Типологія держави

Державна влада не є чітко відокремленою від релігії, у свою чергу остання - від системи освіти.

Висока роль Корану як релігійного джерела в правовій і політичній системі суспільства. По-суті, Коран виступає основним джерелом права, на його положеннях розвиваються окремі галузі права. Одночасно це релігійне джерело є основною ідеологічною та морально-етичною системою суспільства.

Проголошується "суверенітет бога "(не народу і не монарха), причому цей принцип закріплюється на найвищому юридичному рівні. Наприклад, у Конституції Ірану зазначається, що управління справами держави та всієї мусульманської громади знаходиться в руках дванадцятого імама.

Главою держави виступає, як правило, монарх, котрий є одночасно й релігійним лідером суспільства, тобто займає вищий посту церковній ієрархії. В ісламських державах із республіканською формою правління ці дві посади можуть бути зайняті двома особами. Наприклад, в Ісламській Республіці Іран релігійний лідер (аятола) наділений функціями верховного керівника держави, але поряд із цим існує пост президента як світського глави держави та парламент (меджліс).

Як правило, теократичний тип держави поєднується з недемократичним політичним режимом. У цьому плані крайньо радикальним режимом відрізнялася держава Афганістан на території, контрольованій талібами. Для всіх ісламських держав, хоч і в різній мірі, властивим є несприйняття європейських і американських цінностей, зокрема таких, як парламентаризм, індивідуальні права людини, політичний плюралізм. Як правило, легально здійснюють діяльність лише ісламські політичні партії (Іран, Йорданія) або ж політичні партії взагалі заборонені (Саудівська Аравія).

Постсоціалістична (перехідна) держава, її сутність і теоретико-юридичні характеристики протягом періоду незалежності України стали, на жаль, предметом дослідження лише кількох дослідників, котрі представляють здебільшого не юридичну, а політичну науку. Тому такий аналіз є справою потрібною і своєчасною. Завважимо на доцільність вживання терміну "постсоціалістична держава", а не "посткомуністична", виходячи з розуміння попереднього режиму, котрий функціонував у цих країнах, - режиму тоталітарного соціалізму.

Визначення поняття постсоціалістичної держави досі не з'ясовано у вітчизняній юридичній науці. На нашу думку, постсоціалістична держава це держава, котра здійснює модернізацію своєї сутності у напрямі від тоталітарного соціалізму до державно-правової організації суспільства, заснованого на принципах демократії та ринкової економіки. Хоча інтенсивність перетворень і реальні здобутки є різними в таких державах, але їх вектор - єдиний. Наприклад, у Китаї і В'єтнамі політичну систему реформовано лише частково і правлячі партії зберігають монополію на владу, проте перетворення економічної системи виступають глибшими порівняно з цілим рядом пострадянських країн.

Вітчизняний вчений Ю.Тодика сформулював ознаки перехідного етапу державності, котрі притаманні постсоціалістичній державі, а саме: тимчасове послаблення її соціально-політичної основи, падіння моральності, домінування в системі поділу влад виконавчої влади, конфронтація між владними структурами, посилення суб'єктивного фактора в розвитку держави і права, органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового, періодична зміна політичних режимів.

На сьогодні, за нашими підрахунками, постсоціалістичним є тип держав у ЗО країнах світу, в тому числі в Азії - 3 (Монголія, Китай, В'єтнам), у Центральній Європі ("Вишеградська четвірка") - 4, у Південно-Східній Європі - 8, на території колишнього СРСР - 15.

Класифікація постсоціалістинних країн здійснюється за різними критеріями. З огляду на тип постсоціал істичної модернізації, їх можна умовно розділити на дві групи: І) країни, в яких провадиться азіатська модель модернізації; 2) східноєвропейські країни. Останні, у свою чергу, також поділяються на дві групи: а) центральноєвропейські; б) пострадянські.

Становлення постсоціалістичних держав. Сучасні постсоціалістичні держави стали наслідком різних форм відходу від тоталітарного соціалізму. Більшість із них стали продуктом демократичної антитоталітарної революції, котра загалом (за винятком Румунії) відзначалася мирним характером.

