Представництво в цивільному праві

Размещено на http://allbest.ru

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра цивільного та господарського права і процесу

КУРСОВА РОБОТА

з Цивільного права України

Представництво в цивільному праві

Студента 3 курсу групи

Вяхіревої Христини

Керівник доц., к. ю. н. Кужко О.С.

м. Одеса - 2013 рік



План

Введення

1. Представництво і його цивільно-правове регулювання

1.1 Поняття, ознаки та юридична природа представництва

1.2 Етапи розвитку інституту представництва в цивільному праві

1.3 Відмінність інституту представництва від інших видів участі третіх осіб у встановленні та здійсненні цивільних правовідносин

1.4 Суб'єкти представництва, їх характеристика

2. Підстави виникнення та види представництва

2.1 Класифікація підстав виникнення представництва

2.2 Окремі види здійснення добровільного представництва

2.3 Представництво без повноважень. Дія в чужому інтересі без доручення

3. Підстави та правові наслідки припинення представництва з цивільного права

3.1 Припинення представництва внаслідок досягнення мети представництва або його неналежного виконання

3.2 Правові наслідки неналежного здійснення представництва

Висновки

Список використаної літератури

юридичний представництво правовий законодавство



Введення

Розмежування різних форм участі третіх осіб у набутті й реалізації цивільних прав і обов'язків має важливе значення, оскільки полегшує вибір тих правових засобів, які дозволяють досягти бажаного правового результату.

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятість), не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і кошти і т.п.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.).

Це визначає інтерес до більш докладного розгляду інституту представництва в цивільному праві України, що підтверджує актуальність обраної теми дослідження. Сучасні цивільні правовідносини неможливо представити без представництва. Інститут представництва пронизує як приватне, так і публічне право, як матеріальне, так і процесуальне право. Представництво виступає універсальною формою правового посередництва, у цей час здобуває велике значення.

Ціль цієї курсової роботи полягає в дослідженні особливостей і закономірностей інституту представництва в цивільному праві України, для чого можна виділити наступні завдання курсової роботи:

- проаналізувати й дати поняття представництву в цивільному праві України за діючим цивільним законодавством;

- розглянути процедуру оформлення й підтвердження повноважень представника;

- виділити повноваження представника;

- проаналізувати положення відносно доручення в цивільному праві: визначити його поняття, форму, значення, строк доручення, а також розглянути правове регулювання припинення доручення.

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини із приводу представництва в цивільних правовідносинах.

Предметом дослідження є цивільно-правові норми, що встановлюють загальні положення представництва, підстави припинення представництва, передоручення; практика застосування даних норм.



1. Представництво і його цивільно-правове регулювання

1.1 Поняття, ознаки та юридична природа представництва

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Але повноваження не лише надає представнику можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки -- немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права -- повноваження на власні позитивні дії, тобто можливість представника діяти певним чином від імені особи, яку він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також включає можливість вимоги, у даному випадку -- право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження.

Носієм повноваження є представник, тому захист цього права шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється і представником від свого імені і не вимагає окремого або особливого повноваження.

У свою чергу, особа, яку представляють, має право вимагати, щоб представник діяв відповідно до повноваження і в його межах.

Разом з тим до змісту правовідносин представництва входять не лише права, а й обов'язки їх учасників. Зокрема, представник зобов'язаний діяти в межах наданого повноваження і в інтересах того, кого представляє, а після виконання обов'язків -- передати права і все отримане за укладеним ним правочином особі, яку він представляє.

Натомість особа, яку представляють, має створити умови, необхідні для реалізації повноваження представником (видати довіреність, надати необхідні документи тощо) і прийняти все виконане відповідно до наданого повноваження. їхнього особливістю є те, що вони виникають і реалізуються не в інтересах того, хто безпосередньо укладає правочини (представника), а з метою здійснення та захисту прав та інтересів того, кого представляють.

1.2 Етапи розвитку інституту представництва в цивільному праві

Інститут представництва - є продукт творчості нових народів, що з'явився внаслідок ускладнення юридичних відносин і завдяки звільненню права від первісного формалізму.

