Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Наука кримінального права, її зміст та задачі

Кримінально-правова наука - це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн. Отже, предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права (de lege lata), я також положень майбутнього кримінального закону (de lege ferenda). Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює практику судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики. Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять своє відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (в межах закону) тій мірі, котру пануюча в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином враховується законодавцем, наприклад, при встановленні більш суворого покарання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судді є одним із законодавчих критеріїв загальних начал призначення покарання (ст.39 КК). Наука кримінального права вивчає кримінальне законодавство і результати досліджень у цій сфері науковців зарубіжних країн, узагальнює найбільш важливі і нові положення, робить відповідні висновки, які використовуються у законотворчому процесі в Україні.

Поняття, предмет кримінального права України.

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права -- це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків.

Таким чином, кримінальне право як галузь права -- це система, сукупність юридичних норм (а по суті -- законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

українській мові іноді цю галузь права називають «карне право» -- слово «кара» -- це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).

Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

Основне завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров`я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров`я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння - це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин - спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

2. Поняття кримінального закону, його риси та значення

Кримінальний закон - це законодавчий акт Верховної Ради України (5 квітня 2001 р., був прийнятий новий КК, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р), який містить у собі норми, що встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності, чи кримінальну відповідальність за певні діяння з вказівкою покарання, яке може бути застосовано за їх вчинення, або відміняють гаку відповідальність, що існувала раніше.

У кримінальному законі може міститись одна чи кілька норм кримінального права. Таким чином, кримінальне право складається із сукупності кримінальних законів і становить їх систему. Кримінальний закон, на відміну від інших галузей права є єдиним джерелом кримінального права (а ні підзаконні акти, а ні судові прецеденти не є таким джерелом); тільки він (закон) встановлює злочинність і караність діяння, на підставі чого суддя (суд) застосовує до особи, що вчинила це діяння, покарання, яке, в свою чергу, породжує стан судимості.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні - це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні - це законодавчий акт ВР України, який містить одну, кілька або систему взаємопов`язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.

Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути.

Основним національним джерелом кримінального законодавства є КК України, де сукупність кримінально-правових норм об`єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним є КК 1960р. із численними доповненнями і змінами.

Джерелом кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід`ємну частину національного законодавства України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995.

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

3. Загальна характеристика кримінального законодавства України

Згідно з ч. 1 ст. 3 Кримінального кодексу законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України і загальновизнаних принципах та нормах міжнародного права.

Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р., набрав чинності з 1 вересня 2001 р.) має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Учасниками кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а, з іншого - держава, що виступає в особі уповноважених на те органів - органи дізнання, досудового слідства, прокуратура, суд.

Дані органи мають право і зобов'язані притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і застосувати до неї покарання чи вжити інші кримінально-правові заходи.

Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана понести покарання та інші обмеження, пов'язані з кримінальною відповідальністю, і має право вимагати, щоб її відповідальність повністю відповідала положенням кримінального закону.

На території України першим правовим актом, що містив норми про відповідальність за злочини, була Руська Правда Ярослава Мудрого (1016 р.).

Кримінальний кодекс України (КК) складається із Загальної та Особливої частин.

До Загальної частини включено норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.

В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини.

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємопов'язані і складають єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті - до статей розділу VI Загальної частини, в якому регламентована відповідальність співучасників.

КК поширює свою дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за КК, належать усі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та громадян, які за законами України та міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України.

Громадяни України, що вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за українським законодавством, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду та території України.

Громадяни України, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі.

