Надання адміністративних послуг та рекламна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Аналітичний огляд джерел

1.1 Огляд наукових і навчально-методичних джерел

1.2. Огляд законодавчих і нормативних актів

2. Аналіз стану предметної області

2.1.Аналіз установи загалом

2.2. Аналіз об'єктів предметної області та взаємозв'язків між ними

2.3.Аналіз нормативних документів установи

3. Документаційне та інформаційне розв'язання задачі

3.1 Формальна модель задачі

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена переходом України від планово-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової економіки, викликані істотні зміни у всіх сферах громадського життя. В умовах відмови від адміністративно-командної системи управління економікою, усунення жорсткого централізованого планування, стимулювання і регулювання діяльності організацій зростає роль рекламної діяльності.

Не існує Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. І як наслідок -- відсутня державна програма розвитку національної реклами. Не створено чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади.

Реклама є складним і суперечливим поняттям. З одного боку, її вплив на економіку є сприятливим, оскільки вона сприяє росту економіки, капіталовкладень, числа робочих місць, підтримує конкуренцію, а також інформує споживачів і розширює ринки для нових товарів і послуг. В роботі також вказується комплекс недоліків, притаманних Закону України „Про рекламу” у його чинній редакції, та пропонуються шляхи їх усунення.

Об'єктом дослідження є принцип надання адміністративних послуг та рекламна діяльність.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном та надання адміністративних послуг;.

Метою дослідження є з`ясування особливостей здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном, а також вивчення проблем, які виникають під час здійснення рекламної діяльності, та визначення шляхів їх подолання.

Для досягнення поставленої мети поставлено такі завдання:

- аналіз чинного законодавства України щодо розглядуваного питання;

- аналіз науково-дослідницької літератури з даного питання;

- вивчення проблем, пов'язаних з розглядуваним питанням, та пошук шляхів їх вирішення;

Методи дослідження:

- аналіз діючого законодавства та літератури - виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи;

- порівняльний аналіз літератури - зіставлення точок зору різних джерел, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;

- синтез - виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формулювання висновків;

- індукція - логічний умовивід від часткового до загального;

- дедукція - перехід від загальних норм до окремих, одиночних.

Структура роботи. Робота складається з трьох розділів, містить вступ, висновки, перелік використаних джерел.



1. Аналітичний огляд джерел

1.1 Огляд наукових і навчально-методичних джерел

Сучасна українська реклама має вікове історичне підґрунтя, що сприяло зародженню та розвиткові традицій національної реклами. Подальший розвиток української реклами має супроводжуватися дослідженнями та подальшою популяризацією цих історичних коренів.

За умов загальної демократизації та розбудови громадянського суспільства в Україні відбуваються кардинальні зміни, що зумовлюються подальшим переходом від імперативного до диспозиційного методу здійснення державного впливу на громадян держави та інші об'єкти управління.

На сьогодні термін "реклама" набуває традиційної і найбільш звичної форми привертання уваги споживача до продукту. Вона існує вже кілька століть і змінюється разом із навколишнім світом. Однак якщо в більшості країн розвиток реклами йшов відносно рівномірно та поступово, то в Україні, що довгий час розвивалася, більшість із процесів, зокрема рекламних, протікала то занадто швидко, то занадто повільно, а то й зовсім призупинялась. Тому за історію свого існування вітчизняна реклама відставала від розвитку реклам прогресивних країн. Але все ж таки згодом вітчизняна реклама спромоглася досягти певних висот. Почала формуватися нова інфраструктура рекламного ринку: видання - рекламна агенція - рекламодавець, почали збільшуватись обсяги реклами, а також якісний рівень послуг.

Вивченням реклами як економічної категорії займалися такі відомі вчені та рекламісти світу: П. Друкер, Ф.Котлер, М. Портер, Г. О'Райлі, А. Кромптон, Д. О'Гілві. Запропоновані ними концепції знайшли своє відображення упрацях вітчизняних вчених: Назайкіна А. Н., С. Бабенка, В. Андрійчука, В. Будкіна, І. Рожкова, Б. Губського та ін.

