Військові злочини

(статті 427-433);

з) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними

конвенціями(статті 434-435) [37, с.605].

2) суб'єкт - військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів;

3) кримінальна протиправність - визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України [38, с.290].

За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приватного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і посягали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями збройних сил (ЗС) або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеціальної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажімо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою кваліфікуються як загальнокримінальні злочини).

Встановлений порядок несення та проходження військової служби (військовий правопорядок) - це сукупність таких, що виникають в процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства. До складу цього порядку входять: порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами збройних сил та інших військових формувань; порядок виконання військового обов'язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.

Для того щоб зрозуміти, чи було посягання на порядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов'язок діяти певним чином, або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у збройних силах України та інших військових формуваннях. Військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни.

Видами військової служби є:

а) строкова військова служба;

б) військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин;

в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

г) військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу;

д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

е) військова служба осіб офіцерського складу за призовом;

ж) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних сил та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.

Правовий статус курсанта школи прапорщиків залежить від того, був він зарахований до такої школи під час проходження строкової військової служби чи військової служби за контрактом, а також від того, чи було йому до зарахування в школу прапорщиків присвоєне сержантське звання.

Військове формування - це створена відповідно до законодавства сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканості у випадку озброєної агресії, збройного конфлікту або загрози нападу шляхом безпосереднього ведення військових (бойових) дій.

Крім Збройних Сил України, військовими формуваннями є Прикордонні війська України, внутрішні війська МВС України, війська Цивільної оборони України, Управління державної охорони України, війська урядового зв'язку та інші підрозділи Служби безпеки України.

Військовими формуваннями, відповідно до виконуваних ними функцій, завдань, їхньої структури та інших критеріїв не можуть визнаватися такі формування як, скажімо, державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості, відомча воєнізована охорона на залізничному транспорті і т. ін.

Військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі Збройних Сил України чи інших військових формувань. Згідно з законодавством України, вони періодично призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військовослужбовців: вони приймають на зборах Військову присягу, їм присвоюються військові звання, вони носять військову форму одягу та відзнаки військовослужбовців, як і військовослужбовці, поділяються на рядовий, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів, офіцерський склад, мають однакові з військовослужбовцями права і обов'язки, що випливають з умов військової служби тощо [33, с.85].

Не є військовозобов'язаними громадяни України, які включаються до складу миротворчого контингенту або направляються для участі в міжнародній миротворчій операції як миротворчий персонал, у зв'язку з чим попередньо проходять спеціальну підготовку у відповідних учбових центрах.

На навчальні збори військовозобов'язані, залежно від їх розряду, призиваються два чи три рази на строк до двох чи до одного місяця щоразу, на перевірочні - в період між навчальними на строк до десяти днів, а на спеціальні - на строк до двох місяців, в разі прийняття Президентом України рішення про введення в Україні чи окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

В окремих нормах розділу XIX Особливої частини КК як суб'єкти злочину вказуються лише військовослужбовці (ч. ч.2 і 3 ст. 407, ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 410, ст. 431), у тому числі військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 413). Якщо ж конкретна норма розділу XIX Особливої частини КК прямо вказує лише на військовослужбовця як суб'єкта відповідного злочину, цій нормі не можна давати розширювальне тлумачення. Відтак, законодавцем зроблено винятки із загальної норми (ч. 1 ст. 401) про те, що військові злочини вчинюються як військовослужбовцями, так і військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (перевірних) або спеціальних зборів [42; с.98].

У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.

Так, за змістом Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» поняття «проходження військової служби» не охоплює собою поняття «проходження зборів», а останнє є лише видом виконання військового обов'язку в запасі. Тому військовозобов'язані можуть виконувати лише окремі обов'язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407-409). Військовозобов'язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше - назавжди). За цими ж причинами військовозобов'язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов'язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов'язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов'язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов'язаних другого розряду -

одного місяця, термін перевірних зборів для усіх військовозобов'язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів - двох місяців. Тому військовозобов'язані зазвичай і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337 КК [12].

Подібними причинами пояснюється і відсутність відповідальності військовозобов'язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов'язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов'язані (як і військовослужбовці) за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному кратному розмірі.

Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов'язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у тому числі злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429-435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов'язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.

За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу), розбій, привласнення, вимагання військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем військовозобов'язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби - за статтями розділу XVII Особливої частини КК [12].

За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407--410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429-435, військовозобов'язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.

