Конституція та права громадян Сполучених Штатів Америки: основні теоретичні положення

Право голосу у жінок напередодні прийняття дев'ятнадцятої поправки (1920 рік) включало:повні виборчі права, права голосу на виборах Президента США, участі в попередніх виборах(праймаріз), право голосу на місцевих виборах,окремі виборчі права,право голосу на місцевих виборах в окремих містах,право участі в попередніх виборах в окремих містах.

Але, жінки вважалось,що не мали права голосу в процесі розширення США , при прийнятті конституцій нових штатів. Питання про виборчі права для жінок піднімалося неодноразово. У штатах Вайомінг, Юта і Вашингтон вони були гарантовані конституціями. В інших штатах питання виносилися на голосування, однак, рідко успішно. На національному рівні питання часто піднімалося в Конгресі та його комітетах. У 1869 році були створені дві конкуруючі організації: Національна асоціація жінок - суфражисток (NWSA) та Американська жіноча асоціація суфражисток (AWSA). Перша з них намагалася домогтися права голосу через суди. У своїх процесах вони доводили,що, оскільки чотирнадцята поправка гарантує загальне громадянство,а п'ятнадцята дає право голосу незалежно від раси, жінки мають право голосу на виборах. Верховний суд США тричі відхилив їхні аргументи.

Текст до дев'ятнадцятої поправки написала Сьюзен Ентоні разом з Елізабет Стентон. Запропонована поправка була внесена в Сенат США і була названа « Поправка Ентоні ». Офіційно поправку вніс сенатор від Каліфорнії Аарон Саржент, який познайомився з Ентоні в поїзді в 1872 році. Після знайомства Саржент став відомим захисником прав жінок. Він часто намагався включити виборче право для жінок в різні законопроекти, але конституційну поправку вніс лише в січні 1878 році. Стентон і інші жінки виступали перед сенатським комітетом, після чого поправка була винесена на голосування. Пропозицію було відхилено 16 голосами проти 34.

Минуло понад тридцять років. У цей період суфражистки домагалися права голосу в окремих штатах. Новий виток боротьби почався в 1910 році, коли Каліфорнія, несподівано, підтримала жінок. У наступні роки її приклад наслідували багато штатів. Цей успіх був підкріплений результатами виборів 1912 року, на яких значну підтримку отримали прогресивна і соціалістична партія. Одночасно президентом був обраний Вудро Вілсон, прихильник суфражисток. Однак, в 1914 році Сенат знову відхилив поправку.

12 січня 1915 поправка була винесена на голосування Палати представників, але не набрала 2 / 3 голосів ( 204 проти 174 депутатів). Ще одна спроба була зроблена 10 січня 1918 року. Напередодні голосування Президент Вілсон звернувся до палати з проханням підтримати поправку. Поправка була прийнята з перевагою всього в один голос. Потім питання було поставлено на голосування в Сенаті, де, незважаючи на полум'яний виступ Президента, був відхилений. Для ухвалення рішення не вистачило всього двох голосів. 10 лютого 1919, під час повторного голосування , поправці не вистачило одного голосу.

Багато політиків хотіли провести поправку до виборів 1920 року. У зв'язку з цим Президент скликав позачергову сесію Конгресу, на якій знову була розглянута « Поправка Ентоні ». 21 травня 1919 Палата представників надала приголомшливу підтримку - поправка набрала на 42 голоси більше , ніж було потрібно. 4 червня 1919, після тривалої дискусії, Сенат підтримав поправку (56 проти 25-и сенаторів). Через кілька днів Ілінойс, Вісконсін та Мічиган ратифікували поправку. Тридцять шостим штатом став Теннес, який прийняв поправку 18 серпня 1920. За неї проголосувало 50 з 99 членів Теннесійского парламенту. Подальше залучення жінок до громадського життя, зокрема, спричинене більшою, ніж у попередні часи участю їх у суспільному виробництві. 19-та поправка відіграла значну роль у процесі реального забезпечення рівності прав громадян США безвідносно до їх статі, посприяла піднесенню ролі жінок у державному й громадському житті, а зрештою, їх більшій соціальній захищеності.

