Типи правопорушень і вини

Загально - соціальні профілактичні функції цієї діяльності шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти загалом) і ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.

Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.

Розвиток та вдосконалення виду моральної профілактики - необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалося раніше, право засноване на моралі, а мораль, у свою чергу, знаходить у праві одну з необхідних форм свого існування.

Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне й правове його забезпеченні, себто закріплення в законі та інших нормативно - правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.

Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальний характер, давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками їх за порушення. Неминучість морального засудження і, більше того, - покарання - за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.

Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний або анти криміногенний характер, тобто ті, які негативно або ж позитивно впливають на злочинність.

Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правової регуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є основною метою правової політики.

Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, Конституція України зобов'язує усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись її та інших законів; підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей. [1].

Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права: кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного.

У нормах кримінального права загальне попередження знайшло своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.

Загально примусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих ім. Законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередження злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання.

Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.

З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:

1. засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;

2. засоби щодо попередження і припинення злочинів;

3. засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.

Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадженні з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюється конкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).

Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов'язок попередження злочинів і саме вони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією.

Попередження злочинів значною мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають норми адміністративного та інших галузей права, які повинні забезпечити в подальшому правомірну поведінку особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає в тому, що вони виконують ці функції в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні - для попередження конкретних видів злочинів - і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.

Існують дві перепони на шляху зростання злочинності в будь-якому суспільстві, використовуючи які держава стримує криміналізацію суспільства. Це соціальний контроль, тобто економічній, науково-технічний та духовний розвиток країни та соціальний контроль за поведінкою людей.

Співвідношення між ними непрості, часом суперечливі. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розквітом культури та духовності її населення, а посилення державного контролю часом не сприяє подоланню корупції чиновників.

Статистика свідчить, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 2005 р. складав 5,5 тис на 100 тис. населення, а у розвинутих країнах він - 8 тис. [13,14].

Своє призначення консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров'я, які впливають або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне запобігання правопорушень, яке багатьма кримінологами вважається поряд зі спеціально-кримінологічним різновидом профілактики [15].

Інша річ - соціальний контроль, тобто свідомий цілеспрямований вплив людської спільноти на поведінку людей через звичаї, традиції, етичні, релігійні та правові норми, прийняті в суспільстві чи соціальних групах.

Державна влада, спираючись на авторитет, релігію та силу, не лише використовує громадський вплив на індивідів, а й створює закони, зокрема кримінальні, та систему правоохоронних державних установ - поліцію (міліцію), прокуратуру, суд, тюрми тощо. Таким чином, соціальний контроль, у будь-якому разі у значній його частині, стає прерогативою держави, перетворюється на контроль державний.

Спеціально-кримінологічне запобігання правопорушенням й судова і слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового і матеріального забезпечення, а бажане подолання майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які вчиняються заради виживання - зменшуватиметься. А тому державний антикримінальний контроль ґрунтується на подолання в Україні економічної і соціальної кризи.

Крім того, деякі загальносоціальні заходи держави в галузі розвитку духовної культури нації, освіти та здоров'я мають безпосереднє профілактичне значення. Йдеться, насамперед, про протидію пропаганді насильству, жорстокості та розпусті у засобах масової інформації, про психологічну та психіатричну допомогу хворим, лікування алкоголіків та наркоманів.

Висновки

Правопорушення - це шкідливе, протиправне, винне діяння, за яке нормами права передбачена юридична відповідальність. Правопорушення є юридичним фактом у вигляді неправомірного вчинку, що тягне виникнення правовідносин між порушником і державою.

До ознак правопорушення належать: шкідливість, протиправність, винність, реальність і караність. Ці ознаки відрізняють правопорушення від порушень інших соціальних норм (моралі, звичаїв, релігії, корпоративних норм).

Склад правопорушення являє собою сукупність встановлених законом елементів, наявність яких дозволяє кваліфікувати діяння як правопорушення Склад правопорушення включає чотири складові: об'єкт, суб'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони. Якщо хоча б один із цих елементів буде відсутній, не буде й самого факту правопорушення.

До причин зростання правопорушень, насамперед, слід віднести недосконалість законодавства, поляризацію соціальних інтересів в суспільстві, низький матеріальний рівень життя населення, недовіру до влади, в тому числі і судової, невисоку правову культуру громадян, широке поширення в суспільстві алкоголізму та наркоманії, недостатньо ефективну роботу правоохоронних органів і т.д. Високий рівень правопорушень стимулює значну різницю в доходах окремих верств населення, дитячу бездоглядність, загальну кризу моралі, моральності, сімейних традицій. Широке поширення в нашому суспільстві отримала ідеалізація цінностей і установок кримінального середовища, які культивуються за допомогою телебачення і радіоефіру.

