Конституція та права громадян Сполучених Штатів Америки: основні теоретичні положення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Кафедра міжнародного права

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з конституційного права зарубіжних країн

на тему: Конституція та права громадян США: основні теоретичні положення

Студентки Михайлюк І.А.

Керівник: Войчишин В.Б.

м. Чернівці 2014 рік

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ІДЕЇ КОНСТИТУЦІЇ США
• 1.1 Історичні передумови прийняття та розробки Конституції США
• 1.2 Основні ідеї Конституції
• 1.2.1 Конституція США про повноваження й порядок роботи Конгресу США
• 1.2.2 Конституція США про статус і повноваження Президента США
• 1.2.3 Конституція США про Верховний суд
• 1.3 Ратифікація Конституції
• РОЗДІЛ 2. ПОПРАВКИ ДО КОНСТИТУЦІЇ США ТА РОЗШИРЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
• 2.1 Прийняття «Білля про права»
• 2.2 Скасування рабства та забезпечення расової рівності
• 2.3 Зниження вікового виборчого цензу та встановлення рівності за статевою ознакою
• РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ У США
• 3.1 Історія прав людини у світі
• 3.2 Конституція США про права громадян
• 3.3 Судовий захист прав і свобод людини в США
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність теми. Тема роботи викликає неабиякий інтерес, оскільки важко уявити, що хтось, майже двісті років назад склав такий документ, який на сьогоднішній день є чинним. Конституція США 1787 року стала важливим орієнтиром для інших держав, зокрема для Конституцій країн як Південної так і Північної Америки. Важливим фактом є те, що цей документ існує до сьогодні, задовольняє інтереси всього американського суспільства.

Творці Конституції США намагалися вкласти в неї такі положення, які б забезпечили їй гнучкість і стійкість на довгі роки. Адже, будучи прийнятою у 1787 році, вона залишилася повноцінним документом, який регулює сучасні суспільні відносини,а не є суто декларативним документом. Стійкість положень Конституції та пристосованість до різних умов життя, проявляється у тому, що майже за двісті років,була доповнена всього 27 поправками.

Вважається, що єдиним недоліком тексту Конституції США є відсутність положень,які б закріплювали права і свободи людини і громадянина. Але згодом вони були прийняті у вигляді десяти поправок до Конституції,що отримав назву «Білль про права». Дана умова ставилася законодавчими зборами штатів при ратифікації Конституції.

Конституція Сполучених Штатів Америки - це один із найдавніших, чинний досі основний закон держави, вона стала взірцем для численних конституцій у різних країнах світу. Протягом двохсот років Конституція спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання і суспільного прогресу. Своєю стабільністю ця Конституція завдячує простоті та гнучкості положень. Задекларована як правовий каркас, що мав слугувати для чотирьох мільйонів людей у тринадцяти вельми різних колоніях, розсіяних на узбережжі Атлантичного океану, вона містить настільки продумані положення, що й досі, з доданими лишень двадцятьма сімома поправками, задовольняє потреби понад 240 мільйонів населення у ще строкатіших штатах, що пролягли від Атлантичного до Тихого океану.

Мета і завдання роботи. Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати основну спрямованість положень Конституції Сполучених Штатів Америки, розкрити їх зміст, визначити її роль в історичному житті та місце у сьогоденній реальності. Визначити основні недоліки Конституції,та розкрити їх причини. Іншим аспектом дослідження є аналіз прав і свобод громадян ,їх закріплення на законодавчому рівні. Для досягнення поставленої мети ставляться наступні завдання:

· проаналізувати процес та умови розробки і прийняття Конституції США 1787 року;

· висвітлити основні принципи та ідеї, закріплені у Конституції США 1787 року;

· дослідити організацію влади та державно-правового життя країни;

· визначити історичне, політичне, правове значення Конституції США 1787 року.

· визначити недоліки Конституції США 1787 року;

· проаналізувати положення задекларовані Біллем про права.

Об'єктом дослідження є положення Конституції США 1787 року та Білль про права 1789 року.

Предметом дослідження є чинне законодавство США, історичні документи США, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об'єкта та предмета дослідження. У процесі дослідження було використано такі наукові методи: історико-правовий - при з'ясуванні історичних витоків і генезису прийняття та розробки Конституції США 1787 року; порівняльно-правовий - при порівнянні норм американського законодавства між собою і відповідними положеннями міжнародних нормативно-правових актів; системно-структурний метод- при визначенні місця Конституції серед інших правових актів США; формально-логічний (догматичний) - при аналізі відповідних правових норм і положень тексту Основного Закону США. Додатково були використані такі методи як: метод узагальнення, аксіоматичний метод, метод аналітики, емпіричний метод, структурно-генетичний, теоретичний, метод системного аналізу .

Наукова новизна курсової роботи полягає у тому,що навколо Конституції США 1787 року, на сьогоднішній день існує багато дискусій різного характеру. Понад 200 років як Конституція діє і має юридичну силу,вона показала себе із різноманітних сторін: як нормативно-правовий акт гнучкий,статичний,справедливий,стійкий до змін та умов сучасного світу.

Радянськими вченими створено ряд досліджень, які розкривають сутність американської конституції і представляють міцну основу для критики апологетичних буржуазних концепцій: Бойченко Г.Г. Конституція США. Тлумачення і застосування в епоху імперіалізму. М., 1959; Державний лад США. М., 1976; Мішин А. А. Державне право США. М., 1976; Шпотов Б.М. Створення конституції США і проблема демократії, - В кн.: Американський щорічник. М., 1977; Мішин А. А., Власіхін В. А. Конституція США. Політико-правовий коментар. М., 1985, і ін.. Але найкращими дослідженнями цього явища стали роботи Г. Вуда, И. Дженсена, Д. Мейна: (Wood G. S. The Creation of American Republic; Jensen M. The American Revolution Within America; Main J. T. The Sovereign States).

Дослідженню Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року, а саме її структури, змісту, основних положень присвячено ряд наукових праць таких авторів, зокрема: Бернхем В. , Забігайло В. К., Каррі Д. П., Мідор Д. Д. Невінс А. та Коммандер Г. Ніконов В. А. та Язиков Є. Ф., Согрін В. В., Шпотов Б. М., Жидков О. А., Зайчук О. В., Севостьянов Г.Н..

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ІДЕЇ КОНСТИТУЦІЇ США

1.1 Історичні передумови прийняття та розробки Конституції США 1787 року

В результаті американської революції була здобута перемога та незалежність,що стало поштовхом для кардинальних перетворень. Перед політично елітою постало питання про організацію влади, наведення порядку в державі, створення єдиного для всіх штатів закону, яким мала стати конституція. У ході масових виступів 80-х років XVIII століття не раз лунав заклик розробити справедливу конституцію, яка б відповідала інтересам всього суспільства.

Крім цього, значним поштовхом для створення Конституції стало повстання Шейса, один із основних наслідків якого полягав у тому, що представники пануючих класів прийшли до висновку про необхідність терміново переглянути систему влади, щоб добитися її зміцнення і централізації. Але,аналізуючи погляди учасників конституційного конвенту, скликаного весною 1787 року у Філадельфії, стає помітно, що ще задовго до повстання Шейса, Вашингтон, Медісон, Гамільтон та інші «батьки-засновники» Конституції США висловлювалися за проведення політичних реформ. Тому стає очевидним і безспірним фактом те, що повстання Шейса було не єдиною причиною прийняття Конституції, але нема сумнівів і в тому, що і воно стало важливим імпульсом.

Незважаючи на те, що із народу звучав заклик розробити конституцію, яка б відповідала його інтересам, Дж. Вашингтон, який став президентом конституційного конвенту, та інші делегати, що представляли панівні класи, як стверджує низка науковців, керувалися зовсім не цим закликом. Навпаки, створення Конституції і було розраховане на те, щоб встановити в країні «закон і порядок». Конституція, за задумом її творців, покликана зміцнити панування тих, хто при владі, щоб позбутися жахів неконтрольованої демократії, знайти, так би мовити, сховище від демократії.

У середині 20 століття, при відповіді на питання про причини перегляду «Статей конфедерації», радянські історики в основному спиралися на прагнення правлячих класів США виробити засіб для надійного забезпечення свого класового панування в умовах масових народних хвилювань, що охопили Сполучені Штати під впливом економічних труднощів у перші роки після війни за незалежність. Потрібна була в першу чергу не свобода для всіх, а міцна влада, яка б забезпечила буржуазний порядок.

Дослідник Шпотов Б.М. зазначає, що прийняття Конституції 1787 року було обумовлено цілим рядом економічних і політичних причин. Молода республіка не володіла достатньо сильним апаратом влади, у зв'язку з чим «батьки-засновники» приділяли підвищену увагу проблемі обмеження демократії і пошукам для цього необхідних шляхів і засобів. Спроби розв'язати цю проблему червоною ниткою пройшли через всю історію американської революції 18 століття і мали своїм фіналом вироблення федеральної конституції.

Колоніальна еліта зовсім не прагнула того, щоб рух за незалежність переріс у боротьбу широких народних мас за соціальну рівність. Лідери патріотів, багато з яких брали участь у підписанні Декларації незалежності, а потім і в розробці федеральної конституції, намагалися не тільки надати законного і обґрунтованого характеру боротьбі з метрополією, але і зробити цю боротьбу слухняною та керованою, не допустити розгулу народної стихії. Страх перед народними заворушеннями був одним із визначальних мотивів створення сильної централізованої влади, поставленої над правліннями штатів. Однак, «Статті конфедерації» не влаштовували федералістів також і в тактичному плані. Критикуючи політичні порядки перших років незалежності, Медісон і Гамільтон розвинули теорію державного устрою, яка, на їх думку, краще за все відповідала як теперішньому, так і майбутньому Сполучених Штатів Америки. Після революції у США виникла плутократія спекулянтів і торговців, які були налякані розвитком подій у країні, де, по суті, розпочиналась внутрішня війна. Народні хвилювання кинули буржуазію в паніку і вона, не наважуючись іти на диктатуру, постаралася зробити все для того, щоб утримувати народ подалі від влади. Із усіх капіталістичних груп того часу, в якості сили, що проявляла найбільшу активність у боротьбі за створення нової форми державного устрою, були власники революційних асигнувань. Щоб пожати плоди своєї перемоги, власникам сертифікатів необхідно було створити сильну центральну владу з централізованою податковою системою. Ця лінія зустрічала підтримку судновласників і щойно заявлених промисловців, а також спекулянтів західними землями, зацікавлених у забезпеченні спокою на Заході, як наслідок, підвищення там цін на землю.

Об'єктивна необхідність заміни „Статей конфедерації” Конституцією полягала в тому, що після війни уряд проявив повну неспроможність подолати економічні і фінансові труднощі, відстояти національні інтереси перед претензіями Англії. Конфедерація ставала гальмом на шляху економічного і політичного розвитку Сполучених Штатів. Тому прийняття конституції знаходило обґрунтування в усуненні форми державного правління, що віджила, і заміні її новою, такою, що більш відповідає інтересам торгової і промислової буржуазії, формою державного устрою.