Отже,прийняття Білля про права 1789 року, було обумовлене різними чинниками, серед яких і політичні утиски з боку законодавчих зборів штатів. Зважаючи на те ,що в першому варіанті Конституція США не містила норми, які б декларували права і свободи громадян, та відповідний їх захист. Це значно обурило значну частину населення. Таким, чином Білль про права (перші 10 поправок до Конституції США)який закріпив найважливіші загальнолюдські права і свободи, та необхідною умовою для ратифікації Конституції США всіма штатами.

Закріпивши на законодавчому рівні права і свободи громадян,вони стосувалися тільки вільного населення. Раби-негри, які обробляли південні плантації-латифундфії вважалися власністю землевласників. В країні виник рух прибічників і противників рабовласництва.22 вересні 1862 року, Авраам Лінкольн опублікував «Прокламацію про скасування рабства». Пізніше Конгрес прийняв 13 поправку до Конституції, яка остаточно заборону рабства та примусових робіт.

Ще однією проблемою стало обмеження права голосу громадян за ознакою раси. Внаслідок цього,прийняли 16 поправку до Конституції,і відповідним чином,проголосили заборону обмеження права голосу за ознакою раси,кольору шкіри,або у зв'язку із перебуванням у рабстві.

Населення США була рішуче настроєна внаслідок кількох переворотів,і черговий раз вдалася до повстання. Вимогами людей стали заклики до зниження вікового виборчого цензу та встановлення гендерної рівності(за статевою ознакою). Влада пішла на поступки і прийняла 16 поправку до Конституції (якою знизила віковий виборчий ценз до 18 років). Формою боротьби із проблемою статевої нерівності, стало прийняття 19 поправки до Конституції. Поправка закріпила право жінок брати участь в усі в виборах, та участь в державному житті країни.

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ В США

3.1 Історія прав людини у світі

Історія ідеї прав людини бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшого (буржуазного) стрибка у цьому напрямку -- визнання рівності усіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII--XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного (природженого) права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Ґроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бентам утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від історичних обставин свого буття. Ідея прав людини, заснована на теорії природного (природженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу.

Американська Декларація незалежності 1776 р. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення до щастя».

Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 р. виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, власність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; притягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі закону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода поглядів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відповідальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі документи США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зразком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини.

Природно-правовий підхід до розуміння прав людини як природних і невідчужуваних, даних від народження, набув закріплення у конституціях США, Франції, Італії, Іспанії. В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав.. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання.

У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася « теорія трьох поколінь прав людини».

«Перше покоління прав людини» -- невідчужувані особисті (громадянські) і політичні. Це -- право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом та ін. Особисті і політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права, а незабаром і в актах міжнародного права. Перше покоління прав людини є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами. Перші акти англійського конституціоналізму, що закріплюють права людини, -- Петиція про права (1628), Habeas Corpus Act (Закон про недоторканність особи) (1679) і Білль про права (1689). До першого покоління прав людини належать також американські декларації, а саме: Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776), Конституція США (1787), Білль про права (1791), а також французька Декларація прав людини і громадянина (1789) та ін. Деякі вчені відносять до першого покоління прав людини Велику хартію вільностей (1215), де, зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який спосіб знедолена,як за законним вироком рівних їй та за законом країни». З таких самих підстав до першого покоління прав людини можна віднести й Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.) -- юридичний пам'ятник литовського, білоруського та українського народів. У них було проголошено ідеї рівності вільних людей перед законом, особистої недоторканності, юридичного захисту прав вільної особи, особистої відповідальності перед законом та ін. Проте середньовічне законодавство (Велика хартія вільностей, Литовські Статути та ін.) будувалося відповідно до феодально-ієрархічної, станової структури суспільства, коли була відсутня юридична рівність громадян.

