Поняття, ознаки і зміст юридичного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра теорії та історії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

З теорії держави та права

на тему: «Поняття, ознаки і зміст юридичного процесу»

Студентки 1 курсу 2 групи

напряму підготовки 6.030401 « Правознавство»

Вяхіревої Христини

Керівник, Доц., к.ю.н Долматова Н.І.

Одеса 2013



Зміст

Вступ

1. Основні дефініції юридичного процесу

1.1 Поняття та зміст юридичного процесу

1.2 Ознаки та стадії юридичного процесу

1.3 Форма вираження юридичного процесу

2. Основні види юридичного процесу в Україні

2.1 Юридичний процес за правовими формами діяльності держави

2.2 Види юридичного процесу за предметними матеріальними нормами

2.3 Юридичний процес за видами судовиробництва

3. Проблеми в теорії юридичного процесу в Україні

3.1 Співвідношення юридичного процесу з юридичною процедурою

3.2 Вплив європейських норм та принципів на юридичний процес в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Темою моєї курсової роботи обрано «юридичний процес». Вона складається з трьох розділів, основного тексту, вступу і висновку, а також списку використаної навчальної літератури та списку нормативно-правових актів, згаданих в роботі. Головною метою своєї роботи я ставила безпосередньо з'ясування змісту юридичного процесу, щоб показати важливість юридичного процесу та його необхідність для цілісності держав, для покращення життя людей на сучасному етапі розвитку суспільства, права і держави. Для цього необхідно позначити саме поняття юридичного процесу, це і є головним завданням моєї курсової роботи. Також у курсовій роботі ставляться завдання формулювання видів юридичного процесу, а також існує завдання показати, що без юридичного процесу було б просто неможливо управління державою, регулювання правовідносин між державою і організаціями. Юридичний процес необхідний у будь-якому цивілізованому суспільстві. Юридичний процес, спрямований на врегулювання діяльності компетентних державних органів. Існує велика різноманітність видів юридичного процесу, які розрізняються за характером прийнятих рішень, за галузевою ознакою і т. д. Юридичний процес включає в себе різні правові процедури та судові процеси, наявність яких в процесі ніколи не оскаржувалось, але викликало постійні дискусії з приводу їхньої подібності і співвідношення. Юридичний процес є сукупністю послідовно здійснюваних дій і постановляє актів. У цьому виді процесу існують певні стадії, яких зазвичай виділяють сім. Порядок здійснення юридичного процесу визначається різними нормативно-правовими актами, такими як кримінально-процесуальний, цивільний процесуальний і арбітражний процесуальний кодекси, а також різного роду законами та підзаконними актами. Юридичний процес утворюється з комплексу юридичних процедур, які в свою чергу відносяться до якої-небудь галузі права - кримінальної, цивільної, сімейної, трудової і т. д. У результаті без юридичного процесу не може обійтися жодне держави, незалежно від діючої там форми правління і державного устрою.

Актуальність розглянутої в роботі проблеми визначення і вивчення змісту поняття «юридичний процес» визначається необхідністю подолання негативних тенденцій у суспільстві, орієнтацією на пріоритет загальнолюдських цінностей, побудовою правової держави на демократичних принципах, як це встановлено Конституцією України.

Найважливішою умовою розвитку української держави є зміцнення її правових основ. Реформи, що сьогодні проводяться, потребують вдосконалення правової системи в цілому і, в особливості, механізму реалізації правових принципів. Ефективність здійснюваних перетворень знаходиться в прямій залежності від якості реалізації нормативно-правових актів. Через це проблеми реалізації права, застосування його норм, процесуальної форми в сфері права висуваються на перший план, притягують до себе значну увагу юридичної науки і практики.

Дослідження питань юридичного процесу, форм і методів реалізації права дозволяє підвищити інструментальну цінність права, відкрити нові можливості підвищення його ролі з метою формування правової держави, демократизації суспільного життя, створення стабільної обстановки в суспільстві.

Дослідження теоретичних основ юридичного процесу є лише частиною широкої проблеми юридичного процесу взагалі, яку без перебільшення можливо вважати досить актуальною в правознавстві починаючи з XIX ст., тобто з того часу, коли в кінцевому результаті сформувалось вчення про правову державність. Разом з тим, необхідно констатувати той факт, що проблема юридичного процесу не вирішена і до сьогодні, оскільки в результаті багаточислених дискусій про можливість і неможливість визнання єдності юридичного процесу, питання залишається відкритим.

В сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі сам термін «юридичний процес» не прийнятий в кінцевому результаті всіма науковцями в сфері теорії права і продовжує існувати та досліджуватися виключно в галузевих межах. Достатньо відзначити, що лише деякі з вітчизняних підручників вміщають розділи чи окремі питання стосовно юридичного процесу чи його різновидів. Більш успішно питання юридичного процесу досліджені російськими вченими і викладені в окремих главах та розділах підручників з теорії держави та права.

