Конституційно-процесуальне право як галузь права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання на залік з предмету «Конституційно-процесуальне право України»

Конституційно-процесуальне право як галузь права.

1. Поняття, принципи та стадії законодавчого процесу

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Однією з найважливіших функцій парламенту є законодавча діяльність, тобто прийняття, зміна та скасування законів. Процедура розробки і прийняття законів називається законодавчим процесом.

Законодавчий процес являє собою особливий вид діяльності, що носить суто інтелектуальний характер[24], складний за своїм змістом, здійснюється у притаманних йому сутнісних формах з використанням спеціального юридичного "інструментарію" (методів), регламентований кількома видами правил, що визначають порядок підготовки, обговорення і прийняття законопроекту. сутність законодавчого процесу складає формування державної волі, що виступає якісним змістом правових норм.

Законодавчий процес - це не тільки особлива форма державної діяльності із розробки і встановлення правових норм, а й творчий процес, побудований на засадничих принципах, що утворюють його логічну основу. В юридичній науці виділяють чотири основні принципи законодавчої діяльності:

* принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб;

· принцип понятійної визначеності;

· принцип модальної збалансованості;

· принцип ретрибутивної забезпеченості.

Принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб. У демократичному суспільстві об'єктивно необхідне визначає логічний прошарок законодавчого процесу. Кожна правова норма повинна мати свій логічний фундамент, зміст її має бути визначено закономірностями суспільного розвитку, обумовлено його реальними потребами.

Воля законодавця, як регулююча сторона його свідомості, повинна бути оптимально вмотивована. Мотивація є особливою логічною стадією законодавчого процесу. Тут завдання полягає в тому, аби створити надійний організаційно-правовий заслін невмотивованим (або недостатньо вмотивованим) законодавчим актам. Лише науково обґрунтований норматив може бути втілений в офіційну правову норму, і це має бути закріплено конституційно.

Не менш важливим є питання про підготовку плану законодавчих робіт на перспективу, який мав би на наступні два-три роки визначати тематику найважливіших законопроектів із вказівкою на те, хто і в які строки має їх підготувати. Деякі вчені зауважують, що в такому випадку знадобиться "мораторій" на деякі закони, що, так би мовити, забігли наперед, акти для збалансування їх приписів з реаліями політичного та економічного життя суспільства, його дійсними можливостями і ресурсним потенціалом.

Принцип понятійної визначеності. Мова закону - єдиний спосіб вираження думки законодавця, а правотворче мислення лежить в основі законодавчої діяльності. Тож мова - основний засіб формулювання правової норми.

Мова нормативно-правового акту має бути зрозумілою і загальновживаною, але разом з тим їй належить бути чіткою, ясною і лаконічною. Логічність тексту закону - загальна вимога для процесу нор- мотворчості, досягається через ясність мови викладу. Вона має бути настільки простою, аби кожний пересічний громадянин міг би точно і більш-менш правильно зрозуміти права і обов'язки, які породжує для нього правова норма, загальний зміст і сенс правового припису, і мати чітку настанову на його виконання. Але тут виникає небезпека надмірного спрощення правової мови, що може стати суттєвою перепоною для вираження деяких тонкощів законодавчої регламентації. Відтак, на думку деяких фахівців, доступність мови можна виразити через два основних критерії:

> кожен має точно і правильно розуміти свої права і обов'язки, які породжує закон;

> кожен має розуміти загальний зміст юридичного припису у зв'язку з його призначенням в системі соціальних норм.

Лаконізм - ще одна основна вимога до мови законодавця. Вимога точності мови полягає в найбільш повному і правильному відображенні суті правового припису.

Правові визначення мають спиратися на певний консенсус. Слова і вислови, що мають юридичне значення, повинні використовуватися в одному і тому ж сенсі в усіх правових актах.

Окремі науковці справедливо вважають за необхідне встановити правило, за якого кожен новий термін повинен бути чітко визначений у тому нормативному акті, де він з'явився вперше, і внесений у відповідний перелік.

Ще одна необхідна вимога до правових визначень - вони мають бути дискурсивними, тобто такими, що знаходяться в загальному логічному зчепленні з попередніми загальновизнаними визначеннями.