Слід також зазначити, що до військовозобов'язаних, як це випливає із ст. 58, ч. 2 ст. 60 і ст. 62, не можуть бути застосовані таки види покарань, як службові обмеження і тримання в дисциплінарному батальйоні. Крім того, арешт вони не можуть відбувати на гауптвахті. Разом з тим, до них, на відміну від військовослужбовців строкової служби, можуть бути застосовані громадські роботи і обмеження волі, а також, на відміну від усіх військовослужбовців - виправні роботи.

До інших осіб, визначених законом, треба відносити:

а) військовослужбовців військових прокуратур і відповідного управління Генеральної прокуратури України, військових судів і військової палати Верховного Суду України, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд'єгерської служби Державного комітету зв'язку та інформатизації України, які мають військові звання;

б) військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки, Управління державної охорони, Прикордонних військ України, які відповідно до законів України на час виконання певних завдань працюють на штатних посадах в інших установах, підприємствах, організаціях;

в) військовослужбовців, яких за їх згодою відряджено до органів виконавчої влади, на підприємства і в організації, що виконують роботу в інтересах оборони держави та її безпеки (наприклад, до Національного космічного агентства України, до апарату Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України тощо);

г) військовослужбовців адміністративного та професорсько-викладацького складу навчальних закладів, що входять до системи Міністерства освіти і науки України (Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті «Львівська політехніка» тощо);

д) військовослужбовців, які проходять службу в українських миротворчих контингентах - військових підрозділах Збройних Сил України, інших військових формувань, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військових підрозділах, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (українсько-польський спільний батальйон тощо);

е) військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань і цивільних установ України, які є миротворчим персоналом, направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту (військові спостерігачі, радники, штабні офіцери тощо);

ж) військовополонених, яких Україна тримає у полоні. Згідно з міжнародним законодавством, вони підкоряються законам, статутам і наказам, які діють в збройних силах держави, що тримає їх у полоні. Остання має право приймати судові заходи щодо будь-якого військовополоненого, котрий вчинить порушення цих законів, статутів чи наказів. Проте військовополонені не несуть відповідальності за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній. Крім того, виходячи з постулату, що представники іноземних держав не можуть бути представниками органів військового управління Збройних Сил чи інших військових формувань України, військовополонені, навіть офіцери та генерали, не є суб'єктами військових службових злочинів за КК України (у разі вчинення ними, наприклад, нестатутних методів впливу або насильства щодо інших військовополонених, які є підлеглими для них, вони можуть нести відповідальність за ч. 2 ст. 431 або за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи) [35; с.354].

Треба, однак, зазначити, що українські військовополонені, яких тримає інша держава - учасниця відповідної Конвенції, і в полоні залишаються військовими службовими особами України, оскільки законодавством України не визначено іншого, і за вчинення військових службових злочинів під час полону можуть нести відповідальність за ст. ст. 423-426 КК.

Незважаючи на те, що особи керівного та рядового складу органів міліції, податкової міліції та деяких інших державних органів за своїм соціальним і правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців, що в цих органах діють дисципліна та відносини підлеглості, близькі до військових, що для працівників цих органів встановлюються спеціальна форма одягу, схожа на військову, спеціальні звання тощо, все це не дає підстав прирівнювати зазначених осіб до військовослужбовців. Вказане стосується і осіб, які займають посади міністра оборони і його заступників, якщо ці особи є цивільними. Відповідно, такі особи не є суб'єктами військових злочинів. Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб'єктами військових злочинів військові ліцеїсти. Незважаючи на те, що вартову службу несуть працівники відомчої воєнізованої охорони, а вахтову - моряки торговельних суден, вони не є суб'єктами злочину, передбаченого ст. 418, так само як і суб'єктами інших військових злочинів.

Суб'єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» - після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) - для військовозобов'язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день призначення на посаду - для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України [24].

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу. Разом з тим особа, яка вчинила злочин проти встановленого порядку несення військової служби під час її проходження (військовозобов'язаний - під час проходження зборів), підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби (закінчення зборів)

4.2 Порівняльна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби за чинним КК та КК 1960 року

Нині діючий Кримінальний кодекс України (точніше його Особлива частина) вміщує перелік тридцяти чотирьох складів злочину, що охоплюються Розділом ХІХ „ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)” вказаного кодексу. Раніше цей розділ мав назву „ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ”.

