Повторність та рецидив злочину

3) кваліфікація нового (рецидивного) злочину - встановлення наявності ознак складу простого злочину, кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, врахування положень КК про стадії вчинення злочину, форму співучасті та вид співучасника. [17]

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за частиною 2 статті 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

Цей вид рецидиву, який слід віднести до найбільш суспільно небезпечного, прийшов на місце особливо небезпечного рецидиву. Його виділення в окремий вид здійснюється на підставі положень статті 71 частини 2 Кримінального кодексу, яка надає можливість у випадках вчинення нового особливо тяжкого злочину особою до повного відбування покарання у виді позбавлення волі за попередній злочин, призначати покарання на строк до двадцяти п'яти років позбавлення волі. Цей вид рецидиву за великим рахунком слід було б віднести до спеціального випадку пенітенціарного рецидиву, однак його виділення в окремий вид підкреслює його особливе значення і є виправданим.[8, с. 161]

У теорії кримінального права, переважно, склалася думка, що закон часто зрівнює повторність і рецидив злочинів. Це підтверджує й пункті 16 ППВСУ від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”: “в окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину особою, раніше судимою за відповідний злочин”. Такого висновку науковці дійшли на підставі частини 4 статті 32 Кримінального кодексу України, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено чи знято. Тож цілком очевидним є той факт, що практично нівелюється різниця між цими видами множинності та втрачається логіка виділення окремо рецидиву в множинності злочинів.

Крім спеціальних випадків впливу видів множинності на кваліфікацію злочинів та призначення покарання, Кримінальний кодекс України в стаття 34 визначає загальні підходи до множинності злочинів, фіксуючи, що „Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом”

Отже, Кримінальний кодекс України 2001 року не передбачає інституту визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Тобто, особи, визнані особливо небезпечними рецидивістами у період дії Кримінального кодексу 1960 р., нині такими не є (пункт 9 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу). Це означає, що щодо них скасовано всі обмеження та несприятливі правові наслідки, які були пов'язані з фактом визнання їх особливо небезпечними рецидивістами.

4. Значення повторності злочинів для кваліфікації злочинів та призначення покарання

У кримінальному законодавстві України повторності і окремим її видам надається різне кримінально-правове значення. В одних випадках повторність, або окремі її види, враховуються законодавцем в якості кваліфікуючої ознаки складу злочину. В інших повторність злочинів виступає обставиною, що обтяжує відповідальність при винесенні покарання.

В кримінальному праві прийнято виділяти такі значення повторності злочинів:

1) загальне -- повторність виступає як обставина, що обтяжує покарання (пункт 1 частина 1 статті 67 Кримінального кодексу). Таке значення повторність має тоді, коли вона не виступає як ознака складу злочину;

2)необхідне -- повторення діяння є обов'язковою ознакою простого (основного) складу злочину. При цьому перше діяння, тотожне з наступними, не визнається злочином. Необхідна повторність перетворює адміністративний, дисциплінарний або інший проступок у злочин.

Ряд тотожних проступків складають лише одиничні злочини, тому при цьому відсутня множинність злочинів.

3)кваліфікуюче - коли повторності надане значення ознаки складу злочину, а її наявність впливає на кваліфікацію скоєного. Така повторність за чинним законодавством відіграє значення кваліфікуючої ознаки складу злочину, її утворює вчинення двох чи більше тотожних (тобто, передбачених однією і тією ж статтею Особливої частини КК) злочинів, а у ряді випадків і однорідних злочинів. При цьому й перше діяння визнається злочином, за наявності ж повторності має місце множинність злочинів.[12, с. 348-349]

Розглянемо значення повторності злочинів, як обставини що обтяжує покарання. Обтяжуючими відповідальність є такі передбачені законом обставини, які, не включені в склад злочину, але характеризують підвищену суспільну небезпеку злочину або винного. Пункт 1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину повторно та рецидив злочинів. Оскільки будь-які спеціальні застереження щодо визначення повторності та рецидиву злочинів у цій статті відсутні, при встановленні змісту даної обставини як такої, що обтяжує покарання, необхідно керуватися статтями 32 та 34 Кримінального кодексу.

Якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини Кримінального кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 Кримінального кодексу як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Якщо має місце сукупність злочинів, для одного з яких рецидив утворює повторність, що передбачена як ознака цього злочину, яка впливає на його кваліфікацію, а для іншого рецидив злочинів такої ознаки не утворює, то при призначенні покарання за інший злочин суд може врахувати рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання. При цьому в мотивувальній частині вироку суд повинен зазначити, за який конкретно злочин призначається покарання з урахуванням цієї обставини.[16, п. 19]

Однак суду надано право залежно від характеру першого злочину не визнати за ним обтяжуючої обставини. Це можливо, коли поєднання першого і подальших злочинів не свідчить про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів і звичок, не є вираженням підвищеної міри його суспільної небезпеки. Повторність злочинів є обставиною, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання винному, якщо вона не врахована законом як кваліфікуюча ознака відповідного складу злочину.