В радянський період за умови невизнання принципів правової державності, повноцінна концепція юридичного процесу не могла сформуватися, оскільки обгрунтування єдності процесу можливе лише за умови визнання пріоритету прав особи та необхідності захисту перш за все суб'єктивних можливостей. Лише реальне верховенство прав та свобод особи забезпечує реальну спробу дослідження процесу як комплексу, системи юридичних гарантій, що характеризуються внутрішньою єдністю.

За переконаністю автора дослідження, теорія права на сьогодні в сфері осмислення юридичного процесу суттєво відстає від досліджень в сфері матеріального права. Вказана проблема аналізується в літературі останнього часу або галузевими розробками процесуальних проблем3, або дослідженнями загальноправового характеру, що визначають підходи до процесуальної форми з точки зору права в цілому, без аналізу її особливостей та специфічного призначення.

Правомірно вважати, що основи теорії юридичного процесу були закладені ще в XIX - XX ст. У вигляді концепції про єдність трьох процесів - кримінального, цивільного та адміністративного. Це була нова доктрина, що пов'язала три основних різновиди процесу в єдине ціле та виголосила тезу про єдність процесу та належність окремих його форм до галузей процесуального чи судового права. Теза про єдність не лише юрисдикційних, а і «позитивних» процесів була запропонована у вітчизняному правознавстві П.Є.Недбайло та В.М.Горшеньовим ще в 70-х роках. Однак ні теорію «судового права», ні теорію «загального юридичного процесу» ми не можемо визнати завершеними.

В цілому ж загальна теорія юридичного процесу була досліджена та розвинута в працях вітчизняних та російських дослідників, що покладені в основу цієї роботи: І.О. Ільїна, Г.Ф. Шершеневича, С.С. Алексєєва, О.Б. Венгерова, В.М. Горшеньова, В.П. Казимирчука, Д.А. Киримова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, В.М. Кудрявцева, В.О. Котюка, Є.А. Лукашової, М.І. Матузова, О.В. Малько, П.Є. Недбайло, В.С. Нерсесянца, В.Ф. Опришка, О.Ф. Скакун, П.Н. Рабіновича, М.С. Строговича, В.Ф. Сіренка, Ю.А. Тихомирова, Г.О. Туманова, Ю.С. Шемшученка, Л.С. Явича та ін.

Незважаючи на значну кількість наукових праць, що були підготовлені як в Україні, так і в інших країнах СНД, ми не можемо констатувати той факт, що проблема юридичного процесу як загальнотеоретичної категорії є повністю дослідженою. І на сьогодні в ній продовжує залишатись багато проблемних, дискусійних чи практично не досліджених питань. Особливо це стосується питань поняття, принципів та ознак юридичного процесу, процесуальних правовідносин та ефективності процесуальної форми реалізації права.

Незадовільний стан розробки проблем юридичного процесу і зумовлює актуальність обраної теми дослідження та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.

Об'єктом дослідження є поняття юридичного процесу як самостійної категорії, що характеризується певними ознаками, особливостями та призначенням.

В процесі роботи над курсовою роботою автором враховувалися висновки та положення, що містяться в працях не лише з теорії держави і права, а і з конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального та арбітражно-процесуального права.

Автором також вивчалось законодавство України, нормативно-процесуальна база.

1. Основні дефініції юридичного процесу

1.1 Поняття та зміст юридичного процесу

Юридичний процес як комплексна система має ряд специфічних ознак, характерних для всіх правових форм діяльності органів держави. Насамперед, цей розгляд, розгляд визначеної юридичної справи, здійснюваний на основі закону.

Юридичний процес як правова форма діяльності уповноважених органів і посадових осіб, характеризується визначеністю компетенції, функцій і повноважень цих суб'єктів. Одні (органи держави і посадові особи) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, правопорушники й ін.), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів. Теорія і практика юридичного процесу є результатом об'єктивних процесів інтеграції диференціації знання, що відбуває як усередині юриспруденції, так і на стиках її із суміжним знанням. Абдулаєв М.І. Теорія держави і права.-М: МОСКВА, 2004. -87 с.

Свідченням тому є усе більше проникнення етики і психології в юридичну науку і практику, усе більше широке застосування спеціального знання (зокрема, криміналістичного), і не тільки в карному, але й в інших видах юридичного процесу.

Узагальнюючи викладене, можна запропонувати визначення юридичного процесу.

Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що: Дробязко С.Г., Козлов В.С. Загальна теорія права. - Мінськ: Амалфея, 2007. -204 с.

а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;

б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.

Конструктивність юридичного процесу як комплексної системи наочно розкривається при детальному встановленні його узагальнених ознак і властивостей, що обумовлюють його правову природу і правовий зміст. Визначаючи родову спільність складових юридичний процес щодо відособлених компонентів, варто одночасно підкреслювати і специфічність кожного різновиду. юридичний правовий судовиробництво

1.2 Ознаки та стадії юридичного процесу

Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому порядку правової діяльності: Венгеров А.Б-Теорія держави і права. - М.: Зе.2000 р.. -457 с.

-- одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримка у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріальних норм;

-- відповідність законодавчого рівня процесуальних норм законодавчому рівню відповідних норм матеріального права. Оскільки порядок, наприклад, використання права невіддільний від самого права, то норми, які запроваджують у суспільстві саме право та порядок його використання, повинні мати однакову юридичну силу. Недотримання цієї ознаки значно принижує авторитет юридичного процесу, що позначається на його ефективності;

-- узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми процесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

-- розміщення процесуальних і матеріальних норм в одному правовому акті. В ідеалі процесуальні норми повинні розміщуватись у тому ж правовому акті одразу після матеріальних норм, порядок здійснення яких ці процесуальні норми встановлюють. Коли таке розміщення неможливе, наприклад, через детальність процесуального регулювання, вимоги простоти й економії законодавчого тексту, потрібно у правовому акті, який надає право, передбачає обов'язок чи встановлює заборону, робити відсилку на конкретні процесуальні норми чи акти, які визначають порядок реалізації цього права, обов'язку або заборони;

-- відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному призначенню. Процесуальні норми мають регулювати порядок діяльності суб'єктів з використання прав, виконання обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності та не повинні торкатись змісту матеріальних норм, а тим більше суперечити їм;

-- багатоваріантність і диспозитивність процесуального регулювання. Процесуальні норми мають встановлювати порядок, який передбачає якомога більше шляхів здійснення норм матеріального права та можливсть суб'єктів самостійно обирати ці шляхи;

-- демократизм процесуального регулювання. Процесуальні норми мають свій власний зміст, тому їм, як і матеріальним нормам, властива така змістовна ознака, як демократизм;

-- доступність юридичного процесу. Процесуальні норми повинні бути інформаційно доступними, соціальні суб'єкти мають бути обізнані про існування певних процесуальних порядків, їх зміст та механізми дії. Мова викладення правового акта, що містить процесуальні норми, повинна бути ясною, чіткою, простою. Доступність юридичного процесу залежить також від простоти і надійності процесуальних форм, механізмів звернення до уповноважених органів та порушення юридичного процесу;

-- законність процесуального порядку. Процесуальні норми повинні мати правовий характер, відповідати процесуальним нормам більшої юридичної сили та змістовно не суперечити нормам матеріального права, здійснення яких вони забезпечують;

-- системність юридичного процесу. Процесуальному порядку властиві такі системні ознаки, як раціональна достатність регулювання, надійність і гарантованість здійснення процесу, ефективність і оптимальність процесуального регулювання, послідовність (черговість, стадійність) і строковість процесуальних дій. Лазарєв В. Загальна теорія права і держави.- М., МАУП, 2001. -287 с.

Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридичному процесі; правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також зазначити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Процедури, механізми використання членами суспільства прав, виконання ними обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності встановлені процесуальними нормами з різним ступенем врегульованості. Деякі види правової діяльності регулюються процесуальними нормами лише в загальних рисах. Наприклад, ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України містить матеріальну норму Цивільний кодекс України Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. Ред.. від 19.01.2013

⁶ Алексєєв С.С. Теорія держави і права. - М.: НОРМА, 2004. -56 с., яка надає право особам припинити зустрічні однорідні зобов'язання зарахуванням, при цьому ч. 2 цієї ж статті містить процесуальну норму, яка встановлює, що для використання цього права необхідно і достатньо подання відповідної заяви однієї із сторін відносин. У даному випадку порядок використання права на проведення зарахування встановлений однією процесуальною нормою, яка міститься у тій самій статті, що надає відповідне право. Натомість, порядок використання суб'єктом суспільства права на судовий захист власних порушених чи оспорених цивільних прав та інтересів встановлений великою кількістю процесуальних норм, які складають Цивільний процесуальний кодекс України та цілу галузь українського законодавства.

Юридичний процес - це завжди певна сукупність послідовно здійснюваних дій і постановляє актів. І ця сукупність може бути у відомих випадках значної, включати багато дій різного характеру. Наприклад, розслідування кримінальної справи, правотворчість та ін.. Тому юридичний процес не може не містити вимог, що забезпечують ритмічність, плановість і суворий правовий порядок при проведенні актів, мають правове значення, і - головне - забезпечує справедливість, законність, обгрунтованість як самої діяльності, так і її результатів (постановляє юридичні акти).У цьому зв'язку представляється доцільним підрозділ юридичного процесу на етапи, вичленення в ньому стадій. Так, С.С. Алексєєв основними етапами правотворчої процедури вважає:

- підготовку проекту нормативного юридичного акта,

-офіційне зведення волі народу до закону.

На думку інших правознавців, наприклад А. С. Пиголкіна, проходження законопроекту у компетентному представницькому органі складається з таких стадій: Піголкин О.С. Теорія держави та права.- М.: Городец, 2003. --154 с. --внесення проекту в правотворчий орган і прийняття його на розгляд цього органу;

-обговорення проекту;

- прийняття проекту у судочинстві, як кримінальному і цивільному, прийнято виділяти більше стадій.

