Повторність та рецидив злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та види повторності злочинів

2. Види фактичної повторності

3. Повторність злочинів, яка пов'язана із засудженням (рецидив)

4. Значення повторності злочинів для кваліфікації злочинів та призначення покарання

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Ставлення суспільства до особи, яка вчинила кілька злочинів, як до такої, що представляє більшу небезпеку, ніж ті, хто вчинив злочин один раз, настільки, природно, що воно було закріплене і вже зустрічається в древніх правових пам'ятках багатьох народів, стоять на різних щаблях свого розвитку.

У сучасному суспільстві проблема повторної або множинної злочинності не менш актуальна. При вчиненні особою декількох злочинів, як правило, заподіюється більша моральну, фізичну або матеріальну шкоду суспільству або окремим громадянам. Винний виявляє стійке негативне відношення до інтересів держави, суспільства та окремих громадян. Багаторазова злочинна діяльність одного і того ж особи негативно впливає на хитливих у моральному відношенні громадян, особливо на молодь, породжуючи ілюзії про можливість жити за рахунок суспільства, скоювати злочини безкарно.

Судово-слідчим органам нерідко доводиться зіштовхуватися з такими фактами, коли в поведінці винного виявляються ознаки двох і більш злочинних діянь. В залежності від характеру цих злочинних діянь істотно змінюється кримінально-правова оцінка поведінки суб'єкта. Так, в одних випадках усе вчинене необхідно кваліфікувати за декількома кримінально-правовими нормами, в інших - усе зроблене охоплюється лише однією нормою. У ряді випадків змінюється й порядок призначення покарання, його зміст й порядок відбування. Очевидно, що в інтересах дотримання законності необхідний однаковий підхід до рішення цих питань. Оскільки у всіх цих випадках мова йде про подібні моменти, а саме про здійснення однією особою декількох злочинів, усі ці питання необхідно розглядати в комплексі. У цьому плані безсумнівно важливим, актуальним і практично значимим для науки кримінального права і судово-слідчої практики є дослідження проблеми множинності злочинних діянь по карному законодавству. Це обумовлюється тим, що діяльність правоохоронних органів, спрямована на скорочення злочинності, неможлива без постійної боротьби з випадками здійснення тими самими особами безлічі злочинів, без ліквідації причин і умов, що сприяють повторенню злочинів.

В області теоретичної розробки проблеми множинності злочинів кримінально-правова наука зробила великий крок уперед уже починаючи з 60-х років, коли з'явилися роботи таких відомих учених як Кафаров Т.М., Кудрявцев В.Н., Малков В.П., Яковлев А.М. та інші.

Тим часом варто підкреслити, що проблема повторності злочинів і відмежування її від одиничних злочинів усе ще має потребу в подальшому вивченні і розробці. Поки що багато хто її питання в теорії і на практиці зважують розбіжно, що не сприяє однаковому застосуванню кримінального закону.

На завершення хотілося б відзначити, що, на відміну від Кримінального кодексу РФ, український законодавець в новому Кримінальному кодексі дає визначення не тільки видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 32-35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини Кримінального кодексу повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання.

Мета досліджуваної теми є з'ясування, виходячи з чинного кримінального законодавства України та сучасної кримінально-правової доктрини, суті повторності та рецидиву злочину, а також встановлення визначень цих понять і дати їм характеристику.

Мета роботи:

-охарактеризувати поняття повторності та рецидиву;

-визначити ознаки повторності злочинів;

-визначити відмінність повторності злочинів від суміжних понять;

-встановити особливості кваліфікації повторності зочинів та рецидиву.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України, що регулює суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності, яка стосується повторності злочинів та рецидиву.

Предмет дослідження:

-повторність злочинів та її види;

-рецидив злочинів та його види.

В даній курсовій роботі ми намагаємося розглянути поняття повторності злочинів, визначити її форми і різновиди, а також відокремити

досліджуваєме поняття від суміжних понять.



1. Поняття та види повторності злочинів

Злочин завжди заподіює шкоду суспільним відносинам і викликає негативну оцінку з боку суспільства і держави. Ще більш негативну реакцію викликають випадки здійснення особою не одного, а декількох злочинів. При здійсненні особою декількох злочинів, як правило, заподіюється більша моральна, фізична чи матеріальна шкода суспільству або окремим громадянам, винний виявляє стійке негативне відношення до інтересів держави, суспільства й окремих громадян.