Норми КК діють у часі за такими правилами. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі й на осіб, які відбувають покарання. Закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має.Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

4. Побудова кримінального закону, структура статей кримінального кодексу

Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і КК. Кожна частина КК поділяється на глави: у Загальній частині їх 5, в Особливій -- 11. Кожна глава має назву та об`єднує сукупність статей, які теж мають назви. У свою чергу, майже кожна стаття складається з частин, якими є кожен окремий абзац статті. Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають літерні або цифрові позначки. При посиланні на закон вказуються й індекси цих пунктів. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п.”а” ст.93, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин -- у стані сп`яніння, буде мотивуватися з посиланням на п.11 ст.41, а якщо злочин було вчинено за наявності пом`якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п.6 ч.1 ст.40. Деякі статті КК мають дуже специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз`ясняють певні терміни закону і теж можуть мати частини (абзаци). Наприклад, у ст.81 є примітка, яка в ч.1 вказує критерії визнання вчиненого розкрадання державного або колективного майна повторним, а в ч.2 та ч.3 визначає поняття розкрадання у великому та особливо великому розмірах. Водночас пояснення термінів, що вживаються у кримінальному законі, дається і в окремих частинах (абзацах) певної статті Особливої частини КК. Наприклад, у ч.3 ст.164 дається визначення таких понять, як істотна шкода та тяжкі наслідки, якщо вони були спричинені злочинними діями посадової особи; в ч.4 ст.164 -- визначається великій розмір хабара; в ч.5 ст.164 -- розкривається поняття повторного злочину, вчиненого посадовою особою, а в ч.6 ст.164 дається визначення понять вимагання хабара. У кінці КК -- перелік майна, що не підлягає конфіскації.

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими нормами, то вони включаються до КК у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов`язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер.

Кримінально-правова норма, яка і всяка правова норма, має трьохланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.

5. Поняття та види диспозицій статей особливої частини КК

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв'язані та взаємообумовлені і являють собою єдину систему кримінально-правових норм. Заборонювальні норми Особливої частини КК діляться на диспозицію та санкцію.

Диспозиція - це та частина норми-заборони Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у КК розрізняють чотири види диспозицій: просту, описову, бланкетну і відсильну.

Простою вважається диспозиція, яка тільки називає суспільно небезпечне діяння, не розкриваючи його змісту (ч. 1 ст. 369 КК).

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину (ч. 1 ст. 185 КК).

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативних актів, що не є кримінальними законами (законів, наказів, правил, статутів, положень тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ч. 1 ст. 286 КК.

Відсильною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону (ст. 365 відсилає до ст. 364, в якій дається визначення "службової особи").

Санкція - це частина норми - заборони Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції. Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: відносно визначену та альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вишу межу (ч. 2 ст. 200 КК).

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, із яких суд може призначити тільки одне (ч. 1 ст. 185 КК).

Види умисного вбивства за пом'якшуючих обставин (статті 116-118 КК)

До привілейованих видів умисного вбивства, тобто умисних вбивств, вчинених за пом'якшуючих обставин, належать: 1) умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 2) умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); 3) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Цим видам умисних вбивств властиві загальні ознаки умисного вбивства (див. ст. 115 КК), проте кожний з них має свою відповідну специфіку, яка розкривається в кримінально-правових нормах і постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи".

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК). Цей вид умисного вбивства характеризується проявом не лише умислу, а й особливого емоційного стану винного - його сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом), тобто короткочасною інтенсивною емоцією, яка значною мірою знижувала здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. Від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб'єкта.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Протизаконність насильства означає, що потерпілий не мав згідно із законом права за таких обставин застосовувати таке насильство.

Систематичне знущання - це особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою, образа дією, словом чи жестом, які мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер (приміром, постійні цькування чи глум над потерпілим, безжалісне або грубе поводження з ним, цілеспрямоване висміювання певних вад особи та ін.). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб (скажімо, публічні цинічні зневажливі вислови, нецензурна лайка, плювання в обличчя, зривання одягу з оголенням інтимних частин тіла тощо).

Склад злочину, передбаченого ст. 116 КК, має місце лише у випадку, якщо умисел на вбивство виник раптово у стані фізіологічного афекту, і був виконаний, коли винний ще перебував у такому стані. Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Таке умисне вбивство вчиняється тільки матір'ю щодо своєї власної новонародженої дитини, якщо це відбувається під час пологів або одразу ж після них. Протягом певного нетривалого проміжку часу особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями. Вчинення цих дій через деякий час після пологів слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство малолітньої дитини, оскільки новонароджена дитина саме і є такою.