Принцип модальної збалансованості. Модальний феномен будь- якої нормативної реальності виражається, як правило, в модусах: "дозволено", "обов'язково", "заборонено" і т. ін. Правового характеру ці модальні сполучення набувають у суспільних відносинах, однією із сторін яких виступає влада. Ефективність функціонування таких відносин обумовлена тим, наскільки збалансовані, тобто в якому логічному відношенні знаходяться складові частини правової модальності, як вони узгоджуються між собою. Нормальне, соціально здорове законодавство - не довільний набір тієї чи іншої кількості нормативів. Кожен модус має конкретні логічні передумови. Будь-яке, навіть найменш значуще протиріччя в законодавстві - це функціональна похибка, прогалина, що деформує і дестабілізує правозастосовний процес.

Принцип ретрибутивної забезпеченості. Ретрибутивна забезпеченість є функціональною специфікою права, умовою його ефективної дії.

Закон без санкцій втрачає своє практичне призначення. створюючи механізм юридичного захисту на випадок виникнення правопорушення, санкції визначають зміст і реальну функціональну силу принципу невідворотності юридичної ретрибуції, ігнорування якого чи непослідовне проведення в дію можуть призвести до деградації або навіть ліквідації самої правової державності як такої.

Будь-який диктатор може спиратися на формулу верховенства закону, знищуючи при цьому будь-яку тінь законності. В справжній правовій державі домінує справедливий закон. Ідея справедливості лежить в основі демократичної системи права, визначає культуру і специфіку взаємовідносин держави та її громадян, міру правової свободи або ж ретрибуції. Соціально несправедливе не повинно мати юридичної сили. Варто при цьому відзначити, що в правовій державі акти суспільного протесту, що не порушують громадського порядку, юридичним ретрибуціям не підлягають.

Як уже відзначалося, законодавчий процес являє собою сукупність юридично значущих дій, пов'язаних між собою. Він включає такі стадії:

1. передпроектна стадія - стадія законодавчої ініціативи - внесення пропозиції прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право;

2. проектна стадія:

а) ухвалення рішення про підготовку законопроекту;

б) доручення розробити законопроект;

в) розробка законопроекту і його попередня експертиза;

г) внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду:

· попереднє обговорення законопроекту в парламентських профільних комітетах і спеціальних комісіях;

· розгляд альтернативних законопроектів;

д) в разі необхідності - винесення законопроекту:

· на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів - проведення парламентських слухань, конференцій, "круглих столів" тощо;

· на всенародне обговорення;

1. стадія ухвалення законопроекту:

а) обговорення і схвалення основних положень законопроекту;

б) обговорення і схвалення законопроекту постатейно;

в) обговорення і схвалення законопроекту в цілому;

1. засвідчувальна стадія:

а) підписання закону спікером парламенту та передача його на розгляд главі держави;

б) санкціонування (розгляд та підписання) закону главою держави;

5) промульгація (від лат. рттиіцаґїо - публічне оголошення) закону:

а) підготовка і видання уповноваженим органом (парламентом або главою держави) спеціального акта про введення закону в дію;

6) включення закону до державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний номер;

в) публікація закону в офіційних друкарських виданнях;

б) набрання чинності законом.

Отже, першим етапом законодавчого процесу є підготовка проекту закону. Це найбільш складний і відповідальний момент створення правового акта. Як уже зазначалося, потреба у регулюванні суспільних відносин може виникнути з появою нових або суттєвою зміною існуючих суспільних відносин, що може бути обумовлено мінливою соціально-економічною ситуацією в державі. Як відомо, воля законодавця, як би широко не тлумачилося це поняття, формується під впливом низки об'єктивних закономірностей. Тому усвідомлення об'єктивної необхідності того чи іншого явища або процесу, його оцінка в суб'єктивній свідомості, співвіднесення з віддаленими і близькими цілями, виявлення можливості впливу права на прояв об'єктивних законів, застосування відповідних правових форм для реалізації прийнятого рішення - все це основні етапи прийняття правотворчого рішення.

Прийняття рішення про підготовку законопроекту знаменує собою початок законодавчого процесу. Із прийняттям такого рішення визначається тематична спрямованість майбутнього акта, його загальний орієнтир. Дуже багато залежить від того, який законопроект буде спочатку, коли запропоновано основну його ідею і наскільки він відповідає реальним суспільним потребам.

За запропонованим до розробки законопроектом попередньо складається його концепція. До змісту концепції законопроекту включаються такі його параметри, як загальний зміст, основні ідеї, характеристика і орієнтовний план. В залежності від наукової обґрунтованості такої концепції визначаються строки прийняття акта, перевіряються його якість та ефективність. У концепції нормативного акта вказується також належність його до певного ієрархічного рівня правової системи, що видається особливо важливим на даному етапі його формування.

