Правовий статус голови населеного пункту

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Мета - дослідити статус та функції сільського, селищного, міського голови, розглянути і оволодіти, спираючись на Конституцію і закони України, знаннями щодо питання обрання і повноваження сільського, селищного, міського голови, охарактеризувати їх діяльність.

Актуальність - дана тема є досить актуальною, оскільки сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, місцеву раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, тому відіграє важливу роль в системі місцевого самоврядування.

Сільський, селищний, міський голова, згідно зі ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до ч. З ст. 141 Конституції України, статус і повноваження голів визначаються законом.

Як і депутати представницьких органів місцевого самоврядування, голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ч. 2 ст. 141 Конституції України).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 p., вибори сільського, селищного, міського голови провадяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади. При цьому кандидат на посаду голови не може одночасно балотуватися кандидатом у депутати відповідної ради. На нього, як і на депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, поширюється принцип несумісництва посад.

Обраним на посаду сільського, селищного, міського голови, згідно зі ст. 73 Закону, вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, що брали участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися у відповідному окрузі, та за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів в окрузі.

Строк повноважень голови; п'ять років. Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчується в момент вступу на цю посаду іншої, обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Отже, сільський, селищний, міській голова виступає одноосібним представником територіальної громади та її виконавчих органів, головує на засіданнях ради.

Досягнення моєї мети зумовлюється такими завданнями :

- розглянути правовий статус сільських, селищних, міських голів;

- охарактеризувати діяльність сільського, селищного, міського голови;

- визначити яким Законам України вони підпорядковуються;

- дослідити і проаналізувати функції і вибори сільського, селищного, міського голови;

- зрозуміти, коли починається повноваження сільського, селищного, міського голови, і за яких умов вони припиняються.



1. Поняття і система органів місцевого самоврядування в Україні

1.1 Поняття і конституційні принципи місцевого самоврядування

конституційний правовий депутат самоврядування

Місцеве самоврядування - це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі.

Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Закріплюючи поняття місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування наголошує, що це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Дане визначення базується на так званій державницькій теорії самоврядування, обґрунтованій ще в ХІХ ст. німецькими вченими Р. Гнейстом і Л. Штейном, які бачили в місцевому самоврядуванні не самостійне завідування відмінними від державних місцевими справами, а покладення на місцеве співтовариство здійснення завдань державного управління, і тому самоврядування - це одна з форм організації місцевого державного управління. В Російській імперії ця теорія була розвинута ліберально налаштованими науковцями М. Лазаревським, О. Градовським та В. Безобразовим.

Конституція України у ст.140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб'єктам місцевого самоврядування - громадам, а такий підхід переважно базується на громадівській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй природі, а «сутність самоврядування полягає в наданні місцевій общині права самій оберігати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. Громадівська теорія, таким чином, виходить з протиставлення місцевої громади державі, вимагаючи, щоб громада і держава відали тільки свої власні інтереси».

Існує і так звана теорія муніципального дуалізму, згідно з якою органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані «власні», що здійснюються незалежно від державних органів і «делеговані» - під їх контролем та адміністративною опікою. Окремі елементи даної теорії прослідковуються в конструкції повноважень органів місцевого самоврядування, які закріплює Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

У порівнянні з конституційним положенням, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» більш відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування (яка у нас була ратифікована вже після прийняття Основного Закону), оскільки під місцевим самоврядуванням розуміє не тільки гарантоване державою право, але і реальну здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.

Отже, на сьогодні неможливо однозначно визначити теоретичну базу місцевого самоврядування в нашій країні, оскільки місцеве самоврядування одночасно поєднує в собі як державні так і громадські елементи, а органи місцевого самоврядування займаються як місцевими справами, так і виконують повноваження, надані їм органами державної виконавчої влади.

Аналіз поняття місцевого самоврядування як форми і способу організації влади на місцях дає можливість визначити місцеве самоврядування як специфічну форму публічної влади, яка самостійно реалізується суб'єктами місцевого самоврядування щляхом вирішення в рамках законодавства питань місцевого значення і не входить у систему державної влади.

Виходячи з цього, можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування:

1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.

2. Місцеве самоврядування має особливий об'єкт управління - питання місцевого значення - предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.

