Громадські організації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика громадських організацій в Україні

1.1 Поняття громадських організацій

1.2 Конституційно-правовий статус громадських організацій

1.3 Класифікація громадських організацій в Україні

Розділ 2. Система громадських організацій в Україні та їх функції

2.1 Функції громадських організацій в Україні

2.2 Правове регулювання порядку створення та діяльності організацій

2.3 Гарантії діяльності громадських організацій та їх юридична відповідальність

Розділ 3. Розвиток громадських організацій на сучасному етапі

3.1 Взаємовідносини організацій із органами державної влади

3.2 Проблеми та перспективи розвитку громадських організацій в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини - це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд - для народу, не народ для Конституції, - а Конституція для народу.

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв'язків між громадянським суспільством і державою. Тим самим через партії населення заявляє про свої групові вимоги. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Саме вищевикладені проблеми підводять нас до мети курсової роботи - розглянути правове положення громадських організацій і політичних партій. Ця мета диктує і задачі:

1. Дати визначення поняттям громадських організацій і політична партія, а так само їх видам;

2. Охарактеризувати ознаки громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

3. Визначити порядок виникнення громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

4. Визначити порядок реорганізації і ліквідації громадських організацій і політичних партій;

Предмет дослідження - громадські організації як чинник становлення громадянського суспільства. конституційний правовий громадський

Об'єктом дослідження є громадянське суспільство.

Методи дослідження. У роботі використано комплексну методологію, що базується як на загальнонаукових, так і на спеціальних наукових методах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість поглибити наукові знання про розвиток держави й громадянського суспільства, зокрема щодо демократизації діяльності громадських організацій як інституту громадянського суспільства.

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів та джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика громадських організацій в Україні

1.1 Поняття громадських організацій

Громадська організація - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, створене для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування. Тодика Ю.М. Конституційне право України. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. --395 с.

У кожній країні є багато різних видів громадських організацій. Це професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об'єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фонди, асоціації тощо. Вони можуть мати різні назви: організація, об'єднання, спілка, товариство, клуб, гурток, рада, фонд, асоціація тощо. Спільними їх рисами (ознаками) є добровільність об'єднання, наявність певної організаційної структури і діяльність на засадах самоврядування. Ще однією ознакою громадської організації у багатьох країнах вважається її неприбутковий характер - вона не повинна здійснювати господарську діяльність із метою отримання прибутку, інакше має зареєструватися в уповноваженому органі публічної влади як підприємницька структура. Тому, скажімо, житлово-будівельний кооператив розглядається як громадська організація, а виробничий - як підприємство.

Громадська організація має спільні з політичною партією риси і водночас суттєво відрізняється від неї. З політичною партією її споріднює добровільність об'єднання громадян, наявність організаційної структури та діяльність на засадах самоврядування. На відміну від політичної партії громадська організація зазвичай не є ідеологічною спільнотою і не ставить собі за мету оволодіння державною владою. Головна мета її створення та діяльності полягає у задоволенні інтересів і потреб своїх членів. У демократичних державах право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації конституційно визнається як одне з найважливіших політичних прав. Однак право на свободу об'єднання в політичні партії, а також на оволодіння державною владою і на участь у її здійсненні визнається тільки за громадянами, тоді як членами громадських організацій можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства.

1.2 Конституційно-правовий статус громадських організацій

Поняття об'єднання громадян розкривається в ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. N 2460-XII. Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, яке створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. Згідно положень Закону в Україні діють 2 види об'єднань громадян: політичні партії і громадські організації.

Розділом 2 вище зазначеного Закону закріплюється статус об'єднань громадян. Згідно вимогам ст. 9 цього Закону, об'єднання громадян утворюються і діють в Україні з 3 видами статусу: всеукраїнським, місцевим та міжнародним.

Регулювання правового статусу політичних партій, громадських об'єднань має два рівні - конституційний і поточний. До першого відносять Конституцію України, до другого - закони України "Про політичні партії в Україні", "Про об'єднання громадян", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських селищних, міських голів", "Про власність" та ін. Водночас партії мають свій статут, який визначає не тільки характер партійного будівництва, а й норми внутрішньопартійної демократії.