Сам процес підготовки проекту законодавчого акта складається з низки стадій, серед яких можна виокремити:

а) створення концепції майбутнього закону;

б) аналіз існуючих норм, що регулюють конкретні відносини, і вивчення відповідного іноземного досвіду;

в) безпосередня робота над текстом законопроекту;

г) експертиза готового законопроекту.

Особливу увагу слід приділити розробці концепції майбутнього закону - її економічному і соціально-політичному контексту, коли важливо знайти об'єктивно необхідне поєднання юридичного і практичного змісту акта, що потребує залучення як юристів, так і фахівців у інших галузях знань (економістів, соціологів, психологів). При розробці законопроекту потрібно також використовувати іноземний досвід правового розв'язання даного законодавчого питання. Однак тут слід уникати копіювання іноземних законів або міжнародних договорів, що найчастіше й відбувається. Зміст закону має відповідати об'єктивним потребам часу і тим економічним умовам, що мають місце у конкретній країні, конкретній державно-політичній системі, а окрім того, враховувати національний менталітет і особливості існуючої в державі системи правозастосування.

В процесі складання проектів деяких законів виникає необхідність підготувати інші акти, що розвивають і конкретизують (деталізують) ці закони. Зазвичай в тексті основного закону вирішується питання про підготовку і прийняття таких актів, передбачаються положення про порядок їх оприлюднення і введення в дію. Але це ще не гарантує своєчасної підготовки усього комплексу норм для розв'язання конкретного соціального питання.

Обговорення, дороблення і узгодження проекту - це стадія, що завершує підготовчий етап. Сутність процедури полягає в детальному і всебічному обговоренні проекту робочою групою експертів із залученням до цього процесу найбільш кваліфікованих спеціалістів.

Пропозиції і зауваження, висловлені під час обговорення, узагальнюються, й у відповідності з ними проект остаточно доопрацьовується і редагується.

Після цього він розглядається тим органом чи комісією, якій доручено безпосередню підготовку проекту і внесення його на затвердження законодавчого органу.

Низка проектів проходить особливі, додаткові стадії підготовки, що може бути обумовлено їхньою виключною важливістю і значущістю для регулювання певного кола суспільних відносин. У практиці підготовки законопроекту нерідко проводиться його всенародне обговорення. Підготовка проекту завершується прийняттям органом, який його готує, рішення про направлення законопроекту на розгляд законодавчого органу.

Факт внесення опрацьованого і підготовленого законопроекту до законодавчого органу має офіційне юридичне значення. З цього моменту перший етап процесу законотворчості - період попереднього формування і вироблення державної волі, змінюється наступним етапом - стадією закріплення цієї волі в конкретних нормах права. Правовідносини із вироблення початкового тексту закону на цьому етапі вичерпуються, але виникають нові, пов'язані з розглядом проекту в офіційному порядку і прийняттям щодо нього відповідного рішення.

Затвердження законопроекту є центральною стадією законодавчого процесу, адже саме на цьому етапі відбувається надання державній волі значення правила, що знаходиться в тексті законопроекту. Можна виділити чотири основні стадії "офіційного проходження" закону:

а) внесення законопроекту на розгляд законодавчого органу;

б) безпосереднє обговорення законопроекту;

в) прийняття закону;

г) оприлюднення ухваленого закону.

В юридичній науці прийнято виділяти два види внесення законопроекту на розгляд законодавчого органу. Перший являє собою кооперативне внесення, коли законодавчий орган зобов'язаний розглянути поставлене питання, оскільки зв'язаний волевиявленням ініціатора законопроекту. Другий - це факультативне внесення, коли лише від самого законодавчого органу залежить, включати до свого порядку денного внесений законопроект або залишити його без розгляду, чи направити його на доопрацювання або редагування відповідальному за його підготовку комітету чи комісії.

Така градація необхідна для характеристики права законодавчої ініціативи. З цього приводу традиційно висловлюються дві точки зору: згідно з першою з них, під "правом законодавчої ініціативи слід розуміти можливість вносити проект на розгляд представницького органу влади". Прихильники другої точки зору дають більш широке тлумачення. Вони включають сюди "право вносити готові законопроекти і пропозиції щодо розробки і прийняття нових законів, скасування або зміни діючих".

Визначальним елементом права законодавчої ініціативи є його суб'єктний склад. Встановити носія права законодавчої ініціативи нескладно. Складніше встановити, хто є суб'єктом стосовно цього права. Правовідношення законодавчої ініціативи як суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок виникає лише в тому випадку, коли внесено законопроект і коли він та додані до нього супровідні документи відповідають встановленим законом процедурно- процесуальним вимогам.