3. Одним із специфічних суб'єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. І специфіка полягає в тому, що на місцевому рівні можна розглядати перетворення територіальної громади з учасника управління в його первинного суб'єкта. Як відомо, під управлінням розуміють будь-який цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкту управління. Але в умовах самоврядування очевидно сильнішим є вплив управлінської системи самої на себе. Таким чином, є не дві системи - управлінська і та, якою управляють, а одна - самоуправлінська.

4. Самостійність місцевого самоврядування, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Для існування місцевого самоврядування необхідні певні умови, які деякі автори іменують критеріями місцевого самоврядування:

Першим таким критерієм є правова оформленість, наявність самостійної правової основи діяльності, яка дає можливість і гарантує реалізацію права населення на місцеве самоврядування. Система місцевого самоврядування, компетенція його органів, межі його здійснення в Україні визначаються законодавчо, а правовою основою діяльності виступають:

1. Українське законодавство - Конституція України, закони «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15.07.1997 р. №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР, «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14.01.1998 р. №14/98-ВР, «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів» від 04.02.1994 р. №3949-XII, «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III, «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 р. №401-XIV, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р. №1286-XI, Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 р. №3748-XII, Хартія українських міст, прийнята 26.06.1997 р. Загальними зборами Асоціації міст України. Крім того, компетенція органів місцевого самоврядування деталізується у галузевому законодавстві.

2. Міжнародно-правові акти - Всесвітня декларація місцевого самоврядування, прийнята 26.09.1985 р. Всесвітньою асоціацією місцевого самоврядування, Європейська декларація прав міст, прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи (CLRAE) Ради Європи 18.03.1992 р., Європейська хартія міст, прийнята 17-19.03.1992 р. у Страсбурзі, Хартія Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ), ухвалена Комітетом Міністрів 14.01.1994 р.;

3. Локальне законодавство - статути територіальних громад, регламенти місцевих рад, положення про символіку територіальної громади та інші акти, які приймаються органами і посадовими особами місцевого самоврядування.

Другим критерієм місцевого самоврядування виступає наявність власних ресурсів, матеріально-фінансової основи у вигляді місцевого бюджету і комунальної власності, чітке розмежування державної й комунальної власності.

Умовою існування місцевого самоврядування є також узгодження місцевих інтересів з регіональними і загальнодержавними. Цей баланс в Україні забезпечується законодавчим закріпленням кола місцевих питань, поєднання власних і делегованих повноважень, координаційною діяльністю обласних і районних рад, поєднанням у системі місцевого самоврядування безпосередньої і представницької демократії.

В якості четвертого критерію можна назвати наявність кваліфікованих кадрів, які можуть професійно реалізовувати функції управління, тобто муніципальної служби, що отримала останнім часом досить детальне законодавче врегулювання.

Принципи місцевого самоврядування ? це обумовлені природою місцевого самоврядування корінні засади й ідеї, які лежать в основі організації і діяльності населення, сформованих ним органів, що самостійно здійснюють управління місцевими справами.

У принципах місцевого самоврядування знаходять віддзеркалення вимоги об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку місцевої влади. Для них характерно наступне:

1. Принципи зумовлюють побудову і функціонування місцевої влади.

2. Виступаючи теоретичною основою комунального будівництва, принципи допомагають з'ясувати суть місцевого самоврядування, його відмінні риси і ознаки.

3. Принципи виступають як критерій оцінки діючої системи місцевого самоврядування: наскільки вона відповідає засадам та ідеям, вираженим в принципах місцевого самоврядування.

4. Принципи місцевого самоврядування, відображаючи суттєві ознаки і риси місцевого самоврядування, сприяють збереженню спадкоємності в розвитку інститутів місцевого самоврядування.

Принципи місцевого самоврядування одержали своє правове закріплення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка є правовим фундаментом для законодавства з питань місцевого самоврядування країн-членів Ради Європи.

Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон), ґрунтуючись на положеннях Європейської Хартії про місцеве самоврядування, закріплюють загальні принципи місцевого самоврядування, властиві всій системі місцевого самоврядування в Україні.

Реалізація принципів місцевого самоврядування забезпечується не тільки їх правовим закріпленням в законодавстві, статутах територіальних громад, але і системою відповідних даним принципам організаційних форм і методів роботи.