Випадки здійснення тією ж самою особою декількох злочинів нерідке явище в судовій практиці. Установлення того факту, що особа одночасно чи послідовно зробила кілька злочинів породжує перед слідчо-судовими органами визначення правових питань, зв'язаних з відокремленням одиничного злочину від декількох, кваліфікацією вчиненого і призначенням покарання, правовими наслідками осуду за певну кількість злочинів, з'ясуванням причин і умов, що сприяли здійсненню повторності злочинних діянь та інше. Ці і ряд інших питань охоплюються проблемою повторності злочинів у кримінальному праві.

Повторність злочинів характеризується, як правило, навмисною злочинною діяльністю. Це обумовлює правову оцінку повторності злочинів як форму злочинної діяльності, яка викликає підвищену суспільну небезпеку.

Термін «повторність» утворений від дієслова «повторювати», «повторити», тобто зробити що-небудь в другий або черговий раз, що в кримінально-правовому сенсі означає вчинити друге, третє правопорушення і більше. Отже, головною ознакою повторності є її кількісно-якісна характеристика. Вона визначає юридичні, соціальні та інші сторони повторності (соціальний аспект злочину, особисті якості його суб'єкта, об'єктивні чинники вчинення правопорушень і т.д.), вона повинна визначати і кримінально-правові поняття, що відображають її особливості в названих та інших аспектах, оскільки за інших рівних умов саме кількість вчинених злочинів може вплинути на кваліфікацію скоєного і вибір винному міри покарання. Кількісна сторона повторності має таке ж значення, як, наприклад, дія (бездіяльність) в об'єктивній стороні складу злочину, без якої, як відомо, неможливе жодне суспільно-небезпечне діяння. В ній закладено ступінь суспільної небезпеки скоєного і особи злочинця. З цих загальних положень повинна виходити нормотворча діяльність законодавця і судово-слідча практика. [3, с. 73-74]

Визначення повторності злочинів закріплено у статті 32 Кримінального кодексу України. Відповідно до статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визначається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального Кодексу України. Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального кодексу, визначається повторним лише у випадках, передбачених в основній частині Кримінального кодексу. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. [1, ст. 32]

Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-34, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену статтею 32, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у частині 1 статті 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, статті 143, 223, 228),- однією частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; поняттям повторності охоплюється і рецидив злочинів (стаття 34).

Повторність злочинів виникає і у тих випадках, коли один, декілька або й усі злочини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є незакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

Згідно з частиною 2 статті 32 не є повторністю продовжуваний злочин - злочин, що складається із двох чи більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи. Тотожні діяння, з яких складається продовжуваний злочин, можуть самі по собі (кожне окремо) бути і такими, що містять всі ознаки самостійного злочину, і такими, що за інших обставин розглядалися б лише як інші правопорушення (наприклад, адміністративні). Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин.

Єдиний злочинний намір, який об'єднує злочинні діяння при вчиненні продовжуваного злочину, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька (два чи більше) тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, як правило, виникає у. винного ще до вчинення першого із діянь, які складають продовжуваний злочин. Водночас він може виникнути і в процесі вчинення першого діяння.

Наявність ознак продовжуваного злочину з точки зору кваліфікації діяння означає, що воно розглядається як один злочин, а не як повторність злочинів. Продовжуваний злочин може бути кваліфікований за ознакою значного, великого чи особливо великого розміру заподіяної шкоди, якщо ці критерії передбачені відповідною статтею Кримінального кодексу як кваліфікуючі ознаки і якщо відповідна шкода сумарно заподіяна внаслідок усіх епізодів продовжуваного злочину.

Продовжуваність як форма вчинення злочину характерна зокрема для різних корисливих посягань на власність, давання чи одержання хабара, ухилення від сплати податків тощо. Типовим прикладом продовжуваного злочину є викрадення речі частинами (наприклад, винесення по одній деталі, щоб потім зібрати із краденого радіоприймач, магнітофон, мотоцикл тощо) та незаконне багаторазове отримання різних виплат за підробленими документами.

Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею Кримінального кодексу, слід розглядати як повторність злочинів.

