Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призначення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать [18, c. 128]:

1. Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він уважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

2. Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

- сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Держава використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

- держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

- постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.

Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

3. Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб) [18, с. 115] .

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

4. Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникає два класи; правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильство, що еліта виникає у трьох найбільш важливих сферах суспільного життя: економічній, політичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876-1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він уважав, що партії - як буржуазні, так і соціалістичні - антидемократизуються і де-пролетаризуються. Рядові члени партії, що нездатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від своїх рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію.

У партійних елітах теж ведеться боротьба, що приводить до заміни одної партійної еліти іншою.

5. Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії.

Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до наступного:

а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт;

б) між елітами існує конкуренція;

в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт;

г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

6. Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до того, що в світі існують дві протилежні системи; капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближаються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу.

7. Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роблять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф, Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та інші.

8. До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави. Правова держава - це така, в якій тільки юридичними засобами забезпечується верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Основними рисами правової держави вважають [21, c. 245]:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Кінцевою метою соціальної держави є:

- досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків;

- ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

- гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

- досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами;

- модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.

9. Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

10. Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844-1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основними ідеями німецького фашизму були такі [12, c. 146]:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша - напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише в тій мірі, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", - цинічно заявляв Гіммлер.

2. Загарбання й перетворення на рабів народів інших країн для поширення арійської раси та забезпечення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовані. Держава оголошується "живим організмом народу", вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідування свободи свавілля фашистської партії та держави, її чиновників, не зв'язаних ніякими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними настановами.

5. Обґрунтовування і постійно ідеалізація ідеї вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право - це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Все, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.

6. Проповідування у відносинах між людьми та між державами культу сили. Насильство оголошується важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.

7. Вихваляння ідеї Ніцше про надлюдину, "біляву бестію", що буцімто є ідеалом справжнього арійця.

8. Проголошення "націонал-соціалізму", сутність якого зводиться до заперечення конкретного індивіда і злиття його з суспільством у вигляді фашистської держави.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство. [18; с. 131]

Отже, фашизм - антилюдська, антигуманна ідеологія, що обґрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це - реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей в суспільстві.

Підбиваючи підсумки, слід зробити висновок про те, що держава як багатогранне явище: у громадянському суспільстві виконує відповідні функції, має відповідні форму і механізм. У взаєминах з особою та об'єднаннями людей використовує правові, організаційні й виховні форми здійснення своїх повноважень; верховенство і пріоритет права й закону характеризує її як демократичну, правову, соціальну, що служить людині та громадянському суспільству.

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать: Теорія солідаризму, Держава загального благоденства, Теорія плюралістичної демократії, Теорія еліт, Теорія неоелітаризму, або елітарної демократії, Теорія конвергенції, Доктрини технократії, Концепції юридичного спрямування (відносять теорії правової та соціальної держави), Ідеї анархізму та етатизму, Теорії етатизму (етатизація суспільства веде до диктатури (під різновидами диктатури вважають соціалізм і фашизм).

ВИСНОВКИ

Питання про сутність та соціальне призначення держави неодноразово порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього правознавця, так і просто пересічної особи.

У сучасному державознавстві виділяють п'ять основних підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний(класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібернетичний.

Загальні основні ознаки держави дозволяють перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільства від його недержавних об'єднань, від інших частин політичної системи суспільства. Такі ознаки являють собою визначений, відносно незмінний каркас державної організації людського суспільства, який у міру суспільного розвитку наповнюється новим змістом, втрачає віджилі і набуває нові структури і функції.

Якщо визначати державу з точки зору соціології, то виділяють наступні ознаки держави: сукупність людей - народ; пануюча над ними влада; територія - як межа дії цієї влади.

Держава вирізняється такими основними ознаками і властивостями: вона має особливу організацію політичної публічної влади і державний апарат; держава і державна влада мають свій суверенітет; кожна держава має свою постійну (або тимчасову) територію; держава як суб'єкт міжнародних і внутрішньонаціональних правовідносин є юридичною особою і має свою правосуб'єктність (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність); держава має свою систему права і законодавства; кожна держава має свою фінансово-грошову систему і грошову одиницю; держава і державна влада має свою податкову систему; держава має свою державну мову (одну або декілька); держава має свою національну культуру (матеріальну, духовну, історичну), свої звичаї і традиції; кожна держава має свою внутрішню і зовнішню державну політику в різних сферах соціального життя і виконує багато основних завдань і функцій; держава має свою соціально-політичну структуру.

Крім таких основних ознак, існують й інші факультативні ознаки і властивості держави. До них можна віднести такі: універсальність держави і державної влади; верховенство держави і державних інтересів над приватними інтересами; діалектична єдність потреб та інтересів держави і суспільства, держави і громадянина; принцип підпорядкування і підкорення державі та державній владі; загальнообов'язковість державних законів і державних рішень; зв'язаність держави та органів державної влади правом і законом; правомірність і законність держави, органів державної влади і посадових осіб; політична, моральна, юридична відповідальність держави, державної влади, державних органів і посадових осіб; етика (моральність) діяльності державної влади, державних органів і посадових осіб; забезпечення принципів соціальної справедливості, політичної та юридичної рівності й рівноправ'я всіх громадян і юридичних осіб щодо держави, державної влади і законів; забезпечення принципу свободи і відповідальності за правопорушення всіх громадян, іноземців і юридичних осіб; забезпечення і гарантії прав і свобод людини і громадянина; забезпечення гарантій для розвитку демократії та демократичної культури; обмеженість втручання держави в приватне та особисте життя людини і громадянина; забезпечення умов для всебічного розвитку особи тощо.