У партійному статуті регламентується порядок утворення статутних органів політичної партії, їхні повноваження та терміни цих повноважень, порядок вступу осіб до політичної партії, зупинення та призупинення членства в ній, права та обов'язки членів політичної партії, порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків, порядок внесення змін та доповнень до статуту та програми політичної партії, порядок скликання та проведення партійних з'їздів, джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилося після її ліквідації (саморозпуску) та ін. Партійний статут приймається на установчому з'їзді політичної партії. Норми партійного статуту - це не правові, а корпоративні норми, які є обов'язковими тільки для членів відповідної партії.

Діяльність всеукраїнських об'єднань громадян розповсюджується на територію всієї України, і вони мають місцеві осередки у більшості її областей. Політичні партії утворюються і діють в Україні завжди з всеукраїнським статусом, а це означає, що реєструються вони Міністерством юстиції України. З всеукраїнським статусом можуть утворюватися і діяти і громадські організації. До місцевих об'єднань відносяться об'єднання, діяльність яких розповсюджується на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону, яка ними визначається самостійно. Легалізація (офіційне визнання) здійснюється шляхом реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами сільських, селищних, місцевих Рад депутатів. Взагалі легалізація може відбуватися як у формі

реєстрації, так і у формі письмового повідомлення про заснування. У випадку, коли діяльність місцевої громадської організації розповсюджується на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, їх легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом. Громадська організація є міжнародною за статусом, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоч однієї іншої держави. Міжнародні організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Після реєстрації об'єднання громадян набувають статус юридичної особи. Згідно ст. 14 Закону "Про об'єднання громадян", легалізуючій орган зобов'язаний повідомляти в засобах масової інформації про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадяни.

Практика свідчить, що найвідомішими і найвпливовішими з них на світовій арені є такі, які виступають за збереження і розвиток загальнолюдських цінностей, миру, прав людини, морального і фізичного здоров'я людей, охорони природи.

Наведу деякі приклади. Всесвітня Рада миру стала керівним органом Всесвітнього руху прихильників миру (1950 р.). Вона об'єднує 200 національних організацій прихильників миру із 140 країн.

Заслуговують на увагу і союзи студентської молоді. У 1946 р. на початку "холодної війни" був створений Міжнародний союз студентів, який включає в себе 122 національні спілки студентів із 110 країн світу. Вагоме місце в цьому напрямку належить екологічним об'єднанням.

Станом на 27.01.2012 за даними Міністерства юстиції в Україні налічувалось 3526 громадських організацій. Культура розвитку та активності громадських організацій є різною в різних регіонах України. Так Львівська міська рада взаємодіє з понад 150 громадськими організаціями.

1.3 Класифікація громадських організацій в Україні

Громадські організації посідають важливе місце в житті нашої держави. Наявність недержавних неприбуткових організацій, як їх ще називають, їх величезна кількість свідчить про розвиненість громадянського суспільства та його демократичної системи. Федоренко В.Л. Система конституційного права. - К., 2006. - С. 255 Громадські організації, насамперед, задовольняють потреби громадян щодо власної самореалізації у позаробочий час. Звичайно, вони є важливим елементом демократії, громадянського і економічного життя. Аналіз діяльності величезної кількості таких різноманітних об'єднань свідчить про їх високу ефективність. Пояснюється це відданістю своїй ідеї членів цих організацій, відсутністю бюрократичного апарату. Нині діючий Закон України "Про об'єднання громадян" регулює діяльність громадських організацій, передусім, членського типу, тобто таких, які мали характер асоціацій і які створювалися за ініціативою декількох громадян (згідно Постанови Кабінету Міністрів № 140 від 26.02.93 р не менше 3-х громадян Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26.02.1993 № 140) " для захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових... та інших спільних інтересів". Виходячи з положень Закону про порядок створення і діяльності громадських організацій, інших організаційно-правових форм не регламентується.

Зараз в Україні демократизація і гласність висвітлили передумови і уможливили об'єднання людей для розв'язання складних проблем поза межами державних структур. Створено сотні громадських організацій, неформальних груп, самодіяльних організацій і рухів.

Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та ін.), товариств (наприклад, наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, національний олімпійський комітет України), асоціації (наприклад, українська уфологічна асоціація) тощо.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створюються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Основними різновидами громадських рухів нині є Кістяківський Б. Держава і особистість / Вибране. - Київ: Абрис, 1996. -152 с.:

· політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії);

· масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискримінації та ін.);

· соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.).

Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян з державою.

У загальному означенні громадські організації і рухи являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненість від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єднань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології Пашков М. Формування системи громадських об'єднань в Україні як атрибуту латентної державності // Політологічні читання.-1992.-№2..

Щодо цього існують різні критерії:

ь за родом діяльності - конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

ь за поставленими цілями - соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й не політизовані;

ь за інтересами - економічними, професійними, суспільно-політичними та ін.;

ь за правовим статусом - легальні й нелегальні;

ь за соціально-класовими ознаками - наприклад, робітничий, фермерський рухи;

ь за рівнем масовості й ступенем пилину - профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фермерські рухи у СІІІА чи рух англійських докерів - з іншого;

ь за спонукальними мотивами виникнення - соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, кооператорів); вартісне-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чорнобиль"); традиціоналістські зумовлені (релігійні, національні об'єднання);

ь за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;

ь за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;

ь за ступенем і формою організації - стихійні й організовані, слабко- й високоорганізовані.

При розбудові демократичного суспільства в нашій державі виникла безліч суспільних об'єднань. Цей процес відбувається спонтанно і безсистемне, що характерно для перехідного періоду. За підрахунками фахівців, зараз в Україні створено приблизно 5 тис. асоціацій, спілок, фондів і т. ін. Майже 700 суспільних об'єднань заявляють, що вони є загальноукраїнськими. 126 з них зареєстрували свої статути в Мінюсті України.

В Україні з усієї сукупності суспільних об'єднань 21% становлять доброчинні фонди, 7,2% - культурологічні. 2% - молодіжні.

Близько 100 об'єднань і товариств утворені на етнічній основі. Наприклад, у Харкові в січні 1996 р. зареєстровано дагестанське і циганське об'єднання, а всього їх у місті - 20.2

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

Розділ 2. Система громадських організацій в Україні та їх функції

2.1 Функції громадських організацій в Україні

Питання функціонування громадських організацій неодноразово були предметом наукових досліджень В.Ф. Погорілка, В.Б. Аверьянова, І.Н. Рожко, І.В. Дробуша, Ц.А. Ямпольської. . Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.- Т. 1 / За ред. В.Ф. Погорілка.-К.: Юридична думка, 2006.-413 с. Однак, здебільшого вони були присвячені

загальним питанням правового регулювання їх діяльності. Поза увагою залишались дослідження функцій громадських організацій. Тому метою цієї статті є дослідження функцій громадських організацій та їх видові класифікації. Адже цей аналіз в теоретичному плані дозволяє зрозуміти суть та зміст діяльності, роль і призначення громадських організацій у суспільстві. В практичному відношенні правильне розуміння функцій громадських організацій сприяє підвищенню ефективності їх діяльності, посилює вплив зазначених об'єднань на всі сторони державного та суспільного життя.

Виходячи із загального терміну функцій, визначимо поняття функцій громадської організації як головних напрямів і видів діяльності громадської організації, що характеризують її суть та соціальне призначення та обумовлені статутними задачами та цілями організації.

Функції громадських організацій є основою, з якої випливають форми і методи їх діяльності. До основних властивостей функцій віднесемо загальність та стабільність. Серед істотних ознак функцій громадських організацій виділимо такі:

1) функції організації безпосередньо відображають та конкретизують її сутність. їх зміст враховує насамперед групові (корпоративні) інтереси членів організації;

2) функції громадської організації виникають та розвиваються відповідно до її статутних цілей та завдань;

3) в функціях громадських організацій проявляються специфіка, особливості та закономірності розвитку конкретної організації;

4) в функціях громадської організації втілюється її активна роль у формуванні громадянського суспільства, реалізується різноманітна практична діяльність.