Відлік першого покоління прав людини можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру. Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинутих країн. «Друге покоління прав людини» -- поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних і культурних прав (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу та ін.) -- сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни, а вплинули на демократизацію і соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Каталог природних і громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами в ряді конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 5 лютого 1917 р.; Італійська Республіка, 2 грудня 1947 р.), у внесених доповненнях і поправках у старих конституціях. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948р. і особливо у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

«Третє покоління прав людини» можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства -- правами людини і правами народів. Це право на мир, безпеку, незалежність, на здорове навколишнє середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства у цілому. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце (право на солідарність, право на міжнародне спілкування та ін.). Становлення третього покоління прав людини пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напряму створення співтовариства правових держав.

Між двома першими і третім поколінням права людини є взаємозалежність, здійснювана через принцип: реалізація колективних права не повинна обмежувати права і свободи людини.

3.2 Конституція США про права громадян

Конституція США 1787 року, ще до прийняття перших десяти поправок до неї,містила лише окремі положення про права людини та громадянина. Переліку, власне прав ,якими мають володіти громадяни,не було. Зокрема, ми знаходимо лише окремо встановлені принципи, серед яких охорона прав і свобод громадян.

Охорона прав і свобод громадян - одна з найважливіших ідей, що вплинули на становище і розвиток американського буржуазного конституціоналізму. Вона була тою чи іншою мірою реалізована у ході розробки і прийняття конституцій окремих штатів, а потім уже у процесі створення федеральної Конституції. Хоча у багатьох працях американських ідеологів та їх європейських попередників говорилося головним чином про права і свободи людини, а не громадянина, фактично в американських умовах того часу мова могла йти тільки про громадянські, а не загальнолюдські права і свободи. Слід зауважити, що в час конституційного оформлення американської державності знак рівності між поняттями „людина” і „громадянин” не ставилися, з категорії громадян в першу чергу виключалися раби, хоча вони і визнавалися людьми. Але і самі громадяни поділялися на повноправних (білі чоловіки-власники) і неповноправних.

Відомо, що в тексті Конституції, прийнятому філадельфійським конвентом і представленому на схвалення штатам, не містилося спеціального розділу, присвяченого правам і свободам громадян. Питання про інкорпорацію білля про права в текст Конституції багато разів обговорювалося в самому конвенті і за його стінами. Однак делегати погодилися із думкою Дж. Вільсона і А. Гамільтона, які вважали, що спеціальний білль про права не потрібен, оскільки Конституція сама по собі являється біллем про права.

Положення основного тексту Конституції, в яких закріплено права і свободи громадян хоча і не задовольняли багатьох американців, але виглядали досить вражаючими для європейців тої епохи. Так, у розділі 9 статті І говориться про те, що дія привілегії habeas corpus не повинна призупинятися, якщо того не потребують громадська безпека у випадках повстання або вторгнення. Той же розділ забороняє прийняття біллів про немилість та законів із зворотною силою. Важливим для захисту громадян від судового свавілля влади був припис, що містився у статті ІІІ Конституції. Згідно з ним, справи про всі злочини, за виключенням тих, які переслідуються у порядку імпічменту, підлягають розгляду судом присяжних. Особливе значення для того часу мали приписи, в яких містилися не тільки чіткі визначення державної зради, але і встановлювалися ключові принципи розгляду судом відповідних справ. Спеціально зазначалося, що засудження за державну зраду не тягне за собою поразки у правах нащадків або конфіскації майна, інакше як при житті засудженої особи. В цій гарантії відобразилося не прийняття англійської судової практики, коли переслідувалася не тільки сама особа, засуджена за державну зраду, але і її нащадки.

Заборона на релігійну дискримінацію при зайнятті посад у федеральному державному апараті, що містилася у статті VI, являла несумнівно прогресивну і демократичну в умовах тогочасної релігійної нетерпимості ідею. Цей припис надав Основному закону Сполучених Штатів Америки характер світського документу.

