Цінні папери, як об’єкти цивільного права

Фондова біржа утворюється не менш ніж двадцятьма засновниками -- торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, яке налічує не менш ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може перевищувати 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал у розмірі, не меншому ніж 3 млн грн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 млн грн.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації. Державна реєстрація фондової біржі.

Фондова біржа має право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа функціонує на підставі статуту і правил фондової біржі.

Статут фондової біржі затверджується вищим органом фондової біржі. У статуті фондової біржі визначаються найменування і місцезнаходження фондової біржі, порядок управління і формування її органів та їх компетенція, мета діяльності, підстави і порядок припинення діяльності фондової біржі, розподіу майна фондової біржі в разі її ліквідації.

Правила фондової біржі складаються з частин, що визначають порядок здійснення таких видів діяльності:

організації та проведення біржових торгів;

лістингу і делістингу цінних паперів;

допуску членів фондової біржі та інших осіб, визначених законодавством, до біржових торгів;

котирування цінний паперів та оприлюднення їх біржового курсу;

розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення;

розв'язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством;

здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством, правил фондової біржі;

накладення санкцій за порушення правил фондової біржі.

Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасово зупиняється Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку в разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20, а якщо фондову біржу утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, - коли кількість членів такого об'єднання стала менше ніж 20. Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбулося, діяльність фондової біржі припиняється.

Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі.

У разі анулювання отриманої торговцем цінними паперами ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку його членство у фондовій біржі тимчасово зупиняється до поновлення ним ліцензії або подання на біржу листа про виключення його з членів біржі. Інші підстави припинення або тимчасового зупинення членства у фондовій біржі визначаються правилами фондової біржі.

Членство у фондовій біржі припиняється в разі анулювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданої торговцю цінними паперами.

Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкт - інструмент здійснення посвідчених ними майнових прав

Особливості механізму реалізації посвідчених цінними паперами майнових прав найбільш наочно ілюструє їх інструментальне значення. Слід навести міркування Н, Й. Нерсесова, висловлені ним з цього приводу. Він розглядав цінні папери та пред'явника (як документи у яких найбільш відмітні ознаки цінних паперів проявляються найрельєфніше) як «.„.односторонні формальні акти, що циркулюють в обороті на зразок реальних рухомих речей», Завважена ним подібність механізмів циркуляції цінних паперів на пред'явника і рухомих речей обумовлена більш повним, порівняно з Іншими видами розглядуваних об'єктів цивільних прав, використанням у досліджуваній сфері комплексу регулятивних нормативно-правових засобів, що забезпечують регламентацію речових відносин, об'єктам яких є рухомі речі Звісно, беручи до уваги час написання роботи, цей висновок підлягає поширенню передусім на документарні цінні папери на пред'явника. Н. Й. Нерсесов зазначав, що при виникненні і реалізації прав, заснованих на оформлене! І випуску ційних паперів йа пред'явника, їх слід розглядат$и як зобов'язання, а при їх обігу -- як речі. У сучасній цивілістиці аналогічні міркування висловив М. І. Брагінський, який стверджує, що «поєднання речових І зобов'язальних елементів стало необхідною базою використання конструкції цінних паперів, при якій, з одного боку, йдеться про право власності на відповідний об'єкт (вексель, акція, облігація та ін.) як на річ, а з другого-- про зобов'язальне, що народилося головним чином із договору, право, належність якого особі підтверджується Цінним папером».