До основних принципів місцевого самоврядування відносяться: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; виборність; правова, організаційна і матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених вказаним та іншими законами; підзвітність і відповідальність перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб; державна підтримка і гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Під функціями місцевого самоврядування розуміються основні напрями діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Функції місцевого самоврядування обумовлені його природою, місцем самоврядування в системі народовладдя, тими завданнями і цілями, на досягнення яких спрямована їх діяльність.

З урахуванням ролі місцевого самоврядування в організації і здійсненні влади народом, завдань, що вирішуються в процесі діяльності і повноважень місцевого самоврядування, можна виділити наступні основні функції місцевого самоврядування:

1) забезпечення участі населення у вирішенні питань місцевого значення;

2) управління комунальною власністю, фінансовими коштами місцевого самоврядування;

3) забезпечення комплексного розвитку території комунального утворення;

4) забезпечення задоволення потреб населення в соціально-культурних, комунально-побутових та інших життєво важливих послугах;

5) охорона громадського порядку;

6) захист інтересів і прав місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України і законами.

1.2 Система органів місцевого самоврядування

Система місцевого самоврядування є сукупністю організаційних форм і інститутів прямого волевиявлення, виборних й інших органів місцевого самоврядування, за допомогою яких реалізуються принципи і функції місцевого самоврядування.

Зі змісту ст. 5 Закону зрозуміло, що система місцевого самоврядування охоплює, по-перше, форми безпосереднього волевиявлення жителів,членів територіальної громади ? місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13) й інші форми прямого народовладдя, які можуть бути в майбутньому передбачені Статутами територіальних громад. По-друге, систему місцевого самоврядування складають органи самоорганізації населення (ст. 14): будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення. І, по-третє, система місцевого самоврядування включає власне територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні і обласні ради, що представляють загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської Ради можуть утворюватися районні у місті Ради. Вони утворюють свої виконавчі органи і обирають голову Ради, який є одночасно і головою її виконавчого комітету (ст. 5 Закону). Щодо цього слід зазначити наявність в законі нечітких формулювань, які призводять на практиці до протистояння суб'єктів місцевого самоврядування у містах. Йдеться про подальші статті Закону, зокрема, згідно з ст. 16 територіальна громада міста або міська рада ухвалюють рішення про створення або нестворення районних у містах рад. У цій же статті закріплено, що рішення про наділення міських рад правами з управління майном і фінансовими ресурсами, які знаходяться у власності територіальних громад районів в містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. Таким чином, у рішенні одного комплексного питання беруть участь два різні суб'єкти місцевого самоврядування.

Звісно, практика не виключає ухвалення ними різних за змістом рішень, але це спричиняє конфліктні ситуації. Оптимальним для вирішення питання про створення районних в містах рад є формулювання ст. 5 Закону з доповненням про те, що територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності за умови, якщо є рішення міської територіальної громади або міської ради про створення районних в місті рад.

Конституція і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнають первинним суб'єктом місцевого самоврядування не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною ознакою з метою задоволення в межах закону своїх колективних потреб і захисту законних прав і інтересів.

Територіальна громада ? основний суб'єкт місцевого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста. Це випливає із чинного законодавства. Так, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (п. 1 ст. 6), яку становлять жителі, що постійно проживають у межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ч.1 ст.1). Важливо, що територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. При цьому добровільне об'єднання цих громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Вихід зі складу сільської громади також здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади (п. 4 ст. 6 Закону).

Місцеве самоврядування може ефективно функціонувати тільки за умови оптимального поєднання безпосередньої і представницької демократії, а це означає, що система самоврядування включає як форми прямого волевиявлення населення територіальної громади, так і певні створені населенням представницькі органи (місцеві ради і органи самоорганізації населення).

До органів місцевого самоврядування належать сільські, селищні, міські ради, що складаються з депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Районні і обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Світова практика свідчить, що саме виборні органи місцевого самоврядування є основними носіями повноважень самоврядування, головною формою самоорганізації територіальних громад.

Сільські, селищні та міські ради можуть мати свої виконавчі органи. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на чотири роки відповідно сільського, селищного, міського голову, які очолюють виконавчий орган ради та головують на його засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. На рівні областей і районів передбачається створення не виконавчих органів, а виконавчого апарату відповідної ради. Голова районної ради та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради. Функції виконавчих органів районних і обласних рад, як це випливає зі ст. 118 Конституції України, виконують відповідні державні адміністрації, яким делегуються ці повноваження.

Здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі має визначатися окремими законами. Це пояснюється тим, що ці міста відповідно до ст. 133 Конституції мають спеціальний правовий статус. У них на відміну від інших міст України згідно зі ст. 118 Конституції функціонують відповідні державні адміністрації. Це, безумовно, впливає на специфіку місцевого самоврядування в них. На сьогодні поки що прийнято лише Закон «Про столицю України ? місто-герой Київ».

Територіальна громада за обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів є неоднорідною, оскільки її становлять жителі населених пунктів з різним правовим статусом (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Громадяни України, які досягли 18-річного віку та є дієздатними, є активними суб'єктами права на участь у здійсненні місцевого самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими Конституцією і законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Право членів територіальної громади брати участь у здійсненні місцевого самоврядування реалізується в таких формах: місцеві референдуми; вибори депутатів місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори); загальні збори громадян за місцем проживання; колективні та індивідуальні звернення; громадські слухання; місцеві ініціативи; участь у роботі органів місцевого самоврядування та робота на виборних посадах місцевого самоврядування; інші форми, які не заборонені законом.

Закон значно розширив арсенал форм прямого народовладдя в системі місцевого самоврядування: місцеві ініціативи, громадські слухання та ін. Членам територіальної громади надається право впливати на роботу місцевих рад, ініціюючи розгляд в них будь-якого питання, віднесеного до ведення місцевого самоврядування. Місцева ініціатива підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю ініціативної групи. Певний вплив громадян на діяльність представницьких органів і посадових осіб місцевого самоврядування можуть надавати і громадські слухання, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати депутатів відповідної ради і посадових осіб, піднімати питання і вносити пропозиції з питань місцевого значення. У свою чергу, органи місцевого самоврядування зобов'язані інформувати громадян про виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, а також звітувати перед територіальною громадою про свою діяльність.

До системи місцевого самоврядування України входять також органи самоорганізації населення (ст.ст. 1, 5, 14 Закону). Законодавець характеризує їх як представницькі органи, які створюються частиною жителів відповідної території в межах села, селища, міста. Ініціатива в створенні цих органів належить жителям, при її наявності відповідні ради можуть дати дозвіл на створення будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

У системі місцевого самоврядування України передбачені форми прямого волевиявлення населення. Найбільш важливим серед них є місцевий референдум, який визначається Законом як форма прийняття територіальною громадою рішень з питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Не можуть виноситися на референдум питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення референдуму є обов'язковими для виконання на відповідній території (ст. 1, 7 Закону).

До форм прямої демократії Закон відносить і загальні збори громадян за місцем проживання. Вони є найважливішим інструментом безпосередньої участі населення у вирішенні питань місцевого значення. Прийняті в межах чинного законодавства рішення зборів є обов'язковими для виконання всіма громадянами, що проживають на відповідній території. Органи місцевого самоврядування повинні враховувати в своїй діяльності рішення, прийняті на загальних зборах громадян.

1.3 Організаційно-правові форми місцевого самоврядування

Під формами діяльності представницьких органів місцевого самоврядування розуміються основні , самостійні , конкретні , здійснювані в рамках певних правових, організаційно-правових та організаційних рамок (види дій ) рад , їх органів , посадових осіб та депутатів , за допомогою яких реалізується компетенція місцевих рад та їх органи.

Аналіз статей Закону «Про місцеве самоврядування України », що стосуються форм діяльності представницьких органів місцевого самоврядування , дозволяє зробити висновок , що свої завдання і функції , на підставі яких визначено компетенцію місцевих рад, останні здійснюють у правової, організаційної та матеріально-технічної формі.

Правова форма діяльності місцевих рад проявляється в реалізації повноважень цих органів, пов'язаних з нормотворчої , правозастосовної та правоохоронної діяльністю представницьких, виконавчих органів, їх посадових осіб, спрямованої на регулювання правовідносин.

Організаційна форма діяльності, на відміну від правової, не передбачає юридичних наслідків і безпосередньо не формує правовідносини . Дії, що складають її зміст, забезпечують виконання завдань, функцій і повноважень рад допомогою конкретних організаційних форм , не обов'язково закріплених у законі.