Співучасники у вбивстві матір'ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118). Відповідальність за цей злочин настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. Обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

При перевищенні меж необхідної оборони винний діє з мотивів захисту від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. У разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин, і доставити її відповідним органам влади.

6. Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність - це з'ясування та визначення змісту Кримінально-правових норм. Тлумачення дозволяє: встановити відношення закону до конкретного злочину, і це важлива умова його правильного застосування, необхідний елемент судової діяльності.

Види тлумачення закону про кримінальну відповідальність:

1) за суб'єктом - залежно від того, який орган чи фізична особа виконує тлумачення;

2) за обсягом - по визначенню меж дії закону, по співвідношенню тексту закону і кола діянь, на які поширюється його чинність.

За суб'єктом тлумачення поділяється на:

* легальне (офіційне);

* автентичне;

* доктринальне (наукове);

* судове.

Всі ці види тлумачення кримінального закону, окрім доктринального мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими для виконання. Доктринальне взагалі передбачає різні точки зору науковців, практиків на певні проблеми і може не співпадати з офіційним чи судовим. Воно допомагає працівникам суду та правоохоронних органів з'ясовувати зміст і значення кримінального закону і правильно застосувати його в слідчій і судовій практиці.

За обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, тлумачення поділяється на:

* буквальне;

* поширювальне;

* обмежувальне.

Теорія кримінального права розрізняє також тлумачення кримінального закону за іншими способами, а саме:

* філологічне (граматичне);

* логічне;

* системне;

* історичне.

Суб'єкти тлумачення - це органи або особи, які дають тлумачення кримінального закону в межах їх повноважень.

Обов'язкове тлумачення кримінального закону здійснюють:

1) Конституційний Суд;

2) Пленум Верховного Суду України

3) інші суди всіх рівнів(по конкретних кримінальних справах).

Не обов'язкове тлумачення кримінального закону здійснюють:

1) науковці: окремі або в межах науково-дослідних установ;

2) практики (слідчі, дізнавачі, адвокати) - по конкретних кримінальних справах;

3) будь-які інші особи (побутове тлумачення).

7. Поняття, система та принципи кримінального права

Кримінальне право Укр.- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до винних осіб, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Норми КП поділяються па дві частини - Загальну (ЗЧ) і Особливу (ОЧ).

В ЗЧ включені норми, що визначають:

завдання,

принципи та основні інститути кримінального права.

Вони закріплюють:

підстави кримінальної відповідальності,

чинність кримінального закону в просторі і часі,

поняття злочину і його види,

осудність і неосудність,

форми вини,

співучасть,

покарання і його види,

порядок застосування окремих видів покарання,

правила їх призначення,

регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання,

погашенням і зняттям судимості,

особливості відповідальності неповнолітніх.

ОЧ - містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів.

Принципи кримінального права - це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві.

Види принципів:

1) загальноправові, притаманні всім галузям права,

2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права.

Загальноправові (закріплені в Конституції):

1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території;

2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

3) принцип верховенства права;

4) принцип рівності громадян перед законом;

5) принцип законності.

6) принцип гуманізму та справедливості права.

Спеціальні принципи:

1) законності;

2) гуманізму;

3) особистої відповідальності за наявності вини;

4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності;

5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності;

6) принцип економії кримінальної репресії.

Система ЗЧ КК складається із таких розділів: I. Загальні положення. II. Закон про кримінальну відповідальність. ІІІ. Злочин, його види та стадії. IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину). V. Вина та її форми. VI. Співучасть у злочині. VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів. VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння. IX. Звільнення від кримінальної відповідальності. X. Покарання та його види. XI. Призначення покарання. XII. Звільнення від покарання та його відбування. XIII. Судимість. XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

8. Дія кримінального закону у часі, просторі, за колом осіб. Зворотна сла кримінального закону

Дія Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на наступних принципах:

1) територіальний полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Винятком є так звані особи, які володіють дипломатичним імунітетом.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його на території України було:

- почато;

- продовжено;

- закінчено;

- припинено.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (ч. 2, З ст. 6 КК);