Велика частина сучасних інститутів цивільного права бере свої витоки з римського приватного права. Однак дане твердження не зовсім точно щодо інституту представництва. Незважаючи на розвинену теорію майнових відносин, в римському праві фактично не було розроблено теорію представництва. Як підкреслюють дослідники, це пояснюється патріархальної природою римської економіки, широким застосуванням праці рабів.

У римському праві діяв принцип: "Per extraneam personam nobis adquiri non potes" ("Неможливо придбання на нашу користь через стороння особа"). І лише в пізньому римському праві (Юстиниановская епоха 527-565 рр..) можна знайти ознаки зародження непрямого (не прямої) представництва.

Втім, як вірно помітив Н.І. Нерсесов, розробка інституту представництва на римських засадах абсолютно неможлива ".

Розвиток теорії представництва пов'язують з 16-17 ст, коли була розроблена теорія представництва Гуго Гроцієм, що знайшла законодавче втілення в актах того періоду (кодекс Наполеона); в 19 столітті теорія була перероблена Ієрінга і Лабаном, вони наділили представництво повною автономією відокремивши його від доручення.

З деякими змінами дана теорія і є основою для побудови інституту представництва більшості країн континентального права, в тому числі і в Україні.

Звернемося до генезису поняття "представництво" в науці цивільного права СРСР.

У дореволюційний період під представництвом у цивільному праві розумілося - вчинення однією особою юридичних дій замість і від імені іншого, при цьому юридичні наслідки дії поширюються на правову сферу останнього. Здійснюючи це дія, представник фактично висловлює свою волю, але юридично його воля розглядається як воля особи представляють Н.І. Нерсесов вивів таку формулу представництва: "... властивості контрагента та юридичного суб'єкта розподіляються між двома різними особами: представником і його принципалом. Перший укладає юридичну угоду, отже, є справжнім контрагентом, другий безпосередньо набуває з оної права та обов'язки, отже, вважається початковим і справжнім юридичним суб'єктом за такою угодою ".У юридичній літературі радянської держави і права представництво в цивільному праві визначалося як "заступництво осіб у цивільному обороті у випадках неможливості для них особисто брати участь при відсутності дієздатності або при повній дієздатності з доброї їх волі". З розвитком вчення про представництво, удосконалювалося визначення: "Представництво - вчинення правочинів та інших дозволених юридичних дій в межах повноважень однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють), в результаті чого права і обов'язки виникають, змінюються або припиняються безпосереднього для подається" .Як видно з наведених визначень, категорія "представництво" формується ще в дореволюційному цивільному праві і без істотних змін використовується в радянському цивільному праві; сучасному цивільному праві.

Легальне поняття представництва в цивільному праві закріплено в пункті 1 статті 237 Цивільного Кодексу України. «Представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє».

Важливо підкреслити, що в українському цивільному праві представництво розуміється лише у вузькому значенні, згідно з яким представником може вважатися тільки та особа, яка виступає від імені особи, яка подається.

У цьому зв'язку підкреслимо, що в науці цивільного права виділяють поняття представництва в "широкому сенсі" і "вузькому сенсі". При цьому в поняття представництва в "широкому сенсі" включається як пряме представництво (представник діє від імені в інтересах представляють), так і непряме представництво (представник діє від свого імені в інтересах іншої особи). Так, на думку Л.В. Саннікова, під представництвом, в широкому значенні, слід розуміти правовідносини, в силу якого одна особа (представник) вчиняє дії в інтересах іншої особи (яку представляють) від свого імені або від імені подається з метою створення для останнього бажаних їм правових наслідків.

При розумінні представництва в широкому сенсі, договір доручення, в якому повірений діє від імені довірителя, породжує пряме представництво, а договір комісії, в якому комітент робить угоди від власного імені, але в інтересах комітента, - непряме.

Такий поділ довгий час є в цивілістиці предметом наукової суперечки. У центрі наукової дискусії не тільки питання про визначення представництва в "широкому сенсі" (необхідності такого поділу), а й підведенні такого визначення під законодавчу форму.

Дискусія про визначення "представництва" бере свій початок ще з праць російських цивілістів XIХ століття. У цей період отримує досить широке поширення ідея поділу представництва на види залежно від того, чи виступає особа від "свого" імені або від "чужого". Виникнення прямого (або відкритого, безпосереднього, повного) представництва пов'язувалося з договором доручення, за яким повірений діє від імені довірителя і в його інтересах. Непряме (або приховане, посереднє, одностороннє) представництво, як вважали ряд вчених, породжується договором комісії, згідно з яким комісіонер укладає угоди в інтересах комітента, але від свого імені.