Подвійна правова природа документарних цінних паперів ї змішаний (речово-зобов'язальний) характер заснованих на їх оформленні і видачі правовідносин обумовлюють особливості І інструментальне співвідношення взаємоузгоджених механізмів здійснення прав «на папір» і «з папера». Спробу дослідити особливості впливу дуалізму правової природи документарних цінних паперів, що полягає в органічному поєднанні речових (права, що становить зміст права власності на цінні папери) і зобов'язальних прав (права вимоги до чймітента-боржника) на механізм праворе- алізації у вітчизняній црвілістші здійснив В. В. Посполітак. Він пропонує розглядати елементи зобов'язальних і речових правовідносин у межах відомої в теорії цінних паперів конструкції «безтілесної речі», зауважуючи, що її слід вважати кращою. Виходячи з цього, він пише, що «зобов'язальні права по цінних паперах становлять зміст речового права користування як можливості отримання корисних властивостей цінного папера». Така пропозиція є цікавою, однак підлягає уточненню, оскільки особливості механізмів реалізації прав «на папір» і «з папера» не можуть розглядатись у такому еклектичному поєднанні. Речові і зобов'язальні права, що визначають зміст емісійно-посвідчувальйих відносин, хоч і реалізуються в межах єдиного механізму, як при дослідженні правової природи цінних паперів, так і особливостей здійснення посвідчених ними майнових прав підлягають чіткому розмежуванню.

Правова природа цінних паперів суттєво відбивається і на актах реалізації зобов'язальних і речових прав та виконанні обов'язків, що становлять їх корелят, суб'єктами емісійно-посвідчувальних правовідносин. Як зазначає Т. В. Боднар, виконання за цінним папером являє собою специфічний вид відносин, правове регулювання яких виходить за межі норм ст. 198 ЦК України і може розглядатися як особливий субінститут виконання зобов'язання. Вказані дії повинні відповідати модельним схемам побудови майнових прав, змістовно втілених у реквізитному складі документарних цінних паперів та/або умовах їх випуску (для бездокументар- ної форми). Очевидно, що акти реалізації прав Я виконання обов'язків підпорядковані загальному регулятивному впливу механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин і здійснюються в межах правовідносин.

У цивілістичній літературі запропоновано розмежовувати матеріальний і юридичний зміст правовідносин. Суб'єктивні права й обов'язки їх учасників є юридичним змістом правовідносин. Матеріальний зміст правовідносин становить фактична поведінка зобов'язаної особи, право вимоги якої належить управоможеному суб'єкту. Здійснення прав, що становлять матеріальний зміст емісійно-посвідчувальних правовідносин, полягає в дозволеному поводженні правонабувача за цінним папером і належній кореляційно підпорядкованій йому поведінці (діям обо утриманню від дій) емітента по виконанню взятих ним на себе обов'язків. Дозволена поведінка правоволодільця за цінним папером полягає в реалізації належних йому речових, зобов'язальних або зобов'язально- депозитарних прайоможностей, а також здійсненні права на захист і самозахист в разі протиправних дій емітента або третіх осіб. Належна поведінка емітента цінного папера полягає в позитивних діях або стримуванні від дій, що становлять його обов'язок, а також у необхідності терпіти невигідні майнові наслідки в разі порушення взятих ним на себе зобов'язань. Позитивні дії емітента полягають у виконанні взятих ним на себе в результаті видачі цінного папера зобов'язань. Крім того, як і інші пасивно-зобов'язані в абсолютному правовідношенні особи, він зобов'язаний утримуватися від дій, що порушують права і законні інтереси власника документарного цінного папера. Обов'язок утримуватися від дій, що порушують право власності на цінний папір, покладається не тільки на емітента, але і на всіх без винятку третіх осіб. Зобов'язана за цінним папером особа (емітент) одночасно є суб'єктом фактично двох відносно самостійних різновидів обов'язків, що визнача-ють особливості змісту досліджуваних речово-зобов'язальних правовідносин. По-перше, активних (що полягають у встановленій для неї змістом документа міри обов'язкового поводження) і пасивних (поряд з іншими третіми особами не перешкоджати власнику документа в здійсненні належних йому правоможностей). У цьому слід вбачати прояв змішаного характеру змісту емісійно- посвідчувальних правовідносин.