Значення повторності, як кваліфікуючої обставини, полягає втому, що повторність може бути введена законодавцем у склад злочину як ознака, при наявності якої злочин розглядається як такий, що несе підвищену суспільну небезпечність, що, відповідно, тягне за собою більш сувору відповідальність. Іноді в законодавстві

Кваліфікація діянь за ознакою повторності.

Вирішення питання кваліфікації повторності злочинів правоохоронними органами залежить, по-перше, від характеру діяння, в яких виразилась повторність; по-друге, від змісту кримінально-правових норм, які регламентують питання відповідальності за повторні злочини. В процесі кваліфікації органами слідства, прокуратури і суду встановлюють фактичні обставини справи, визначають кримінально-правову норму, яка буде застосовуватись, приймають рішення по суті, яке оформляється у вигляді офіційного акта - вироку, який дає юридичну оцінку скоєному.

В багатьох статтях Особливої частини кримінального законодавства повторність передбачена як кваліфікуюча обставина, посилюючи (збільшуючи) покарання за повторні тотожні злочини. Як правило, будь-яких ускладнень, пов'язаних з кваліфікацією скоєного, в цьому випадку не виникає. Інша справа, коли повторність в диспозиції статті Особливої частини не передбачена, як кваліфікуюча ознака. Тоді вона у відповідності до пункту1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу тягне посилення відповідальності в межах санкції відповідної статті (або її частини) Особливої частини. У згаданому випадку факт повторності приймається до уваги для оцінки степені тяжкості скоєного і суспільної небезпечності особи винного.

Нерідко на практиці зустрічаються помилки і неточності, які приводять до неправильної кваліфікації діяння, вони обумовлені в більшості випадків неповним, поверхневим встановленням фактичних обставин справи і як наслідок цього недостатня обгрунтованість віднесення діяння до тотожних.

В тих випадках, коли повторність, як кваліфікуюча ознака утворює однорідні діяння, за які суб'єкт не був засуджений, органи прокуратури, слідства і суд, як правило, кваліфікують злочин за сукупністю кримінально-правових норм.

Помилковою є кваліфікація однорідних злочинів (коли їх поєднання в діях однієї і тієї ж особи утворює повторність) самостійно по статтях або частинах (пунктах) статей Кримінального кодексу передбачаючих відповідальність за некваліфіковані види відповідних злочинів.

На увагу заслуговують питання кваліфікації повторності однакових злочинів, передбачених в числі обтяжуючих ознак складу злочину, коли винний не був раніше засуджений за ці діяння. Питання щодо застосування до справ різної категорії, кваліфікації цих випадків повторності в практиці судових і прокурорських органів вирішується не однаково.

Чіткість кваліфікації в значній мірі залежить від конструкції кримінально-правової норми, яка має бути сформульована таким чином, щоб надати оптимальну можливість як найповніше відобразити при кваліфікації фактичне положення. Але якщо виходити з цієї позиції, можна побачити, що не всі норми Особливої частини відповідають вказаній вимозі. В деяких нормах, які визначають посилену відповідальність за злочин, скоєний з кваліфікуючими ознаками, міститься декілька таких ознак. У зв'язку з цим наявність, наприклад, двох таких ознак, в протиправній поведінці особи не дає слідчим органам і суду можливості з достатньою чіткістю визначити в кваліфікації, які саме із всіх перелічених в кримінально-правовій нормі обтяжуючих обставин, були скоєні злочини, які входять в повторність.[18, с.113]

В процесі кваліфікації злочинів правоохоронними органами і судом нерідко доводиться відмежовувати злочини, вчинені повторно від діянь близьким за своїми об'єктивними ознаками до повторності, але які не є такими. Тут йдеться про одиничні злочини, які спричиняють шкоду двом і більше потерпілим або виражаються в діях, які за характером різняться, передбачених в якості альтернативних ознак об'єктивної сторони одного і того ж злочину.

Обставини, які виключають класифікацію діяння за ознакою повторності.

Обставини, які виключають кваліфікацію діяння за ознакою повторності злочину можна поділити на такі групи, коли винного звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з :

-з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

-з примиренням винного з потерпілим ( ст. 46 КК);

-з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

-зі зміною обстановки (ст. 48 КК);

-з закінченням строків давності (ст. 49 КК);

-виданням акта амністії чи помилування;

-і у випадках, коли судимість за цей злочин було погашено або знято.

Крім того, не утворюють кваліфікованої повторності два чи більше однорідних злочини, якщо про це прямо не вказано в законі.

Повторність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Водночас у кримінальному законі не визначено, як здійснювати кваліфікацію повторності злочинів і якими правилами при цьому керуватися. Різні підходи до кваліфікації таких злочинів запропоновано у постановах Пленуму Верховного Суду України та в юридичній літературі. Це, зі свого боку, призводить до помилок у кваліфікації злочинів, порушення прав і свобод громадян на стадіях досудового та судового слідства, а також під час призначення покарання.