Важливим моментом у дослідженні функцій громадських організацій є питання про природу функцій. При вирішенні цього питання слід виходити з розуміння громадської організації як суспільної, громадської інституції. Функції зумовлені юридичною природою громадських організації, їх місцем в системі суспільного ладу, завданнями та цілями, на досягнення яких спрямована їх діяльність. Тим самим функції громадських організацій мають недержавну природу. Дробуш LB. Функції представницьких органів місцевого самоврядування /Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. -К., 2002. -С.7

Досліджуючи функції громадських організацій, слід зауважити, що необхідно відмежовувати поняття функцій організації від її завдань та принципів. Завдання та функції це поняття, які співвідносяться, є взаємопов'язаними, але не тотожними. Завдання громадської організації визначають її соціальне призначення та мету, заради досягнення якої створюється організація. Тим самим, завдання організації є передумовою виникнення її функцій. В свою чергу, функції являють собою засоби реалізації та виконання поставлених завдань. Щодо співвідношення принципів формування та діяльності організації та її функцій, то принципи здійснюють активний вплив на розвиток функцій та є основою виконання кожної з них. Найбільш складним питанням представляється дослідження органічного зв'язку функцій та компетенції громадських організацій. Виходячи зі специфіки компетенції громадської організації, яка полягає у відсутності юридично-владного характеру і відповідного державно-примусового забезпечення, автор поділяє твердження науковців (Г.В. Барабашева, В.Ф. Погорілка, В.Б. Авер'янова), що компетенція - це міра належного і можливого в діяльності суб'єкта, а функція - певна частина реального, фактичного змісту його роботи. Тим самим підтверджується розуміння компетенції як одного із способів здійснення функцій, яка є більш рухливою, динамічною, схильною до більш частіших змін; компетенція встановлюється виходячи із функцій, і в цьому відношенні є другорядною, похідною від них (І.В. Дробуш) .

Класифікувати функції громадської організації необхідно за об'єктами, сферами життя, в яких здійснюється діяльність відповідної організації: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні функції. Причому дві останні будуть найменш характерними для громадських організацій. Дробуш LB. Функції представницьких органів місцевого самоврядування /Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. -К., 2002. -С.7

Залежно від спрямованості діяльності громадських організацій об'єктні функції поділяються на зовнішні і внутрішні. До внутрішніх функцій належать: установча, організаційна функція; управлінська функція; розширення кола членів громадської організації (агітація, пропаганда своєї діяльності); здійснення комерційної, підприємницької діяльності, що є необхідною для реалізації функцій та завдань громадської організації (наприклад, зайняття видавничою діяльність та поширення видавничої продукції); регулювання відносин (в т.ч. і майнових) між осередками громадської організації; правотворча (створення корпоративних норм та закріплення їх в статуті) та інші.

Зовнішні функції: діяльність громадських організацій, спрямована на виявлення спільних інтересів окремих груп населення; діяльність громадських організацій, спрямована на забезпечення та реалізацію прав і свобод людини і громадянина; діяльність громадських організацій, спрямована на охорону прав і свобод людини і громадянина; створення сприятливих умов громадянам для реального користування своїми правами та обов'язками; правотворча (участь у розробці законопроектів); співпраця з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян; благодійницька (надання допомоги); інформаційна; консультаційна, дорадча та ін.

Специфічним, відмінним від наведених вище буде розуміння зовнішніх функцій для громадських організацій з міжнародним статусом, діяльність яких безпосередньо пов'язана із налагодженням активних контактів та спілкування з громадськими організаціями інших країн та міжнародними об'єднаннями громадян. Для таких організацій будуть властиві такі функції: розвиток та вдосконалення зв'язків з громадськими організаціями інших держав; підтримка та участь міжнародних громадсько-політичних рухів: проти війни та тероризму, проти СНІДу, проти глобалізації, захист прав дітей, жінок, національних меншин та ін. Дробуш LB. Функції представницьких органів місцевого самоврядування /Автореферат дис. ... канд. юрид. наук. -К., 2002. -С.7

Окремо слід відзначати загальні функції, які властиві об'єднанням громадських організацій (спілки, фонди, асоціації тощо): координація діяльності своїх членів; представництво та захист їх спільних інтересів; обмін досвідом; вибір пріоритетних напрямків діяльності для своїх членів; розробка та реалізація спільних програм; представництво інтересів громадських організацій в органах державної влади; взаємодія з державним та недержавним комерційним секторами, засобами масової інформації; організація суспільної експертизи проектів законів, нормативних актів та соціально вагомих рішень. Прикладами таких об'єднань громадських організацій виступають: Український національний комітет молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією і має статус всеукраїнської спілки молодіжних та дитячих громадських організацій; Коаліція українських громадських організацій "Свобода вибору"; Федерація профспілок України та багато інших.

