діяльності та функцій суб'єкта такої профілактики.

Індивідуальна профілактика поділяється на 6 стадій:

1. виявлення осіб стосовно яких є профілактичний інтерес;

2. вивчення цих осіб, їх поведінки та оточення з метою з'ясування особливостей і формування криміногенної орієнтації;

3. прогнозування імовірності злочинної поведінки;

4. планування профілактичної діяльності;

5. здійснення профілактичної діяльності;

6. оцінка результатів профілактичної діяльності.

Заходи попередження рецидиву включають: виправлення особи, надання допомоги у соц. адаптації особам звільненим з місць позбавлення воля, усунення криміногенних(впливу) джерел.

Організаційні та правові засади боротьби з організованою злочинністю

1. Поняття організованої злочинності та її ознаки;

2. Види організованої злочинності;

3. Основи боротьби з організованою злочинністю.

1. За своєю суттю, організована злочинність - негативне самостійне явище, яке утворюється злиттям різних видів протиправної діяльності в єдину злочинну діяльність, при цьому окремі суспільно небезпечні діяння є лише елементами в системі більш складної діяльності.

Основою організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб і соціальних груп, що штовхає їх на пошук різних протиправних засобів для задоволення своїх гіпертрофованих потреб метою якої є отримання постійного максимального доходу від протиправної діяльності.

Поняття організованої злочинності законодавчо визначено в ст. 1 ЗУ "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".

Відповідно, організована злочинність - це сукупність злочинів, що вчиняється у зв'язку із створення та діяльністю організованих угрупувань.

Ознаки організованої злочинності (модуль і залік):

1. Високий рівень організації з вираженою організаційно правовою структурою, чіткою ієрархією, функціями управління та організації;

2. плановий та законспірований характер злочинної діяльності;

3. існування в організованому злочинному угрупованні структур які забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку цієї структури;

4. наявність окремого бюджету організованого злочинного угрупування;

5. розмежування сфер впливу в різних галузях господарства;

6. корисливо насильницька направленість злочинної діяльності;

7. політизація злочинної діяльності, що полягає у встановленні тісних зв'язків з органами держ. влади задля здійснення впливу на різноманітні сфери людської життєдіяльності та уникнення соц. контролю;

8. об'єктивна природна правова визначеність структури організованої злочинності закріплена в нормах законодавства.

2. В Україні організована злочинна діяльність набула поширення переважно в галузі економіки, фінансово кредитній та банківській справі, зовнішньоекономічній діяльності, підприємницьких структурах, наркобізнесі, тощо.

В залежності від зони впливу, чисельності організовану злочинність поділяють на види(модуль і залік):

1. за рівнями організованості:

1. слабо-організовані. Мають у своєму складі не більше 10 осіб. За структурою вони відносяться до типу фронтальної комунікації (лідер-учасник). Внутрішньо групова диференціація в таких групах не розвинута. Переважна сфера злочинності є епізодичний рекет, шахрайство, і таке інше. Такий рівень найменш небезпечний, бо має локальний характер та немає зв'язків в органах держ. влади.

2. середній рівень. Функціонує по типу ієрархічної внутрішньої організації. До таких структур можуть входити десятки осіб, а їх особливістю є значна внутрішньо групова диференціація, та вузька спеціалізація членів угрупування - бойовики, охоронці, фінансисти і таке інше. Основні напрямки такої діяльності - контрабанда, наркобізнес, торгівля зброєю, тощо. Угрупування даного рівня мають стійкі корупційні зв'язки в органах державної влади та правоохоронних органах.

3. високий рівень. Відрізняється мережевою структурою організації, складною системою керування, регулярним отриманням доходів від своєї злочинної діяльності, наявність системи легалізації доходів здобутих злочинним шляхом, злочинні структури такого типу складаються з декількох сотень осіб, мають керуючі центри, стійку організацію, спеціальну службу контролю, інформації, зв'язків з владними структурами, правоохоронними, судовими органами.

2. за територіальною поширеністю:

1. локальні - діють в межах адмін. району, міста;

2. регіональні - діють в масштабах 2-3 соц. економічних областей;

3. міжрегіональні - діють межах держави;

4. міжнародні - мають періодичні та стійкі зв'язки зі злочинними структурами, що діють на тер. інших держав.

3. в залежності від виду, змісту спеціалізації:

1. спільноти, які спец. на вчинені заг. кримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, наркобізнес, тощо;

2. спільноти, які діють у сфері економіки;

3. спільноти змішаного типу, що поєднують риси перших двох.

3. Під основами боротьби з організованою злочинністю слід розуміти закріплені в законодавстві основні правові положення, які мають визначальне та принципове значення для цієї сфери державної діяльності.

Метою такої діяльності є:

1. встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація;

2. усунення причин та умов існування організованої злочинності.

Джерелами є :

1. ЗУ "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю";

2. Конституція України;

3. Кримінальний кодекс України;

4. КПК;

5. ЗУ "Про оперативно розшукову діяльність";

6. ЗУ " Про міліцію";

7. інші закони;

8. міжнародно-правові угоди.

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з організованою злочинністю і витрачанням коштів, які виділяються на ці цілі здійснюється ВРУ безпосередньо, а також комітетом ВРУ з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією.



Підручники:

1. Указ Президента від 21 жовтня 2011 року №1000/2011 "Концепція держ. політики у сфері боротьби з організованою злочинністю.

2. "Курс кримінології. Загальна частина." Підручник у 2 книгах. О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик, інші 2001 рік Юрінком інтер;

3. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології. Теорія і практика. Книга перша. Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. 2007 рік.

Размещено на Allbest.ru

...