Проблема реклами дуже популярна і досить вивчена у світі, але з розвитком новітніх технологій з'являються нові проблеми реклами у пресі, нові шляхи їх вирішення і бажаючі досконало вивчити ці проблеми та розв'язати їх. рекламний державний ліцензування

У сучасних умовах значення ринку рекламних послуг зростає, що зумовлює необхідність системного вивчення аспектів, пов'язаних із його функціонуванням і прогнозуванням. За всієї різноманітності поглядів на рекламу її політ-економічні аспекти можна вважати найменш опрацьованими в теоретичному і методологічному планах. На відміну від товарного ринку ринок рекламних послуг чітких класифікацій і понять практично не має. В науковій літературі майже не зустрічається праць, де було б проаналізовано чіткі системні підходи до аналізу рекламного ринку.

У нашій країні сфера рекламних послуг вивчена недостатньо, що впливає на виробництво, розподіл і споживання національного продукту. Тому існує нагальна потреба вивчення проблем її розвитку, насамперед економічна сутність реклами і перспективи її подальшого розвитку в Україні.

Роль і місце реклами в умовах економіки перехідного періоду ще не повністю визначені: робіт, що дають змогу дослідити і творчо адаптувати до вітчизняних умов досвід західних країн у цій сфері, не з'ясовано питання формування організаційних структур у рекламному бізнесі. Проблемам та тенденціям розвитку у вітчизняній рекламі до останнього часу приділялося вкрай мало уваги, як у практичному, так і теоретичному плані. Методологічні підходи до розуміння логіки розвитку українського ринку рекламних послуг перебувають у стадії розробки.

Питанням розвитку ринку рекламних послуг цікавлять представників різних напрямів суспільних наук, тому публікації, в яких висвітлено економічні аспекти дуже корисні. Однак незважаючи на великий розмах і порівняно великий обсяг цих робіт, на сьогодні досліджень економічних проблем ринку рекламних послуг із сформованим системним уявленням про економіку ринку рекламних послуг явно недостатньо. Основні положення теорії рекламних послуг дотепер є предметом дискусій, що можна пояснити такими причинами, як недостатній розвиток ринку реклами в недавньому минулому нашої країни, а також суттєвими проблемами в розробці низки питань рекламного ринку, що зумовлені складністю і специфічністю цього виду послуг.

Теоретичні дослідження різноманітних товарних ринків, ринків послуг і їх особливостей у трансформаційній економіці проводили вітчизняні дослідники В. Базилевич, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Кредісов, І. Лукіно, П. Макаренко, В. Мандибура, І. Петровська, І. Радіонова, П. Єщенко, А. Чухно. Проте проблеми ринку рекламних послуг не знайшли досить повного відображення.

Теоретико-практичні питання реклами в різні часи розглядалися багатьма зарубіжними та вітчизняними вченими. До найавторитетніших спеціалістів у галузі реклами слід віднести Д. Огівлі, Ф. Котлера, Дж. О'Тула, Ф.Джефкінса, А.Деяна, Д.Аакера, Дж. Мейєрса, Е.Дішера, К.Бове.

За часів адміністративно-командної системи рекламі як економічному феномену не приділялося достатньої уваги, оскільки вважали засобом політичного впливу. Проте об'єктивні причини вимагали теоретичного осмислення явища реклами, що знайшло відображення в працях таких радянських вчених, як Д. Беклєшова, В. Бойкова, М. Бур'ян, І. Гольцекер, Ю. Дегтярьова, Л. Корнілова, Ю. Хачатурова, І. Шляшевський.

На теренах СНД найбільший вплив на теорію реклами справили роботи В.Ільїна, І. Крилова, Л. Музикант, І. Рожкова, Є. Ромата, В. Панкратова, В. Сахарова. Разом з тим слід зазначити, що серед названих дослідників практично ніхто не розглядав рекламні послуги з погляду економічної теорії. Деякі роботи сучасних зарубіжних авторів, у яких висвітлено теоретичні закономірності розвитку рекламної справи, значною мірою орієнтовані на вже сформовану західну систему економічних відносин.

Висвітленню рекламної діяльності та її можливостей призначено багато праць зарубіжних чи вітчизняних науковців, серед них можна назвати авторів фундаментальних робіт всесвітнього і загальноукраїнського значення: Р. Барта, Дж. Майєрс і Д.Аакер, Д. Девіс, Є. Каневський, І.Крилов, С. Лісовськй, Є.Ромат та багато інших.