Обґрунтування об'єктивної необхідності в підсиленні державної централізації США у післяреволюційну епоху полягало в недостачі внутрішнього зв'язку та відсутності твердої і авторитетної союзної влади, що незабаром стали гостро відчуватися, особливо у зв'язку із труднощами укладення торгових договорів з іноземними державами, розладом фінансів і грошового обігу. Становище ускладнювалося економічною депресією, справжньою торговою війною та іншими конфліктами між окремими штатами, повстанням фермерів і ремісників у північних штатах. У працях, що вийшли у перше післявоєнне десятиріччя, головний акцент у визначенні передумов прийняття Конституції робився на факторі загострення класової боротьби. Однак, це не означає, що економічні і зовнішньополітичні чинники ігнорувалися. Розквіт товарного господарства та швидкий ріст капіталістичних відносин потребували створення єдиного внутрішнього ринку і усунення всіх політичних бар'єрів, що заважали його розвитку.

Сиркін Б. Д. писав, що сильна національна влада покликана була підвищити авторитет США у Європі і слугувати зброєю американської експансіоністської політики. Однак, при цьому першопричину прийняття Конституції він вбачав у тому, що, налякані грізним розмахом народних рухів, керівні діячі буржуазії і плантаторів своїм головним завданням поставили згуртувати всі сили для захисту своїх класових привілеїв від посягань зі сторони народу.

Прийняття Конституції і створення сильної централізованої влади диктувалося не тільки прагненням буржуазно-плантаторської верхівки тримати під контролем трудові маси, але і необхідністю захистити демократичні інститути від монархічних організацій. Багато науковців підкреслюють, що прагнення до централізації відображало об'єктивну традицію до економічної консолідації, породжену розвитком капіталізму і утворенням американської нації. Централізація, яка об'єктивно була покликана сприяти зміцненню США, стала умовою збереження їх економічної незалежності і політичного престижу. Адже, ще не встигнувши встати на ноги, Сполучені Штати на очах перетворювалися у роз'єднані штати, союз розвалювався. Це загрожувало господарською катастрофою і відновленням революційних виступів мас та підштовхувало правлячі класи до відмови від „Статей конфедерації”.

Континентальний конгрес виявився не в змозі справитися із наростаючими економічними труднощами і соціальними напруженнями. Він не мав права вводити і збирати податки, регулювати зовнішню і внутрішню торгівлю, що перетворювало конгрес у вічного просителя і боржника легіслатур штатів. Відсутність у нього повноважень щодо регулювання внутрішньої і міжнародної торгівлі призводило до постійних протистоянь між штатами і виключало можливість проведення єдиної державної зовнішньоторгової політики для організованого протистояння протекціонізму інших країн.. Наслідком такої діяльності легіслатур стало погіршення економічних, фінансових і політичних позицій Конфедерації, нездатність суверенних штатів через відсутність згуртованості справитися навіть із найпростішими завданнями, що призвело до росту популярності ідеї сильної федеральної влади.

Не дивлячись на відсутність в Америці спадкових відмінностей, привілеїв і крайностей багатства і бідності, американських громадян не можна розглядати як однорідну масу. В Америці виник дух фракційності. Більше того, владу в країні захопила більшість, яка підкорила своїм корисливим інтересам меншу і „кращу” частину суспільства, тобто його верхівку. Це знайшло відображення у випуску паперових грошей, прийнятті законів на користь боржників.

Таким чином, виснажені війною за незалежність Сполучені Штати переживали не тільки економічну, але й політичну кризу. Конфедерація, що була створена, не мала ніякої сили і жодного впливу на окремі штати. Самі ж штати не могли впоратися через брак рішучості і винахідливості із постійно зростаючими труднощами. У суспільстві поширилася екстраполяризація мас, зростало невдоволення існуючою системою. Усі ці чинники і стали основними передумовами прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року.

Ситуація, що склалася у Сполучених Штатах Америки у 1787 році, вимагала від правлячої верхівки швидких і рішучих дій. Було прийнято рішення про скликання Конституційного конвенту, який зібрався у Філадельфії з 25 травня по 17 вересня 1787 року, цей конвент носив установчий характер. Для участі в ньому були вибрані представники від всіх штатів, однак деякі не змогли прибути, частина відмовилася, як наслідок, у роботі конвенту приймали участь 55 делегатів - „батьків-засновників”, як їх потім стали називати. Всі вони належали до верхів американського суспільства, більшість стали і політичними лідерами у ході війни за незалежність.

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи і громадські діячі держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон і інш. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади, який передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади - законодавчої, виконавчої, судової і розмежування функцій між ними. Аналізуючи історичний досвід, автори Конституції прийшли до висновку що якщо в одному органі або у однієї особи зосереджується вся повнота влади, то це неминуче веде до виникнення тиранії. Щоб цього не сталося, влада повинна бути розділена між різними органами держави таким чином, щоб вони взаємно контролювали і стримували один одну. У результаті кожна з гілок влади отримувала значну незалежність.

Особливу увагу при розробці конституції було звернено на створення дійової системи взаємних стримань і противаг. Джеймс Медісон, один з головних “архітекторів” Конституції США, з цього приводу говорив, що доки органи державної влади «... не будуть пов'язані і переплетені до такої міри, щоб надати кожному з органів конституційний контроль над іншими, максимально необхідний рівень поділу, як суть вільного уряду, іноді на практиці не зможе бути організований належним чином.». Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і гарантії рівноправності суб'єктів федерації, а також основи розмежування повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів влади штатів. Вийшло так, що конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління. Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США.