Сутність держави -- це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це -- засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення: класовий аспект -- захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу; загально соціальний аспект -- захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Основними ознаками або принципами соціальної держави є: принцип людської гiдностi; принцип соцiальної справедливості; принцип автономії суспільних відносин i процесів; принцип субсидiальностi; принцип соціального партнерства або солiдарностi; трудові i соцiальнi суди, які розглядають конфлікти у вiдповiдних сферах; добре розвинене соціальне законодавство i право. Bci ці принципи - взаємопов'язанi i взаємообумовленi.

Підбиваючи підсумки, слід зробити висновок про те, що держава як багатогранне явище: у громадянському суспільстві виконує відповідні функції, має відповідні форму і механізм. У взаєминах з особою та об'єднаннями людей використовує правові, організаційні й виховні форми здійснення своїх повноважень; верховенство і пріоритет права й закону характеризує її як демократичну, правову, соціальну, що служить людині та громадянському суспільству.

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать: Теорія солідаризму, Держава загального благоденства, Теорія плюралістичної демократії, Теорія еліт, Теорія неоелітаризму, або елітарної демократії, Теорія конвергенції, Доктрини технократії, Концепції юридичного спрямування (відносять теорії правової та соціальної держави), Ідеї анархізму та етатизму, Теорії етатизму (етатизація суспільства веде до диктатури (під різновидами диктатури вважають соціалізм і фашизм).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т.м. юрид. Лит. - 2 том. с. 310.

2. Алексеев С.С. Право: азбука- теория- философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- С.126-141.

3. Арістотель. Політика / Аристотель. -- К.: Основи, 2000. -- 465 с.

4. Бостан С. К. Теорія держави і права: навч. посіб. / С. К. Бостан, С. Д. Гусарєв, Н. М. Пархоменко, Л. М. Бостан, Н. В. Заяць. - К. : Академія, 2013.

5. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: навч. посібник / Ю. А. Ведєрніков, А. В. Папірна. - К. : Знання, 2008. -- 333 с.

6. Головко О. М. Теорія держави і права: навч. посіб. / О. М. Головко, І. М. Погрібний, О. В. Волошенюк, Д. М. Михайлович, І. М. Овчаренко, А. А. Письменицький, О. С. Передерій, Д. В. Слинько, Ю. А. Холод, А. М. Шульга; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 277 с.

7. 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права: Навч. посіб. - К.: Вид-во Паливода А.В., 2001.

8. История политических и правовых учений. Хрестоматия. Платон. Государства / [под ред. О.Е. Лейста]. -- М: Городец, 2000. -- 265 с.

9. Калюжний Р. А. Загальна теорія держави і права : [навч. посібник] / [Калюжний Р. А., Тимченко С. М., Пархоменко Н. М., Легуша С. М.]. -- К. : Видавець Паливода А. В., 2007. -- 296 с.

10. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права : [підручник для студ. вищ. навч. закл.] / Кельман М. С., Мурашин О. Г., Хома Н. М. -- Л. : Новий Cвіт-2000, 2003. -- 583 c.

11. Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: [підручник] / Мурашин О. Г., Кельман М. С., Хома Н. М. -- Львів : „Новий Світ-2000”, 2007. -- 584 с.

12. Письменицький А. А. Теорія держави і права: навч. посіб. / А. А. Письменицький, Д. В. Слинько, А. С. Спаський; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2010. - 242 с.

13. Пихтін М. П. Теорія держави і права: термінол. слов. / М. П. Пихтін, В. В. Галунько, М. М. Новіков, М. М. Новікова, О. О. Онищук; Харк. нац. ун-т внутр. справ, Херсон. юрид. ін-т. - Херсон, 2011. -- 262 с.

14. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник, - 2013.

15. Русская философия права (антология) / сост.: А.П. Альбов, Д.В. Маслєнніков, М.В. Сальніков. -- СПб: Алетейя, 1999. -- 143 с.

16. Севрюков Д. Г. Теорія держави і права / С. Г. Антоненко, В. Г. Небесенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Інститут права та суспільних відносин. Кафедра теорії та історії держави і права. - К. : [б. в.], 2010. - 33 с.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права [Текст] : підручник / Пер. з рос. С.О. Бураковського / О.Ф. Скакун. - Харків : Консум, 2006. - 656 с.

18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. -- 2-ге вид., доповн. і переробл. --К.: Алерта; ЦУЛ, 2010. -- 520 с.

19. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс / С.С. Сливка. -- Львів: Воля, 2001. -- 234 с.

20. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

21. Теорія держави і права: Навч. посібник / Письменицький А.А., Слинько Д.В. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - 241-245 с.

22. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л.Лисенкова. - К.: Юрінком Інер, 2005. - 36-37с.

23. Шестопалова Л.М. Теорія права та держави: посібник / Л. Шестопалова. - К.: Паливода А.В., 2012. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru