Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти, науки та молоді

Київської обласної державної адміністрації

Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького

Курсова робота

З ТРУДОВОГО ПРАВА

на тему: «Робочий час»

студентки спеціальності «Правознавство»

денної форми навчання

Кособлик Лілії Олександрівни

Керівник курсової роботи:

Маковецька І.М.

м. Богуслав, 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ

1. Правове регулювання робочого часу за законодавством України

1.1 Поняття та види робочого часу

1.2 Режим робочого часу

2. Тривалість робочого часу

2.1 Умови застосування скороченого робочого часу

2.2 Неповний робочий час

2.3 Початок і закінчення роботи

2.4 Облік робочого часу

3. Тривалість робочого дня згідно з КзПП України та проектом Трудового кодексу України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

В Основному законі нашої держави чітко зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Ця норма ввійшла в українське законодавство із Загальної декларації прав людини 1948 року. Вільне обрання праці та вільне погодження означає, що тільки сама людина має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці.

Право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає також і право особи взагалі не займатися трудовою діяльністю, при цьому незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Але економіко-політичні зміни в нашій державі, перехід від планової до ринкової економіки, високі ціни на товари та послуги досить часто змушують громадян нашої держави працювати і після досягнення пенсійного віку, працювати на декількох роботах, займатися нелегальною трудовою діяльністю тощо.

Це частково вирішує проблеми грошового забезпечення конкретної особи чи членів її сім'ї, але, разом з тим не дає людині можливості відпочити, приділити увагу членам своєї сім'ї, відтворити свою здатність до праці належним чином.

Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби.

Для того щоб мати певні матеріальні блага, люди вступають у відповідні відносини з іншими людьми та організаціями з приводу виробництва і розподілу цих благ.

Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто такі, які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника.

Але праця кожної особи буде ефективною тільки там і тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання своїх безпосередніх трудових обов'язків, але і час для відновлення працездатності, тобто час для відпочинку. [28,325]

Щоб якимось чином вирішити проблему ефективності використання людської праці, держава на законодавчому рівні визначає граничну тривалість робочого часу, мінімальні строки часу відпочинку, їх види, пільги, гарантії та компенсації для працівників, які працюють на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, поєднують роботу з навчанням тощо.

Здобуття Україною незалежності та розвиток інституту приватної власності активізували проблеми законодавчого забезпечення граничних норм тривалості робочого часу.

Справа в тому, що працівники окремих підприємств готові були працювати по 10-12 годин на добу, за умови, що їх заробітна плата буде збільшуватися.

Але в цьому випадку необхідно було нагальне втручання держави, яка на законодавчому рівні закріпила норму про те, що максимальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Ця норма спрямована не на обмеження права на працю окремих працівників, вона захищає їх від свавілля роботодавця, дає можливість адекватно оцінювати та оплачувати роботу працівників.

Чинне трудове законодавство України потребує значних змін. Адже Україна не стоїть на місці, відносини в нашій державі, як і в будь-якій іншій, постійно розвиваються, а закон часто-густо не здатний регулювати їх на належному рівні.

Тому проблема законодавчого регулювання робочого часу та часу відпочинку є для України сьогодні актуальною. [29,245]

Тематика правового регулювання робочого часу традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчених в галузі трудового та суміжних галузей права.

Зокрема, вказані проблеми у своїх наукових доробках піднімали такі вчені як Акопова Є., Барабаш А., Баранюк Ю., Башмаков В., Болотіна Н., Гаврилюк О., Гершанов Є., Гончаров Г., Єрьоменко В., Жернаков В., Чайкін А., Заржицький О., Пашков А., Прокопенко В., Сидоренко О., Реус О., Чанишева Г. та інші. Не оминула вона і моєї уваги.

Актуальним питанням визначення робочого часу у трудовому праві України є його наявність та значення у регулюванні трудових правовідносин. Так як класифікація робочого часу є досить різноманітною, то і відносини, які виникають з його наявністю, можуть бути теж різними.

Адже, по-перше, це одна з основних конституційних гарантій людини і громадянина, по-друге, кожен роботодавець повинен дотримуватися права працівників відповідно до чинного трудового законодавства і не перевищувати норми тривалості робочого часу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією особи права на нормальну тривалість робочого часу.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють поняття робочого часу, його види, режим, а також тривалість робочого дня згідно Проекту Трудового кодексу України.