Основною характеристикою ефективної реклами є те ,що вона завжди дає рекламному об'єкту та і його цільовій аудиторії тільки позитивну оцінку. Це відбувається тому, що цільова аудиторія віддає перевагу тим соціально-економічним та культурно-духовним продуктам реклами , які приносять найбільше морально-етичне та духовно-естетичне задоволення. « Реклама, - стверджує російський фахівець у галузі психології реклами О. Лебедев-Любимов ,- це завжди оцінка товарів, послуг, людей, організацій тощо. Реклама завжди буде давати товару і його покупцеві тільки позитивну оцінку.»

1.2 Огляд законодавчих і нормативних актів

Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до необхідності правового регулювання рекламної діяльності без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь організаціям , скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів. Правове регулювання рекламної діяльності націлене на запобігання і припинення недобросовісної реклами, що здатна нанести шкоду як майновим, так і немайновим правам громадян і юридичних осіб, суспільним інтересам.

Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року "Про рекламу" .Так, відповідно до статті 1 Закону „Про рекламу" реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Необхідно з'ясувати, що таке інформація і чи має реклама статус інформації. Згідно з Законом України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Інформація не може бути об'єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки - є. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

Інша характеристика поняття "реклама" це її обов'язкова направленість на невизначене коло осіб. Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

Однією з вимог Закону "Про рекламу" є заборона телерадіопрацівникам займатися рекламою під виглядом інформації. Таким чином, реклама є спеціальною інформацією, яка має особливий статус і не співвідноситься як окреме і загальне з інформацією, передбаченою Законом України "Про інформацію".

Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов'язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов'язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами. Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди. Закон "Про рекламу" окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Тому реклама, як об'єкт рекламної діяльності, не має дискредитувати іншого господарюючого суб'єкта, тобто поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта. Прийоми та спеціальні ефекти, мета яких - привернути увагу або викликати сміх чи інші позитивні емоції і які при цьому не створюють неправильного розуміння споживачем таких прийомів, не вважаються недобросовісною рекламою, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Обов'язковими умовами здійснення рекламної діяльності є державна реєстрація її суб'єктів та ліцензування цієї діяльності.

Відповідно до положень Закону "Про рекламу" у рекламній діяльності забороняється рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.

Реклама видів діяльності, які відповідно до законодавства потребують спеціального дозволу, ліцензії, повинна містити посилання на номер спеціального дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав спеціальний дозвіл, ліцензію.

Реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Це положення не застосовується у випадках, коли дається тільки реклама знака для товарів і послуг, назви особи (без реклами послуг).

Реклама рекламодавців - учасників ринку цінних паперів має містити відомості про наявність спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення відповідного виду діяльності на ринку цінних паперів, із зазначенням номера дозволу, ліцензії, дати їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Це положення не застосовується у випадках, коли здійснюється реклама знаків для товарів та послуг учасника ринку цінних паперів без реклами послуг щодо цінних паперів.

Відповідно до положень Закону "Про рекламу" у рекламній діяльності забороняється рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.

Що стосується ознак рекламної діяльності, то вони в деякій мірі співпадають з загальними ознаками підприємницької діяльності.

Ініціативність і самостійність рекламної діяльності полягає в тому, що суб'єкти рекламної діяльності мають право без обмежень здійснювати свою діяльність, яка не суперечить діючому рекламному законодавству. Суб'єкти рекламної діяльності активно обирають ініціативу, вони свідомо обирають ситуацію, в якій персонально відповідальні за успіх чи невдачу своєї справи.

Творчий та інноваційний характер рекламної діяльності проявляється в пошуку нових можливостей на правомірне здійснення рекламної діяльності, орієнтації на нововведення. Суб'єкт рекламної діяльності діє та оцінює як незалежний інноватор.

Систематичність, регулярність рекламної діяльність означає, що суб'єкти рекламної діяльності здійснюють свою діяльність на постійній, професійній основі.

Ризиковий характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що на суб'єкта рекламної діяльності покладено тягар передбачення несприятливих наслідків (збитків) і прийняття мір по їх усуненню.

Не слід змішувати ціль рекламної діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її ціллю не являється отримання прибутку. Але, якщо при здійсненні рекламної діяльності доходи не отримані, то це не може бути основою для виключення її із видів господарської діяльності.