Отже, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року була підписана тридцятьма дев'ятьма делегатами, представниками дванадцяти штатів, тільки троє із присутніх делегатів відмовилися підписати цей документ.

Конституція Сполучених Штатів з самого початку розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості. Однак, очевиднм недоліком є відсутність у Конституції в первинному варіанті статей, які б гарантували права людини.

1.2 Основні ідеї Конституції США 1787 року

1.2.1 Конституція США про повноваження й порядок роботи Конгресу США

За Конституцією 1787 року «… повноваження законодавчої влади надаються Конгресові Сполучених Штатів, який складається з Сенату й Палати представників». Обидві палати дістали рівні права в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні питання (ст. 1, розд.8): встановлення і стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут і спільну оборону США; одноманітність податків, податей і акцизних зборів на всій території США; одержання позик від імені держави; питання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій території федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховному суду; оголошення війни; набір і утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок та інші.

До повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пости. Діє система стримувань і противаг,так,при обговоренні законопроекту, схваленого однією з палат, інша може пропонувати поправки до нього. І тільки після того, як законопроект пройде обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення по законопроекту, то він стає законом без його підпису), а у разі незгоди - надсилає білль зі своїми запереченнями в ту палату, з якої він надійшов. Після цього відповідна палата знов розглядає законопроект з поправками президента. Якщо Білль з поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу. Що стосується системи виборів і складу палат, то більш консервативний, професійний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “ всенародній" палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні 2 року. Члени сенату аж до 1913 року обиралися парламентами штатів, причому склад його повністю оновлюється за 6 років (по третині депутатів в 2 роки). Все це давало сенату деяку незалежність від виборців і можливість, при необхідності, заблокувати популістські рішення палати представників.

Двопалатна структура Конгресу США була передбачена з метою забезпечення пропорційного представництва штатів в законодавчих органах. Густонаселені штати мали явну перевагу перед малонаселеними при виборах в палату представників. сенат, в якому кожний штат мав двох представників, незалежно від числа виборців, зрівнював шанси малих штатів з великими. Різні і підходи до призначення керівників палат. Палата представників обирає спікера, а в сенаті головою автоматично є віце-президент .

Необхідно також зазначити, що Конституція заклала механізм зворотнього впливу суб'єктів федерації на законотворчу діяльність Конгресу. Федеральні закони, надходячи на ратифікацію в парламенти штатів, набирають чинності на всій території країни тільки після того, як необхідна більшість (на той період дев'ять з тринадцяти) штатів ратифікують його.

1.2.2 Конституція США про статус і повноваження Президента США

Головою виконавчої влади США є президент. Конституція об'єднала в його особі главу держави і уряду. Йому ж ввірялося верховне командування Збройними Силами. Як глава держави, президент репрезентує Сполучені Штати на міжнародній арені, підписує міжнародні угоди, здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Як глава уряду, президент формує його органи, призначає міністрів (із згоди сенату), керує роботою федеральної виконавчої влади, може звільнити з посади будь-якого члена уряду.

У своїй діяльності президент не залежить від того, як буде прийнята політика, що проводиться ним в конгресі, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок міжнародних договорів, законодавство, призначення на важливі пости). Президент не підзвітний конгресу, що забезпечує йому свободу дій. Однак, слідуючи принципу поділу влади, конституція позбавила президента власно законодавчої ініціативи (право представляти палатам готовий законопроект).

Президент має право накладати вето на будь-який законопроект, прийнятий обома палатами, відправляти його на допрацювання зі своїми запереченнями в ту палату з якої він надійшов. З іншого боку, Конституція встановлює, що президентське вето може бути спростоване кваліфікованою більшістю обох палат. Президент не має повноважень розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституція вимагає обґрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві або інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру імпічмента. Але питання про відсторонення від влади президента вирішує сенат під головуванням Верховного судді двома третинами голосів присутніх. У результаті, президент і конгрес були позбавлені можливості втручатися в справи один одного напряму, що забезпечує їх незалежність один від одного. Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд в тому плані, що він призначає його членів. Але оскільки вони призначаються довічно, і всі, у тому числі й президент США, зобов'язані підкорятися рішенням Верховного суду, то стає очевидним те, що система взаємних стримань і противаг працює і тут.

Принципово важливим є положення Конституції про порядок, строки виборів і термін повноважень президента. «Оскільки автори Конституції не вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, яких обирають ті, хто має право голосу, з усіх штатів (ст. II, р. I; попр. XII). Ця система ніколи не працювала так, як її задумували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.

Вибірники подавали голоси за допомогою бюлетенів. Проходив той, за кого була подана більша кількість голосів вибірників. Повноваження президента були обмежені чотирма роками, але йому не заборонялося домагатися переобрання на новий термін.

1.2.3 Конституція США про Верховний суд

«Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй право розглядати всі закони країни лише у відповідності з загальносоюзною Конституцією та конституціями штатів.». При розгляді цієї частини Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він повинен був отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їх невідповідності Конституції, але не як наглядова інстанція, а в зв'язку з певними судовими справами, що перебувають в його виробництві. Таке право Верховний суд повинен отримати і відносно законів, прийнятих парламентами штатів і постанов судів штатів. Однак,ці положення в Конституцію не увійшли. Побоюючись протидії штатів, від рішення яких залежала доля самої Конституції, розуміючи, що вони не потерплять втручання федерації в їх “внутрішні справи”, включаючи законодавство і суд, члени Конвента знов пішли на компроміс, відклавши розв'язання цього питання до кращих часів.

По Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації повинна була тягнутися на всі ті справи, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями.