Останнім часом окремі дослідники знову повертаються до даного питання. Підігріває дискусію і зарубіжний досвід, тому що для більшості країн характерне широке розуміння представництва, що включає як пряме, так і непряме представництво, а іноді і посередництво. Як відомо окремі види договорів були запозичені законодавцем з договірного права зарубіжних країн (наприклад, агентський договір). Прихильники виділення непрямого представництва спираються на відносини комісії, як приклад моделі непрямого (прихованого) представництва. Як приклад виділяється і агентський договір, яким, на думку ряду дослідників, опосередковуються відносини, як прямого представництва, так і непрямого. Як вважає Л.В. Саннікова, об'єднання ряду договорів (договір доручення, комісії, довірче управління, агентський договір) під широким терміном представництва дозволить сформувати окрему класифікаційну групу і тим самим пізнати їх правову природу.

На наш погляд, слід прийняти точку зору дослідників, що не виділяють непрямого представництва, і тим самим, не оперують терміном "представництво в широкому сенсі". Останнє, є, швидше економічним терміном, і з юриспруденцією не має нічого спільного.

1.3 Відмінність інституту представництва від інших видів участі третіх осіб у встановленні та здійсненні цивільних правовідносин

Представництво слід відрізняти від подібних з ним, але які мають іншу юридичну природу дій інших учасників цивільних правовідносин. Так не є представниками особи, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені, а також особи, уповноважені на вступ в переговори щодо можливих у майбутньому угод. Наприклад, від комісії, так як дії представника і комісіонера дуже схожі. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента. Тобто комісіонер, як і представник, укладає угоду для іншої сторони за її дорученням і за її рахунок. Але комісіонер діє від свого імені, а представник від імені акредитуючої. Всі права та обов'язки за договорами з третіми особами набуває комісіонер, а при представництві права та обов'язки виникають безпосередньо у яку представляють. Наприклад, комісійний магазин.

Дії представника треба так само відрізняти від дій посильного (посланця) і посередника. Якщо представник діє від імені акредитуючої, але висловлює при цьому свою волю, то посильний лише передає волю однієї особи іншій. При цьому представник вчиняє дії, які мають для подається правове значення, а дії посильного мають чисто технічний, допоміжний характер. У зв'язку з цією обставиною, пред'являються підвищені вимоги до його дієздатності, а посланцем може бути і недієздатна особа. Діяльність посередника (брокера) не пов'язує сторони юридично. Вона тільки сприяє укладенню між ними договору, він може підшукати потенційних партнерів, провести переговори про укладення угоди з кожним з них. При цьому посередник здійснює активні юридичні дії, що мають вольовий характер, але волю на вчинення правочину він не виражає . За ознакою вираження волі при здійсненні угоди представник відрізняється і від простого рукоприкладчика, тобто особи, що підписує угоду на прохання іншої особи, який внаслідок фізичної вади, хвороби або з якихось інших причин не може підписатися власноручно. Рукоприкладчик в даному випадку не висловлює власне волі і не передає волі такого громадянина, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на операцію. Аналогічні відмінності будуть і між представником та іншими особами, які діють в чужих інтересах, але від власного імені (наприклад, виконувач духівниці при спадкуванні, конкурсний керуючий при банкрутстві). Представник зобов'язаний вчинити на користь акредитуючої не просто фактичні дії, а дії, які породжують правовий результат. У цьому і полягає фундаментальна відмінність представника від інших осіб, які можуть тільки сприяти висновок угоди.

1.4 Суб'єкти представництва, їх характеристика

У відносинах представництва прийнято розрізняти три суб'єкти - що представляється (представлюваний), представника і третю особу, з яким у того, що представляється виникає правовий зв'язок завдяки діям представника.

Представлюваними можуть бути фізичні та юридичні особи. Однак стосовно випадків представництва фізичної особи має значення та обставина, про яке представництво йдеться: добровільне -- основане на волевиявленні представлюваного, чи таке, що ґрунтується на приписах закону.