Висновки

Отже, дослідивши тему, можна зробити наступні висновки:

1. Відповідно до статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визначається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального Кодексу України.

2. Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального кодексу, визначається повторним лише у випадках, передбачених в основній частині Кримінального кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

5. Повторність злочинів характеризується, як правило, навмисною злочинною діяльністю. Це обумовлює правову оцінку повторності злочинів як форму злочинної діяльності, яка викликає підвищену суспільну небезпеку.

6. Повтореність злочинів буває загальною та спеціальною. Загальна повтореність має місце тоді, коли у різний час скоєно два або більше злочинів. Ці повторність для кваліфікації не суттєва, але її може врахувати суд і цін призначенні покарання як обтяжуючу обставину. Спеціальна повтореність - це скоєння особою у різний час двох або більше тотожних чи однорідних злочинів. При цьому скоєння двох тотожних злочини завжди є чистою повторністю, яка кваліфікується за однією статтею КК України, а скоєння двох однорідних злочинів - за двома і більше сталями КК України.

7. У відповідності до статті 34 Кримінального кодексу рецидивом злочинів визначається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Видами рецидиву є:

-загальний рецидив - це скоєння нового умисного злочину особою, що мас судимість за умисний злочин.

-спеціальний рецидив - це скоєння нового тотожного або однорідного злочину особою, яка має судимість за такий злочин.

-особливо небезпечний рецидив - це скоєння особою нового умисного злочину особою. Особливо не6езпечний рецидив може бути кваліфікаційною ознакою злочину у випадках, спеціально передбачених статтями Особливої чистини КК України. Цей вид рецидиву впливає на індивідуалізацію відповідальності (ст. 97), тягне особливий порядок призначення судом покарання (ст.81), особливий порядок відбуття покарання у вигляді позбавлення волі і звільнення від нього (ст 63, 81), не перерву перебігу строку давності (ст.80, 89).

8. На відміну від фактичної повторності, рецидив злочину має лише притаманну йому ознаку. Такою ознакою є судимість. Вона є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. Зміст судимості полягає в певних цивільно-правових та кримінально-правових обмеженнях. Якщо судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (стаття 89 та стаття 91 Кримінального кодексу), рецидив злочинів виключається.

9. Від множинності злочинів слід відрізняти одиничні злочини які можуть бути простими і складними. Прості одиничні злочини складаються з однієї дії або бездіяльності (у формальному складі) або дії чи бездіяльності і суспільно-небезпечних наслідків (у матеріальному складі) До складних одиничних злочинів належать.

1) злочини, об'єктивний бік яких характеризується двома різнорідними діями;

2) злочини, які кваліфіковані наявністю додаткових тяжких наслідків,

3) складні триваючі злочини.

10. Множинність злочинів має такі юридичні наслідки:

1) діяння кваліфікується по кількох статтях чи частинах однієї статі особливої частини

2) діяння кваліфікується по тій чистині статті яка передбачає склад з обтяжуючими обставинами.

3) зміна порядку призначення та умов відбуття покарання.

У випадку коли закінчені строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, погашення чи зняття судимості, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання у зв'язку з актами амністії чи помилування - питання про множиність злочинів не ставиться.

Список використаних джерел

1.Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 1 вересня 2012 року). - Х. : Одісей, 2012. - 232 с.

2.Малков В.П. Повторность преступлений. Изд-во Казанского университета, 1970. - 369 с.

3.Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). - К.: Вища школа, 1990. - 159 с.

4.Кримінальне право України. Загальна частина : навчальний посібник / [В. М. Трубников, Я. О. Лантінов, О. М. Храмцов та ін.] ; за заг. ред. В. М. Трубникова. - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. - 448 с.

5.Советское уголовное паво: Общая часть. Ї М., изд-во МГУ, 1974. Ї 374 с.

6.Постанова ПВС №5 від 29 червня 1984р. "Про практику застосування судами законодавства про повторні злочини"

7.Хохлова І.В., Шем'яков О.П. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури 2006. - 272 с.

8.Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручни для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.-488 с

9.Фролов Е.А., Галиакбаров Р.Р. Множественность преступных деяний как институт советского уголовного права. Свердловск, 1967.

10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: А. С. К., Каннон, 2002. - 1104 с.

11.Житній О.О. Кримінальне право України: частина Загальна (у схемах і таблицях): Навчальний посібник. - Х., Одісей, 2008. - 200 с.

12.Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 704 с.

13.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8.

14.Понятие рецидива преступлений: Бытко Ю.И., 2000. - с. 30

15.Кримiнальне право України : Особлива частина : Пiдручник / За ред. М.I. Бажанова та iн. - 2-ге вид. - К. : Юрiнком Iнтер, 2005. - 543 с.

16.ППВСУ від 4 червня 2010 р. № 7 “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки”.

17.ППВСУ №2 від 26 березня 1993 р. “Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”.

18.Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташис, В.Я. Тація.; Київ; Харків: Юрінком Інтер; Право, 2002. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru