Адміністративно-правові норми, їх структура та види

Таким чином, для здійснення діяльності обєднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо. Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян.

Розділ V. Система органів соціального захисту, їх повноваження адміністративно-правовий статус

5.1 Система органів соціального захисту

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним із важливіших напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці заборонено. Громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди. Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для соціальних виплат і допомоги.[1,с.466]

Отже, соціальне забезпечення та захист громадян України - це обов'язок держави щодо матеріального підтримання громадян, та створення для цього всіх умов.

Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою посилення соціальної спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики щодо координування й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення населення створено Міністерство праці та соціальної політики України. Згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р., Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями, всіх форм власності, фізичними особами - підприємцями та громадянами. Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення й соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо. Відповідно до Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку” від 16 грудня 1993р. громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними й особистими правами та свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами.[12,с.11]

Таким чином, дискримінацію громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та інших сферах заборонено, а посадових осіб, які порушують ці гарантії, притягають до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнають осіб, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях і об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж ( 35 років - жінки і 40 років чоловіки) та вийшли на пенсію. Право на пенсію за віком надано кожному громадянину, який досяг пенсійного віку ( 55 років - для жінок і 60 років - для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж. Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлює Закон України “Про пенсійне забезпечення”. Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, призначають соціальну пенсію. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлює законодавство України про пенсійне забезпечення. Згідно з чинним законодавством до системи органів соціального забезпечення ( МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Заяву про призначення пенсії працюючий подає за місцем роботи, а непрацюючий - до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії призначає районний (міський) відділ соціального забезпечення.

Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє комісія для призначення пенсій при місцевих державних адміністраціях, виконкомах районної (міської) ради. Пенсійні справи до засідання комісії готує відділ соціального забезпечення. У віддані органів соціального забезпечення перебувають медико-соціальні експертні комісії, на які покладено визначення постійної або тривалої втрати працездатності й установлення групи інвалідності, її причин, часу настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії.[1,с.466]

Таким чином, система органів соціального захисту займає одне із най важливіших напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, реалізує програми професійно-технічного навчання, а також захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

5.2 Повноваження та правовий статус соціального захисту

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі повноваження в галузі соціального обслуговування населення: здійснюють управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони здоров'я й соціального забезпечення, культури, фізичної культури та спорту, організовують їх матеріально-фінансове забезпечення; призначають на осаду й звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства; створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального обслуговування не нижче від установлених нормативів; надають громадянам установлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах з подовженим днем; організовують роботу щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх; організовують медичну допомогу населенню, надають встановлені пільги й допомогу, пов'язані з охороною материнства та дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей; сприяють у необхідних випадках громадянам у призначенні їм пенсій; призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; видають одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха; вживають заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що потребують обслуговування вдома, щодо влаштування в будинки інвалідів і громадян, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, тощо.[15,с.34]

Отже, діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язано з широким колом суб'єктів суспільства.

Допомогу органам соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники профспілкових органів входять до складу медико-соціальних експертних комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для призначення державних пенсій документи, вивчають причини інвалідності та травматизму й розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах створюють ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального забезпечення, обстежують побутові й житлові умови пенсіонерів та інших громадян, яким потрібний соціальний захист. Для працевлаштування інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного й загальноосвітнього рівня створено спілки глухих і сліпих.[16,с.51]

Таким чином, діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язано з широким колом суб'єктів суспільства; держава забезпечує соціальний захист громадян України, а також посилює соціальні спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики щодо координування й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення населення. Отже, система органів соціального захисту займає одне із най важливіших напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, реалізує програми професійно-технічного навчання, а також захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Висновки

Розділ I Адміністративно-правові норми, їх структура та види.

Отже, можна зробити висновки що, адміністративно-правові норми - встановленні, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначенні правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов'язки.

Адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями: предмет їх регулювання; метод адміністративного права який має імперативний характер; також ці норми нерідко встановлюють у процесі реалізації виконавчої влади й безпосередньо її суб'єкти; характер відносин, урегульованих адміністративно-правовими нормами, визначає їх структуру. Правові норми адміністративно-правових норм передбачають обов'язкову наявність трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції, санкції.

Отже, види адміністративно-правових норм поділяються за різними критеріями, такі як: зміст, цільові призначення, метод впливу на суб'єктів, галузева належність, межи дії, порядком дії у часі, коло фізичних осіб.