Метою написання курсової роботи є дослідження особливостей законодавчого регулювання робочого часу і окремих його видів. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань, зокрема:

1. дослідження поняття робочого часу;

2. визначення та характеристика видів робочого часу;

3. характеристика критеріїв поділу робочого часу на окремі групи;

4. дослідження тривалості робочого дня згідно з кодексом законів про працю України та Проектом Трудового кодексу України.

5. розроблення пропозицій щодо тривалості робочого часу згідно з КЗпП України та Проектом Трудового кодексу України.

Нормативну базу дослідження склали Конституція України, Кодекс законів про Працю України, нормативно-правові акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, а також міжнародні й зарубіжні правові документи.

У процесі дослідження використані такі наукові методи дослідження: історичний, систематичний, логіко-юридичний, соціальний, нормативно-правовий. Основні положення та висновки ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування та досягнень науки трудового права.

Курсова робота складається зі вступу, 3-ох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

1.1 Поняття та види робочого часу

Робочим часом вважається встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник згідно з Правилами внутрішньо трудового розпорядку, графіку роботи та умови трудового договору повинен перебувати на місці виконання робіт та виконувати свої трудові обов'язки.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюючи робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов'язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів. До цього часу і зберегла чинність значна частина актів законодавства Союзу РСР з питань робочого часу.[24,321]

Предметом правового регулювання робочий час стає тоді, коли він виступає як міра праці, змістом трудових відносин. Він виступає певним балансом (визначеним в законі) з часом відпочинку.

Робочий час включає:

— встановлену законом норму робочого часу (40 годин на тиждень, яка не повинна порушуватись);

— час, що знаходиться за межами норми, але в межах робочої зміни (зміна триває 10, 12 або 24 години);

— надурочні роботи.

До робочого часу зараховуються також окремі відрізки часу, протягом яких працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків, але йому виплачується за цей період заробітна плата (перерви, передбачені жінкам для годування дитини, для вантажників перерви для відпочинку, перерви для обігріву в холодну пору року окремим працівникам і т. ін.).

Види робочого часу:

— залежно від особливостей режиму робочого часу -- нормований, ненормований;

— залежно від тривалості робочого часу нормальний, скорочений, неповний;

— залежно від часу доби -- денний, нічний;

— залежно від порядку застосування (винятковий робочий час)

— чергування; надурочна робота; робота у святкові та вихідні дні (якщо це не передбачено режимом роботи підприємства).

Залежно від особливостей режиму роботи робочий час буває нормований і ненормований. Нормований робочий час є нормальної тривалості, скорочений і неповний. Ненормований робочий час реалізується через ненормований робочий день як особливий режим робочого часу та надурочні роботи.

Ненормований робочий день -- це особливий режим робочого часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, державних службовців та осіб, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок специфіки роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд. Ненормований робочий час реалізується через ненормований робочий день як особливий режим робочого часу та надурочні роботи. Такий режим робочого часу вводиться для окремих категорій працівників:

— керівного, адміністративно-управлінського, технічного та господарського персоналу;

— осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями праці не піддається точному обліку;

— осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Ненормований робочий час обмежений не тільки колом функціональних обов'язків чи обсягом роботи по займаній посаді, а й загальновстановленими нормами робочого часу. Особливістю є те, що тут допускається (виходячи з умов виробництва) епізодичний переробіток понад нормальну тривалість робочого часу, який компенсується встановленою підвищеною (а не додатковою) оплатою (як надурочна робота), та наданням додаткової відпустки (до 7 календарних днів).

Перелік професій і посад, для яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору окремого підприємства, установи чи організації. Ця умова обов'язково доводиться до працівника при укладенні трудового договору чи контракту.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу. Тому роботодавець не має права систематично залучати працівників до роботи понад встановленої тривалості робочого часу чи зобов'язувати їх приходити на роботу раніше.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП України). Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу [2,ст.51]

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли цього вимагають умови виробництва, зокрема на безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. [23,215]

Забороняється залучення до роботи в нічний час (ст. 55 КЗпП України):

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП України);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП України);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок у нічний час не допускається, окрім випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України (за винятком галузей економіки, де це спричинено особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід). Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям [2,ст. 172]

Отже, робочий час -- це відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства, колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку і графіка роботи повинен перебувати у визначеному йому місці й виконувати свої функціональні обов'язки, обумовлені трудовим договором.

