Адміністративно-правові норми, їх структура та види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Адміністративно-правові норми, їх структура та види

1.1 Поняття, адміністративно-правових норм

1.2 Види та систематизація адміністративно-правових норм

Розділ II. Акти державного управління, їх види, характеристика та дія актів

2.1 Правові акти державного управління, їх види

2.2 Характеристика та дія актів

Розділ III. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері господарської діяльності

3.1 Поняття й основні риси адміністративної відповідальності

3.2 Здійснення правопорушень у сфері господарської діяльності

Розділ IV. Контролі з боку громадських організацій за дотриманням законодавства про захист людей з особливими потребами

4.1 Поняття й види об'єднань громадян

4.2 Контроль громадських організацій

Розділ V. Система органів соціального захисту, їх повноваження адміністративно-правовий статус

5.1 Система органів соціального захисту

5.2 Повноваження та правовий статус соціального захисту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

державний управління адміністративний законодавство

Розділ I

Актуальність теми “Адміністративно-правові норми, їх структура та види» полягає в тому, що вона має основоположне значення для підготовки майбутніх юристів, ця тема належить до циклу фундаментальних навчальних дисциплін у програмі юридичної освіти, а також регулює суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління в процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органами місцевого самоврядування. В більшості випадків такі норми мають імперативний характер.

Завдання цієї теми визначати які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Застосування адміністративно-правових норм є основною формою діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, оскільки результатом такої діяльності є прийняття цими органами індивідуальних юридично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього керуючого впливу на розвиток конкретних правових відносин.

Розділ II

Актуальність теми “Акти державного управління, їх види, характеристика та дія актів” полягає в тому, що ми дізнаємось за допомогою чого здійснюють управління народногосподарським комплексом, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю держави. Видання актів управління є частиною управлінської діяльності й одним із видів правових актів держави.

Завдання цієї теми спрямовано на досягнення конкретного, оперативного керівництва. А також пізнати, як за допомогою актів державного управління, реалізують норми права в процесі управлінської діяльності, забезпечують необхідну поведінку учасників адміністративних правовідносин. Акти управління є основою виникнення відповідних правових відносин. Акти управління встановлюють певні правила поведінки - приписи, дозволяння, заборони. Ця тема розкриває, як акти державного управління і їх норми спрямовані на захист прав і законних інтересів громадян, державних і недержавних організацій, охорону державної безпеки й громадського порядку тощо.

Розділ III

Актуальність теми “Адміністративна відповідальність за порушення у сфері господарської діяльності” це один із видів юридичної відповідальності, якому притаманні накладання на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального характеру.

Завдання цієї теми, пізнати роль адміністративної відповідальності в боротьбі за правопорушення у сфері господарської діяльності, а також що являється підставою для адміністративного правопорушення. Дізнаємось які адміністративні стягнення до винних у вчиненні правопорушення, порядок притягнення до адміністративної відповідальності. Адміністративну відповідальність урегульовано нормами адміністративного права в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосувати.

Розділ IV

Актуальність теми: ”Контролі з боку громадських організацій за дотриманням законодавства про захист людей з особливими потребами” носить найрізноманітніший характер, її може бути спрямовано на участь у розроблені державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Завдання цієї теми донести що громадські організації створені для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів. Також дізнаємось які притаманні ознаки об'єднанням громадян, який характер носять взаємовідносини держави та об'єднання громадян. Громадські організації можуть виступати учасниками суспільних правовідносин де контролюють дотримання законодавства про захист людей з особливими потребами, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розроблені державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо.

Розділ V

Актуальність теми: “Система органів соціального захисту їх повноваження адміністративно-правовий статус” одне із важливих напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці заборонено. Громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Завдання цієї теми полягає в тому, щоб навчити людей, що вони як громадяни України, мають право на соціальний захист. А також пізнати всю систему органів соціального захисту куди входять Міністерство праці та соціальної політики України, МВС, Служби безпеки, Міноборони України, комісія для призначень пенсій та інші, їхні повноваження та адміністративно-правовий статус. Це має основоположне значення для підготовки майбутніх юристів, тому що саме ці знання допомагають регулювати суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління.

