Військові злочини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Центральна спілка споживчих товариств

УКООПСПІЛКА

Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж

Циклова комісія юридичних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право України»

на тему:«Військові злочини»

Виконав студент

III курсу, групи Ю - 42

Васьківський Олександр Леонідович

Керівник Лелюх Юрій Володимирович

Рівне - 2011



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки військових злочинів

Розділ 2. Загальна характеристика військових службових злочинів

Розділ 3. Недбале ставлення до військової служби та його відмежування від суміжних складів військових службових злочинів

3.1 Об'єкт злочинного посягання

3.2 Суб'єкт злочин

3.3 Об'єктивна сторона

3.4 Суб'єктивна сторона

3.5 Кваліфіковані склади злочину

Розділ 4. Загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби

4.1 Поняття злочину проти встановленого порядку несення військової служби

4.2 Порівняльна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за чинним КК та КК 1960 року

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

Військові злочини - це злочини проти встановленого порядку несення військової служби, вчинення військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних та спеціальних зборів.

Головною метою мого дослідження є систематизація, поглиблення та закріплення теоретичних знань, а також вивчення, розробка, встановлення закономірностей розвитку науки про злочини, а саме військових, та актуальність цієї науки на сучасному етапі розвитку.

Об'єктом роботи є військові службові злочини.

Предметом дослідження є військові злочини, їх загальні, специфічні закономірності вчинення, їх сутність, типи, форми та механізми.

Методи які використовувалися у дослідженні моєї роботи є такі:

· загальнонауковий метод для точного розуміння та тлумачення, вивчення та аналізування теми роботи.

· також присутній філософський метод у сукупності із іншими методами.

· порівняльний метод для співвідношення понять.

· історичний метод для вивчення історії виникнення злочинів

В останнє десятиріччя відбулися істотні зміни в політичному, соціальному, економічному житті нашої держави. Україна стала незалежною країною, яка поступово набуває ознак демократичної, соціальної і правової держави. На підставі Конституції України протягом останніх п'яти років активно здійснюється процес розвитку законодавства. Зокрема, значно змінився зміст законодавчих актів, що регулюють питання несення військової служби, визначають завдання Збройних Сил та інших військових формувань, функції, структуру і компетенцію правоохоронних органів України тощо.

5 квітня 2001 р. Верховною Радою України прийнято новий Кримінальний кодекс України, яким суттєво змінені підстави кримінальної відповідальності за військові злочини, вчинені службовими особами. Сьогодні на розгляді Верховної Ради України знаходяться проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України, інші законопроекти, які після їх остаточного прийняття мають вплинути на застосування Кримінального кодексу України (КК).

На жаль, не можна сказати, що питанням відповідальності військових службових осіб за військові злочини була приділена належна увага українськими юристами-науковцями. На рівні розділів і глав у монографіях, коментарях і посібниках, а також наукових статей ці питання розроблялись В.А. Клименком, В.О. Навроцьким, Г.І. Чангулі, А.Ш. Якуповим, деякими іншими науковцями. В останні п'ять років був опублікований лише один посібник, спеціально присвячений військовим злочинам, захищені дві кандидатські дисертації, які прямо стосуються вказаних питань.

Відсутністю ґрунтовних наукових розробок і зумовлюється актуальність обраної теми дослідження.

Метою даної кваліфікаційної роботи є з'ясування поняття та особливостей такого складу злочину, як недбале ставлення до військової служби. військовий злочин службовий законодавство

Враховуючи зазначене, основними завданнями даної роботи будуть наступні:

- визначити загальну характеристику військових службових злочинів, надати порівняльну характеристику даної категорії злочинів за чинним КК та КК 1960 року;

- охарактеризувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки недбалого ставлення до військової служби;

- проаналізувати особливості кваліфікації недбалого ставлення до військової служби і особливості застосування до військових службових осіб окремих положень Загальної та Особливої частини Кримінального кодексу України;

- дослідити відмінність недбалого ставлення до військової служби від інших суміжних з ним складів злочинів.



Розділ 1. Поняття та ознаки військових злочинів

Стаття 401 ККУ:

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.[c.123]

1. На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового злочину визначене безпосередньо в законі (ч. 1 ст. 401). Проте, у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від інших. Водночас, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину.