Право законодавчої ініціативи виникає лише з моменту внесення законопроекту. Цьому праву відповідає обов'язок законодавчого органу прийняти внесений проект і включити його розгляд до порядку денного свого найближчого засідання, розглянути його і ухвалити щодо нього своє рішення.

Слід враховувати, що законодавча ініціатива не передбачає обов'язку законодавчого органу схвалити запропонований проект, тим паче в тому вигляді, в якому його подано до розгляду. Існування такого обов'язку було б посяганням на верховенство і незалежність законодавчої влади. Але при реалізації права законодавчої ініціативи законодавчий орган зв'язаний волевиявленням суб'єкта цього права, а відтак, повинен буде розглянути поданий йому законопроект і прийняти щодо нього певне рішення. Цим законодавча ініціатива відрізняється від інших видів законотворчих пропозицій і ініціатив.

Наступна стадія - обговорення проекту закону на засіданні законодавчого органу, що дає можливість повно і всебічно ознайомитися із законопроектом, висловити з приводу нього свої думки й погляди, внести необхідні зміни і поправки, і в результаті сформувати найбільш доцільний і оптимальний варіант законодавчого акта.

Процес створення закону завершується його публікацією. Щоб стати загальнообов'язковим велінням держави, правова норма повинна об'єктивуватися в загальнодоступних друкованих засобах масової інформації, і ця очевидна умова видається особливо важливою в контексті принципу гласності і відкритості у діяльності органів публічної влади.

Оприлюднення законів є головною передумовою набрання ними чинності і юридичною підставою презумпції знання законів. Опублікування є встановлений законом спосіб доведення до загального відома громадян та їх об'єднань, державних органів та їх посадових осіб прийнятого законодавчого акту, що полягає, як правило, у поміщенні повного і автентичного його тексту у загальнодоступному, офіційному друкованому засобі масової інформації.

В Україні законодавчий процес складається з таких основних стадій:

1. законодавча ініціатива;

2. розробка законопроекту і його попередня експертиза;

3) обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

4) розгляд законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України;

1. ухвалення законопроекту;

6) підписання закону Головою Верховної Ради України та його передача на розгляд Президенту України;

1. розгляд і підписання закону Президентом України;

2. публікація закону;

3. набрання чинності законом.

2. Порядок розробки та внесення законопроектів

Прийняття рішення про підготовку законопроекту знаменує собою початок законодавчого процесу. Із прийняттям такого рішення визначається тематична спрямованість майбутнього акта, його загальний орієнтир. Дуже багато залежить від того, який законопроект буде спочатку, коли запропоновано основну його ідею і наскільки він відповідає реальним суспільним потребам.

За запропонованим до розробки законопроектом попередньо складається його концепція. До змісту концепції законопроекту включаються такі його параметри, як загальний зміст, основні ідеї, характеристика і орієнтовний план. В залежності від наукової обґрунтованості такої концепції визначаються строки прийняття акта, перевіряються його якість та ефективність. У концепції нормативного акта вказується також належність його до певного ієрархічного рівня правової системи, що видається особливо важливим на даному етапі його формування.

Сам процес підготовки проекту законодавчого акта складається з низки стадій, серед яких можна виокремити:

а) створення концепції майбутнього закону;

б) аналіз існуючих норм, що регулюють конкретні відносини, і вивчення відповідного іноземного досвіду;

в) безпосередня робота над текстом законопроекту;

г) експертиза готового законопроекту.

Особливу увагу слід приділити розробці концепції майбутнього закону - її економічному і соціально-політичному контексту, коли важливо знайти об'єктивно необхідне поєднання юридичного і практичного змісту акта, що потребує залучення як юристів, так і фахівців у інших галузях знань (економістів, соціологів, психологів). При розробці законопроекту потрібно також використовувати іноземний досвід правового розв'язання даного законодавчого питання. Однак тут слід уникати копіювання іноземних законів або міжнародних договорів, що найчастіше й відбувається. Зміст закону має відповідати об'єктивним потребам часу і тим економічним умовам, що мають місце у конкретній країні, конкретній державно-політичній системі, а окрім того, враховувати національний менталітет і особливості існуючої в державі системи правозастосування.

3. Розгляд законопроектів у першому читанні

Після включення законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради підготовка його до першого читання здійснюється головним комітетом. Альтернативні законопроекти розглядаються, як правило, в порядку черговості їх внесення. При розгляді альтернативних законопроектів головний комітет може рекомендувати Верховній Раді взяти за основу один із них або підготувати інший законопроект, який вноситься на розгляд Верховної Ради народними депутатами - членами цього комітету. При підготовці законопроекту до першого читання головний комітет може викласти в ньому альтернативні варіанти спірних положень.