Звичайно, перелік прав, закріплених у цій Конституції був не повним і відображав далеко не всі прагнення громадян щодо утвердження власних свобод, тому це породжувало хвилю протесту. Вимоги про внесення в Конституцію білля про права, висунуті в період її ратифікації, були настільки наполегливі, що вже перший конгрес затвердив десять поправок, які у грудні 1791 року були схвалені штатами і вступили в силу .

Таким чином, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року закріпила на той час лише деякі приписи,що стосуються прав і свобод громадян. Ряд інших принципів були покликані надати Конституції стійкості і забезпечити їй тривале існування. Але, все ж таки вражає той фактор, що творці Основного закону зуміли внести в його зміст певні положення щодо прав громадян, які, звичайно, не були повноцінними без ратифікованого пізніше Білля про права, однак були провісником демократії.

3.3 Судовий захист прав і свобод людини в США

Оскільки територія США багата на місцевості,що є окремими федераціями, то існує безліч відмінностей, які відрізняють техніку і основні межі судової системи штатів. Незважаючи на це, її можна уявити у формі піраміди.

Низову ланку в основі піраміди, становлять суди нижчої інстанції, розкидані по території всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до муніципальних округів. Ці суди мають справу з найменш серйозними проступками і найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування: транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі з них спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні випадки, поліцейські суди мають справу тільки з дрібними правопорушеннями. У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя. Вони мають тенденцію до зміщення своєї діяльності у бік неформальності. Деякі з них відмовляються від участі в процесі адвокатів. Деякі допускають до справи журі присяжних тільки в тому випадку, якщо одна із сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не мають журі присяжних, і якщо одна із сторін наполягає на розгляді своєї справи журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду більш високої інстанції. З іншого боку, судді в цих судах нижчої інстанції є звичайно досить високопрофесійними. Йде багато суперечок з приводу якості правосуддя в нижчих судах. Маурін Мілеський вивчав нижчий карний суд в одному зі східних міст середніх розмірів в 1970 році. У цьому суді 72% справ було вирішено за одну хвилину і навіть менше. Іншими словами, звичайне зіткнення громадян з поліцією триває набагато більше, ніж середній час, витрачений в суді. Неважко зрозуміти, чому цей вигляд «простого правосуддя» залишається предметом постійної критики.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. Перший такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один з відділів муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів і правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Чи є вони на ділі судами для бідних, це окреме питання. У дев'яностих роках вчені-правознавці США висунули серйозні обвинувачення проти них. Ці суди стали ще одним прикладом того, що вага правосуддя все більше схиляється не на користь бідних. Це були суди не для, а проти трудящих. По суті своїй вони представляли інтереси заможних громадян. «Судами для бідних» вони були тільки в тому значенні, що незаможні громадяни зазнавали до суду арешту і в страхітливій атмосфері були вимушені протистояти могутнім кредиторам, домовласникам або урядовому апарату. Наступний рівень піраміди складається з судів загальної юрисдикції основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, які займаються розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж ті справи, які розглядають суди нижчої інстанції (тобто тих справ, які мають більш високу фінансову ставку). Ці суди також займаються розглядом випадків серйозних карних злочинів: не пияцтва або ходіння по газону, а пограбування, зґвалтування і навмисного вбивства. Кількісно таких судів менше, але вони відрізняються великим професіоналізмом. Судді, що засідають в цих судах, обов'язково мають юридичну освіту. Атмосфера тут більш велична, урочиста. Штат суду в основному складається з постійних працівників.

Юрисдикція процесуальних судів звичайно охоплює більшу кількість людей і більш широку область права, ніж муніципальні або поліцейські суди. У багатьох штатах на один округ припадає один основний процесуальний суд. В округах з великою кількістю населення суд може бути розбитий на «відділення». Для основних процесуальних судів Сполучених Штатів не існує якої-небудь уніфікованої назви. У деяких штатах вони називаються окружними судами, в інших -- районними судами. У Каліфорнії такий суд носить назву старшого суду. У Нью-Йорку ж назви досить химерно переплетені: основний процесуальний суд іменується верховним судом; суд же вищої інстанції в штаті називається апеляційним судом.

