Невизначеність у законі процедур для регуляторів вочевидь підвищує ризик хабарництва, невизначеність процедур оскарження рішень призводить до безправності учасників, а невизначеність обсягів та меж взаємної відповідальності порушує базові ринкові принципи. Ці та багато інших недоліків чинного Закону України «Про рекламу» в цілому дозволяють стверджувати про його антиринковий каральний характер, що в свою чергу ставить під сумнів існування виваженої та ефективної державної політики щодо рекламної галузі як такої.

Недостатня визначеність меж повноважень державних регуляторів, якими, відповідно до норм статті 26 Закону є: «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку» призводить до відсутності гарантій захисту прав споживачів, перекладаючи вирішення спірних питань лише на судову систему. А це знов призводить до появи питання про наявність належної структури державного регулювання в галузі реклами, її якість та ефективність.

За умов приєднання України до Світової Організації Торгівлі та посилення інтеграційних процесів до світової економіки на часі стає коригування національного законодавства в галузі реклами і, на першому етапі, має бути розробка на засадах громадських консультацій із зацікавленими сторонами (споживачами, рекламними компаніями, розповсюджувачами реклами, рекламодавцями та органами державної влади) Концепції державної політики в галузі реклами та ініціювання на її засадах нової, сучасної редакції закону про рекламу.

Державний контроль і обмеження в сфері реклами існують у багатьох країнах світу. Практично кожна держава вважає за необхідне введення жорсткого правового регулювання такого напрямку маркетингу, як реклама в засобах масової інформації - періодичних виданнях, радіо, телебаченні. І це не дивно, адже сьогодні суспільство неймовірно піддане впливу всіляких заяв популістського характеру. Вони використовуються як у комерційній, так і в політичній діяльності.

Насамперед варто відзначити, що в деяких країнах комерційна реклама захищена Конституцією (наприклад, в Австрії, Німеччині, США), а в деяких - ні (Канада, Нідерланди). У більшості країн також діє спеціальне законодавство, що регулює правовідносини, пов'язані з рекламою. Хоча й тут існують виключення. Таким виключенням, наприклад, є Великобританія, де існує недержавне управління по нормах реклами, що контролює дотримання Міжнародного кодексу рекламної практики від 2 грудня 1986 року. Цей Кодекс був розроблений у рамках Міжнародної торговельної палати й носить винятково рекомендаційно-довідковий характер, хоча й може використовуватися в судовій практиці.

Центральне положення у всіх нормативних актах, що стосуються реклами, надано загальними нормами про її розміщення, зміст, якісні характеристики. Так, насамперед, реклама не повинна містити заяв, що порушують норми пристойності, грати на почуттях і емоціях споживачів, провокувати акти насильства, дискримінацію за расовою, релігійною, статевою або іншими ознаками. Вона не повинна також вводити споживачів у яку-небудь оману як щодо самого предмета популяризації, так і щодо конкурентних товарів або послуг. І, безумовно, будь-яка реклама повинна відповідати основним принципам - законності, чесності, пристойності, достовірності.

Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.

Вітринна реклама в Україні так само, як і друкована, активно розвивалася. Вітрина використовувалася для показу якомога більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим "багатшою" вважалася вітрина. Вечорами вітрини підсвічувались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигти, а гасові лампи відігрівали їх.

На підставі викладеного, можна зробити наступні висновки. До істотних ознак реклами, які прийняті до уваги українським законодавцем при регулюванні поширення інформації, відносяться: спрямованість інформації на невизначене коло осіб, зміст інформації та ціль інформаційного впливу.



2. Аналіз стану предметної області

2.1 Аналіз установи загалом

Для дослідження рекламно-інформаційного забезпечення популяризації адміністративних послуг обрано Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, що знаходиться у Львівській області, Галицькому районі, на вулиці Руданського, 3.

Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

Основними завданнями ДМС України є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах.

Державна міграційна служба України є органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. Державну міграційну службу України у Львівській області очолює начальник управляння, який має двох заступників, у тому числі одного першого. Центральний апарат ДМС України складається структурних підрозділів.

ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні підрозділи: управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного значення. Крім того, у системі ДМС України функціонують два пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ), а також три пункти тимчасового розміщення біженців (ПТРБ).