Таким чином, отримання прибутку являється необхідною ознакою рекламної діяльності.

Самостійна юридична відповідальність при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб'єкти несуть відповідальність за порушення такої діяльності.

Також невід'ємними ознаками рекламної діяльності є поєднання публічних і приватних інтересів, спеціальне коло суб'єктів, публічно-правовий характер.

Соціально відповідальний характер при здійсненні рекламної діяльності означає, що суб'єкти такої діяльності несуть відповідальність перед суспільством за здійснення своєї діяльності.

Рекламна діяльність - це діяльність щодо замовлення, виготовлення та розповсюдження реклами. Відповідно, суб'єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб'єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.

В Законі "Про рекламу" проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності - рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування суб'єктів рекламної діяльності має особливо важливе значення, коли йдеться про застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.

Відповідно до Закону „Про рекламу" рекламодавець - це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.

Рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу у рекламному агентстві й оплачує її. Звичайно, в розвинутій рекламній практиці як рекламодавець виступає рекламна служба виробника або продавця товару чи послуги.

Виробник реклами - це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму. Відповідно до Закону розповсюджувач реклами - це особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами. Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання і (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу та іншими засобами.

Важливу роль в рекламній діяльності відіграють споживачі реклами, які визначені як будь-які особи або група осіб, на яких спрямована реклама. Слід зазначити, що споживачі реклами виступають як учасники рекламних відносин, але не являються її суб'єктами. Відповідно до законодавства Російської Федерації, споживачі реклами являються відокремленими суб'єктами рекламної діяльності.

Отже, споживачі реклами - це юридичні або фізичні особи до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто, ті особи, на яких спрямоване рекламне послання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається. Пасивне поводження споживачів реклами може перетворитися в активне при порушенні їхніх прав розповсюдженням неналежної реклами.

На мою думку, варто закріпити в законодавстві поняття "споживача реклами" - як відокремлений суб'єкт рекламної діяльності від інших суб'єктів.

Не менш важливим у рекламній діяльності є визначення об'єкта рекламної діяльності, яким виступає реклама.

Законом „Про рекламу" передбачені такі види реклами, як зовнішня реклама, внутрішня реклама, порівняльна реклама, соціальна реклама.

Останньою редакцією Закону введено новели щодо видів реклами.

Нововведеним є поняття "порівняльна реклама", " прихована реклама", "соціальна реклама" (в попередній редакції Закону була "соціальна рекламна інформація").

Відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, але, на жаль, на сьогодні ці правовідносини врегульовані не в повній мірі. Порівняльна реклама, з одного боку, може бути досить ефективним, а з іншого - досить небезпечним інструментом, оскільки вона, як правило, позитивно впливає на рівень реалізації товарів та послуг суб'єкта, який її використовує, але й може негативно вплинути на рівень реалізації товарів та послуг конкурента.

Порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Таке визначення поняття "порівняльна реклама" не є повним і достатнім для чіткого регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з його застосуванням на практиці. З цього приводу можна зробити висновок: українське законодавство визнає, що порівняльна реклама має право на існування в Україні, і суб'єкти підприємницької діяльності можуть її використовувати, але лише в тому випадку, якщо інформація щодо переваг одних товарів (послуг) над іншими, яка міститься в рекламі, є достовірною та підтверджується фактичними даними. Загалом такий підхід до порівняльної реклами цілком відповідає сучасним тенденціям у світовій та європейській практиці. Водночас виникає багато суто юридичних питань, чітких відповідей на які українське законодавство прямо не дає, зокрема:

- чи має бути порівняння з конкурентом або товарами й послугами конкурента прямим (із зазначенням конкретного найменування, назви товару, знаку для товарів та послуг конкурента)?

- чи вважатиметься порівняльною реклама, в якій йдеться не про конкретного конкурента, а про невизначену групу конкурентів?

- чи вважатиметься порівняльною реклама, яка не містить найменування, назви товарів та послуг конкретних конкурентів, але в якій використовуються різноманітні прикметники вищого і найвищого ступенів порівняння ("кращий", "найкращий" тощо)?

- чи вважатиметься порівняльною реклама з використанням порядкових прикметників та прирівняних за лексичним значенням до них слів ("перший", "єдиний" тощо)?