За суб'єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, функції можна поділити на функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Така диференціація функцій є закономірною, оскільки кожна із зазначених організацій має свою особливу природу та своєрідний механізм реалізації функцій. Ще одним критерієм класифікації функції є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких функцій належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі функції. Зазначені функції є загальними для всіх організаційно-правових форм громадських організацій та тісно пов'язані з об'єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.

Для ефективного функціонування системи громадських організацій необхідною є реалізація всього комплексу їх основних функцій, які взаємопов'язані між собою та становлять єдину цілісну систему. Функції громадських організацій повинні здійснюватися на таких засадах: єдності суб'єкта та об'єкта діяльності, економічної та фінансової незалежності, самостійності і незалежності в межах своєї компетенції.

2.2 Правове регулювання порядку створення та діяльності організацій

Залежно від співвідношення суспільства та держави особистість має повний простір для самореалізації, який забезпечується наявністю широкого кола прав та свобод. Права та свободи є найбільшою цінністю для суспільства в цілому і для кожної людини зокрема, тому можливість їх здійснення є показником демократичності держави.

Серед усіх прав і свобод особливе місце займає право на об'єднання. В Україні порядок створення і засади діяльності об'єднань регулюються Конституцією та Законом України "Про об'єднання громадян". Згідно з цим законом одним з видів об'єднання громадян є громадська організація, яка створюється для задоволення та захисту інтересів певного кола однодумців.

Юридичним фактом, що засвідчує створення організацій, є рішення установчих зборів про затвердження статутних документів організації та про обрання її керівного складу. До початку зборів слід підготувати проект установчих документів організації (статут), продумати структуру управління організацією, способи її фінансування та визначитися з керівним складом.

Статут - це головний установчий документ, який відповідно до ст 13 Закону України "Про об'єднання громадян" повинен містити: Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. N 2460-XII

1) назву об'єднання громадян (повну і скорочену), його статус та юридичну адресу;

2) мету та завдання об'єднання громадян;

3) умови та порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;

4) права та обов'язки членів (учасників) об'єднання;

5) порядок утворення та діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;

6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

7) порядок внесення змін і доповнень до статуту;

8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.

У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян. Статут не повинен суперечити законодавству України.

Легалізація всеукраїнських і міжнародних громадських організацій здійснюється Мін'юстом, їх місцевих осередків та місцевих громадських організацій - Головним управлінням юстиції Мін'юсту в АРК, обласними, Київськими та Севастопольськими міськими, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

До реєструючого органу подаються такі документи: заява про реєстрацію; статут в двох примірниках; протокол установчих зборів у двох примірниках; дані про склад керівництва центральних статутних органів; дані про наявність місцевих осередків; документ про сплату реєстраційного збору; дані про засновників; документ, що підтверджує надання юридичної адреси.

Орган реєстрації розглядає всі ці відомості у двомісячний строк і виносить рішення про реєстрацію чи про відмову у реєстрації. В разі позитивного рішення засновнику видається свідоцтво про реєстрацію.

Державна реєстрація є завершальним етапом створення юридичної особи, правосуб'єктність якої визначається положеннями установчих документів. Для того, щоб остаточно утвердити громадську організацію як реально існуючу і легальну організацію, слід стати на облік в таких органах і установах: управлінні статистики (видається довідка про реєстрацію, в якій зафіксовано ідентифікаційний код організації), ДПА, в банку, в якому організація відкриває рахунок, в дозвільній системі УВС (для виготовлення печатки), фонді соціального страхування, пенсійному фонді, фонді зайнятості.

2.3 Гарантії діяльності громадських організацій та їх юридична відповідальність

Сучасні конституційні процеси в Україні характеризуються не лише своєю неоднозначністю, а й динамічністю. Йдеться не тільки про їх політико-правовий вимір, а передусім про розширення кола суб'єктів конституційно-правових відносин і оптимізацію їх правового статусу, удосконалення існуючих і утвердження нових інститутів держави і інститутів громадянського суспільства, котрі трансформуються з політичної у конституційно-правову площину й, тим самим, збагачують систему конституційного права та знаходять своє логічне продовження в системі чинного законодавства України.

