Форми державного правління та їх види

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний науково-технічний університет імені Юрія Бугая

Курсова робота

З дисципліни: Теорія держави і права

Форми державного правління та їх види

Студента 2 курсу, групи Пк-41

Факультету лінгвістики та права

Напрямку підготовки право

Підгорець Максим Вікторович

Керівник: Маре Олександр Олександрович

Київ - 2015



Зміст

Вступ

1. Поняття та види форми державного правління

1.1 Поняття форми правління

1.2 Монархія

1.3 Республіка

2. Не типові форми державного правління

2.1 Республіканська монархія

2.2 Монархічна республіка

2.3 Напівпрезидентська напівпарламенська республіка

3. Форма державного правління в Україні і перспективи його розвитку

3.1 Форма державного правління України

Висновки

Список використаної літератури

державний монархія республіка конституційний



Вступ

Об'єкт дослідження. Дослідити типові форми державного правління: Монархію та республіку. Та не типові форми державного правління: республіканська монархія, монархічна республіка, напівпрезидентська напівпарламентська республіка. Дізнатися про і форму державного правління в Україні і перспективи його розвитку.

Предмет дослідження. теорія держави і права

Мета дослідження. Визначення особливих рис, притаманних монархічній формі правління та характеристика основних її видів. Дізнатися про форми державного правління. Які форми державного правління у державах різних, наприклад в Україні. Зрозуміти поняття форми правління, що таке монархія та республіка. Дізнатися більше про республіканську монархію, монархічну республіку, напівпризиденську республіку.

Методи дослідження. Дослідити види форми типової і не типової форми правління. Порівняти типові і не типові форми дослідження через монархію, республіку, республіканську монархію та монархічну республіку, і напівпарламенську республіку.

Актуальність теми. Монархія, без сумніву, упродовж багатьох віків була важливим інструментом об'єднання й універсальним символом єдності нації і держави. Незважаючи на деяку архаїчність цього інституту, він все ж набув певної гнучкості, щоб пристосуватися до нових умов сучасного суспільства.



1. Поняття та види форми державного правління

1.1 Поняття форми правління

Поняття форми держави розкриває особливості організації державної влади. Складовими елементами форми держави є форма правління, форма державного устрою, форма державно-правового режиму. Тобто, форма держави -- це спосіб організації та здійснення державної влади.

Форма правління -- це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Розмаїття форм правління у світі залежить від багатьох чинників. Вплинув на форму держави надає культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світоглядів, національні особливості, природні умови проживання, суб'єктивні чинники та т. буд. Соціальні причини висуваються першому плані переважно у періоди революційних подій.

Було наголошено, що з кожної форми управління є свої плюси і свої недоліки. Однак у світі немає нічого ідеального, неможливо розробити досконалу форму правління або створити бездоганне держава. Але саме на визнання недосконалості й полягає прагнення до ідеалу. Держави повинні бачити позитиви кожної форми управління, застосовуючи їх у практиці, відмітати віджилі себе і порочні моменти. Адаптувати під себе існуючі форми управління, створюючи часом гібридні форми, що у думку є певним плюсом і це створює стабільну обстановку у державі.

Держава являє собою єдність змісту і форми. Застосовано змісту форма держави є зовнішньою оболонкою. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і зникає з його ліквідацією. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного оновлення. Форма держави є пристроєм держави в самому широкому сенсі цього слова. Вона характеризується способами організації верховної, суверенної влади, принципами її взаємини з іншими органами держави, з населенням і його складовими частинами, методами здійснення політичної влади в державі.

Форма держави - це зумовлена його змістом цілісна політико-правова структура, що виражає єдність конституційних і територіальних способів організації державної влади, головних методів її здійснення і форм зворотного зв'язку органів держави з населенням.

Питання про форми правління та їх відмінних ознаках буде розглянуто в подальшому більш детально.

1.2 Монархія

Монархія -- це така форма правління, за якою верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа (фараон, король, шах, цар, імператор), котра здобуває її на основі кровноспорідненого успадкування або по життєвого обрання.

У перекладі з грецької цей термін означає єдиновладдя. Однака сучасному розумінні монархія - не просто влада одного, але влада успадковується. Ця влада нерідко обожнюється. В Японії Імператор до 1945р. вважався сином богині Сонця - Аматерасу. Нині божественне походження влади монарха мало кого хвилює: з історії відомо, що феодали ставали монархами і здобували трон для себе і своїх нащадків у іноді результаті виборів (зрозуміло, не всенародних), найчастіше насильства,зрідка запрошення, тобто цілком земних процедур. З цього виходить і більшість діючих конституцій монархічних держав.

Головне, однак, не в тому, як в конституції характеризується монарх.

Бельгійська конституція 1831 р., наприклад, взагалі такої характеристики не містить. Головне - в повноваженнях монарха. Залежно від того, які вони, ми розрізняємо монархічні форми правління.

Абсолютна монархія типова для пізнього феодалізму, коли в глибинах аграрного ладу визрівають зачатки індустріального.

Характеризується вона тим, що в руках монарха зосереджується вся повнота державної влади. Він сам видає закони, може безпосередньо керувати адміністративною діяльністю або призначати для цього уряд, вершить вищий суд. Ніяких обмежень його влади немає, за принаймні юридичних, хоча політичні, морально-етичні,релігійні та інші можуть бути присутніми і звичайно в тій чи іншій мірі присутні. Піддані спочатку юридично безправні,оскільки монарх не наділив їх якимись правами та не відібрав ці права.

Для абсолютної монархії характерний авторитарний політичний режим,а державний режим іменується абсолютизмом.