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань виконує такі функції :

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру для погодження і внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

- проводить аналіз міграційної ситуації в Україні, проблем біженців та інших категорій мігрантів, розробляє поточні та довгострокові прогнози із зазначених питань;

- здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття/припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства;

- приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування;

- готує пропозиції щодо визначення квоти імміграції на календарний рік;

- приймає рішення про надання дозволу на імміграцію, відмову в його наданні та скасування такого дозволу;

- бере участь у межах, визначених законодавством, у вирішенні питань трудової міграції та питань, пов'язаних із навчанням в Україні іноземців та осіб без громадянства;

- здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для в'їзду в Україну, документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства;

- вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках;

- приймає рішення про скорочення строку перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України, заборону в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України;

- здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках;

- здійснює ідентифікацію громадян України, які втратили документи, що посвідчують особу;

- є замовником робіт зі створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування;

- виконує функції замовника з розроблення зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу;

- збирає, аналізує та узагальнює інформацію про наявність у державах походження біженців та шукачів інших форм захисту в Україні умов, за яких такий захист надається;

- приймає рішення про надання, втрату, позбавлення і скасування статусу біженця та інших форм захисту в Україні;

- вживає у межах компетенції заходів зі сприяння реалізації прав біженців та інших категорій мігрантів;

- здійснює оформлення і видачу посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано інші форми захисту в Україні, а також інших документів, передбачених законодавством України для даних категорій осіб;

- забезпечує функціонування пунктів тимчасового розміщення біженців та пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

- проводить ідентифікацію біженців та осіб, які звернулися за захистом в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що посвідчують особу;

- здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки;

- надає передбачені законодавством відомості до Державного реєстру виборців та органам Державної податкової служби України;

- забезпечує формування центральної, регіональних та місцевих баз персональних даних фізичних осіб у передбачених законом випадках, а також інших баз даних, формування яких є необхідним для виконання покладених на ДМС України завдань;

- здійснює відповідно до закону заходи щодо запобігання та протидії нелегальній (незаконній) міграції, іншим порушенням міграційного законодавства;

- здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України з питань громадянства, міграції, біженців, осіб, які потребують інших форм захисту, реєстрації фізичних осіб та реадмісії, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України;

- здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у випадках, передбачених законодавством, притягає порушників до адміністративної відповідальності;

- утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління ДМС України;

- виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери її управління;

- формує державне замовлення на підготовку фахівців у відповідній сфері;

- здійснює інші правозастосовчі і правоохоронні повноваження на основі і на виконання Конституції та законів України;

Керуючись Постановою від 26 жовтня 2011 р. N 1098 « Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг» ДМСУ у Львівській області надає такі послуги. (Додаток 1).

ДМСУ у Львівській області є юридичною особою, яка має рахунки в установах банків, самостійний баланс, штамп, печатку, бланк. За своїми організаційно-правовими формами є закладом державної власності. У своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про державну службу", "Про центральні органи виконавчої влади", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про звернення громадян", "Про захист персональних даних", Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010"Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", Указом Президента України від 6.04.2011 N 405/2011 "Питання Державної міграційної служби України", Указом Президента України від 30.05.2011 № 622/2011 "Про Концепцію державної міграційної політики", постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563 "Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу", постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 658 "Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби", розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. N 1058-р "Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції державної міграційної політики"».



2.2 Аналіз об'єктів предметної області та взаємозв'язків між ними

Структура управління -- це упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури управління, штатному розкладі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Структуру управління за горизонталлю поділяють на окремі ланки, а по вертикалі -- на ступені управління. Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні підрозділи (відділи, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці та її кооперації при опрацюванні, прийнятті та реалізації рішень. Ланки управління взаємозв'язані прямими і зворотними зв'язками за горизонталлю і вертикаллю.

До теперішнього часу в установі склалася наступна структура управління:

- Рівень начальника управління;

- Рівень заступників начальника;

- Рівень керівників структурних підрозділів;

- Рівень спеціалістів, інспекторів.

Зв'язки відносин, що утворюють структуру управління, поділяють на формальні (офіційні) і неформальні (неофіційні).

Під неформальними зв'язками розуміють такі доповнення до формальних структур управління, як конференції, збори, наради тощо, а також відносини, що виникають між неформальними лідерами і членами колективу.

Неформальні зв'язки забезпечують певну інформаційну надмірність, потрібну в усіх елементах системи для досягнення її гнучкості .