Основне місце в цьому ряду займають організаційно - правові форми , безпосередньо закріплені в законі.

До таких форм відносяться:

* сесії радий місцевого самоврядування як основна організаційно - правова форма їх діяльності;

* засідання виконавчих комітетів рад , постійних комісій;

* робота депутатів на всій території відповідної територіальної громади;

* організація та проведення місцевих референдумів , загальних зборів громадян ;

* місцеві ініціативи членів територіальної громади ; громадські слухання.

Залежно від спрямованості і цілей організаційні форми діяльності рад ділять на загальні та конкретні інститути.

До загальних форм відносять внутрішню організаційну та організаторську роботу рад, їх органів та депутатів.

Внутрішньоорганізаційна форма роботи спрямована на забезпечення діяльності рад , їх нормального функціонування . Зміст цієї форми полягає в підготовці сесій, засідань виконавчих комітетів , постійних комісій , діяльності депутатів серед населення. Внутрішньоорганізаційна робота необхідна також при вирішенні питань формування рад , вдосконалення внутрішньої структури , апарату сонета. Вона виконується всіма органами ради , але більшою мірою стосується діяльності виконавчого комітету та сільського, селищного або міського голови.

Важливим засобом забезпечення керівництва підлеглими раді підприємствами , організаціями та установами є організаторська робота рад , спрямована на виконання їх рішень у всіх сферах управління господарським , соціальним і культурним будівництвом на своїй території. Велику роль у реалізації цієї форми роботи грає виконавчий комітет рад , покликаний реалізовувати акти рад.

На відміну від внутрішньо-організаційної , організаторська робота в меншій мірі регулюється процесуальними і процедурними нормами У ній особливого значення набуває досвід депутатів , який видобувається на підставі професійних знань , практичних навичок , організаторських здібностей , а також конкретних і обґрунтованих заходів.

Якщо внутрішньо-організаційна діяльність більшою мірою є справою виконавчого апарату ради , то організаторська робота властива як раді , так і іншим його органам , голові , так і депутатам.

Загальні організаційні форми діяльності рад реалізуються за допомогою конкретних форм роботи . Останні , у свою чергу , в залежності від їх ролі і значення в керівництві , яке здійснює рада , можуть розділятися н на основні та допоміжні.

До основних організаційних форм діяльності ради відносяться:

* безпосередня організаційна робота голови ради , виконавчого комітету та його органів , постійних комісій , діяльності депутатів і населення в органах його самоорганізації.

Для здійснення підготовчої роботи , перевірки виконання та контролю з боку ради використовують допоміжні форми організаційної діяльності , до яких , зокрема , відносяться : діяльність підготовчих комітетів і робочих груп постійних комісій , проведення виробничих та оперативних нарад; семінарів і конференцій тощо Залежно від кола органів і осіб, які здійснюють організаційну діяльність, розрізняють її колегіальні і індивідуальні форми.

До перших, зокрема, відносять сесію, засідання, наради і т.д. До других можна віднести оперативне керівництво діяльністю підприємств , установ , індивідуальну роботу депутатів серед населення і т ін .

Залежно від справ , які розглядаються радою та її органами , виділяють організаційні форми, застосовувані для розгляду питань загальної ( сесії , засідання виконкомів, постійні комісії ) та спеціальної (робота відділів та управлінь виконавчих комітетів ) компетенції .

Матеріально-технічна форма діяльності рад не має правового організаційного характеру Вона зводиться до забезпечення заходів допоміжного характеру (складання звітів, ведення діловодства і т.д.) Методами діяльності рад є засоби, що застосовуються в рамках певних форм з метою здійснення їх повноважень .

Методи діяльності рад бувають правові та організаційні .

* Правовий метод - це спосіб прийняття радами та їх органами відповідних нормативно-правових актів

* Організаційні методи - це засоби досягнення певної мети в межах відповідних форм організаційної діяльності.

Існують також організаційно - правові методи, які закріпилися у відповідних нормативно-правових актах (наприклад, методи організації і перевірки виконання, інформаційного забезпечення роботи ради тощо).

Організаційні методи залежно від спрямованості і мети діяльності рад ділять на загальні та похідні від них, або конкретні.

До перших належать, наприклад , методи безпосереднього керівництва та координації.