2) національний (громадянства) - полягає в тому, що громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, котрі вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Якщо вказані вище особи, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, Вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 7 КК);

3) універсальний (космополітичний) - полягає в тому, що згідно ст. 8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в України та вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами;

4) реальний - полягає в тому, що згідно тієї ж ст. 8 КК іноземці або особами без громадянства, що не проживають постійно в України, підлягають в Україні відповідальності за КК України якщо вони вчинили передбачені цим кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність означає, що приписи цього закону у певних випадках поширюються на право відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Згідно ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює криміна-льну відповідальність, не мас зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Закон, який частково пом'якшує відповідальність, або частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність (ч. 3 ст. 5 КК).

8. Дія кримінального закону у просторі та за колом осіб. Місце скоєння злочину

Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність - це поширення його дії на відповідну територію країни. Згідно із КК: «Особи, які вчинили злочини на території Укр., підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом».

Територією держави розуміється її:

* суходольний простір -- земна територія;

* водний простір -- внутрішні води і територіальні в межах 12 морських миль;

* повітряний простір над державними межами -- на висоті до 35 км.;

* надра;

* військові і торговельні судна у відкритому морі;

* повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

* космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

* трубопроводи;

* підводні кабелі і нафтові морські вишки;

* території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Особи:

громадяни держави, іноземці;особи без громадянства (апатриди);

особи з подвійним громадянством (біпатриди);

усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Злочин вважається вчиненим на території Укр., коли:

¦ він початий, продовжений, закінчений або припинений на території Укр.;

¦ він початий за межами Укр., а дії, що утворюють його об'єктивну сторону, здійснені на території Укр.;

¦ дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території Укр.;

¦ коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території Укр.



10. Поняття злочину та його ознаки

Злочин як протигромадське діяння характеризується цілою низкою властивих йому ознак. Окремі з них є основними, при відсутності яких діяння не може бути визнано злочином, інші - факультативними (необов'язковими). Основні ознаки поділяються на: а) ті, котрі відрізняють злочин від ін соц діянь, і б) ті, котрі відрізняють один злочин від іншого. Загал ознаками кожного злочину є: 1) суспільна небезпека Ознака суспільної небезпеки притаманна не тільки злочинам, але і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки останніх набагато менш значна. Злочини відрізняються від інших правопорушень підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння.2) Протиправність найтіснішим образом зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним вираженням. Злочином визнається тільки таке суспільне діяння, що передбачене в кримін праві. 3) винність, що виражається в намірі необережності особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, крим відповідальності і покаранню не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так називане об'єктивне зобов'язання, тобто визнання злочинним і кримінально карним діяння особи, що не бажала, не передбачала і по обставинах справи не могла передбачати настання небезпечних наслідків, чужо принципам кримінального права і правосуддя.4)караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню (ст.2 УПК). У силу конкретних обставин (ст.50, 51 КК) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину.

Відмінність злочинів від інших правопорушень. Розрізняються злочини і правопорушення за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому, а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об'єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства. Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються, в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків.

11. Поняття та види одиничних складів злочинів

Множинність злочинів -- це вчинення особою (або особами-співучасниками) двох або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину. Видами множинності є повторність, сукупність і рецидив злочинів (статті 32, 33, 34 КК).

Для з'ясування сутності множинності злочинів необхідно визначити поняття одиничного злочину та його різновидів.

Одиничним є злочин, який передбачений кримінальний законом як одиничний самостійний склад злочину. Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

Прості одиничні злочини -- це злочини в яких одній дії (бездіяльності) відповідає один наслідок або однією дією спричинюється декілька наслідків. Прикладом простого одиничного злочину є крадіжка (ст. 185): однією дією -- таємним викраденням чужого майна спричиняється один наслідок -- майнова шкода власнику. Крадіжка є злочином з матеріальним складом (передбачає діяння, наслідок і причинний зв'язок між ними). Простим одиничним злочином може бути і злочин з усіченим складом, наприклад -- погроза вбивством (ст. 129), коли закон передбачає, що особа вчиняє лише одну дію -- погрозу вбивством, причому існують реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Простими одиничними злочинами є й ті злочини, склад яких охоплює вчинення одного діяння з кількома наслідками. Крім того, в юридичній конструкції складу простих одиничних злочинів може бути передбачено можливість вчинення злочину одним з кількох можливих діянь.