У відносинах добровільного представництва, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, представлюваною може бути лише дієздатна фізична особа, котра в змозі вільно сформувати свою волю і адекватно виразити її зовні. У випадках представництва за законом представлюваною може бути будь-яка правоздатна фізична особа від моменту її народження.

Представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому фізичні особи можуть бути представниками, якщо вони досягли повноліття, тобто 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК), а також особи, які набули повної цивільної дієздатності відповідно до положень ч. 2 ст. 34 ЦК та ст. 35 ЦК. Представниками не можуть бути повнолітні особи, які перебувають під опікою або піклуванням. Юридична особа може бути представником, якщо це не суперечить цілям її створення. Крім того, представництво щодо окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) (ч. З ст. 91 ЦК).

Як третя особа, з яким що представляється за допомогою представника укладає цивільно-правову угоду або скоює іншу юридичну дію, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права. Закон лише забороняє представнику скоювати операції від імені того, що представляється відносно себе особисто, а також відносно іншої особи, представником якого він одночасно є, за винятком випадку комерційного представництва. Наприклад, представник не може сам купити майно, яке доручив йому продати той, що представляється.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Посильний, на відміну від представника, не здійснює правочини від імені представлюваного. Він юридично не бере участі у встановленні прав та обов'язків безпосередньо для іншої особи, а лише передає контрагенту волевиявлення тієї особи, яка його послала.

Посередник також особисто не укладає правочини від імені іншої особи, а лише сприяє укладенню правочину. При цьому власну волю він не виражає, а інформує учасника можливого у майбутньому правочину про волю та наміри іншої сторони.

Судовими представниками можуть бути громадяни, що досягли повноліття. Особи, визнані у встановленому законом порядку повністю або обмежено недієздатними, а також неповнолітні правом на виконання представницьких функцій не володіють.

Згідно ст. 44 ЦПК суб'єктами судового представництва можуть бути:

- адвокати;

- працівники державних установ, підприємств і інших кооперативних і громадських організацій;

- уповноважені професійних спілок - у справах робітників і службовців, а також осіб, права і інтереси яких захищаються професійними спілками;

- уповноважені організацій, яким законом, статутом або положенням надане право захищати права і інтереси членів цих організацій;

- уповноважені організацій, яким законом, статутом або положенням надане право захищати права і інтереси інших осіб;

- один з процесуальних співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 35 ЦПК) ;

- особи, допущені судом, що розглядає справу, до представництва по даній справі.

Разом з тим цивільний процесуальний закон встановлює для певної категорії праводієздатних громадян спеціальні обмеження в їх праві бути представниками в суді. У відповідності зі ст. 47 ЦПК не можуть бути представниками в цивільному процесі особи, виключені з колегії адвокатів, а також судді, слідчі, прокурори. Однак це не означає, що вони взагалі не можуть бути суб'єктами судового представництва. Вони правомочні брати участь в процесі як законні представники або як представники відповідних установ, підприємств, організацій, в яких перебувають на службі. Крім громадян суб'єктами судового представництва в цивільному процесі є організації, що володіють правами юридичної особи. Так, фабричний, заводський, місцевий комітет професійної спілки, що представляє інтереси робітників і службовців, користується правами юридичної особи. Аналогічними правами наділені ради первинних (цехових) організацій Товариства раціоналізаторів і винахідників. Але можливі випадки, коли організації, що виконують представницькі функції, юридичними особами не є.

Отже, громадяни, що беруть участь в процесі як зацікавлені особи, мають право доручити захист своїх прав і інтересів, що охороняються законом в суді спеціально особам, що залучаються для цього, званим представниками (ст. 43 ЦПК). У такій же мірі ці повноваження мають і установи, підприємства, організації. Якщо орган юридичної особи є колегіальним, то його права і інтереси захищаються в цивільному процесі практично тільки за допомогою представництва. Сам орган юридичної особи може брати участь при розгляді судом цивільної справи лише в тому випадку, якщо він є одноосібним. Наприклад, директор заводу має право самостійно брати участь в судовому засіданні і відстоювати в ньому інтереси заводу. Однак одноосібні керівники підприємств, установ, організацій, що беруть участь в цивільному процесі, виступають в ньому не як представники, а як органи юридичних осіб, здійснюючи в повному об'ємі їх права і виконуючи їх обов'язки.