Здійснюються загальні методи на основі застосування конкретних методів, які, у свою чергу, в залежності від їх ролі і значення в процесі здійснення радами керівництва поділяють на основні та допоміжні. В сукупності вони складають систему організаційних методів діяльності ради.

Серед основних методів організаційної діяльності найбільш поширеними є організаційне планування роботи рад , прогнозування (так звана « проектна функція » ) , інструктування , контроль.

Поряд з основними виділяється група допоміжних методів організаційної діяльності представницьких органів місцевого самоврядування, до яких, зокрема, відносяться: надання допомоги відповідним органам, забезпечення своєчасного виконання завдань, сприяння проведенню відповідних заходів.

У сучасних умовах основним напрямком подальшого вдосконалення зазначених форм і методів діяльності рад є безпосереднє узгодження їх з конкретними завданнями цих органів у всіх сферах діяльності представницьких органів місцевого самоврядування в Україні .



2. Правовий статус сільських, селищних, міських голів, голів районної, обласної, районної у місті ради

2.1 Конституційно-правовий статус сільських, селищних, міських голів

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Правовий статус сільського, селищного, міського голови визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Крім того, на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені Законом України "Про статус депутатів місцевих рад", якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №7 - сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади, яка має представницький мандат.

Відповідний голова як особа, що має представницький мандат, виступає від імені виборців, зокрема, представляє територіальну громаду, місцеву раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян тощо.

Виконання цієї функцій має місце тому, що виборці обрали його і наділили мандатом.

У ст.141 Конституції України та у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено й закріплено статус та повноваження сільських селищних голів.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпоряджання земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Дане положення знайшло своє офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 20.05.2004 р. №12 - 2004 в якому, зокрема, підкреслюється, що сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа відповідної територіальної громади з представницьким мандатом не може одночасно бути депутатом будь-якої ради, в тому числі -Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також народним депутатом.

Функції сільського, селищного, міського голови визначенні ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та полягають в тому, що він:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради;

5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради;

6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України;

7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;

8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання;

10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;

11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету;

13) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою;

14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства;

15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів;

16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради;

17) веде особистий прийом громадян;

18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань;

19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів;

У межах свої повноважень сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. З аналізу наведених повноважень варто виділити три основні функції, які здійснює сільський, селищний, міський голова:

1) представляє територіальну громаду у відносинах з іншими територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами і організаціями;

2) головує на пленарних засіданнях відповідної ради;

3) очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях. На моє переконання, міський голова повинен робити деякі речі, які начебто й не вписуються в критерії економічної доцільності. Наприклад, підтримувати культуру та позашкільну освіту. Ще один надзвичайно важливий аспект- це правопорядок у місті. За Законом про місцеве самоврядування, міський голова, виконком відповідає за охорону громадського порядку. І тому слід налагодити якнайкращі контакти з міліцією. "

2.2 Конституційно-правовий статус голів районної, обласної, районної у місті рад

На відміну від порядку обрання голів сільських, селищних та міських рад, які, як уже зазначалося, обираються безпосередньо населенням територіальної громади, голови районної, обласної, районної у місті ради обираються відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради (чотири роки) шляхом таємного голосування.

Тобто голова ради обирається як депутат відповідної ради, а згодом -- як її голова. Тому його повноваження починаються після обрання на першій сесії відповідної ради.

Голова ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради, відповідно до Закону про місцеве самоврядування в Україні.

Голова районної та голова обласної ради, як і голови сільських, селищних і міських рад, відповідно до ч. 4 ст. 141 Конституції України, одночасно очолюють виконавчий апарат відповідних рад. Статус голів цих рад, згідно з ч. З ст. 141 Конституції України, визначається законом.

Як уже зазначалося, в разі дострокового припинення повноважень депутата районної, обласної, районної у місті ради автоматично достроково припиняються і повноваження голови відповідної ради.

Підстави дострокового припинення повноважень голів районних, обласних і районних у місті рад викладені у ст. 79 Закону про місцеве самоврядування України.

Питання про звільнення голови ради, відповідно до ст. 55 Закону про місцеве самоврядування, також може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.

Однією з умов для обрання голови є наявність необхідного правомочного складу ради, тобто присутність не менш як двох третин депутатів від загального складу ради, обраних до районних і обласних рад, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку. Особливістю статусу голів районних і обласних рад є те, що вони, як і самі ради, представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ і міст (ст. 5 Закону).