Якщо говорити про порівняльну характеристику військових злочинів за Кримінальним кодексом 1960 року та діючим нині кодексом, то слід зазначити про зміну самого визначення злочину як такого. Так, згідно діючого Кримінального кодексу України (ст.11), злочином є передбачене цим кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Раніше визначення злочину містилося у ст. 7 КК і формулювалось як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну чи економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кримінальним законом діяння, яке посягає на правопорядок [12].

Слід відзначити, що деякі склади злочинів, які були виокремленні окремими статтями у Кримінальному кодексі 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі але об'єднані в один склад злочину , а отже містяться в одній статті Особливої частини. Так, наприклад, такі склади злочину як „ Погроза начальникові ” та „ Насильницькі дії щодо начальника ”, відповідно ст.ст.235 і 236 Кримінального кодексу 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі, а саме, у статті 405 „ Погроза або насильство щодо начальника ”.

Деякі склади злочину , які містились у Кримінальному кодексі 1960 року не були перенесені до положень нині діючого кодексу. Це стосується ст.237 „ Образа підлеглим начальника або начальником підлеглого ”, ст. 239 „ Самовільна відлучка ”, ст.242 „ Самовільне залишення частини в бойовій обстановці ”, ст. 244 „ Промотання або втрата військового квитка ”, ст.254-1 „ Халатне ставлення до служби ”.

Окремі військові злочини у порівнянні з їх визначенням Кримінальним кодексом 1960року, отримали нове „ звучання” у діючому законодавстві. Так, якщо стаття 243 Особливої частини раніше діючого кодексу мала назву „ Ухилення від військової служби шляхом членоушкодження або іншим способом ” то тепер даний вид злочину характеризується як „ Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом ”; стаття діючого раніше КК -„ Порушення статутних правил караульної служби ”, відповідає теперішній її інтерпретації „ Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання ”; положення статті „ Порушення правил несення бойового дежурства ” знайшли своє відображення у статті 420 „ Порушення статутних правил несення бойового чергування ”; норми статті 253 кодексу 1960року „Розголошення військової таємниці або втрата документів, що містять військову таємницю ” відобразились у новій нормі (ст.422) - „ Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості ”.

З'явились і нові склади злочинів (або ж виокремились у окремі статті Особливої частини), які не були передбачені у раніше діючому Кримінальному кодексі України (або були передбачені однією статтею КК, а на теперішній час представляють собою два самостійних склади злочину). Так якщо Кримінальний кодекс 1961року передбачав відповідальність лише за „Умисне знищення або пошкодження військового майна ” (ст.245 КК), то зараз КК України передбачає відповідальність і за „ Необережне знищення або пошкодження військового майна ”.

Отримала реалізацію стаття 410, яка передбачає склад злочину „ Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем ”. Такого складу злочину у раніше діючому Кримінальному кодексі не було [33; 33].

Висновки та пропозиції

На підставі вищевикладеного матеріалу можна зробити ряд наступних висновків та узагальнень:

У першому питанні я дослідив поняття та ознаки військових злочинів і визначив, що військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

У другому питанні визначено загальну характеристику військових злочинів і встановлено необхідні умови успішного виконання Збройними Силами України покладених на них задач до яких віднесено правильна, чітка робота апарату військового управління, практична діяльність командирів, начальників, службових осіб армії і флоту. Із спеціальним суб'єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов'язані деякі питання кваліфікації цих злочинів.

У третьому питанні характеризується недбале ставлення до військової служби, визначено суб'єкт та об'єкт злочину, а також ознаки військових злочинів.

У четвертому питанні дається загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби та визначається їх кваліфікація.

На підставі вищевикладеного плану, та спираючись на матеріали використані в них, можна зробити ряд наступних висновків та узагальнень:

До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні:

1) об'єкт посягання - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;

2) суб'єкт - військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів;

3) кримінальна протиправність - визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі,, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

Суб'єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» - після початку і до закінчення проходження військової служби.

Початком проходження військової служби вважається:

а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників і офіцерів, призваних із запасу;

б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) - для військовозобов'язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом;

в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу;

г) день призначення на посаду - для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України

Згідно з частиною 3 ст. 401 КК, співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності співучасників злочинів зі спеціальним суб'єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого злочину, передбаченого ст. ст. 402-435, можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками - й цивільні особи (наприклад, як пособник - у разі підробки документів, які стали підставою незаконного звільнення з військової служби, або як підбурювач - у разі схиляння військовослужбовця до викрадення зброї тощо).