Дуалістична монархія - первинна форма обмеженої, або конституційної, монархії. Тут ми спостерігаємо вже виникає або досить розвинуте розділення властей, у всякому разі, відділення законодавчої влади від виконавчої.

Законодавча влада належить у принципі парламенту, який обирається підданими або певною частиною їх, якщо виборче право цензової. Виконавча влада належить монарху, який може здійснювати її безпосередньо або через призначається ним уряд.

Судова влада належить монархові, але може бути більш-менш незалежною. Проте розподіл влади при даній формі правління зазвичай урізане. Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вето, тобто без його затвердження закон в силу не вступить.

Крім того, монарх звичайно може видавати надзвичайні укази, які мають силу закону і навіть більш високу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною.

Уряд, якщо таке є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але аж ніяк не перед парламентом.

За умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд, діє державний режим, названий парламентарних,або парламентаризм. Така ситуація традиційно має місце, наприклад,в Данії, Нідерландах, а в 1993 р. склалася і в Японії. Чим ширше партійна коаліція, яка сформувала уряд, то цей уряд менше стійко, тому що тим важче досягати згоди між партнерами по коаліції щодо різних політичних питань. Часом стоїть партії відкликати своїх представників з уряду, як воно втрачає необхідну більшість у парламенті (нижній палаті) і найчастіше змушений піти у відставку.

Отже, при одній і тій же формі правління - парламентарної монархії - можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізму. Це залежить від існуючої в країні партійної системи.

З країн, що розвиваються до числа парламентарних монархій можна віднести Малайзію, Таїланд, Непал, однак, з огляду на реальний вплив монарха, тут доводиться констатувати наявність елементів дуалістичного державного режиму.

Монархія має такі ознаки:

* влада глави держави існує історично і не делегується йому народом;

* влада монарха здійснюється безстроково і передається, як правило, у спадщину;

* монарх не несе відповідальності за свої рішення. Сьогодні в світі існує приблизно ЗО монархій. їх різновиди:

1) абсолютна монархія -- це форма правління, за якої державна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Наприклад, Оман, Саудівська Аравія, Кувейт.

2) обмежена (конституційна) монархія -- це форма правління, за якої законодавча влада належить парламенту, виконавча -- монарху (чи кабінету міністрів), судова -- судам, які обираються чи призначаються.

В дуалістичних монархіях влада поділяється між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і несе відповідальність перед ним. Така монархія передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня -- призначається монархом. Сьогодні така форма правління зустрічається рідко: Йорданія, Марокко, Непал.

В парламентських монархіях (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія) монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні державою фактично не бере. В його руках монархії -- парламент формує уряд, уряд підзвітний парламенту. Глава держави не має права вето по відношенню до законопроектів (Японія), або фактично не використовує його (Великобританія).

Історія монархії починається з історії держави. Інститути військової демократії, що склалися в період розкладу родового ладу, були використані при створенні перших монархій.

В давнину різновидом монархії часто була деспотія. Вона ще називалася тиранією, необмеженої монархією. Вся верховна влада належала одному володарю (як правило, одержував владу у спадок монарху). Монарх спирався на військово-бюрократичний апарат. Цей різновид монархії була характерна для більшості рабовласницьких держав. Здійснення влади характеризувалося повним свавіллям, безправ'ям громадян. Воля деспота була законом. Особистість монарха часто обожнювався за життя і після смерті. Влада монарха була необмежена, але фактично враховувала інтереси панівного класу, в першу чергу безпосереднього оточення, знаті.

Форма правління залежна від особливостей економічного ладу. У найдавніших країнах Сходу довгий час зберігався общинний лад, була відсутня приватна власність на землю. Така особливість суспільного життя виявлялася у формі держави. Економічна потреба у створенні й підтриманні порядку в іригаційних спорудах, таких необхідних для землеробства - головного виду економічної діяльності у ряді країн Сходу з громадським ладом, зумовлювала необхідність централізованої державної влади, використання деспотичної форми правління.

У рабовласницьку і феодальну епохи в ряді країн складається особлива різновид монархії - теократія, в якій управління здійснювалося переважно жерцями або духовенством, а глава церковної ієрархії мав вищої як духовної (церковної), але й світської владою.

Різноманітність монархій не тільки в співвідношенні світської і церковної влади, але і в титулах глави держави (імператор, цар, король, герцог, князь, фараон, султан і ін.)

На всіх етапах розвитку феодалізму монархія була найпоширенішою формою правління, але мала особливості, пов'язані з цими етапами. Можна виділити феодальну монархію, монархію періоду феодальної роздробленості, станово-представницьку і абсолютну монархію.

У ранньофеодальний період влада монарха на Близькому і Середньому Сході здійснювалася в умовах її обмеження родовою аристократією (вождями племен). У країнах, в яких утвердилося великий політичний вплив та високе суспільне становище духовенства, особливо мусульманського, влада монарха стримувалася релігійно-правовими нормами.

В обстановці феодальної роздробленості, яка у ряді країн настала в результаті розпаду великих монархій, збереглася деспотична форма правління.