Розвиваючи думку про розширення кола учасників конституційних правовідносин не можна обійти увагою й таку визначальну тенденцію сучасного вітчизняного правотворення, як унормування конституційної правосуб'єктності інститутів громадянського суспільства. Тобто, теоретичний дискурс попередніх років про необхідність взаємодії держави і громадянського суспільства отримав своє продовження в законодавчому закріпленні принципів і форм такої співпраці, а самі інститути громадянського суспільства подолали усталений стереотип своєї аморфності й трансформуються в повноцінних суб'єктів конституційного права України.

Зазначена тенденція знаходить своє відображення й у теоретичних напрацюваннях українських правознавців. Зокрема, до суб'єктів конституційно-правових відносин нині прийнято відносити: 1) спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); 2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові та посадові особи; 3) політичні партії, громадські організації та блоки (асоціації); 4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; 5) підприємства, установи, організації; 6) міжнародні органи і організації; 7) органи самоорганізації населення; 8) засоби масової інформації. Вінніков О. Українським організаціям - європейське законодавство // Громадянське суспільство - 2007. - № 1. - С. 27.

Враховуючи останні новації в чинному законодавстві, заслуговують на особливу увагу ті суб'єкти конституційно-правових відносин, що відносяться до інститутів громадянського суспільства.

Конституція України закріплює вихідний принцип громадянського суспільства, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (частина перша статті 15).

Упродовж 2008 року силами співробітників Департаменту конституційного та адміністративного права, інших департаментів Міністерства юстиції України, представників центральних органів виконавчої влади, науковців, представників громадських організацій і інших інститутів громадянського суспільства з метою створення належних умов для участі громадськості у формуванні та реалізації державної правової політики було розроблено "Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади" Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої" від 05.11.2008 № 976, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. 2 Важливим здобутком цього нормативно-правового акта, окрім реалізації вище зазначеної мети, стало унормування інститутів громадянського суспільства.

Таким чином, уперше в історії державотворення та правотворення незалежної Україні інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політологічною категорією, а були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.

Так, частина перша статті 36 Конституції України гарантує Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР громадянам право на свободу об'єднання, в тому числі у громадські організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Свобода об'єднання означає, зокрема, правову (де-юре) і фактичну (де-факто) можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу, утворювати об'єднання громадян або вступати до них. Згідно з частиною четвертою статті 36 Конституції України, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян.

Визначальним обов'язком правової держави є невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об'єднання, так і в діяльність самого об'єднання, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим, Конституція України унормувала межі втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об'єднання. Конституція України (пункт 11 частини першої статті 92) передбачає Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, що виключно законами визначаються засади утворення і діяльності об'єднань громадян.

При цьому, інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів. Тобто, очевидним є прагнення щодо відмови з боку держави від спроб "адмініструвати" внутрішньо корпоративні відносини в інститутах громадянського суспільства.

На сьогодні правові та організаційні основи реалізації права на свободу об'єднання регулюються Законом України "Про об'єднання громадян" Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. N 2460-XII, який застарів і не гарантує дотримання європейських стандартів у сфері діяльності громадських організацій. Чинне законодавство про громадські організації консервує ряд серйозних проблем, а саме: зберігає ускладненість процедури державної реєстрації громадських організацій, обмежує діяльність громадських організацій за територіальною ознакою (чим осяжніше територія статутної діяльності - тим складніші порядок її реєстрації), обмеження видів діяльності за змістом (наприклад, обмеження щодо захисту прав інших осіб тощо), встановлює державний контроль за статутною діяльністю громадських організацій, а також обмеження щодо їх безпосередньої господарської діяльності тощо. Ці та інші архаїзми українського законодавства про громадські організації, а також його неузгодженість із міжнародними зобов'язаннями нашої країни, мають загалом негативний вплив на міжнародний імідж України як демократичної, соціальної та правової держави

До прикладу, 3 квітня 2008 року за результатами розгляду справи № 40269/02 "Корецький та інші проти України" Рішення Європейського Суду з прав людини в справі "Корецький та інші проти України" від 03.04.2008 р № 40269/02 Європейський суд визнав державу Україна винною у справі про відмову управління юстиції в м. Києві зареєструвати організацію "Громадянський Комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків" (м. Київ) та такою, що порушила право, зафіксоване у статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. (право на вільне об'єднання громадян).