У разі, коли повторність передбачена Кримінальним кодексом як кваліфікуюча ознака відповідного злочину, то вчинення двох чи більше таких злочинів, передбачених однією статтею, кваліфікується за тією частиною статті, якою передбачено цю ознаку.

Якщо один чи декілька із вчинених винним повторних.злочинів підпадають під норми Кримінального кодексу, які є особливо кваліфікованими складами (наприклад, частини З, 4, 5 статті 185, частини 3, 4, 5 статті 186), вчине не кваліфікується за тією частиною відповідної статті, яка передбачає найбільш тяжке покарання. Окрема кваліфікація за ознакою повторності у цих випадках не потрібна, проте у відповідних процесуальних документах (обвинувальному висновку, вироку тощо) обов'язково має бути вказана і така ознака вчинених злочинів, як повторність.

У разі вчинення винним двох або більше умисних злочинів, передбачених статтею КК, яка не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину повторно (наприклад, статті 122, 141), вчинене кваліфікується за статтею (частиною статті), яка передбачає основний, а за наявності інших кваліфікуючих обставин - кваліфікований склад даного злочину. Якщо всі вчинені у цих випадках злочини є тотожними і передбачаються однією" й тією самою статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, то окрема кваліфікація кожного з них не потрібна, проте факт вчинення злочину повторно може бути враховано як обтяжуючу покарання обставину (пункт 1 частини 1 статті 67). [6, п. 3]

Отож, спираючись на вищевикладену інформацію, можна виділити наступні ознаки повторності злочинів:

1) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочини. Конкретизуючи це положення, примітка до статті 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов'язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причому має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).

Повторність злочинів можуть утворювати різні види одиничних злочини: прості одиничні злочини та складні. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше "простих" одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого "простого", як крадіжка тощо.

Для поняття повторності не має значення, чи були обидва (або більше) злочини закінченими, чи один із них був лише готуванням до злочину або замахом на нього. Для повторності не мають значення форми співучасті чи та роль, яку виконував співучасник у злочині, який утворює повторність;

2)одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу;

3)для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до статей Кримінального кодексу, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказано, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за раніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, частина 2 статті 152, частина 2 статті 185 і т. д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;

4)у відповідності до частини 4 статті 32 Кримінального кодексу України повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Таким чином, повторність виключається, якщо особу за раніше вчинений злочин звільнено від кримінальної відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість. Цей злочин визначається в цих випадках юридично нікчемним. Це положення закону є дуже важливим, тому що виключається обставина, яка обтяжує покарання винної особи. [4, с. 203 - 204]

Також повторність утворює вчинення двох чи більше злочинів, визначених в статті Особливої частини:

1)попереднього -- вчинення якого передує повторності;

2)наступного -- який, власне, і є повторним.

Причому вимагається, щоб за кожен із них особа підлягала кримінальній відповідальності (не було матеріально-правових і процесуальних перепон для притягнення до відповідальності, про які йшлося вище у ході з'ясування поняття множинності злочинів). Такі злочини виступають елементами повторності. Кожен із них може бути як закінчений, так і перерваний на стадії готування, незакінченого або закінченого замаху; бути вчинений як «одноосібно», так і в співучасті.

Попередній злочин позначається в КК по-різному:

--шляхом вказівки на його назву. Так, в частині 2 статті 187 Кримінального кодексу передбачено: «Розбій, вчинений...особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм»;

--через перелік статей Особливої частини Кримінального кодексу, які передбачають відповідний злочин. Зокрема, в частині 2 статті 307 Кримінального кодексу вказано: «Ті самі дії, вчинені повторно або...особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308--310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу»;

--називається родове поняття певного злочину та визначаються обмеження -- вчинення яких саме злочинів не повинно утворювати повторність. Наприклад, в пункті 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу встановлена відповідальність за умисне вбивство «вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-- 118 цього Кодексу».

