Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття особистих немайнових прав. Види особистих немайнових прав
• 2. Право на свободу і право на особисту недоторканість
• 3. Захист особистих немайнових прав, що забезпечують природнє існування фізичної особи в цивільному праві
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Права це блага які дані людині від природи, а деякі набуваються з часом. Світ не передбачуваний, динамічний інколи спокійний і кожна професія в сукупності важлива, бо є тим маленьким механізмом на якому тримається країна. Загалом я вважаю, що наша професія одна з найважливіших в сучасному світі оскільки кожний день, навіть майже кожну хвилину в світі стається що найменше дрібне правопорушення. Тому правова допомога необхідна кожному хоча б раз в житті, а практика показує що набагато більше, оскільки правовідносини виникають з моменту контакту однієї особи з іншою.

Інколи трапляється так, що особистість не знає своїх прав і обов'язків і це призводить до поганих наслідків як для правопорушника так і оточуючих. Моя думка особиста, що українцям треба мати більш кваліфікованих юристів-професіоналів своєї справи і займатися частіше на навчанні практичними завданнями, а не тільки теоретичними. Юрист це - особа яка вчить насамперед основи права, а вже потім закони. Щоб допомагати тим хто цього прагне не достатньо знати лише букви закону. Щоб збудувати достойну кар'єру з високою заробітною платою, юристу охоче треба любити свою професію інакше кажучи вчитися заради заліків і екзаменів щоб отримати диплом в подальшому ні до чого перспективного не призведе. Знання необхідно здобувати самостійно за власним бажанням тоді вони будуть корисні, стійкі, які будуть добрим, мудрим багажем теоретично-практичних знань для професійної реалізації студента.

Для досягнення своїх амбіцій не тільки юристу потрібно знати свої права, обов'язки і закони. Керуватися розумом ось, що варто сучасній людині яка будує сама своє життя. Право це явище яке надано персоні для розбудови міцної держави. Розумовий потенціал країни складається з всіх живущих на ній.

Людина найбільш розвинена соціальна цінність оскільки людське життя різностороннє. Особистість це та форма людської свідомості до якої новонароджене чадо прямує протягом всього свого життя. Для кращого, більш духовного життя людству потрібен розвиток, а не деградація тому необхідно створювати відповідний клімат за допомогою якого ми в не далекому майбутньому зможемо позбутися від не виліковних хвороб, зменшити бідність і дати шанс кожній індивідуальності реалізувати себе. Маю на увазі, що в першу чергу варто задовольнити всі свої природні вимоги які треба людині для нормального природного існування а саме: повітря, сонячне світло, вода, їжа дах над головою. Перечисленні блага являються матеріальними і без них матеріальне тіло людини не здатне жити на нашій планеті.

Держава, фактично демократична, а не тільки юридично, це держава в якій право особи виступає на перше місце.

Цивільний кодекс України захищає та налагоджує усі майнові і особисті немайнові відносини, які виникають на засадах рівності усіх учасників цивільних відносин, тому він є на сьогодні тим фундаментом, на якому будується законодавство у області прав людини. У Книзі другій ведеться саме про норми, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини на засадах рівноправності, диспозитивності, неприпустимості втручання у сферу особистого життя фізичної особи, судового захисту будь-якого порушеного цивільного права, справедливості, добросовісності, розумності тощо. Характерною рисою ЦК України є також те, що ним підкреслюється важливість у суспільстві приватної особи - як фізичної, так і юридичної. Ця ідея пронизує всі інститути, що входять до його складу, знайшовши своє відображення у структурі Кодексу, який кодифікує норми приватного права, втілюючи правничий порядок, що ґрунтується на принципі свободи людини.

Отже, цивільний кодекс України це юридично закріплений, нормативно-правовий документ, який регулює найважливіші суспільні відносини у приватній сфері життя.

Здійснивши задоволення своїх матеріальних потреб які потрібні для природного існування людина бажає здійснити реалізацію своїх бажань, мрій, цілей, пріоритетів, думок, почуттів, емоцій. Іншими словами перейти від більш низького рівня життя яке побудоване в основі на природніх інстинктах до більш свідомого, правового, вищого, а цей труд громіздкий і досягається розумовими і фізичними зусиллями імовірно дається не всім легко і вимагає досить не мало часу, тому ми зобов'язані працювати над собою, своїми недоліками і крок за кроком йти до своєї мети незважаючи на складності. немайновий особа громадянин судовий

Звісно існують країни які перебувають на низькому рівні забезпечення навіть речових прав. Не мала кількість людей не має особистого житла, або навіть тимчасового, є такі також що не доїдають та знаходяться на грані між життям та смертю. Такі країни повинні бути прикладом як не потрібно жити, а країни з високим рівнем життя з низьким рівнем смертності мусять бути прикладом для створення своєї рідної країни.

Проблема особистих природніх немайнових прав посідає у цивілістиці одне із найважливіших місць. Ці права пов'язані з кожним і стосуються кожного в цьому особливість даної теми. Особисті не майнові природні права поєднують нас без дискримінації, об'єднуючи нас в одне ціле.

Реальне забезпечення прав людини вважається ознакою розвинутої правової держави, результатом побудови демократичних відносин.