Монархія періоду феодальної роздробленості характеризувалася тим, що при формальному збереженні верховної влади одного монарха вона фактично розпадалася на окремі напівсамостійним монархії. Формування станів призвело до зміни державних утворень, до встановлення станово-представницької монархії - нової форми правління з відносно сильною владою одноосібного глави держави в поєднанні з станово-представницькими органами (в центрі і на місцях), які, як правило, мали дорадчими функціями. Центральна влада ще не могла обійтися без згоди станів на збір податків, утримання державного апарату, великі державні заходи. Різноманітними були найменування органів станового представництва (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, риксдаг у Скандинавських країнах, сейми в слов'янських, Земські собори в Росії та ін), їх компетенція і реальний поділ влади між монархом і органами станового представництва. Різним був і спосіб комплектування. Спочатку ці органи не вибиралися, а були об'єднанням осіб, у силу їх посадового становища. Потім був встановлений виборний порядок. Різноманітною була і структура центральних органів станового представництва, що включала від однієї до трьох палат.

Ця форма правління відповідала періоду розвинутого феодалізму, що сформувалися станів в масштабах країни, потреби розвитку внутрішнього ринку у зв'язку зі зростанням міст, товарного виробництва і обміну, загострення боротьби за владу всередині класу феодалів, зіткнення інтересів різних станів.

Хронологічно етап станово-представницької монархії зайняв близько чотирьох століть і за часом не збігався в історії окремих країн.

На зміну станово-представницької монархії приходить абсолютна монархія, яка використовувалася в обстановці розвитку капіталістичного устрою економіки, при збереженні феодальної ще в якості панівної при зародженні буржуазії, яка не була готова до захоплення влади, але поступово ставала все більш потужною економічною силою, дозріваючи до такого захоплення.

Якщо для станово-представницької монархії були характерні відносини сюзеренітету-васалітету за участю феодальної і теократичною аристократії, то для абсолютної монархії типова необмежена централізація бюрократичного апарату, очолюваного монархом.

Абсолютна монархія в різних країнах складалася не одночасно і мала багато особливостей. У класичному вигляді вона була у Франції. В Англії зберігався парламент, який використовує королівську владу в своїх інтересах, і слабкий бюрократичний апарат на місцях. У роздробленої Німеччини абсолютна монархія склалася пізніше і в межах окремих територій (князівств). У Росії в другій половині XVII століття припинився скликання Земських соборів і були створені дворянсько-бюрократичні установи, регулярна армія, флот. Соціальною опорою абсолютної монархії в Росії були дворянство і бюрократія.

У деяких країнах абсолютна монархія не склалася (наприклад, у Польщі). У ряді країн, формою правління в яких була абсолютна монархія, проводились окремі реформи, спрямовані на винищення окремих станових привілеїв, зміна положення селян, церкви, але і в них практично превалювали феодально-деспотичні риси.

У країнах Азії абсолютна монархія розвивалася на іншій основі. Там не було станово-представницької монархії, уповільненим був розвиток елементів капіталістичних відносин. Стійкі феодальні відносини заважали процесу формування централізованої держави.

Цей різновид форми правління характеризується тим, що глава держави вважається єдиним джерелом законодавчої, виконавчої влади з повною залежністю чиновницького апарату. Абсолютний монарх сам встановлював податки, безконтрольно витрачав державні кошти. Це найбільш закінчена різновид монархічної форми правління для організації централізованої держави з потужним, розгалуженим державним апаратом, з постійною армією, поліцією, розвідкою, судовими та фіскальними системами. Ця форма держави допомогла покінчити з сепаратизмом феодальної знаті, з роздробленістю, сприяла економічному єдності країни і розвитку капіталістичних відносин.

У тих країнах, в яких пройшли ранні буржуазні революції, складалося різне ставлення до монархії. У країнах з більш уповільненим розвитком капіталістичних відносин буржуазія йшла на союз з феодальної абсолютної монархією (Німеччина, Росія, Японія), відбувалася поступова еволюція абсолютистської монархії в буржуазно-поміщицьку монархію.

Вимога скасування феодальної монархії та встановлення республіки було одним з найважливіших політичних вимог буржуазно-демократичної революції, але монархія зберігалася і при буржуазному ладі, а в Англії вона була відновлена незабаром після буржуазної революції (у 1660 р.); в Іспанії лише недавно (у 1977 р. після її скасування в 1931 р.).

Буржуазія вносить в монархічну форму правління зміни, замінивши абсолютну монархію на конституційну, при якій повноваження монарха визначаються конституціями і обмежуються представницькими установами. У деяких країнах монарх зберігає право призначення уряду, зміщення міністрів, розпорядження збройними силами, законодавчої ініціативи, видання декретів, розпуску парламенту.

Розвиток буржуазного парламентаризму - це головна тенденція вдосконалення форми правління, що призводить до зростання обмежень повноважень монарха, зводячи його до номінального чолі держави.

Парламентарна монархія - чисто буржуазна форма правління - стала політико-правовим закріпленням перемоги буржуазії. Вона існує в ряді країн (Англії, Бельгії, Данії, Норвегії, Швеції, Японії тощо) без дуалізму державної влади. Влада монарха обмежується, він позбавляється права самостійно здійснювати свої повноваження. Його акти повинні отримувати схвалення міністрів. Виконавча влада знаходиться в розпорядженні уряду, який несе відповідальність перед парламентом. Уряд реально формує лідер партії-переможниці на виборах партії чи партійна коаліція.

У буржуазних державах монарх як глава держави має неоднакові повноваження.

У XX столітті діє тенденція спокушання числа монархій, хоча конкретні причини різні.

Та обставина, що монарх формально вінчає систему державних органів, виявилося чинником, який зробив цю форму правління все-таки досить стійкою в порівнянні з республіками, в яких сильні політичні сутички в боротьбі за вищі державні органи.