У штатах, що мають нечисленне населення, таких, як Айдахо і Айленд, той, що програв судовий процес має можливість безпосередньо апелювати до вищого суду штату, який звичайно називається верховним судом. Іншими словами, якщо прийняти процесуальний суд за перший рівень, то можна сказати, що ці штати мають «дворівневі» системи. У цих невеликих штатах верховний суд буде розглядати будь-яку справу, якщо по ньому подана апеляція; суд не ранжує ці справи, не вибирає з них найбільш важливі і гідні його втручання. У цих штатах право на апеляцію є загальним правом для всіх жителів штату.

У трьохрівневих системах суд вищого рівня при відборі справ для розгляду виявляє жахливу розбірливість. Він має можливість вирішувати, які справи приймаються, а які відкидаються для слухання. Той, хто програв процес, має право апелювати (принаймні один раз), не виходячи за рівні системи. Але він практично не має ніяких прав вимагати напряму справи на слухання у верховному суді. Деякі виключення складають ті, хто зможе переконати суд у важливості своєї справи. Існують і інші виключення, внесені в законодавство багатьох штатів.

Федеральні суди також володіють трьохрівневою системою. Правда, у цієї системи відсутній «підвальний» рівень для розгляду дрібних справ. Немає федеральних позовних судів або федеральних світових судів (хоч округ Колумбія має позовне управління в своєму суді верхнього рівня). У штатах нижнім федеральним рівнем є регіональний (районний) суд -- це основний федеральний процесуальний суд.

Два інших рівні -- окружні суди і Верховний суд Сполучених Штатів в своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

В той самий час існує біля сотні федеральних регіональних судів. Для малонаселених штатів один штат і складає регіон, великі штати містять в собі більше одного регіону. Сан-Франциско, наприклад, знаходиться в Північному регіоні Каліфорнії,а Лос-Анджелес -- в Південному регіоні. Може, звичайно, в одному регіоні знаходитися і більше одного судді.

Наступний рівень це апеляційні суди Сполучених Штатів федеральних окружних судів. Протягом багатьох років існувало десять таких судів. Нещодавно Конгрес створив одинадцятий, розділивши на два колишній П'ятий округ, що простягався від Флоріди до Техаса і мав великий приріст населення.

Окружні суди, на відміну від регіональних, не є судами з однією головною дійовою особою -- суддею. Засідання проводить не один суддя, а група, що складається з трьох суддів. Загальне число суддів в окрузі варіюється від чотирьох в Першому окрузі (цей округ включає в себе Массачусетс, Нью-Гемпшир, Мейн і Пуерто-Ріко) до двадцяти трьох в Дев'ятому окрузі -- гігантському районі, що включає в себе Каліфорнію, вісім інших штатів Заходу, плюс Гуам і північні Маріанські острови. У більшості випадків, а фактично в переважній більшості, окружні суди є останньою інстанцією. Над ними , як вища судова інстанція знаходиться Верховний суд Сполучених Штатів, і добитися розгляду своєї справи в цьому суді -- це привілея небагатьох. Верховний суд знаходиться на вершині піраміди федеральних судів. Він може розглядати справи, що вийшли з вищих судів штатів, якщо вони торкаються досить важливих федеральних питань, питань, які, як правило, попадають під дію федеральної Конституції. Верховний суд складається з дев'яти суддів. Він повинен сумлінно виконувати свої обов'язки.

Верховний суд США, передбачений Конституцією як незалежний орган, але нижчестоячий, федеральні суди залежать від конгресу як в питанні самого свого існування, так і судочинства. Для того, щоб уникнути ситуації, за якої судді будуть відчувати себе зобов'язаними виконавчому органу, творці Конституції передбачили незалежні судові органи, зробивши призначення суддів на пости в них довічним.

