Місце Верховної Ради України в механізмі державної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: «Місце Верховної Ради України в механізмі державної влади»



План

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СКЛАД ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

1.1 Офіційний статус народного депутата України

1.2 Вибори народних депутатів України

1.3 Права і обов'язки народних депутатів України

РОЗДІЛ ІІ. ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

2.1 Порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України

2.2 Організація засідань Верховної Ради України

2.3 Порядок голосування народних депутатів України

РОЗДІЛ ІІІ. КОМПЕТЕНЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

3.1 Основні завдання та функції Верховної Ради України

3.2 Відносини парламенту з іншими органами державної влади України

3.3 Інші повноваження Верховної Ради України

РОЗДІЛ ІV. ПРОБЛЕМИ В РОЗВИТКУ ВРУ

4.1 Підвищення ролі Верховної Ради в період конституційної реформи в Україні

4.2 Проблеми розуміння юридичної природи Парламенту як единого представницького органу

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що саме парламенти і парламентаризм - невід'ємна складова частина політичної системи сучасних демократичних країн. Історичний досвід і сучасна практика вказують на те, що така владна структура була і залишається елементом найефективнішої моделі політичної організації суспільства. Сьогодні у світі, за даними Міжпарламентського союзу, парламенти існують більш ніж у 160 країнах, вони мають різні характери, неоднакові повноваження, але загалом підпадають під сталі, загальноприйняті принципи - усе це підтверджує те, що вивчати та удосконалювати теоретичні та практичні питання діяльності українського парламенту. депутат парламент державний влада

З прийняттям Конституції України, проголошенням необхідності побудови демократичної суверенної правової держави проблемам правових форм державної діяльності, усіх різновидів юридичного процесу приділяється значна увага. Проголошення Конституцією України верховенства права та прямої дії її норм, гарантування судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України зумовлюють необхідність чіткого юридичного процесу, у тому числі й конституційного. Верховна Рада України відповідно до Конституції України є єдиним представницьким органом і єдиним виразником суверенної волі народу, а також єдиним законодавчим органом держави. Представницький і законодавчий орган України розвивається в дусі традицій і закономірностей цивілізованих країн. В цих країнах сьогодні поступово відбувається еволюція політичної системи, пов'язана з парламентаризмом. Роль парламентів суттєво трансформується з огляду на загальну демократизацію суспільних відносин. Парламенти об'єктивно є чинником стабільності й суспільного прогресу. Звичайно, тенденція до сприйняття таких цінностей є характерною для українського суспільства, зокрема, і Верховної Ради. Українське поняття парламенту в своїх основних рисах віддзеркалює елементи європейської конституційно-правової спадщини.

Особливою проблемою серед зазначених вище є становлення Парламенту як невід'ємного інституту демократії, отримавши в результаті виборів делеговане народом право представляти і відстоювати його політичну волю. Розвиток незалежної України останнім часом поставив під сумнів демократичні здобутки початку 1990-х років минулого століття. В країні дедалі більше посилюються авторитарні тенденції, під контроль поставлена більшість засобів масової інформації, політичні партії є переважно маловпливовими, частина з них утворені фінансово-олігархічними групами.

На фоні цих негативних тенденцій Верховна Рада не змогла перетворитися на власне Парламент у дійсно демократичному розумінні. Цьому заважали ряд суб'єктивних та об'єктивних чинників. Головні серед них - недосконала організація системи державної влади, визначена Конституцією України, вплив Президента України на процес формування та діяльність Парламенту, внутрішні парламентські проблеми, що не сприяють ефективності законодавчого процесу.

За період становлення незалежності України, спираючись на досягнення світової державно-правової науки, істотний внесок у теоретичне розроблення вчення про законодавчу владу, як один із видів державної влади в Україні, зробили відомі вітчизняні вчені-державознавці Л.Т. Кривенко, В.Ф. Опришко, В.Ф. Погорілко, А.О. Селіванов, Є.А. Тихонова, Ю.М. Тодика, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші. Водночас в умовах конституційного реформування інститутів публічної влади в нашій державі для проблем, пов'язаних з вдосконаленням механізму взаємодії законодавчої влади з іншими видами державної влади, з визначенням місця та призначення законодавчої влади в системі розподілу державної влади в Україні, характерна відсутність спеціальних ґрунтовних досліджень, за винятком наукових статей та окремих виступів на науково-практичних конференціях. Актуальність та недостатня дослідженість зазначених проблем зумовили вибір теми цього дослідження.