Розділ I. Адміністративно - правові норми, їх структура та види

1.1 Поняття адміністративно - правових норм

Адміністративно-правові норми - встановленні, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначенні правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов'язки. Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Так, їх встановлює, ратифікує чи санкціонує держава; вони визначають і закріплюють права та обов'язки суб'єктів права; є загальнообов'язковими й формально визначеними правилами поведінки; можуть бути забезпечені примусовою силою держави; закріплюються в актах, які видають компетентні державні органи.[1,с.42]

Таким чином, адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей.

По-перше, предмет їх регулювання - суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб'єктів управління, а з іншого - створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур. По-друге, в адміністративно-правових нормах відбивається метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки, встановлені адміністративно-правовими нормами, мають виконувати як представники влади, так і підвладні фізичні та юридичні особи. Адже невиконання правових приписів може зумовити застосування до будь-якої зі сторін примусових заходів з боку держави. По-третє, адміністративно-правові норми нерідко встановлюють у процесі реалізації виконавчої влади й безпосередньо її суб'єкти. Наявність наведеної риси обумовлено тим, що виконавчу владу здійснюють з метою втілення в життя нормативних положень, зафіксованих насамперед, у Конституції і законах України. Органи, що представляють зазначену гілку влади, вповноважено приймати акти, в яких деталізуються й конкретизуються законодавчі положення, формулюються загально обов'язкові правила поведінки, придатні для регламентації відносин, що складають предмет адміністративного права. По-четверте, характер відносин, урегульованих адміністративно-правовими нормами, визначає їх структуру.[2,с.43]

Отже, адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями: предмет їх регулювання; метод адміністративного права який має імперативний характер; також ці норми нерідко встановлюють у процесі реалізації виконавчої влади й безпосередньо її суб'єкти; характер відносин, урегульованих адміністративно-правовими нормами, визначає їх структуру.

Класична модель правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємопов'язаних части: гіпотези, диспозиції, і санкції. Нагадаємо, що гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюються саме правило поведінки. Санкція містить вказівку на примусові заходи, що підлягають застосуванню в разі порушення встановленого правила. Більшість адміністративно-правових норм фіксують права й обов'язки, форми та методи діяльності владних суб'єктів адміністративного права. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони часто містять лише правило поведінки - диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. Адже зафіксоване цією нормою правило не може бути змінено за згодою сторін. Санкцію адміністративно-правової норми не завжди виражено в змісті того акта, що містить правило поведінки. Крім того, досить часто правило, забезпечене примусовою силою держави, формулюється в підзаконному акті, а відповідальність за його порушення завжди визначає закон. Наприклад, правило дорожнього руху затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р., а відповідальність за їх порушення встановлено Кодексом України про адміністративні порушення.[3,с.44]

Таким чином, правові норми адміністративно-правових норм передбачають обов'язкову наявність цих трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції, санкції.

Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.

· За змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що:

1) фіксують права й обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права;

2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб'єктів зазначеної галузі права;

3) встановлюють порядок походження державної служби, права й обов'язки державних службовців;

4) визначають форми та методи управлінської діяльності;

5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні;

6) окреслюють адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва. [2, с.45]

Отже, за цільовим призначенням серед адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права й обов'язки суб'єктів адміністративного права, та охороні, які спрямовано на регламентацію примусових заходів, що застосовують до порушників загально обов'язкових правил.

· За методом впливу на суб'єктів адміністративного права розрізняють: зобов'язуючі (встановлюють обов'язок здійснити позитивні дії); забороняючи (фіксують обов'язок утриматися від певних дій); уповноважуючи (надають право на здійснення тих чи інших позитивних дій) і стимулюючі (містять інформацію про заохочення діяльності яку вважають корисною).

· За галузевою належністю адміністративно правові норми поділяють на матеріальні (визначають права і обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов'язків).

· За межами дії розрізняють загальнообов'язкові адміністративно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють у системі органів державного управління (загальні, відомчі, міжвідомчі, локальні).

· За порядком дії у часі можна вирізнити строкові адміністративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.

· За колом фізичних осіб адміністративно-правові норми поділяють на такі, що адресуються окремим групам осіб. [1,с.44]

Отже, види адміністративно-правових норм поділяються за різними критеріями, такі як: зміст, цільові призначення, метод впливу на суб'єктів, галузева належність, межи дії, порядком дії у часі, коло фізичних осіб.