Судове представництво в цивільному процесі - це процесуальна діяльність дієздатних суб'єктів від імені і в захист прав і інтересів сторін, що охороняються законом, третіх осіб, заявників і інших зацікавлених у справі осіб. Особи, від імені яких здійснюється процесуальна діяльність, називаються тими, хто представляються, особи, що здійснюють вказану діяльність, - представниками.

Як видно з визначення, судове представництво характеризується трьома ознаками.

По-перше, воно здійснюється від імені певних осіб, що беруть участь в справі. Представники здійснюють їх процесуальні права і виконують їх процесуальні обов'язки. Повноваження представників носять завжди похідний характер. Самі особи, що беруть участь в справі, не позбавляють себе всього об'єму наданих їм процесуальних прав і обов'язків, а тільки наділяють ними представників. Тому участь в цивільному процесі представника сторони, третьої особи не позбавляє їх можливості самостійно брати участь в судовому розгляді поряд з повіреним (ст. 43 ЦПК).

По-друге, судове представництво в цивільному процесі характеризується тим, що дії представника здійснюються в інтересах тих, що представляються. Сам представник, беручи участь в справі, не набуває для себе яких-небудь благ. Всі правові наслідки його дій торкаються осіб, що представляються ним.

По-третє, судовий представник діє в цивільному процесі в межах наданих йому повноважень. Він може здійснювати тільки такі процесуальні дії, на які йому дане відповідне право.

Судове представництво за змістом може бути ширшим за діяльність особи, яка представлена, якщо здійснюється кваліфікованим представником: юрисконсультом, адвокатом. Її зміст складає надання особі, яка представлена, допомоги в здійсненні тих або інших процесуальних дій і безпосередні дії представника по захисту прав і інтересів громадян і організацій при розгляді цивільної справи судом першої інстанції, при розгляді скарг, протестів касаційними і наглядовими інстанціями.

Судове представництво можливе по будь-якій цивільній справі не тільки в позовному провадженні, але і у провадженні у справах, виникаючих з адміністративно-правових відносин, і в особливому провадженні.



2. Підстави виникнення та види представництва

2.1 Класифікація підстав виникнення представництва

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи (повноваження представника) ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує його виникнення. Згідно з ч. З ст. 237 ЦК такими підставами можуть бути: договір (наприклад, договір доручення); припис закону (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх дітей), акта органу юридичної особи (наприклад, призначення особи наказом директора товариства на посаду, яка пов'язана із вчиненням дій від імені останнього) та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад, з факту спільного ведення господарства подружжям слідує припущення, що при укладенні правочину в спільних інтересах один з подружжя діє також від імені та в інтересах іншого з подружжя, оскільки згода останнього на здійснення такого правочину -- в межах побутових -- припускається).

Види представництва:

- Представництво за законом

Характерною особливістю даного виду представництва є його спрямованість на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі. У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення. Оскільки воля того, кого представляють, не має значення для обрання представника і визначення його повноважень, то така особа не може впливати на діяльність представника.

Специфічним також є правове становище представника при представництві, заснованому на законі. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'язок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).

Законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК (ст.242), але й у СК (ст. 14). Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна також наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), або правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), або рішення суду про визнання батьком дитини.

Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, які за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. Їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.

Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини, але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення таких правочинів не суперечить інтересам дітей.

Виникнення повноваження у опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, на рішенні суду про призначення опіки, а також на адміністративному акті (рішення про призначення опікуном).

Іноді внаслідок обставин, що склалися, в інтересах неповнолітніх діють особи, які перебувають з ними в спорідненості або свояцтві. Такі дії самі по собі не породжують прав і обов'язків для неповнолітніх. Це можливо за умови, що спеціальним актом такі особи визнані опікунами цих неповнолітніх. Адміністративний акт подібного роду, звичайно, встановлює додаткові повноваження для опікунів.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним. Разом із тим, вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом. Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину, або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших установах піклувальники виступають як представники підопічного.

Частина третя ст. 242 ЦК передбачає, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути також інша особа.