Злочин, який є повторним (наступним), також названий в диспозиції відповідної частини статті Особливої частини Кримінального кодексу. Оскільки повторність становить собою кваліфікуючу ознаку, то вказівка на неї звичайно міститься в частині другій відповідної статті Кримінального кодексу. При цьому законодавець використовує різні прийоми вказівки на такий злочин:

--прямо називає його. Звичайно це має місце тоді, коли простий вид злочину вчиняється однією дією. Наприклад, в частині 2 статті 185 Кримінального кодексу зазначається: «Крадіжка, вчинена повторно...»;

--вказує на те, що повторність утворюють «ті ж дії», «ті самі дії» -- ті, які передбачені частиною першою статті. Такий прийом зустрічається тоді, коли простий вид злочину може бути виконаний багатьма альтернативними діяннями. Так, злочин, передбачений статті 199 Кримінального кодексу, може бути вчинений шляхом виконання 7 дій, а в частині 2 цієї статті передбачена відповідальність за «ті самі дії, вчинені повторно». Вчинення будь-якої із них дає підставу кваліфікувати злочин за ознакою повторності. Причому, повторність утворює вчинення злочинів такими діями в будь-яких комбінаціях -- інакше кажучи, попередній і наступний (повторний) злочини можуть бути вчинені не обов'язково однаковими діями, а будь-якими з тих, які вказані в диспозиції статті про простий вид відповідного злочину;

--встановлює відповідальність за повторність у випадку вчинення дій, передбачених певною частиною статті Кримінального кодексу. Так, у частині З статті 109 Кримінального кодексу зазначено: «Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені... повторно». У таких випадках наступний злочин має полягати у діях, які тотожні тим, що передбачені частиною статті, до якої відсилає норма про відповідний повторний злочин. [12, с. 356-357]

Повторність - самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки. Вона передбачає передусім здійснення декількох (двох або більше) злочинних діянь, які віддалені між собою у часі. Це означає, що злочини, які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від одного певним, хоч би незначним, проміжком часу. [3, с. 24] Проміжок часу між злочинами може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого. Хоча цей відрізок часу не може бути настільки довгим, щоб між вчиненими злочинами втрачався будь-який зв'язок і спадковість. Саме тому в кримінальному праві існує положення, згідно з яким закінчення визначеного законом строку після вчинення першого злочину дає підстави не визнавати новий вчинений злочин як повторний (ст. 49 КК України «Давність притягнення до кримінальної відповідальності»).

Для повторності, як самостійної форми множинності злочинів характерно, що два або більше злочинних діяння вчиняються до постановлення вироку за одне з них. Іншими словами, всі злочини, які утворюють повторність, повинні бути вчинені до засудження винного за одне з них.

У теорії кримінального права питання про різновиди повторності злочинів зважується по різному. Найбільш розповсюдженим є розподіл повторності на загальну і спеціальну. У підставу такого розподілу покладений характер злочинів. Під загальною повторністю розуміється здійснення особою будь-якого нового неоднорідного злочину. Загальна повторність не впливає на кваліфікацію злочину. Іноді вона може розглядатися лише як обставина, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання. Відповідно до частини 2 статті 67 Кримінального кодексу України суд вправі в залежності від характеру вчиненого злочину не визнати за ним значення обтяжуючої обставини, навівши мотиви свого рішення.

Під спеціальною повторністю розуміється здійснення особою тотожного чи однорідного злочинного діяння. Спеціальна повторність у ряді випадків виділяється в законі як кваліфікуючу ознаку, що спричиняє кваліфікацію по відповідній частині статті Кримінального кодексу із більш суворою санкцією. [5, с. 200]

Повторність по чинному законодавству має двояке юридичне значення. По-перше, вона може виступати, як кваліфікуюча ознака складу, так, наприклад, частина 2 статті 152 Кримінального кодексу встановлює відповідальність за зґвалтування, скоєне особою, яка раніше вчинила такий злочин. І по-¬друге, вона може бути обставиною, що обтяжує відповідальність. Так, пункт 1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу (обставини, які обтяжують покарання) в якості такої обставини розглядає скоєння злочину особою, яка раніше вчинила та¬кий злочин. Тому через таку двоякість юридичного значення повторності, такі дослідники як Шем'яков О.П. і Хохлова І.В. виділяють наступні її види :

-загальна повторність;

-спеціальна повторність;

-неодноразовість скоєння злочинів;

-систематичність скоєння злочинів.

Під загальною повторністю розуміється скоєння в різний час двох і більш будь-яких злочинів. При цьому необхідно враховувати, щоб по першому з скоєних злочинів не минули терміни давності при¬тягнення до кримінальної відповідальності або не була знята і не по¬гашена судимість. При кваліфікації злочинів загальна повторність не враховується.