Верховна Рада України відіграла величезну роль у справі становлення й розвитку сучасної української державності. Вона полягає передусім у законотворенні, створенні єдиних правил співжиття для всіх, що є основною функцією. За дванадцять років діяльності парламенту видано більше тисячі законів по яким "живе” Україна. Етапними як для країни, так і для самого парламенту стали Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, нарешті, нова Конституція. В чинній Конституції України поняття парламенту органічно пов'язане з фундаментальними засадами демократичної правової держави (ст.1), народного суверенітету (ст.5), поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6), верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України (ст.8), невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (розділ II).

Також, важко переоцінити ту роль, яку відіграє Верховна Рада у реалізації принципу розподілу влади. Цей принцип є важливим як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Його слід розуміти в першу чергу як принцип розподілу праці по здійсненню різних функцій єдиної за своєю природою державної влади. Розподіл влади є не тільки й не стільки жорстким розподілом, скільки механізмом взаємодії гілок влади. У реальному житті сучасної України він передусім полягає у відмові від одновладного правління, яке в радянські часи формалізувалось в ідеї "повновладдя рад". Саме парламент як законодавчий орган великою мірою забезпечує реалізацію цього принципу.

Об'єктом дослідження є Парламент України.

Предметом дослідження конституційно-правовий статус Верховної Ради України.

Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до аналізу ґенези, організації та функціонування законодавчої влади в Україні. У зв'язку з цим, досліджуючи проблеми, пов'язані з становленням єдиного органу законодавчої влади парламентського типу в Україні, з визначенням місця та призначення Верховної Ради в системі розподілу державної влади в Україні, можливо використати метод філософської діалектики. В процесі дослідження проблем, пов`язаних з вдосконаленням організації і функціонування Верховної Ради України, механізму її взаємодії з іншими органами державної влади, в роботі, крім того, використовується система спеціальних методів, серед яких, зокрема, можна виділити формально-правовий, системний, аналітичний, порівняльно-правовий, статистичний, історико-логічний, соціологічний.

Головною метою курсової роботи є дослідження конституційно-правового статусу Верховної Ради України.

Перед нами поставлені наступні завдання:

1. Дослідити становлення та розвиток парламентаризму в Україні;

2. Розглянути місце Верховної Ради України в системі розподілу влад, її роль як парламенту держави;

3. Дослідити особливості формування Верховної Ради України та припинення її діяльності, визначивши проблеми теорії та практики;

4. Проаналізувати структуру, функції та повноваження Верховної Ради України;

5. Розглянути особливості законотворчої функції Верховної Ради України;

6. Надати зміст та характеристику актів парламенту України.



РОЗДІЛ І. Склад Верховної Ради України

1.1 Офіційний статус народного депутата України

Народний депутат України є обраний вiдповiдно до Закону України «Про вибори народних депутатiв України» представник Українського народу у Верховнiй Радi України i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здiйснювати повноваження, передбачених Конституцiєю України та законами України.

Народний депутат здiйснює свої повноваження на постiйнiй основi. При виконаннi своїх повноважень народний депутат керується Конституцiєю України, законами України та загальновизнаними нормами моралi. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхiдними умовами для здiйснення ним депутатських повноважень.

Звання народного депутата iз зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберiгається за ним довiчно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата вiдповiдно до пунктiв 1-4, 6 статтi 4 цього Закону.

1.2 Вибори народних депутатів України

Громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може дати згоду балотуватися кандидатом у депутати від партії (блоку). Висування кандидатів у депутати розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто днів до дня виборів.

Виборчий блок може бути утворено двома і більше партіями на підставі рішень з'їзду (зборів, конференції) кожної з цих партій. З'їзди (збори, конференції) партій, які приймають рішення про утворення виборчого блоку, можуть відбутися в будь-який час до закінчення терміну висування кандидатів у депутати.

Кількість кандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, яка становить конституційний склад Верховної ради України, визначений Конституцією, та не може бути меншою від вісімнадцяти осіб.

Партія (блок) може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійну особу, яка має право бути обраною депутатом.

Висування кандидатів у депутати здійснюється у вигляді виборчого списку кандидатів. Усі кандидати у депутати, висунуті партією (блоком), включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку). черговість кандидатів у списку визначається на з'їзді (зборах, конференції).