У справі захисту прав і свобод людини і громадянина Верховний суд володіє величезною владою, оскільки він представляє єдиний орган, що визначає остаточне значення багатьох широких і невизначених термінів в Конституції, а також той, яким чином цей документ може бути використаний в кожному індивідуальному випадку. Прийняте Верховним судом тлумачення Конституції може бути відмінене тільки самим же Судом або через складний процес прийняття поправок до Конституції. Ця влада особливо важлива, оскільки Конституція є головним законом країни і Конгрес, і Президент приймають клятву захищати її, і законодавство, не співпадаюче з нею не буде впроваджене в життя.

Отже, історія прав людини у світі починається ще з античних часів поступово набула поширення в процесі еволюції. Важливим фактом стала класифікація прав і свобод,а саме поділ їх на три покоління. В свою чергу, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року закріпила на той час лише деяки приписи,що стосуються прав і свобод громадян. Ряд інших принципів були покликані надати Конституції стійкості і забезпечити їй тривале існування. Але ,все ж таки вражає той фактор, що творці Основного закону зуміли внести в його зміст певні положення щодо прав громадян, які, звичайно, не були повноцінними без ратифікованого пізніше Білля про права, однак були провісником демократії.

Визнання на законодавчому рівні прав і свобод громадян неможливо уявити без нормативно закріпленого порядку їх захисту. Йдеться про створення централізованої та незалежної судової системи.

В США судову систему можна уявити у формі піраміди . Перший рівень піраміди складають суди нижчої інстанції,які розглядають найменш серйозні справи. Наступний рівень складають суди загальної юрисдикції(основні процесуальні суди суспільства). Третій рівень складають апеляційні суди США(федеральні окружні суди). І нарешті найвищий суд країни це Верховний Суд США. Таким чином,бачимо, що судова система Сполучених Штатів Америки надзвичайно різноманітна,і має багаторівневу структуру.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зазначити що практика американського народу стала взірцем і якісним показником для утвердження верховенства закону та права в житті як кожної людини,так і кожної держави. Їхній досвід став необхідним для інших молодих країн сьогодення. Досвід розробки, прийняття і втілення в життя положень Конституції США 1787 року може бути корисний сьогодні при розгляді питань, пов'язаних з прийняттям або зміною Конституцій . Розумне поєднання консервативних традицій і гнучкості, можливість гілок влади впливати один на одну, не обмежуючи при цьому самостійність один одного, американський досвід федеративного устрою держави і багато що інше може бути використано зарубіжними законодавцями. Хоч самі американці далекі від ідеалізації своєї Конституції, відмічають спірність багатьох її положень, вказують на безліч нестач і компромісів, укладених в ній, але факт залишається фактом - по ній живе і розвивається більше 200 років одна з найбільших країн світу. І саме ця стабільність, прихильність американців створеним ними самими традиціям заслуговує передусім нашої уваги і поваги.

На мою думку,Конституція США може по праву визнаватися ідеалом серед світових конституцій,але все ж таки абсолютно ідеальною її назвати не можна. Величезним мінусом та в тому числі недоліком для її змісту стало відсутність у ній проголошених прав і свобод людини і громадянина. Не проголошення їх у Конституції , логічно веде і до відсутності механізму їх захисту та інших правових гарантій. Оскільки Конституція це основний закон будь-якої демократичної та правової держави. Рівень можливостей та повинностей людини і громадянина визначають рівень дотримання принципу демократизму в країні.

Хоча, можна зазначити,що на практиці американська конституція до моменту внесення до її змісту цих положень, не змогла не те щоб регулювати суспільні відносини, а навіть не набрала законної сили. Оскільки для остаточного прийняття Конституції майже будь-якої правової держави,необхідне її визнання та ратифікація народом,або як у нашому випадку - населенням усіх штатів. Ця умова стала перешкодою для своєчасної ратифікації Основного Закону США. До поки не прийняли Білль про права, у 1789 році,конституція лишалася тільки на етапі розробки (проекту).В результаті зусиль з боку американських політиків,правників, органів державної влади та зокрема і підтримки народу, був прийнятий революційний документ-перша Конституція у світі. Після цього, досвід Америки прийняли багато інших держав,чиї конституції рівнялися на першу американську.