До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні:

1) об'єкт посягання -- встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;

2) суб'єкт -- військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів,

3) кримінальна протиправність -- визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приватного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і посягали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями ЗС або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеціальної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажімо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою кваліфікуються як загальнокримінальні злочини) [11].

Встановлений порядок несення та проходження військової служба (військовий правопорядок) -- це сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства. До складу цього порядку належать: порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами ЗС та інших військових формувань; порядок виконання військового обов'язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни [37, с.708].

Для того щоб зрозуміти, чи було посягання на порядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов'язок діяти певним чином, або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.

Суб'єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у ЗС України та інших військових формуваннях. Військова служба -- це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни . Видами військової служби є:

а) строкова військова служба;

б) військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин;

в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

г) військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу;

д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

е) військова служба осіб офіцерського складу за призовом;

ж) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до ЗС та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.

Правовий статус курсанта школи прапорщиків залежить від того, був він зарахований до такої школи під час проходження строкової військової служби чи військової служби за контрактом, а також від того, чи було йому до зарахування в школу прапорщиків присвоєно сержантське звання.

Військове формування -- це створена відповідно до законодавства сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у випадку озброєної агресії, збройного конфлікту або загрози нападу шляхом безпосереднього ведення військових (бойових) дій.

Крім ЗС, військовими формуваннями є ПВ, внутрішні війська МВС, війська ЦО, УДО, війська урядового зв'язку та інші підрозділи Служби безпеки України.

Військовими формуваннями, відповідно до виконуваних ними функцій, завдань, їхньої структури та інших критеріїв, не можуть визнаватися такі формування, як, скажімо, державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості, відомча воєнізована охорона на залізничному транспорті та їм подібні.

Військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі ЗС чи інших військових формувань. Згідно з законодавством України вони періодично призиваються на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори. Військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військовослужбовців: вони приймають на зборах військову присягу, їм присвоюються військові звання, вони носять військову форму одягу та відзнаки військовослужбовців, як і військовослужбовці, поділяються на рядовий сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів офіцерський склад, мають однакові з військовослужбовцями права й обов'язки, що випливають з умов військової служби, тощо. [7, с.70].

На навчальні збори військовозобов'язані залежно від їх розряду призиваються два чи три рази на строк до двох чи до одного місяця щоразу, на перевірні -- в період між навчальними на строк до десяти днів, а на спеціальні -- на строк до двох місяців в разі прийняття Президентом України рішення про введення в Україні чи окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації

В окремих нормах розділу XIX Особливої частини КК як суб'єкти злочину вказуються лише військовослужбовці (ч. ч. 2 і 3 ст. 407, ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 410, ст. 431), у т.ч. військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 413). Якщо ж конкретна норма розділу XIX Особливої частини КК прямо вказує лише на військовослужбовця як суб'єкта відповідного злочину, цій нормі не можна давати розширювальне тлумачення. Відтак, законодавцем зроблено винятки Із загальної норми (ч. 1 ст. 401) про те, що військові злочини вчинюються як військовослужбовцями, так і військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (перевірних) або спеціальних зборів.

У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.

Так, за змістом Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” поняття “проходження військової служби” не охоплює собою поняття “проходження зборів і а останнє є дише видом виконання військового обов'язку в запасі. Тому військовозобов'язані можуть виконувати лише окремі обов'язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407-409). Військовозобов'язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше -- назавжди). За цими ж причинами військовозобов'язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов'язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов'язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов'язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов'язаних другого розряду -- одного місяця, термін перевірних зборів для всіх військовозобов'язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів -- двох місяців. Тому військовозобов'язані звичайно і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337.

Подібними причинами пояснюється і відсутність відповідальності військовозобов'язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов'язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов'язані за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі.

Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов'язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у т.ч. злочинів, передбачених.ст. ст. 427, 429-435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов'язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.

За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу чи розбою, привласнення, вимагання військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем військовозобов'язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби -- за статтями розділу XVII Особливої частини КК.

За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407-410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429-435, військовозобов'язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.[3, с.18].