Захист прав одна з найважливіших функцій держави. Але фактично ми самі маємо себе захищати окрім нас самих це нікому зробити звісно не переступаючи закон і поважаючи оточуючих. Різні ситуації потребують як раціонального так і ірраціонального рішення.

Вирішуючи протиріччя, проблеми правовим шляхом це розумний метод за допомогою якого ми можемо вирішувати питання пов'язані з цивільним правом, адміністративним, кримінальним та іншими галузями права. Законодавство не стоїть на місті постійно змінюється, доповнюється, удосконалюється і права також з'являються, створюються, реалізуються і захищаються все частіше.

Актуальність даної теми в тому, що вона має роль для кожного як я вважаю бо кожна розумна особа на свідомому чи підсвідомому рівні хоче знати свої природні не майнові права які забезпечують природнє існування нас з вами і які мають всі живі мешканці не тільки України ай всієї планети. Тому, якщо людина прагне до багажу правових знань то вона з цікавістю послухає якісну і плідно підготовлену інформацію. Індивідуально мені ця тема дуже сподобалась і я побачив нову цікаву інформацію, яка розширила мою правосвідому культуру і внесла почерк до професійних знань які знадобляться мені в майбутньому.

Отже, перейду до висвітлення матеріалу який я власноручно підготував, осмислив, записав.

1. Поняття особистих не майнових прав. Види особистих немайнових прав

Права в системі цивільного права поділяються на майнові і не майнові. Майнові права - це права особистості на матеріальні блага наприклад права на будинок, автомобіль, мобільний телефон, помешкання та інші. Майнові права це - права особи на певне майно. Багатство майнових прав залежить від ряду факторів, соціуму в якому особистість проживає, рівня життя в країні, в сім'ї якій виховується людина та ряду внутрішніх характеристик особи. Поняття майнового права визначено статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Відповідно до нього майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності, а також інші специфічні права та права вимоги. Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності. Моментом набуття права власності на майнові права є момент, визначений відповідним правочином. Правочин, який визначає наявність у набувача відповідних прав, відмінних від права власності. Перелік не майнових прав закріплений в цивільному кодексі України. І охороняється державою. За допомогою законних і правових методів регулюються правопорушення та інші конфлікти які мають цивільний характер.

Не майновими правами можна назвати сукупність прав які людина має до народження і після народження, але не майнового характеру такі як життя, свобода, честь, гідність. Стаття 3 Конституції України зазначає що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ми можемо спостерігати, що напрям розвитку України в усіх планах нашого з вами життя визнає духовні і моральні цінності більш важливішими ніж матеріальні, проте матеріальні цінності також займають досить важливе місце в громадському світі. Більш гуманніший підхід до правопорушень, протизаконних дій, говорить про багатство духовного світу людини, яка переходить на вищі щаблі духовного життя в правовій системі. Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

В будь-якому суспільстві права людини є поважним інститутом, за допомогою якого ми створюємо можливість самі для себе та оточуючих на нормальне, правове буття. Держава встановлює юридичні гарантії реалізації та захист прав і свобод і несе повну відповідальність за те, що відбувається в країні. Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю первісного порядку, щодо якої визначаються всі інші цінності, а в нашій країні часто виникає так, що річ ставлять вище, або не прирівнюють з живою людиною це є не вірно так не має бути.

Верховенство права є запорукою розбудови дійсно реальної, фактично правової держави де права людини мають поважатися, захищаються і виступають на першому місці як і повинно бути.

Вектор держави на забезпечення соціально-правових цінностей визначає нас на мою особисту думку найбільше інвестицій вкладати в наукову сферу і сферу охорони здоров'я. Оскільки рівень нашого з вами життя залежить від правової бази і законів які створюємо ми в середині держави, і звісно від лікарів які мають бути професійно освічені для того щоб населення було з міцним здоров'ям.

Не майнові природні права - це права які не мають грошової цінності їх не можливо купити чи придбати вони є в особистості не відчужуваними такими які ніхто не має права відняти, або обмежити окрім випадків встановлених законами України та іншими нормативно правовими актами. Право на життя найважливіше право, не захищаючи це право людство вимре і зникне як біологічно-соціальний вид. Життя має багато психологічно-філософських значень кожні науки трактують це явище по різному. Персонально для мене жити це означає творити, пробувати щось нове відчути все, що тільки можливо. До особистих не майнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю, право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан здоров'я, права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку і піклування, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Всі ми навіть до народження маємо право на життя. Життя унікальний феномен. Прожити означає пройти певний етап біологічного і свідомого розвитку від народження до смерті. Кожна ще не народжена дитина має право на життя про це свідчить стаття 281 ЦКУ Право на життя. Висвітлю вам ці права докладніше. Фізична особа має невід'ємне право на життя. Особисто я розумію цю статтю так навіть не народжена дитина має право жити тобто бути народженою для повноцінного життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Тому що позбавлення життя є не правомірним не законним. Фізична особа має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. З появою життя, особа набуває ще більше соціально-природніх прав не відчужуваного характеру. Також сюди хочу додати право особи на самозахист. Самозахист не перевищуючи межу правильних заходів відіграє серйозне значення в праві людини себе захищати від насильницьких та незаконних дій з боку оточуючих. Плавно перейдемо до відповідальності за спробу вчинити шкоду життю чи здоров'ю особі. Відповідальність за позбавлення людини життя передбачена як нормами кримінального, так і цивільного законодавства. Цивільний кодекс допускає право фізичної особи на самозахист свого життя і захист життя іншої фізичної особи в умовах протиправного посягання. Такі міри самозахисту не повинні суперечити закону. Не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У цивільному праві необхідна оборона можлива проти посягання, яке не є злочином.

Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю. Стаття 282 говорить нам про те, що особа має право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю. Відповідно до закону України "Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення" від 24 лютого 1994 р., фізичні особи мають право на санітарне й епідемічне благополуччя, що являє собою такий стан життєдіяльності людини, при якому існують умови, сприятливі для життя. Підприємницька й інша діяльність, що загрожує життю і здоров'ю населення не допускається.

Існують різного характеру організації, підприємства з підвищеним ризиком небезпеки, до прикладу працівники вугільної промисловості, а саме робітники, які добувають вугілля в шахтах. Особи які ризикуючи власним життям і здоров'ям працюють на тяжкій роботі на блага своєї країни можуть в будь який момент загинути оскільки використання приладів для добування вугілля здійснюють вібрації які впливають на ризик завалу шахти, та за інших технічних причин можуть постраждати і загинути. Держава здійснює соціальний захист таких працівників створюючи пільги та інші привілеї, а внаслідок загибелі шахтаря чи погіршення здоров'я виплачує грошові компенсації сім'ї. Можемо відзначити, що держава не байдуже ставиться до ризикованих професій, але працівники професій з підвищеним ризиком повинні самі мислити про захист свого життя та здоров'я, а відповідним органам необхідно створювати більш чіткіші правила та інструкції для захисту працівників на роботі з встановленням відповідальність за їх не дотримання.

Займаючись будь якою діяльністю чи відпочиваючи особу можуть спіткати різного виду фактори які будуть впливати на її життя і здоров'я. Наведу приклад деяких з них. Фактори навколишнього середовища (природні і штучно створені), що безпосередньо оточують людину, повинні бути безпечними. Будь-які біологічні (вірусні, бактеріальні організми і біотехнології), хімічні, (органічні і неорганічні, природні і синтетичні), фізичні (шум, вібрація), соціальні (харчування, водопостачання) і інші фактори, що впливають на людину, не повинні заподіювати шкоду життю і здоров'ю людини. Держава несе відповідальність за екологічну ситуацію за нормальну очищену питну воду, рівень харчування та інше.

Шкідливий вплив підприємницької чи іншої діяльності, що створює загрозу життю і здоров'ю, може впливати на працездатність людини, здоров'я майбутніх поколінь. Вимоги безпеки для здоров'я - це розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично припустимі межі, санітарно-епідемічні нормативи, правила, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься до медичної компетенції. З метою встановлення дійсної небезпеки для життя і здоров'я тієї чи іншої діяльності може проводитися санітарно-епідеміологічна експертиза. Виходячи з положення цього закону можемо зрозуміти що для охорони нашого життя та здоров'я законотворець створив певну систематичність контролю і нагляду, до контролю відносяться закони, а до нагляду різного характеру санітарно-епідеміологічні перевірки та експертизи наприклад щодо якості питної води чи харчування. Законотворець не забув про відповідальність яка наступає за не дотримання санітарних норм, в Законі України "Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення" передбачається цивільно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства. Правила створені для того щоб їх не порушувати. Відповідно за порушення настає відповідальність. Підприємства, установи, організації, підприємці і громадяни, що порушили санітарне законодавство, якщо це призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних поразок, тривалій чи тимчасовій втраті працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов'язані відшкодувати збитки а також компенсувати додаткові витрати на проведення санітарних і протиепідемічних заходів, витрати лікувальних установ на надання медичної допомоги потерпілим.

Право на охорону здоров'я мають всі соціально захищені верстви населення. Науковці насамперед в своїй діяльності повинні поважати людське життя. Не застосовувати заборонені методи проведення експериментів. Моральні і правові межі наукових медичних досліджень на людині визначені законом України про охорону здоров'я. Відповідно до цього закону застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою і за умови їхньої наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком заподіяння важких наслідків для здоров'я і життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Проводити досліди на людині без її згоди це як мінімум аморально і не гуманно. Інколи навіть науковці кидаються в крайнощі проводячи свої експерименти на особах без їх дозволу. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також експерименти на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою дослідження. Таким чином, наукове дослідження може мати місце тоді, коли в жертву не приноситься основне призначення лікарні - лікування хворих. Часто не кваліфіковані лікарі яких тяжко можна назвати професіоналами своєї справи вдаються до халатності своїх пацієнтів ця проблема загострена її необхідно регулювати на законодавчому рівні наприклад мати експерта який буде спостерігати за діяльністю лікарів наскільки вони сумлінно виконують свою працю і в разі професіональних порушень чи зухвалого відношення медсестер чи самих лікарів приймати відповідні заходи, зауваження, пониження зарплатні чи премії щоб досягти поліпшення роботи медичного персоналу. Але спостерігачі не зможуть працювати безкоштовно бо кожна праця має оплачуватися державою, тому необхідно здійснювати реформи в системі охорони здоров'я, покращувати рівень захисту здоров'я і цим самим піднімати показник приросту здорового населення, яке зможе працювати на благо своєї держави здоровими, розумними громадянами які власною працею збудують міцну правову державу. Серед медичних, наукових і інших досліджень розрізняються медичні дослідження, що поєднані з наданням медичної допомоги - клінічні дослідження, що також провадяться за згодою хворого з метою використання нових діагностичних і лікувальних методів, якщо це дає надію на порятунок життя і відновлення здоров'я. Медико-біологічні дослідження на людях, які не переслідують лікувальні цілі (неклінічні медико-біологічні дослідження), можуть проводитися тільки на здорових добровольцях з їхньої згоди. Клінічне спостереження як різновид дослідження являє собою пасивну форму дослідницької роботи і не вимагає одержання спеціальної згоди громадянина, оскільки воно передбачається самим фактом звернення за медичною допомогою.

Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчими актами України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України 1 листопада 2000 р. затверджена Інструкція про проведення клінічних випробувань лікарських засобів і експертизи матеріалів клінічних випробувань, а також типове положення про комісії з питань етики. Ось бачимо врегулювання на законодавчому рівні. Клінічні випробування нових лікарських засобів регламентуються законом України "Про лікарські засоби" від 4 квітня 1996 р. Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів. Із цією метою розробляються і виконуються міжнародні наукові програми, здійснюються обмін інформацією, прогресивними методами та технологіями створення і виробництва лікарських засобів, їх експорт та імпорт, професійний і науковий контакт працівників охорони здоров'я тощо. Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів що не суперечать законодавству України. Ст. 28 ЗУ Про лікарські засоби від 04.04.1996 № 123/96-ВР

Згода на проведення експерименту повинна бути виражена вільно. Вона не може вважатися вільною, якщо людина дає її з остраху викликати негативне відношення до себе медичного персоналу чи погіршення якості лікування. Людина, що дає інформовану згоду, має право одержати відповідь на будь-які питання, пов'язані з клінічним дослідженням і мати досить часу для ухвалення рішення про свою участь у ньому.

Також передбачений закон який карає тих злочинців які постягаються на людську свободу і протиправними (не законними) діями проводять на ній експерименти. Не законне проведення дослідів на людині карається відповідно до норм Кримінального кодексу України (ст. 142 КК). Справедлива стаття, вважаю ніхто не має права ставити на людській істоті експерименти якщо вона сама власною волею не погодилась. Загалом припускаю, що на плечах науковців у сфері охорони здоров'я і лікарів покладений прогрес і розвиток людства, бо здоров'я це запорука щасливого і світлого життя. Експерименти необхідні, але їх треба ставити розумно, прораховувати загрози і відсоток не щасливих випадків, а інше питання в тому, що яка розумна людина захоче що б над нею ставили експерименти які будуть загрожувати її життю тому безпечний підхід, надія на збільшення шансів знайти ліки від страшних хвороб що має бути стимулом у вирішенні питання щодо експериментів над живою людиною.

Перейду до не дуже приємної теми пов'язаної з суїцидом. Суїцид останнім часом явище досить поширене як для 21 сторіччя, ця проблема достатньо серйозна і потребує вирішення таких працівників як психологів і психіатрів їм в свою чергу бажано спиратися на норми права та закони не переступати через межу закону. І бажати вилікувати стражденних осіб які в свою чергу через різні психологічні травми забажали звести кінці з кінцями. Суїцид - акт самогубства, або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного душевного розладу, або під впливом якогось психічного захворювання.

Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. Погодьтеся не розумно покидати життя на свої прохання, або на прохання когось. Проблеми матеріальні, духовні можливо вирішити які б величезні вони б не були, але вирішення проблеми суїциду відносяться більше до психологів ніж до юристів. Зокрема до юристів які вивчають юридичну психологію в сфері суїцидів, а саме важливі тенденції і причини чому за останні десятиліття кількість самогубців зросла.

Закон не заперечує права громадянина самостійно розпорядитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ані інші особи не вправі робити будь-які дії, спрямовані на припинення життя такого громадянина. Коли стан хворого не залишає сумніву в безнадійності лікування, виникає юридична і моральна проблема полегшення передсмертних страждань людини. Однак медична технологія, що дозволяє "подовжити" життя безнадійно хворих може і не застосовуватися у випадку відмови хворого (чи його законних представників) від такого лікування, спрямованого на підтримання життя. Таку відмову не слід плутати з відмовою від боротьби за життя людини, коли є перспектива його збереження - пасивною евтаназією. Якщо ж для чи прискорення полегшення смерті хворої людини застосовуються які-небудь дії, у тому числі із застосуванням ліків, можна говорити про активну евтаназію, але це питання не просте оскільки тяжко відповісти самому собі чи має право людина себе лишати життя навіть якщо воно безнадійне, хіба що за для життя інших. Щодо вагітності. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Інколи в житті жінки трапляються не дуже приємні моменти в житті наприклад вона не може завагітніти. Це залежить від ряду факторів від генетики, екології та інших чинників, які впливають на здоров'я жінки негативно, держава відіграла позитивну рису створюючи правовий закон, що повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення і перенесення зародка в її організм це регулюється певним законом. Застосування такого штучного запліднення й імплантація ембріона провадиться тільки за згодою дієздатної жінки за умови згоди подружжя, забезпечення анонімності донора і збереження лікарської таємниці. Правом на застосування штучного запліднення й імплантацію ембріона користується тільки повнолітня жінка. Разом з тим максимальний вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, обмежений 40 роками. Подружжя мають право на інформацію про результати медико-генетичного обстеження донора, його зовнішніх даних, національності, разом з тим забезпечується анонімність донора. Вимоги, яким повинен відповідати донор, також установлені зазначеним нормативним актом.