Центральна виборча комісія реєструє кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), за умови отримання нею визначених законом документів, зокрема декларації про майно та доходи кожного кандидата та документа про внесення грошової застави.

Грошова застава становить дві тисячі мінімальних розмірів заробітної плати і вноситься партією (блоком) у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії. У разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації усіх кандидатів у депутати внесена грошова застава у п'ятиденний строк після прийняття відповідного рішення перераховується на раху­нок партії (блоку). при скасуванні рішення про реєстрацію всіх кан­дидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку) у разі вибуття їх за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку, а також у разі прийняття рішення про розпуск виборчого блоку після реєстрації кандидатів у депутати, грошова застава у п'ятиденний строк після дня прийняття відповідного рішення перераховується до державного бюджету України.

Грошова застава повертається лише тим партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів. грошова застава, внесена партією (блоком), яка не взяла участі у розподілі депутатських мандатів, у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів перераховується до Державного бюджету України.

Декларація про майно та доходи кандидата у депутати за рік, що передує року початку виборчого процесу, заповнюється ним власноручно. Форма такої декларації затверджується Міністерством фінансів України не пізніш як за сто тридцять днів до дня виборів.

Документи, подані до Центральної виборчої комісії після оголошення про початок виборчого процесу, повторно не подаються. подання документів до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів у депутати закінчується за вісімдесят п'ять днів до дня виборів.

Особа, включена партією (блоком) до виборчого списку кандидатів у депутати, має право до дня реєстрації відкликати свою заяву про згоду балотуватися. З моменту отримання Центральною виборчою комісією такої заяви така особа вважається виключеною із виборчого списку партії (блоку). повторна заява особи про її згоду балотуватися від партії (блоку) не приймається.

Центральна виборча комісія не пізніш як на сьомий день з дня прийняття заяви про реєстрацію кандидатів у депутати та доданих до неї необхідних документів приймає рішення про реєстрацію кандидатів у депутати або про відмову в їх реєстрації.

Перелік та черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначені партією (блоком), не можуть бути змінені після їх реєстрації Центральною виборчою комісією, за винятком виключення окремих кандидатів із виборчого списку у випадках, передбачених законом.

Центральна виборча комісія може відмовити в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати, зокрема в разі відсутності або неналежного оформлення документів, необхідних для реєстрації. однак така відмова не виключає повторного подання партією (блоком) заяви про реєстрацію кандидатів у депутати. така заява з виправленими відповідно до вимог закону документами повинна бути подана до Центральної виборчої комісії не пізніше ніж за сімдесят п'ять днів до дня виборів. остаточне рішення щодо реєстрації кандидатів у депутати Центральна виборча комісія приймає не пізніше ніж за сімдесят один день до дня виборів.

Якщо внаслідок відмови Центральної виборчої комісії в реєстрації включених до виборчого списку кандидатів у депутати або подальшого скасування реєстрації кандидатів Центральною виборчою комісією кількість кандидатів у депутати у відповідному виборчому списку партії (блоку) залишилася меншою від мінімальної кількості кандидатів, що висуваються однієї партією (блоком), Центральна виборча комісія приймає рішення про відмову в реєстрації або скасування реєстрації усіх кандидатів у депутати, включених до такого виборчого списку партії (блоку).

Центральна виборча комісія не пізніше ніж за три дні до дня виборів приймає рішення про скасування реєстрації окремого кандидата у депутати, включеного до виборчого списку партії (блоку), з виключенням його з виборчого списку, та не пізніше ніж за десять днів до дня виборів приймає рішення про скасування реєстрації всіх кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), в разі виявлення після реєстрації факту зменшення кількості кандидатів у депутати у відповідному виборчому списку партії (блоку) до меншої за мінімальну, допустиму законом, або у разі, якщо рішення про розпуск партії (блоку) було прийнято після реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку блоку. після прийняття такого рішення відповідна партія (блок) втрачає статус суб'єкта виборчого процесу.

1.3 Права і обов'язки народних депутатів України

Повноваження народного депутата починаються пiсля складення ним присяги на вiрнiсть Українi перед Верховною Радою України з моменту скрiплення присяги особистим пiдписом пiд її текстом.