На сучасному етапі, Конституція проявила себе з найкращої сторони:вона стійка, завжди відповідає рівню суспільного розвитку, менталітету американського суспільства та потребам сьогодення. Навіть важко уявити , що сьогодні можливе регулювання новітніх суспільних потреб-документом ,якому вже понад 200 років. Але факт залишається фактом,і з впевненістю можна зазначити , що Сполучені Штати Америки, на сьогодні це одна з найдосвідченіших та найбільш розвинутих країн світу. Виправили всі недоліки,що існували на початку у формі окремого документа,додатка до конституції - Білля про права(перші десять поправок) та ще декількох поправок. Всього були прийнятті 26 поправок до конституції. Надзвичайно важливим є не фактична а практична дія Конституції . Оскільки на сьогодні поширилось явище недотримання законів та конституції,то з цим потрібно активно боротися. Але США демократична країна ,і навіть те що права та свободи людини і громадянина не були проголошені в ній ще не початку,це не стало проблемою для їх реалізації та захисту. Все ж таки, наприкінці можна ствердити, що з точки зору теорії, американську Конституцію 1787 року необхідно визнати найбільш практичною. Значення конституції полягає не тільки для США, але і всієї світової правової спільноти.

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Афанасьева И. А. Правовые проблемы импичмента. - Проблемы американистики. - Вып.3. - М., 1985. - с. 41-59.

2. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США: пер. з англ. К.: Вид-во «Україна», 1999. - 554 с.

3. Билль о правах // Русский орфографический словарь: около 180 000 слов [Электронная версия] / О. Е. Иванова, В. В. Лопатин (отв. ред.), И. В. Нечаева, Л. К. Чельцова. -- 2-е изд., испр. и доп. -- М.: Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова, 2004. -- 960 с.

4. Болховитинов Н. Н. США: проблемы истории и современная историография. - М., 1980. - 397 с.

5. Болховитинов Н. Н. Некоторые проблемы историографии Американской революции XVIII в. // Новая и новейшая история. - 1973. - № 6. - с.146-166.

6. Врядування у Сполучених Штатах: Нарис. - Інформ-Агенство Сполучених Штатів, 1989. - 128 с.

7. Вильданов Р. Х. Конституция в политической системе буржуазного общества. - М., 1968. - 347с.

8. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф. К. И. Батыра. - М.: Юристъ, 1999. - 456с.

9. Гончаров Л. Н. Политическая борьба в США за буржуазно-демократические права и свободы в 1787-1791г.г. Автореф. дис....канд. ист. наук. - М., 1963. - 19с.

10. Дай Т., Зиглер Х. Демократия для элиты. - М., 1983. - 298 с.

11. Декларация прав человека и гражданина 1789 года // Французская Республика: Конституция и законодательные акты. - М.: 1989. - С. 26-29 // http://www.liberte.newmail.ru/declaration.html от 02.01.2009..

12. Дементьев И. П. Об исторических взглядах Чарльза Бирда // Вопросы истории. - 1957. - № 6. - с.89-103.

13. Джеферсон Т. Декларація незалежності: Декларація представників США, що зібралися на Генеральний конгрес.// Сам. Україна. - 1993. - 19 травня.

14. Джинджер Э. Ф. Верховный суд и права человека в США. -- М.: Юридическая литература, 1981. - 172с.

15. Жидков О. А. Верховный суд США: право и политика. - М., 1985. - 292с.

16. Зайчук О. В. Конституція США: ілюзії та реальність. До 200-річчя Конституції США. - К.: Знання, 1987. - 48 с. - ( Сер.4 «міжнародна»; №2 ).

17. История буржуазного конституционализма XVII-XVIII веков. - М., 1983. - 426с

18. История США / под ред. Г. Н. Севостьянова. - В 4Т., - Т.1., 1607-1877. - М.: Наука, 1983. - 688 с.

19. Іщенко М. П. Політологія. -- Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2004. -- 387 с.

20. Карпентэр Д. Познаем Америку. - СПб:, 1995 г. - 296 с.