Визначаючи особливості права власності, деякі дослідники наголошували на наявності безпосереднього ставлення власника до речі. З приводу специфіки речового права (як його абсолютності) Г. Ф. Шершеневич писав: «Речове право встановлює, як кажуть, безпосереднє ставлення особи до речі. Це слід розуміти не в тому сенсі, наче управоможений суб'єкт повинен володіти річчю, а в тому, що для здійснення свого права на річ він не потребує фактичного посередництва інших осіб. Навпаки, у зобов'язальних правовідносинах ставлення особи до речі виникає за допомогою іншої особи, що має на неї речове право...» Далі правознавець акцентує увагу на тому, що «ставленням особи до речі не вичерпується вся сутність речового права, -- кожне юридичне відношення є взаєминами між людьми, і тому сутність речового права характеризується не тим, що суб'єкт права може робити з річчю, а тим, чого суб'єкти обов'язку не повинні робити з цією річчю». Отже, ставлення власника до речі передусім характеризується автономністю, повною незалежністю ходу реалізації пра- воможностей, що належать власнику, від волі інших суб'єктів цивільного права, якщо не брати до уваги можливі обмеження і

Межі свободи розсуду правомочної особи, встановлені законом або договором.

Ставлення власника цінного папера до документа, на перший погляд, також є автономним, однак цьому не можна надавати значення більшого, ніж те, що визначається встановленим для розглядуваних майнових цінностей правовим режимом. Одна з інструментальних характеристик цінних паперів полягає в забезпеченні ними легітимації управоможеної особи. Це обумовлює особливості правомірних дій правоволодільців за документарними цінними паперами при реалізації посвідчених ними майнових прав. Вони полягають у можливості вибору ними обсягу або моменту його здійснення, і то тільки в тому разі, якщо це допустимо його змістом і умовами випуску, а також не суперечить суті відносин сторін. Порядок здійснення права, посвідченого цінним папером, цілком залежить від його змісту, обумовленого видом документа. Оскільки майнові права, посвідчені цінними паперами, частіше всього мають зобов'язальний характер, їх здійснення полягає в праві управоможеної за ними особи вимагати виконання боржником-емітентом свого обов'язку. Виходячи із такої інструментальної характеристики цінних паперів як поєднання в межах змісту емісійно-пос- відчувальних відносин речових (абсолютних) і зобов'язальних (відносних) правоможностей, право на документ і посвідчене ним майнове право, як складові єдиного комплексного суб'єктивного права, реалізуються в межах взаємовизначених і взаємообумовле- них, але все ж окремих ланок єдиного механізму правореалізації.

Особливість механізму здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав полягає в необхідності пред'явлення документарного цінного папера або виписки з рахунку в бездокументарних цінних паперах і звернення до емітента з вимогою про виконання ним прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, можна говорити про суттєву юридичну своєрідність комплексу посвідчених цінними паперами майнових прав. Право, структуру якого становлять правоможності, засновані на обов'язку іншої особи (емітента), вчинити комплекс дій (обов'язок пасивного характеру не може бути змістом цінного папера), не може визнаватися автономним такою мірою, як речове право, Правовий режим будь-якого об'єкта цивільних прав припускає використання передбаченого чинним законодавством комплексу правових засобів для забезпечення найбільш ефективного правового регулювання відповідної групи відносин. Для забезпечення виконання цього основного завдання допустимо використання комплексу характерних для відповідної галузі права юридичних засобів у будь-яких поєднаннях. З цього погляду для документарних цінних паперів характерним є встановлення нерозривного правового зв'язку між документом (як об'єктом речового права) і посвідченим ним майновим правом, що може бути і корпоративним, і зобов'язальним, і речо*- вим. Його здійснення полягає в реалізації зобов'язальних, корпоративних або речових правоможностей, визначених у реквізитному змісті цінного папера. Навіть у разі, коли цінний папір посвідчує речове право (наприклад, коносамент, а також передбачене положеннями ст. 961 ЦК України складське свідоцтво, яке може бути простим або подвійним) у межах емісійно-посвідчувальних правовідносин, що виникають з їх приводу, реалізуються як речові, так і зобов'язальні правоможності. Правонабувач за коносаментом реалізує не тільки право власності (речове право) на зазначений у ньому вантаж, а й право вимоги його видачі (зобов'язальне право) після прибуття в порт призначення. Саме це обумовлює його особ*, ливість як товаророзпорядчого цінного папера, яка послідовно обстоювалась більшістю правознавців.