Розділ 2. Загальна характеристика військових службових злочинів

Необхідною умовою успішного виконання Збройними Силами України покладених на них задач є правильна, чітка робота апарату військового управління, практична діяльність командирів, начальників, службових осіб армії і флоту. В сучасних умовах, коли у військовій справі вирішальна роль належить переважно колективним видам зброї і успіх застосування її залежить від умілих і злагоджених дій багатьох людей, коли все більш зростають вимоги до всіх сторін військового управління і постачання військ, особливо важливо удосконалювати стиль роботи командирів, військових службових осіб всіх категорій, розпорядливість і чіткість в їх повсякденній діяльності. Від цього багато в чому залежить подальше підвищення рівня бойової готовності військ. Збройні Сили України мають у своєму розпорядженні політично зрілих, підготовлених у військовому і технічному відношенні офіцерів і генералів, які віддані народу України, здатні вирішувати складні задачі постійної бойової готовності армії і флоту, ведення бойових дій за всіма правилами військової науки і мистецтва [13, c. 407]. Підготовка і виховання командних кадрів, безмежно відданих народу, здатних уміло керувати військами, є предметом особливої турботи української держави та її народу.

В цілях успішного функціонування органів військового управління, законами, військовими статутами, положеннями, настановами, інструкціями і іншими нормативними правовими актами, встановлені правила, що регламентують їхню діяльність, визначені права і обов'язки командирів (начальників), всіх службових осіб армії і флоту. Так, наприклад, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає права і обов'язки основних службових осіб полку і його підрозділів.

Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

· наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

· наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

· забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

За своїми військовими званнями начальниками є:

· сержанти і старшини - для рядових і матросів однієї з ними військової частини;

· прапорщики і мічмани - для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини;

· молодші офіцери - для сержантів, прапорщиків і мічманів однієї з ними військової частини і старшин, рядових і матросів;

· старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2 рангу, майор, капітан 3 рангу - для прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів;

· генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генерал-майори, контр-адмірали, полковники, капітани 1 рангу - для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів;

· генерали армії України, генерал-полковники, адмірали - для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів [4].

Норми, що регламентують організацію і керівництво військовим господарством, права і обов'язки військових службових осіб по його веденню, порядок господарської діяльності частин і з'єднань, визначаються Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 16.07.97). Положення про фінансове господарство регламентує порядок діяльності службових осіб, їх права і обов'язки по забезпеченню військових частин і з'єднань грошовими коштами. Точна правова регламентація роботи органів військового управління, кожної військової службової особи - важливий засіб, покликаний забезпечити правильну, чітку і злагоджену роботу апарату військового управління. Порушення правил, встановлених законами, військовими статутами і іншими правовими актами, невиконання покладених на військових службових осіб державних обов'язків або неналежне, халатне відношення до них, зловживання наданими їм правами, перевищення влади, безрозсудне використання її всупереч інтересам військової служби можуть заподіяти шкоду нормальній діяльності апарату військового управління, бойовій і політичній підготовці особового складу, організації служби, постачанню військ, а в бойовій обстановці - виконанню бойового завдання. Залежно від характеру, ступеня небезпеки і тяжкості наслідків, такі порушення можуть представляти собою або дисциплінарну провину, або військовий службовий злочин [19].

Відповідальність за військові службові злочини була встановлена з перших років існування ще Радянських Збройних Сил.

Так, Кримінальний кодекс УСРР 1922 року передбачав дисциплінарну і кримінальну відповідальність за «перевищення військовим начальником меж наданої йому влади або його бездіяльність» (ст. 206).

Цей склад передбачався також в ст. 12 Положення про військові злочини 1924 року, проте в його ознаки були внесені деякі зміни і доповнення. Замість терміну «військовий начальник» для позначення суб'єкта військового службового злочину вжито поняття «особа командного, адміністративно-господарського або політичного складу». Встановлена відповідальність не тільки за перевищення і бездіяльність влади, але і за «зловживання правами».

В Положенні про військові злочини 1927 року містилися три статті, які передбачали військові службові злочини: зловживання владою, перевищення влади, бездіяльність влади або халатне відношення до служби (ст. 7 ПпВП); перешкоджання начальником використанню підлеглими (або їхніми сім'ями) пільг і переваг, встановлених для військовослужбовців і членів їхніх сімей (ст. 18 ПпВП); протизаконне використання начальником свого підлеглого для особистих послуг (ст. 19 ПпВП) [17, c. 856].