- Комерційне представництво

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи -- суб'єкти підприємництва, які засновані у встановленому законом порядку, та фізичні особи -- суб'єкти підприємництва. До особливостей здійснення комерційного представництва також необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет стосовно інтересів самого комерційного представника. Комерційний представник зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається вчинення правочинів комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

Підставою для виникнення повноважень комерційного представництва є договір, що дозволяє віднести цей вид до добровільного представництва. Зокрема, це можуть бути договори доручення, агентські, брокерські угоди. Оскільки ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод.

Комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Цей договір повинен визначати об'єм наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.

Договори на комерційне представництво припускаються оплатними. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі мається вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і водночас договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа, що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру. Крім того представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються окремими законами.

- Представництво за довіреністю

Оскільки договір про представництво визначає права і обов'язки представника та особи, яку представляють, у випадку укладення його в письмовій формі, він також може слугувати документом, який підтверджує повноваження представника.

Разом із тим більш зручною і поширеною формою підтвердження повноважень є довіреність -- письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами. З урахуванням цієї обставини ч. 1 ст. 244 ЦК спеціально підкреслює, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у кожному разі, оскільки повноваження, яке виникає у представника, не порушує його майнових або особистих немайнових прав.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися не лише на договорі, але й на акті органу юридичної особи (розпорядженні, наказі директора, рішенні ради директорів тощо). У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином відповідно до загальних вимог діловодства (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Довіреність як письмовий документ може видаватися особою, яку представляють, представнику для представництва перед третіми особами. Разом із тим, оскільки довіреність призначається для третіх осіб, котрі з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник, то вона може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють.



2.2 Окремі види здійснення добровільного представництва

Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють,самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Різновиди здійснення добровільного представництва

Представництво адвокатами .Останнім часом набуває особливої гостроти проблема незалежності адвоката в його відносинах з клієнтом. Виходячи з вимоги Конституції України про забезпечення кваліфікованої юридичної допомоги і принципів етики, зроблено висновок, що тлумачення закону та оцінка доказів є прерогативою адвоката. Волею клієнта адвокат може бути зв'язаний у вирішенні питань, що тягнуть матеріально-правові наслідки.

Підкреслено, що адвокат значною мірою відрізняється від інших представників. Він є професіоналом, тобто має юридичну освіту і володіє досвідом практичної діяльності, що дозволяє йому вміло вирішувати поставлені задачі.

Наголошується, що відсутність у законодавстві закріпленої адвокатської монополії на представництво в судах, можливість призначати представником будь-якого дієздатного громадянина може призвести до зниження професійного та морального рівня судового представництва. Тому введення “часткової” монополії на здійснення представництва у судах виправдане з точки зору того, що, по-перше, всі дії адвоката охороняються адвокатською таємницею; по-друге, законодавство висуває більш складні умови вступу до адвокатури; по-третє, адвокатура виконує публічно-правове зобов'язання надавати безоплатну правову допомогу фізичним особам, тобто адвокати мають більше обов'язків перед суспільством.

Представництво працівниками юридичної особи її прав та інтересів у суді. На підставі аналізу законодавства зроблено висновок, що законодавець невірно застосовує термін “представляє” стосовно участі у цивільному процесі органів юридичної особи, оскільки він уособлює саму юридичну особу. Зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК України можна зробити висновок, що керівник юридичної особи вважається, поряд із представником за довіреністю, представником юридичної особи.

Орган юридичної особи діє в рамках повноважень, наданих йому законом і засновницькими документами юридичної особи. Тому такий орган, якщо він є представником юридичної особи, може бути тільки законним представником. Однак, визнання органу юридичної особи її законним представником є теоретично невірним, оскільки веде до висновку про відсутність повної процесуальної дієздатності в юридичних осіб. Крім того, підставою виникнення у представника юридичної особи відповідних повноважень є волевиявлення юридичної особи, тобто його органу. Тому, орган юридичної особи, що її уособлює, та її представник є самостійними суб'єктами права, ототожнення яких є неприпустимим ні в теорії, ні в судовій практиці, ні в законодавстві.

Зазначено, що є не визначеним процесуальним законодавством процесуальний статус учасників повного та командитного товариства, які мають право діяти від імені товариства. На підставі аналізу ст. 92 ЦК України робиться висновок, що категорії “орган юридичної особи” та “учасники юридичних осіб” не співпадають між собою.

Запропоновано внести зміни до ЦПК України щодо можливості ведення в суді справ юридичних осіб їх органами, учасниками або представниками.

