Цінні папери, як об’єкти цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство культури України

Київський університет культури

Кафедра державного управління і права

Юридичний факультет

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

«Цивільне та сімейне право»

На тему:

«Цінні папери, як об'єкти цивільного права»

Виконала

Студентка ІІІ курсу

Групи Юр-39к

Яворівська І.В.

Науковий керівник

к.ю.н. доц. Дзюбенко

Київ 2011

Вступ

Одним з важливих видів цивільного права України є цінні папери. Ринок цінних паперів регулюється цивільним кодексом України, іншими законодавчими та підзаконними актами (Закон України «Про державне регулювання цінних паперів», Закон України « Про цінні папери та фондові біржі»). Цінні папери в якості об'єктів цивільно-правових відносин визначають по різному; іноді - як майно, іноді - як річ.

Актуальність теми

На сьогодні відомі декілька схожих легальних і значна кількість доктринальних визначень цінних паперів. Цей факт дозволяє зробити два висновки. По-перше, відзначити відносну єдність і наступництво нормативних підходів стосовно їхніх основних ознак і визначення на їх основі поняття цінних паперів у окремих актах цивільного законодавства України. По-друге, констатувати відсутність єдності у визначенні сукупності конститутивних ознак цінних паперів, сформульованих у їх поняттях на доктринальному рівні. Разом з тим, змістовний аналіз практично кожного з них дає можливість розпізнати акцент, зміщений у бік їх інструментальної правової природи. На процеси формування і закріплення легальних понять цінних паперів, що містяться в актах чинного цивільного законодавства України, суттєво вплинули положення нормативних актів колишнього СРСР, що обумовлює необхідність їх короткого ретроспективного аналізу.

Метою є: теоретична розробка цивільно-правових проблем цінних паперів, як об'єктів цивільного права, і обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення їхнього правового регулювання.

Завдання дослідження:

Розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин, пов'язаних з цінними паперами в Україні.

Об'єктом дослідження є цінні папери.

Предметом дослідження виступає поняття цінних паперів як об'єкту цивільно-правових відносин, її правове регулювання.

Структура даної роботи: вступ, три розділи, сім підрозділів, висновки та список використаних джерел (4 джерела) та складається з 48 сторінок.

Розділ І. Загальна характеристика цінних паперів

1.1 Поняття цінних паперів

Загальний аналіз існуючих легальних і доктринальних понять цінних паперів дає підстави зробити висновок про те, що всі стисло викладені в них їхні ознаки тією чи іншою мірою враховують інструментальний характер їх правової природи. Це є виправданим, оскільки в необхідному контексті термін «поняття» розуміють як «цілісну сукупність суджень, у котрих що-небудь стверджується про характерні ознаки досліджуваного об'єкта, ядром якої є судження про найбільш загальні і водночас істотні ознаки цього об'єкта». Тому сформулювати власне поняття цінних паперів без урахування надбання цивілістики у сфері закріплення притаманних їм основних (конститутивних) ознак у наявних доктринальних їх поняттях, а також висвітлення загальних тенденцій їхнього легального (законодавчого) визначення, видається неможливим. Разом з тим, механічне поєднання окремих характерних ознак цінних паперів не завжди дає змогу запропонувати його ємне і водночас лаконічне визначення, що враховує його найсуттєвіші особливості. Поняття цінних паперів повинно базуватися, таким чином, на основних ознаках, що визначають їх правову природу і підлягають поширенню на всю їх сукупність. Власне доктринальне поняття цінних паперів, хоча і не обов'язково, може базуватися на їх легальних визначеннях, але все ж достатньою мірою повинне враховувати загальні тенденції, визначені на законодавчому рівні. Крім того, врахуванню підлягають також і основні напрямки і шляхи визначення їхньої правової природи, що містяться в окремих їх доктринальних поняттях. Для ілюстрації єдності основних законодавчих і доктринальних підходів стосовно інструментальної правової природи цінних паперів, викладених у їх доктринальних та легальних поняттях, слід не тільки узагальнити їх, а й відтворити текстуально. Розглянемо основні доктринальні і легальні поняття цінних паперів.

Одне з перших легальних визначень цінних паперів було закріплене в Положенні про цінні папери, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 19 червня 1990 р. Пункт 1 цього нормативного акта визначав, що «цінні папери являють собою грошові документи, що посвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка випустила ці документи, та їх власниками і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам». У цьому понятті цінних паперів вперше визначалось їх інструментальне призначення як документа --- правового засобу посвідчення «прав володіння або відносин позики», надання пра- воволодільцю відповідних, визначених їх змістом майнових прав і забезпечення їх циркуляції в цивільному обороті. І хоча акцент на їхньому грошовому характері як документів звужує реально значно ширшу сферу їх застосування навіть на той час, це поняття мало дуже важливе значення. Воно стало «базовим» для подальшого законодавчого конструювання і змістовного вдосконалення понять цінних паперів у нормативних положеннях актів цивільного законодавства СРСР, а також незалежних держав, що з'явилися після його розпаду. Як одне з перших легальних понять цінних паперів, закріплених положеннями актів цивільного законодавства колишнього СРСР, воно не вирізнялось використанням високого рівня законодавчої техніки, а також повнотою і обґрунтованістю врахування його положеннями основних ознак, які визначають їхню правову природу, що викликало об'єктивну необхідність подальшого їх нормативного вдосконалення.