Наступним видом одиничних злочинів є ускладнені одиничні злочини. Для них характерним є складніша структура складу. До числа ускладнених одиничних злочинів відносяться: триваючі, продовжувані, складені та ті, що кваліфікуються за наслідками злочини.

Триваючий злочин -- це ускладнений одиничний злочин, який починається дією або бездіяльністю особи і триває безперервно впродовж певного часу. Прикладами триваючих злочинів є: окремі види незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами -- ст. 263 (особа незаконно придбала і зберігає вогнепальну зброю), незаконне зберігання з метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин -- ст. 307 (особа незаконно зберігає впродовж тривалого часу наркотичні засоби), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів -- ст. 212 та інші.

При триваючому злочині особа вчиняє один раз певну дію і впродовж тривалого часу перебуває безперервно в злочинному стані. Для цього виду злочинів характерним є неспівпадання моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій.

Завершення триваючого злочину може бути зумовлене різними обставинами: як об'єктивними, так і суб'єктивними. Об'єктивні обставини -- це такі події, що не залежать від волі винної особи. До їх числа можна віднести викриття особи у вчиненні злочину, дії сторонніх осіб, якими припинено вчинювання злочину особою (наприклад викрадення у винного іншою особою наркотичних засобів). Суб'єктивні обставини -- це свідомі дії винної особи, якими вона припиняє злочинну поведінку: позбувається зброї, яку незаконно зберігала, з'явлення з повинною до правоохоронних органів та інше.

Продовжуваний злочин -- це злочин, який складається з декількох тотожних злочинних діянь, що характеризуються єдністю умислу. Кримінальний закон (ч. 2 ст. 32 КК) визначає продовжуваний злочин як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Таким чином, можна виділити такі ознаки продовжуваного злочину:

він складається з двох або більше самостійних, тобто віддалених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

всі ці діяння об'єднані єдиним наміром.

Прикладом продовжуваного злочину можна вважати крадіжку, яку винний вчинив в декілька етапів: розібрав верстат і виніс його по частинах з території підприємства. Кожна з дій винного містить всі ознаки крадіжки, але закон розглядає ці дії як один єдиний склад злочину і він кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Початком продовжуваного злочину є вчинення першого з кількох тотожних діянь. Закінченням продовжуваного злочину є вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення, єдиної мети, якої прагнула досягти винна особа.

Слід відрізняти триваючі й продовжувані злочини, основним критерієм для такої диференціації є наявність двох і більше самостійних злочинних діянь, що свідчать про вчинення продовжуваного злочину, а не триваючого, який полягає у безперервному триванні вчинення особою злочину.

Складений злочин -- це злочин, який складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють одиничний злочин. Мова йде про об'єднання в один склад кількох злочинних діянь, які самі по собі вже є самостійними злочинами. Наприклад, зґвалтування з застосуванням тілесних ушкоджень кваліфікується лише за ч. 1 ст. 152 КК і не потребує додаткової кваліфікації за заподіяння тілесних ушкоджень. Основними ознаками складеного злочину є:

два і більше злочинних діяння;

кожне з цих діянь утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину.

Складений злочин є одиничним злочином, який охоплюється ознаками однієї статті (або частини статті) КК.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками -- це злочини, склад яких передбачає настання двох наслідків -- основного і похідного. Ці наслідки настають послідовно один за одним в результаті вчиненого особою діяння. Прикладом такого злочину є заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Тут має місце вчинення особою діяння, яке є причиною основного наслідку -- тілесного ушкодження і вже внаслідок отриманого тісного ушкодження настає смерть. В таких злочинах можлива змішана форма вини, наприклад, умисел відносно заподіяння тілесного ушкодження, і необережність відносно смерті.