Види робочого часу:

— залежно від особливостей режиму робочого часу -- нормований, ненормований;

— залежно від тривалості робочого часу нормальний, скорочений, неповний;

— залежно від часу доби -- денний, нічний;

— залежно від порядку застосування (винятковий робочий час) -- чергування; надурочна робота; робота у святкові та вихідні дні (якщо це не передбачено режимом роботи підприємства).

1.2 Режим робочого часу

Режим роботи -- це розподіл праці й відпочинку працівників на підприємстві, в установі, організації протягом доби чи іншого календарного періоду та встановлений порядок організації роботи підприємства.

До елементів режиму роботи відносять: час початку та закінчення робочого дня чи зміни, початок і тривалість перерв, тривалість і, за винятком, порядок чергування змін.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, які визначаються графіками змінності (ст. 58 КЗпП).

Кодекс законів про працю України визначає лише загальний порядок встановлення режиму роботи, а також окремі його елементи. Конкретні режими роботи встановлюються самими підприємствами і закріплюються в таких правових формах, як колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку (затверджуються трудовим колективом за доданням роботодавця і профспілкового представника на підставі типових правил), графіки змінності, графіки робіт, розпорядок робочого дня (зміни). Наприклад, час початку і закінчення роботи і обідньої перерви науково-педагогічних працівників встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку, конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами контракту може бути передбачений інший режим роботи. Режим роботи не слід ототожнювати з режимом робочого часу. Вони співвідносяться як ціле і частина. [31,245]

Режим робочого часу -- це закріплений, як правило, локальними нормативними актами та обов'язковий для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу в межах різних календарних періодів. Від режиму робочого часу залежить ефективність використання кадрів, техніки, узгоджена діяльність колективу та трудова дисципліна.

Формування режиму робочого часу залежить від:

- характеру виробництва;

- суб'єктного складу працівників;_;

- роботи громадського транспорту тощо.

Як зазначалось, необхідно відрізняти режим робочого часу, який стосується працівників, від режиму роботи, який стосується підприємства. Підприємства, наприклад, можуть працювати цілодобово, а працівники -- позмінно. В окремих випадках ці режими можуть збігатися.

Види режимів робочого часу:

— однозмінний (застосовується на більшості підприємств при фіксованій тривалості робочого дня);

— багатозмінний (при безперервному виробництві);

— особливий (з розподілом часу на частини, наприклад, робота водіїв у години пік, артистів -- під час репетицій, концертів, виступів) ст. 60 КЗпП України;

— гнучкий (може встановлюватися для окремих працівників (індивідуальний режим) чи структурних підрозділів з урахуванням ст. 9 КЗпП України або особливостей роботи підприємства);

— режим з вахтовим методом роботи (робота проводиться поза місцем постійного проживання працівника на значному віддаленні, коли робота здійснюється в спеціальних вахтових містечках);

— режим ненормованого робочого дня (встановлюється для працівників, коли час їх роботи не піддається точному обліку, наприклад керівників, державних службовців, працівників сільського господарства та ін.). [31,247]

Отже, режим робочого часу -- це закріплений, як правило, локальними нормативними актами та обов'язковий для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу в межах різних календарних періодів. Від режиму робочого часу залежить ефективність використання кадрів, техніки, узгоджена діяльність колективу та трудова дисципліна.

2. ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ

Невиконання обов'язку працювати протягом робочого часу визнається правопорушенням навіть якщо воно не тягне будь-яких негативних виробничих наслідків, зокрема, невиконання працівником встановленого обсягу робіт.

Наприклад, запізнення працівника на роботу на 5 хвилин не виключає можливості застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення та інших заходів впливу, хоча б працівник у той день і виконав норми виробітку на 150 відсотка.

Обов'язок працівника трудитися протягом встановленого робочого часу містить у собі обов'язок дотримання передбаченого трудовим договором, локальними нормативними актами, законодавством режиму робочого часу. Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсоване будь-якими досягненнями у праці і може тягти застосування заходів дисциплінарної відповідальності. При цьому слід пам'ятати, що норму робочого часу, встановлену КЗпП, не може бути збільшено ні колективними, ні трудовими договорами.

Частина перша ст. 50 КЗпП встановлює максимальну тривалість робочого часу. Вона складає 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними ні трудовими договорами. Водночас варто враховувати, що ст 50 КЗпП не визначає правового становища працівника в суспільстві, а регулює трудові відносини конкретних суб'єктів. Як втілені у правову форму, трудові відносини набувають характеру трудових правовідносин, у рамках яких нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками, то тривалість його робочого часу в сукупності може перевищувати 40 годин, не перевищуючи в жодних з правовідносин, у які вступив працівник, цієї норми. [25,321]

Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу. Про конкретні правові форми такого роду буде говоритися надалі.