Наступне (у хронологічному порядку) поняття цінного папера було закріплено в Основах законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., які у зв'язку з проголошенням Україною незалежності так і не набрали чинності на нашій території. Стаття 31 Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік визначала цінний папір як «документ, що посвідчує майнове право* яке може бути здійснено тільки при пред'явленні оригіналу цього документа. Право, посвідчене цінним папером, може бути переуступлено іншій особі лише шляхом передачі цінного папера». У цьому визначенні чітко простежується вплив наукового бачення обґрунтування правової природи цінних паперів М. М. Агарковим, оскільки в ньому була повністю відтворена основна теза його вчення про їх особливе інструментальне призначення в механізмі правореалі- зації як особливого правового засобу -- документа, пред'явлення якого є єдиною підставою для виконання емітентом-боржником свого зобов'язання на користь правоволодільця за цінним папером. Крім того, зосереджувалась увага на їх посвідчувальній функції і особливому призначенні як інструмента переуступлення посвідчених ними майнових прав іншим особам. Подібні положення містив п. 1 Положення про випуск в обіг цінних паперів і фондові біржі, затвердженого постановою Уряду РРФСР від 28 грудня 1991 р., яке на сьогодні втратило чинність. У Російській Федерації поняття цінного папера закріплене положеннями ст. 142 чинного ЦК РФ, що визначають його як документ, котрий посвідчує з дотриманням встановленої форми і обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення і передача яких можливі тільки при його пред'явленні. Основний недолік цього визначення полягає в можливості його поширення лише на цінні папери документарної форми випуску та обігу.

Наведене вище «базове» визначення цінних паперів фактично реціпійоване нашим національним законодавством, але містить деякі нові положення, які є досить виваженими з точки зору врахування їх інструментальної природи. Згідно з ч. 1 ст. З Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» «цінні папери -- це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права (курсив мій. --В. Я.), визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам». Вживання термінологічного словосполучення «грошові права» є тавтологічним, оскільки гроші є різновидом майна, а відтак правові можливості управоможеної особи стосовно них охоплюються терміном «майнові права». Положення ст. 194 ЦК України визначають цінні папери таким чином: «Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила ( видала, і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам». Положення ст.. 194 ЦК України визначають цінні папери таким чином: «Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав виплють з цього документа, іншим особам». Відтворюючи основні аспекти інструментальної правової природи цінних паперів, вони також мають окремі недоліки, які слід піддати критиці і визначити шляхи їх вдосконалення.

По-перше, ними не охоплюється вся сукупність цінних паперів. Зокрема, визначення цінних паперів як грошових документів не поширюється на пайові, похідні, товаророзпорядчі та приватизаційні папери.

По-друге, перше з розглядуваних понять невиправдано звужує коло майнових прав, що можуть становити зміст цінних паперів. Змістом цінних паперів можуть бути не тільки «право володіння або відносини позики», а й інші категорії посвідчуваних ними майнових прав».

По-третє, перше зазначене поняття характеризується внутрішньою суперечністю. У першій частині цього визначення цінні папери розглядаються як грошові документи, а друга його частина передбачає можливість передачі третім особам не тільки грошових, а й інших прав. Поняття ж, що міститься в ЦК України, цієї суперечності не містить.

Положення ЦК України повинні не тільки змістовно узгоджуватися з іншими тами цивільного законодавства України ( зокрема, ті, що стосуються без документарної форми випуску та обігу цінних паперів), але й максимально враховувати перспективи і тенденції їх подальшого розвитку. Таким чином, поняття цінних паперів, подане в новому ЦК України, незважаючи на деякі його недоліки, містить їх основні ознаки і тому з ним можна цілком погодитися.

Поняття без документарного цінного папера чинне законодавство України не визначає. У статті 1 Закону України « Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» міститься легальне поняття без документарної форми цінного папера, яка визначається як здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Отже, положення чинного законодавства України закріплюють можливість участі цінних паперів у цивільному обороті в без документарній формі, а не як окремого різновиду матеріальних об»єктів цивільних прав.

1.2 Ознаки цінних паперів

Основні ознаки цінних паперів також ш концентрованім вираженням особливостей їх інструментальної правової природи. Слід зазначити, що деякі ознаки цінних паперів, які характеризують їх у юридичній (зокрема, інструментальній) площині, пов'язані з їх властивостями суто економічного характеру. Так, в економічній літературі ознаками цінних паперів запропоновано вважати їх прибутковість, ліквідність, ринковий характер, стандартність, серійність, участь у цивільному обороті, регульованість, визнання державою, ризикованість, документарність, інвестиційну привабливість і т. ін. - Певною мірою ці ознаки характеризують особливості цінних паперів і в правовому аспекті. Окремі з них як ознаки визначаються і правовою наукою. Наприклад, «участь у цивільному обороті» в зазначеній вище термінології правники визначають як їх оборотоздатність. Інші можуть розглядатися як елементи економіко-иравовОЇ характеристики особливостей цінних паперів (зокрема, стандартність, серійність), а деякі з них, через їх очевидність із погляду правової наукй взагалі і цивілістики зокрема (наприклад, регульованість), презумуюгься і тому в правовому аспекті як щ ознака не розглядаються.