Нині діючий Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, а також недбале ставлення до військової служби, бездіяльність військової влади

У разі здійснення військовослужбовцями - начальником або службовою особою іншого службового злочину (наприклад, отримання хабаря, службового підлогу) відповідальність наступає на загальних підставах, по статтях КК, що передбачають ці злочини.



Розділ 3. Недбале ставлення до військової служби та його відмежування від суміжних складів військових службових злочинів

3.1 Об'єкт злочинного посягання

Ст. 423-426 КК України встановлюють відповідальність за «зловживання військової службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423), перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), недбале ставлення до військової служби (ст. 425) та бездіяльність військової влади (ст. 426), якщо ці дії заподіяли істотну шкоду.

Як виявляється з приведеного тексту ст. 423-426 КК України передбачають чотири військових службових злочини. Об'єднання нами чотирьох різних складів злочинів в одну групу обумовлюється тим, що ці склади мають ряд загальних, схожих і співпадаючих ознак, що відносяться перш за все до об'єкту і суб'єкту посягання, а також до деяких рис об'єктивної сторони злочину.

КК України не дає повного опису всіх ознак кожного з сформульованих в ній складів. Але оскільки ці склади є спеціальними по відношенню до відповідних загальних службових злочинів, то при юридичному їх аналізі слід виходити з тих положень, які містяться в статтях кримінального кодексу, що розкривають ознаки зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади, недбалості [22, c. 201].

Об'єктом злочинів, що розглядаються, є встановлений в Збройних Силах України порядок здійснення службових функцій військовими начальниками, всіма військовими службовцями, правильна діяльність органів військового управління, що відповідає інтересам військової служби і забезпечення постійної високої бойової готовності військ. Не всяке порушення службовою особою армії і флоту порядку несення військової служби може утворити склад даних видів злочинів. Якщо, наприклад, службова особа вчиняє непокору, самовільне залишення частини або інше діяння, що не є посяганням на нормальну діяльність органів військового управління, на порядок здійснення функцій військових службових осіб, то може йтися не про злочин, передбачений ст. 423-426 КК, а про правопорушення іншого характеру. Безпосереднім об'єктом окремих військових службових злочинів може бути особа військовослужбовця, охоронювані законом права і інтереси військовослужбовців або військове майно. В подібних випадках військова службова особа, скоюючи порушення своїх службових обов'язків і наносячи шкоду особі, військовому майну, техніці пошукової частини, тим самим здійснює замах на правильну діяльність органів військового управління, оскільки в їх задачу входить забезпечення прав особи, законності і статутного порядку, збереження частини матеріальних засобів, що знаходяться у розпорядженні військових, і т. ін.

3.2 Суб'єкт злочину

Відповідно до ст. 423-426 КК суб'єктом військового службового злочину може бути військовий начальник або службова особа. Поняття начальника розкрите в Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України.

По своєму службовому становищу начальниками є військовослужбовці, що посідають певну посаду і мають підлеглих по службі, хоч б тимчасово. При сумісному виконанні служби військовослужбовцями, не підлеглими один одному, коли їх службові відносини не визначені, начальником є старший з них за посадою, а при рівних посадах - старший за військовим званням. Начальниками військовослужбовці можуть бути і по своєму військовому званню (Статут внутрішньої служби).

Начальники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, є в той же час і службовими особами. Але службовими особами можуть бути також військовослужбовці, що не є начальниками [18, c. 1054]. Це - військовослужбовці, що займають постійно або тимчасово в частинах, установах і закладах Збройних Сил України, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків або виконують такі обов'язки у вказаних частинах і установах по спеціальному повноваженню командування. До службових осіб відносяться, наприклад, такі військовослужбовці, як санітарний інструктор, писар підрозділу, завідуючий складом військової частини, завідуючий діловодством штабу, і т. ін. Солдати, матроси, курсанти військових училищ, що не виконують по службі вказаних обов'язків, не можуть бути визнані військовими службовими особами. Не є службовою особою, наприклад, солдат, якому доручено начальником отримати на складі і тимчасово зберігати в учбових цілях військове майно, або курсант, уповноважений одержувати секретну літературу для проведення учбових занять. Згадані військовослужбовці хоча й виконують певні обов'язки по службі, але не наділені повноваженнями начальника або військової службової особи, не мають підлеглих, не мають права віддавати наказу. Їхні обов'язки не пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