Отже підведу підсумок щодо першого розділу. Життя дане нам від природи і тому його варто цінувати, треба поважати себе і соціум навкруги, ні в якому разі не втручатися в чуже життя свавільно, не бажати відняти у когось життя чи нашкодити здоров'ю. Ми маємо рівні права і наший взаємний обов'язок влаштовувати своє життя та інших більш комфортно для сумісного співіснування. Хочу винести такий життєвий принцип, поводься з людьми так як би ти хотів щоб поводилися з тобою. Перейду до не менш важливого розділу в якому буде інформуватися про свободу особи і її недоторканність.

2. Право на свободу і право на особисту недоторканість

Ми народжуємося вільними, завдячуємо цим нашим предкам які боролися століття за рівність в правах і свободах. Свобода явище цікаве, право на свободу має кожний, воно закріплене статтею в Конституцій України. Свободу має кожний це означає те, що ми в праві на власний розсуд не зважаючи на думки, принципи, переконання, погляди оточуючого нас соціуму на вираження своїх власних думок, почуттів, маємо свободу вибору дій, але в рамках закону і поваги до інших учасників цивільних правовідносин, наприклад можемо обирати яку професію здобути, який одяг придбати, послугами якої юридичної фірми користуватися та багато іншого. Таке явище як свобода треба розуміти правильно, те що ми маємо свободу це аж ніяк не дає нам право вчиняти різного виду вольові правопорушення, бо вони можуть зашкодити оточуючим а ми в свою чергу будемо нести відповідальність. Право на свободу це право яке дозволяє нам виражати свої думки, почуття, вдягати речі які ми бажаємо, мислити не так як інші. Свободою необхідно правильно розпоряджатися не причиняючи дискомфорту іншим, в нас є свобода, але це не дає нікому право на свавілля, на приниження честі, гідності особи також протизаконні дії які заборонені законом.

Право на свободу закріплене статтею 288 в якій зазначається що: 1. Фізична особа має право на свободу. 2. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Цей пункт засвідчує правовий підхід і виражає повагу до людської гідності, інакшими словами ніхто не вправі з моральної точки зору нав'язувати нам свої бажання, принципи, переконання. Не рідко право на свободу порушують вчиняючи насильницькі дії над особою. Свобода фізичної особи - це особисте немайнове благо. Замах на волю передбачає насильницьку заборону особі залишати визначене місце, або позбавлення особи можливості це зробити самостійно і це необхідно оскільки кожного дня в світі вчиняється правопорушення проти волі, свободи особи.

Щодо порушення прав посягання на свободу особи існує відповідальність адміністративна, цивільна, і кримінальна, як на мене то посягання на життя і свободу є найбільш небезпечними злочинами в суспільстві і тому відповідальність за вчинення таких правопорушень є найбільш суровою. До таких злочинів, об'єктом яких є свобода фізичної особи, відносяться: незаконне позбавлення волі чи викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини, торгівля людьми чи інша незаконна угода про передачу людини, експлуатація дітей, не законне поміщення в психіатричний заклад. Законом встановлює процедура арешту, затримання особи, перевезення її в місця позбавлення волі. Обов'язок правоохоронних органів які здійснюють затримку є їхня строга відповідність вимогам закону, правильне, поважне поводження з в'язнями, які вчинили правопорушення. Зазначу, що ст. 29 Конституції України та ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, ст. 3 Загальної декларації про права людини, п. 1 ст. 9 Пакту про громадянські та політичні права об'єднують право на свободу та право на особисту недоторканність, оскільки вони тісно пов'язані.