Основні ознаки цінних паперів так чи інакше були предметом уваги правників, що досліджували проблематику, пов'язану із їх правовою природою. Але Вперше Ці виокремив, термінологічно визначив і коротко охарактеризував В. М. Гордон. Як їх ознаки він розглядав літеральність, легітимацію, абстрактність, автономність і презентацію. Стислість висловлень В. М. Гордона і лаконічність здійсненого ним аналізу кожної з них, на наш погляд, необхідно доповнити більш розгорнутою характеристикою цих ознак, враховуючи, що всі вони достатньою мірою характеризують цінні папери в інструментальному аспекті -- як об'єкт-інструмент забезпечення виникнення, передачі і здійснення посвідченого ними майнового права. У подальшому в роботі основні (конститутивні) ознаки цінних паперів будуть розглядатись з урахуванням запропонованого інструментального підходу до визначення основних їхніх ознак і обумовлених ними особливостей їх правової природи.

Літеральність (або буквальність), за В. М. Гордоном, означає, що «цінний папір надає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально записано». При розгляді літеральності як однієї з ознак акцій у цивілістичній літературі було висловлено думку про те, що «навряд чи можна стверджувати, що акціонер виконує тільки те, що написано в акції відповідно до вимог ст. 4 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”». Та чи означає літеральність у її розумінні В. М. Гордоном обов'язок емітента документарного цінного папера текстуально визначити у змісті посвідченого ним майнового права всі до єдиної правоможності, які його змістовно визначають? Чи має ця ознака в сучасних умовах необхідний ступінь універсальності для визнання характерною для всіх без винятку видів цінних паперів? З одного боку, в тексті цінного папера, випущеного в документарній (і тим більше в без- документарній) формі, не можуть бути текстуально відображені всі без винятку правові можливості (правоможності) управоможеної особи. З другого боку, для індивідуальної конкретизації емітентом нормативно визначеного змістовно стандартизованого майнового права, посвідченого документарним цінним папером, досить заповнити його сертифікат із дотриманням вимог щодо форми і реквізитів, письмово визначивши обсяг у стислій редакції, що не викликає ніяких різночитань при тлумаченні змісту в майбутньому і віднесенні до того чи іншого виду і групи.

Літеральність у її сучасному розумінні означає, що цінні папери повинні містити обсяг правової інформації, необхідний і достатній для визначення характеру і обсягу виражених у них майнових прав, імені (найменування) їх власника (для іменних і ордерних документів), а також їх форми, групи, виду, особливостей випуску і обігу та іншої інформації правового характеру. Інші необхідні відомості, що визначають і конкретизують особливості участі в цивільному обороті (через механізм випуску та обігу цінних паперів) посвідчених ними майнових прав, можуть міститися в інших актах під- нормативного рівня. Тож на поставлене вище проблемне питання слід відповісти ствердно. Літеральність (або буквальність) цінних паперів як притаманну їм ознаку треба розглядати також як таку, що означає необхідність дотримання чіткості значеннєвого викладу правової інформації, яка змістовно визначає посвідчене ними майнове право. Ця чіткість повинна забезпечувати одноманітність сприйняття цієї інформації, а в разі необхідності -- і одноманітне тлумачення всіма суб'єктами, що беруть участь у відповідних правовідносинах, або юрисдикційним органом у разі вирішення ним майнового спору. Розглядувана ознака свого часу була визнана як характерна для документарних цінних паперів. Це обумовлено тим, що в період проведення В. М. Гордоном дослідження ознак цінних паперів бездокументарна форма їх випуску, а також деякі з нормативно закріплених нині їх видів і груп не були відомі ні законодавству, ні цивільному обороту того часу. Зокрема, визначеними законодавчо і досить поширеними в сучасному цивільному обороті України є бездокументарні і похідні цінні папери. Чи є характерною і для них досліджувана ознака? На нашу думку, літеральність підлягає розгляду як ознака, що є характерною для всіх видів цінних паперів, включаючи бездокументарні та похідні. Чітка фіксація у здійсненому зберігачем обліковому записі виду і загальної кількості цінних паперів єдиного випуску, емітованих одним емітентом, та інформації, що стосується їх приналежності певному правоволодільцю (юридичній або фізичній особі), свідчить про ствердну відповідь на поставлене питання.

1.3 Цінні папери і гроші: аналіз інструментальних характеристик

цінний папір гроші

На законодавчому і доктринальному рівнях цінні папери здавна визначаються суто як об'єкти цивільних прав. Однак такий підхід недостатньо враховує справжній глибинний сенс їх правової природи. Розглянемо її особливості порівняно з іншими категоріями об'єктів цивільних прав. На філософському рівні категорія «об'єкт» досліджується суто в гносеологічному аспекті -- як частина матеріального або духовного світу, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. У цивілістиці категорія «об'єкти цивільних прав» застосовується для позначення матеріальних і нематеріальних благ, з приводу яких між суб'єктами цивільного права складаються відповідні відносини. Дослідження їх особливостей супроводжується виявленням значної кількості теоретичних і практичних проблем і окремих дискусійних питань, які мають важливе як теоретичне, так і практичне значення. Наприклад, деякими науковцями необгрунтовано змішуються такі самостійні категорії, як «об'єкти цивільних прав» і «правовий режим об'єкта». Зокрема, В. І. Сенчищев пропонує об'єктом цивільних прав і правовідносин розглядати не саме матеріальне або нематеріальне благо, з приводу якого вони виникають, а встановлений для нього правовий режим. Незважаючи на визначальну роль правового режиму (як нормативно визначеного порядку правового регулювання відносин) у забезпеченні регламентації відносин, що виникають з приводу відповідного об'єкта цивільних прав, цей підхід не може не викликати заперечень. Ототожнення об'єктів цивільних прав і встановленого для них правового режиму може призвести до теоретично неспроможних висновків. Наприклад, оборотоздатність об'єктів цивільних прав (ст. 178 ЦК України) з урахуванням такого підходу призводить до неприйнятного висновку про її сприйняття як можливості вільного відчуження їх правового режиму, його передачі за договорами купівлі-продажу, міни, дарування тощо (адже саме він, з урахуванням такого підходу, розглядається як об'єкт цивільних прав). Гадаємо, що правовий режим об'єкта цивільних прав (ст. 178 ЦК України) з урахуванням такого підходу призводить до неприйнятного висновку про її сприйняття як можливості вільного відчуження їх правового режиму, його передачі за договорами купівлі-продажу, міни, дарування тощо (адже саме він, з урахуванням такого підходу, розглядається як об'єкт цивільних прав).