В даний час монарх є главою держави приблизно в 50 країнах світу, тобто в 1 / 4 частини сучасних держав. Тільки в Європі десять країн мають монархічну форму правління. Крім того, сімнадцять (в тому числі Канада, Австралія, Нова Зеландія) визнають британську королеву в якості свого глави держави. Сім країн Близького Сходу і зони Перської затоки - Йорданія, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ та Оман - зберегли або відновили різні види монархій. У Південній і Південно-Східної Азії монарх є главою держави в Непалі, Бутані, Камбоджі, Таїланді, Малайзії федерації, Брунеї. У Японії імператорська влада існує понад півтори тисячі років. В Африці інститут монарха зберігся в трьох країнах - Марокко, Лесото і Свазіленді. Своєрідними (так званими патріархальними) монархіями є в Океанії королівства Тонга, Західне Самоа.

Історичним попередником сучасної монархії є монархія абсолютна, що сформувалася як політичну установу в пізній період розвитку середньовіччя. Для абсолютної монархії (самодержавства) характерна відсутність будь-яких представницьких установ, зосередження всієї державної влади в руках монарха.

Конституційна монархія поділяється на два види - дуалістичну і парламентарну монархію.

Дуалістична монархія характеризується певними ознаками. Перш за все, при цій формі правління існує одночасно два політичні установи - монархія і парламент, які ділять між собою державну владу. Ця двоїстість (дуалізм) виражається в тому, що монарх юридично і фактично незалежний від парламенту у сфері виконавчої влади. Дуалістична монархія не знає інституту парламентської відповідальності уряду. Законодавчі повноваження парламенту сильно урізані монархом, якому надається право вето, право призначення у верхню палату, право розпуску парламенту.

Парламентарна монархія в даний час існує в цілому ряді розвинених країн, в економіці яких не збереглося скільки-небудь істотних пережитків феодалізму.

Влада монарха обмежена не тільки в області законодавства, а й у сфері державного управління і контролю над урядом. У випадку висловлення парламентом уряду вотуму недовіри останнє йде у відставку або розпускає парламент і призначає позачергові вибори.

Правове становище монарха як глави держави відрізняється наступними трьома особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною ні від якої іншої влади, державного органу або виборчого корпусу. По-друге, посада глави держави в умовах монархії передається в порядку престолонаслідування. Іншими словами, посаду голови держави належить монарху за правом народження. Влада переходить від монарха до наступника на основі біологічних кровноспоріднених зв'язків. По-третє, влада монарха носить, як правило, не фіксований за часом характер. Монарх займає свій пост довічно і юридично не може бути усунений, зміщений з поста глави держави до кінця своїх днів.

Влада монарха, як уже зазначалося, спадково. Порядок престолонаслідування встановлюється конституціями і спеціальними законами, але може регулюватися релігійними нормами і нормами звичаєвого права.

У Європі в даний час існують чотири системи престолонаслідування: салічна, австрійська, кастильська і шведська.

Салічна система припускає, що успадкування престолу здійснюється виключно по чоловічій лінії.

Австрійська система припускає, що жінка може зійти на трон лише в разі припинення всіх ліній і ступенів чоловічого спорідненості.

Кастильська система віддає перевагу чоловічій статі, хоча не виключає сходження жінки на престол.

Шведська система передбачає, що чоловіки і жінки успадковують престол на рівних підставах.

Спадкоємець престолу, майбутній монарх повинен відповідати ще цілому ряду вимог, серед яких вимога певної релігійної приналежності є одним з найбільш поширених. Так, відповідно до закону про престолонаслідування 1701 року монархом Великобританії може бути тільки особа, яка належить до англіканської єпископальної церкви. У Данії монарх має сповідувати євангелічно-лютеранську релігію. Спільним для всіх арабських монархій правилом є неодмінна сповідання монархом і наслідним принцом ісламу.

Одним з важливих умов успадкування престолу є умова вступ наслідного принца або монарха в равнородний шлюб, тобто в шлюб з особою, що належить до царюючому або можновладного дому. Особа, що вступило або вступає в морганатичний, тобто неравнородний шлюб, втрачає, як правило, право на престол. Прецеденти такого роду в політичній історії XX століття були.

Влада монарха, як уже зазначалося, носить довічний характер. Правління багатьох монархів відрізнялося завидною тривалістю. Так, король Швеції Густав V знаходився при владі 1943 (з 1907 по 1950 рік). Батько нинішнього глави японського держави імператор Хірохіто правив країною з 1926 по 1990 рік, тобто 64 роки. Королева Великобританії Єлизавета II перебуває на троні з 1952 року. Відсторонення монарха від влади юридичним шляхом неможливо. Однак фізична його усунення, повалення в результаті революції, палацових переворотів - явище досить часте. За період після Другої світової війни монархії були ліквідовані більш ніж в 30 країнах світу, І це незважаючи на те, що особистість монарха конституціями або релігійними нормами визнається священною і недоторканною.

У разі неповноліття, хвороби або тривалої відсутності монарха, а також якщо спадкоємець престолу на момент смерті правив глави держави не досяг певного конституцією необхідного для сходження на трон віку встановлюється регентство, або правління за монарха. Регентство може здійснюватися у двох формах: індивідуальній - регентом або колегіальної - регентським радою. У деяких монархічних країнах Арабського Сходу інститут регентства відсутня. Так, в Кувейті Закон про престолонаслідування передбачає, що у випадку вакантності престолу функції глави держави будуть здійснюватися радою міністрів.

Монарх як глава держави має зовнішніми атрибутами або символами влади - короною, мантією, скіпетром, державою. Він є носієм титулу (короля, імператора, шаха, еміра, султана), в якому зазвичай перераховуються володіння монарха, вказується сакральний характер його влади або підкреслюється її божественне походження і т. п.