1.2 Види та систематизація адміністративно-правових норм

Адміністративно-правові норми можуть бути реалізовані шляхом виконання, дотримання, використання чи застосування. Виконання полягає в активних діях суб'єкта адміністративного права, спрямованих на здійснення приписів норми. Дотримання характеризується пасивною поведінкою суб'єкта який не вчиняє заборонені дії. Під час використання суб'єкт сам вирішує, чи необхідно йому скористатися зафіксованим у нормі правом. Застосуванням адміністративного-правових норм є основною формою діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, оскільки результатом такої діяльності є прийняття цими органами індивідуальних юридично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього керуючого впливу на розвиток конкретних правових відносин. Особливістю адміністративного права є різноманітність і значна кількість його джерел.[4.с,78]

Отже, обумовлено це тим, що нормами зазначеної галузі регламентується широке коло суспільних відносин. Разом з тим, джерела адміністративного права складають систему логічно й послідовно розміщених актів, оскільки всі вони співпорядковані.

Співпорядкування джерел виражається в наступному: 1)всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу; 2) джерела - нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел - нормативних актів, які приймають нижчі органи виконавчої влади; 3) джерела - нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; 4) джерела - нормативні акти галузево (відомчого) характеру ґрунтуються на джерелах загального характеру. [1,с.47]

Отже, Конституція України як джерело адміністративного права забезпечує діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування й, разом з тим, визначає способи захисту прав громадян від зловживань з боку владних структур.

Так, у Основному Законі окреслено систему органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організацію діяльності, зовнішні форми правових актів тощо. Поряд з цим положеннями в Конституції містять норми, що встановлюють адміністративно -правовий статус громадян, обов'язки й відповідальність представників влади, а також фіксують форми контролю за діяльністю органів і посадових осіб виконавчої влади та місцевого самоврядування.[2,с.66]

Таким чином, у системі джерел адміністративного права Конституція та закони України відіграють провідну роль, оскільки, маючи юридичну силу, вони є базою для появи нових джерел зазначеної галузі права.

Різноманітні адміністративно-правові норми містять в численних, прийнятих у різний час нормативних актах. Увесь цей нормативний матеріал потребує певної систематизації. Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів. Систематизація в праві досягають двома різноплановими способами: 1) кодифікацією права та 2) інкорпорацією чинних нормативно-правових актів. Кодифікація - це вид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, безпосередньо юридичні норми. Кодифікацію як напрям систематизації адміністративного права здійснюють шляхом: а) об'єднання в єдиному акті адміністративно-правових норм, що містять в різних нормативних документах, однак належать до одного правового інституту; б) вдосконалення змісту цих норм; в) усунення застарілих норм; г) заповнення прогалин у адміністративно-правовому регулюванні. Результатом застосування цього способу систематизації завжди виступають нові комплексні (єдині, юридично та логічно завершенні, узгодженні всередині й за змістом) акти (як правило, кодекси). Кодифікація має офіційний характер, оскільки її здійснюють тільки державні органи, що мають відповідну компетенцію.[3,с.35]

Таким чином, на відміну від норм деяких галузей права, об'єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об'єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин.

Норми адміністративного права, містять в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризуються високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації. У зв'язку з цим упорядкування адміністративного права можуть здійснювати шляхом видання кодифікованих актів за окремими сферами та інститутами адміністративно-правового регулювання. Згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні планується здійснювати систематизацію адміністративного права, насамперед, шляхом його кодифікації. Концепцією передбачено, що першим результатом використання саме цього способу систематизації повинно стати прийняття Кодексу про адміністративні проступки, Кодексу загальних правил поведінки державних службовців, Адміністративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. Причому норми двох останніх документів регулюватимуть відносини, пов'язані з оскарженням фізичними та юридичними особами незаконних рішень, дій чи бездіяльності владних суб'єктів, що свідчить про становлення нового адміністративного права, орієнтованого на забезпечення реалізації і захист прав громадян. Інкорпорація - це впорядкування чинних нормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірних або інших виданнях. [2,с.41]

Отже, можна зробити висновки що, такий спосіб систематизації передбачає тільки об'єднання нормативних документів без обробки норм, що в них містяться, а тому його можуть здійснювати як компетентні органи за дорученням суб'єктів правотворчості, так і фізичні чи юридичні особи за власною ініціативою. Результатом інкорпорації є видіння хронологічних, системно-предметних або предметних збірників, використання яких полегшить пошук нормативного матеріалу. Адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей. Види адміністративно-правових норм поділяються за різними критеріями, такі як: зміст, цільові призначення, метод впливу на суб'єктів, галузева належність, межи дії, порядком дії у часі, коло фізичних осіб.