Одними з найбільш поширених у цивільному обороті об'єктів цивільних прав є речі, гроші, цінні папери і майнові права. У цивілістиці їх традиційно відносять до матеріальних об'єктів цивільних прав або матеріальних благ . Положення ст. 177 ЦК України визначають як об'єкти цивільних прав «речі, включаючи гроші і цінні папери». Законодавче закріплення співвідношення основних категорій матеріальних об'єктів цивільних прав у такій редакції дає змоіу вирізнити проблему допустимості «включення» до складу речей цінних паперів і грошей. У більш загальному аспекті її можна сформулювати як проблему визначення місця цінних паперів (і грошей) у системі матеріальних об'єктів цивільних прав. Виходячи з аналізу наведених положень ЦК України, цінні папери і гроші на законодавчому рівні не розглядаються як самостійні категорії об'єктів цивільних прав, оскільки віднесені до різновидів речей. Слід зазначити, що в ст. 310 першої редакції проекту ЦК України був запропонований більш виважений законодавчий підхід до визначення співвідношення даних категорій матеріальних об'єктів цивільних прав. Відповідно до положень зазначеної статті «об'єктом речових прав може бути рухоме і нерухоме майно тільки у вигляді речей (сукупності речей, цілісних майнових комплексів), цінних паперів і грошей». Така редакція наведеної норми давала можливість розглядати речі, цінні папери і гроші як окремі види майна і, як наслідок, визнавати їх окремими різновидами матеріальних об'єктів речових прав.

Законодавчий підхід, визначений аналогічними положеннями чинного ЦК України, що допускає їх ототожнення, на наш погляд, не заснований на врахуванні об'єктивних особливостей юридичної природи і обумовленої нею самостійності місця цінних паперів і грошей у системі матеріальних об'єктів цивільних прав. Законодавче ігнорування суттєвих особливостей правової природи цінних паперів і грошей порівняно з речами насамперед має суто практичну мету. Вона полягає в тому, що віднесення грошей і цінних паперів до речей дає змогу не тільки найбільш повно, а й максимально легітимно (з урахуванням сутності відносин та їх особливостей) використовувати норми речового права для регламентації відносин, що складаються у сфері функціонування в цивільному обороті цінних паперів і грошей. Відомо, що у формулюваннях гіпотезі і диспозицій норм, що становлять положення речового права, найчастіше використовується термін «речі» і лише в кількох випадках -- «цінні папери» і «гроші». Поглиблений аналіз законодавчого ігнорування особливостей правової природи цінних паперів і грошей, з одного боку, і речей -- з другого, дозволив окремим правникам висловити заперечення проти доцільності такого законодавчого підходу. Самостійність положення цінних паперів у системі об'єктів цивільних прав відстоює Л. В. Панова. Інші правники, навпаки, підтримують вказаний підхід. Зокрема, позитивно оцінює аналогічні положення актів цивільного законодавства Казахстану Ф. С. Карагусов, який пропонує розглядати цінні папери як особливий різновид речей.

Для вирішення проблеми допустимості віднесення цінних паперів і грошей (як найбільш схожих матеріальних об'єктів цивільних прав) до різновидів речей слід здійснити порівняльний аналіз їх правової природи, що дасть змогу визначити їх місце в системі матеріальних об'єктів цивільних прав. Для цього, напевне, доцільніше використовувати деякі вироблені в цивілістиці рекомендації не заснований на врахуванні об'єктивних особливостей юридичної природи і обумовленої нею самостійності місця цінних паперів і грошей у системі матеріальних об'єктів цивільних прав. Законодавче ігнорування суттєвих особливостей правової природи цінних паперів і грошей порівняно з речами насамперед має суто практичну мету. Вона полягає в тому, що віднесення грошей і цінних паперів до речей дає змогу не тільки найбільш повно, а й максимально легітимно (з урахуванням сутності відносин та їх особливостей) використовувати норми речового права для регламентації відносин, що складаються у сфері функціонування в цивільному обороті цінних паперів і грошей. Відомо, що у формулюваннях гіпотезі і диспозицій норм, що становлять положення речового права, найчастіше використовується термін «речі» і лише в кількох випадках -- «цінні папери» і «гроші». Поглиблений аналіз законодавчого ігнорування особливостей правової природи цінних паперів і грошей, з одного боку, і речей --з другого, дозволив окремим правникам висловити заперечення проти доцільності такого законодавчого підходу. Самостійність положення цінних паперів у системі об'єктів цивільних прав відстоює Л. В. Панова. Інші правники, навпаки, підтримують вказаний підхід. Зокрема, позитивно оцінює аналогічні положення актів цивільного законодавства Казахстану Ф. С. Карагусов, який пропонує розглядати цінні папери як особливий різновид речей.