На кожному з рівнів по горизонталі розгортається своя структура органів, які взаємопов'язані з суб'єктами по вертикалі і горизонталі. В організаційній структурі представлені як професійні керівники : заступники, керівники підрозділів , так і різні громадські суб'єкти :відділ зв'язків з громадкістю, що необхідно для ефективної роботи установи. У структурі управління ДМС ставлення того чи іншого суб'єкта управління до певного характеризується координаційними і субординаційними зв'язками як по вертикалі, так і по горизонталі. Система взаємозв'язку організаційної структури характеризується:

- діяльність начальника управляння і його заступників регламентована функціональними обов'язками, переглянутими і відкоригованими відповідно до сучасних вимог, що дозволило регламентувати діяльність членів управлінської ланки з урахуванням виконання основних управлінських функцій і конкретно визначити зміст діяльності кожного члена апарату.

- діяльність структурних підрозділів регламентована Постановою від 15 червня 2011 року №658 « Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби»

Таким чином, всередині управління виділені ієрархічні взаємопов'язані рівні управління, визначено зони функціонування органів управління кожного рівня, зв'язку між ними. Система управління на всіх рівнях є відкритою і розвивається, що забезпечує стійкість координації діяльності всіх ланок установи.

Одним з напрямків вдосконалення управління є вдосконалення організаційної структури управління. В умовах демократизація управління зросла значимість перерозподілу управлінських функцій між всіма суб'єктами, задіяними у здійсненні певних завдань. Делегування прав і повноважень верхніх рівнів управління нижнім в дозволяє ефективно здійснювати процес надання адміністративних послуг, що підвищує ефективність управління на будь-якому рівні.

Начальник спільно з керівниками підрозділів визначають перспективи розвитку управління, визначають етапи і зміст роботи, контролюють діяльність в цілому та окремих його підрозділів (структур), створюють умови (нормативні, інформаційні, стимулюючі, ергономічні) для здійснення професійної діяльності. Особливістю діяльності суб'єктів рівня керівників функціональних служб є організація процесу якісного надання адміністративних послуг громадянам.

Управління установою, яка надає платні адміністративні послуги - це особлива діяльність, у якій її суб'єкти за допомогою планування, організації, керівництва і контролю забезпечують організованість спільної діяльності працівників, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на досягнення цілей і цілей розвитку установи. Відповідно до положення у ієрархічній структурі кожен орган формує документаційну базу, яка є повністю підпорядкована діяльності керівництва.

2.3 Аналіз нормативних документів установи

Документообіг ГУ ДМС України у Львівській області - це проходження в них документів з моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються в ГУ ДМС України у Львівській області на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

ГУ ДМС України у Львівській області організовує діловодство на підставі власної Інструкцій з діловодства, що розробляються на підставі Типової інструкції та ДСТУ 4163-2003.

Організацію діловодства в ГУ ДМС України у Львівській області покладається на сектор документального забезпечення (канцелярію). Функції, завдання та права служби діловодства визначаються в положенні про відповідний структурний підрозділ ГУ ДМС України у Львівській області, що затверджуються в установленому порядку, також організація діловодства в структурних підрозділах ГУ ДМС України у Львівській області покладається на спеціально призначених для цього осіб. Функції, завдання та права зазначених осіб з питань організації діловодства, ведення архівної роботи та контролю за виконанням документів визначаються в їх посадових інструкціях, що затверджуються в установленому порядку.

Основним завданням служби діловодства є встановлення в установі єдиного порядку документування управлінської інформації і роботи з документами із застосуванням сучасних автоматизованих систем, методичне керівництво і контроль за дотриманням установленого порядку роботи з документами.

Організаційно-розпорядчі документи оформлюються на бланках, що виготовляються згідно з вимогами інструкції. Деякі внутрішні документи (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо) та документи, що створюються від імені кількох установа або організацій, оформлюються не на бланках. Під час підготовки організаційно-розпорядчих документів працівники установ оформляють їх з урахуванням вимог ДСТУ 4163-2003.

Накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази ГУ ДМС України у Львівській області видаються з основних питань діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань. Проекти наказів з кадрових питань (про прийняття на роботу, звільнення, надання відпустки, відрядження тощо) готує сектор кадрового забезпечення та антикорупційного моніторингу на підставі доповідних записок керівників структурних підрозділів, заяв працівників, трудових договорів та інших документів. Накази підписуються начальником ГУ ДМС України у Львівській області, а у разі його відсутності - посадовою особою, яка виконує його обов'язки.