Так, в теорії цивільного процесу процесуальна стадія визначається як сукупність послідовно здійснюваних процесуальних дій, об'єднаних найближчою метою. Традиційно виділяються сім стадій: 1) порушення судочинства; 2) підготовка справи до судового розгляду; 3) судовий розгляд; 4) перегляд справи в суді касаційної інстанції; 5) перегляд справи в судах наглядової інстанції; 6) перегляд справи за нововиявленими обставинами; 7) примусове виконаннясудового рішення. Баландін В. Н. Про види юридичного процесу.- М., 2006. - С. 63

Поряд зі стадіями в правозастосовчому процесі як одному з різновидів юридичного процесу слід розрізняти правозастосовчі цикли (І.Я. Дюрягін) Дюрягин І.Я Теорія держави и права .- М.: Юрид.література, 1985.-132 с., кожен з яких безпосередньо спрямований на прийняття різнохарактерних, але за своїм призначенням правозастосовних актів (рішень, ухвал, постанов).У цивільному судочинстві закон виділяє п'ять таких циклів: виробництво в суді першої інстанції; виробництво в касаційній інстанції; виробництво в суді наглядової інстанції; виробництво в суді при перегляді за нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов; виконавче провадження. Такий самий стан має місце і в кримінальному процесі. Зазначені цикли в процесуальному законі регламентовані як процесуальні виробництва, і кожен з них складається з стадій: порушення діяльності по застосуванню права, підготовки і здійснення правозастовчого акта (дії). Виконавче виробництво включає ще одну стадію - оскарження дій судового виконавця. Значення стадій в характеристиці юридичного процесу пов'язано насамперед з тим, що вони відображають логічну послідовність його розвитку. Поки справа не порушена, неможлива наступна процесуальна діяльність. Звичайно, перевірочної діяльності обов'язково має передувати вирішення питання (справи) по суті. Стадії не просто слідують одна за одною - в кожній з них за певних умов може бути проведена перевірка правильності діяльності в попередній. Так, в судовому засіданні обов'язково аналізується законність і обгрунтованість порушення судочинства і проведеного розслідування (дізнання, підготовки справи). Конкретні юридичні процеси можуть бути усіченими (наприклад, результати вирішення питання не піддаються перевірці,далеко не кожне прийняте рішення потребує спеціальному виробництві по його виконанню та ін.)

Тому стадії прийнято підрозділяти на обов'язкові і факультативні. До перших можна віднести порушення процесу, підготовчі дії і саме розгляд питання (справи) шляхом здійснення правових приписів. Наявність всіх стадій в юридичному процесі залежить від конкретних обставин. У кожній із названих стадій юридичного процесу обов'язкові такі компоненти: Панова І.В. Види юридичних процесів / / Вісник Волзького університету ім. В.Н. Татіщева. Серія «Юриспруденція». Випуск п'ятий. Вид-во Тол-ПІ, 1999 - 0,8 д.а.

а) відносно самостійна задача, на вирішення якої спрямовані дії, що об'єднуються в тій чи іншій стадії;

б) специфічний склад дій, неодмінно включає встановлення і аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для вирішення питання, справи і т.п.;

в) юридичні документи, в яких відображаються і закріплюються підсумки вчинених у даній стадії юридичних дій.

1.3 Форма вираження юридичного процесу

Кожний юридичний процес має свою процесуальну форму, яка виступає внутрішньою формою юридичної практичної діяльності. Зовнішньою формою юридичної практичної діяльності є правові акти-документи (нормативні і процесуальні). Саме процесуальною формою впорядковується юридична діяльність і твориться юридичний процес як зміст процесуальної форми. Панова І.В Поняття, зміст і ознаки юридичного процесу / / Вест-ник Волзького унів-ту ім. В.Н. Татіщева. Серія «Юриспруденція». Випуск третій. Тольятті, изд-во ТолПИ. 1999. - 1 п. л.

Процесуальна форма - система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві і пропонованих учасникам юридичної діяльності для вирішення всіх питань, що виникають в юридичному процесі.

Основні ознаки процесуальної форми:

1) установлюється для впорядкування процесуальної діяльності;

2) регулюється нормами процесуального права;

3) залежить від принципів процесуального права;

4) надає процесуальні гарантії учасникам процесу;

5) має системність, що виражається в наявності програми для учасників процесу, орієнтованої на поступове досягнення мети; визначенні завдань, що мають бути вирішеними на кожному етапі процесу; встановленні кола суб'єктів і учасників, обсягу їх прав і обов'язків, процесуальних гарантій; строків і часу здійснення дій; передбаченні умов, способів і процедур прийняття і виконання рішень. Павлушина, А. А. Теория юридического процесса :Проблемы и перспективы развития : Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. Специальность 12.00.01 - теория и история права и государства ; история учений о праве и государстве /А. А. Павлушина ; Науч. рук. Н. А. Власенко. -Нижний Новгород,2005. -58 с

Процесуальна форма - це не тільки визначений законом порядок процесу, а й реалізація цього порядку в конкретній діяльності. Дотримання процесуальної форми органом дізнання, слідчим, судом є проявом їх високої професійно-правової культури.