Під спеціальною повторністю розуміється скоєння в різний час двох подібних злочинів або однорідних злочинів. При цьому скоєння двох подібних злочинів утворить чисту повторність, що кваліфікуєть¬ся по одній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Неодноразовість скоєння злочинів - це вид повторності, в якому передбачається скоєння злочинних вчинків два і більше разів. Неод-норазовість прямо передбачена в ряді норм Особливої частини Кримінального кодексу в якості кваліфікуючих ознак. Неодноразовість скоєння злочинів припускає скоєння декількох тотожних злочинних діянь, ані за одне з яких винний не був засудже¬ний. В ряді статей Особливої частини Кримінального кодексу в якості кваліфікуючої озна¬ки вказується на неодноразовість скоєння злочину. З кількісної сторо¬ни для неодноразовості вимагається скоєння злочину не менше двох разів.

Систематичність скоєння злочинів - також вид повторності, який передбачає скоєння злочинних діянь 3 і більше разів. Як і неод¬норазовість, систематичність утворить скоєння тільки подібних зло¬чинів. Систематичність, як кваліфікуюча ознака, вказана в нормах Особливої частини Кримінального кодексу, що встановлює відповідальність за умисні тя¬жкі ушкодження (частина 2 стаття 121 Кримінального кодексу), незаконне зайняття рибним, звіри¬ним, або іншим водним добувним промислом (частина 2 статті 249 Кримінального кодексу). Скоєн¬ня злочину в виді промислу характерно для деяких злочинів в випад¬ках, прямо означених в законі. [7, с. 149]

У залежності від того, чи піддавалася особа осуду за раніше зроблений злочин чи ні, повторність злочинів може бути підрозділена на два різновиди:

-повторність злочинів, яка не пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин(фактична повторність);

-повторність злочинів, яка пов'язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин(рецидив).

Однак при рецидиві повторність буде відсутня, якщо:

-судимість за раніше вчинений злочин була знята або погашена в передбаченому законом порядку;

-якщо на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

-якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку.

Повторність злочинів, пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин, називають рецидивом злочинів, а повторність злочинів, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин, називають фактичною повторністю. Ці два види повторності будуть розглядатися окремо, в наступних питаннях.

На відміну від продовжуваного злочину діяння, що створюють повторність, реалізовуються самостійними злочинними діяннями, не пов'язаними між собою єдністю злочинного умислу. На здійснення кожного злочину у винного формується новий злочинний умисел, здійснюваний всякий раз злочинними діями, не пов'язаними. [9, с. 9]

Повторність злочинів - одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного.

Ось чому чинне кримінальне законодавство з повторністю злочинів пов'язує ряд правових наслідків:

-повторне здійснення злочину у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність;

-згідно із статтею 67 пунктом 1 Кримінального кодексу України повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання. Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину. Наприклад, повторне незаконне переправлення осіб через державний кордон України (стаття 332 частина 2 Кримінального кодексу) не може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність за змістом статті 67 пункту 1 Кримінального кодексу. На відміну від цього, у подібних випадках підвищена небезпека повторності злочинів врахована законодавцем вже в диспозиції статті;

-повторне здійснення злочину в окремих випадках є обставиною, що перериває перебіг давності. Кримінальне законодавство передбачає, що перебіг давності переривається, якщо «до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин». Це означає, що строки давності за перший І подальші злочини починають вираховуватись одночасно з моменту здійснення останнього злочину. Положення про перерву давності зумовлене необхідністю більш суворої відповідальності осіб, що неодноразово здійснюють злочини;

-повторність злочинів може бути обставиною, що перешкоджає звільненню винного від кримінальної відповідальності. Злочин потрібно вважати вчиненим вперше, коли він фактично вчинений вперше або хоч і не вперше, але правові наслідки раніше вчиненого злочину втратили свою силу (внаслідок закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або погашення, або зняття судимості в порядку, встановленому законом). [8, с. 154-155]

2. Види фактичної повторності

повторність злочин рецидив покарання

Розглянемо повторність яка не пов'язана із засудженням за раніше вчинений злочин, таку повторність називають фактична повторність злочинів. Фактична повторність злочинів (стаття 32 Кримінального кодексу України) - вчинення особою в різний час двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу, а також вчинення двох чи більше злочинів, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині Кримінального кодексу. [11, с. 89]