Не змінюючи своєї державної ідентичності, провели постсоціалістичні перетворення такі країни як Албанія, Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Монголія. Разом із тим особливістю постсоціалістичних держав виступає той факт, що переважна більшість із них виникли внаслідок реорганізації державно-правового простору на євразійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох колишніх соціалістичних федерацій та конституюванні на їх основі нових незалежних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і на його колишній території було створено 15 нових держав. Із них лише три - Литва, Латвія та Естонія - можуть вважатися такими, що "вийшли" зі складу федерації, інші 12 утворилися внаслідок фактичного розпаду СРСР. 1 січня 1993 р. припинила своє існування чехословацька федерація, на території якої конституювалися незалежні Чехія і Словаччина. В 1991 р. розпалася Югославія, а на її колишній території були створені такі держави як Хорватія, Македонія, Словенія, Союзна Республіка Югославія (в 1992 р. об'єднала в федерацію Сербію та Чорногорію), а в 1995 р. - також Боснія та Герцеговина. Отже, за періоддо 1991 р. із ЗО постсоціалістичних країн 22 з них мали статус суб'єкта однієї з соціалістичних квазіфсдерацій. Тому можна однозначно стверджувати, що саме постсоціалістична модернізація призвела до інтенсивних державотворчих процесів. Констатуємо також і такий важливий висновок, що жодна з постсоціалістичних держав не постала внаслідок військової поразки переднього режиму.

Сутність постсоціалістичної держави. Сутність будь-якої держави проявляється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства1. Деякі відомі вчені (наприклад, професор П.М. Рабінович) розглядають соціальну сутність держави в її здатності забезпечувати - у процесі свого функціонування і розвитку - задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб та інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот.

Сучасна держава є інституціональним втіленням певних цінностей і нормативів, які "підпорядковані" ідеї створення гідних умов реалізації, забезпечення та охорони основних прав і свобод людини. I у цьому аспекті, можливо припустити, що коли мова йде про сучасну державу, то перш за все, це є правова держава. правова держава, яка виступає не тільки державою, обмеженою правом (і в цьому полягає сенс принципу верховенства права), але й інституцією, що створює умови для втілення у життя прав і свобод людини. З цього приводу В.С. Нерсесянц вказує, що обмеження держави повинно здійснюватися лише одним правом - правом людини [16, c. 107].

В іншій своїй праці він застосовує навіть ще категоричніше формулювання: верховенство права в його концентрованому вигляді - це насамперед права і свободи людини і громадянина [17, с. 7].

Подібної позиції дотримується і Є.I. Колюшин, на думку якого в основі моделі правової держави та принципу верховенства права лежить презумпція визнання людини, її прав і свобод вищою соціальною і правовою цінністю.

Серед вітчизняних дослідників таке розуміння "обмеженості правом" обґрунтовував В.В. Копєйчиков, який вказував, що, говорячи про правову державу та верховенство права, ми маємо на увазі державу, в якій панує право, витлумачене як всезагальний критерій свободи і рівності в суспільстві в цілому і щодо окремих громадян, з принципами, суть яких складають загальнолюдські етичні норми, соціальна справедливість, гуманізм [19, с. 16].

Подібне визначення принципу верховенства права як обмеженості домагань державної влади пропонує I. О. Воронов, який окреслює його у термінах "домінування" прав людини по відношенню до прав держави.

Саме тому, описуючи генезис та утвердження принципу верховенства права, всі ці дослідники фактично розглядають його в контексті розвитку і законодавчого закріплення прав людини і громадянина. як відмічає Є. В. Назаренко, принцип верховенства права проявляється у сукупності таких дій:

а) реалізація правотворчості, правозастосовної та правоохоронної діяльності лише відповідно до соціального ідеалу справедливості, згідно з яким людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю;

б) утвердження верховенства конституції в діяльності всіх органів і посадових осіб;

в) забезпечення у законодавстві пріоритетності загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

г) утвердження верховенства правового закону в системі нормативних актів та забезпечення принципу правової законності у процесі правозастосовної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування;

ґ) формування розвиненої системи захисту прав людини державою, створення професійного неупередженого і доступного для всіх громадян суду

Так, у Конституції України абсолютно однозначно вказано на те, що:

а) людина, її життя, і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ст. 8);

в) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасованими (ст. 22);

г) права і свободи людини захищаються судом (ст. 55) [21, с.3-6].

