Можна поділити види сімей за ієрархією влади:патріархальна, або патернальна (влада чоловіків); - матріархальна або матеріальна (влада жінок); еквалітарна (рівність обох). Особисто я прихильник еквалітарної моделі життя в сім'ї. За типом главенства в сім'ї: егалітарні (демократичні) - відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв'язками, де офіційної "голови сім'ї", як правило, не існує. Авторитарні у такій сім'ї між дорослими і дітьми встановлюються непрості стосунки. В родині панує жорстокість. Про гармонізацію взаємин батьків і дітей у таких родинах не може бути й мови.

Кожна сім'я має право на інтим. І ніхто не в праві вмішуватися в інтимне життя сім'ї. Головне, що відрізняє сім'ї - це атмосфера, яка панує в родині. Спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних відносин які будуються на майнових та не майнових правах та обов'язках. Спосіб відносин дорослих і дітей є досить дієвим методом виховання - виховання за допомогою спілкування. Це відбувається тому, що саме в спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють (закріплюють) свої майбутні моделі поведінки. Водночас соціологічні дослідження показують, що батьки дуже рідко проводять вільний час із дітьми. Майже 69% опитаних дорослих віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму. Ось вона глобальна проблема людства приблизно 10% батьків правильно займаються вихованням дитини яка в років 25 вже може реалізувати себе.

Сім'я не тільки задовольняє потреби людей, які створюють сімейний союз, а й виконує цілу низку соціальних функцій. І тому є невід'ємною частиною соціальної структури суспільства. Функції сім'ї: 1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення ось ця функція одна з найважливіших оскілки вона дарує життя новим поколінням які можуть пізнати життя. 2) господарсько-побутова функція. Вона пов'язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров'я членів сім'ї, догляд за дітьми; обов'язки створені для взаємної побудови сімейного життя і вони складають частину з всього комплексу відносин в сім'ї. 3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім'ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв'язку з іншими причинами. Матеріальне становище для однієї особи в нашій країні не легке, тому забезпечення один одного грошима, це важливе явище яке допомагає нам в матеріальному житті. 4) виховна функція, найважливіший пункт після матеріального забезпечення дитини, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок; виховання це базис який закладається дитині змалечку, і впливає на подальший розвиток індивіда в майбутньому, тому вкладайте в своїх майбутніх дітей добрі якості, привчаєте їх до відповідальності за свої вчинки, виховуйте в них почуття поваги до себе як людини, соціуму, тварин. Вчіть дітей наукам з цікавістю, говоріть з нею на рівних. Розвиток дитини залежить від того скільки батьки дозволяють дитині свободи на вираження себе у всіх аспектах життя. Досить часто батьки пригнічують потенціали дитини, тягу її до того що її подобається, направляють її в не правильне русло, і в результаті я не рідко чую в громадському транспорті як дорослі особи почувають себе на роботі, 90 % скаржиться на низьку заробітну плату і на те що їм не подобається робота. Питання а навіщо ви туди ходите, чому ви не займаєтеся справою яку любите? Я вважаю що краще займатися справою яку любиш і вона обов'язково принесе заробіток і не низький тому що ти вкладаєш в свою працю душу, почуття, час та зусилля. Чим працювати насильно, кожного дня скаржитися, що держава про мене не думає і мало хто замислюється, що я і є частина цієї держави і тому я створює своє майбутнє, і сьогодення. 5) функція соціалізації; соціалізація означає підтримка зв'язків в середині сім'ї, спілкування, спільне хобі та інше. 6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції від усамітнення. Людина соціальна істота яка потребує спілкування з рідними, близькими, знайомими, друзями, колегами. Спілкування це засіб вираження думок і почуттів. Спілкування допомагає в розвитку особистості. 7) функція взаємодопомоги, що пов'язана з роллю сім'ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам. Тобто допомога може бути за характером як духовна(підтримка, порада) так і матеріальна(грошова). 8) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля. Відпочинок ось запорука доброго здоров'я.

І на останок щодо сім'ї. Сім'я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності у тому, як різні сім'ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших - навпаки послаблюють сім'ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і невипробуваними у вирі сімейних негараздів. Ця особливість неоднакової реакції особливо чітко простежується у випадку "нормативного стресу", тобто зіткнення сім'ї з звичними для певного її етапу труднощами. Для молодої сім'ї такими труднощами можуть виступати вирішення житлової проблеми, період спільної психологічної адаптації тощо.