Європейський суд визначив, що Закон України "Про об'єднання громадян" є доволі нечітким і не прогнозованим щодо його реалізації та залишає достатньо можливостей для органу влади на власний розсуд приймати рішення щодо реєстрації громадської організації.

При цьому, Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV (частина перша, пункт 1 частини другої статті 13) передбачено, що з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді, державою вживаються заходи загального характеру, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема, шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.

Отже, системне удосконалення інституту громадських організацій в Україні та, відповідно, оновлення статусного законодавства громадських організацій також зумовлені й об'єктивною потребою належного виконання рішень Європейського Суду з прав людини.

З метою забезпечення належного правового регулювання у зазначеній сфері, у Міністерстві юстиції України було розроблено проект Закону України "Про громадські організації" Проект Закону "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 № 4572-VI,, який у встановленому порядку було внесено Урядом України на розгляд Верховної Ради України (реєстр. № 3371 від 14.11.2008 р.). Основними завданнями цього законопроекту стало визначення правових та організаційних основ реалізації права людини на свободу об'єднання, створення сприятливих умов для утворення та діяльності громадських організацій щодо розвитку громадянського суспільства в Україні.

Законопроект "Про громадські організації" також став логічним продовженням статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ред. від 27.05.2009 № 995_004, відповідно до якої кожен має право на свободу об'єднання з іншими особами та, відповідно, положень статті 36 Конституції України.

У законопроекті про громадські організації, підготовленому Мін'юстом, враховано досвід законодавчого забезпечення функціонування неурядових організацій у провідних європейських країнах, у тому числі положення "Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій в Європі" Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі від 05.07.2002 № 994_209 (прийнято учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи 5 липня 2002 року), які за своїм змістом визначають загальні засади формування національного законодавства держав-учасниць Ради Європи, що гарантує свободу об'єднань та врегульовує діяльність громадських організацій. Також були враховані Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № CM/REC (2007) 14, прийняті Комітетом Міністрів 10 жовтня 2007 р.

Вдосконалення законодавчого регулювання інституту громадських організацій зумовлене не лише нагальною необхідністю дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини, попри пріоритетність цієї амбітної мети, а й потребою системного правового регулювання відповідних правовідносин. Очевидно, що лише комплексне унормування основних складників інституту громадських організацій забезпечить його дієве функціонування та посилить систему інститутів громадянського суспільства в Україні.

Інститут громадських організацій, будучи складовим елементом структури конституційного права України, має свою власну внутрішню побудову, тобто, структуру. Під нею слід розуміти внутрішню побудову цього інституту, зміст якої визначається генетико-онтологічними, предметно-функціональними і структурними правовими зв'язками між нормами і субінститутами конституційного і інших галузей права, об'єднаними в межах вказаного інституту конституційного права України. Тобто, структура інституту конституційного права України - це взаємозв'язок функціонально обумовлених і структурно упорядкованих складових елементів цього інституту. Роз'яснення Міністерства Юстиції України "Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського суспільства" від 24.01.2011 № n0016323-1

Як відомо, основними елементами структури інститутів конституційного права України є: нормативний зміст конкретного інституту конституційного права України, як цілісної юридичної категорії; принципи інституту конституційного права України; функції інституту конституційного права України; конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права і обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів й організаційно-правові форми їх діяльності); конституційно-правові режими інститутів конституційного права України; гарантії інституту конституційного права України. Відповідно, сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів (складників) цієї структури. 6 Зазначене положення загалом узгоджується й з особливостями структури інституту громадських організацій.

Фактично всі з названих універсальних складових елементів інституту громадських організацій отримали своє послідовне унормування в законопроекті "Про громадські організації", розробленому Міністерством юстиції України (далі - Законопроект). Зупинимося на деяких із анонсованих законодавчих новацій. Проект Закону "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 № 4572-VI,

Первинним елементом інституту громадянського суспільства є нормативне визначення однойменної категорії. У законопроекті пропонується, визначити громадську організацію як добровільне об'єднання осіб для здійснення і захисту прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших суспільних інтересів. Тобто, наголосимо, що законопроектом не обмежується право громадських організацій захищати виключно інтереси своїх членів, а забезпечується можливість діяти також і в інтересах інших суспільних груп.