Право на свободу яке порушили захищається в судовому порядку. Показовим прикладом може бути справа Б., яка двічі розглядалася суддями Верховного Суду України. Громадянин Б. звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 15 млн. грн. у зв'язку з незаконним утриманням під вартою, під слідством та судом з 26 вересня 1994 р. до 10 червня 1999 р. та незаконним засудженням. Однією з конституційних гарантій права на свободу людини є право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Згідно зі ст. 443 ЦК УРСР шкода, заподіяна громадянину як наслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічна правова норма міститься у ст. 1176 ЦК.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", який набрав чинності після 16 січня 1995 р., громадянину у зазначених випадках відшкодовується моральна шкода, розмір якої визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування під слідством чи судом він має бути не меншим від однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Харківський обласний суд, беручи до уваги мінімальну межу відшкодування моральної шкоди, задовольнив заяву частково - за період з 26 вересня 1994 р. до 15 січня 1995 р. - відмовлено; за період з 15 січня 1995 р. до 10 червня 1999 р.- у розмірі 18493 грн. 54 коп. Б. направив касаційну скаргу до Верховного Суду України, де просить скасувати ухвалу суду. Верховний Суд України визнав касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, і направив справу на новий розгляд. За новим рішенням суду першої інстанції на користь позивача за рахунок державного бюджету стягнуто 73974 грн. 16 коп. Позивач вдруге оскаржив це рішення до вищої судової інстанції, але на цей раз Верховний Суд залишив рішення в силі. Аналізуючи цю справу, не можна казати про справедливість рішень та особливо ухвал Верховного Суду України. Незаконне утримання під вартою, під слідством і судом біля п'яти років зламало життя особи, її фізичне та психічне здоров'я, що повинно бути оцінено більше, ніж 73974 грн. 16 коп. Виконати на практиці навіть таке рішення, безумовно, важко, оскільки державні виконавці стикаються з прямою забороною, передбаченою в Законах України "Про бюджет", накладати стягнення на кошти бюджету. Тому не випадково ступінь забезпеченості особистих немайнових прав нижче, ніж бажаний. З цього прикладу дещо негативного бачимо як держава байдуже відноситься до нас, зі зневагою, як вона виокремлює себе зневажаючи конституцію і цим сам осіб яких має захищати. Схожі не справедливості відбуваються не рідко. Відновлення становища може бути матеріальним і формальним, або прямим і опосередкованим. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного обмеження волі особа отримує свободу. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, однак цивільне право здатне виконувати компенсаційну функцію. Приклад взятий з коментару до статті 288

Якщо особу не законно тримають під вартою це свідчить про порушення цілого ряду особистих немайнових прав. Наприклад, одночасно порушуються чи обмежуються право потерпілого на повагу до гідності і честі (ст. 297 ЦК), на вільний вибір місця проживання (ч. 2 ст. 310 ЦК), пересування, на таємницю особистого життя (ст. 301 ЦК), на індивідуальність, зовнішній вигляд (одяг і зачіска чітко регламентовані кримінально-виконавчим законодавством) - ст. 300 ЦК. Право на свободу (ст. 288 ЦК) передбачає вільне вчинення управомоченою особою активних не заборонених законом дій, а всім іншим заборону будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу (ч. 2 ст. 288 ЦК). Цивільне законодавство здійснює вплив на суспільні відносини в сфері особистих немайнових відносин і дозволяє забезпечення реальності свободи фізичної особи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій намір та виключення будь-якого втручання третіх осіб, а за не законне втручання передбачити відповідальність. Суб'єктивне право включає в себе можливість управомоченої особи вимагати від інших осіб утримання від дій, які порушують її право. Особливість реалізації особистих немайнових прав полягає в тому, що законом визначаються не межі реалізації нематеріальних благ управомоченою особою, а встановлюються лише межі вторгнення сторонніх осіб в приватну сферу. Якщо окреслені межі порушуються, допускається примусове застосування заходів по їх відновленню. При встановленні правил поведінки суттєвого значення набувають норми моралі. Поведінка повинна формуватися на нормах моралі, це закріплено в статтях Конституції України.

Право на свободу включає право на свободу пересування (ст. 313 ЦК), право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК) і право на вибір місця проживання (ст. 310 ЦК) тощо. Розповім докладніше про кожне природнє немайнове право. Право на свободу пересування зрозуміло що ніхто не має право особі перешкоджати пересуватися будь яким видом транспортом чи пішки. Вибір занять це справа суто кожного індивідуально, особа сама в праві вирішувати яку професію обрати, на кого навчатися, яке хобі приносить задоволення і яким вона буде займатися. Де я буду жити також моє особисте бачення яке не потребує втручання сторонніх осіб чи врегулювання держави.

Сім'я основна ланка суспільства. Фізично здорова, розумово розвинена, соціально захищена - фундамент для майбутнього світлого добробуту. А якщо створювати законопроекти які матимуть благодатний, соціальний напрям то роль сім'ї збільшиться в декілька разів. Діти традиційно народжуються в сім'ї, а сім'я дає дитині притулок, їжу, любов. Сім'я займається вихованням, величезна відповідальність покладається на плечі батьків. Оскільки виховання це закладання в дитину певних життєвих цінностей, ця громіздка праця також для вчителів, педагогів які дають дитині багаж знань і він необхідний не тільки теоретичний тому що наше з вами життя практичне яке складається з дрібниць, а вже потім з теоретичної інформації яку можливо доведеться інколи приміряти в житті. Велику увагу необхідно приділяти навчально-виховному процесу. З малих літ діти формують свій світогляд який хоча і змінюється з часом, але все ж таки набуває остаточної форми приблизно з років 6 до 14. Навчально-виховний процес завершений тоді коли дитина самостійно вже прямує, від шляху формування індивідуума до індивідуальності, а вже потім особистості.