Об'єднання громадян та інші організації як представники своїх членів у цивільному процесі. Підставами виникнення процесуального представництва об'єднаннями громадян своїх членів є три юридичних факти: вказівка на можливість представництва в законі; як правило, членство в організації певної особи; наявність волевиявлення на здійснення представництва з боку особи, яку представляють. Функцію представництва виконує не сама організація в особі своїх органів, а її уповноважений, який є представником організації, тобто має місце передоручення.

Підкреслено, що правовий статус представників вказаних організацій не змінюється, коли ці організації виступають як суб'єкти, що вказані у ст. 45 ЦПК України. Змінюється правовий статус самих цих організацій, тобто вони виступають або як представники своїх членів (отримують доручення від них та передоручають ведення справи уповноваженим), або як суб'єкт статті 45 ЦПК України (не отримують повноваження від своїх членів, а реалізують свою компетенцію, якою наділені згідно з законом). Представники названих організацій, як у першому, так і в другому випадку реалізують повноваження, які їм надані, та можуть вчиняти від імені особи, яку представляють, усі процесуальні дії, що можуть вчиняти ці особи. Обсяг цих прав залежить від процесуального статусу, який мають у тій чи іншій ситуації об'єднання громадян.

Представництво від імені органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Представники названих органів нічим не відрізняються від інших представників у процесі. Вони мають процесуальні права й обов'язки особи, яку представляють (суб'єкта ст. 45 ЦК України, а не зацікавленої особи, в інтересах якої він виступає). Представництво від імені органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, здійснюється, як правило, працівниками названих органів.

Проаналізовано термін “представництво” та зроблено висновок, що представництво прокуратурою - це самостійний інститут цивільного процесуального права, яке має свій предмет регулювання, свій суб'єктний склад, зміст, об'єкт, а також свою ціль, відмінні від таких в інституті представництва.

Застосування терміна “представництво” щодо прокурора є помилковим, оскільки не відображує ні сутності, ні характерних рис участі прокурора у цивільному процесі. Запропоновано вважати участь прокурора у судовому процесі правозаступництвом.

Інші різновиди цивільно-процесуального добровільного представництва.

1. Представництво співучасником інших із співучасників. Особливістю такого представництва у цивільному процесі є те, що, по-перше, співучасник одночасно виконує дві функції: захист своїх прав та представництво інтересів співучасників, по-друге, він є особою, що особисто зацікавлена у справі.

2. Представництво, яке здійснює у деяких випадках капітан судна. Він є добровільним представником, оскільки не призначається державними органами для виконання функцій представника, судновласник сам призначає його на відповідну посаду, яка включає повноваження здійснювати представництво в суді.

3. Представництво патентними повіреними, які надають фізичним та юридичним особам допомогу в охороні прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляють інтереси зазначених осіб у судових органах.

4. Представництво консулами інтересів своїх громадян за довіреністю. Особливістю цього різновиду є те, що правовідносини між консулом та судом регулюються нормами ЦПК України і нормами міжнародних договорів.

Крім названих осіб, представництво можуть здійснювати інші особи, якщо вони відповідають вимогам ст. 40 ЦПК України, за умов отримання довіреності від особи, яку представляють.

2.3 Представництво без повноважень. Дія в чужому інтересі без доручення

Представництво без повноважень - це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя по довіреності, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обовґязкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо).

Представник може перевищити надані йому повноваження в кількісному та якісному відношенні. Так, під кількісним перевищенням розуміють перевищення кількості, ваги речі, розмір плати. Якісне перевищення стосується властивостей предмета, характеру правочину, особи контрагента.

За загальним правилом, правочини, що укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. У випадках перевищення повноважень укладений правочин дійсний тільки в межах наданих повноважень. Тобто, якщо довіритель довірив особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й телятко, то у довірителя виникає обовґязок прийняти як виконане тільки корову.

Водночас, діяльність без повноважень або з перевищенням наданих повноважень може обумовити настання певних юридичних наслідків для представника. Якщо довіритель не схвалює правочин, укладений за межами повноважень, то вона вважається такою, що укладена від імені і в інтересах представника. Тому саме він буде нести перед стороною за даним договором всі обовґязки і відповідати за невиконання (наприклад, представник втратить завдаток чи буде зобовґязаний повернути його в подвійному розмірі).