Народний депутат не може брати участi у засiданнях Верховної Ради України та її органiв, а також здiйснювати iншi депутатськi повноваження до того часу, поки вiн не скрiпить присягу особистим пiдписом пiд її текстом. Вiдмова скласти та пiдписати присягу має наслiдком втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата припиняються з моменту вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвником центрального органу виконавчої влади;

2) мати iнший представницький мандат чи одночасно бути на державнiй службi;

3) обiймати посаду мiського, сiльського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крiм депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої дiяльностi, а також медичної практики у вiльний вiд виконання обов'язкiв народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слiдства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською дiяльнiстю;

6) входити до складу керiвництва, правлiння чи ради пiдприємства, установи, органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Народний депутат зобов'язаний додержуватись iнших вимог та обмежень, якi встановлюються законом.

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разi:

1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi;

6) порушення вимог частини першої статтi 3 цього Закону.

Народний депутат постiйно пiдтримує зв'язки з виборцями у порядку, встановленому законом. Народнi депутати, обранi в одномандатних виборчих округах, зобов'язанi пiдтримувати зв'язок з виборцями своїх округiв. Народнi депутати, обранi в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузi, здійснюють зв'язок з виборцями, якi мешкають на територiї України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракцiями (групами) Верховної Ради України вiдповiдно до закону.

Народний депутат вiдповiдно до закону розглядає звернення виборцiв, а також вiд пiдприємств, установ, органiзацiй, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходiв для реалiзацiї їх пропозицiй i законних вимог, iнформує виборцiв про свою депутатську дiяльнiсть пiд час особистих зустрiчей з ними та через засоби масової iнформацiї.

Народний депутат вiдповiдальний за свою депутатську дiяльнiсть перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховнiй Радi України.

У своїй дiяльностi народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралi; завжди зберiгати власну гiднiсть, поважати честь i гiднiсть iнших народних депутатiв, службових та посадових осiб i громадян; утримуватись вiд дiй, заяв та вчинкiв, що компрометують його самого, виборцiв, Верховну Раду України, державу.

Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралi, правам i свободам людини i громадянина, законним iнтересам суспiльства i держави. Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цiлях.



РОЗДІЛ ІІ. Внутрішня організація Верховної Ради України

2.1 Порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України

Серед організаційних форм роботи Верховної Ради України сесії посідають головне місце, адже тільки на них приймаються остаточні рішення з питань, віднесених до компетенції парламенту Саме під час сесій Верховна Рада України здійснює законодавчу владу, формує свою структуру, здійснює номінаційні повноваження, заслуховує звіти підконтрольних органів та осіб тощо.

Конституція України та Регламент Верховної Ради України вирізняють чергові та позачергові сесії. Чергові сесії проводяться двічі на рік: осіння розпочинається у перший вівторок вересня, а весняна -- у перший вівторок лютого. Загальна тривалість чергової сесії Верховної Ради України визначається самими народними депутатами безпосередньо на сесії, однак, виходячи з принципу постійності роботи парламенту, вони тривають упродовж усього року, крім літніх (коли депутати перебувають у відпустці) та зимових (різдвяних) парламентських канікул. На відміну від чергових, позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини від конституційного складу парламенту або на вимогу Президента України. Такі сесії скликаються для вирішення невідкладних питань і тільки тоді, коли народні депутати перебувають на канікулах, тобто в період між черговими сесіями. В разі введення військового або надзвичайного стану в Україні парламент збирається в дводенний термін без скликання. В разі закінчення терміну повнова­жень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після його скасування.

Сесії складаються з пленарних засідань Верховної Ради України та засідань її комітетів і тимчасових комісій, що їх проводять у період між ними. Згідно з офіційним тлумаченням, що його дає Конституційний Суд України в Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, пленарні засідання під час сесій парламенту є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою. На пленарних засіданнях розглядаються питання, віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради України, і шляхом голосування народних депутатів приймаються рішення з цих питань.

Ефективність сесійної діяльності Верховної Ради України значною мірою залежить від підготовки сесії, яка складається з організаційно-підготовчих заходів, що забезпечують скликання і проведення кожної сесії, а також з попередньої розробки питань, що їх вносять на розгляд парламенту Підготовка питань до сесії, особливо тих, які пов'язані з прийняттям нормативних актів, проводиться тривалий час, не обмежений міжсесійним періодом. Безперервна підготовча робота до сесії -- одна із рис сесійного порядку діяльності парламенту України. Підготовка сесій включає розробку матеріалів до доповідей, проектів законів і постанов, узагальнення пропозицій депутатів і практики застосування законодавства.