Кожен одиничний злочин кваліфікується за однією статтею КК, а якщо в статті кілька частин -- то за однією з частин статті КК.

12. Класифікація злочинів

провадиться за суб'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпеки. Об'єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини КК і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. Усі злочини в Особливій частині КК поділені на групи за об'єктом посягань, що важливо для визначення підслідності, підсудності, обумовлює ефективність боротьби зі злочинністю на певних етапах розвитку суспільства.Найперше всі злочини слід поділити на дві групи: умисні та необережні. У КК називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Ст.7 дає вичерпний перелік злочинів, віднесених до тяжких. Визнання особи винною у вчинені такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо. Показником суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.Крім категорії тяжких в КК називаються особливо тяжкі злочини (ст.24, 25) та злочини, що не являються великої суспільної небезпеки (ст.10, 51). Переліку діянь, віднесених до останніх КК не містить. Лише стосовно звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності на підставі ст.51 КК передбачено, що таке звільнення допускається лише в справах про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м'яке покарання. Проте віднесення цього положення на інші види звільнення від кримінально ї відповідальності на підставі ст.51 (передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, застосування примусових заходів виховного характеру, передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу) було б неправильним. Дати формалізований перелік злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, неможливо та й недоцільно, оскільки такі злочини - це не конкретний вид, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину. Аналіз ст.24, 25 КК, де йдеться про особливо тяжкі злочини, та ст.7-1 КК дозволяє зробити висновок, що до таких належать: а) умисні злочини, передбачені ст.7-1 КК; б) ті, за які законом передбачене максимальне покарання.У теорії кримінального права злочини поділяються на 4 групи: 1)невеликої тяжкості; 2)середньої тяжкості; 3) тяжкі; 4) особливо тяжкі.

13. Поняття складу злочину та його значення

Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу. Візьмемо, приміром, такий порівняно розповсюджений злочин, як крадіжка особистого майна громадян (ст.140 КК). Ознаками крадіжки є: а) викрадення особистого майна громадян, тобто зазіхання на чужу власність; б) таємний характер викрадення; в) здійснення викрадення навмисно, при наявності корисливого мотиву і мети заволодіти чужим майном і розпорядитися їм як своїм власної; г) здійснення розкрадання особою, яка досягла 14-літнього віку і здатною усвідомлювати свої дії і керувати своїми вчинками (осудною). Для визнання крадіжки, зробленої при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.140 КК), необхідна, крім того, один з наступних ознак: а) заподіяння значного збитку потерпілому; б) здійснення крадіжки за попередньою змовою групою осіб; в) здійснення крадіжки повторно. Обов'язкові ознаки крадіжки, названі вище, є необхідними елементами складу цього злочину. Вони відрізняють крадіжку від інших злочинів, у тому числі і від злочинів проти особистої власності громадян. Так, крадіжка відрізняється від грабежу (ст.141 КК), у першу чергу за ознакою таємності викрадення чужого майна. Крадіжка особистого майна громадян відрізняється від крадіжки державного чи колективного майна (ст.81 КК) за ознакою приналежності майна, що викрадається, в окремих громадян, або ж у держави чи громадській організації. Всі інші ознаки крадіжки (здійснення її чи удень уночі, здійснення її в чи селі в місті, у чи застосуванням без застосування технічних засобів і т.д.) на склад злочину не впливають. Однак у процесі попереднього розслідування необхідно виявити, досліджувати ці ознаки, тому що без них картина зробленого злочину була б неповної, не відбивала б усього злочину, подій, що відбувалися при його здійсненні.

Елементи складу злочину та їх загальна характеристика

Склад злочину, як це згадувалось, є сукупністю об'єктивних та суб'єктивних ознак, об'єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Це є система, що має свою внутрішню структуру (елементи, їх співвідношення та взаємозв'язок) і як системне утворення вона повинна досліджуватись методами системного аналізу.

Теорія кримінального права називає ці групи елементами складу злочину:

- об'єкт злочину;

- об'єктивна сторона злочину;

- суб'єкт злочину;

- суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину - те, на що посягає злочин. Об'єкт злочину визначає суспільну небезпечність злочину, адже саме йому в процесі вчинення злочину завдається шкода, або він ставиться під загрозу заподіяння такої шкоди.