Монарх має право на резиденцію, при ньому складається штат чиновників королівського двору. На утримання монарха, членів його сім'ї та королівського двору виділяються асигнування з державного бюджету, одержувані ним за цивільним листом, що приймається парламентом в конституційних монархіях або затверджується самим монархом в абсолютних і дуалістичних монархіях. Крім асигнувань за цивільним листом грошове утримання включає доходи від його особистого майна.

Конституційний статус монарха відрізняється від монаршого титулу меншою пишністю і більшу юридичну конкретністю. Зазвичай в конституціях закріплюється місце монарха в системі державних органів, його належність тієї чи іншої гілки влади (якщо конституційний механізм передбачає принцип поділу влади), його повноваження і прерогативи.

Формальне та реальне положення монарха у механізмі здійснення влади, його роль в державному управлінні суспільством, коло конституційних і позаконституційних повноважень багато в чому залежать від форми правління, державного устрою, політичного режиму, історичних особливостей розвитку, етнокультурних та релігійних традицій і звичаїв тієї або іншої країни і інших соціально-політичних та ідеологічних чинників.

Найбільшою питомою вагою в системі влади мають монархи в умовах абсолютних монархій, особливо в мусульманських країнах або в країнах з традиційним суспільним устроєм. Так, відповідно до конституції Катару 1970 року вся повнота законодавчої та виконавчої влади зосереджена в руках глави держави - еміра. У Саудівській Аравії король є главою держави, уряду, основним джерелом законодавства, верховним головнокомандуючим збройними силами, а також проголошується володарем верховної релігійної влади і духовним главою своїх підданих. У Свазіленді король поєднує статус глави держави, глави виконавчої влади, верховного законодавця, верховного судді, жерця, верховного хранителя традицій і звичаїв.

Проте, до деяких форм монархії застосовна давно вже стала реальністю формула: "Монарх царствує, але не править".

"У дуалістичної і особливо в абсолютній монархії він (глава держави) має реальну владу, в парламентарній - царює, але не править".

У монархіях ж парламентарних роль монарха може бути зведена до виконання суто символічних, церемоніальних і представницьких функцій. Конституція Японії, наприклад, не наділяє імператора ні одним самостійним повноваженням. Імператор призначає прем'єр-міністра, але після попереднього рішення парламенту. Він призначає головного суддю Верховного суду, але після попереднього рішення уряду. Причому змінити ці попередні рішення він не може.

Незалежно від форми правління та інших факторів, що визначають статус глави держави в монархічних країнах, монархи мають ряд аналогічних повноважень.

Конституції або державно-правові звичаї всіх монархічних країн наділяють главу держави правом брати участь у формуванні уряду. Ступінь цієї участі варіюється в окремих країнах досить значно.

Поряд з формуванням уряду монарх, як правило, активно бере участь і у формуванні державного апарату. Конституції закріплюють право монарха призначати цивільних і військових службовців. У Великій Британії відповідно до конституційних угодами король (королева) призначає на вищі державні посади, включаючи посади губернаторів, дипломатів, суддів.

У переважній більшості монархічних держав монархи є верховним головнокомандувачем збройними силами. Це положення так само, як правило, фіксується в основних законах. Реальні повноваження монарха у сфері керівництва армією можуть серйозно варіюватися в залежності від конкретної соціально-політичної ситуації в тій чи іншій країні, від історичних традицій, форми правління і безлічі інших чинників.

Наприклад, у Великобританії англійська фінансова олігархія свого часу обмежила контроль короля над збройними силами. Йому було заборонено утримувати у час сухопутну армію. У межах королівської прерогативи залишилося, однак, регулювання внутрішньої організації армії. У віданні короля знаходиться також право розпоряджатися військово-морськими та військово-повітряними силами і право визначати їх чисельність. Військово-морський флот і військова авіація іменуються "королівськими".

У переважній більшості монархій королі, як правило, є військовими фахівцями і з дитинства виховуються в привілейованих військових школах.

У більшості парламентарних монархій конституції надають главі держави право оголошення війни і укладення миру. Рішення монарха ставиться, як правило, в залежність від волевиявлення законодавчого органу.

В абсолютних і дуалістичних монархіях глава держави приймає рішення про війну і мир самостійно.

Монархи в більшості розглянутих країн мають певні нормотворческими повноваженнями. Зазвичай вони наділяються правом законодавчої ініціативи і правом вето. В окремих державах ці повноваження належать монарху лише номінально. Наприклад, у Великобританії з 1707 року не було жодного випадку, коли король відмовився б підписати законопроект, схвалений обома палатами парламенту, тобто скористався правом вето. У Марокко ж або Йорданії право вето короля носить абсолютний характер і не може бути подолане законодавчим органом країни.

Монархи можуть видавати юридичні нормативні акти різних видів. У парламентарних і деяких дуалістичних монархіях ці документи повинні бути скріплені підписом глави уряду або міністра, відповідального за виконання даного акту монарха (так звана контрасигнатури). В абсолютних монархіях, де глава держави є одноосібним носієм законодавчої влади, монарх, як правило, видає нормативні акти самостійно.

У парламентарних і дуалістичних монархіях глава держави має право розпуску парламенту або його нижньої палати. Реалізація цього права істотно відрізняється в окремих монархічних країнах. У Великобританії ініціатива розпуску нижньої палати законодавчого органу виходить від уряду, а монарх фактично санкціонує вже прийняте кабінетом рішення. У Бельгії король має право розпускати палати парламенту одночасно або окремо. При цьому глава бельгійського держави може просити уряд дати свою згоду на цей акт, не чекаючи того, щоб ініціатива розпуску виходила від кабінету міністрів. У Непалі, Брунеї, більшості країн Арабського Сходу право розпуску парламенту або який-небудь з його палат знаходиться у винятковому веденні монарха.