Вид процесуальної форми визначається не тільки правовою формою практичної юридичної діяльності, але і цілями, завданнями і предметом розгляду в комплексі. Так, якщо предметом розгляду кримінального процесу є кримінальна справа, то наступні цілі - захист прав і законних інтересів осіб і організацій, що потерпіли від злочинів; захист особи від необгрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод. Предмет і цілі тут передбачають кримінально-процесуальну форму. Існуючий у системі загальних судів військовий суд не має своєї «військової процесуальної форми» - залежно від предмета розгляду він здійснює кримінальний або цивільний процес.

Процесуальна форма має таку структуру:

· процесуальні провадження - комплекс взаємозумовлених і взаємозалежних процесуальних дій, завдяки яким: а) утворюються процесуальні правовідносини; б) установлюються обставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти; в) оформлюється рішення у процесуальних актах; г) застосовуються заходи до виконання прийнятого рішення;

· процесуальні стадії - система взаємозалежних частин процесу, що складаються з низки послідовних юридичних дій, які характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи і спрямовані на досягнення мети (результату);

· процесуальний режим - система принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів. Для того щоб ефективно діяла вся система юридичної практичної діяльності, необхідно насамперед забезпечити її внутрішню організацію - процесуальну форму.

В Україні процесуальна форма визначається кодексами - Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, про адміністративні правопорушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду й іншими нормативно-правовими актами. Відповідним законодавством чітко названі учасники процесу, розподілені функції між ними, зазначені способи виконання цих функцій. Панова І.В. Структура юридичного процесу: процесуальні виробниц-ства, стадії, режими / / Вісник Волзького унів-ту ім. В.Н. Татіщева. Серія «Юриспруденція». Випуск четвертий. Тольятті, изд-во ВУіТ. 1999. - 1 п. л.

Так, Кримінально-процесуальним кодексом передбачене коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство у кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Установлено чіткий порядок, послідовність прийняття й оформлення тих чи інших рішень у справах, уся процесуальна форма діяльності з розслідування правопорушень у цілому і розгляду справ у судах: порушення справи; попереднє розслідування; підготовка і призначення судового засідання; судовий розгляд і винесення рішення (вироку); перегляд рішення суду, що не набрало законної сили; виконання рішення (вироку); у виняткових випадках - перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Процесуальна форма виключає будь-яку аналогію.

Процесуальна форма перебуває в нерозривному зв'язку зі змістом. Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недотримання процесуальної форми є підставою для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття, повернення або залишення документа (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання тощо) без розгляду.



2. Основні види юридичного процесу в Україні

2.1 Юридичний процес за правовими формами діяльності держави

До розмежування юридичного процесу по формам діяльності держави можна віднести: нормотворчий, правозастосовчій, контрольно-наглядовий, установчий, правотлумачний юридичні процеси. Панова І.В. Юридичний процес- Монография. Саратов, изд-во «Светопись». 1998.- 6 п. л.

¹⁵ Конституція України от 28.06.1996 № 254к/96-ВР

Нормотворчий процес - це спеціальна організаційно-юридична діяльність уповноважених суб'єктів, яка становить систему регламентованих взаємозалежних процедур - самостійних, логічно завершених стадій і організаційно-технічних дій з ініціювання, підготовки, розроблення, розгляду та прийняття (видання) нормативно-правового акта (закону).

Пропонуємо класифікацію стадій (поділених на етапи) нормотворчого процесу в узагальненому вигляді - у поєднанні процесів ухвалення законів і під законних актів (зазначимо, що за наявності спільного процес ухвалення кожного виду нормативно-правових актів має свої особливості):

І. Передпроектна стадія:

1. Нормотворча (законодавча) ініціатива - вмотивоване подання (пропозиція) суб'єктів нормотворчої (законодавчої) діяльності, а також спеціально уповноважених органів, організацій і осіб про ухвалення (видання), внесення змін або скасування норматив неправового акта (закону).

Право законодавчої ініціативи в Україні, відповідно до Конституції 1996 р., мають: Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів - має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону (пропозиції, поправки до нього) вноситься переважно письмово за підписами його ініціаторів з визначеними супровідними документами. Надходження проекту закону фіксується реєстрацією в апараті Верховної Ради України. Щодо нормотворчої ініціативи підзаконних нормативно-правових актів, то вона майже зливається з наступним етапом.

2. Прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта (закону) означає включення відповідної пропозиції до плану нормопроектних робіт певного органу; обговорення пропозицій щодо складу майбутньої робочої групи (підготовчої комісії) з підготовки проекту акта.

II. Проектна стадія (нормопроектування):

3. Підготовка тексту проекту нормативно-правового акта уповноваженими суб'єктами нормотворчості (аналіз існуючих норм, вивчення світового досвіду, формулювання норм права).

4. Попередня експертиза проекту нормативно-правового акта. Наукова експертиза дає можливість уникнути внесення на розгляд парламенту проектів законів, які концептуально не витримані за змістом, мають прогалини, суперечності.

III. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта:

5. Обговорення проекту нормативно-правового акта та його подальше доопрацювання. Форми обговорення різні: парламентські читання; наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств; рецензування науково-дослідними інститутами; обговорення в пресі, на радіо і телебаченні та ін

6. Прийняття нормативно-правового акта (закону) залежно від його виду може бути колегіальним (постанова уряду) і одноосібним (указ Президента). Акт колегіального органу приймається в результаті голосування більшістю його складу. Закони ухвалюються в результаті голосування (в Україні звичайні закони приймаються простою більшістю голосів, конституційні - 2/3 від конституційного складу Верховної Ради). Тексти законів, ухвалені Верховною Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президенту України.

IV. Посвідчувально-інформаційна стадія (промульгація):

7. Підписання нормативно-правового акта. Підписання закону главою держави (промульгація закону президентом) відбувається у встановлений Конституцією строк (в Україні - 15 днів).

8. Присвоєння реєстраційного номера. Нормативно-правовий акт (після підписання) одночасно з присвоєнням йому номера скріплюється гербовою печаткою відповідного суб'єкта нормотворення і в п'ятиденний строк включається до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

9. Оприлюднення нормативно-правового акта шляхом опублікування або безпосереднього доведення до виконавців - опублікування тексту акта з усіма реквізитами відбувається в офіційно встановлених друкованих виданнях: закони - "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", газета "Голос України"; постанови уряду - "Урядовий кур'єр"; укази Президента -"Офіційний вісник Президента України"; відомчі нормативні акти -у відповідних бюлетенях; нормативні акти органів самоврядування та державної адміністрації на місцях - в місцевій пресі. За законодавством України, нормативно-правовий акт (закон) набуває чинності після його опублікування (загальне правило). Бабаєв В.К. Теорія держави і права. - М., МАУП, 2005.-214 с.

Конституціями ряду країн (США, Індія, Україна та ін.) передбачена факультативна (додаткова) стадія в законодавчому процесі - вступ у дію права "вето" президента, тобто накладання ним заборони на прийнятий парламентом законопроект. Зокрема, в Україні Президент може скористатися своїм правом відкладного вето і повернути закон зі своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон приймається не менш як 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його і представити для офіційного опублікування протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно обнародується Головою Верховної Ради України і публікується за його підписом.

Правозастосовчій процес- це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання. Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.

Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру. Це однаковою мірою стосується характеристики як правозастосовчих проваджень, так і правозастосовчих стадій і режимів. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум; Ун-т внутр. справ, 2000. -361 с.

Контрольно-наглядовий процес- це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами: Максютін М.В. Теорія юрисдикційного процесу.-М.: Московский психолого-социальный інститут, 2008.-210 с.

1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;

4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.

Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання. Відновлення стану законності і правопорядку у випадках їхнього порушення. Своєрідність контрольного процесу в тім, що він займає самостійне місце в структурі юридичного процесу як комплексної системи, пронизує їх своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню названих правових форм на належному організуючому рівні.

Установчий процес- це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню чи виборів призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів. Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні чи акти юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д. Кравчук М. В. Теорія держави и права. Проблеми Теорії держави и права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., Змін, й доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -119 с.

Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб в умовах номенклатури; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.

Правотлумачний процес -- це встановлений нормами конституційного права порядок діяльності суб'єктів конституційних відносин, спрямований на з'ясування змісту правових норм та його роз'яснення іншим суб'єктам з метою правильної та ідентичної реалізації ними цих норм права. У правотлумачному процесі провідна роль належить органам конституційного судочинства

Розглянута конструкція юридичного процесу, послідовність розташування окремих їхніх різновидів виправдані самою логікою механізму правового регулювання, у якому як безпосередні генератори юридичного впливу виступають самі різні суб'єкти, утворені в результаті установчого процесу. Реальний юридичний вплив припускає накладене функціонування правозастосовчої і контрольної діяльності, здійснюваної на основі нормативних розпоряджень, що встановлені в результаті правотворчості.

2.2 Види юридичного процесу за предметними матеріальними нормами

За предметними матеріальними нормами виділяють: законодавчий процес; виборчий процес; бюджетний процес; земельний процес та ін. (ці види процесів слугують елементом загальної регуляції відповідної галузі у рамках конституційного, бюджетного законодавства і концентрують дії, спрямовані на досягнення головної мети закону, - складання і виконання бюджету, проведення голосування, формалізацію його підсумків і т.п.). Колюшкіна Л.Ю. Теорія держави і права. 100 екзаменаційних відповідей. - М.: "МарТ", 2004. -124 с.