21. Ковалевский М. М. Происхождение современной демократии. - М., 1985. - Т.1. - 349 с.

22. Конституция США и реальный правопорядок / отв. ред. В. К. Забигайло; АН УССР, Ин-т госуд. и права. - К.: Наук. думка, 1987. - 294 с.

23. Конституция США и реальный правопорядок / отв. ред. В. К. Забигайло; АН УССР, Ин-т госуд. и права. - К.: Наук. думка, 1987. - 294 с.

24. Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського.-- К.: Веселка, 1993. -- С. 133-157.

25. Конституции государств американского континента / под ред. Г. С. Гурвича. - М.: Изд-во иностр. лит., - 1959.

26. Крашенинникова Н. А. Глава 20. Право Соединенных Штатов Америки // История государства и права зарубежных стран. Часть 1. Учебник для вузов. Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А и проф. Жидкова О. А. -- М.: Издательская группа НОРМА -- ИНФРА-М, 1998. -- 480 с.

27. Кунина А. Е. США: методологические проблемы историографии ( практика исследований ). - М.: «Наука», 1988. - 214 с.

28. Конституция США: История и современность / Под ред. А. А.Мишина, Е. Ф. Язькова. М.: Юрид. лит., 1988. - 320 с.

29. Литвак Л. Ф. С тревогой в мыслях: 200-летие Конституции США и опыт афроамериканцев // Новая и новейшая история. - 1988. - №4. -с. 71-89.

30. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2001. - 592с.

31. Мидор Д. Д. Американские суды. -- Сент-Пол, Миннесота: Уэст Паблишинг Компани, 1991. -- 81 с.

32. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -- початок XX ст. ст.)-- К.: Генеза, 1994. С. 329.

33. Невинс А., Коммандер Г. Истоия США. От английской колонии до мировой державы. - Телекс, - Нью-Йорк. 1991. - 440 с.

34. Никонов В. А. Советские историки о принятии Конституции США.: Доклад на сов.-амер. науч. конф., посвящ. 200-л. Конституции США в ун-те штата Нью-Йорк // Вестник Московского ун-та. Сер.8. История - 1988. - №6. - с. 39-55.

35. Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. Для студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.-- М.: Высш. шк., 1986. С. 498.

36. Орлов А. Г. Политические системы стран Латинской Америки. - М., 1982. - 287 с.

37. Полунин Б. Л. Вице-президент США: конституционный и фактический статус. - М.: Наука, 1988. - 124с.

38. Права человека. Учебник для вузов / Ответственный редактор Е. А. Лукашева - М, 2001. - 573 с.

39. Рудинский Ф.М. Понятие и содержание прав человека// Право и жизнь. 2000. №27. - С.74

40. Сивачев Н. В. Государственно-монополистический капитализм США. // Вопросы истории. - 1977. - № 7. - с.79-102.

41. Согрин В. В. Образование Североамериканского государства: новое прочтение // Новая и новейшая история. - 2002. - №1. - с. 18-34.

42. Согрин В. В. Принятие Конституции США: мифы и реальность // Новая и новейшая история. - 1987. - №2. - с. 41-58.

43. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн. - Харків: Право, 2001. - 416с.

44. США. Конституция и права граждан / Ред. кол.: И. А. Геевский и др.; АН СССР, Ин-т США и Канады. - М.: Мысль, - 1987. - 315 с.

45. Современные Соединенные Штаты Америки: Энцикл. справочник.-- М.: Политиздат, 1988. С. 53.

46. США. Конституция и права человека. - М.: Мысль, 1987. - 316 с.

47. Ширяев Б. А. Политическая борьба в США 1783-1801. - Л.: изд-во Ленинград. ун-та, 1981. - 199 с.

48. Шпотов Б. М. Создание Конституции США и проблема демократии (1787) - в кн. Американский ежегодник, 1977. - М., 1977. - с. 109-132.

49. http://krotov.info/history/18/1780/1787sogr.html

Размещено на Allbest.ru