Для вирішення проблеми допустимості віднесення цінних паперів і грошей (як найбільш схожих матеріальних об'єктів цивільних прав) до різновидів речей слід здійснити порівняльний аналіз їх правової природи, що дасть змогу визначити їх місце в системі матеріальних об'єктів. Внаслідок планомірного, еволюційного розвитку кошти нині мають значення універсального інструмента забезпечення грошового обігу, що виконує в цивільному обороті функціональне призначення (не беручи до уваги інші виконувані ними функції суто економічного характеру) загального еквівалента. Використання грошових коштів як загального еквівалента в цивільному обороті дало можливість співвідносити вартісні характеристики різних товарів у товарообмінних операціях. Разом з тим, гроші можуть набувати значення оборотоздатних об'єктів цивільних прав. Гроші можуть бути предметом певних договорів (позики, зберігання, кредитного і депозитного договорів та деяких інших). Гроші забезпечують можливість компенсації заподіяної майнової шкоди відповідно до положень глави 82 ЦК України. їх використання в цивільному обороті дає змогу здійснювати грошову оцінку з метою визначення розміру компенсації не тільки майнових, але й немайнових (моральних) втрат. Зокрема, гроші як загальний еквівалент забезпечують можливість компенсації моральної шкоди, заподіяної фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, а також діями чи бездіяльністю правопорушника, за правилами, встановленими статтями 1167,1168 ЦК України. Цим роль грошей у цивільному обороті не вичерпується, але більш докладний її аналіз виходить за межі цього дослідження, їх подібність у цьому аспекті з цінними паперами полягає в тому, що вони також підлягають розгляду як особливий публічно- і водночас приватноправовий інструмент, що виконує в механізмі правового регулювання кредитно-фінансових відносин вартісно- мінове призначення, обумовлене особливостями їхньої економічної сутності і правової природи. Таким чином, кошти забезпечують обіговоздатність мінової вартості і виконують роль загального еквівалента, а цінні папери -- це об'єкт-інструмент забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав.

Інституціоналізація положень законодавства про цінні папери і їх стрімкий розвиток як особливого об'єкта-інструмента посвідчення майнових прав, так само як і генеза грошей, також були зумовлені економічними чинниками. Саме необхідність подальшого розвитку економічних відносин викликала потребу у створенні нових цивілістичних інструментів, які повинні були б забезпечувати залучення у сферу товарообміну не тільки товарів, але й майнових прав. Вирішення цього по суті економічного завдання на законодавчому рівні було забезпечено наданням майновим правам обо- ротоздатності на рівні спроможності до обороту, характерної для речей. Створення особливого об'єкта-інструмента і поширення на нього комбінованого правового р. Поєднання в межах правового режиму цінних паперів норм, встановлених положеннями речового і зобов'язального права, дало змогу створити ефективний об'єкт-інструмент реалізації потреб цивільного обороту в забезпеченні участі майнових прав у товарообмінних відносинах. Речово-правова природа документарних цінних паперів, які були сконструйовані першими з встановленням характерного для них тісного правового зв'язку між документом і посвідченим ним майновим правом, уможливила їх віднесення до рухомих речей (товарів), а також поширення на них правового режиму матеріальних об'єктів цивільних прав. Товарний характер і спроможність документарних цінних паперів як особливого об'єкта-інструмента участі в цивільному обороті забезпечили оборотоздатність і посвідченим ними майновим правам.

Ф. С. Карагусов стверджує, що «оскільки грошима є безумовні зобов'язання Національного банку, то готівкові гроші є формою існування грошей». Це його судження (поряд з реаліями чинного цивільного законодавства України і цивілістичної доктрини) дає підстави поставити проблему допустимості розгляду грошей як безумовних зобов'язань Національного банку України і накреслити.

Не занований на врахуванні об'єктивних особливостей юридичної природи і обумовленої нею самостійності місця цінних паперів і грошей у системі матеріальних об'єктів цивільних прав. Законодавче ігнорування суттєвих особливостей правової природи цінних паперів і грошей порівняно з речами насамперед має суто практичну мету. Вона полягає в тому, що віднесення грошей і цінних паперів до речей дає змогу не тільки найбільш повно, а й максимально легітимно (з урахуванням сутності відносин та їх особливостей) використовувати норми речового права для регламентації відносин, що складаються у сфері функціонування в цивільному обороті цінних паперів і грошей. Відомо, що у формулюваннях гіпотезі і диспозицій норм, що становлять положення речового права, найчастіше використовується термін «речі» і лише в кількох випадках -- «цінні папери» і «гроші». Поглиблений аналіз законодавчого ігнорування особливостей правової природи цінних паперів і грошей, з одного боку, і речей --з другого, дозволив окремим правникам висловити заперечення проти доцільності такого законодавчого підходу. Самостійність положення цінних паперів у системі об'єктів цивільних прав відстоює Л. В. Панова. Інші правники, навпаки, підтримують вказаний підхід. Зокрема, позитивно оцінює аналогічні положення актів цивільного законодавства Казахстану Ф. С. Карагусов, який пропонує розглядати цінні папери як особливий різновид речей.