Виборчий процес -- це:

ь діяльність суб'єктів виборчого права, тобто здійснення ними юридично значущих дій, шляхом здійснення яких ці суб'єкти реалізують закріплені правовими нормами права і обов'язки;

ь діяльність прямо передбачених правовими нормами суб'єктів, тобто осіб, органів, організацій та їх об'єднань, наділених відповідними їх правовому статусу процесуальними правами і обов'язками;

ь діяльність, спрямована на формування виборних органів і обрання виборних осіб. Виборчий процес має суто цільове призначення, юридичним результатом якого стає формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування і обрання посадових і службових осіб цих органів;

ь діяльність, врегульована процесуально-правовими нормами. Це означає, що виборчий процес може розпочатися лише на підставі і у відповідності з законом. Виборчий процес здійснюється у визначеній правовими нормами процесуальній формі;

ь здійснення виборчих дій в певно визначеній послідовності. поступальний перебіг виборчого процесу -- його необхідна і неодмінна риса. Виборчі дії здійснюються послідовно. Четверніна В.А. Введення в курс загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. - К.: Інститут держави і права РАН, 2003. -98 с.

Бюджетний процес - це регламентована нормами бюджетного права діяльність держави та територіальних громад зі складання, розгляду та затвердження бюджету, його виконання, а також зі складення та затвердження звіту про його виконання.

Бюджетний процес - це встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та їх виконання.

Від початку складання бюджету до затвердження звітів про його виконання весь бюджетний процес контролює ВРУ та місцеві органи самоврядування. Згідно із цим перед бюджетним плануванням ставляться такі завдання:

· найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

· забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;

· визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення.

Бюджетний кодекс України (ст.18) виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

ь складання проектів бюджетів;

ь розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

ь виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

ь підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу грунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.Усі стадії бюджетного процесу базуються на одних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Земельний процес як правове явище охоплює правозастосовчу діяльність державних органів виконавчої влади всіх рівнів та органів місцевого самоврядування, яка полягає у вирішенні конкретних завдань земельно-правового регулювання, і супроводжується певною процесуальною формою.

Процесуальна норма являє собою встановлене чи санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки державних органів та їх організацій, а також громадян за участю їх в процедурі, що має на меті досягнення певного правового результату, або застосування норм матеріального права. Надання і вилучення земельних ділянок здійснюється в певному процесуальному порядку, який визначений в земельно-правових нормах. Встановлений порядок порушення справи про надання земельної ділянки, визначено органи та строки розгляду клопотання, порядок підготовки документації про вилучення і надання ділянки, форма і зміст прийнятого рішення, права та обов'язки сторін при розгляді питання та ін..

2.3 Юридичний процес за видами судовиробництва

Конституційний процес в Україні -- це послідовний, історично обумовлений процес формування українського конституціоналізму, що становить собою триваючу конституційну реформу.

Конституційний процес - його змістом є спір про право і діяльність Конституційного Суду та інших видів судів з вирішення такого спору з усіма встановленими законом для цього діями. У конституційному законі "Про Конституційний Суд України" другий розділ присвячений загальним правилам конституційного судочинства, третій - особливостям конституційного провадження. Конституційний судовий процес виникає на основі таких юридичних фактів, як звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням або конституційним зверненням і завершується прийняттям підсумкового акта (рішення або висновку) Конституційного Суду України. ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 № 422/96-ВР, ред.. від 13.06.2012 Можна виділити такі стадії конституційного судовиробництва: внесення конституційного подання чи звернення; його розгляд колегією суддів і винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного судовиробництва чи у відмові його відкриття; розгляд справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України; прийняття рішення (висновку); офіційне оприлюднення рішення (висновку); виконання рішення. Порівняно з діяльністю інших судів Конституційний Суд України ближчий до професійної наукової діяльності (застосовує методи системного, порівняльного аналізів, що використовуються в юридичній науці).

Цивільний процес - його змістом є спір про суб'єктивне право чи про охоронюваний законом інтерес (у позовному провадженні), стягнення з боржника грошей чи витребування майна за заявою особи, якій належить право такого витребування (у приказному провадженні), установлення певних юридичних фактів (в особливому провадженні). Суд керує ходом процесу, спрямовує дії осіб, що беруть участь у процесі, захищає права й обов'язки, виносить ухвали, що мають владний характер, вирішує справу по суті. Стадії цивільного процесу в порядку позовного і особливого провадження: відкриття провадження у справі; підготовка цивільних справ до судового розгляду; судовий розгляд; перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному порядку; перегляд судових рішень і ухвал в касаційному порядку; перегляд рішень і ухвал, що набрали законної сили у зв'язку з винятковими обставинами; провадження у заново відкритих справах. Конкретна судова справа може завершитися на стадії судового провадження. Горшенев В.М Теорія юрисдикційного процесу.- Х.: « Вища школа», 1985.-124 с.

Особливістю позовного провадження є те, що обидві сторони, котрі сперечаються, не мають владних повноважень, користуються рівними процесуальними правами.