У випадку кримінально караного порушення такими особами покладених на них по службі обов'язків вони можуть притягатися до відповідальності не по статті про військові службові злочини, а на підставі іншої статі КК, залежно від характеру і ознак скоєного. Слід підкреслити, що суб'єктами даного злочину можуть бути не будь-які службові особи, що є військовослужбовцями, а лише ті з них, які входять до складу апарату військового управління, виконують функції військових службових осіб. Щоб вирішити питання про приналежність того або іншого військовослужбовця до числа військових службових осіб, треба звернутися до відповідних актів військового законодавства, де визначені їхні функції, права і обов'язки, або проаналізувати фактично виконувані даною особою функції, покладені на неї компетентним начальником. Службова особа громадської організації не може бути суб'єктом військового службового злочину, якщо вона не входить до складу органів військового управління. Наприклад, військовослужбовець Л., будучи скарбником каси взаємодопомоги військовій частині, злочинно зловживав повноваженнями скарбника [14, c. 811]. Суд не угледів в даному діянні складу військового службового злочину. Тут відсутній не тільки властивий військовому злочину об'єкт посягання, оскільки дії Л. направлені не проти встановленого порядку несення військової служби, а проти нормальної діяльності громадського органу, але і відсутній суб'єкт військового службового злочину, оскільки скарбник каси взаємодопомоги не входить до складу органів військового управління.

За точним розумінням ст.ст. 423-426 КК суб'єктом зловживання і недбалого ставлення до служби може бути як начальник, так і будь-яка військова службова особа, а суб'єктом бездіяльності або перевищення влади - тільки начальник, тобто особа, що наділена владними повноваженнями, правом віддавати підлеглим накази, вимагати їхнього виконання, застосовувати заходи примусу.

3.3 Об'єктивна сторона

З об'єктивної сторони військові службові злочини можуть виражатися як у дії, так і в бездіяльності. В тому і іншому випадках мається на увазі діяння, що є порушенням конкретних прав або обов'язків, порядку здійснення покладених на військову службову особу службових функцій.

Щоб встановити, чи порушені начальником, службовою особою їх службові права або обов'язки, необхідно звертатися до законів, статутів, наказів Міністра оборони, положень, інструкцій, в яких визначені ці права та обов'язки, встановлений порядок діяльності даного органу військового управління [2, c. 266].

Розглянемо об'єктивну сторону кожного із злочинів, вказаних в ст.ст. 423-426 КК.

Зловживання владою або службовим становищем характеризується тим, що начальник, службова особа скоює діяння, що полягає у використанні свого службового становища всупереч інтересам військової служби.

Конкретні форми зловживання владою або службовим становищем можуть бути найрізноманітнішими: віддача підлеглому наказу, що суперечить інтересам військової служби, незаконна видача документів, використання в особистих інтересах послуг підлеглих, порушення порядку використання фінансових і матеріальних коштів, застосування незаконних методів дії відносно підлеглих, заплутування звітності для приховання недостачі або інших упущень по службі і т. ін.

Необхідною ознакою зловживання є зв'язок вчиненого діяння із службовим становищем начальника або службової особи. Склад зловживання буде в наявності лише при умові, якщо буде встановлено, що службова особа використала своє службове становище. За відсутності цієї ознаки немає і даного складу.

При зловживанні владою або службовим становищем військова службова особа формально діє в межах своєї компетенції, але надані їй права, службове становище використовує в шкоду справі [1, c. 97]. Її дії протиправні, коли вони не тільки не викликалися службовою необхідністю, але і суперечили інтересам військової служби.

Отже, у справах даної категорії необхідно ретельно встановлювати, суперечила чи не суперечила дана дія інтересам військової служби. При визначенні того, чи відповідали дії винного інтересам військової служби, слід керуватися вимогами законів, статутів, інструкцій і інших підзаконних актів, інтересами зміцнення військової дисципліни, бойової готовності, охорони встановленого в Збройних Силах порядку несення військової служби, а також охорони прав військовослужбовців і інших громадян.

Бездіяльність влади з об'єктивної сторони є невиконанням начальником своїх обов'язків по службі, невикористання наданих йому владних повноважень. Вона можлива тільки у сфері управління. На відміну від зловживання і перевищення влади, бездіяльність може бути виражатись тільки у формі нездійснення службовою особою дій, які вона зобов'язана було в силу свого службового становища зробити на користь військової служби.