Цивільні особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів. Тому у разі, коли військовослужбовець і цивільна особа спільними зусиллями виконують об'єктивну сторону військового почину, остання несе відповідальність за вчинення військового злочину як пособник (кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб» у цьому випадку не застосовується). Так само кваліфікуються і дії цивільної особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки військового злочину, замість військовослужбовця (наприклад, якщо військовослужбовець схилив цивільну особу до умисного знищення військового майна. При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину).

Окремі військові злочини можуть бути вчинені лише військовослужбовцями (військовозобов'язаними), для яких властиві спеціальні ознаки, що піддягають встановленню у кожній конкретній кримінальній справі. Такими військовослужбовцями (військовозобов'язаними), зокрема, є військова службова особа (ст. ст. 423-426), військовий начальник (ст. 427), командир військового корабля, особа зі складу команди військового корабля (ст. 428), підлеглий (ст. ст. 402-405), особа, яка входить до складу варти (вахти) або патрулю (ст. 418), особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України (ст. 419), особа, яка входить до складу сил бойового чергування (бойової служби) (ст. 420), особа, яка входить у добовий нарад частини (крім варти і вахти) (ст. 421), особа, якій були довірені документи або матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422), український військовослужбовець, який перебуває у полоні (ст. 431) тощо. Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці (військовозобов'язані), а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі чи пособники.

Слід зазначити, що в окремих випадках військовослужбовець не може бути суб'єктом загальнокримінальних злочинів. Наприклад, такі порушення законів та звичаїв війни, вчинені військовослужбовцем, як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов'язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хворих і поранених, тягнуть відповідальність за ст. ст. 432, 433 і 434 КК.

Необхідно підкреслити, що особливі складнощі можуть виникнути під час застосування розділу XIX Особливої частини КК, а також інших положень КК, які стосуються кримінальної відповідальності військовослужбовців. Адже вони мають значну специфіку, яка часто не відображена безпосередньо у законі, а може бути з'ясована лише через його тлумачення.

Разом з тим офіційного тлумачення будь-яких положень щодо кримінальної відповідальності військовослужбовців Конституційний Суд України - єдиний державний орган, який уповноважений здійснювати таке тлумачення, - ще не робив.

Судове тлумачення вказаних положень здійснювалось за КК України

1960 р. переважно лише під час розгляду конкретних кримінальних справ. Пленум Верховного Суду України з цих питань прийняв лише одну постанову - від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон». Крім того, військовою колегією Верховного Суду України у 2000-2001 pp. були зроблені узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ, пов'язаних із ухиленням військовослужбовців від обов'язків військової служби і практики застосування військовими судами законодавства про військові посадові злочини. Проте зрозуміло, що зазначені постанова Пленуму Верховного Суду України і узагальнення з прийняттям нового КК потребують значного оновлення.

Список використаної літератури

1. Конституція України (ч, 2 ст. 25 і п. 26 ч. 1 ст. 106). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2011, № 30, ст. 141

2. Кримінальний кодекс України, К - Вид. Паливода А. В., 2011. - 188 с

3. Закон України “ Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України ” від 24 березня 1999 року (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 22-23, ст.194)

4. Закон України „ Про Державну прикордонну службу України ” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 27, ст. 208.

5. Закон України «Про війська Цивільної оборони України» від 24 березня 1999 p. (cт. cт. 1, 12, 14). Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 19, ст.172.

6. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 32, ст.225.

7. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 p. (cт. cт. 1, 4, 8). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 29, ст.397.

8. Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 27, ст.385.

9. Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 9, ст.108.

10. Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000р. (cт. cт. 1, 12, 17). // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 9, ст.106.

11. Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною 3 червня 1999 p. (cт. cт. 27, 55-74, 97, 121).

12. Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 p. (cт. cт. 2-16, 27-33, 95-97, 121).

13. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р.

14. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 p. (cт. cт. 82, 84, 87, 91, 92, 93, 99).

15. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998 р.

16. Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р.

17. Військові злочини: Комент. законодавства / М. І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник; Відп, ред.: М.Д. Дрига, В.І. Кравченко. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 272 с. - (Економіка. Фінанси. Право)

18. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Стасиша, В.Я. Тація. - К. - Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. - 494 с.

19. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / Ю.В. Александров та ін. - К.: НАВСУ - Правові джерела, 1998. - 894 с.

20. Науково-практичний коментар КК України / За ред. В.Г. Гончаренка. - К., 2002.- 890 с.

21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - 1104 с.

22. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 16.07.97.

23. Хавронюк М. І. Військові злочини: Навч. посібн. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - 156 с.

Размещено на Allbest.ru