Слід наголосити на основному значенні зобов'язальних (і.від* повідно допоміжних речових) прав та обов'язків у механізмах правореалізації, що функціонують у розглядуваній сфері стосовно документарних цінних паперів.

3.1 Механізми мінімізації ризиків, що виникають у ході здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами

Зокрема, М. М. Агарков зауважував, що «сутність інституту цінних паперів полягає в тому, що він створює інший розподіл ризику між учасниками відповідних правовідносин, ніж той, що має місце на підставі загальних правил цивільного права». Цей висновок є цілком актуальним і сьогодні.

Ризики, пов'язані з реалізацією посвідчених цінними паперами майнових прав, особливо наочно виявляються в правовідносинах, заснованих на оформленні і емісії пред'явницьких цінних паперів боргової групи (змістом яких є відповідне грошове зобов'язання їх емітента). Одна з можливих ситуацій, пов'язана з ризиком виконання посвідченого цінним папером майнового права неналежному суб'єкту, визначається особливостями пред'явницьких документів. Такий документ потенційно може вийти з володіння його власника і бути пред'явлений до виконання особою, що придбала його незаконно. Виходячи із загальних положень зобов'язального права (ст. 599 ЦК України), зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Однією з умов визнання зобов'язання виконаним належним чином є здійснення боржником дій, що становлять його предмет, на користь належного кредитора. Це випливає з положень ст. 527 ЦК України, що передбачають виконання зобов'язання належними сторонами. Визначення належності чи неналежності сторін розглядуваних зобов'язальних правовідносин у момент виконання зобов'язання, заснованого на оформленні і видачі цінного папера, і практична реалізація вказаних положень законодавства залежать від легітимаційно-інструментального значення відповідного їх виду і форми випуску. У документарних цінних паперах на пред'явника, наприклад, необхідним і достатнім для здійснення виражених у них майнових прав способом легітимації управоможеної в даних правовідносинах особи є їх пред'явлення. В іменному чи ордерному цінному паперах (включаючи передані за бланковим індосаментом) у момент здійснення посвідченого цінним папером майнового права управоможена особа повинна бути персоніфікована шляхом вказівки його імені в тексті документа. В іменному й ордерному цінному паперах, що перейшли до набувача прав на них За бланковим індосаментом, останній користується правом власноручно вписати своє ім'я в бланк. У бездокументарних цінних паперах легітимація особи, що претендує на статус управоможеної, має свої особливості. Вона забезпечується шляхом співвіднесення даних, що персоніфікують її в цивільному обороті (вони, як правило, містяться в документах, що засвідчують особистість фізичної особи або повноваження представника юридичної), та імені (найменування) їх власника, зафіксованого в Національній депозитарній системі шляхом здійснення зберігачем облікового запису з вказівкою кількості і виду приналежних йому цінних паперів одного емітента. Емітент має право виконати своє зобов'язання тільки суб'єкту, правоможності якого на прийняття виконання за цінним папером належним чином підтверджені. Тому прийняття виконання здебільшого здійснюється власником цінного папера особисто. Разом з тим, передача власниками цінних паперів правоможностей на прийняття виконання виражених у їх змісті зобов'язань третім особам на підставі відповідних цивільно-правових правочинів (наприклад, доручення) є припустимою. У цьому разі склад суб'єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин, права яких повинні бути належним чином посвідчені, збільшиться.