Для цього, напевне, доцільніше використовувати деякі вироблені в цивілістиці рекомендації функціонування товарообмінних відносин. Пріоритет за часом появи, безсумнівно, належить грошам. Внаслідок планомірного, еволюційного розвитку кошти нині мають значення універсального інструмента забезпечення грошового обігу, що виконує в цивільному обороті функціональне призначення (не беручи до уваги інші виконувані ними функції суто економічного характеру) загального еквівалента. Використання грошових коштів як загального еквівалента в цивільному обороті дало можливість співвідносити вартісні характеристики різних товарів у товарообмінних операціях. Разом з тим, гроші можуть набувати значення оборотоздатних об'єктів цивільних прав. Гроші можуть бути предметом певних договорів (позики, зберігання, кредитного і депозитного договорів та деяких інших). Гроші забезпечують можливість компенсації заподіяної майнової шкоди відповідно до положень глави 82 ЦК України. їх використання в цивільному обороті дає змогу здійснювати грошову оцінку з метою визначення розміру компенсації не тільки майнових, але й немайнових (моральних) втрат. Зокрема, гроші як загальний еквівалент забезпечують можливість компенсації моральної шкоди, заподіяної фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, а також діями чи бездіяльністю правопорушника, за правилами, встановленими статтями 1167,1168 ЦК України. Цим роль грошей у цивільному обороті не вичерпується, але більш докладний її аналіз виходить за межі цього дослідження, їх подібність у цьому аспекті з цінними паперами полягає в тому, що вони також підлягають розгляду як особливий публічно- і водночас приватноправовий інструмент, що виконує в механізмі правового регулювання кредитно-фінансових відносин вартісно- мінове призначення, обумовлене особливостями їхньої економічної сутності і правової природи. Таким чином, кошти забезпечують обіговоздатність мінової вартості і виконують роль загального еквівалента, а цінні папери -- це об'єкт-інструмент забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав.

Інституціоналізація положень законодавства про цінні папери і їх стрімкий розвиток як особливого об'єкта-інструмента посвідчення майнових прав, так само як і генеза грошей, також були зумовлені економічними чинниками. Саме необхідність подальшого розвитку економічних відносин викликала потребу у створенні нових цивілістичних інструментів, які повинні були б забезпечувати залучення у сферу товарообміну не тільки товарів, але й майнових прав. Вирішення цього по суті економічного завдання на законодавчому рівні було забезпечено наданням майновим правам оборотоздатності на рівні спроможності до обороту, характерної для речей. Створення особливого об'єкта-інструмента і поширення на нього комбінованого правового режиму, закріпленого для рухомих речей і майнових прав, забезпечувало останнім товарний характер

Понання в межах правового режиму цінних паперів норм, встановлених положеннями речового і зобов'язального права, дало змогу створити ефективний об'єкт-інструмент реалізації потреб цивільного обороту в забезпеченні участі майнових прав у товарообмінних відносинах. Речово-правова природа документарних цінних паперів, які були сконструйовані першими з встановленням характерного для них тісного правового зв'язку між документом і посвідченим ним майновим правом, уможливила їх віднесення до рухомих речей (товарів), а також поширення на них правового режиму матеріальних об'єктів цивільних прав. Товарний характер і спроможність документарних цінних паперів як особливого об'єкта-інструмента участі в цивільному обороті забезпечили оборотоздатність і посвідченим ними майновим правам.

Подібність між цінними паперами і грошима слід вбачати і в їх змісті. Виходячи із легального визначення цінних паперів, що міститься у ч. 1 ст. З Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», вони являють собою документи, що посвідчують грошові права. Грошовий характер цінних паперів як документів визначається тим, що більшість їх різновидів має грошову оцінку, виражену в їхній номінальній вартості. Крім того, емісія більшості їх видів є підставою виникнення грошового зобов'язання їх емітента перед першим і кожним із наступних набувачів прав на них. Зобов'язальний характер приписують і змісту грошей. Ф. С. Карагусов стверджує, що «оскільки грошима є безумовні зобов 'язання Національного банку, то готівкові гроші є формою існування грошей». Це його судження (поряд з реаліями чинного цивільного законодавства України і цивілістичної доктрини) дає підстави поставити проблему допустимості розгляду грошей як безумовних зобов'язань Національного банку України накреслити шляхи її вирішення. Такий підхід до визначення правової природи грошей нівелює, на наш погляд, їх юридичну своєрідність і дає змогу практично ототожнити їхню із цінними паперами, емітентом яких є держава, що є теоретично необгрунтованим. Погодившись із тим, що готівкові і безготівкові кошти є формами існування грошей, слід звернути увагу на дискусійність і недостатню моти- вованість наведеного твердження в цілому. З урахуванням запропонованого Ф. С. Карагусовим підходу розгляд готівкових коштів, що є в нашій країні законним платіжним засобом (гривні), як безумовних зобов'язань Національного банку України (пам'ятаючи про те, що він є єдиним національним емісійним центром) перед усіма власниками грошей, дає змогу порушити питання про характер їхніх прав і обов'язків, які кореспондують їм. Якщо ці права і обов'язки мають зобов'язальний характер, то хто є суб'єктом прав вимоги, а хто -- обов'язків, що їм кореспондуються, і в чому вони полягають? На це питання можна з упевненістю відповісти, що ніхто з усієї сукупності власників готівкових грошових коштів не має тотожних змісту зобов'язальних відносин прав вимоги вчинення певних дій або утримання від їхнього вчинення, звернених до Національного банку України. Останній, у свою чергу, не має ніяких обов'язків, що кореспондують указаним правам вимоги. Функції Національного банку України, що полягають у забезпеченні обов'язковості (безумовності) прийому національної грошової одиниці всіма суб'єктами цивільного обороту, недопущенні інфляційних процесів і підтримці її стабільності усередині країни, а також курсу стосовно основних вільно конвертованих валют світу тощо, не можуть розглядатися як цивільно-правові обов'язки, оскільки мають політико-економічний і публічний характер.