Також дитина має право на опіку і піклування. Малолітні (до 14 років) та неповнолітні (від 14 до 18 років) особи мають право на опіку або піклування.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, що позбавлені батьківського піклування. Орган опіки і піклування встановлює опіку над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою особою у разі позбавлення зазначених осіб батьківського піклування. Суд встановлює опіку над малолітньою особою і піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання малолітньої, або неповнолітньої особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Опікуном або піклувальником може бути лише особа з повною цивільною дієздатністю, тобто особа, яка здатна своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за свої дії. Опікуном або піклувальником не може бути особа: яка позбавлена батьківських прав; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам малолітньої чи неповнолітньої особи. Особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з малолітнім чи неповнолітнім, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи, враховуються також бажання підопічного. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, збереження та використання майна підопічного в його інтересах, про забезпечення доглядом та лікуванням, дбати про виховання, навчання та розвиток підопічного. Опікун вчиняє договори від імені та в інтересах підопічного. Якщо малолітня особа може самостійно визначати свої потреби та інтереси, опікун, який здійснює управління її майном, повинен враховувати її бажання. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна (житлового будинку, споруди, будівлі тощо) або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним договорів. Опікун та піклувальник зобов'язані вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. Опікун (піклувальник), його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати (давати згоду на укладення) з підопічним договорів, крім договору дарування або договору безоплатного користування позичкою. Зверніть увагу на те що, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення вищезазначених договорів лише з дозволу органу опіки та піклування. Обов'язки з опіки та піклування над дитиною виконуються опікуном і піклувальником безкоштовно, але опікуни і піклувальники мають право одержати оплату своїх послуг.

Опіка припиняється: у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); у разі досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього. Піклування припиняється у разі: досягнення особою повноліття, вступу неповнолітньою особою у шлюб, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності: особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини; особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. Які ж документи потрібні для призначення опікуна органами опіки і піклування: копія свідоцтва про народження малолітньої або неповнолітньої особи, що потребує опіки чи піклування, документи, які підтверджують відсутність батьків (це лише: копія свідоцтва про смерть батьків, рішення суду про позбавлення батьків батьківських прав, рішення суду про відібрання дітей у батьків без позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батьків не дієздатними чи обмежено дієздатними, рішення суду про визнання батьків безвісно відсутніми, архівна довідка відділу РАЦС). При відсутності цих документів діти, що перебувають під опікою, не будуть користуватись пільгами, передбаченими законодавством; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки і опис її майна; довідка про стан здоров'я особи, що потребує опіки та майбутнього опікуна (піклувальника), довідка про місце проживання майбутнього опікуна та склад його сім'ї, заява майбутнього опікуна про прийняття на себе обов'язку про опіку, акт перевірки умов життя майбутнього опікуна, висновок органу опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки, рішення виконкому, довідка лікувальної установи (санепідемстанції) про відсутність у сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань (про епідоточення), документ про закріплення за дитиною житлової площі (рішення виконкому).

Отже свобода не від'ємне не майнове, природнє право кожного так само як право на створення сім'ї, право на опіку і піклування. Цей розділ закінчу статтею 3.К.У. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

3. Захист особистих не майнових прав, що забезпечують природнє існування фізичної особи в цивільному праві

Особисто моя думка, що окрім нас самих ніхто не може нас реально захистити, державний захист не функціоную в повній мірі інколи себе приходиться захищати навіть від не законних дій держави. Фізична особа має правову можливість захищати свої особисті немайнового права від беззаконних посягань інших громадян за допомогою правових методів, встановлених ЦК України, та іншими способами. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав прийнято розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру за допомогою яких виконується відновлення порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника який в свою чергу понесе повну відповідальність за правопорушення. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своїм юридичним сенсом, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі прийнято розподіляти їх на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які виконують. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Захист особистого немайнового права може реалізовуватися також іншими способами в залежності від змісту цього права, методу його незаконного порушення та наслідків, які стали причинами цих порушень. Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст. 16 ЦК України (визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право, примусове виконання обов'язку, припинення, або зміна правовідношення, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.⁵ Цивільний кодекс України По-перше, порушник зобов'язаний миттєво виконати дії, потрібні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути причиною для застосування судом примусових заходів такого поновлення і відшкодування моральної шкоди (ст. 276 ЦК України). По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку донесли недостовірну інформацію, є її спростування (ст. 277 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї, або членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Стаття 278 ЦК України містить також заборону щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Чітко визначена стаття охороняє нас з вами від не чесного поширення інформації. Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права методами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є доволі повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

При не дотриманні зазначених прав не виключається й вчинення позовів про відшкодування майнової, або моральної шкоди. На сьогодні приділяється увага міжнародному захисту прав людини: за неможливості захистити свої права згідно з національною процедурою, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створені спеціальні міжнародні органи. Таким чином, реалізація свого права на захист здійснюється особою шляхом: 1) Оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку. 2) Звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.3) Звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту. Правовий захист є результатом реалізації права на захист і, перш за все, права на судовий захист, яке передбачено Конституцією України. Так, ст. 55 Конституції України вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Конституція України

Стаття 19 ЦК України фіксує право кожної особи на самозахист в разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам соціуму. Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації, згідно із ст. 277 ЦК України має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї, або членів її сім'ї такої недостовірної інформації. Поняття "недостовірної" інформації слід розуміти як таку, що не відповідає реальності.