Проект порядку денного сесії Верховної Ради України готується Погоджувальною радою депутатських груп, фракцій і повідомляється депутатам не пізніше як за десять днів до відкриття чергової сесії. На засідання Погоджувальної ради з питань проекту порядку денного сесії запрошують представника від Президента України та від Уряду. Пропозиції до проекту порядку денного сесії вносять особи та органи, які мають право законодавчої ініціативи.

За звичайних обставин перший і третій тижні місяця сесійного періоду відводяться для пленарних засідань Верховної Ради України, другий -- для роботи парламентських комітетів, а четвертий -- для роботи депутатів у виборчих округах, їх самостійної роботи, пов'язаної із здійсненням депутатських повноважень, а також для роботи комітетів і тимчасових комісій за дорученнями Верховної Ради України. Однак у разі необхідності парламент може прийняти рішення про одноразову зміну свого місячного або тижневого розпорядку роботи.

Сесії парламенту, крім першої, відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники. Засідання відкривається і проводиться лише за наявності кворуму. Згідно з офіційним тлумаченням, даним у Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, Верховна Рада України правомочна приймати закони та інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів, яка згідно з Конституцією України необхідна для прийняття відповідного рішення. Для визначення кворуму перед кожним пленарним засіданням проводиться реєстрація народних депутатів.

На початку першого засідання головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Порядок денний чергової сесії включає два розділи: перший -- питання, повністю підготовлені для включення до розкладу пленарних засідань; другий -- питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити парламентським комітетам та відповідним органам. Проект порядку денного сесії обговорюється і затверджується більшістю голосів від конституційного складу парламенту Як правило, питання розглядаються народними депутатами в тій послідовності, в якій їх включено до порядку денного. Рішення про розгляд питань в іншій послідовності чи про відкладення їх розгляду приймаються більшістю голосів від конституційного складу парламенту. Головуючий на засіданні вносить на обговорення проекти актів парламенту, оголошує їх повну назву, редакцію, ініціаторів внесення, інформує про матеріали, що надійшли на адресу Верховної Ради України; організовує розгляд питань, повідомляє списки осіб, які записалися для виступу; надає слово для доповіді, співдоповіді, виступу, оголошує промовця, ставить питання на голосування, оголошує його результати. За одне пленарне засідання Верховна Рада України розглядає в середньому 14--20 питань.

Всі рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народними депутатами особисто в залі засідань або у відведеному для таємного голосування місці. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Протягом однієї сесії Верховна Рада України приймає понад 200 законів. Зокрема, протягом п'ятої сесії четвертого скликання було прийнято 231 закон, у тому числі 59 законів у новій та оновленій редакції, ратифіковано 55 міждержавних угод1.

Рішення Верховної Ради України, включаючи питання щодо персонального обрання, призначення, затвердження, надання згоди на призначення, відкликання чи звільнення з посади, приймаються шляхом відкритого фіксованого (поіменного) голосування картками за допомогою електронної системи підрахунку голосів, крім випадків, передбачених законодавством. Відкрите голосування здійснюється в режимі фіксації (в тому числі роздрукуванням) персональних результатів голо­сування кожного депутата. Регламент Верховної Ради України передбачає також випадки відкритого нефіксованого і таємного голосування.

Засідання парламенту протоколюються і стенографуються працівниками Головного управління документального забезпечення апарату Верховної Ради України. Стенограма, стенографічний бюлетень і протокол засідання є офіційними документами, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення парламентом.

2.2 Організація засідань Верховної Ради України

Засідання Верховної Ради України є відкритими і гласними, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Відкритість засідань Верховної Ради України забезпечується шляхом допуску на них в установленому порядку представників засобів масової інформації. Гласність засідань Верховної Ради України забезпечується шляхом їх трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради України, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, газеті "Голос України" та інших виданнях парламенту, а також шляхом розміщення інформації на його офіційному веб-сайті.

Перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів України. Пленарні засідання Верховної Ради України відкриває, веде і закриває Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший його заступник чи заступник.

Головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради України:

1) дотримується норм Конституції України та Регламенту і вживає заходів щодо їх дотримання всіма присутніми на пленарному засіданні;

2) повідомляє про результати реєстрації народних депутатів України, про їх кількість та відсутніх на пленарному засіданні з поважних причин;

3) відкриває, веде та закриває пленарні засідання, оголошує перерви в пленарних засіданнях;

4) попереджає присутніх на закритому пленарному засіданні про процедуру проведення закритого пленарного засідання;

5) оголошує повну назву, реєстраційний номер, редакцію та ініціаторів внесення проектів законів, постанов та інших актів Верховної Ради України, що вносяться на обговорення;

6) оголошує про запис через електронну систему на виступ з місця;

7) оголошує списки осіб, які записалися на виступ, і надає слово для виступу, надає слово для доповіді (співдоповіді), запитань, виступу, оголошує наступного промовця;

8) утримується від коментарів та оцінок щодо промовців та їх виступів, крім випадків порушення норм депутатської етики;

9) підтримує порядок на пленарному засіданні;

10) організовує розгляд питань, оголошує результати голосування та про прийняте рішення, оголошує запити народних депутатів України;

11) оголошує перерву до 30 хвилин на вимогу не менш як двох депутатських фракцій, за умови використання цього права депутатською фракцією впродовж одного пленарного засідання;

12) здійснює інші повноваження відповідно до положень Регламенту. На пленарному засіданні Верховної Ради України ніхто не може виступати без дозволу головуючого. Проте Президент України, Прем'єр-міністр України, Голова Національного банку України, Голова Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, Голова Рахункової палати України, Генеральний прокурор України або уповноважені ними особи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини мають гарантоване право на виступ з обговорюваного питання, якщо воно стосується їх повноважень.

2.3 Порядок голосування народних депутатів України

Порядок прийняття рішень Верховною Радою України визначений Конституцією України: рішення Верховної Ради України приймаються виключно на а пленарних засіданнях шляхом голосування (ч. 2 ст. 84); голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто (ч. З ст. 84).

Способи голосування у Верховній Раді України:

1) відкрите голосування здійснюється:

* за допомогою електронної системи з фіксацією результатів голосування - поіменне, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата України. На вимогу парламентаріїв результати голосування можуть висвітлюватися на інформаційному табло електронної системи в залі засідань по фракціях;

* шляхом підняття руки (у разі відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи);

* шляхом подачі іменних бюлетенів.

Таємне голосування здійснюється народним депутатом України особисто шляхом подачі бюлетеня. Пропозиції чи поправки, які не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів України на підтримку, вважаються відхиленими.



Розділ ІІІ. Компетенція Верховної Ради України

3.1 Основні завдання та функції Верховної Ради України

Основними завданнями Верховної Ради України є:

- розгляд і вирішення питань державного і суспільного життя, що потребують врегулювань законами;

- прийняття законів України, внесення до них у разі потреби змін та доповнень чи їх скасування;

- здійснення контролю за виконанням органами виконавчої влади прийнятих ВР законів.

Визначення парламенту як органу законодавчої та державної влади обумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрямки діяльності українського парламенту.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих йому формах бере участь у здійсненні ряду функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є; 1) законодавча; 2) представницька; 3)установча (державотворча, організаційна): 4) функція парламентського контролю; 5) бюджетно-фінансова функція; 6) зовнішньополітична функція.

Пріоритетною функцією Верховної Ради вважається законодавча. Загалом вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, (скасуванні) або в призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції Верховної Ради є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають, зокрема, народні депутати України (ст. 93 Конституції України). Крім того. Верховна Рада забезпечує видання законів, наукові дослідження, у тому числі 16 з проблем ефективності й розвитку законодавства, наукову експертизу законопроектів тощо.

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради за новою Конституцією є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85 Конституції України).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради України є, звичайно, прийняття законів. З змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом та належать до повноважень інших органів державної влади.

Відповідне положення знайшло своє відображення в Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 1999 р. № 2-рп (справа про комунальні послуги). Так, Конституційний Суд України вирішив, що, приймаючи Закон України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України", Верховна Рада України вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією України, і втрутилась у повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, чим порушила статті 6 і 19 Конституції України.

Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції України, лише законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, лише законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання: засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Традиційним функціями парламенту є також законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Представницька функція Верховної Ради являє собою вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу - громадян України всіх національностей - у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів.