Розділ II. Акти державного управління, їх види, характеристика та дія актів

2.1 Правові акти державного управління

Акт державного управління - це офіційний припис, заснований на законі, прийнятий суб'єктом управління на будь-якому рівні державної ієрархії в порядку одностороннього волевиявлення й у межах його компетенції з додержанням встановленої процедури та форми, й тягне за собою певні юридичні наслідки. Акти управління є різновидом управлінських рішень, за допомогою яких здійснюють управління народногосподарським комплексом, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю держави. Акт державного управління - це підзаконний акт. Підзаконний характер актів державної виконавчої влади полягає в їх точній відповідності закону. Видання актів управління є частиною управлінської діяльності й одним із видів правових актів держави. Акти управління спрямовано на досягнення конкретного, оперативного керівництва. За їх допомогою реалізують норми права в процесі української діяльності, забезпечують необхідну поведінку учасників адміністративних правовідносин. [5,с.64]

Отже, акти управління є основою виникнення відповідних правових відносин, за їх допомогою реалізують норми права в української діяльності.

Акти управління встановлюють певні правила поведінки - приписи, дозволяння заборони. Їх норми спрямовано на захист прав і законних інтересів громадян, державних і недержавних організацій, охорону державної безпеки й громадського порядку тощо. В актах державного управління містяться обов'язкові до виконання приписи, якими на громадян, державні та недержавні організації, посадових осіб покладаються певні правила поведінки: їх права, обов'язки, відповідальність. Акти управління є односторонньо вольовими актами. Владність цих актів полягає в тому, що згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким їх адресовано, не потрібна. Але це не означає, що всі акти управління носять імперативний характер. Багато в чому адміністративні правовідносини характеризуються тим, що праву однієї сторони відповідає обов'язок інших і навпаки. В сучасних умовах наявність значна кількість актів виконавчої влади, що містять приписи науково обґрунтованих рекомендацій.

Акти державного управління приймають суб'єкти управління тільки в межах їх компетенції в певній формі. Акти управління, залежно від їх зовнішнього вияву, є усними, письмовими та конклюдентними. Акти, розраховані на багаторазове застосування, мають письмову форму. Акти управління мають юридичну природу і є обов'язковими для тих кому їх адресовано. виконання актів управління гарантується авторитетом виконавчої влади, а в разі необхідності забезпечується примусовою силою держави. [6,с.35]

Таким чином, акти управління, незалежно від змісту, мають носити творчий характер, спрямований на розбудову України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

Акти органів виконавчої влади діють у системі юридичних актів України. Тому виникає потреби з'ясувати відмінність актів державного управління від інших юридичних актів - законів, актів правосуддя, прокурорських актів, актів, що діють у сфері цивільно-правових відносин, актів громадських об'єднань тощо. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Відмінність актів державного управління від інших зазначених актів визначається специфікою призначення органів виконавчої влади в загальній системі управлінської діяльності. [5,с.57]

Отже, акт державного управління відрізняється від закону тим, що:

а) у системі правових актів закон має вищу юридичну силу;

б) будь-який акт державного управління має бути виданий на основі закону (безпосередньо чи опосередковано);

в) ніякий акт державного управління не може скасувати або змінити закон;

г) закон може скасувати або призупинити дію акта управління;

д) у разі, якщо акт державного управління суперечить закону, діє закон.