Подібність між змістом цінних паперів і грошей слід розглядати в іншому ракурсі. Товарний характер і оборотоздатність цінних паперів як об'єкта-інструмента посвідчення майнових прав, що є змістом грошового зобов'язання відповідного емітента, дозволили деяким їх видам виконувати в цивільному обороті функції, притаманні грошам. Зокрема, найбільш подібними до грошей цінними паперами в розглядуваному аспекті є вексель і чек як інструменти забезпечення платежів і розрахунків. Відповідно до чинного вексельного законодавства вексель може виконувати роль інструмента, видача (передача) якого є підставою припинення попереднього зобов'язання і виникнення нового (вексельного). Згідно з ч. З ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» «у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання по платежу за цим договором і виникають грошові зобов'язання по платежу за векселем». Передача грошових коштів, тобто платіж, є одним із найбільш важливих елементів належного виконання грошового зобов'язання і також призводить до його припинення.

Як найбільш ранній за часом виникнення цінний папір вексель є об'єктом-інструментом, що має похідний стосовно грошей характер. Його конструювання було обумовлене здійсненням кредитно-гро- шових операцій, у яких він певним чином заміняв готівкові гроші. Зокрема, вексель у цьому аспекті може мати правове значення об'єкта-інструмента кредитування. Адже завдяки його емісії платіж переноситься на визначений умовами його видачі строк. Слід зазначити, що не тільки вексель, але й деякі інші різновиди цінних паперів можуть виконувати в цивільному обороті аналогічне функціональне призначення. У зв'язку з цим цінні папери, що посвідчують майнові права, засновані на грошових зобов'язаннях, учені-економісти іноді називають «кредитними грошима». Зокрема, до кредитних грошей вони відносять вексель, акцептований вексель, банкноту, банківський депозит, чек, електронні гроші і кредитні картки.

Віднесення цінних паперів, емісія яких має наслідком виникнення грошового зобов'язання, до кредитних грошей обумовлене тим, що як особливий об'єкт-інструмент вони виконують у кредитно-грошовій сфері деякі функції, притаманні грошам. Зокрема, чек у вказаному розрізі має значення об'єкта-інструмента функціонування платіжного обороту. Вексель підлягає розгляду як об'єкт-інструмент забезпечення кредитних і розрахункових правовідносин. Казначейські зобов'язання, облігації, ощадні сертифікати та інші боргові цінні папери в країнах із високим рівнем розвитку економіки є об'єктом-інструментом забезпечення заміщення не тільки готівкових грошей, але й товарних мас (як оборотний капіталу).

Розділ ІІ .Ринок цінних паперів -обов'язковий елемент ринкової економіки»

В умовах переходу нашої країни до ринкової економіки, коли слід визначитися, як проводити реформування економіки України, важливо чітко уявляти, що саме і в якій послідовності потрібно реформувати. До сфер соціально-економічного життя країни, що знаходяться на етапі формування, безумовно, належить і фінансовий ринок, незмінною складовою в структурі якого є ринок цінних паперів.

В економіці країни постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів. Його головними учасниками є підприємства, організації, приватні фірми, корпорації, держава, різноманітні фінансові інститути ( комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди).

Метою фінансового ринку є акумуляція та ефективне розміщення заощаджень в економіці країни.

Фінансовий ринок являє собою грошові відносини, що складаються в процесі Купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

Розглянемо структуру фінансового ринку:

Ринки матеріальних активів.

Ринки валютних коштів.

Ринки деривативів

Ринки заставних

Ринки споживчих кредитів

Ринки інвестицій

Ринки цінних паперів.

Під ринками цінних паперів звичайно розуміють такі типи ринків, де за незначний час створюються необхідні умови та відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально - економічному просторі держави з урахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісії цінних паперів різними емітентами.

Розглянемо більш детально ринок цінних паперів і принципи його функціонування.

Під ринком цінних паперів -- у широкому сенсі -- розуміють таку частину фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови та відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів у соціально-економічному просторі держави з урахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісій цінних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні ринок цінних паперів, як правило, означає взаємодію, що відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених цінних паперів.

Головною метою ринку цінних паперів кожної країни є становлення цілісного, високо ліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою та інтегрованого до світових фондових ринків.

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, він має будуватися на таких принципах:

соціальної справедливості - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів і позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів;

надійності захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їхніх майнових прав;

регульованості -- створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку;

контрольованості -- створення надійного механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

ефективності - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

правової впорядкованості - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносини його суб'єктів;

прозорості, відкритості -- забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово- господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

конкурентності -- забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів і ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів і встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умови контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку;

цілісності ринку -- забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової

біржі, систем Національного депозитарію і клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу.