Аналізована норма встановлює також, що сторони несуть ризик наслідків непред'явлення вимоги навести докази того, що обов'язок виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою ним особою (ч. 2 ст. 527 ЦК України). Отже, виконання боржником зобов'язання Неналежному кредитору (наприклад, внаслідок недбалості при перевірці законності його вимоги) за загальними правилами зобов'язального права не звільняє його від здійснення передбачених зобов'язанням дій (чи необхідності стримування від дій) на користь належного кредитора. У цьому разі належний кредитор має право вимоги виконання зобов'язання боржником (з огляду на зроблене неналежному кредитору виконання повторно) на його користь. Боржнику в розглянутому випадку належить право звернення до неналежного кредитора з вимогою про повернення безпідставно отриманого виконання за правилами, установленими положеннями стосовно набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (глава 83 підрозділу 2 книги 5 ЦК України).

Полегшений спосіб легітимації правоволодільця за цінними паперами на пред'явника впливає на правові наслідки пред'явлення документа для здійснення посвідчених ними майнових прав не- управоможеним суб'єктом. Отже, боржник підлягає звільненню від відповідальності перед належним кредитором, якщо він виконав зобов'язання пред'явнику пред'явницького цінного папера, зобов'язання, засвідченого документом, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання чи його недійсність. Враховуючи те, що зазначена норма не містить обмежену щодо поширення встановлених її змістом положень на певне: коло віщосин, слід визнати, що її дія поширюється на всі форми випуску і види цінних паперів. Положення ЦК України встановлюють правило абсолютної публічної до]втовірнос'Й цінних паперів. В інтерпретації М. М. Агаркова вона припускає для емітента можливість захисту своїх майнових прав за допомогою приведення заперечень, що випливають із емісійно-посвідчувальних правовідносин, суб'єктом яких він йі Таким чином, публічна достовірність, впливаючи на мінімізацію ризиків суб'єктів цих правовідносин!ре у всіх випадках підлягає розгляду як відносна. За допомогою наведених положень ЦК України, на яких заснована публічна достовірність цінних паперів, акценти в забезпеченні балансу ризиків суб'єктів досліджуваних правовідносин зміщені в бік власника цінного папера. Встановлення правила стосовнопублічної достовірності цінних паперів забезпечує зниження ризику невиконання зобов'язання емітентом на користь законного набувача посвідчених цінними паперами майнових прав.

Належним пред'явником документарного цінного папера, що має право вимаганевиконання зобов'язання емітентом, може бути як перший його набувач, так і кожний з наступних у разі переходу до нього прав на документ. Правило абсолютної публічної достовірності цінних паперів, установлене положеннями актів чинного цивільного законодавства України, є цілком обґрунтованим. Для забезпечення балансу майнових інтересів боржника, первісного і наступного кредиторів доцільним'*! законодавче забезпечення механізмів зниження всіх видів, ризиків вказаних суб'єктів. Разом з тим, обмеження права зобов'язаної по цінному паперу особи приводити проти вимоги первісного і наступного кредиторів заперечення, засновані на відносинах, пов'язаних з його емісією, у яких вони беруть участь, може викликати ризик виконання борж- ником-емітентом недійсного, безпідставного зобов'язання. А це, 1 одного боку, суперечить загальним принципам цивільного права, а з другого -- порушує права емітента цінного папера, засновані на загальних положеннях зобов'язального права. Надання боржнику права наводити проти вимог наступних кредиторів заперечення, не засновані на їхніх безпосередніх відносинах, могло б призвести до ризику настання таких несприятливих наслідків. Кожен наступний після першого кредитор не завжди може довести боржнику (а в разі суперечки -- суду) законність первісного виникнення переданого йому права вимоги, оскільки він не був присутній при встановленні зобов'язання. Отже, один з ризиків власника цінного папера полягає в неможливості одержати виконання за документом, придбаним на законних підставах, при відсутності можливості доказу законності заснованого на видачі документа права вимоги в момент його виникнення. А це може спричинити підрив довіри до цінних паперів як надійного об'єкта- інструмента забезпечення здійснення посвідчених ними майнових прав з боку учасників цивільних правовідносин.