Об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси. Це може бути національна безпека, життя, здоров'я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін. Предмет злочину - явища матеріального світу, через які (шляхом впливу на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину. Ними можуть виступати тілесна сутність людини, матеріальні цінності (майно, гроші) та ін.

Об'єктивна сторона злочину -- форма поведінки особи за допомогою якої здійснюється посягання на об'єкт злочину. Згідно з описанням цієї поведінки кримінальним законом вона може бути дією або бездіяльністю. До обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину належить діяння (дія або бездіяльність). Факультативними ознаками об'єктивної сторони складу злочину є шкідливий наслідок, викликаний вчиненим діянням, причинний зв'язок між діянням та наслідком, час, місце, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого згідно із КК України, настає кримінальна відповідальність. Загальний вік кримінальної відповідальності, визначений КК України - 16 років. За деякі, особливо небезпечні злочини передбачена кримінальна відповідальність після досягнення 14-річного віку. За деякі злочини кримінальна відповідальність настає після досягнення більшого віку. Злочин може бути вчинений тільки фізичною особою - людиною. Не можуть виступати як суб'єкт злочину тварини та юридичні особи. Однак і не кожна людина може бути суб'єктом, а лише осудна - тобто така, яка усвідомлює характер власної поведінки та здатна керувати нею.

Таким чином, ознаками суб'єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність.

Суб'єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), яку вона вчинила, та шкідливих наслідків своєї поведінки. Обов'язковою ознакою цього елементу складу злочину є вина, яка може виступати у формі умислу або необережності. Факультативними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають мотив, мета та емоційний стан винного.

За юридичною сутністю відповідно до конструкції складу злочину ознаки складу поділяються на дві групи:

- основні (обов'язкові);

- факультативні (необов'язкові).

Обов'язкові ознаки визначають наявність чи відсутність самого складу злочину. У разі відсутності хоча б однієї з основних ознак відсутнім визнається склад злочину в цілому. При цьому слід розуміти, що потрібна 100% наявність всіх без будь-якого винятку основних ознак злочину. Відсутність хоча 0,001% характеристики якоїсь з основних ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому.

Необов'язкові ознаки визначають другорядні характеристики об'єктивної та суб'єктивної сторін вчиненого злочину та особи винного. Вони можуть впливати на вид та розмір покарання, але жодним чином не визначають наявність або відсутність складу злочину як такого.

У деяких випадках необов'язкові (факультативні) ознаки вводяться законодавцем безпосередньо в конструкцію складу конкретного злочину (напр., ст. 185 ч. 4 КК «Крадіжка», в якій способу вчинення цього злочину -- таємному - надано обов'язкове значення). У такому випадку вони стають обов'язковими (конструктивними) ознаками, які за загальним правилом, визначають наявність чи відсутність складу злочину як такого.

14. Види складів злочинів

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки: 1) основний склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин; 2) кваліфікований склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами; кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї і тієї ж самої частини статті Особл частини кримін закону, утворюють один кваліфікований склад злочину; 3) привілейований склад злочину - фіксує різновид злочину певного виду з пом'якшуючими обставинами. Класифікація юрид складів за особливостями конструкції їх об'єктивної сторони: Матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Формальний склад злочину - не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Усічений склад злочину - момент закінчення злочину пов'язується в вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юрид склад розбою. Формально-матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як альтернативу інш елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій - формальним.Класифікація за моментом закінчення злочину: у матеріальному складі - це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному - час вчинення діяння, у формально-матеріальному - можливі обидва варіанти. Класифікація юр складів за способом їх описання в кримін законі: простий склад злочину - склад, "специфічна" частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї ж самої форми вини; складний склад злочину - склад, "специфічна" частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Напр.: вимагательство (ст.144), умисне знищення або пошкодження державного або колективного майна (ст.89), виготовлення, придбання, зберігання або збуту отруйних і сильнодіючих речовин (ст.229).

...