Верховна Рада розглядає альтернативні законопроекти на пленарному засіданні одночасно з основним законопроектом.

За наслідками підготовки законопроекту до розгляду в першому читанні головний комітет ухвалює висновок, який має містити:

а) пропозицію про прийняття Верховною Радою щодо відповідного законопроекту (кожного з альтернативних законопроектів у разі їх внесення) одного з рішень, передбачених законом, та обґрунтування такої пропозиції;

б) пропозицію щодо перенесення розгляду законопроекту (у разі необхідності).

У разі розгляду альтернативних законопроектів головний комітет може внести пропозицію про попереднє визначення Верховною Радою основних положень, принципів, критеріїв та його структурних частин, на яких має ґрунтуватися відповідний законопроект.

У разі якщо законопроект потребує фінансово-економічного обґрунтування, до висновку головного комітету обов'язково додається висновок бюджетного комітету щодо повноти та достовірності такого обґрунтування. Головний комітет може також долучити одержані висновки Кабінету Міністрів України та інших комітетів Верховної Ради з цього питання.

Якщо у висновках комітетів, яким Верховною Радою було доручено попередній розгляд законопроекту, є розбіжності, головний комітет вживає заходів щодо їх врегулювання. Питання, з приводу яких комітетами не досягнуто згоди, вносяться на розгляд Верховної Ради.

Висновок, підготовлений головним комітетом до першого читання законопроекту, висновки відповідних комітетів та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за сім днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради.

Розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення. Однак Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про обговорення проекту і за скороченою процедурою. Останнє не допускається при розгляді проектів кодексів та інших законопроектів, у яких кількість статей, пунктів понад 100. Після завершення обговорення законопроекту в першому читанні проводиться голосування щодо прийняття одного з таких рішень:

1. прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання;

2. відхилення законопроекту;

3. повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини;

4. опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання.

Верховна Рада після прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із зазначених вище рішень не підтримано необхідною кількістю голосів народних депутатів.

Законопроект на повторне перше читання подається у визначений Верховною Радою строк, але не пізніше 30 днів після дня його попереднього розгляду, у новій редакції, підготовленій головним комітетом та/або суб'єктом права законодавчої ініціативи, з висновками головного та інших комітетів і розглядається в такому самому порядку, що передбачений законом для розгляду законопроектів у першому читанні.

До повторного першого читання законопроекту пропозиції до законопроекту вносяться в десятиденний строк після дня попереднього першого читання цього законопроекту. До повторного першого читання законопроекту вносяться пропозиції лише щодо його основних положень, принципів, критеріїв.

Строки подання на повторне перше читання законопроекту, щодо якого прийнято рішення про всенародне обговорення, визначаються окремою постановою Верховної Ради.

Головний комітет та/або суб'єкт права законодавчої ініціативи, які відповідно до рішення Верховної Ради підготували законопроект на повторне перше читання, мають право на доповідь.

4. Розгляд законопроектів у другому читанні

Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання вносяться в чотирнадцятиденний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний строк після дня попереднього другого читання.

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. Цей законопроект має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів апарату Верховної Ради.

Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити:

1. текст законопроекту, прийнятого за основу;

2. усі внесені та невідкликані пропозиції, поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються нарівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення - суб'єктів права законодавчої ініціативи;

3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок;

4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні.

Якщо з тих чи інших причин не всі пропозиції, поправки включені до порівняльної таблиці, головним комітетом готується і подається додаткова порівняльна таблиця. Якщо головний комітет не прийняв рішення щодо тієї чи іншої пропозиції чи поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту законопроекту в цій частині залишається комітетом в редакції першого читання.

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті. Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про розгляд законопроекту розділами, частинами з проведенням щодо них самостійного обговорення і голосування.

За наполяганням ініціатора внесення - суб'єкта права законодавчої ініціативи може бути проведено обговорення відхилених головним комітетом пропозицій, поправок, що стосуються відповідних статей законопроекту. За наполяганням народних депутатів може бути проведено обговорення врахованої головним комітетом пропозиції, поправки з наступним голосуванням щодо її прийняття, вилучення в цілому чи її частини. У такому ж порядку може бути порушено питання про розгляд пропозиції, поправки до відповідного тексту статті законопроекту, прийнятого в першому читанні, але відсутньої у запропонованій головним комітетом редакції.