Суспільна небезпека злочинної бездіяльності влади в умовах армії може бути значною. Це пов'язано із специфікою військової організації. У військовій службі, особлива на навчаннях, в бойовій обстановці, як ні в якій іншій справі, необхідні рішучі, швидкі дії начальників, від яких може залежати успіх бою, доля багатьох людей. Злочинне нездійснення службовою особою дій, які в даній обстановці вона повинна була і могла вчинити, може нанести істотну шкоду.

Інтереси захисту Батьківщини, говориться в Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, зобов'язують начальника рішуче і твердо вимагати дотримання військової дисципліни і порядку і не залишати без дії жодної провини підлеглого. Начальник, що не прийняв заходів дії для відновлення порядку і дисципліни, несе за це відповідальність [23, c. 134].

При притягненні до кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність влади, розслідуванні і судовому розгляді справ цієї категорії, необхідно ретельно з'ясовувати, чи зобов'язана була дана особа на користь військової служби виконати вказані дії і чи були для цього реальні можливості.

Об'єктивна сторона перевищення влади полягає в здійсненні начальником дій, явно, тобто безперечно, очевидно, виходять за межі прав і повноважень, наданих йому законом, військовим статутом або іншим актом військового управління. Особливість перевищення влади полягає в тому, що винна особа незаконно скоює дії, які входять в компетенцію іншого, вищестоящого начальника, або можуть бути вчинені даним начальником, але за наявності особливої обстановки, певних умов, яких в даний момент не було. Складом перевищення влади охоплюються і такі дії начальника, які не мають права вчинити жодна службова особа і ні за яких обставин (наприклад, нанесення побоїв підлеглому). Проте подібні дії можуть бути кваліфіковані як перевищення влади тільки у випадку, якщо відносно потерпілого даний начальник наділений певними владними повноваженнями, за межі яких він і вийшов. У випадках, коли в результаті перевищення влади заподіяна смерть або тяжкі тілесні ушкодження, скоєне повинне кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів, оскільки такі діяння не охоплюються одним тільки складом військового службового злочину [3, c. 300]. На відміну від бездіяльності перевищення влади може здійснюватись тільки у формі активної дії.

Для наявності об'єктивної сторони перевищення влади необхідно, щоб вчинені дії були пов'язані з виконанням службових, владних функцій начальника, які явно виходили за межі його прав і повноважень або якщо й входили в його компетенцію, але вчинені за відсутності певних умов, при яких дана дія визнається правомірною.

Наприклад, військовослужбовець К, будучи начальником патруля (службовою особою, що наділена певними владними повноваженнями), застосував зброю проти військовослужбовця, що знаходився в самовільній відсутності і намагався ухилитися від затримання, внаслідок чого наступила смерть потерпілого. Чи були тут підстави, умови для правомірного застосування зброї?

Згідно ст. 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зброя в умовах мирного часу може застосовуватись тільки у виняткових випадках, що не терплять зволікання, коли дії непідкорення явно направлені на зраду Батьківщині; зрив бойової задачі або створюють реальну загрозу життя начальника, інших військовослужбовців або цивільних осіб. Застосування зброї є крайнім заходом і допускається, якщо всі інші заходи, вжиті начальником, виявилися безуспішними або коли по умовах обстановки вжиття інших заходів виявиться неможливим.

Жодної з викладених умов при здійсненні вказаної дії начальником патруля К, не було. Дії К. не можна розцінити і як затримання злочинця, оскільки встановлено, що К., стріляючи у втікаючого солдата, не мав відомостей про те, що цей солдат вчинив який-небудь злочин. Тому дії К. є перевищенням влади. Військова колегія Верховного Суду України визнала правильним засудження К. по статтях, що передбачають відповідальність за військовий службовий злочин і умисне вбивство [21, c. 317].

Недбалість представляє собою неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов'язків унаслідок недбалого або несумлінного до них відношення. Для недбалості характерне неправильне, недбайливе або невчасне виконання покладених на службову особу обов'язків, тяганина, бездушшя, бюрократичне, формальне відношення до свого службового обов'язку, до потреб і запитів людей. Командир частини, наприклад, зобов'язаний знати потреби підлеглих, піклуватися про матеріально-побутове забезпечення і збереження здоров'я підлеглого йому особового складу, проводити заходи щодо техніки безпеки, а також по попередженню аварій і катастроф.