Основними складовими змісту цієї функції є, зокрема, призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конституцією, та виборів; обговорення питань внутрішньої і зовнішньої політики та визначення засад внутрішньої! зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє та зовнішнє становище України; прийняття законів, внесення змін до Конституції і законів та інших правових актів тощо. Адже загальновизнано, що парламенти є не лише законодавцями, а й "великим жюрі" кожної нації.

Іншою не менш важливою функцією Верховної Ради України з числа її головних функцій є установча (державотворча) функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту зі здійснення цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади. Але ці напрями далеко не вичерпують собою установчу функцію Верховної Ради. Ця функція охоплює собою також такі напрями державотворчої діяльності Верховної Ради, як формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою. Збройних Сил України та інших складових механізму держави.

Головним напрямом діяльності Верховної Ради України зі здійснення установчої функції є. звичайно, формування Уряду. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України призначає за поданням Президента України Прем'єр-міністра України. Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, а також призначає за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України, звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України.

Іншим не менш важливим напрямом установчої діяльності Верхової Ради є формування органів судової влади та участь у призначенні Генерального прокурора України. Зокрема. Верховна Рада України призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів безстроково, надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України; може висловлювати недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Значне місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, займає парламентський контроль. За чинною Конституцією України функція парламентського контролю не лише залишилась за ним, але й певною мірою збагатилась.

Основними напрямками контрольної діяльності Верховної Ради є: 1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, відповідно до Конституції та Закону України "Про внесення змін до Конституції України"; 2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист, що здійснюється через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 3) бюджетно-фінансовий контроль, що здійснюється насамперед через Рахункову палату; 4) прийняття рішення Верховною Радою України про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи Комітету Верховної Ради України; 5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради України; 6) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії в межах, визначених Конституцією та Законом України "Про внесення змін до Конституції України".

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова функція Верховної Ради. Верховна Рада має значні повноваження зі здійснення цієї функції. Вона затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції України).

Про зовнішньополітичну функцію Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як визначення засад зовнішньої політики; законодавча діяльність в галузі зовнішніх зносин; надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України, указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; про схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних сил інших держав на територію України.

Поряд із законодавчою, представницькою, установчою, контрольною, бюджетно-фінансовою та зовнішньополітичною функціями як головними функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює й ряд інших функцій, зокрема об'єктні функції, тобто ті, що опосередковують собою зміст діяльності держави. Головними об'єктними функціями держави є: політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна (з числа внутрішніх функцій) і захисна (оборонна), зовнішньополітична, зовнішньоекономічна та інші (з числа зовнішніх функцій держави).

3.2 Відносини парламенту з іншими органами державної влади України

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади.

Найбільш тісними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами, системою стримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради України у взаємовідносинах із Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст.85). Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада України заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст.85 Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст.94 Конституції).

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання формування органів виконавчої влади. Так, парламент дає згоду на призначення Президентом Прем'єр -міністра.

Окрім того, Верховна Рада України приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриманою не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста в порядку імпічменту, встановленому Конституцією (ст.111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради України з Кабінетом Міністрів України, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст.113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр - міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком, якої є відставка Кабінету Міністрів України.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради України і з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Досить тісною є взаємодія парламенту з органами правосуддя у процесі здійснення парламентського контролю.

Яскравим прикладом цьому може слугувати стаття 81 п. 2. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього. Незалежно від волевиявлення чи згоди народного депутата його повноваження припиняються достроково у разі набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього. При цьому не має значення, який вид покарання визначений судом щодо депутата, а також звільнення його судом від кримінального покарання. Підставою для дострокового припинення повноважень народного депутата України є також рішення суду про визнання недієздатним або безвісти відсутнім, яке набрало законної сили.

Принципово новим у Конституції є положення про те, яким чином у разі невиконання народним депутатом вимог щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності його депутатські повноваження припиняються достроково На відміну від чинного законодавства про статус народного депутата, за яким рішення про дострокове припинення повноважень приймалося Верховною Радою, за Конституцією воно має бути прийняте судом.



Розділ ІV. Проблеми в розвитку ВРУ

4.1 Підвищення ролі Верховної Ради в період конституційної реформи в Україні

Конституційний розвиток суверенних держав, що утворилися на території колишнього Союзу РСР, характеризує чітко визначена тенденція реформування основних законів, які здійснюються як шляхом прийняття нових конституцій, так і за допомогою внесення змін і доповнень до чинних конституції. Це закономірно для держав перехідного періоду.