У протоколах фіксується інформація про хід ведення засідань, прийняття в установах рішень комісіями, дорадчими органами, зборами. Протокол складається на підставі записів, зроблених безпосередньо під час засідань, поданих текстів та тез доповідей і виступів, довідок, проектів рішень. Протокол підписується головуючим на засіданні колегіального органу та секретарем.

Службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як:

відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

відповіді на виконання доручень ДМС України;

відповіді на запити інших установ;

відповіді на звернення громадян;

відповіді на запити на інформацію;

ініціативні листи;

супровідні листи

Службові відрядження працівників передбачаються у плані роботи ГУ ДМС України у Львівській області. У разі виникнення потреби у направленні працівника у відрядження, не передбачене планом роботи ГУ ДМС України у Львівській області, керівником структурного підрозділу, в якому працює працівник, готується доповідна записка на ім'я начальника ГУ ДМС України у або його заступника, в якій зазначається про те, куди, на який строк, з якою метою відряджається працівник. Доповідна записка разом з проектом наказу про відрядження, передається начальнику ГУ ДМС України у Львівській області, як правило, не пізніше ніж за три доби до початку відрядження.

Доставка документів до ГУ ДМС України у Львівській області здійснюється, як правило, з використанням засобів поштового зв'язку і електрозв'язку, а також кур'єрською та фельд'єгерською службою.Поштою та через кур'єрську службу доставляється письмова кореспонденція, поштові картки, бандеролі, дрібні пакети, а також періодичні друковані видання. Фельд'єгерською службою доставляється спеціальна кореспонденція. Каналами електрозв'язку доставляються: телеграми (телетайпограми), факсограми, телефонограми, електронні документи із застосуванням електронного цифрового підпису та документи в електронній формі без електронного цифрового підпису (у сканованій формі).

Усі документи, що надходять до ГУ ДМС України у Львівській області, приймаються централізовано в секторі документального забезпечення.

Обов'язковому розгляду начальником ГУ ДМС України у Львівській області підлягають акти державних органів, акти і доручення ДМС України, запити, звернення народних депутатів України та депутатів місцевих рад, рішення органів місцевого самоврядування, а також найважливіші документи, які містять інформацію з основних питань діяльності ГУ ДМС України у Львівській області і потребують вирішення безпосередньо начальником ГУ ДМС України у Львівській області. Інші документи передаються заступникам начальника ГУ ДМС України у Львівській області або структурним підрозділам (виконавцям) відповідно до їх функціональних обов'язків.

Реєстрація документів здійснюється за групами залежно від назви виду, автора і змісту документів. Наприклад, окремо реєструються:

- вхідні документи;

- вихідні документи;

- документи, створені ГУ ДМС України у Львівській області (далі - внутрішні документи);

- накази з основної діяльності;

- накази з адміністративно-господарських питань;

- накази з кадрових питань (відповідно до їх видів та строків зберігання);

- звернення громадян;

- запити на інформацію.

Для забезпечення ритмічності роботи та своєчасного виконання документів сектор документального забезпечення розробляє графіки передачі кореспонденції керівництву ГУ ДМС України у Львівській області і структурним підрозділам.

Контроль здійснюється за виконанням усіх зареєстрованих документів, у яких встановлено завдання, а також виконання яких підлягає обов'язковому контролю, за переліком документів, затвердженим начальником ГУ ДМС України у Львівській області. Обов'язково контролюється виконання:

завдань, передбачених в актах і дорученнях органів державної влади, органів місцевого самоврядування та ДМС України;

розпорядчих документів та доручень керівництва ГУ ДМС України у Львівській області, рішень колегіального органу установи;

звернень, запитів народних депутатів України, депутатів місцевих рад;

звернень громадян, запитів на інформацію.

Номенклатура справ - це обов'язковий для ГУ ДМС України у Львівській області систематизований перелік назв (заголовків) справ, що формуються в її діловодстві, із зазначенням строків зберігання справ. Номенклатура справ призначена для встановлення в ГУ ДМС України у Львівській області єдиного порядку формування справ, забезпечення їх обліку, оперативного пошуку документів за їх змістом і видом, визначення строків зберігання справ і є основою для складення описів справ постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання, а також для обліку справ тимчасового (до 10 років включно) зберігання. В установі складаються номенклатури справ структурних підрозділів і зведена номенклатура справ ГУ ДМС України у Львівській області. Номенклатура справ структурного (територіального) підрозділу розробляється не пізніше 15 листопада поточного року посадовою особою, відповідальною за діловодство у структурному підрозділі, на підставі документів з усіх питань його діяльності із залученням фахівців, які працюють в підрозділі.