Це насамперед ризик вибору контрагента в плані невиконання чи неналежного виконання ним взятого на себе зобов'язання. При невиконанні позичальником свого зобов'язання перед позикодавцем добровільно останній ризикує бути змушеним з метою захисту своїх порушених майнових прав ініціювати судовий розгляд суперечки. Завантаженість судів цивільними справами обіцяє тривалий судовий розгляд, а найчастіше низька платоспроможність населення не виключає ризику неможливості реального виконання рішення

При установленні відносин позики за допомогою інших боргових документів (договору в його «класичній» формі чи у вигляді односторонньої боргової розписки, визнаної судовою практикою документом, що має доказове значення в цих правовідносинах) кредитор несе такі цивільно-правові ризики. Це насамперед ризик вибору контрагента в плані невиконання чи неналежного виконання ним взятого на себе зобов'язання. При невиконанні позичальником свого зобов'язання перед позикодавцем добровільно останній ризикує бути змушеним з метою захисту своїх порушених майнових прав ініціювати судовий розгляд суперечки. Завантаженість судів цивільними справами обіцяє тривалий судовий розгляд, а найчастіше низька платоспроможність населення не виключає ризику неможливості реального виконання рішення суду, винесеного на користь позивача. Застосування для оформлення боргових відносин векселів, згідно з положеннями Закону України «Про обіг векселів в Україні» та іншими актами чинного вексельного законодавства, дають змогу суттєво знизити ці ризики. Визначений ними правовий режим векселя може не тільки вселити в кредитора віру в найбільшу вірогідність добровільного виконання вексельним боржником взятого ним на себе зобов'язання, але й оптимізувати можливість забезпечення примусового повернення вексельної суми. Зокрема, вчасно опротестований у встановленому законом порядку вексель після здійснення виконавчого напису нотаріуса є виконавчим документом (ст. 8 зазначеного Закону). Можливість відразу пред'явити опротестований вексель до примусового виконання суттєво знижує для кредитора ризик втрати вексельної суми, а також позбавляє необхідності ініціювання судового розгляду спору і участі в цій громіздкій і досить тривалій процедурі задоволення своїх позовних вимог.

Кредитор у емісійно-посвідчувальних правовідносинах зобов'язального змісту, заснованих на емісії документарного цінного папера (або первісний, якщо права за цінним папером не передавалися, або кожний з наступних, якщо передача мала місце) несе ризик невиконання емітентом (боржником) обов'язків, що кореспондують посвідченим ними майновим правам. Цей ризик може бути обумовлений тим, що через тісний правовий зв'язок і залежність між цінним папером та посвідченим ним майновим правом викрадення, втрата чи знищення документа може призвести до неможливості його презентації з метою реалізації відповідних правоможностей. Тому ризик втрати документарного цінного папера правоволодільцем у відповідних випадках може ускладнити, а іноді й унеможливити виконання на його користь обов'язків емітента. Цінні папери, з огляду на часткове поширення на них правового режиму рухомих речей (згідно з положеннями ст. 178 ЦК України вони розглядаються як їх різновид), є юридично замінними об'єктами цивільних прав. Особа, що втратила сертифікат документарного цінного папера, за умови доведення своїх прав на нього тим чи іншим способом, може просити емітента видати його дублікат. Зокрема, це можливо при втраті сертифіката іменної акції. Стосовно пред'явницьких документів особа, що втратила їх, має право вдатися до передбаченої ЦПК України процедури відновлення прав на втрачені (документарні -- В. Я.) цінні папери на пред'явника та векселі.