Крім цього, до федеральної юрисдикції були віднесені спори між палатами, тяжби між громадянами різних штатів і деякі інші позови, що стосувалися федерації загалом. Члени Верховного суду призначаються Президентом США довічно. Цим досягається незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої. Питання про практичне створення нової судової організації США і про закріплення повноважень Верховного суду було розглянуто серед основних питань першим Конгресом США. В результаті був ухвалений Закон про судоустрій 1789 року. При розробці Конституції, повернувшись до питання про верховний конституційний нагляд, Конгрес наділив Верховний суд США правом скасування будь-якого закону, як федерального, так і штатного, якщо буде визначено, що цей закон суперечить розпорядженням і принципам Конституції (ст. 25 Закону про судоустрій). Більш того, Верховний суд отримав повноваження видавати розпорядження, обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і міністрів (ст. 13 Закону про судоустрій). Це положення суперечило конституційному принципу поділу влади, оскільки ставило Верховний суд над Конгресом і президентом. Необхідно зазначити, що пізніше це перекручення було усунено самим Верховним судом в ході слухання справи Марборі 1803 року. У результаті, пожертвувавши ст. 13, Верховний суд закріпив за собою повноваження, викладені в ст. 25 Закону про судоустрій. Відтоді і до цього часу Верховному суду належить остаточне право трактувати Конституцію, тобто говорити, що є правом країни і що перебуває в суперечності з ним. Рішення Верховного суду є остаточним і обговоренню не підлягає. Першим конгресом була також розроблена структура федерального судоустрою. Було вирішено, що поряд і паралельно з судами штатів буде функціонувати федеральна судова система, що складається з районних і окружних судів (на цей період їх кількість була визначена в 30 районних і 3 окружних судах). Останні були наділені апеляційною владою відносно перших.

1.3 Ратифікація Конституції

Підписання Конституції делегатами на конвенті ще не означало, що вона набула юридичної сили. Розробниками Конституції у її зміст було закладено положення, згідно з яким, щоб Конституція набрала чинності у штатах, які її затверджують, достатньо ратифікації цієї конституції конвентами дев'ятьох штатів.

Автори Конституції, підписавши плід своєї праці, не були впевнені, що він буде ратифікований окремими штатами. Вони усвідомлювали, що для багатьох вона буде здаватися переповненою небезпечностями. Представників конвентів окремих штатів турбували питання, чи не виявиться сильна центральна влада надмірно деспотичною, чи не буде вона пригнічувати величезними податками, чи не втягне вона країну у зовнішні війни?

У ході боротьби за ратифікацію виникли дві, протилежні за своїми поглядами, партії: федералістів і антифедералістів - відповідно прихильників сильного уряду і прихильників простої ліги штатів. Оприлюднена Конституція викликала гострі суперечки між ними. Як вже зазначалося, для того, щоб вступити в силу, Конституція повинна бути ратифікована дев'ятьма із тринадцяти штатів - членів союзу. Ця місія покладалася на конвенти штатів, делегати яких вибиралися місцевими законодавчими асамблеями. Така процедура була прийнята спеціально, щоб відсторонити рядового виборця від рішення бути чи не бути федеральній Конституції 1787 року.

Група авторів стверджує, що більшість розробників Конституції вважали, що їхній новий федеральний уряд є прийнятний для їхніх громадян і, звичайно, отримає підтримку дев'яти штатів негайно, а всіх інших на протязі року-півтора. Однак, такі прогнози виявилися надмірно оптимістичними. Минуло сім місяців, перш ніж Конституцію схвалили дев'ять штатів, а для того, щоб отримати згоду всіх тринадцяти штатів знадобилося майже три роки.

Країна розкололася на два табори: багато хто очікував, що створення федерального уряду дасть позитивні результати, інші ж готувалися активно протидіяти його схваленню. Розпочалася жорстока політична боротьба, яка велася на сторінках преси, в легіслатурах і на штатних конвентах. Прихильники Конституції - федералісти - влаштовували демонстрації, виступали на зборах і у пресі, проводячи агітацію за її ратифікацію. Найбільш активну роль в обґрунтуванні необхідності ратифікації Конституції відіграли її творці, такі як Медісон, Джей і Гамільтон. Вони виклали свою програму у серії статей, об'єднаних згодом у збірці „Федераліст”. Серед науковців існували дискусії щодо визначення тих соціальних і політичних сил, що стали опорою федералістів і антифедералістів у боротьбі навколо ратифікації Конституції. Так, одні вважали, що поділ на федералістів і антифедералістів проводився виключно за класовим принципом. Прихильниками Конституції називали представників промислового, торгового і фінансового капіталу, фермерів, плантаторів Півдня.

Антифедералісти об'єднували основну масу населення країни - боржників, дрібних фермерів, жителів прикордонних областей, незаможні міські верстви. Перемогу федералістів, тобто ратифікацію Конституції, ці автори пояснювали в першу чергу згодою їх лідерів включити до Конституції білль про права, а також різними махінаціями на штатних ратифікаційних конвентах.

Що стосується іншої точки зору, яка яскраво висвітлюється у праці Ніконова В. А., то згідно із нею, в число федералістів заносили лишень незначну у кількісному відношенні, зате добре організовану і впливову верхівку американського суспільства, що складалася із заможних плантаторів, буржуазії і прилеглих до них верств інтелігенції. Однак, на відміну від представників першої точки зору, вони включали у число антифедералістів не тільки вагому більшість міських і аграрних низів, але і частину південних плантаторів, які остерігалися, що прийняття Конституції надасть перевагу буржуазії Півночі, а також певні кола північної буржуазії, схвильованої збереженням привілеїв, якими ті користувалися у рамках своїх штатів. До антифедералістів відносили і демократичне крило політиків тої епохи на чолі з Т. Джеферсоном.