Зведена номенклатура справ ГУ ДМС України у Львівській області складається сектором документального забезпечення на основі номенклатур справ структурних підрозділів.

Опис справ - архівний довідник, призначений для обліку та розкриття змісту одиниць зберігання, одиниць обліку, закріплення їх систематизації у межах архівного фонду. Описи справ укладаються окремо на справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з кадрових питань. На справи тимчасового (до 10 років включно) зберігання описи не складаються. У разі ліквідації чи реорганізації установи такі описи складаються обов'язково.

Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України.

Основними завданнями ДМС України є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також внесення пропозицій щодо формування державної політики у цих сферах.



3. Документаційне та інформаційне розв'язання задачі

3.1 Формальна модель задачі

Даний розділ присвячений огляду основних документних потоків ГУДМСУ у Львівській області.

Формалізація -- сукупність пізнавальних операцій, що забезпечують відволікання від значення понять теорії з метою дослідження її логічної будови для ефективного отримання логічно виведених результатів. Формалізація дозволяє перетворити змістовно побудовану теорію в систему матеріалізованих об'єктів певного роду (символів), а розгортання теорії - звести до маніпулювання цими об'єктами відповідно до деякої сукупності правил.

Формалізація - метод у математичній логіці, процес подання інформації про об'єкт, процес, явище в формалізованому вигляді. Формалізація -- це метод відображення певної області у вигляді формальної системи, коли форма виділяється у якості особливого предмета дослідження незалежно від змісту. Такий метод полегшує вивчення предмета.

Інформаційна моделі задачі

Інформаційна модель нашої задачі - це модель об'єкта, що представлена у вигляді інформації, яка описує істотні для даного об'єкта параметри та змінні величини, зв'язки між ними, входи і виходи об'єкта, а також дозволяє шляхом подачі на модель інформації про зміни вхідних величин моделювати можливі стани об'єкта.

Відповідно, інформаційною моделлю можна вважати сукупність певної інформації, що характеризує істотні властивості і стани об'єкта, процесу, явища, а також взаємозв'язок із навколишнім світом.

Усією документаційною роботою займається сектор документального забезпечення.

Висновок

Підводячи підсумки, можна дійти таких висновків.

1. Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року “Про рекламу”. Деякі положення відносно певних видів реклами містяться в інших законодавчих актах. Багато питань, пов'язаних з рекламною діяльністю, регулюється підзаконними нормативно-правовими актами. Серед них слід зазначити Постанову Кабінету Міністрів України „ Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067. Вказані Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Також, у зв'язку з прагненням України увійти до таких міжнародних організацій, як СОТ та ЄС, слід враховувати міжнародне законодавство, зокрема, Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р.Цікавими є принципи, що стосуються реклами на телебаченні, наведені у Рекомендації № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „ Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р

2. Відповідно до статті 1 Закону України „Про рекламу”, реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.

3. Головними учасниками процесу державного управління рекламною діяльністю є суб'єкти управління та об'єкти управління.

Суб'єкти управління в системі державного управління рекламною діяльністю можуть бути згруповані за трьома рівнями. До вищого рівня управління в системі державного управління рекламою належать Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та вищі судові органи спеціалізованих удів. Центральний рівень управління системи державного управління рекламною діяльністю представлений здебільшого центральними органами виконавчої влади, до яких слід віднести державні комітети, міністерства та центральні органи зі спеціальним статусом. Суб'єктами управління на місцевому рівні управління є місцеві органи виконавчої влади загальної та спеціальної (галузевої чи функціональної) компетенції.

Суб'єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб'єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами. Об'єкти управління системи державного управління рекламною діяльністю належать до двох принципово різних типів:

1) реклама в різних розуміннях (як галузь економіки;як сфера професійної діяльності; як бізнес. У деяких випадках як об'єкту правління треба розглядати рекламу як сукупність рекламо-носіїв, тобто використовувати матеріальний підхід до поняття реклами). Відносно цих об'єктів суб'єкти управління системи виступають як елементи зовнішнього управління;

2) рекламні комунікації самих органів державного управління. Цей тип об'єктів є внутрішньою системою відносно суб'єктів державної влади.

Закон України „ Про рекламу” у ст.26 наводить таку систему державних організацій, уповноважених здійснювати державне управління рекламною діяльністю: 1)спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів -- щодо захисту прав споживачів; 2) Антимонопольний комітет України -- щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; 3)Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення -- щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; 4) Міністерство фінансів України -- щодо реклами державних цінних паперів; 5) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку -- щодо реклами на фондовому ринку.