Дізнаємося що про що нам говорить стаття 291ЦК. Стаття 291 ЦК . Право на сім'ю. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Спостерігаємо в цьому пункті гуманне відношення до психічно хворих, фізично обмежених верств населення інвалідів, осіб похилого віку яким не забороняють мати сім'ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, наприклад в тому випадку коли особа вчинила злочин за який законом передбачено обмеження, або позбавлення волі. Свобода щодо вільного спілкування з рідними описується в наступній статті. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися в сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України. Приватне життя сім'ї одна з область цивільного права яка має досить важливе значення. Не рідкі випадки порушення цього права. Приватне життя називається саме таким тому, що ніхто не має права беззаконно втручатися в нього, заважати комусь влаштовувати сім'ю.

Моя думка щодо цього, міцна сім'я це добрі відносини які ґрунтовні на коханні та взаєморозумінні. Всі ми маємо право на сім'ю без сумніву. Якщо держава буде стимулювати добробут в сім'ї хоча б матеріального плану спонукати завищення соціальної виплати за народження дитини, видавати на безкоштовній основі житлове приміщення для проживання, то відповідно покращиться добробут в державі в цілому.

Сімейні відносини регулює сімейний кодекс України. Сім'я являє собою об'єднання осіб, пов'язаних між собою шлюбом чи спорідненням, взаємною матеріальною і моральною підтримкою, народженням і вихованням дітей, взаємними особистими і майновими правами й обов'язками. Іншими словами благополуччя в сім'ї, краще життя в країні. Законодавче поняття сім'ї міститься у СК України, відповідно до якого сім'я є первинним і основним осередком суспільства. Законодавчо визначені ознаки сім'ї це спільне проживання, спільний побут, взаємні права й обов'язки.

Відповідно до ЦК і СК України особа, яка досягла шлюбного віку, а в окремих передбачених законом випадках і до досягнення цього віку, має право на створення родини. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Кожна людина має право на проживання в родині. Фізична особа може бути ізольована від родини тільки у випадках і порядку, установлених законом. До таких випадків можна віднести призначення покарання за рішенням суду, призов на військову службу, примусове поміщення в стаціонарну лікувальну установу в порядку, передбаченому законом.

Незалежно від місця свого перебування, фізична особа має право на підтримку зв'язків із членами своєї родини і родичами. Обмеження можуть складати обставини, спеціально передбачені законом, наприклад, відбуття покарання. Однак і в цих випадках зв'язки з членами родини можуть бути обмежені, але не заборонені.

У захисті прав і інтересів сім'ї може брати участь орган опіки і піклування. Особа, права якої порушені, має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав і інтересів в орган опіки і піклування, що не позбавляє її права на звернення до суду. Ніхто не може піддаватися втручанню в його особисте і сімейне життя. Закріплення цього правила в ст. 32 Конституції не допускає збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про сімейне життя без згоди особи, якої стосуються ці відомості. Виключення складають випадки, визначені законом, коли така інформація необхідна в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. Кожна людина має право на ознайомлення в органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з такими відомостями про себе і свою сім'ю. Конституцією гарантований судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї і вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріального, і морального збитку, заподіяного такими діями. Цивільний кодекс України

Слово "шлюб" бере початок від давньослов'янського "сьлюб" - урочиста обіцянка. "Слюбитись" - означає домовитись, але домовитися не означає лише підписати певні документи, шлюб це явище яке потрібно підтримувати любов'ю, взаєморозумінням. Шлюб - це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб - суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб - це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.