У разі внесення до порівняльної таблиці законопроекту кількох альтернативних пропозицій, поправок, щодо яких головний комітет не прийняв рішення, Верховна Рада розглядає кожну з них.

Право на роз'яснення пропозицій і поправок мають ініціатори їх внесення - суб'єкти права законодавчої ініціативи. Якщо до однієї статті або її частини є декілька пропозицій, які виключають одна одну, їх обговорення проводиться одночасно з послідовним, у порядку черговості їх внесення, наданням слова ініціаторам їх внесення.

Якщо своєчасно внесену пропозицію, поправку не було надано народним депутатам, це не перешкоджає її обговоренню і голосуванню на цьому ж пленарному засіданні Верховної Ради. Зміст пропозиції чи поправки оголошується головуючим на пленарному засіданні або ініціатором її внесення - суб'єктом права законодавчої ініціативи.

Верховна Рада проводить голосування по кожній пропозиції, поправці, відхиленій головним комітетом, якщо на цьому наполягає ініціатор внесення - суб'єкт права законодавчої ініціативи. Після завершення розгляду пропозицій, поправок, що надійшли до відповідної статті законопроекту, Верховна Рада проводить голосування щодо статті в цілому.

У разі якщо не надійшло пропозицій і поправок до статей або немає зауважень до запропонованого головним комітетом тексту законопроекту і народні депутати, пропозиції чи поправки яких відхилені головним комітетом, не наполягають на їх голосуванні, головуючий на пленарному засіданні може об'єднати голосування в цілому щодо декількох таких послідовно розміщених статей.

У разі якщо жоден із внесених на друге читання варіантів статті голосуванням не підтримано, стаття вважається відхиленою.

Після завершення постатейного розгляду законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради. Таке голосування не проводиться, якщо внаслідок неприйняття Верховною Радою тих чи інших статей законопроекту або істотної зміни запропонованої головним комітетом редакції окремих його структурних частин, в тексті виникають суперечності чи прогалини, які виключають можливість застосування норм законопроекту після його остаточного прийняття та набрання ним чинності.

Якщо законопроект не поділяється на статті, пункти, то на голосування ставляться окремо назва законопроекту, його текст та законопроект у цілому.

До проведення голосування щодо прийняття законопроекту у другому читанні та в цілому Верховна Рада може доручити головному комітету чи утвореній Верховною Радою редакційній групі внести редакційні уточнення з урахуванням поправок, внесених безпосередньо на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгляду законопроекту. У цьому випадку голосування щодо законопроекту у другому читанні відкладається на строк, визначений Верховною Радою, і наступний його розгляд розпочинається з голосування без прийняття рішення про включення до порядку денного і без обговорення. Відредагований і уточнений законопроект надається народним депутатам перед початком пленарного засідання або безпосередньо перед голосуванням законопроекту в другому читанні.

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада приймає рішення про:

1. прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2. прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

3. прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

4. повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із зазначених рішень не отримає на свою підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів.

Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних структурних підрозділів апарату Верховної Ради, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому.

На повторне друге читання законопроект подається головним комітетом у вигляді порівняльної таблиці. На повторне друге читання головний комітет подає лише пропозиції, поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції, поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на попереднє друге читання. Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою другого читання.

5. Розгляд законопроектів у третьому читанні

До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у п'ятиденний строк після дня попереднього читання. До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

Законопроект, підготовлений до третього читання разом із висновком головного комітету та іншими супровідними документами щодо нього, надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду. Цей законопроект має бути завізований головою головного комітету, керівником секретаріату цього комітету та керівниками юридичного і редакційного підрозділів апарату Верховної Ради.

Для розгляду законопроекту в третьому читанні головним комітетом подається порівняльна таблиця, яка містить остаточну редакцію законопроекту. Одночасно із законопроектом, підготовленим до третього читання, головним комітетом подаються:

· перелік законів, до яких у зв'язку з прийняттям цього закону необхідно внести зміни (за їх наявності);

· одержаний головним комітетом, у разі необхідності, від Кабінету Міністрів України план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення в дію закону після прийняття законопроекту;

· проекти актів Кабінету Міністрів, інших центральних органів виконавчої влади, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається, або є необхідним для введення відповідного закону в дію, якщо Верховною Радою приймалося рішення про необхідність розробки таких проектів актів.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

а) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

б) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами - членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

в) голосування законопроекту в цілому.

Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь- яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному законом.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1. прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2. перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3. схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4. відхилення законопроекту.

У разі прийняття рішення про схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум, винесення законопроекту на всеукраїнський референдум та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму.

У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного із перелічених вище рішень, законопроект вважається відхиленим.

6. Порядок підписання, опублікування та набрання чинності законами

Підписання текст закону, прийнятий Верховною Радою, не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради.

Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його подання. У разі виявлення порушень встановленої законом законодавчої процедури, наслідком чого може бути скасування результатів голосування, а також у разі подання на підпис Голові Верховної Ради України тексту закону, не ідентичного тексту законопроекту, прийнятого Верховною Радою, народний депутат у дводенний строк може письмово звернутися до Голови Верховної Ради з обґрунтованою пропозицією про внесення уточнень до прийнятого закону. У цьому разі Голова Верховної Ради України не підписує закон без розгляду зазначених пропозицій Верховною Радою.

У разі виявлення у поданому на підпис тексті закону редакційних неточностей або явних неузгодженостей між його положеннями Голова Верховної Ради може внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо усунення таких неточностей чи неузгодженостей. Це питання розглядається Верховною Радою без попереднього включення його до порядку денного у день внесення його Головою Верховної Ради України за умови попереднього отримання народними депутатами документів, необхідних для розгляду питання та прийняття рішення.

Під час розгляду пропозицій щодо усунення неузгодженостей чи неточностей головуючий на пленарному засіданні доповідає суть питання. Загальне обговорення питання не проводиться. Обговорення та голосування кожної із внесених Головою Верховної Ради України пропозицій відбувається в порядку голосування пропозицій і поправок. ті пропозиції, що не підтримані більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, вважаються відхиленими. Після завершення розгляду цього питання нове голосування щодо прийняття закону в цілому не проводиться.

У разі прийняття Верховною Радою хоча б однієї з пропозицій, внесеної Головою Верховної Ради України, головний комітет за участю юридичного та редакційного підрозділів апарату Верховної Ради протягом трьох днів готує і подає на підпис уточнений текст закону. У разі відхилення Верховною Радою всіх пропозицій Голови Верховної Ради України він зобов'язаний у той же день підписати раніше поданий йому для підпису текст закону.

Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його, або повертає закон разом із своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Опублікування та набрання чинності

Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності регламентується Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно- правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. Згідно з положеннями зазначеного Указу Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є "Офіційний вісник України" і газета "Урядовий кур'єр".

Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України". Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України". В окремих випадках акти Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, названих вище. При цьому варто зауважити, що нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативно-правові акти Верховної Ради і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно- правові акти Кабінету Міністрів набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти ж уряду, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо закон України чи інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якій із газет, зазначених вище, чи в "Офіційному віснику Президента України", до його опублікування в "Офіційному віснику України" чи "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет, де його опубліковано раніше, чи в "Офіційному віснику Президента України". Якщо ж інший нормативно-правовий акт опубліковано в "Офіційному віснику Президента України" чи в газеті "Урядовий кур'єр" до його опублікування в "Офіційному віснику України", він набирає чинності після його опублікування в тому із вказаних офіційних друкованих видань, де його опубліковано раніше.

Акти Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Неопублікова- ні акти Верховної Ради і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

7. Порядок внесення змін та доповнень до Конституції України

Відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або щонайменше третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а згідно зі ст. 156 Конституції України законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Порядок розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України визначений главою 26 Регламенту.

Суб'єктами права подання до Верховної Ради пропозицій, поправок до законопроектів про внесення змін до Конституції України є Президент України, а також народні депутати у кількості, яка передбачена ст. 154, ч. 1 ст. 156 Конституції України для подання до Верховної Ради відповідних законопроектів.

Під час підготовки і розгляду у Верховній Раді законопроектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій, поправок до них або питань, пов'язаних з ними, пропозиції щодо порядку і результатів їх розгляду подаються народними депутатами у загальному порядку, встановленому Законом України «Про статус народного депутата України» та Регламентом.

Суб'єкти права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій, поправок до них, пропозицій щодо порядку і результатів їх розгляду зазначають у письмовій формі, хто в разі необхідності представлятиме їхні правові позиції під час підготовки і розгляду у Верховній Раді та її органах поданих ними документів (до трьох осіб). Особами, уповноваженими представляти у Верховній Раді та її органах законопроекти про внесення змін до Конституції України, пропозиції та поправки до них, подані народними депутатами, можуть бути лише народні депутати з числа тих, хто підписав подання про внесення до Верховної Ради відповідних законопроектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій, поправок до них і повноваження яких не припинені; заміна таких представників здійснюється шляхом подання звернення з дотриманням вимог щодо кількості підписів народних депутатів.