Звичайно, що у випадку виникнення необхідності практичного застосування Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, кожна компетентна особа вкладатиме свій зміст у поняття "порівняльна реклама", виходячи із своєї суб'єктивної оцінки цього поняття. Відсутність чітких та об'єктивних, встановлених на законодавчому рівні, критерії призведе до прийняття різних за своїм змістом рішень судів та інших уповноважених органів у справах, що розглядатимуться з приводу використання порівняльної реклами. Тому цілком очевидною є необхідність внесення відповідних змін і доповнень до законів про рекламу та недобросовісну конкуренцію, які б встановили об'єктивні критерії для регулювання правовідносин, що виникають у сфері рекламної діяльності.

Соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.

Також є таке поняття як соціальна реклама в системі соціальних служб - це інформація державних закладів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру і спрямована на дітей, підлітків, молодь, жінок, різні категорії сімей. В такій рекламі не повинна згадуватись конкретна продукція та її виробники.

При виробництві та розповсюдженні соціальної реклами забороняється:

- вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду та характеру занять, місця проживання;

- подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

У галузі соціальної реклами не припустима:

- недоброякісна реклама;

- недостовірна реклама;

- неетична реклама;

- неправдива реклама;

- прихована реклама.

Забороняється реклама з використанням порнографії, сцен насильства, жорстокості, антигромадської поведінки.

Основними цілями та завданнями соціальної реклами є створення загального інформаційно-рекламного поля соціальної спрямованості, надання населенню практичної корисної інформації з різних напрямків соціального впливу, формування привабливого, здорового (фізично та морально) образу життя, формування у молоді впевненості в собі, своїх силах, можливості вирішення своїх життєвих проблем, можливості повного розкриття свого фізичного, духовного та творчого потенціалу, формування образу молодої сталої сім'ї як гаранта розвитку суспільства, антипропаганда негативних явищ, криміналізації суспільства, іміджева реклама центрів системи соціальних служб як виконавців державної молодіжної політики, конкретна реклама послуг, заходів, акцій центрів соціальних служб для молоді.

Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа. Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.

Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

Багато питань, пов'язаних з рекламною діяльністю, регулюється підзаконними нормативно-правовими актами. Серед них слід зазначити Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067. Вказані Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами .

У зв'язку з вищезазначеним, слід звернути увагу на відповідність вітчизняного законодавства такому документу, як Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р. Деякі з його положень були перенесені до Закону України „Про рекламу”, проте далеко не усі. Так, зокрема, у Міжнародному кодексі рекламної практики містяться пояснення до принципів рекламної діяльності, таких як законність, пристойність, чесність, достовірність тощо.

Відповідно до положень Міжнародного кодексу рекламної практики, реклама не повинна містити заяв або зображень, що порушують загальноприйняті норми пристойності.

Реклама не повинна зловживати довірою споживача й нестачею у нього досвіду або знань. Реклама не повинна без обґрунтованих причин грати на почутті страху, марновірствах і забобонах. Реклама не повинна містити нічого, що могло б спровокувати акти насильства. Реклама не повинна підтримувати дискримінацію за расовою, релігійною або статевою ознакою.

Реклама не повинна містити заяв і образів, які безпосередньо або побічно, навмисне або з помилки, за рахунок замовчування, двозначності або перебільшень можуть ввести в оману споживача, зокрема стосовно таких характеристик, як:

a) характер, сорт, склад, метод і дата виготовлення, придатність до застосування, діапазон застосування, кількість, компанія - виготовлювач і країна виготовлення;

b) цінність продукції й реально оплачувана ціна;

с) інші умови платежу, такі як продаж на виплат, довгострокова оренда, виплата вроздріб і продаж у кредит;

d) доставка, обмін, повернення, ремонт і технічне обслуговування;

e) гарантійні умови;

f) авторські права й права промислової власності, такі як патенти, товарні знаки, конструкції й моделі, торговельні найменування;

g) офіційне визнання або схвалення, присудження медалей, призів і дипломів;

h) розміри переваг у випадку участі в благодійних заходах.

У рекламі не допускається некоректне вживання результатів досліджень або витримок з технічних і наукових публікацій. Статистичні дані не повинні представлятися як такі, що мають більшу значимість, ніж насправді. Не допускається некоректне застосування наукових термінів; не допускається застосування професійного жаргону й недоречних відомостей наукового характеру, призначених для додання заявам видимості наукової обґрунтованості, якої вони на ділі не мають.