Начальник фінансового постачання зобов'язаний, зокрема, вести облік, звітність по фінансовому господарству, перевіряти підзвітних осіб, щодня звіряти грошові суми в грошовому ящику з даними обліку і т. ін. Погане, недбале, несумлінне виконання цих обов'язків може спричинити серйозні наслідки і заподіяти істотну шкоду військовій частині.

Недбале ставлення до служби, як це показує судова практика, найчастіше виражається в неналежному веденні обліку, поганої організації зберігання військового майна, що приводить до розкрадань, недостач і псування матеріальних цінностей, в неправильному виконанні службовою особою обов'язків по керівництву експлуатацією військової техніки, по забезпеченню безпеки учбових стрільб, зберігання вибухових речовин, що призводить до аварії і нещасних випадків з людьми, і т. ін.

Слід мати на увазі, що до об'єктивної сторони зловживання, перевищення і бездіяльності влади, а також недбалого ставлення до служби, відносяться і такі ознаки, як систематичність вчинених дій, спричинення істотної шкоди. Ці ознаки в цілях зручності викладу будуть охарактеризовані нижче.

3.4 Суб'єктивна сторона

З суб'єктивної сторони одні військові службові злочини можуть бути вчинені умисно, для інших характерною формою вини є необережність. У разі спричинення істотної шкоди необхідно, розрізняти психічне ставлення винного до вчиненої ним дії (бездіяльності) і до шкідливих наслідків, що наступили в результаті цього діяння. Коли діяння вчинено з корисливих мотивів або іншої особистої зацікавленості, необхідною ознакою суб'єктивної сторони є відповідні мотиви і цілі.

Зловживання владою або службовим становищем завжди вчиняється тільки умисно. Винний усвідомлює, що, скоюючи незаконні дії, він використовує своє службове становище всупереч інтересам військової служби і бажає вчинити ці дії. Що ж до наслідків, які можуть наступити в результаті зловживання, то по відношенню до них вина може бути умисною або необережною.

Наприклад, командир підрозділу М., маючи в своєму розпорядженні автомашину частини, після виконання службового завдання використав цю машину в своїх особистих цілях для поїздки до своїх знайомих і перевезення сторонніх людей. При цьому М. розпивав разом з своїм підлеглим - водієм автомашини - горілку, що призвело до грубого порушення водієм правил безпеки руху, спричинило тяжкі наслідки [13, c. 490].

В даному випадку командир підрозділу усвідомлював незаконність своїх дій і бажав їх чинити. У відношенні ж заподіяної шкоди - поранення людей і пошкодження автомашини - вина його є необережною. Він не передбачав подібних наслідків, але міг і винен був їх передбачати.

Інший приклад. Начальник складу військової частини сержант З, бажаючи покрити недостачу по іншому складу тієї же частини, де завідуючим був його приятель, передав останньому на період ревізії різне майно, не замислюючись над тим, як і коли буде повернено незаконно передане майно. В результаті в сержанта З. утворилася недостача майна на значну суму. Тут вина сержанта З. відносно незаконних дій - передачі майна - виступає у формі прямого умислу, а відносно наслідків - у формі непрямого умислу, оскільки, як видно з матеріалів справи, він передбачав можливість неповернення з різних причин відданого ним в інший склад майна, свідомо припускав такі наслідки і, отже, припускав утворення недостачі майна по увіреному йому складу.

Можлива вина відносно шкідливих наслідків і у формі прямого умислу.

Наприклад, якщо начальник, зловживаючи владою, з особистих спонукань позбавляє військовослужбовця наданих йому законом прав, то в наявності буде прямий умисел як щодо дій, так і відносно шкідливих наслідків - порушення прав, що охороняються законом, і інтересів військовослужбовця.

При бездіяльності влади вина може виражатися у формі умислу по відношенню до самої бездіяльності.

По відношенню до шкідливих наслідків характерною формою вини є необережність, але не виключається і умисел.

Перевищення влади - це діяння тільки умисне. Винний усвідомлює, що скоює дії, що явно виходять за межі наданих йому законом прав і повноважень. Відповідальність за перевищення влади не може наступити, якщо службова особа сумлінно помиляється і не усвідомлює, що скоювані нею дії виходять за межі її повноважень.