Суб'єкт права подання (ініціатор подання) до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій та поправок до них подає їх до Верховної Ради в письмовій формі за своїм підписом (підписами), при цьому підпис народного депутата не відкликається.

Законопроект про внесення змін до Конституції України повинен містити положення про термін набрання ним чинності як закону.

Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» не повинен містити положень про внесення змін до інших розділів Конституції України, за винятком лише редакційних уточнювальних змін, спричинених відповідними змінами норм розділів I, III, XIII Конституції України. Затвердження всеукраїнським референдумом таких редакційних уточнювальних змін до інших розділів Конституції України не виключає прийняття в майбутньому Верховною Радою змін до тих самих положень згідно зі ст. 155, ч. 2 ст. 158 Конституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, окремо поданий до Верховної Ради відповідно до ст. 154 Конституції України, не повинен містити положень, які у зв'язку із системною єдністю норм Конституції України зумовлюють необхідність внесення змін до її розділів, зазначених у ст. 156 Конституції України.

У разі виникнення необхідності одночасного комплексного внесення змін як до розділів Конституції України, зазначених у ст. 155, так і до розділів, згаданих у ч. 1 ст. 156 Конституції України, ініціатор подання таких змін до Конституції України надає Верховній Раді одночасно два окремих законопроекти (пов'язані законопроекти). Такі законопроекти повинні містити також положення, які передбачають поєднане та узгоджене в часі набрання ними чинності та згідно з якими в разі неприйняття Верховною Радою чи незатвердження всеукраїнським референдумом одного із них інший законопроект, пов'язаний з ним, не набирає чинності.

Разом із поданням до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України одночасно надається також законопроект, яким передбачається виділення коштів з Державного бюджету України на проведення всеукраїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України.

Альтернативні законопроекти подаються до Верховної Ради лише протягом 14 днів після надання народним депутатам законопроекту про внесення змін до Конституції України. У разі підписання народним депутатом письмового подання щодо внесення двох і більше альтернативних законопроектів про внесення змін до Конституції України його підпис у поданнях стосовно внесення другого і наступних альтернативних законопроектів не підлягає врахуванню.

Законопроект про внесення змін до Конституції України вважається відкликаним за письмовим зверненням ініціатора його подання до Верховної Ради, якщо його ще не включено до порядку денного сесії Верховної Ради. Про відкликання законопроекту оголошується на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який включено до порядку денного сесії Верховної Ради, може бути відкликаний лише за її згодою, якщо постанова про звернення Верховної Ради щодо нього ще не направлена останньою до Конституційного Суду України. Така згода надається шляхом прийняття рішення про виключення відповідного законопроекту з порядку денного сесії Верховної Ради.

Звернення про відкликання законопроекту про внесення змін до Конституції України, поданого до Верховної Ради народними депутатами, повинно бути підписано більшістю народних депутатів, які подавали законопроект, але не менш як третиною від конституційного складу Верховної Ради щодо законопроекту, зазначеного у статтях 154, 155 Конституції України, а стосовно законопроекту, згаданого у ст. 156 Конституції України, - щонайменше двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

Пропозиція, поправка до законопроекту про внесення змін до Конституції України може бути відкликана за письмовим зверненням ініціатора її подання до Верховної Ради до моменту голосування Верховної Ради щодо її прийняття. До звернення народних депутатів про відкликання поданої ними пропозиції, поправки застосовуються вимоги, зазначені вище.

За письмовим зверненням ініціатора подання до Верховної Ради законопроекту про внесення змін до Конституції України або за письмовою вмотивованою пропозицією народного депутата Верховна Рада може відкликати із Конституційного Суду України своє звернення про надання висновку Конституційним Судом України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України у будь-який час до дня його першого розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України. Постанову про відкликання свого звернення Верховна Рада приймає більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу без окремого включення питання про її розгляд до порядку денного сесії Верховної Ради. Щодо конкретного законопроекту, то це питання у Верховній Раді може порушуватися лише один раз.

У разі отримання Верховною Радою ухвали Конституційного Суду України про відмову у відкритті або про припинення конституційного провадження у зв'язку з відкликанням Верховною Радою свого звернення до Конституційного Суду України відповідний законопроект про внесення змін до Конституції України вважається знятим з розгляду (без додаткового голосування щодо цього питання), про що головуючий на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради робить повідомлення.

...