Господарський процес - його змістом є господарський спір про право, тобто матеріально-правовий конфлікт між учасниками господарських відносин, що виникає з приводу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. В господарському суді розглядаються справи стосовно спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів і з інших підстав, а також щодо спорів про визнання недійсними актів на підставах, визначених законодавством (крім вказаної низки спорів, що не підлягають розгляду в цьому суді); справи про банкрутство та ін. До відання господарських судів віднесений розгляд корпоративних спорів. Стадії господарського процесу: порушення провадження у справі; підготовка матеріалів до розгляду в засіданні; судовий розгляд; винесення рішення по суті заявлених вимог, але можливе припинення провадження у справі чи залишення позову без розгляду. Провадження в суді першої інстанції може бути продовжене в апеляційній інстанції, касаційній інстанції; здійснюватися в порядку перегляду з виняткових обставин, а також у порядку перегляду судових актів щодо заново відкритих обставин. Завершальним етапом господарського процесу є виконання судових актів. Господарський спір може бути переданий на розгляд третейського суду, якщо між сторонами є третейська угода і якщо не було прийнято рішення щодо спору між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.

Адміністративний процес - його змістом є адміністративно-правовий спір про право, в якому однією зі сторін обов'язково виступає суб'єкт владних повноважень адміністративного управління. Адміністративно-правовими спорами є спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління (включаючи делеговані повноваження), а також спори, що виникають з приводу укладання і виконання адміністративних договорів тощо. По суті адміністративний процес провадиться на основі законодавства з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Боєр А.А Теорія права і держави. - СПб.: ГУАП; Асоціація філософії права Санкт-Петербурга, 2007. Стадії адміністративного процесу, порушення провадження у справі на підставі позовної заяви; підготовче провадження у справі (попереднє судове засідання, вирішення питань щодо відмови і визнання адміністративного позову, про примирення сторін, про забезпечення судового позову тощо); судовий розгляд; винесення рішення по суті заявлених вимог, але можливе залишення позову без розгляду, припинення і закриття провадження у справі; перегляд рішення в апеляційному порядку, в касаційному порядку; перегляд рішень, що набрали законної сили у зв'язку з винятковими обставинами; провадження у заново відкритих справах; виконання рішення. В адміністративному судочинстві трохи в іншій ролі виступають докази, будучи положеннями про органи і посадових осіб, та ін. Цей процес можна назвати адміністративно-юстиційним, або адміністративно-судовиробничим (правозахисним) процесом з дотримання законності в державному управлінні.

Кримінальний процес - його змістом є розслідування справи про злочин відповідними органами і розгляд справи судом загальної юрисдикції з винесенням рішення про вид і міру відповідальності обвинувачуваного з використанням для цього усіх установлених законом дій (запитів, експертиз і т.д.). Для кримінального процесу характерні такі елементи, як порушення кримінальної справи, учасники, докази, підсудність, провадження в суді першої інстанції, в апеляційній і касаційній інстанціях, виконання вироку ухвал і постанов суду та ін. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1001-05, ред.. від 01.01.2013

²⁷ Морозова Л.А. Теорія держави і права. - М.: Російське юридичну освіту, 2010.-147 с.

Загальні принципи й інститути різних видів судовиробничого процесу: мова судочинства; змагальність сторін; рівний доступ до правосуддя; незалежність суду при розгляді справ; формальна визначеність діяльності суду; послідовність процесуальних стадій, чинених дій, що оформляються документально; процесуальні строки; установлення статусу учасників; закріплення видів звернень; регламентація видів доказів, юридичних фактів і спосіб їх збирання й оцінювання; порядок прийняття судових рішень; строки їхнього оскарження.

Усі зазначені види судовиробничого процесу є взаємно перехідними, що зумовлено пов'язаністю між собою норм матеріальних галузей права. Такі інститути, як конституційний устрій, одержують різні види судовиробничого захисту в нормах конституційного і кримінального процесів. Спір про компетенцію спочатку як адміністративно-правовий може перерости на спір, віднесений до компетенції Конституційного Суду; податкові спори зі сфери господарського процесу можуть переміститися в русло інших процесів.



3. Проблеми в теорії юридичного процесу в Україні

3.1 Співвідношення юридичного процесу з юридичною процедурою

Юридичний процес - збірне наукове поняття, що є формою перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві й у міжнародних актах, на реальну систему правовідносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридичного результату (мети). Основи правознавства України: навч. посібник / С.В. Ківалов, П.П. Музиченко, Н.М. Крестовська, А.Ф. Крижановський. - Х.: Одіссей, 2006. -224 с.

Не слід ототожнювати юридичний процес і матеріальну процедуру, хоч їх і поєднує те, що вони є формами руху (зміни) правової матерії. Звичайне здійснення регулятивних норм не має потреби у процесі (порядок одержання пенсії, нагород і т. п.). Тільки особливий спосіб зв'язку з матеріальними регулятивними правовідносинами дає змогу відокремитися процесуальним нормам і відносинам у юридичний процес. Так, державний орган, як правило, реалізує свою компетенцію в рамках матеріально-правової процедури. Наприклад, державні виконавці, виконуючи рішення державного органа (суду, нотаріату й ін.), здійснюють свої компетенційні дії примусового характеру в матеріально-правовому порядку. Лише за наявності спору в правовому змісті та зверненні з адміністративним позовом щодо дій державних виконавців до державного органу, який уповноважений вирішувати адміністративні спори, настає розгляд справи, здійснюється юридичний (адміністративний) процес. Отже, матеріально-правова процедура і юридичний процес - не те саме.

...