Заслуговують на увагу й принципи, покладені в основу організації та діяльності громадських організацій в Україні. У законопроекті визначено такі засади утворення та діяльності громадських організацій, як: добровільності участі у громадській організації; рівності членів громадської організації у вирішенні питань, пов'язаних з її діяльністю; демократичності внутрішніх процедур; рівності громадських організацій перед законом; самоврядності; законності; відкритого характеру діяльності тощо. До того ж, громадські організації вільні у виборі напрямів і видів своєї діяльності.

Значна увага приділяється й порядку утворення громадських організацій в Україні. З цією метою запроваджуються принципово нові підходи до відповідної процедури. Так, у законопроекті розширене коло засновників громадських організацій, якими можуть бути громадяни України, іноземці або особи без громадянства, в тому числі, у випадках, установлених законом, - неповнолітні, юридичні особи приватного права. Законопроектом також передбачено, що кількість засновників громадської організації не може становити менше, ніж три особи.

Таким чином, тривала дискусія з приводу права юридичних осіб бути засновниками та членами громадських організацій завершилася визнанням цих прав у законопроекті. Так, стаття 36 Конституції України визначає Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР право громадян України на свободу об'єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Проте, наведену статтю Конституції України не можна тлумачити вузько, в тому сенсі, що громадяни можуть здійснювати право на об'єднання лише одним шляхом, а саме, безпосередньо як фізичні особи, які об'єднуються в ту або іншу громадську організацію.

Можливість реалізувати конституційне право на об'єднання повинно бути забезпечено громадянам і іншим шляхом - опосередкованим. Зокрема, уявлення про те, що через діяльність юридичних осіб реалізуються права людей, конкретних громадян, сприйнято Європейським Судом з прав людини.

Узагальнюючи вище викладене, можна висловити сподівання, що ухвалення Верховною Радою України проаналізованого законопроекту дозволить здійснити якісне законодавче забезпечення інституту громадських організацій в Україні, а відтак - забезпечити ефективне функціонування всієї системи інститутів громадянського суспільства, оптимізувати шляхи і форми соціально відповідального діалогу між громадянським суспільством і правовою державою. До того ж, відповідний Закон, у разі його прийняття, сприятиме забезпеченню прозорості законодавства, єдності нормативного регулювання та практики його застосування; мінімізації часових і майнових затрат у відносинах із владою при створенні, функціонуванні та припиненні діяльності громадських організацій; ліквідації територіальних обмежень діяльності громадських організацій; забезпеченню правової можливості для фізичних і юридичних осіб створювати максимально широкий спектр громадських організацій; розширенню правових можливостей громадських організацій щодо здійснення своєї діяльності, у тому числі й господарської, створенню правового підґрунтя для запровадження нових механізмів державного замовлення на надання громадськими організаціями окремих послуг на конкурсних засадах. Білоус А.О. Політичні об'єднання України. - К.: Україна, 1993. - 108 с.

Громадська організація як суб'єкт цивільного права, володіє правоздатністю і дієздатністю, якими вона наділяється відповідно до ст. 80 ЦК України. Під цивільною правоздатністю науковці розуміють здатність мати цивільні права та обов'язки, правову категорію, яка означає визнання державою за певними суб'єктами цивільних прав та обов'язків. Таким чином, цивільну правоздатність громадських організацій можна визначити як їх здатність мати цивільні права та обов'язки. При цьому правоздатність суб'єктів цивільного права не слід ототожнювати з належними їм суб'єктивними правами.

У науці цивільного права розрізняють загальну (універсальну) і спеціальну правоздатність. Загальна правоздатність означає можливість для суб'єкта права мати будь-які цивільні права й обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів діяльності. Сутність спеціальної правоздатності полягає в тому, що особа має право вчиняти лише дії, спрямовані на досягнення зазначеної в установчих документах мети. У більшості країн спостерігається тенденція відмови від принципу спеціальної правоздатності та визнання загальної правоздатності юридичних осіб.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Слід зауважити, що до прийняття нового Цивільного кодексу юридичні особи в Україні мали спеціальну правоздатність.

...