Для України дискусійність цікавой нас проблеми вже в минулому. Розвернувся конституційний процес, введений в формалізоване русло.

У діяльності Верховної Ради намітилася лінія , спрямована на те , щоб відстояти чільну роль у конституційному процесі саме законодавчого органу. Це відображає постанову Верховної Ради від 26 грудня 2002 р. " Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з доопрацювання проектів законів України " Про внесення змін до Конституції України ". Основна її мета - створення на базі проектів одного законопроекту про внесення змін до Конституції.

На початку березня 2003 р. Президент України Л.Д. Кучма представив до Парламенту новий проект закону про конституційну реформу. Концептуальною ідеєю перегляду Основного закону він проголосив зміну політичної системи, істота якого полягає в переході від президентсько- парламентської до парламентсько -президентської республіки. Звертаючись до народу , глава держави сказав , що президентсько -парламентська система відіграла важливу історичну роль, забезпечивши стабільність суспільства і держави. Однак у чинній Конституції закладено механізми протистояння законодавчої та виконавчої влади. Необхідно створити політичну систему, яка відповідає найбільш поширеною в демократичних країнах Європи парламентсько -президентської моделі. Стержнем, серцевиною влади, як підкреслив Л.Д. Кучма, є Парламент і уряд за рахунок надання їм додаткових повноважень. Одночасно глава держави виніс законопроект на всенародне обговорення "для визначення позиції громадян України з питань перерозподілу конституційних повноважень між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів , переходу від президентсько - парламентської до парламентсько -президентської форми правління, а також інших основних положень проекту"

Аналіз президентського проекту закону від 6 березня 2003 р. "Про внесення змін до Конституції України " показує , що він передбачав зміну конституційних моделей всіх гілок влади, а також форм безпосередньої демократії: всеукраїнського референдуму і виборів. Конкретизуючи це положення, вичленуємо головні додатки березневого законопроекту:

1 . Перегляд структури Верховної Ради допомогою введення двопалатності .

2. Скорочення конституційного складу Верховної Ради.

3. Розширення підстав розпуску парламенту Президентом.

4. Зміна порядку формування Кабінету Міністрів .

5. Збільшення віку для перебування на посаді суддів Верховного Суду та Конституційного Суду; продовження терміну повноважень суддів Конституційного Суду.

6. Доповнення конституційних основ всеукраїнського референдуму становищем про прийняття шляхом референдуму законів , які мають вищу юридичну силу і не потребують затвердження органами державної влади , посадовими особами.

7 . Перегляд виборів: Верховної Ради України , Президента , Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, встановивши проведення виборів усіх перерахованих суб'єктів протягом одного календарного року і на один термін - п'ять років. Викладений перелік, навіть сам по собі, абсолютно рельєфно виявляє конфлікт між продекларованої метою конституційної реформи - побудовою парламентсько -президентської республіки - і змістом намічалися " нововведень "

Теоретична доктрина і відображаюча її конституційна концепція визначають як ключову ланку трансформації президентсько-парламентської республіки на парламентське-президентське розширення компетенції парламенту, підвищення його ролі в системі державної влади.

У той же час законопроект зберігає ряд положень, що викликали гостру дискусію , в якій превалюють негативні оцінки цих положень : 1) про формування Кабінету Міністрів двома органами : Верховною Радою і Президентом , 2) про розширення підстав розпуску Верховної Ради , 3) про зміну конституційної моделі Конституційного Суду, 4) про проведення чергових виборів усіх органів: Верховної Ради України , Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування - протягом одного календарного року , а також встановлення для всіх перерахованих суб'єктів єдиного терміну повноважень - п'ять років.

законопроект " Про внесення змін до Конституції України " відносить до повноважень Верховної Ради призначення за поданням Президента Прем'єр - міністра і призначення за поданням Прем'єр - Міністра інших членів Кабінету Міністрів, крім випадків , передбачених Конституцією , а також припинення повноважень осіб на цих посадах та прийняття відставки Прем'єр- Міністра ( п.12 ст.85 ).

У порівнянні з діючою Конституцією компетенція Парламенту доповнюється правом призначати частину членів Кабінету Міністрів, припиняти їх повноваження і приймати відставку Прем'єр -міністра.

...