Фактичну повторність розрізняють за такими ознаками:

-особою вчинено два або більше діяння, кожне з яких є одиничним злочином;

-злочини вчинено в різний час;

-злочини тотожні або, в разі спеціальної вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками;

-за вчинений раніше злочин особа не була звільнена від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав. [11, с. 89]

Її зміст розкривається через аналіз її видів, певний характер злочинів, які створюють її. Це такі види: повторність тотожних злочинів і повторність однорідних злочинів. Саме в частині 1 статті 32 КК говориться про повторність тотожних злочинів, тобто передбачених тією ж статтею або частиною статті Кримінального кодексу, а в частині 3 статті 32 Кримінального кодексу - про повторність однорідних злочинів, передбачених у різних статтях Особливої частини Кримінального кодексу.

Повторність тотожних злочинів - це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду. Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбачена в статті Особливої частини Кримінального кодексу (наприклад, особа вчинила послідовно два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в пункті 1 статті 67 Кримінального кодексу як обставина, що обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність наявна, якщо злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки чи два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття Кримінального кодексу, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення цього злочину. Тож кваліфікація такої повторності в певних прикладах настає за частиною 2 статті 185 або, відповідно, за частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу. Цієї вимоги суворо дотримується й судова практика. Так, щодо справ про вбивство було пояснено, що, якщо винний у різний час вчинив два замахи на вбивство при кваліфікуючних ознаках і за перше з них особа не була засуджена, вчинене загально має кваліфікуватися за частиною 1 статті 15 та пункту 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу та іншим її пунктам, якщо наявні інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, що раніше вчинила такий же злочин, підлягає кваліфікації за ознакою повторності за частиною 2 статті 152 Кримінального кодексу та додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною цієї статті не потребує.

Така кваліфікація відбувається лише у випадках, коли злочини, належні до повторності, всі є закінченими чи всі є замахами на злочин або готуванням до нього. В інших випадках при повторності тотожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що в разі, якщо один зі злочинів є закінчений, а інший - замах (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кожного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної однієї і тієї ж статті Кримінального кодексу. Так, при вчиненні двох або більшої кількості зґвалтувань, відповідальність за які передбачено різними частинами статті 152 Кримінального кодексу, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю даних злочинів.

Теорія кримінального права виділяє декілька видів повторності тотожних злочинів:

-неоднократність;

-систематичність;

-злочинний промисел.

Неоднократність злочинів. З кількісної точки зору, неоднократність передбачає здійснення злочину не менше двох разів. Поняттям неоднократності охоплюється тільки здійснення кількох тотожних злочинів, коли винний за жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Систематичність злочинів. У теорії кримінального права і судовій практиці кількісна ознака систематичності розуміється як здійснення злочинних дій не менше трьох разів у різний час. З таким розумінням кількісного критерію систематичності злочинів потрібно погодитися. Однак, на відміну від неоднократності, систематичність злочинних дій - це певна лінія злочинної поведінки, вираження тенденції поведінки винної особи.

Систематичність, як і неоднократність, передбачає здійснення кількох тотожних злочинів до притягнення винного до кримінальної відповідальності за одне із них. Таке розуміння систематичності випливає з аналізу статті 303 частини 1 Кримінального кодексу України «Проституція або примушуваня до заняття проституцією», яка передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за проституцію лише при систематичному занятті нею. Зрозуміло, що законодавець має при цьому на увазі випадки, коли за жодне з діянь особа не притягалась до кримінальної відповідальності.

Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і те саме злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки.

Однак для поняття промислу вказівка тільки на систематичність здійснення злочину є недостатньою. Обов'язковою ознакою, що характеризує здійснення злочину у вигляді промислу, є отримання винним нетрудового прибутку з певної злочинної діяльності. При цьому злочинна діяльність винного може розглядатися у вигляді промислу лише у випадках, коли вона була Істотним джерелом його існування. [8, с. 152-153]

Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній - різновид єдиного складного злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того ж злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

Повторність однорідних злочинів - прямо встановлене в Особливій частині Кримінального кодексу (частина 3 статті 32 Кримінального кодексу) вчинення двох або більше злочинів, які посягають на однакові чи подібні об'єкти і мають однакову форму вини. Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні чи подібні безпосередні об'єкти та вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, має отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею Кримінального кодексу, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки частини 1 статті 187 і частини 2 статті 185 Кримінального кодексу (за ознакою повторності).