Відносини між подружжям регулюються сукупністю норм і санкцій інституту шлюбу. Останній є сукупністю соціальних норм, які санкціонують відносини між чоловіком та жінкою, систему взаємних обов'язків та прав, істотних для функціонування інституту сім'ї. Шлюбні відносини між чоловіком та жінкою регулюються юридичними та культурними нормами. До юридично закріплених норм, зокрема, відносяться питання володіння майном, матеріальних обов'язків подружжя відносно одне одного, мінімального віку тощо. Згідно Сімейного кодексу України шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка - у 18 років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не припускається. Законом передбачено й перелік людей, між якими шлюб не може укладатись. Зокрема, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, а саме: 1) рідні (повно рідні і неповно рідні) брат і сестра: 2) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; 3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Для того щоб укласти шлюб його треба зареєструвати. Реєстрація проводиться урочисто та засвідчується свідоцтвом про шлюб. При оформленні шлюбу практикується укладення шлюбного контракту. Ведучи мову про юридичне регулювання шлюбних відносин, важливо виділити цілий комплекс норм, пов'язаних із розірванням шлюбу. Вони засновуються на юридичному регулюванні розлучення: встановленні юридичних підстав для скасування шлюбу, характеру процедури розлучення, правах і обов'язках колишнього подружжя, пов'язані із утриманням та вихованням дітей тощо. На відміну від писаних юридичних законів культурні норми є не писаними. Вони регулюють шлюбні відносини за допомогою моралі, традицій та звичаїв. До їх числа належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, виховання дітей, розподілу влади та обов'язків між подружжям тощо. Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин: полігамія - шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії - одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;моногамія - шлюб між одним чоловіком та однією жінкою. Цей шлюб можна назвати традиційним, або стандартним. За мотивацією партнерів шлюб поділяється: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування "Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися". Цивільний шлюб - це шлюб який оформлений в органах державної влади без участі церкви;таким чином, шлюб - це своєрідний контракт, який укладається між трьома сторонами - чоловіком, жінкою та державою. У багатьох суспільствах держава лише здійснює юридичне укладання шлюбу, а його посвяту здійснює церква. При цьому посвята шлюбу перед церковним олтарем вважається найсильнішою формою зміцнення шлюбу. Разом з тим, укладаючи шлюб, держава не може визначати часові межі його існування, тобто через певний проміжок часу один із членів подружжя може виступити ініціатором розлучення. Останнє символізує свободу особистості. Розлучення досить поширений факт,існують різні конкретні причини, але основні мотиви розлучень можна поділити на три типи: перший тип розлучень, обумовлений певними чинниками соціально-економічного характеру: матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу і шлюб рухне тоді коли хтось перестає заробляти багато грошей, часті відрядження одного з членів подружжя, незадоволеність житловими і побутовими умовами, засудження чоловіка, або дружини з позбавленням волі на тривалий термін;іншими словами егоїзм руйнує багато сімей, існують духовні практики які гармонізують сімейне життя і їх можливо застосовувати для вирішення сімейних проблем та негараздів. Другий тип це мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях, втручання третіх осіб, несхожість характерів, необґрунтовані ревнощі, нове кохання, зрада. Шлюб загалом праця обох членів подружжя, і якщо хтось когось не долюблює це відчутно і створює загрозу знищення шлюбу. Третій тип має соціально-біологічний характер: пияцтво та алкоголізм подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, нездатність, або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці. Зазначимо, що жінки найчастіше основною причиною розлучення вважають матеріальні труднощі та пияцтво, а чоловіки - нове захоплення, несумісність та одноманітність сімейного життя. Молодь найчастіше вбачає причину розлучення у несумісності характерів, появу нової любові, зраду та буденність сімейного життя, в цих поглядах на життя винуватими є тільки ті хто створив шлюб, але не в змозі подолати сімейні труднощі. Розлучення як соціальний феномен приводить до складних і численних наслідків і виявів деформації у життєдіяльності сім'ї. Проте, не менш важливою проблемою для соціально-психологічного аналізу є вивчення ситуації перед розлученням. З одного боку, вона характеризується наростанням конфліктності взаємостосунків, зниження рівня задоволеності сімейним життям, з іншого - зростанням зусиль сім'ї, спрямованим на збереження сімейного життя.

Наслідки розлучень для дорослих бувають різними. Для одних людей розлучення перетворюється у серйозну життєву кризу, викликає стрес та депресію, для інших - це початок змін на краще. Однак, розлучення завжди негативно позначається на емоційному благополуччі людини, стані її здоров'я; породжує серйозні юридичні проблеми; ускладнює економічне становище членів колишнього подружжя; змінює відносини з найближчим соціальним оточенням; загострює проблеми, пов'язані з виконанням батьківських прав та обов'язків. Відомо, що розлучені люди частіше хворіють та схильні до суїцидів ніж ті, що перебувають у шлюбі. Особливо важко молодим матерям та жінкам старшого віку: вони змушені шукати нові джерела прибутків для утримання сім'ї, змінювати стиль життя та власні звички. Молоді люди легше переносять наслідки розлучень, швидше досягають стану емоційної рівноваги і звикають до нового стилю життя. У них кращі перспективи для укладення повторного шлюбу.

Негативними є наслідки розлучень і для дітей, оскільки діти зазвичай хочуть мати і маму, і тата. У багатьох дітей виникає почуття провини, жалю. Особливо гостро ці почуття можуть проявлятися під час вступу одного з батьків у повторний шлюб. У дітей з'являється ще одна проблема: як зжитися з мачухою, або вітчимом. Не благополучні батьки найнегативніша тенденція яка може бути в сім'ї, діти віддзеркалюють батьків в майбутньому.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. Сім'я - це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними, або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет. Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад 40 типів і форм сімей.

В сучасних умовах сім'ю характеризують: За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей: розширена (складна) сім'я - складається із сімейних пар та дорослих дітей, які проживають разом; нуклеарна (проста) - складається з однієї сімейної пари, можливо, з дітьми. За наявністю батьків: повна сім'я (є обидва члени сімейної пари); неповна (один із батьків виховує дітей); 3. За кількістю дітей: бездітні; однодітні; малодітні (дві дитини);багатодітні (троє і більше дітей). Сьогодні в Україні мешкає 2,5 млн. молодих сімей. Основна їх частина сконцентрована у містах (77,5%). Відомо, що молоді сім'ї більше, ніж інші типи сімей витрачають коштів на непродовольчі товари (одяг, взуття). При цьому, за результатами соціологічних досліджень 44% молодих сімей зазначають, що доходів вистачає лише на необхідне, 29% вважають, що грошей постійно не вистачає. Типовою для більшості молодих сімей є проблема відсутності власного житла. Результати досліджень свідчать про те, що тільки 1 з 10 пар мала власне житло на момент вступу до шлюбу. Статистика взята з всесвітньої мережі Інтернет