Відповідно, стає можливим прийти до висновку, що права і свободи людини є однією із змістоутворюючих засад організації та функціонування механізму сучасної держави.

Але при аналізі сутності та природи механізму держави слід враховувати, що такий механізм, перш за все, є особливою, складною системою. Виникнення, розвиток, функціонування, припинення існування будь-яких систем зумовлено певними закономірностями, які мають об'єктивний характер. посилення, стимулювання впливу позитивних закономірностей, а також створення умов для їх безперешкодної реалізації, та обмеження впливу негативних закономірностей, є обов'язковою умовою розвитку таких систем. Чим якіснішими є заходи щодо посилення впливу перших і обмеження дії інших закономірностей, тим ефективнішою є діяльність, тим швидше і краще розв'язуються назрілі питання і досягаються поставлені цілі [22, с.21].

держава правління соціалістичний

Висновки

Отже, основними причина зміни типів держави є:

економічний розвиток суспільства, яка потребує нових виробничих відносин;

зміна соціальної структури суспільства;

перехід державної влади до представників іншого класу, соціальної групи (зміна сутності держави).

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Її економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправності різних форм власності - приватної, муніципальної та державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом. На відміну від держави буржуазного типу, сучасна "постбуржуазна" є високооплачуваною організацією суспільства, в якому держава виступає, як форма виявлення і забезпечення інтересу більшості його членів і протистоїть особливим інтересам монополістичного капіталізму

Список використаних джерел

1. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.- К.: Атіка.- 2001.- 176 с

2. Кельман М.С. Теорія держави і права. Тернопіль, "Поліграфіст", 1998. - с. 382.

3. Теорія держави та права: конспект відмінника(навчально-методичний посібник) / під загальною редакцією к.ю.н. П.І. Павленка.- Донецьк, Цифрова типографія, 2010. - 84 с.

4. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою).-К.: Атіка, 2007.-412 с.

5. Сухонос В.В. Теорія держави і права. Навч. посібник/ За ред. д. ю. н. академіка АПрН України О.В. Петришина. - Суми, - 2006. - 689 с.

6. Теорія держави і права у схема і визначеннях: Навч. посіб. / О.В. Бабкіна, К.Г. Волинка. К.: МАУП, 2004. - 144 с.

7. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с. .

8. Маркс К. Энгельс Ф. Ленин В.И. Сочинения - М.: 1986.

9. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

10. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів]. За ред. М. В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

11. Скакун О.Ф. Теория государства й права. - X., 2000. - 316 с.

12. Руссо Ж.-Ж. О причинах неравенства. - М., 1997. - 162 с.

13. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с.

14. Теория государства и права/ По ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. - М., 119. - 325 с.

15. Є.Ф. Безродний, Г.К. Ковальчук, О.С. Масний “Світова класична думка про державу і право”. - 349 с.

16. Нерсесянц В.С. Философия права / В. С. Нерсе-сянц. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - 652 с.

17. Нерсесянц В.С. Конституционализм как обще-государственная идеология / В.С. Нерсесянц // Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации. - М.: ИНИОН РАН, 2000. - с. 6-10.

18. Колюшин Е.И. Конституционное (государственное) право/ Е. И. Колюшин. - М.: Изд-во МГУ, 1999. - 381 с.

19. Копєйчиков В.В. Про теоретичні засади конститу-ційного ладу / В. В. Копейчиков // Вісник АПрН України. - Х., 1993. - № 1. - С. 26-34.

20. Воронов I.О. Правова держава як предмет політоло-гічного аналізу / I.О. Воронов. - К.: Віра IНСАЙТ, 2000. - 375 с.

21. Назаренко Є.В. Державно-правова реформа - шлях до правового прогрессу / Є.В. Назаренко // Державно-правова реформа в Україні. - К.: Iн-т законодавства Верховної Ради України, 1997. - С. 87-91.

22. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верхо-вної Ради України 28 червня 1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon2.rada.gov.ua/laws /show /254к /96вр

23. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник / В. К. Колпаков. - К.: Юрінком Iнтер, 1999. - 736 с.

24. Конституція України. - Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 р.

Размещено на Allbest.ru