Причини успіху федералістів прихильники цієї точки зору вбачали в тому, що правлячій верхівці вдалося відсторонити від участі у виборах делегатів штатних конвентів численних противників Конституції, шляхом встановлення високого виборчого цензу, і голос опозиції значно слабше звучав у залах конвентів, ніж на вулиці.

Представники третьої точки зору сходилися на тому, що поділ на два табори не був простим, однозначним, він варіювався від штату до штату; за відношенням до конституції стояв комплекс класових, економічних, місцевих інтересів, ідеологічних і політичних протиріч; антифедералізм далеко не завжди був обумовлений великим демократизмом, а федералізм - консерватизмом; федералістів не вірно вважати жменькою багачів, а антифедералістів - широкими масами іншого населення.

Багато сучасних науковців підкреслюють, що великі власники, які зацікавлені у створенні сильного уряду, здатного захистити їхні майнові інтереси і тримати в покорі народні маси, практично у всіх штатах в абсолютній більшості були на стороні нової Конституції. Однак, масову базу руху федералістів за ратифікацію Конституції складали в основному міські низи, робітники, ремісники, матроси та інші особи найманої праці, а також фермери прибережних територій, що виробляли продукти споживання. Ці верстви, демократичні як за складом, так і за настроями, пов'язували із централізацією влади надії на пожвавлення міжштатної і зовнішньої торгівлі, ліквідацію економічних труднощів.

Дослідження показують, що загальна розстановка сил у країні відображала приблизно числову рівність або навіть незначну перевагу противників ратифікації Конституції. Однак, її прихильники - федералісти -більш згуртовані та організовані і на їх стороні були найкращі представники континентальної еліти, потужна фінансова підтримка і симпатії преси. До того ж вони захищали позитивну програму, тоді як антифедералісти явно програвали з точки зору оригінальності ідей, радикальних засобів вирішення економічних і політичних проблем США. Поступившись опозиції в одному, щоправда найважливішому питанні -доповнення Конституції біллем про права, федералісти фактично позбавили своїх противників вагомих аргументів в ідейній боротьбі навколо ратифікації Конституції.

У грудні 1787 - січні 1788р.р. Конституцію ратифікували п'ять штатів - Делавер, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Джорджія, а також Коннектикут. Прихильникам Конституції у цих штатах вдалося отримати порівняно легку перемогу на місцевих конвентах. Найбільш гострою була боротьба у трьох штатах - Массачусетсі, Нью-Йорку та Віргінії. Надзвичайно складна дискусія розгорнулася на конвенті в Массачусетсі. Ратифікацію Конституції тут полегшила сильна підтримка з боку бостонських робітників суднобудівельних організацій, металістів та інших майстрів, а також адвокатів, купців і значної частини фермерів. Але і за таких умов конституція була ратифікована лише незначною більшістю голосів ( 187 проти 167 ).

Дуже гостро проходили дебати на конвенті Нью-Гемпшира, де лише на повторному скликанні конвенту Конституція була затверджена 57 голосами проти 47. У Нью-Йорку головного противника ратифікації в кінці кінців переконало красномовство Гамільтона, воно зламало супротив і провело ратифікацію більшістю голосів. У Віргінії вирішальним виявився вплив Дж. Вашингтона. І хоча ще до того, як Віргінія ратифікувала Конституцію, вона вже була прийнята дев'ятьма штатами і її вступ в силу був забезпечений, все одно підтримка Віргінії вважалася вкрай необхідною.

Про чималі проблеми під час ратифікації Конституції Сполучених Штатів свідчать конвенти у Північній Кароліні та Род-Айленді, які не погоджувалися з її змістом. На конвенті першого штату дискусія носила жорсткий характер, там плантатори, остерігаючись надмірного посилення влади буржуазії північних штатів, об'єдналися з фермерами і здолали прихильників Конституції. Лише в листопаді 1789 року внаслідок сильного тиску зі сторони центральної влади Північна Кароліна переглянула своє рішення. Щодо Рой-Айленда, то цей штат був змушений ратифікувати її в 1790 р. після того, як всі штати її схвалили і новий центральний уряд погрожував економічними санкціями.

Більшість науковців погоджується, що основним каменем спотикання під час ратифікації Конституції була відсутність в її початковому змісті білля про права, що був прийнятий у 1789 році і вступив в силу у листопаді 1791р. При обговоренні федеральної Конституції сім штатів обумовили свою згоду на її ратифікацію лише за умови, що вона буде доповнена статтями про права людини. Прийняття білля про права було вимушеним заходом, який став серйозним успіхом демократичних сил і надав вже ратифікованій Конституції інше звучання.

Отже, історія Сполучених Штатів Америки надзвичайно різноманітна, багато подій, кожна з яких залишила свій відбиток в подальшому житті країни. Виснажені війною за незалежність Сполучені Штати переживали не тільки економічну, але й політичну кризу. Конфедерація, що була створена, не мала ніякої сили і жодного впливу на окремі штати. Самі ж штати не могли впоратися через брак рішучості і винахідливості із постійно зростаючими труднощами. У суспільстві поширилася екстраполяризація мас, зростало невдоволення існуючою системою. Усі ці чинники і стали основними передумовами прийняття Конституції Сполучених Штатів Америки 1787 року.

Конституція Сполучених Штатів з самого початку розроблялася як документ, що забезпечує силу центрального уряду, його домінування над окремими штатами у політичному житті країни. Слід зазначити, що розроблена авторами Конституція не тільки закріплювала розподіл влади, але й сильну систему стримувань і противаг. Розробники змогли написати цей документ таким чином, щоб надати йому стійкості. Однак, очевидним недоліком є відсутність у Конституції в первинному варіанті статей, які б гарантували права людини.