У сфері судової влади монарх має право звільняти від покарань, призначених суддями, або пом'якшувати ці покарання, за винятком тих, які призначені міністрам. Монарх може здійснювати право помилування відповідно до закону, який не передбачає загальних амністій.

В окремих країнах монарх, будучи головою державної або офіційної конфесії, призначає вищих церковних ієрархів. Так, у Великобританії вищі сановники англіканської єпископальної церкви призначаються королевою. За монархом у більшості розглянутих країн зберігається право жалувати дворянські титули і зводити в дворянське гідність.

Як глава держави в ряді країн може нагороджувати орденами та іншими нагородами.

У всіх монархічних країнах глава держави здійснює представницькі і церемоніальні функції.

1.3 Республіка

Республіка -- це така форма правління, при якій державна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними.

Республіка має такі ознаки:

* влада глави та вищих державних органів делегується їм народом;

* повноваження глави обмежені певним строком;

* голова держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Більшість сучасних держав -- республіки.

Розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати і бути обраним належить лише вищим верствам {наприклад, рабовласницькі республіки в Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

В демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить всьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.

Відомо три види демократичних республік:

1) в парламентських республіках (Індія, Італія, Австрія, Німеччина, Туреччина, Ірландія):

* президент обирається парламентом;

* уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;

* уряд підзвітний парламенту;

* парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.

2) в президентських республіках (США, Бразилія, Мексика, Аргентина, Нігерія):

* президент обирається всенародно або колегією виборців;

* президент с главою держави і главою уряду;

* уряд несе відповідальність перед президентом;

* президент має право відкладного вето та інші права (наприклад, право розпустити парламент).

3) у змішаній (президентсько-парламентській) республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (Україна, Франція, Білорусь, Перу).

* президент обирається всенародно, але він не очолює уряд;

* уряд назначається президентом, але за згодою парламенту та є підзвітним президенту та підконтрольним парламенту; Форми державного устрою -- це територіальна організація держави, характер взаємодії між її складовими частинами та державою в цілому.

Теорія права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава -- єдина держава, що не має всередині відокремлених утворень, які користуються певною самостійністю. Інакше кажучи, унітарними вважаються держави, окремі складові яких не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (наприклад, області в Україні, графства в Англії).

Ознаки унітарної держави:

* наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади та управління;

* наявність єдиної системи права, єдиної конституції, єдиної грошової системи, єдиного громадянства;

Сьогодні унітарна форма держави є найбільш поширеною. Близько 150 з майже 200 держав за своїм устроєм залишаються унітарними

(Італія, Франція, Японія, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). При цьому деякі унітарні держави (Іспанія, Україна, Фінляндія, Португалія) включають автономні утворення. Щодо України, то з точки зору існування в її складі АРК, її можна вважати унітарною державою з елементами федералізму.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що мають суверенітет і всі ознаки державності. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів ще й імперія.

1) федерація -- союзна держава, що складається з держав-членів або державо подібних утворень (суб'єктів федерації). Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами. Наприклад, Російська федерація, США, Канада, Мексика, Нігерія.

Ознаки федерації:

* наявність декількох правових систем, з яких одна система (система федерального права) володіє верховенством по відношенню до права суб'єкта федерації;

* наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) володіє всією повнотою зовнішнього суверенітету і значною частиною внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкту федерації володіє внутрішнім суверенітетом.

Федерації можуть бути:

* територіальними -- США, Німеччина, Бразилія;

* національними -- Індія;

* змішаними -- Росія.

Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких -- великі та середні за територією та численністю населення.

2) конфедерація -- це тимчасове об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети, переважно зовнішньополітичної або військової (наприклад, завоювання незалежності). В конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, суверенітету, громадянства, єдиної грошової системи (фінансова система конфедерації формується з внесків її членів). Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Наприклад, США як конфедерація була затверджена законодавчо в 1781 р., а в 1787 р. на її підставі було утворено федерацію (закріплена Конституцією США, що діє й досі). Наприклад, Германський союз в 1815-1866 pp.

В наш час конфедерацією є Швейцарія, яка при цьому фактично схиляється до федеративної форми державного устрою. Риси конфедерації має також Європейський Союз.

3) Імперія -- це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

У рабовласницькому суспільстві відома республіканська форма правління, але вже тоді республіка складалася в різних варіантах. Або вона встановлювалася привілейованої групою рабовласників, або в освіті державних органів і навіть у їх діяльності брали участь і інші вільні громадяни.

У феодальному суспільстві переважала монархічна форма правління, але були й республіки. З розвитком торгівлі, економічної та політичної ролі гільдій і цехів у деяких великих середньовічних містах складалася республіканська форма правління. Міста-республіки іноді за великі гроші (викупи) набували незалежність, право на самоврядування. На чолі зазвичай стояв міська рада, керівну роль у якому, як правило, грали представники найбільш заможних верств населення. Економічна могутність ґрунтувалося на торгівлі, лихварстві, власності на землю, будинки. Спираючись на своє багатство, вони захоплювали політичну владу в місті після придбання ним самоврядування (в XII - XIII ст.).

У XII - XV століттях могутньої міської республікою стало Новгородське державу, якою фактично керував рада бояр, очолюваний архієпископом. Великі землевласники становили панівний клас. Міське віче, в якому брали участь городяни і вільне сільське населення, вважалося вищим органом державної влади. З бояр вибиралися посадники і тисяцькі. Князь з дуже обмеженими функціями запрошувався з інших держав.