У ст. 50 КЗпП говориться про нормальну тривалість робочого часу. Ця норма (нормальна тривалість) повинна бути реалізована у відповідному режимі робочого часу. Хоча звичайно режими робочого часу і допускають дотримання нормальної тривалості робочого часу - 40 годин на тиждень, допускається встановлення і такого режиму, при якому протягом конкретного тижня нормальна тривалість робочого часу, що застосовуються, перевищується. При цьому нормальна тривалість робочого часу повинна бути додержана сумарно за відповідний обліковий період. Стаття, що коментується, визначає нормальну тривалість робочого часу в розрахунку на тиждень. Вітчизняний досвід правового регулювання трудових відносин знає норму робочого часу, що встановлюється на день. У зв'язку з застосуванням режимів робочого тижня, який складається з різної кількості днів (п'ятиденного і шестиденного робочого тижня), використання норми тривалості робочого часу, розрахованої на день, стало незручним. Водночас робочий день як норма тривалості робочого часу цілком не втратив свого значення, оскільки зберегли свою силу нормативні акти, які як норму тривалості робочого часу використовують саме робочий день. Крім того, робочий день залишається елементом режиму робочого часу, який використовується при поденному обліку робочого часу і при визначенні поняття надурочних робіт. [22,259]

Отже, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, а підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ст. 50 КЗпП.

2.1 Умови застосування скороченого робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

— для працівників віком від 16 до 18 років -- 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) -- 24 години на тиждень.

— Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку, тобто відповідно 18 і 12 годин на тиждень;

— для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовам праці, -- не більш як 36 годин на тиждень.

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва у загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, у середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, встановлюється скорочений робочий день або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати.

Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на 36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин. Цим працівникам за час звільнення від роботи оплачується 50 відсотків середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.

Графіки надання особам, які навчаються, скороченого робочого дня або скороченого робочого тижня затверджуються керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом і директорами відповідних шкіл. Керівники підприємств можуть надавати без шкоди для виробничої діяльності працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) і заочних школах, за їх бажанням у період навчального року один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих навчальних закладів, протягом десяти навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або здачі державних екзаменів надається щотижнево при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімальної.

При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні загальної кількості вільних від роботи годин.

На період десяти навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або здачі державних екзаменів працівникам за їх бажанням може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається за їх бажанням протягом чотирьох років навчання один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його у розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати.

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу встановлюється не більше як 36 годин на тиждень. Перелік працівників, для яких скорочується тривалість робочого часу, визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Право на скорочений робочий день мають робітники, інженерно-технічні працівники і службовці, професії і посади яких передбачені у виробництвах і цехах у відповідних розділах Списку незалежно від того, до якої галузі народного господарства належать ці виробництва і цехи.

Робочий день скорочується лише за ті дні, коли працівники працювали з шкідливими умовами праці не менше половини скороченого робочого дня.

При зазначенні у Списку «постійно зайнятий» або «постійно працюючий» робочий день для таких працівників скорочується лише тоді, коли вони фактично зайняті на роботі з шкідливими умовами праці протягом усього скороченого робочого дня.

Якщо професії чи посади працівників не зазначені в Списку, але працівник в окремі дні роботи працював з шкідливими умовами праці, йому повинен у ці дні встановлюватись робочий день такої тривалості, яка передбачена для працівників, постійно зайнятих на таких роботах.

Скорочений робочий день встановлений для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До таких працівників віднесені лікарі, учителі, викладачі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів тощо.

Для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, визначених для використання праці таких осіб, встановлюється 36-годинний робочий тиждень.

Такої ж тривалості встановлений робочий день для інвалідів по зору І та ІІ груп, які працюють на державних підприємствах, інвалідів- сліпих, які працюють в навчально-виробничих підприємствах республіканського товариства сліпих, для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, що створені з колишніх промислових артелей та артелей інвалідів, члени яких мали право на скорочений робочий день відповідно з правилами, що діяли в промисловій кооперації.[27,272]

Отже, скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством.

Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня.

Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної плати. Робота, яка виконується в нічний час, оплачується в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною, галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

2.2 Неповний робочий час

Неповний робочий час -- законодавче або договірне зменшення загальновстановленої норми робочого часу з оплатою праці, що пропорційна відпрацьованому періоду або залежна від фактичного виробітку.