3. Повторність злочинів, яка пов'язана із засудженням (рецидив)

Одним з видів повторності є повторність злочинів, яка пов'язана з попереднім засудженням винного, або як ще її називають - рецидив. Такий вид повторності є більш небезпечною, оскільки винний скоює новий злочин після того, як він вже з'явився перед судом, отримав від імені держави негативну моральну оцінку своїй поведінці і попередження не скоювати інших злочинних діянь. Встановлення поняття рецидиву, його обов'язкових ознак має величезне практичне і теоретичне значення для кваліфікації і призначення покарання, для організації боротьби із злочинністю, оскільки форми і методи попередження рецидивної злочинності, виправлення і перевиховання злочинців, є багато в чому специфічні.

Слово рецидив (латинське - recidivus) запозичено із медицини, де воно означає захворювання після лікування, тобто поновлення хвороби після її лікування. При детальному перекладі слово «рецидив» означає «що відновлюється», «поновлюється».

Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу криміналістів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним із найважливіших завдань карної політики держави.

У відповідності до статті 34 Кримінального кодексу рецидивом злочинів визначається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. [4, с. 207]

Ознаки рецидиву злочинів:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Для наявності рецидиву злочинів не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається такою, що має судимість за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом всього строку відбування покарання і, як правило, ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку. Тому рецидив злочинів буде відсутнім у тому разі, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості - наприклад до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Разом з тим особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 Кримінального кодексу) протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності злочинів та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, з якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом - стаття 24 Кримінального кодексу), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, у цілому визнаються умисними (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, - частина 2 статті 121 Кримінального кодексу);

4) злочини вчинено у різний час.

Згідно пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8, для вирішення питання про наявність рецидиву злочину не має значення, чи був закінчений умисний злочин, за який особа засуджується за останнім вироком або засуджувалася раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів. [13, п. 7]

На відміну від фактичної повторності, рецидив злочину має лише притаманну йому ознаку. Такою ознакою є судимість. Вона є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. Зміст судимості полягає в певних цивільно-правових та кримінально-правових обмеженнях. Якщо судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (стаття 89 та стаття 91 Кримінального кодексу), рецидив злочинів виключається.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. 3 ст. 296);

2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1) загальний рецидив

2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.[14]

Кваліфікація спеціального рецидиву простіша ніж інших видів множинності. Адже при цьому слід дати кримінально-правову оцінку лише другому (рецидивному) злочину. Перший же злочин, за який особа була засуджена, вже отримав свою оцінку у вироці суду. На відміну від вище розглянутих випадків, коли в ході кримінально-правової кваліфікації потрібно перевіряти законність та обґрунтованість рішень правозастосовних органів, якими особа притягалася до адміністративної чи інших видів юридичної відповідальності, вирок суду не піддається сумніву, оцінці, перевірці. Спеціальний рецидив за чинним Кримінальним кодексом в усіх випадках виступає кваліфікуючою чи особливо кваліфікуючою ознакою. Тому кваліфікація злочину, ознакою складу якого є спеціальний рецидив, включає в себе встановлення ознак складу відповідного простого складу злочину. Виходячи з викладеного, в ході кваліфікації рецидиву злочинів потрібно:

1) встановити, що особа вчинила новий злочин у період після вступу в силу вироку за раніше вчинений злочин і до погашення або зняття судимості за нього;

2) кваліфікувати новий (рецидивний) злочин - встановити наявність ознак складу простого злочину, врахувати положення КК про стадії вчинення злочину, форму співучасті та вид співучасника;

3) визначити, що раніше вчинений злочин, за який особа була засуджена, є таким, на який вказує диспозиція статті про рецидивний злочин;

4) остаточно кваліфікувати скоєне з врахуванням наявності спеціального рецидиву.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.[15]

Грунтуючись на кількісних показниках злочинних діянь, що утворюють даний вид повторності злочинів, випадки рецидиву можна поділити на: простий (однократний) рецидив, коли злочин скоюється особою, засудженою раніше лише один раз і складний (багатократний) рецидив, коли скоюється новий злочин особою, раніше судимою двічі і більше. За інших рівних умов другий різновид рецидиву свідчить про більш високу суспільну небезпеку злочинної діяльності особи, а також, як правило, є об'єктивним виразом більшої стійкості антисоціальних настроїв індивіда, його антигромадської орієнтації.