Емітент несе ризик виконання зобов'язання на користь добросовісних набувачів цінних паперів на пред'явника, які потрапили в цивільний оборот без врахування волі їх емітентів. Така ситуація може виникнути в разі, коли належним чином оформлений емітентом цінний папір на пред'явника був у нього викрадений, ним загублений тощо, а згодом отриманий на законних підставах добросовісним набувачем. Якщо враховувати положення договірної концепції виникнення прав на досліджувані об'єкти цивільних прав, добросовісний набувач цінного папера на пред'явника не може бути визнаний суб'єктом посвідчених ним майнових прав, оскільки в момент його випуску в оборот (не санкціонованого емітентом) не був дотриманий порядок узгодження волі сторін даних правовідносин, характерний для договору. У цьому разі не було також добровільної передачі цінного папера емітентом його первісному набувачу. Чи можливо визнати наступних (після першого) добросовісних набувачів цінного папера незаконними його володільцями, якщо документ спочатку був переданий у володіння особі, що не має достатнього для набуття прав на нього обсягу дієздатності? З точки зору загальних принципів цивільного права (і відомого постулата римського права про те, що ніхто не може передати більше прай, ніж має сам) така особа не може визнаватися правоволодільцем за цінним папером. Наприклад, набувач прав на цінний папір на момент установлення розглядуваних правовідносин був визнаний недієздатним і без відома опікуна придбав цінні папери. У цьому разі правочин, внаслідок укладення і здійснення якого до нього перейшли посвідчені цінним папером майнові права, може бути визнаний нікчемним згідно з положеннями ст. 226 ЦК України. Відповідно до положень зазначеної статті такий правочин є нікчемним за загальним правилом, але може бути визнаний судом дійсним на вимогу опікуна недієздатної особи за умови, що він вчинений на її користь. Така інструментальна ознака цінних паперів, як їх автономність, у цьому випадку зводить нанівець ризик визнання добросовісних набувачів прав на них незаконними правоволодільцями.

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що основною ознакою є те, що Цінний папір - це завжди документ, незалежно від того чи він у формі сертифіката, чи в безготівковій формі. Відповідно до правової практики цінний папір повинен містити всі передбачені законодавством реквізити. І хоча в Україні не існує єдиного поняття цінного паперу, проте воно досить широко регламентується у законодавстві.

Цінні папери підлягають подальшому дослідженню в межах запропонованої концепції з урахуванням їх інструментального призначення, а також інших притаманних їм особливостей, що тією чи іншою мірою характеризують їх у однаковій площині -- як об'єкт-інструмент забезпечення виникнення, передачі і здійснення посвідчених ними майнових прав -- і становлять осно Викладене, а також аналіз положень ч. 2 ст. 194 ЦК України, згідно з якими до особи, що набула права власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються, дає підстави зробити висновок про нерозривну єдність прав на цінний папір і прав з нього. А тому будь-який поділ комплексу заснованих на оформленні і випуску цінного папера в цивільний оборот дозволених дій управоможеної особи в теоретичних дослідженнях можливий умовно, умоглядно, з використанням методів аналізу і синтезу. Розгляд суб'єктивних прав і кореспондуючих їм обов'язків у межах єдиного змісту цивільних правовідносин у літературі є загальновизнаним. Характер і особливості правомірної поведінки суб'єктів емісійно-посвідчувальних відносин, у межах якої здійснюються посвідчені цінними паперами майнові права, визначені нормативно. Комплекс окремих правових засобів праворегуляції, визначених встановленим для цінних паперів правовим режимом, є критерієм відмежування цих відносин від інших видів соціально-правових зв'язків, що виникають у приватноправовій сфері суспільних відносин. «Різні види правових відносин відмежовуються одні від одних не за характером самої поведінки зобов'язаних осіб, а за характером юридичних засобів, що забезпечують цю поведінку, тобто за характером правоможностей і обов'язків суб'єктів правовідношення», --зазначає з цього приводу О. С. Иоффе.

Таким чином, можна твердити про значущість прав і обов'язків суб'єктів розглядуваних правовідносин як окремої видової групи.

Список використаних джерел та літератури

Старинський М.В., Завальна Ж.В. « Правове регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів в Україні»- Універсальна книга Суми 2007 р.

Харитонов Є.О., Стефанчук Р.О. «Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України»- Київ 2010 р.

Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003 р.№435-VІ. З подальшими змінами. Відомості Верховної Ради України (ВВР).

Яроцький В.Л. «Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин» (основи інструментальної концепції)- Харків «Право» 2006 р.

Размещено на Allbest.ru