Види неповного робочого часу:

— неповний робочий день (щоденна тривалість роботи зменшується на певну кількість годин);

— неповний робочий тиждень (щоденна тривалість роботи зменшується на кількість робочих днів за нормальної тривалості робочого дня).

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються такими самими правами, як і особи, що працюють на умовах повного нормального робочого часу (вихідні дні, відпустка, робота зараховується в трудовий стаж та ін.). На умовах неповного робочого часу часто працюють сумісники. Неповна тривалість робочого часу може бути визначена як тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості, або як неповний робочий тиждень.

Отже, він може встановлюватись шляхом зменшення як тривалості робочого дня, так і тривалості робочого тижня. Такий робочий час встановлюється відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом.[31,312]

Приймати працівників на роботу з неповною тривалістю робочого часу або встановлювати такий режим роботи пізніше можуть керівники всіх підприємств, незалежно від їх відомчої належності. Встановлення такого режиму роботи є правом власника або уповноваженого ним органу. В окремих випадках, передбачених законом, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок, за бажанням працівника, приймати на роботу з неповним робочим днем або переводити на такий режим окремі категорії працюючих.

До них закон відносить вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно з медичним висновком; інвалідів війни, інвалідів інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу їм рекомендрвано медично-соціальними експертними комісіями (МСЕК); учасників Вітчизняної війни.

Мінімальна або максимальна тривалість неповного робочого часу законодавством не визначена.

Тому норма робочого часу і період роботи протягом доби чи тижня визначаються тільки за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

У разі необхідності керівник підприємства має право прийняти на одну посаду двох працівників. Досягнута угода не може бути змінена в односторонньому порядку.

Режими праці, що можуть встановлюватись при роботі з неповним робочим днем, передбачають скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні робочого тижня, скорочення кількості робочих днів на тиждень при збереженні нормальної тривалості щоденної роботи, а також скорочення тривалості щоденної роботи на певну кількість робочих годин при одночасному скороченні кількості робочих днів на тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою чотирьох годин, а робочого тижня -- меншою 20-24 годин відповідно при п'яти- і шестиденному тижні.

Прийняття на роботу з режимом неповного робочого часу нічим не відрізняється від звичайного прийняття на роботу. Інструкція про порядок ведення трудових книжок не передбачає внесення до них записів про режим робочого часу, в трудовій книжці робиться лише відмітка про прийняття на роботу.

Праця в умовах неповного робочого дня (в цьому полягає його відмінність від скороченого робочого часу) оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку. Премія в цих випадках нараховується в загальному порядку.

На осіб, прийнятих на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня, повністю поширюється трудове законодавство. Так, на загальних підставах відбувається зарахуванням їм трудового стажу, надається відпустка, у разі тимчасової непрацездатності виплачується допомога. Але при обчисленні середнього заробітку для оплати відпустки, як і для оплати за час хвороби, береться фактичний заробіток працівника.

Прийнятим на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня працівникам, що переробили понад норму часу, встановлену угодою між сторонами трудового договору, переробіток надурочної роботи не становить, якщо тривалість його не перевищує нормальної тривалості робочого часу, встановленої ст. 50 КЗпП.

Тому праця при такому переробітку оплачується в одинарному розмірі по фактичному виробітку або за відпрацьований час. Тільки у випадках, коли працівник виконує роботу на вимогу власника або уповноваженого ним органу понад встановлену тривалість робочоґо часу, його праця оплачується за нормами оплати надурочних робіт.[32,425]

Отже, неповна тривалість робочого часу може бути визначена як тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості, або як неповний робочий тиждень. Він може встановлюватись шляхом зменшення як тривалості робочого дня, так і тривалості робочого тижня.

2.3 Початок і закінчення роботи

Відповідно до ст. 57. визначення часу початку і закінчення щоденної роботи (зміни) відноситься до компетенції трудового колективу, який затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку, сторін колективного договору, власника і профспілкового органу [12,п.13]

Час початку і закінчення роботи (зміни) визначається на підприємствах, в установах, організаціях відповідно до законодавства. Законодавство визначає насамперед правила встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій. Режим роботи підприємств, установ, організацій визначає режим робочого часу працівників. [5]

Законодавство визначає такий порядок встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій:

1) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи розміщених на відповідній території підприємств, установ, організацій сфери обслуговування населення, незалежно від форми власності, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, які мають право вирішувати відповідні питання за погодженням із власником;

2) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що є в комунальній власності відповідних територіальних громад, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад; [6]

3) у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, виконкомах обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій) робота починається з 9 годин за київським часом, тобто за другим міжнародним годинним поясом [21]

В інших випадках власники самостійно визначають час початку і закінчення роботи підприємств та інші питання режиму їх роботи. Очевидно, тільки встановлений для органів виконавчої влади час початку роботи цих органів є одночасно і часом початку роботи більшості працівників цих органів. В інших випадках розбіжності між режимом роботи підприємства і режимом роботи працівників можуть бути. Вони можуть бути несуттєвими, а можуть досягати максимуму. Є безперервно діючі виробництва, які працюють цілодобово і без вихідних днів. Працівники в такому режимі працювати, природно, не можуть.

Цілком очевидно, що режим роботи слід диференціювати за категоріями працівників: керівник підприємства не повинен починати роботу одночасно з працівником, який прибирає його кабінет. Встановлення часу початку і закінчення роботи безпосередньо в колективному договорі не цілком би відповідало ст. 57 КЗпП. Однак можливо, щоб сторони колективного договору взяли на себе обов'язок підготувати зміни і належним чином удосконалили правила внутрішнього трудового розпорядку (у частині, яка стосується часу початку і закінчення роботи).

Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня (доби).3 п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку належить зробити висновок про те, що графіки змінності затверджуються саме в таких випадках. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніш як за 1 місяць до їх введення в дію.

В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і закінчення роботи не є постійним або вихідні дні надаються "за змінним графіком", передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний проміжок часу, на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня.

До початку роботи кожен працівник зобов'язаний відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) припинення роботи в порядку, встановленому на підприємстві безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника [12,п.16]

Отже, час початку і закінчення роботи (зміни) визначається на підприємствах, в установах, організаціях відповідно до законодавства. Законодавство визначає насамперед правила встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій. Режим роботи підприємств, установ, організацій визначає режим робочого часу працівників.

2.4 Облік робочого часу

Облік робочого часу -- це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і відпрацювання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо. Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотижневий і підсумований.

При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом тривалість щоденної роботи реалізується за розпорядком або графіком роботи без відхилень у кожний робочий день. Застосовується при 6-денному робочому тижні.

Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому тривалість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансується в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано норми. Обліковим періодом може бути тиждень, місяць, квартал. Підсумований облік робочого часу вводиться на безперервних виробництвах, коли за умовами виробництва не може бути збережено щотижневу норму робочого часу. Такий облік вводиться відповідно до спеціального законодавства, наприклад, для водіїв і кондукторів трамваїв, тролейбусів, автобусів; працівників будівельних організацій; працівників театрів; працівників сільського господарства та ін. У таких галузях приймаються спеціальні положення про робочий час і час відпочинку. На підставі цих актів рішення приймається на конкретному підприємстві за погодженням з виборним органом профспілки.

Забороняється застосовувати підсумований облік робочого часу для працівників-неповнолітніх; вагітних жінок; матерів, які годують груддю; для працівників зі шкідливими умовами праці, котрим встановлено скорочений робочий день, та ін. Працівникам, для яких встановлено підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності.

Працівники зобов'язані своєчасно виходити на роботу, додержувати встановленої тривалості робочого часу і використовувати його тільки для продуктивної праці. Водночас роботодавець зобов'язаний забезпечити умови для такої праці, надати необхідну сировину, матеріали для праці, забезпечити справність механізмів тощо.

Забороняється відволікання працівників від роботи для виконання громадських обов'язків і громадських справ. Не допускається залучати працівників до сільгоспробіт, до проведення зборів, семінарів, змагань, художньої самодіяльності тощо. [12,п19]

Роботодавець зобов'язаний вести облік робочого часу, при цьому окремо ведеться облік відпрацьованого і невідпрацьованого робочого часу. Окремо також ведеться облік надурочних робіт, відряджень, часу простою. До фактичного робочого часу належить не лише час безпосередньої роботи, а й час підготовки до роботи і закінчення роботи. До фактичного часу не включається проїзд від житла до роботи; час від прохідної до робочого місця; на реєстрацію приходу і виходу з підприємства, якщо таке правило встановлене.

Облік робочого часу ведеться у спеціальних табелях, а також у річних табельних картках. Облік організовується за однією з таких схем: карткова, жетонна, пропускна, рапортно-відомча. Він ведеться шляхом відмічання у табелях всіх явок або шляхом реєстрації відхилень (запізнень, неявок, надурочних робіт, простою).