Реклама, що містить порівняння, повинна бути виконана таким чином, щоб саме порівняння не могло виявитися таким, що вводить в оману, а також повинна відповідати правилам сумлінної конкуренції. Порівнювані параметри повинні бути засновані на фактах, по яких можуть бути представлені докази, і не повинні відбиратися тенденційно.

Реклама не повинна містити свідоцтв або посилань на них, якщо вони не є справжніми й не засновані на досвіді осіб, що їх дають. Не повинні використовуватися свідоцтва або посилання, які застаріли або вже незастосовні з інших причин.

Реклама не повинна містити прямий або непрямий наклеп на будь-яку фірму, промислову або комерційну діяльність (професію) і на будь-яку продукцію. Наклепом вважається також спроба викликати презирство або глузування.

Реклама не повинна містити образи будь-яких осіб (або посилання на них), як приватних, так і тих, що займають важливі посади, без одержання від них попередньої згоди на це. Реклама також не повинна без попереднього на те дозволу зображувати власність будь-якої особи (або посилатися на неї) способом, що може створити враження про підтвердження цією особою змісту реклами.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати найменування або абревіатури інших фірм, компаній або організацій.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати престиж, властивий тій або іншій особі, товарному знаку або продукції іншої фірми.

Реклама не повинна без підстав, з'ясовних освітніми або соціальними причинами, містити зображення або будь-які описи небезпечних ситуацій, у яких проявляється зневага заходами безпеки. Особлива обережність повинна проявлятися в рекламі, призначеній для дітей і молоді або такій, що зображує їх. Реклама, призначена дітям чи молоді або здатна зробити на них вплив, не повинна містити ніяких заяв і образів, здатних нанести їм фізичну або моральну шкоду .

Як бачимо, Міжнародний кодекс рекламної практики дає доволі чіткі та зрозумілі формули рекламної діяльності. Бажаним було б їх відтворення у національному законодавстві.

Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, що повністю або частково фінансуються з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.

На відміну від інших категорій реклами дозволено соціальну рекламу у приміщеннях органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх загальноосвітніх школах та спеціальних загальноосвітніх закладах освіти, через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщення пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, портах та в аеропортах, за винятком соціальної рекламної інформації.

Що стосується реклами на телебаченні і радіо, то час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

Ця вимога не поширюється на телерадіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків.

Така реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами.

Не вважаються рекламою:

- оприлюднення, виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об'єктів права інтелектуальної власності, що йому належать;

- трансляція соціальної реклами, якщо вона розповсюджується телерадіоорганізацією безкоштовно;анонси власних програм, передач телерадіоорганізації.

Велике значення має реклама у друкованих засобах масової інформації, обсяг якої визначається ними самостійно. Друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

У наш час важливого значення набуває реклама послуг, що надаються з використанням електрозв'язку.

Кожного дня ми маємо справу із зовнішньою рекламою, розміщення якої у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Цей перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклам, є вичерпним.

Не рідше ми маємо справу із внутрішньою рекламою, розміщення якої погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти. Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.

У наш час великого розмаху набула реклама на транспорті, розміщення якої погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Забороняється розміщення на транспортних засобах:

- реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів;реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами.

Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.

Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

Існує таке поняття як недобросовісна реклама, яка заборонена законодавством. Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають органи державної влади такі, як:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів;

- Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

- Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

На сьогодні, на жаль, відсутня цілісна система державного управління рекламою в Україні. Про це свідчать такі аргументи:

1) відсутність сформованої державної політики управління рекламою. Особливо небезпечною в цьому плані є відсутність прозорої системи принципів, що лежать в основі цієї політики;

2) відсутність затвердженої Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. Як наслідок - відсутність державної програми розвитку національної реклами;

3) не існує чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади (що не ставить під питання сумлінність та результативність діяльності співробітників Держспоживстандарту України та Антимонопольного комітету). Недостатньо активно працює Рада з питань реклами при Кабінеті міністрів України;

4) не координується на державному рівні система регулювання реклами органами місцевого самоврядування;

5) недостатнє залучення органами державної влади громадських організацій рекламістів до реального обговорення рішень.