Ринок цінних паперів виконує ряд функцій, від яких залежить стабільність економіки країни. Серед найважливіших функцій слід виділити такі:

акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів і спрямування їх на розвиток перспективних галузей економіки;

обслуговування державного боргу;

перерозподіл права власності;

спекулятивні операції.

Акумуляція грошових ресурсів. Акумуляція грошових ресурсів. Саме в акумуляції вільних грошових ресурсів проявляється головне завдання ринку цінних паперів. За допомогою ринку цінних паперів вільні грошові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності акумулюються і спрямовуються в перспективні галузі економіки і ті галузі, що активно розвиваються.

2.1 Поняття і правове положення фондової біржі

Біржа - це некомерційна ринкова структура або частина організованого, регулярного ринку товарів і послуг, у рамках якого здійснюється ряд операцій (перерозподіл капіталу, товарів та інших фондових цінностей).

Історія бірж налічує майже п'ять століть, хоча окремі фахівці стверджують, що перща біржа в Японії існувала ще в першому столітті до нашої ери.

Перша біржа міжнародного рівня була створена в Антверпені 1531 року. Вона мала власне приміщення, над входом до якого було написано: «Для торгових людей усіх народів і мов». Характерною ознакою Амстердамської біржі (створена в 1602 році) було те, що вона була товарною і фондовою одночасно. На ній здійснювалась торгівля акціями голландської Вест-Індської компанії. Лондонська фондова біржа виникла в XVII ст., Нью-Йоркська - у 1792 році. У 1703 році з'явилася перша біржа в Російській імперії (Санкт- Петербург), у 1796 році - перша біржа в Україні (Одеса).

Зміст поняття «фондова біржа» в історичному аспекті зазнавав постійних змін. На перших порах фондовими біржами називалися спеціальні місця, де збиралися продавці та покупці цінних паперів і здійснювались угоди купівлі-продажу. Для обох сторін було зручно зустрічатися в певному місці, знаючи про те, що там вони зможуть знайти партнерів по угоді.

Пізніше фондові біржі почали перетворюватися в заклади, що спеціалізувалися на наданні послуг щодо організації та матеріального забезпечення торгівлі цінними паперами. Це вплинуло на способи укладання та здійснення угод купівлі-продажу, які стали укладатися в конкретні дати і час. Більш чітко визначалося коло учасників біржової торгівлі та перелік цінних паперів, на купівлю-продаж яких дозволялося укладати угоди на біржі.

Поступово головними учасниками цих акцій стали посередники. До емітентів, які бажали, щоб їхні цінні папери котирувалися на біржі, ставилися все більш високі вимоги щодо розмірів статутних фондів, загальної кількості цінних паперів, фінансової та господарської спроможності тощо.

Фондові біржі із закладів, що забезпечували головним чином матеріально-технічне обслуговування торгівлі цінними паперами, поступово перетворювалися на заклади, які дозволяють здійснювати торги певним посередникам і спеціалістам з певними цінними паперами і в певний час на основі встановлених біржею правил укладання та виконання угод.

Однією з функцій фондових бірж стає функція впорядкування процесу біржової торгівлі цінними паперами. Фондові біржі поступово перетворювалися на інститути, які регулюють порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі, до участі в торгах, укладання та виконання угод.

Поступово еволюційний розвиток фондових бірж із місць торгівлі в заклади перейшов у наступну, сучасну фазу - перетворення цих бірж із закладів у складні, організаційно оформлені та добре оснащені комп'ютерними засобами системи торгівлі цінними паперами.

Традиційне поняття «фондова біржа» розглядають у двох значеннях.

Фондова біржа (далі ФБ) - це організований ринок* де власники цінних паперів здійснюють через членів ФБ, які діють як посередники, угоди купівлі-продажу. Ціни на цінні цапери визначаються пропозицією і попитом на них, а сам процес купів- лі-продажу регламентований правилами та нормами функціонування фондової біржі.

Фондові біржі - це спеціалізовані установи, які створюють умови для постійної централізованої торгівлі цінними паперами шляхом об'єднання попиту, пропозицій на них, надання місця, системи і засобів як для первинного розміщення, так і для вторинного обігу цінних паперів. Вони мають працювати за єдиними правилами та єдиною технологією електронного обігу цінних паперів, визначеними Національною фондовою біржею. Членом фондової біржі може стати будь-який посередник на ринку цінних паперів, який дотримується і виконує вимоги, установлені статусом і правилами цієї біржі.

Стосовно законодавчого визначення поняття «фондова біржа» слід зазначити ось що.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року з наступними змінами і доповненнями фондова біржа визначалась як організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Також поняття «фондова біржа» міститься в Положенні про регулювання діяльності фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, яке затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 11 листопада 1997 року № 46. За даним Положенням фондова біржа - це біржа, яка створена і функціонує відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» та до цього положення.

23 лютого 2006 року був прийнятий Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», яким регулюються питання функціонування фондових бірж на території України. З прийняттям цього закону втратив чинність Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року, а з ним і сформульоване в ньому поняття.

Питанням функціонування фондової біржі присвячені також ст, 360, 361 Господарського кодексу України, проте визначення поняття «фондова біржа» він не надає. Не містить поняття «фондова біржа» і новий Цивільний кодекс України.

Враховуючи таку ситуацію і ті визначення, що містилися в чинному законодавстві нашої держави, поняття «фондова біржа» можна подати як господарське товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондова біржа утворюється і діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, коман- дитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливостями, визначеними цим законом.