Отже, обліком робочого часу -- є фіксування відомостей про явку працівників на роботу і відпрацювання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотижневий і підсумований.

При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період.

3. ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ДНЯ ЗГІДНО З КОДЕКСОМ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ ТА ПРОЕКТОМ ТРУДОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

З 2000 року в Україні точаться суперечки щодо ухвалення Трудового кодексу, який, на думку прихильників цієї ініціативи, має замінити чинний Кодекс законів про працю України (КЗпП України) від 10 грудня 1971 року № 322-УІІІ [35].

Як бачимо, це питання обговорюється вже понад десять років і досі є дискусійним. Особливо це стосується положень нового проекту Трудового кодексу, який взято за основу нині, реєстраційний номер № 1108 (далі - Проект ТК) щодо тривалості робочого дня. Вважаю, варто детальніше проаналізувати положення, які регулюють тривалість робочого дня у чинному КЗпП України та Проекті ТК.[36]

Зокрема, слід зауважити, що Україна - остання з країн СНД, де діє КЗпП, ухвалений ще 1971 року.

У Російській Федерації, наприклад, новий Трудовий кодекс схвалено 30 грудня 2001 року № 197-ФЗ [37], а новий Трудовий кодекс Республіки Казахстан - 15 травня 2007-го № 252-ІІІ [38].

У країнах Європи восьмигодинний робочий день був уведений ще після Першої світової війни Конвенцією Міжнародної організації праці 1919 року № 1. Натомість Україна досі не ратифікувала цю Конвенцію.[39]

Чинний КЗпП України (ст. 50) встановлює, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства й організації можуть при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Однак ст. 61 КЗпП України допускає запровадження робочого часу за обліковий період тривалістю не більше нормальної кількості робочих годин (ст. 50, 51) для безперервно діючих підприємств, установ, організацій, а також окремих виробництв, цехів, дільниць тощо, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу.

Отже, аналіз статей КЗпП України, які регулюють тривалість робочого часу, засвідчив, що робота, яка перевищує 40 (ст. 50) і 36 (ст. 51) годин є надурочною та має оплачуватися в подвійному розмірі. Згідно зі ст. 62 КЗпП України роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках.

Також у КЗпП України наявне поняття «обліковий період», однак детально воно не розкрите. При цьому, відповідно до п. 6 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138, обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць.

В окремих випадках застосовуються інші облікові періоди - декада (10 календарних днів місяця), квартал, півріччя, рік тощо. У сільському господарстві, наприклад у рільництві, може застосовуватися розрахунковий річний період (від початку весняно-польових до завершення осінньо-польових робіт).

Для окремих категорій працівників морського, річкового та залізничного транспорту обліковим періодом може бути тур (час від моменту явки на роботу для поїздки до явки на роботу для наступної поїздки). Отже, в трудовому законодавстві України немає чіткого регулювання поняття «обліковий період», що створює можливості для зловживання.[40]

Слід, зокрема, зауважити, що підсумований облік робочого часу тривалістю понад 8 годин зараз може бути встановлено лише за погодженням із профспілкою (ст. 61 КЗпП України).

У Проекті ТК відповідно до ст. 131, нормальна тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень. Також передбачена можливість меншої тижневої норми робочого часу. Тобто, на перший погляд, особливих змін не відбулося.

Однак за детального аналізу я виявляю низку дуже спірних положень.

Зокрема, в ст. 139 Проекту ТК зазначено, що колективним договором нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), тривалість щоденної роботи може бути продовжена, але не більш як до 10 годин за умови дотримання тижневої норми робочого часу, визначеної законом.

Тривалість щоденної роботи в межах робочого тижня має бути, як правило, однаковою. На мою думку, така норма не є виваженою. Таке положення не узгоджується з нормами залучення працівників до надурочних робіт (ст. 149-153 Проекту ТК), застосування яких може здійснюватися за певною процедурою і з відповідною оплатою (ст. 232 Проекту ТК).

Також ч. 3 ст. 143 Проекту ТК встановлено, що максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не має перевищувати 12 годин.

За наявності письмової згоди працівника допускається встановлення більшої тривалості щоденної роботи, якщо характер та умови праці передбачають періоди, коли працівник перебуває на роботі, очікуючи часу початку виконання роботи та коли працівник має можливість відпочивати протягом зміни. Як зазначають експерти, за таких умов роботодавцю дається свобода для маніпуляцій у застосуванні підсумованого обліку робочого часу [41].

У свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 143 Проекту ТК максимальна тривалість робочого часу протягом тижня не має перевищувати 48 годин. Так, наприклад, при п'ятиденному робочому тижні працівник будь-які два дні на тиждень має 12-годинний робочий день, а три дні, що залишилися, - 8-годинний. Тобто норма ч. 4 ст. 143 Проекту ТК обмежує дію норми ч. 3 ст. 143 Проекту ТК про застосування 12-годинного робочого дня.

За наявності ж достатніх підстав колективним договором нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації, є можливість встановлювати більшу тривалість роботи протягом тижня.

Такими підставами можуть бути вахтовий метод організації праці, а також, якщо виконання роботи залежить від природно-кліматичних умов (друге речення ч. 4 ст. 143 Проекту ТК). Тобто фактично у Проекті ТК немає обмеження щодо максимальної тривалості робочого тижня при підсумованому обліку робочого часу за наявності зазначених вище підстав.

У ч. 5 ст. 143 Проекту ТК також зазначено, що робота в понаднормовий робочий час у певні періоди за підсумованим обліком робочого часу компенсується меншою тривалістю робочого часу в інші періоди або наданням додаткових вихідних днів у межах облікового періоду. Однак «мати право» на компенсацію не означає «реалізувати це право» на практиці.

Скорочена тривалість робочого часу на сьогодні не може перевищувати 36 годин на тиждень для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці та для осіб віком від 16 до 18 років, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень (ст. 51 КЗпП України). Така сама норма зберігається і в Проекті ТК, окрім норми, яка стосується робочого часу учнів..»

Тривалість робочого часу учнів, які працюють у вільний від навчання час, згідно ч. 4 ст. 132 Проекту ТК, не може перевищувати 12 годин на тиждень для осіб віком до 16 років і 18 годин на тиждень для осіб віком від 16 до 18 років. Законами також може встановлюватися скорочений робочий час для окремих категорій працівників (учителів, лікарів тощо).

Виникають також питання щодо правової природи нормативних актів роботодавця, які мають односторонній порядок, хоча і повинні бути погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації.

На відміну від них колективний договір має двосторонній характер і породжує права та обов'язки як для роботодавця, так і для працівника. Тобто колективний договір спрямований на дотримання рівноваги між цими двома сторонами трудових відносин. Крім того, посилення значення колективних договорів і угод на рівні підприємств є однією з рекомендацій Світового банку для України у сфері реформування законодавства з питань зайнятості [42].

Отже, проаналізовані нововведення щодо тривалості робочого часу, які запропоновані Проектом ТК, загалом погіршують становище працівника, якщо взяти до уваги значну гнучкість робочого часу. Адже це може мати різні наслідки для працівника. Тому доцільніше більш чітко прописати положення Проекту ТК щодо тривалості робочого часу з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій, таких як МОП та Світовий банк.

праця законодавство тарифікація

ВИСНОВКИ

Виконавши курсову роботу я дійшла до таких висновків:

Робочий час - це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці та виконувати свої трудові обов'язки обумовлені трудовим договором. Для робочого часу характерне його державно-правове регулювання. Відповідно до ст. 45 Конституції України, максимальна тривалість робочого часу визначається законом.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень ( ст. 50 КЗпП).

Види робочого часу:

а) нормальний; б) скорочений; в) неповний.

Скорочений робочий час встановлюється законом:залежно від умов праці - для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами (36 год на тиждень);залежно від суб'єктів:ля працівників віком від 16 до 18 років (36 год на тиждень); для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) (24 год на тиждень);.тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу для осіб певного віку. Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Неповний робочий час встановлюється, на відмінну від скороченого, за угодою між працівником і власником. Режим робочого часу - це розподіл праці й відпочинку працівників на підприємстві, в установі, організації протягом доби чи іншого календарного періоду та встановлений порядок організації роботи підприємства. Для зміцнення трудової дисципліни, охорони праці, зростання продуктивності праці важливе значення має облік робочого часу. Розрізняють такі види обліку робочого часу: поденний, щотижневий і підсумований. Для забезпечення повноцінного регулювання робочого часу виникає необхідність у прийнятті Трудового кодексу України. Детально аналізуючи інститут робочого часу згідно проекту Трудового кодексу, я виявила низку спірних положень, а саме:

...