На жаль, система державного управління рекламною діяльністю на сьогодні відсутня. Вимагає також значної активізації діяльність органів рекламного само врегулювання.

4. Обов'язковими умовами здійснення рекламної діяльності є державна реєстрація її суб'єктів та ліцензування деяких з суб'єктів цієї діяльності.



Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. -- № 30. -- ст.141

2. Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р.

3. Рекомендація № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р

4. Закон Российской Федерации „О рекламе” от 14.07.95№ 108-ФЗ

5. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, №19-20, № 21-22, ст.144

6. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, №№40-44,ст.356

7. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення застосування методів профілактики, діагностики,лікування, реабілітації та лікарських засобів і заняття народною медициною від 17.05.2007р. // Відомості Верховної Ради України. - 2007. -- № 34. - Ст.445

8. Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // Відомості Верховної РадиУкраїни. - 2003. -- № 31-32. -- Ст.263

9. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» вiд 16.11.1992р. (остання редакція від09.06.2004р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -- № 1. - Ст.1

10. Закон України „ Про захист суспільної моралі” від20.03.2003р. // Відомості Верховної Ради. - 2004. -- № 14. -- Ст.192

11. Закон України „Про інформаційні агентства” від 28.02.1995р. (остання редакція від 15.01.2004р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1995. -- № 13. - Ст.83

12. Закон України „Про інформацію” від 02.10.1992 р. (остання редакція від 22.07.2005р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -- № 48.- Ст.650

13. Закон України “Про рекламу” від 3 липня 1996 року (остання редакція від 19.06.2007р.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. -- № 39.- Ст.181

14. Постанова Верховної Ради України від 22.06.2004р. №1833-IV „Про прийняття за основу проекту Закону України про політичну рекламу

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 17листопада 1997 р. № 1287 «Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів»

16. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067 // Урядовий кур'єр. - 2004. - 21 січня. -- № 11

17. Постанова Верховного Суду України від 28.09.2004р.№ 11/29-04-495

18. Постанова Київського апеляційного суду від 14жовтня 2003р. у справі № 12/215 // Юридична газета. - 2004. - 29 січня. -- № 2(14). - С.15

19. Андрєєва К. В Україні розпочалися молочні війни //Юридична газета. - 2004. - 14 травня. -- № 4 (21)

20.Аржанов Н.П. Регламентация медицинской рекламы в дореволюционной России: нормы и практика // Провизор. - 2000. - 3 февраля. -- № 2. - С.34-37

21. АстаховаТ. Хорошие идеи в Америке рекламируют // Деньги и благотворительность. - 1994.- № 3. - С. 5-7

22. Бірюкова І. Нездатність до самообмеження // День. -2007. - 2 листопада. -- № 189. - С.5

23. Большакова О. Декілька зауважень щодо законодавчого регулювання рекламної галузі // Державне регулювання відносин у галузі реклами:проблеми та перспективи. За матеріалами Круглого столу 11 січня 2007 року. - К.:Інститут Конкурентного Суспільства, 2007. - 192с. - С.30-33

24. М.Бондаренко. Аморальность и телевидение //Юридическая практика. - 2007. - 30 января. -- № 5 (475).

25. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.:Атіка, 2004. - 624с.

26. Вітренко А.О. Проблема визначення поняття “реклама” в економічній теорії// Актуальні проблеми економіки. - 2003. -№11(29). - С. 92-98.;

27. Гентуков В.Н. История наружной рекламы в Украине //Реклама и рекламная деятельность. - 2004. -- № 4. - С.54

28. Громадська думка: дослідження. Аналіз. Висновки. Випуск 1. - К.: Держсоцслужба. - 2005. - 84 с.4

29. Магера А. Окремі аспекти проведення передвиборної агітації та діяльності засобів масової інформації // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2005. -- № 2. - грудень. - С.52-54;

30. Магера А. Політики відновили смертну кару для ЗМІ// Медіа та парламентські вибори-2006: Збірка аналітичних статей. - К.: ГО„Центр медіареформ”, ГО „Українська медіа спілка”, Інституту Медіа Права, 2007.- 180с. - С.76-78;

31. Мазур О. Реклама як виклик суспільній моралі //Днепропетровск: Спецкор. - 2007. - 12 лютого. - С.4.

Размещено на Allbest.ru

...