Цей різновид форми правління втратила значення з розвитком централізованої держави.

Завоювання буржуазією державної влади, призвело до нової модифікації республіканської форми правління. Буржуазна держава має переважно республіканську форму правління.

Парламент як вищий обов'язковий представницький орган держави, який є законодавчим установою, виникає в більшості країн в епоху буржуазних революцій. Його поява в цій якості пов'язано з проголошеною буржуазією ідеєю народного суверенітету.

Буржуазний парламент - виборний орган, який діє у всіх республіках. Особливості республіканської форми правління залежать від різних факторів, у тому числі від виборчої системи, яка істотно впливає на механізм формування вищого представницького органу.

Іноді необхідність суттєвих поправок у виборчому законі чи зміни виборчої системи стає об'єктом складної політичної боротьби.

Буржуазні республіки виникають у різних політичних умовах. Першою в 1692 році була створена буржуазна республіка в Голландії.

Всі різновиди республіканської форми правління в буржуазних країнах вибудувані на основі парламентаризму.

Ідеї парламентаризму пов'язані з теорією поділу влади, використовуючи яку буржуазія вела боротьбу за володіння державною машиною, її реорганізацію і подолання недоліків феодальної державної системи.

Після захоплення влади буржуазія приділяє теорії поділу влади менше уваги, а в XIX столітті відмовляється від неї, спираючись на концепцію про народний суверенітет, конструюється як парламентаризм. Але необхідність розмежування компетенції між вищими державними органами призводить до збереження концепції поділу влади. Будь-яке їх розмежування, вирішення організаційних та інших питань здійснення влади не повинно означати відмови від можливих компромісів між гілками влади.

На необхідність поділу влади в сенсі розмежування функцій державної влади між різними державними органами вказували окремі мислителі ще в давні століття і в середньовіччі.

Парламентаризм - загальна назва такої організації держави, в якій здійснюється система народного представництва. Ця система виникає з твердженням влади промислової буржуазії в XVIII столітті, здобуває вищу розвиток у XIX столітті, проходить через щаблі занепаду і відновлення в XX столітті.

До XX століття парламентська форма правління характеризується значною роллю парламенту в державному житті. Він вінчає структуру державних органів влади, здійснюючи законодавчу діяльність. Проте зміни в економіці, пов'язані із затвердженням монополістичного капіталу, зростанням конкуренції в світовому масштабі, ламкою обмеженості національного ринку, призводять до того, що падає значення колишніх економічних передумов парламентаризму як форми організації державної влади. Для монополістичної буржуазії всі значніше стають переваги іншого різновиду республіки - президентської.

Президентська республіка все активніше використовується буржуазією у другій половині XX століття. Вона характерна для країн Американського континенту і стає все більш поширеною в Європі та інших регіонах світу.

Головна відмінність президентської республіки від парламентарної в тому, що президент є главою держави з досить широкими повноваженнями. Він має право на формування уряду, не несе відповідальності перед парламентом, на керівництво цим урядом, на керівництво збройними силами, представництво держави в міжнародних відносинах. У перелік повноважень президента можуть також входити: скликання зовнішнього органу законодавчої влади, його розпуск, призначення нових виборів органів влади, самостійне нормотворчість, підписання нормативних актів парламенту з використанням права вето, пряме звернення до народу за підтримкою і ін

Навіть обрання президента населенням і наділення його правом формувати уряд ще не дає підстави віднести державу до президентської республіки, якщо існує підзвітність уряду парламенту і можливість його розпуску парламентом, оголошення вотуму недовіри.

У найбільш розвинутій формі президентська республіка склалася в США. Конституція 1787 року закріпила поділ влади, встановивши, що законодавство відноситься до повноважень парламенту - Конгресу, надавши найвищу виконавчу владу Президента, а судову - Верховному суду. В даний час немає дуже чіткого поділу компетенції, тому що Конгрес поступово втратив виключне право законодавствувати. Президент має право на прийняття нормативних актів, які або делеговано парламентом, або випливає з його повноважень. Законодавча діяльність здійснюється і судовою владою (прийняття прецедентів), яка ще наділена правом давати обов'язкове тлумачення конституції та інших законів і має можливість судовими наказами зобов'язати адміністративні органи до певних дій. Конгрес же здійснює і деякі функції управління. Таке переплетення законодавчої, виконавчої та судової влади відображає пристосування системи державних органів до нових потреб, використання стримувань і противаг для забезпечення поділу влади.

Конституція Франції 1958 року закріпила концентрацію політичної влади в руках виконавчих органів. Президент - глава держави, вершина ієрархії виконавчих органів державної влади. Ця Конституція змінила колишній статус парламенту. Прямі, загальні вибори президента зрівнюють джерело придбання влади президентом і парламентом. Проте парламент юридично і реально має значні позиції: законодавчу владу, бюджет, засоби контролю за діяльністю уряду. Парламент може відправити уряд у відставку або резолюцією переобрання, або відмовою в довірі, яка запитує уряд.

Відмінності між буржуазною парламентарної і президентської республіками, між їхніми конкретними структурами, котрі характеризують різновиди в рамках кожної з них, не настільки істотні, щоб обов'язково проводити їх заміну при зміні соціальних сил біля керма державної машини. Коригування форми правління може бути і при збереженні влади в розпорядженні стабільних політичних сил. Вона може бути пов'язана і з новою політичною реальністю - зміною соціальних сил, що розпоряджаються державною машиною.

Ефективність управління при певній політіческой гнучкості можлива в рамках кожної з форм правління. В окремих випадках важливіше не зміна форми правління, а пристосування існуючої. Іноді це досягається суттєвими поправками у виборчій системі, повноваження Президента, парламенту, уряду, але в рамках тієї ж ФП.

Республіканська ФП на початку будувалася на демократичному принципі формування та діяльності ГО, в першу чергу, органів ГВ. У побудові та діяльності ГО соц. країн стало керівництво комуністичної партії (при її різному найменуванні, при однопартійній або багатопартійній політичній системі). Проголошувався демократичний централізм, передбачуваний швидше підпорядкованість вищому державним, а реально - партійним органам.

В даний час в деяких регіонах продовжується використання ФП соціалістичних Г., але при цьому проводиться новий (або частково оновлюваний) економічний і політичний курс. Для перетворення економіки допускається приватна власність, визнається необхідність різноманіття форм власності, ринкових відносин.

У Росії триває протиборство різних соціальних сил за реформування економіки, яка безпосередньо торкається ФП. Розкид думок, пропозицій і вчинків дуже великий. Одні виступають прихильниками збереження комунізму (Рад), його використання як виправдовує себе ФП. Інші виходять з того, що ця влада показала свою неспроможність.

Президентська республіка як форма правління визначена в Узбекистані, Казахстані, після утворення там самостійних держав.

В даний час президент очолює державу більш ніж в 130 країнах світу. Історично першою країною, в якій була введена республіка, є США на основі конституції 1787 року. Після Другої світової війни республіка була встановлена приблизно в 40 країнах Європи і Азії. У молодих незалежних державах Африки, що утворилися після розпаду колоніальної системи, республіка одержала найширше поширення.

Таким чином, не можна не відзначити очевидну обставину: країн, в яких главою держави є президент, значно більше, ніж країн з монархічною формою правління.

Президентська республіка являє собою таку форму правління, яка, перш за все, характеризується з'єднанням в руках президента повноважень глави держави і глави уряду. Формальною відмітною особливістю президентської республіки є відсутність посади прем'єр-міністра.

Президентська республіка теоретично будується за принципом жорсткого поділу влади.

Парламентарна республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Формальною відмітною особливістю парламентарної республіки є наявність посади прем'єр-міністра.

У парламентській республіці уряд формується лише парламентським шляхом з числа лідерів партії, яка володіє більшістю в нижній палаті.

Республіка характеризується низкою рис, і перш за все тим, що на відміну від монарха президент отримує свою владу в результаті обрання і здійснює її протягом певного терміну, встановленого в конституційному порядку.

Терміни президентських повноважень варіюються: від двох років в Югославії до семи років у Франції та Італії. Президент обирається на чотири роки в США, Колумбії і ряді інших країн, на шість років в Австрії, Фінляндії, Аргентині, Мексиці. Найбільш поширений термін перебування президента при владі - п'ять років. П'ятирічна президентури встановлена в 25 республіках, в тому числі у ФРН, Венесуелі, Ізраїлі, ПАР.

До кандидату на пост президента пред'являється ряд вимог. Одним з головних умов є приналежність до громадянства даної держави. У конституціях деяких країн передбачається можливість реєстрації в якості кандидата на пост президента для осіб, які отримали громадянство в порядку натуралізації. У ряді держав на пост президента може претендувати тільки лише громадянин за народженням (США, Аргентина, Іран, Коста-Ріка). У законодавстві ряду країн для кандидата встановлюється певний термін проживання в даній державі (5 років - у Болгарії та Греції, 14 років - у США).

Для кандидатів на пост президента існує віковий ценз, тобто необхідність досягнення певного віку: 30 років - у Венесуелі, 35 років - у США, Франції; 40 років - у ФРН, Греції, 50 - в Італії.

У ряді країн на пост президента може бути обрано лише особа, яка сповідує державну релігію (Алжир, Судан, Туніс, Пакистан).

На Філіппінах кандидат на пост президента повинен вміти писати і читати державною мовою, у Нігерії - володіти середнім, а в Туреччині - вищою освітою. Існує і ряд інших умов. Наприклад, в Ірані кандидат на пост президента повинен володіти чесністю, правдивістю і необхідними для керівництва організаторськими здібностями.

Залежно від виду республіки, форми державного устрою, особливостей конституційного ладу і національних традицій розрізняють три основні системи обрання президента.

1. Прямі вибори президента. Виборці голосують безпосередньо за того іншого кандидата на пост глави держави.

2. Непрямі вибори президента. Населення обирає особливий орган - колегію вибірників, яка потім обирає главу держави.

3. Багатоступеневі вибори президента. Воля виборця опосередковується парламентом

Голосування відбувається, як правило, у кілька турів. У багатьох країнах разом з президентом обирається віце-президент, який заміщає його в разі потреби.

У багатьох країнах з республіканською формою правління пост віце-президента відсутня. У таких державах передбачено інші варіанти заміщення президента.

У республіканській формі правління президент може займати різне положення в системі державних органів. Вже конституційно-правовий статус президентів різних держав відрізняється великою різноманітністю.

Президент на відміну від монарха несе політичну відповідальність за свої дії. Він може бути усунений від влади в порядку імпічменту. Підставами для імпічменту можуть служити: державна зрада, хабарництво, свідоме порушення конституції, скоєння президентом інших тяжких злочинів. Порушує справу і формулює статті обвинувачення нижня палата законодавчого органу. Верхня палата - сенат проводить розслідування і виносить обвинувальний або виправдувальний вирок.

...