Тому, згідно з ч. 4 ст. 55, голова ради є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед відповідною радою. Зокрема, голова може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менше двох третин депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Статус голів районної, обласної, районної в місті рад у найбільшій мірі виявляється в повноваженнях, наданих їм законом, які умовно можна поділити на такі групи.

Повноваження з організації роботи районної, обласної, районної в місті ради та органів, які нею створюються.

Голова відповідної ради скликає сесії, ради, повідомляє депутатів і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, про питання, які передбачається внести на розгляд ради, веде засідання ради.

Він також забезпечує підготовку сесій ради і питань, що виносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організовує контроль за їх виконанням.

Голова ради представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання.

Пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради також вносяться на розгляд ради її головою.

Голова координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їхніх рекомендацій.

Він також організовує надання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень.

Голова ради організовує роботу президії (колегії) ради (в разі її створення), а також призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради. Голова ради підписує рішення та протоколи сесій ради.

Повноваження, які випливають із зв'язків голів відповідних рад з населенням та пов'язані з реалізацією волевиявлення громадян.

Голова відповідної ради забезпечує роботу з розгляду звернень громадян, а також веде особистий прийом громадян.

Він забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки. Голова оприлюднює рішення ради.

Важливою ділянкою роботи голови є організація, відповідно до законодавства, проведення референдумів і виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Голова відповідної ради здійснює керівництво виконавчим апаратом ради. Він є розпорядником коштів, передбачених на утримання ради та її виконавчого апарату.

Голова ради представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства.

Повноваження голів раду сфері законності і здійснення контрольної функції щодо діяльності голів районних, обласних, районних в містах рад.

Голова відповідної ради зобов'язаний за рішенням ради звертатися до суду стосовно визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.

Він звітує перед радою про свою діяльність не рідше одного разу на рік, а на вимогу не менш як третини депутатів -- у визначений радою термін.

Голова районної, обласної, районної у місті ради вирішує інші питання, доручені йому радою, в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до ст. 56 Закону про місцеве самоврядування в Україні, голова районної, обласної, районної у місті ради може мати заступника. Як посадова особа заступник голови районної, обласної, районної у місті (в разі її створення) ради обирається відповідною радою у межах строку її повноважень з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування і здійснює свої повноваження до обрання заступника голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

Для обрання заступника голови, як і для обрання голови ради, необхідна наявність не менше двох третин депутатів від загального складу ради. Заступник голови ради може бути достроково звільнений з посади за рішенням ради, яке приймається шляхом таємного голосування. Питання про його звільнення може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради або на вимогу голови ради.

Повноваження заступника голови відповідної ради визначаються рішенням ради або розпорядженням голови ради.

Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин здійснює повноваження голови відповідної ради. Він працює у раді на постійній основі. На нього поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені Законом для голови ради.

Свої особливості має статус голови та заступника районної у місті Києві ради.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про столицю України -- місто-герой Київ", голова та заступник голови районної у місті Києві ради обираються відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради шляхом таємного голосування.

Повноваження голови та заступника голови районної у місті Києві ради визначаються зазначеним Законом, статтями 55 і 56 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законами України.

Голова районної у місті Києві ради регулярно інформує районну раду на пленарних засіданнях про рішення державних органів, які стосуються діяльності органів місцевого самоврядування у місті Києві, а також про видані ним розпорядження.

Районна, обласна рада може також утворювати президію (колегію) ради. Президія (колегія) ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Президія (колегія) ради може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

До складу президії (колегії) ради входять голова ради, його заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Президія (колегія) ради діє на основі Положення про неї, яке затверджується радою. Цей орган утворюється з метою вивчення та узгодження пропозицій і рекомендацій, які надійшли до Президії від депутатських груп і фракцій.

2.3 Вибори сільських, селищних, міських голів, голів районної, обласної, районної у місті ради

Порядок призначення та проведення виборів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів регулює Закон «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

Депутати місцевих рад та сільські, селищні, міські голови обираються строком на чотири роки на загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села, селища, міста.

Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігаються відповідно з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймається відповідною радою поточного скликання не пізніш як за 75 днів до дня виборів.

...