При характеристиці суспільної небезпеки особи, що неодноразово притягується до кримінальної відповідальності, представляє інтерес її емоційна реакція на загрозу покарання. Для осіб вказаної категорії характерним є байдужість, що росте з кожним новим злочином, до загрози кримінально-правової репресії. Злочинець все з меншими, а нерідко без будь-яких вагань, йде на вчинення чергового злочину, бо стримуючі начала поступово гаснуть. Притупляються антикриміногенні мотиви не тільки етичного порядку, але і відчуття страху перед законом.

Отже, цілеспрямована і ефективна боротьба з рецидивною злочинністю вимагає ретельного аналізу, зокрема, кількісних показників співвідношення простого і складного рецидиву, а також змін, що відбуваються в їх співвідношенні.

Градація рецидиву залежно від ступеня тяжкості вчинених злочинів допомагає вірно оцінити відповідно і ступінь суспільної небезпеки особи. Звичайно, міра соціальної небезпеки останнього визначається не тільки ступенем тяжкості, злочинів, що утворюють рецидив, але й іншими чинниками (кількістю судимостей, характером вчинених злочинів, часом, що минув з моменту відбуття покарання до вчинення нового злочинного діяння і ін.). І це необхідно мати на увазі при організації боротьби з рецидивом. Проте, це ні в якому разі не виключає, а, навпаки, припускає необхідність точного визначення ступеня соціальної небезпеки злочинів, що входять в рецидив.

Говорячи про значення диференціації рецидиву при вказаній класифікації, слід зазначити, що вона допомагає з урахуванням ступеня суспільної небезпеки злочинця вирішити проблему індивідуалізації відповідальності рецидивістів.

Ступінь суспільної небезпеки злочинів, що входять в рецидив, може бути відображена також при підрозділі рецидиву залежно від форми вини: рецидив умисних злочинів, рецидив необережних злочинів, рецидив злочинів, довершених і умисних, і по необережності. Позитивна сторона такого розподілу рецидиву полягає в тому, що вона дозволяє, як правило, судити не тільки про ступінь небезпеки злочинів, що становлять рецидив, але і певною мірою про інтенсивність антисоціальних властивостей суб'єкта. Разом з тим вказана класифікація не позбавлена і недоліків, які зводяться головним чином до того, що підрозділ рецидиву по формах вини не завжди може відобразити велику суспільну небезпеку умисних злочинів в порівнянні з необережними. В кожну з названих груп можуть ввійти злочини, однакові по ступеню небезпеки або перша група (умисні злочини) буде об'єднувати злочини менш тяжкі чим друга (необережні злочини).

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів. Хоча в теорії кримінального права існує й інша класифікація рецидиву за ступенем суспільної небезпечності (пенітенціарний та не пенітенціарний (наявний, якщо особа, що була засуджена до покарання менш суворого ніж позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до покарання менш суворого ніж позбавлення волі).

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 частини 3 статті 81 Кримінального кодексу передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі пункту 2 частини 3 статті 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (пункт 3 частини 3 статті 107).

Кваліфікація пенітенціарного рецидиву в цілому здійснюється так же, як і загального. Насамперед, вона включає в себе визначення статусу суб'єкта злочину як особи, яка відбуває покарання. Важливо мати на увазі, що кримінальна відповідальність за злочин, який становить собою пенітенціарний рецидив, може наставати лише тоді, коли особа перебуває у місцях відбування покарання на законних підставах. На це звернув увагу Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови №2 від 26 березня 1993 р. “Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”. Разом із тим, якщо особа, яка, наприклад, незаконно позбавлена волі, здійснює втечу з застосуванням насильства над вартою, то її дія кваліфікуються за відповідними статтями про злочини проти особи. Загалом же кваліфікація пенітенціарного рецидиву включає в себе:

1) встановлення того, що злочин вчинений особою в період відбування покарання за раніше вчинений злочин;

2) підтвердження законності призначення особі покарання, в період відбування якого вона вчинила новий злочин;

...