Акти управління за змістом, юридичними властивостями порядком прийняття, скасування, оскарження, виконання відрізняються від судових актів (рішень, вироків, ухвал). Судові акти - це правова форма вияву правосуддя. Суд застосовує норми права що до окремих фактів порушення права або спорів. Судові акти завжди є індивідуальними це акти застосування норм права відносно окремих осіб, що є учасниками процесу. Такі акти не містять у собі норм права. Акти ж управління вміщують не тільки конкретні приписи, а й нові правові норми, наприклад, Кабінетом Міністрів Україні 14-го серпня 1996 р. затверджено Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади, що містить норми, які регулюють атестацію державних службовців за деякими винятками. Судові акти приймають тільки на підставі закону, а судді під час здійснення правосуддя незалежній й підкоряються лише закону. Акти управління приймають на підставі як закону, так і вказівок вищих органів управління. Об'єднання громадян - недержавної організації, дію їх актів поширено тільки на членів цієї організації, а їх виконання забезпечується можливостями самої організації. Акти громадянських організацій не мають державно владного характеру. Якщо ж порушуються акти управління, то застосовуються заходи державного примусу. [7, с.43]

Таким чином, юридичне значення актів державного управління є багатозначним, носить різноманітний характер залежно від мети та змісту актів. Вони істотно впливають на здійснення завдань і функцій Української держави, що є однією з найбільших за обсягом частин державної діяльності. Акти державного управління видають органи виконавчої влади для здійснення безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

2.2 Характеристика та дія актів

Акти виконавчої влади діють у вимірах простору й часу, але їм передують опрацювання, видання набрання чинності та дія з певними обов'язковими вимогами. Положення про те, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лиш на підставі, в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України (ст.. 19 Конституції України), є засадничими й вихідними щодо актів державного управління. Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності - це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановка питання про видання актів управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів - суб'єктів адміністративно-правових відносин; 5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління. [8,с.53]

Отже, процедури опрацювання проектів, прийняття, набрання чинності та дію актів управління регулюють нормативні акти.

Ініціатором видання актів управління може бути будь-який суб'єкт державного управління. Це такі суб'єкти, як органи виконавчої влади, державні підприємства, установи, державні службовці, громадські об'єднання, а також громадяни. Процес підготовки акта управління встановлює, переважно, сам орган і закріплює його у відповідному акті. прикладом такого порядку проходження й опрацювання документа в структурних підрозділах Адміністрації Президента може бути витяг із тексту Положення про Адміністрацію Президента України від 19 лютого 1997р., в якому відповідно п.5на виконання своїх завдань Адміністрація “забезпечує підготовку проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів України, що вносяться Президентом у Верховну Раду... в порядку законодавчої ініціативи.” Положення запроваджує єдиний порядок проходження й опрацювання документації, забезпечує оприлюднення законів України, указів і розпоряджень Президента. Наступний етап - видання актів управління. Акти виконавчої влади видають у певному порядку, з додержанням відповідних процесуальних правил. На цьому етапі акт управління стає офіційним документом. Одні акти видають колегіальні органи, - єдиноначальні. доведення актів управління до відома адресатів - здійснюють у різний спосіб: одні публікують у пресі, інші просто доводять до відома виконавців. Перший - це оприлюднення актів законодавства України. Другий спосіб доведення правових актів до відома адресатів - це розсилання текстів зацікавленим учасникам управлінських відносин. У разі прийняття актів індивідуального характеру зацікавленим особам надсилають їх копії або вони ознайомлюються з ними під розписку. [8,с.57]

Таким чином, акти виконавчої влади видають у певному порядку, з додержанням відповідних процесуальних правил.

Набрання чинності актами управління - момент, коли акти управління набувають юридичної сили. Питання про час набрання актом чинності розв'язують по різному:

1) Акт управління набирає чинності з часу його опублікування або підписання акта єдиноначального органу компетентною посадовою особою;

2) Акт управління набирає чинності з моменту, вказаного в самому його тексті;

3) У інших випадках - з моменту доведення його виконавців.

Дію актів управління розрізняють у просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяють на акти, що діють у масштабі всієї держави, та акти, що діють у межах адміністративно-територіальних одиниць. [9,с.25]

Отже, здебільшого дія актів управління в просторі та часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади.

Так, акти Кабінету Міністрів України поширюють свою дію на всю територію України, якщо інше не обумовлено в самому акті. Окремі міністерства та інші центральні органи управління приймають акти, які є обов'язковими до виконання установами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкування.

Дія правових актів управління в часі є складнішою, оскільки вона передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме:

1) закінчення строку, на який було прийнято акт (нормативні акти);

2) припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);

3) прийняття нового акта з даного питання (наприклад, Указ Президента України “Про Адміністрацію Президента України” від 14 грудня в п.7 якого сказано, що втратив чинність Указ Президента України “Про реорганізацію Адміністрації Президента України” від 21 липня 1994.);

4) з часу скасування акта управління можуть бути різні обставини, але найчастіше це застарілість акта чи його незаконність. Анулює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган.