Розділ II. Акти державного управління, їх види, характеристика та дія актів

Отже, можна зробити висновки що, акти управління є основою виникнення відповідних правових відносин, за їх допомогою реалізують норми права в української діяльності. Акти управління встановлюють певні правила поведінки - приписи, дозволяння заборони. Їх норми спрямовано на захист прав і законних інтересів громадян, державних і недержавних організацій, охорону державної безпеки й громадського порядку тощо. В актах державного управління містяться обов'язкові до виконання приписи, якими на громадян, державні та недержавні організації, посадових осіб покладаються певні правила поведінки: їх права, обов'язки, відповідальність.

Таким чином, юридичне значення актів державного управління є багатозначним, носить різноманітний характер залежно від мети та змісту актів. Вони істотно впливають на здійснення завдань і функцій Української держави, що є однією з найбільших за обсягом частин державної діяльності. Акти державного управління видають органи виконавчої влади для здійснення безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

Розділ III. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері господарської діяльності.

Отже, можна зробити висновки що, адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу й наділена всіма його ознаками. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення. Притягнення до адміністративної відповідальності - обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його оперативного й економічного виконання.

Таким чином, адміністративну відповідальність урегульовано нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосувати. До цього виду юридичної відповідальності притягують порушників загальнообов'язкових правил (норм), установлених повноважними суб'єктами.

Розділ IV. Контролі з боку громадських організацій за дотриманням законодавства про захист людей з особливими потребами.

Отже, можна зробити висновки що, форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об'єднань, тому поняття “обєднання громадян” є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства. Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо. Значною мірою взаємовідносини держави й об'єднань громадян регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об'єднань громадян, а саме: сукупність прав і обов'язки, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами виконавчої влади.

Таким чином, захищаючи свої законні права й свободи, громадяни звертають увагу компетентних органів на порушення законодавства й таким чином захищають наявні в державі та суспільстві правовідносини. Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян.

Отже, для здійснення діяльності обєднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права, брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо. Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян.

Розділ V. Система органів соціального захисту, їх повноваження адміністративно-правовий статус.

Отже, можна зробити висновки що, соціальне забезпечення та захист громадян України є одним із важливіших напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує різні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язано з широким колом суб'єктів суспільства.

Таким чином, діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення тісно пов'язано з широким колом суб'єктів суспільства; держава забезпечує соціальний захист громадян України, а також посилює соціальні спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики щодо координування й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення населення.

Список використаних джерел

1. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П.Битяк, В.М.Паращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544с.

2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: у 2 т. / Ред. Колегія: В.Б.Аверянов (голова). - К.: Юридична думка, 2004. - 857с.

3. Бебик В.М. Базові засади політології. - К.: 2000. - 344с.

4. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.; 2000. - 266с.

5. Булавін О., Корнієвський О. Молодь і майбутнє сучасних політизованих громадських об'єднань // Політологічні читання. 1992. - №4. - с.35

6. Гончарук.С.Т. Суб'єкти адміністративного права України: Навчальний посібник. - К.; 1998. - 356с.

7. Закон України “ Про громадянство України ”. - 2001. - №13. - с. 65.

8. Закон України “ Про обєднання громадян ”. 1992. - №34. - с.50

9. Закон України “ Про судоустрій України ”. 2002. - № 27-28. - с. 182.

10. Кисіль С.П. Центральні органи виконавчої влади України: стан і розвиток. - К.: 1999. - 360с.

11. Конституційне право України / За ред. Професора В.Ф.Погорілка. - К.: Наук. Думка, 1999. - 423с.

12. Конституція України - Основний Закон держави суспільства: Навчальний посібник. К.: Факт, 2001. -382с.

13. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: 1999. - 423с.

14. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. Посіб. Для дистанційного навчання. - 2-ге вид., доп. І випр. - К.: Університет “Україна”, 2007. - 481с.

15. Кудряченко А.І. Основи політології: Методичні матеріали та рекомендації до вивчення вузівського курсу. - К.: 1996. - 320с.

16. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька, - К.: Видавничий центр “Академія”, 1998. - 368с.

17. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. - 528с.

18. Правоведение: Учебник / С.Э. Демский, В.С. Ковальський, А.Н. Колодий (рук. Авт. коллектива) и др.; Под ред. В.В. Копейчикова - К.: Юринком Интер, 2002. - 752с.

19. Рудич Ф.М. Політологія. - К.: 2000. - 420с.

20. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - К.: 1996. - 326с.

Размещено на Allbest.ru