По відношенню до наслідків вина може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

При недбалому відношенні до служби вина виражається у формі необережності.

На відміну від зловживання, яке припускає тільки умисне здійснення протиправного діяння і умисел при якому направлений на використання службового становища винного всупереч інтересам військової служби, недбалість передбачає недбале або несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків. Винний не передбачав, що в результаті неуважності, поганого виконання ним своїх службових обов'язків можуть наступати суспільно небезпечні наслідки, але повинен був і міг їх передбачати або передбачав, але легковажно розраховував на їх запобігання [1, c. 98].

Для кримінальної відповідальності за військові службові злочини недостатньо встановити, що винний вчинив зловживання владою або службовим становищем, бездіяльність або перевищення влади, а також недбале ставлення до служби. Ці діяння, відповідно до КК розглядаються злочинами, якщо вони вчинені при наявності хоча б однієї з наступних ознак:

1) якщо вони заподіяли істотну шкоду,

2) якщо вони спричинили тяжкі наслідки,

3) якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Істотна шкода, про яку говориться в ст. 423-426 КК, може виражатися в нанесенні не будь-якого, а суттєвих збитків інтересам Збройних Сил, державних органів, громадських організацій, а також охоронюваним законом правам і інтересам військовослужбовців і інших громадян. Істотна шкода може характеризуватися такими, наприклад, наслідками, що наступили в результаті злочинних діянь, що розглядаються, як аварія або катастрофа військових машин, недостача, пошкодження або знищення військового майна, спричинення шкоди здоров'ю людей, зрив виконання задачі, поставленої перед підрозділом, частиною. Військовий службовий злочин може привести до ослаблення дисципліни в підрозділі, до порушення правильного матеріально-технічного постачання підрозділу, частини і т. ін.

Згідно примітки до ст. 423 КК істотною шкодою, якщо вона полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У всіх випадках встановлення істотної шкоди відповідальність за неї службової особи може наступити лише при умові, якщо між вчиненим нею порушенням службових обов'язків і заподіяною шкодою є причинний зв'язок [15].

Якщо для визначення ступеня або характеру заподіяної шкоди потрібні спеціальні пізнання, то у справі призначається відповідна експертиза.

3.5 Кваліфіковані склади злочину

Певною особливістю норм, включених у даний розділ, є диференціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу і обставин їх вчинення. Підвищується відповідальність та застосовуються більш суворі заходи покарання за вчинення окремих злочинів в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою чи у районі військових дій, із застосуванням зброї, якщо діяння спричинило тяжкі наслідки, групою осіб тощо. Це обумовлено підвищенням ступеню суспільної небезпечності діяння в умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців.

Воєнний стан -- це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень, згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Тобто це період фактичного перебування України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважається день і час оголошення про припинення військових дій. Якщо військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій [17, c. 844].

Бойова обстановка -- період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції). Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.

Поле бою -- це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником.

Район воєнних дій включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту.

До тяжких наслідків, як правило, належить відносити: зрив заходів щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля; зрив бойового завдання, операції; знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки; загибель людей; утрата управління військами; заподіяння істотної майнової шкоди та ін.

Водночас ч. 4 ст. 401 КК передбачає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 КК із застосуванням до неї заходів, передбачених «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України».

Про підстави та порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності див. коментар до ст. 44 КК (порядок застосування до військовослужбовців дисциплінарних заходів визначений у розділі III «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» від 24 березня 1999 p.).



Розділ 4. Загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби

4.1 Поняття злочину проти встановленого порядку несення військової служби

Злочинами проти встановленого порядку несення військової служби (надалі - військові злочини) визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів [12].

За відповідними статтями КК України за вчинення військового злочину несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань,

утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законодавством України [18].

На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового злочину визначене безпосередньо в законі (ч. 1 ст. 401 КК). Проте у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від інших. Разом з тим, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину.

До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні:

1) об'єкт посягання - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Відповідно до безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів:

а) проти порядку підлеглості і військової честі (статті 402-406);

б) проти порядку проходження військової служби (статті 407-409);

в) проти порядку користування військовим майном і його зберігання

(статті 410-414);

г) проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415-417);

д) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних

служб (статті 418-421);

е) проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422);

є) військові службові злочини (статті 423-426);

ж) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій

...