Таким чином, прийняття Конституції породило в країні складні політичні процеси. У нової Конституції були як свої прихильники, так і противники і обидві сторони мали свої аргументи. Перші переконували, що ратифікація Конституції зміцнить і згуртує молоду незалежну державу, зробить її сильною, другі ж побоювались деспотизму центральної влади, ущемлення інтересів місцевої еліти, а також вимагали занесення в текст основного закону поправок про права людини. Аргументи і засоби досягнення цілі у федералістів виявилися сильнішими і Конституція нової незалежної держави вступила в силу.

РОЗДІЛ 2. ПОПРАВКИ ДО КОНСТИТУЦІЇ США ТА РОЗШИРЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

конституція право людина судовий

2.1 Прийняття «Білля про права»

Вже при ратифікації Конституції законодавчі збори штатів під тиском народу вимагали доповнити її статтями про права і свободи громадян. Вони ставили виконання цих вимог як обов'язкова умова набирання чинності Конституції. Тиск широких верств населення, а також вплив Великої Французької революції примусили законодавця до прийняття перших дванадцяти поправок до конституції («Білль про права»), які набрали чинності в 1789 році.

По конституційному Біллю про права і відповідно до різних спеціальних положень законів приватні особи захищені від певних видів дискримінації. Багато з цих положень, наприклад, укладені в Першій поправці відносяться до питань свободи слова, а положення Четвертої поправки, що стосуються захисту від необґрунтованих обшуків і конфіскацій, забороняють втручання держави в певні сфери індивідуальної активності. Ці положення, звичайно здійснювані за допомогою судового захисту, виражають прихильність ідеї про те, що конкретні індивідуальні свободи -- свобода самовираження, віросповідання та інші, що направлені проти необґрунтованих втручань уряду в приватне життя, є істотними елементами вільного суспільства. Ці заходи захисту приватного життя звичайно об'єднуються під терміном «цивільні свободи».

Також захищені Конституцією США, федеральними законами і законами штатів, індивідуальні права на однакове відношення до всіх громадян, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Ці заходи захисту, звичайно узагальнені під назвою «цивільні права», виражають прихильність до того, що певні критичні рішення, що впливають на індивідуальні можливості і матеріальне благополуччя, приймаються не на основі індивідуальних особливостей, які є безвідносними і не є справедливою основою в відносинах з окремими індивідуумами. Ці заходи захисту цивільних прав від подібної дискримінації існують як в Конституції США, так і в Конституціях окремих штатів, а також у безлічі федеральних і штатних законодавчих актів, які були прийняті протягом багатьох років у відповідь на окремі види дискримінації. Розглянемо основні Права людини, закріплені в перших десяти поправках до Конституції США.

Збереження свободи віросповідання (релігійної) є одним з самих старих і найбільш важливих компонентів особистої свободи. Таким чином, гарантія свободи віросповідання (Перша поправка) важливим компонентом цивільних прав. Знову ж важливість такої свободи доведена історією людства, починаючи з Великої хартії вільності (1215 рік). Релігійні свободи містять в собі як мінімум два важливих і пересічних принципи: свободу віросповідання і недоведеність релігії. Щоб уникнути втручання в свободу віросповідання і одночасно зберегти сумісність з основними причинами, що відносяться до недоведеності релігії, важливо, щоб Уряд не віддавав переваги як нерелігійній доктрині, так і якої-небудь певної релігії. Повний захист релігійної свободи може зажадати сильних і ефективних норм цивільного права, що захищають від дискримінації по політичних мотивах.

Необхідним елементом у взаємовідносинах уряду зі своїми громадянами є забезпечення функціонування карного судочинства. Захист справедливості і цілісність судочинства -- необхідний елемент верховенства права. Велика хартія вільності і численні біллі про права протягом історії людства свідчать про важливість такої справедливості. Звичайно, Четверта, П'ята, Шоста і Восьма поправки Білля про права до Конституції Сполучених Штатів Америки прямо відносяться до питання справедливості під час проведення карних процесів, включаючи вимоги, що відносяться до обшуку і вилучення (Четверта поправка); захист проти покарання за одну і ту ж провину і проти самообвинувачення (П'ята поправка); право на швидкий і відкритий суд за участю неупередженого журі присяжних, право бути проінформованим про всі обвинувачення, право протистояти ворожому свідку, право на належний процес для виклику свідків і право на допомогу адвоката (Шоста поправка); заборона надмірної застави або штрафу, а також брутального і незвичайного покарання (Восьма поправка). Можливо, найбільш важливою гарантією захисту особистих прав від держави в карному суді є презумпція невинності. Так само право -- Habeas corpus -- апеляційний розгляд вироку по карній справі і справедливе виголошення вироку по карній справі, і подальше виголошення вироку, і подальше поводження з засудженим є життєво важливим. Важливе значення має і той факт, що карний процес не може бути політизований або використаний для покарання політичних дисидентів.

2.2 Скасування рабства та забезпечення расової рівності

Всі громадянські й політичні права людини, проголошені Біллем про права 1791 р., на початок 60-х років стосувалося тільки до особисто вільного населення США. Водночас цілковито безправними були негри-раби, що обробляли плантаторські латифундії у штатах Півдня і мали юридичний статус власності плантаторів. 1861-1865 рр. стали часом кривавої Громадянської війни між противниками й прибічниками рабовласництва. Перших -- аболіціоністів -- очолював президент США Авраам Лінкольн, другі ж, утворивши Конфедерацію південних штатів, фактично вийшли зі складу США.