Правочин, що укладений без повноважень або з перевищенням повноважень, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обовґязки лише в тих випадках, коли він схвалений довірителем. Відмова особи, в інтересах якої вчинялися дії, схвалити дії фактичного представника, за своєю юридичною природою не є правочином, оскільки відмова спрямована не на встановлення, зміну чи припинення юридичних прав та обовґязків, а навпаки, воля особи спрямована на те, щоб відповідні правові наслідки не настали.

Доручення в цивільному праві - це письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представлення її інтересів перед третіми особами. Повірений, за договором доручення, зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Однак у деяких випадках, коли це необхідно в інтересах самого довірителя і повірений не має можливості попередньо запитати довірителя, він може відступити від змісту доручення. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане можливим. Для деяких випадків законодавством встановлено можливість однієї особи на вчинення дій у майнових інтересах іншої особи при відсутності будь-якого доручення з її сторони. Так, ст. 1158 ЦК України встановлює, якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів, а після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії та передати їй усе, що при цьому було одержано. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат (ст. 1160 ЦК України).



3. Підстави та правові наслідки припинення представництва з цивільного права

3.1 Припинення представництва внаслідок досягнення мети представництва або його неналежного виконання

Представництво за довіреністю припиняється у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Відповідно до названих підстав, їх можна поділити на загальні підстави та спеціальні. Загальною підставою припинення довіреності є досягнення мети, заради якої видавалась довіреність. Спеціальними будуть всі ті підстави, з настанням яких припиняється дія довіреності незалежно від досягнення мети, заради якої вона видавалась. На думку дисертанта, всі, передбачені ст. 248 ЦК України підстави припинення представництва за довіреністю відносяться до спеціальних підстав.

Уразі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитися від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням втрачає силу передоручення (ст. 249 ЦК України). При видачі однієї загальної довіреності декільком представникам смерть одного з них припиняє довіреність лише у випадку неподільності передбаченої нею дії і наявності обов'язку спільної участі.

Права та обов'язки, що виникли внаслідок дій особи, якій видано довіреність до того, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про її припинення, зберігають силу для того, хто видав довіреність, і його правонаступників щодо третіх осіб. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати, що дія довіреності припинилася.

При припиненні довіреності особа, якій її видано, або її правонаступники повинні негайно повернути довіреність (ст. 248 ЦК України).

Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання заподіянню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог цивільного законодавства в разі відмови від вчинення дій.

Частина 1 ст. 248 встановлює загальні правила припинення довіреності. Зокрема, довіреність припиняється внаслідок закінчення строку її дії. Разова довіреність припиняється після дій представником, на які він був уповноважений. Довіреність може бути припинена у будь-який момент у зв'язку із скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249 ЦК).

Довіреність припиняється: у зв'язку з припиненням юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють; у зв'язку зі смертю когось із них, оскільки втрачається особистий зв'язок між представлюваним і представником. Крім того, довіреність припиняється у зв'язку з визнанням недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім або представника, або особи, яку представляють, або обох вказаних осіб. Дане положення ґрунтується на загальному правилі про те, що і представником, і особою, яку представляють, можуть бути тільки повністю дієздатні особи.

Оскільки передоручення ґрунтується на відносинах представництва, що вже існували раніше, то з припиненням цих первісних відносин представництва втрачає чинність і передоручення. Оскільки припинення представництва за довіреністю тягне припинення повноважень представника, то в особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Зокрема, особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про це особу, якій довіреність була видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю сутністю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю, а тому є підставою припинення відносин представництва за довіреністю.

Підстави припинення представництва за довіреністю, перелічені у статті 248 ЦК, збігаються з усталеними в доктрині підставами припинення довіреності. Так, особистий характер правовідносин представництва веде до того, що усунення одного з його учасників (смерть, оголошення померлим, визнання безвісно відсутнім або недієздатним, обмежено дієздатним) тягне за собою припинення представництва. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків, однак тільки ті повноваження, що передбачатися довіреністю.

Повноваження представника припиняються також у випадках: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що визначені довіреністю припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. Крім того, довіреність припиняється фактом здійснення представником дій, на які він уповноважений, якщо була видана разова довіреність.

...