Боротьба з правопорушеннями повинна включати два напрямки - превентивне (попередження правопорушень) і каральне (невідворотне відплата за вже скоєне правопорушення). Найважливіша роль у зміцненні правопорядку в суспільстві належить державі, основними завданнями якого в цій сфері є: постійне вдосконалення і своєчасне оновлення чинного законодавства, підвищення ролі правосуддя, покращення діяльності правозастосовних і правоохоронних органів, в тому числі і шляхом вдосконалення їх матеріально-технічної бази.

Дуже важливо, щоб покарання за скоєні правопорушення були обгрунтованими і справедливими, відповідали принципам законності, однократності, індивідуалізації та домірності. Разом з тим покарання повинно бути невідворотним, тобто жодне правопорушення не повинно залишатися безкарним.

Важливі заходи для боротьби з правопорушеннями слід зробити у соціально-економічній та культурній сферах. Мова йде про поліпшення матеріального становища російських громадян, викорінення бідності, забезпечення зайнятості та зниження безробіття, підвищення загального рівня культури, освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення.

За умов соціально-економічної нестабільності, зниження правосвідомості населення та моральних цінностей, коли окремі форми протиправної поведінки стали розглядатися в масовій свідомості як соціально допустимі і навіть повсякденні, послаблення виховної роботи серед молоді призводить до того, що рівень здійснення правопорушень утримується на досить небезпечній позиції. Можна сказати, що велика роль відводиться правовому вихованню. Громадяни повинні бути інформовані щодо вимог, які висуває до них держава. Адже інколи порушення правових приписів пов'язано не з антисоціальним становленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Необхідно підвищити результативність діяльності самих правоохоронних органів, поліпшити їх кадровий склад, матеріально-технічне забезпечення тощо.

Можна зробити висновок, що правопорушення є явищем, яке залежить не тільки від людини, але і від тих умов, які спонукають людину діяти протиправно. В Україні дуже поширення явищем стала протиправна поведінка неповнолітніх. Це зумовлено тим, що багато є малозабезпечених сімей і діти скоюють різні порушення щоб якось врятувати своє життя. Особливо багато дітей на вулицях, які не маючи домівки і відповідного нагляду, скоюють не тільки правопорушення, але і злочини.

Хочу зазначити, що тема, висловлювана мною, є досить проблематичною, адже є ряд різних факторів, що зумовлюють виникнення правопорушення у різних сферах життя.

Наявність правопорушень у сучасному українському суспільстві, їх характер і рівень обумовлюються цілим комплексом негативних явищ. Подолання такого роду явищ - це і є шляхи запобігання правопорушень і боротьби з ними.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №№40-44, ст. 356, (із змінами, доповненнями внесеними згідно із Законом).

3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №25-26, ст. 131, (із змінами, доповненнями внесеними згідно із Законом).

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР), 1984, додаток до №51, ст. 1122, (із змінами, доповненнями внесеними згідно з указами ПВР).

5. Кодекс законів України про працю / Затверджується Законом №322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до №50, ст. 375, (із змінами, внесеними згідно з Указами Президії ВР Української РСР).

6. Радченко С.Д. Поняття та сущність зловживання суб'єктивним цивільним правом // Журнал українського права. 2005. №11.

7. Мелехін А.В. Теорія держави і права: Підручник. М.: Маркет ДС, 2007 - 640 с.

8. Загальна теорія права і держави / Під ред. В.В. Лазарева. М., 1994 - 520 с.

9. Малеін Н.С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність. М.: Юрид. літ. 1985 - 182 с.

10. Перевалов В.Д. Теорія держави і права: підручник. - М.: Вища освіта, 2008 - 428 с.

11. Самощенко И.С. Поняття правопорушення за радянським законодавством. М.: Юрид. лит., 1963 - 263 с.

12. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Топочаренко, П.М. Андрушко, Т.П. Безова; за ред. В.Г. Гончаренка. - К.: Либідь, 2003 - 320 с.

13. Петров В.С. Функції та основні завдання держави. / В.С. Петров. - Львів.: Просвіта, 1989 - 159 с.

14. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. Загальна теорія держави і права./ М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова. - Київ.: Право, 2002 - 432 с.

15. Кравчук В.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права./ М.В. Кравчук. - Тернопіль.: Право, 2002 - 245 с.

16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред..М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.-К.:Каннон, А.С.К., 2003-1104 с.

17. Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю/ В.Г. Ротань, І.В. Зуб, О.Є. Сонін. - 10-тє вид., допов.і переробл.-К.:Вид.дім «Юридична книга», 2009-944 с.

18. Страхов М.П. Історія держави і права зарубіжних країн./М.П. Страхов. - Київ.: Ін-Юре, 200 - 584 с.

19. Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права./ А.М Колодій, В.В Копейчиков, С.Л Лисенко. - Київ: Юрінком Інтер, 2002 - 368 с.

20. Войнович М.П. Основи загальної теорії рпава та держави. Видання 5-те, із змінами. Ніч.посіб.-К.: Атака. - 2001-176 с.

Размещено на Allbest.ru