“22 вересня 1862 р. Лінкольн опублікував Прокламацію про скасування рабства з 1 січня 1863 р. без жодного викупу. Прокламація була актом величезного прогресивного значення. Сам Лінкольн сказав про звільнення рабів: «В ньому -- вся моя душа». Перемога Півночі у Громадянській війні уможливила прийняття Конгресом США у 1865 р. 13-ої поправки до Конституції, яка наголошувала : «Ні в Сполучених Штатах, ні в будь-якому іншому місці, на яке поширюється їх юрисдикція, не повинні існувати ні рабство, ні примусові роботи, окрім випадків покарання за злочин, за скоєння якого винного належним чином засуджено.».

Наступним кроком у забезпеченні расової рівності в американському суспільстві стало прийняття 14-ої поправки до Конституції в 1868 р. Після цієї події припинилося ввезення рабів на територію країни. Навіть у Декларації незалежності, згадувалося про необхідність звільняти рабів, які перебували у великих землевласників. Але дія декларації практично почалося з закінченням збройного конфлікту між Півднем і Північчю США. Саме прийняття поправки до Конституції, викорінила работоргівлю в Америці. Спочатку декларацію ратифікувала третина штатів, заборонивши на своїй території будь-яку примусову форму роботи. Але випадки работоргівлі на Американському континенті зустрічалися ще до початку 20 століття. На інших континентах ще деякий час раби становили чималу частину всього населення країн. Дана поправка мала на меті закріплення результатів Громадянської війни. Вона складається з 5 розділів, 3 з яких безпосередньо стосуються прав людини. «1-й розділ містить чотири положення: визначення американського громадянства, заборона штатам обмежувати “привілеї й пільги” громадян США, застосовувати санкції проти людини без “належної правової процедури”, відмовляти громадянам у “рівному захисті законів”. 2-й розділ спрямований на упередження дискримінації звільнених рабів на виборах. 3-й розділ обмежує право учасників антиурядових виступів посідати посади в державному апараті й бути вибірниками президента.».

Звільнені чорні американці взяли участь у виборах конституційних конвентів у південних штатах у 1868 р. Конвенти розробили нові конституції цих штатів, які проголосили перебудову правової системи південних штатів на засадах рівності прав громадян за расовою ознакою.

У 1870 році була прийнята 15-та поправка, яка «забороняє обмежувати право голосу громадян за ознакою раси, кольору шкіри або у зв'язку з колишнім перебуванням у рабстві.» Проте реальне забезпечення рівності прав чорних американців з білими розтяглося в часі аж до кінця 60-х років ХХ ст. Останнім штатом,який ратифікував цю поправку у 2013 році,став Міссісіпі.

2.3 Зниження вікового виборчого цензу та встановлення рівності за статевою ознакою

Поправка 16-та (1971 р.) знизила віковий виборчий ценз до 18 років. Виборчим правом володіють громадяни США обидвох статей, які досягли 18-річного віку до дати реєстрації вибірників та які проживають в конкретному штаті або на території певної виборчої дільниці на протязі певного часу ( для президентських виборів -- 30 днів, для всіх інших виборів, в залежності від законів відповідного штату, -- від трьох місяців до одного року) «Громадяни Сполучених Штатів, що досягли вісімнадцятилітнього чи старшого віку, не повинні позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися в них Сполученими Штатами з огляду на їхній вік.».

П`ятнадцята поправка була прийнята після Громадянської війни в США в 1868 році. Ця поправка прямо забороняла обмеження активного виборчого права за ознакою раси, кольору шкіри або у зв'язку з колишнім положенням раба: «Виборче право громадян Сполучених Штатів Америки не може відбиратися чи обмежуватися Сполученими Штатами на підставі раси,кольору шкіри чи попереднього перебування у рабстві».

Наприкінці ХIХ - на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свідчила про недосконалість правового забезпечення прав людини в американському законодавстві, залишалося збереження статевого цензу для участі у виборах -- брати участь у них мали право лише чоловіки. Дев'ятнадцята поправка до Конституції США була прийнята Конгресом 18 серпня 1920.

Цією поправкою вводилося активне виборче право для жінок. Таким чином були задоволені багаторічні вимоги суфражисток. Поправку написали Сьюзен Ентоні і Елізабет Стентон і внесена до Конгресу в 1878 році. Поправка була прийнята лише в 1919 році, а потім, через рік , була ратифікована необхідним числом штатів. У 1922 році поправка була оскаржена у Верховному суді США,який, однак, одноголосним рішенням відхилив позов і підтвердив,що дев'ятнадцята поправка є частиною Конституції США.

Боротьба за виборче право жінок до введення поправки до Конституція США, прийнята в 1789 році, залишила невизначеним питання про права жінок. Визначати їх мали право штати,які відмовили жінкам у праві голосу (крім Нью- Джерсі , що давав жінкам право голосувати на виборах до 1807 року). Хоча окремі виступи за права жінок існували завжди. З Конференцією 1848 року в Нью -Йорку було офіційно покладено початок руху за права жінок. Право голосу, однак, не було ключовим у їх боротьбі. Вперше, внесення пропозицій про введення права голосу для жінок в окремих штатах стали вводити незадовго до громадянської війни, хоча, як правило, ці пропозиції навіть не виносилися на голосування.

Рух за право голосу для жінок пережило розквіт по час періоду реконструкції (1865-1877 роки ), відразу після громадянської війни. У цей період лідери жіночого руху стали вимагати введення загального виборчого права для жінок і наполягати на включенні цього пункту в « анти- рабські » поправки. Однак , їх зусилля не увінчалися успіхом.