Навіть найкраще рекламне законодавство та бездоганна система виконавчої влади, що має контролювати рекламну діяльність, не можуть гарантувати повного дотримання вимог законодавчих актів, відповідності до норм суспільної моралі, повагу до прав адресатів рекламних комунікацій тощо. Це пов'язано, насамперед, із численністю рекламних звернень та операторів ринку реклами. Кількість рекламних звернень у межах країни щодня сягає сотень мільйонів. З урахуванням об'єктивної обмеженості ресурсів, що є в контролюючих органів, відслідкувати всі порушення законодавства неможливо. Крім того, подібний контроль потребує чималих коштів. Разом із тим, як показує досвід країн із розвинутою ринковою економікою та сталим процесом контролю рекламної діяльності, значна частка порушень рекламного законодавства попереджується, виявляється, розглядається і навіть піддається покаранню представниками самого рекламного бізнесу в рамках системи саморегулювання реклами.

Також існує таке поняття як прихована реклама - це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій. Прихована реклама забороняється.

Законом „Про рекламу" заборонено рекламу:

- лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, не дозволених до застосування в Україні спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Згідно зі ст.9 Закону лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом. Державна реєстрація лікарських засобів проводиться на підставі заяви, поданої до Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу;

- лікарських засобів, які відпускаються (розповсюджуються) та вживаються лише за приписом (рецептом) лікаря, медичної техніки і методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких потребує спеціальних знань і підготовки;

- допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті лікувальних сеансів, інших заходів з використанням гіпнозу та інших методів безконтактного, психічного або біоенергетичного впливу, діагностики або лікування, які не ґрунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом.

Хотілося б зауважити, що рекламна діяльність - це ініціативна, самостійна, систематична на власний ризик діяльність, яка спрямована на виготовлення реклами та здійснення посередницьких функцій шляхом надання послуг, пов'язаних з просуванням товару на ринок та його передачею в належному вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві, за допомогою рекламних засобів, з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та/або юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Дуже часто, говорячи про рекламу ми маємо на увазі рекламну діяльність, і навпаки. На мою, думку доцільним буде закріпити таке визначення рекламної діяльності у Законі „Про рекламу", що дасть можливість чітко розмежувати ці два поняття.

Крім того, в рекламному законодавстві Російської Федерації визначено поняття контрреклами - спростування неналежної реклами, розповсюджуваної з метою ліквідації викликаних нею наслідків. Закріпивши це поняття в Законі України „Про рекламу", можна було б спростувати неналежну рекламу, яка досить часто має місце при здійсненні рекламної діяльності.

Зараз на розгляді у Верховній Раді України також знаходиться декілька законопроектів відносно змін до Закону України „Про рекламу”. Так, проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо маркетингових комунікацій, № 2829), пропонується доповнити закон статтями 192 «Реклама товарів, що реалізуються за договором, укладеним на відстані» та 193 «Реклама стимулюючих маркетингових заходів», якими визначаються вимоги до змісту відповідної реклами. На наш погляд, ці вимоги є надмірними і не виправдані потребами споживачів реклами.

Реклама товарів, що реалізуються за договором, укладеним на відстані (наприклад, через телемагазин), згідно з проектом повинна містити:

- відомості про особу, що реалізує товари;

- найменування та адресу виробника (виконавця, продавця);

- найменування та адресу підприємства, яке здійснює функції виробника, щодо прийняття претензій від споживача;

- найменування та адресу підприємства, яке проводить ремонт і технічне обслуговування;

- інформацію про сертифікацію товарів, наявність спеціального дозволу, ліцензії на їх виробництво або реалізацію.

Таким чином, у рекламному оголошенні споживачі мають одержувати інформацію про найменування та адреси чотирьох осіб. На наш погляд, викладена у короткому рекламному ролику, ця інформація буде лише заплутувати споживачів. Крім того, реально споживач має відносини лише з продавцем та особою, яка приймає претензії (щодо повернення, заміни, гарантійного ремонту товару тощо). Отже їх найменувань та адрес буде достатньо.

На мою думку, слід перейняти досвід розвинутих зарубіжних країн, у яких рекламна діяльність врегульована на досить високому рівні. Але перед цим треба створити умови, за яких такий механізм буде працювати. Законодавство про рекламну діяльність потребує вдосконалення.

Закономірності розвитку української реклами відповідають тим самим тенденціям формування реклами, що притаманні економічно розвинутим державам, а саме таким як: тісна залежність рівня розвитку реклами від характеру суспільних потреб і рівня розвитку виробничих сил; інтегрованість реклами в систему комерційних комунікацій (що останніми роками набула форми системи маркетингових комунікацій);

Правове забезпечення рекламної діяльності здійснюється на підставі Конституції України та Господарського й Цивільного кодексів України. Головним законодавчим актом, який регулює рекламу та рекламну діяльність в Україні, є Закон України „Про рекламу”. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України (ч.1.ст.2 Закону України „Про рекламу”).

Однією з вимог Закону "Про рекламу" є заборона телерадіопрацівникам займатися рекламою під виглядом інформації. Таким чином, реклама є спеціальною інформацією, яка має особливий статус і не співвідноситься як окреме і загальне з інформацією, передбаченою Законом України "Про інформацію".

Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов'язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов'язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами.

Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди (ч.1 ст.7 Закону України „Про рекламу” . Частини 2-4 ст.7 Закону України „Про рекламу окреслюють також інші специфічні принципи рекламної діяльності. Так, реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції. Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності. Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди.

Цікавими є принципи, що стосуються реклами на телебаченні, наведені у Рекомендації № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р. Наступні принципи стосуються реклами на телебаченні, зокрема тієї, що транслюється через супутники.

1. Рекламу слід готувати з почуттям відповідальності перед суспільством, звертаючи особливу увагу на моральні цінності, які становлять підвалини кожного демократичного суспільства та є спільними для всіх держав-членів, наприклад, особиста свобода, терпимість, повага гідності й рівність усіх людських істот.

2. Уся реклама має бути справедливою, чесною, правдивою й пристойною.

3. Рекламодавці повинні дотримуватися чинних законів країни, в якій транслюється реклама, й, залежно від частки аудиторії в ній, належною мірою враховувати закони цієї країни.

4. Найголовнішу увагу слід приділяти можливим шкідливим наслідкам, що можуть з'явитися після реклами тютюну, алкоголю, фармакологічних препаратів і медичного лікування та можливості обмежити або навіть заборонити рекламу в цих сферах.

5. Реклама, спрямована на дітей, або реклама, в якій беруть участь діти, має уникати всього того, що може зашкодити інтересам дітей, поважати їхню фізичну, розумову й моральну індивідуальність.

6. Реклама, якої форми вона не набувала б, повинна завжди чітко визначатися, як така.

7. Реклама має чітко відмежовуватися від передач: ні реклама, ні інтереси рекламодавців не повинні жодним чином впливати на зміст передач.

8. Бажано, щоб рекламні оголошення групувалися й включалися до програми передач таким чином, аби не зашкодити цілісності та цінності передач чи їхній звичайній тривалості.

9. Кількість часу, призначеного для реклами, не повинна бути надмірною або применшувати функцію телебачення як засобу отримання інформації, освіти, соціального й культурного розвитку та розваги.

10. Жодна підсвідома реклама не може бути дозволена.

Закон України "Про рекламу" також окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України. Також дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Слід зазначити, що, на думку багатьох дослідників, Закон України “Про рекламу”, незважаючи на його загальну позитивну оцінку, комплексний характер, не регулює деякі аспекти рекламної діяльності. Правове регулювання рекламної діяльності має значні прогалини, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це викликає необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон “Про рекламу”, а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах і актах саморегулівних організацій у сфері рекламної діяльності. Наведемо кілька прикладів.

Так, Закон України «Про рекламу» не вирішує такого принципового питання як забезпечення свободи комерційних комунікацій, законодавче закріплення якого є обов'язковим для всіх демократичних країн, де право на спілкування між виробниками та споживачами охороняється державою. Натомість, чинний на сьогодні закон «Про рекламу» має визначений заборонний характер і не містить чіткої та прозорої процедури застосування цих заборонних норм, а також правил і норм оскарження рішень, зводячи вирішення спорів на судовий рівень. Показовими в цьому плані є норми статті 26 Закону, а саме: «Органи державної влади зобов'язані повідомляти рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справ про порушення ними законодавства про рекламу не пізніш як за три дні до такого розгляду, а у невідкладних випадках - не пізніш як за один день».

...