До чинних актів управління висувають певні вимоги. Акти управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних політичних і економічних потреб. Вони мають бути оптимальними, доцільними, соціально справедливими й ефективними.

Стосовно конкретної ситуації акти управління мають забезпечувати реалізацію норм Конституції, постійно переглядати попередні рішення в світлі виникнення нових проблем і нового підходу до них з урахуванням сучасних обставин. Письмові акти повинні відповідати певним організаційно-технічним вимогам, а саме: ставити перед виконавцями завдання, сформульовані не в загальних фразах, а конкретно. Це передача підлеглим можливих настанов стосовно засобу виконання завдання, створення для виконавців мотиваційних ситуацій, а також умов для виконання завдання. [9,с.35]

Таким чином, можна зробити висновки що, ефективність управлінських рішень - це результат, зіставлений з витратами на реалізацію цих рішень. Вона залежить від різних чинників: організації, мотивації, кваліфікації кадрів забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами тощо. Акти повинні передбачати як безпосередні, так і соціальні наслідки в перспективі. Юридичне значення актів державного управління є багатозначним, носить різноманітний характер залежно від мети та змісту актів. Вони істотно впливають на здійснення завдань і функцій Української держави, що є однією з найбільших за обсягом частин державної діяльності.

Розділ III. Адміністративна відповідальність за порушення господарської діяльності

3.1 Поняття й основні риси адміністративної відповідальності

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу й наділена всіма його ознаками. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення. Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його оперативного й економічного виконання. Слід звернути увагу на те, що між правопорушником і органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини, що є характерним для дисциплінарної відповідальності. Суб'єктами правопорушень, передбачених КпАП, можуть бути фізичні особи - громадяни й посадові особи. Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України й повинні відповідати їй (ст.8 Конституції України).Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. [10,с.49]

Таким чином, адміністративну відповідальність урегульовано нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосувати. До цього виду юридичної відповідальності притягують порушників загальнообов'язкових правил (норм), установлених повноважними суб'єктами.

3.2 Здійснення правопорушень у сфері господарської діяльності

Здійснення правопорушень у сфері господарської діяльності передбачається юридична відповідальність.

Зокрема в Кодексі України про адміністративні порушення передбачені такі правопорушення, що передбачають адміністративну відповідальність:

1. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність. Серед них:

* порушення права державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ;

* порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності;

* Ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам та інші.

2. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури. Серед них:

- псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель [ст. 52 КпАП];

- порушення правил використання земель [ст. 53 КпАП];

- самовільне зайняття земельної ділянки [ст. 54 КпАП];

Справи про ці адміністративні правопорушення розглядають органи по земельних ресурсах.

- порушення вимог щодо охорони надр;

- незаконне використання земель державного лісового фонду [ст.63 КпАП];

- недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря

- експлуатації підприємств і споруд;

- порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів;

- порушення законодавства про захист рослин;

- порушення правил використання об'єктів тваринного світу[ст.85 КпАП];

- незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу;

- порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

Справи про ці правопорушення мають право розглядати посадові особи органів лісового господарства, та органи Мінохоронприроди України.

- порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури та інші.

3. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів. Серед них:

* порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості [ст.93 КпАП];

* порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промисловості [ст.94 КпАП];

* недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва;

* самовільне будівництво будинків або споруд;

* марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів;

* пошкодження газопроводів при провадженні робіт та інші.[8,с.53]

Отже, справи ці про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії, органи Мінпраці України, органи охорони водних ресурсів, органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України.

4. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил. Серед них:

* порушення порядку та умов ведення насінництва та розсадництва [ст.104 КпАП];

* порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами рослин та бур'янами [ст.104 КпАП];

* невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки [ст.106 КпАП];

* порушення законодавства про племінну справу у тваринництві;

* грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки та інші [ст.108 КпАП].

Отже, накладати штрафи від імені державного департаменту ветеринарної медицини, його територіальних органів і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні й транспорті мають право головні державні інспектори ветеринарної медицини, їх заступники, державні інспектори ветеринарної медицини.

5. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку. Серед них:

* порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті;

* порушення правил безпеки польотів;

* порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах;

* порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті;

* порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки

* експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах;

* перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху;

* порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна;

* випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам;

* керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп'яніння;[9,с.61]

Отже, шляховий комплекс є одним із найважливіших складників кожної цивілізованої держави.

7. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою. Серед них:

* порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями;

* порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

* знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів та інші

Справи про правопорушення в галузі будівництва й у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та адміністративної комісії.[11,с.34]

Таким чином, основні риси адміністративної відповідальності у сфері господарської діяльності полягають в тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Адміністративну відповідальність урегульовано нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосувати. До цього виду юридичної відповідальності притягують порушників загальнообов'язкових правил (норм), установлених повноважними суб'єктами. Адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу й наділена всіма його ознаками. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення.

Розділ IV. Контроль з боку громадських організацій за дотриманням законодавства про захист людей з особливими потребами

4.1 Поняття й види об'єднань громадян

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України. Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність до політичних партій або громадських організацій. Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об'єднань, тому поняття “обєднання громадян” є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства. Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо. [1, с.119]

Таким чином, діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітнішій характер.

Одним з критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України “Про обєднання громадян” від 16 червня 1992р. наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян - політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України “Про політичні партії в Україні” політичною партією визначається зареєстроване відповідно до закону добровільне обєднання громадян - прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах. На відміну від політичної партії, громадською організацією є обєднання громадян, створення для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

· Масові обєднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

· Органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

· Органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.)

Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

До загальних ознак слід віднести:

1) добровільність обєднання;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3) відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень.

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об'єднань

громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України “Про обєднання громадян”, а також закони України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. [2,с.48]

Отже, значною мірою взаємовідносини держави й об'єднань громадян регулюють норми адміністративного права.

Ці норми визначають правовий статус об'єднань громадян, а саме: сукупність прав і обов'язки, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами виконавчої влади. На сам перед це стосується питань легалізації об'єднань громадян. Іншими словами, держава офіційно визнає об'єднання громадян і оформлює його правове становище офіційне визнання об'єднань громадян здійснюється шляхом й їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації обєднання громадян його засновники подають заяву про це а також певні документи перелік яких визначено законодавством. Крім того громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів. Основоположне значення у визначенні правового становище обєднання громадян має його статут. Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян надаючи їм широку автономію. Про те це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян. Так, органи що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутнім заходах, які проводять об'єднань громадян, вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних випадках пояснення. Для здійснення діяльності обєднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин ,набувати майнові та немайнові права, брати участь у розроблені державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо. За порушення законодавства обєднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності. [1,с.120]

Таким чином, для здійснення діяльності обєднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розроблені державної політики, й формуванні органів влади тощо.

4.2 Контроль громадських організацій

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні є право громадян на звернення до громадських об'єднань. Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі що мають ознаки повноважень, які застосовують контролюючі органи. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання адміністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю й нормативних актів про охорону праці, житлове-побутове обслуговування працівників тощо. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р. (в редакції Закону від 15 грудня 1993р.) надає право об'єднанням споживачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, застосування цін; вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції, тощо. Представників деяких громадських угруповань наділено правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та інші, які мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремих із них наділено в деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи до сільської ради.[14,с.212]

Отже, захищаючи свої законні права й свободи, громадяни звертають увагу компетентних органів на порушення законодавства й таким чином захищають наявні в державі та суспільстві правовідносини.

Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять обєднання громадян, вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних випадках пояснення. Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю сплати об'єднаннями громадян податків. З свого боку, обєднання громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про прибутки та витрати. Контроль за виконанням об'єднаннями громадян чинних норм і стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-епідемічні та інші органи державного нагляду й контролю.

За порушення законодавства обєднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності. У випадках передбачених законом, обєднання громадян може бути примусово розпущено на підставі рішення суду.Основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України “ Про свободу совісті та релігійні організації”. Сутність правового регулювання взаємовідносин держави і релігійних організацій полягає в такому: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначені громадянами свого становлення до релігії, не втручаються в релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку. Разом з тим, держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє закону діяльність релігійних організацій і право віруючих. [13,с.91]

...