Цивільно-правове поняття спростування має конституційно-правове закріплення. Так, ч. 4 ст. 32 Конституції України гарантує право кожному на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім'ї. Специфіка цього методу захисту складається з специфічності тих благ, які підлягають захисту, а саме в їх немайновому характері і в тому, що їх фактично не можливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав. Цей спосіб захисту є спеціальним.

Під розумінням терміну "спростування" усвідомлюють доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань; заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Спростування повинно відбуватися, як правило, в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно - в адекватній, правильній формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила не правдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку йдеться, скоріше, про інші способи захисту (відповідь, висловлювання своєї думки тощо). Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи повинно застосовуватись незалежно від того, чи була в діях заподіювача вина, чи ні. Вилучення будь-якої інформації із можливістю відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації гарантується ч. 4 ст. 32 Конституції України, що можна вважати адміністративним заходом у частині вилучення інформації.

Ще одним спеціальним методом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї або членів її сім'ї недостовірної інформації є право на відповідь, відповідь повинна мати моральний характер.

Подібним до права на відповідь є право на власне тлумачення обставин справи та є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України). Однак право на власне тлумачення обставин справи передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації. Дане право реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки.

ЦК України у ч. З ст. 277 закріплює презумпцію, за якою вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Логічним є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила інформацію. Юридична особа вважається поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа, яка у ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків.

У разі поширення недостовірної інформації невідомою особою фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими ЦПК України. Недостовірна інформація може міститися у документі, який прийняла чи видала юридична особа. Такий документ має бути відкликаний. До документів, про які йдеться, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.

Особлива увага у ЦК України приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Дана особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом, а якщо це неможливо у тому ж засобі масової інформації у зв'язку з його припиненням, така відповідь, а також спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, і незалежно від вини особи, яка поширила недостовірну інформацію. ЦК України містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Окрім спростування недостовірної інформації та інших передбачених ст. 277 ЦК України способів захисту фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, ЦК України у ст. 278 передбачає такий спеціальний спосіб захисту, як заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Необхідність запровадження даного способу захисту пояснюється тим, що без нього значно зменшується ефективність захисту особистих немайнових прав особи в цілому. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації (випуск у світ) до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення. У разі якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення. Стаття 279 ЦК України передбачає правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Зокрема, дозволяється покладати на особу, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права і яка ухиляється від виконання судового рішення, штраф відповідно до норм ЦПК України.

У доктрині цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином. Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Щодо грошового штрафу, то він має застосовуватись лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів. Пропонується стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого.

Свої особливості має зміст цивільно-правового захисту честі, гідності і ділової репутації. Йдеться про правовідносини, в яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності. Позов про спростування відомостей, що принижують честь і гідність, може бути пред'явлено особою, про яку поширено такі відомості, а так само близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано їх принижують. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер. Зобов'язаними суб'єктами зазначених правовідносин є особи, які незалежно від наявності їхньої вини поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, які порочать честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам громадян або організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що принижують позивача. Зазначені справи є одними із найбільш поширених серед справ із захисту особистих немайнових прав.

Правові позиції щодо захисту честі, гідності і ділової репутації в судовій практиці досить повно сформульовані, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 р. У випадку порушення прав громадянина в цій сфері, він може вимагати захисту порушеного цивільного права на основі норм ЦК (див. коментар до ст. 1195) і Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р.

В науково практичному коментарі до ст.1195, зазначають, що 1. Фізична, або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом, або іншим ушкодженням здоровґя фізичній особі, зобовґязана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної, або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. 2. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоровґя фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. 3. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у звґязку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших прибутків. 4. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Завдання шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обовґязок відшкодувати завдану шкоду.

Насамперед, чинне законодавство передбачає відповідальність за завдання шкоди здоров'ю фізичної особи каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Поняттям "каліцтво", в свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я.

Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому завдається фізичне ушкодження, наприклад, удар, результатом якого є перелом кісток. Тоді як професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством (див. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 "Про затвердження переліку професійних захворювань") та стало результатом не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому, дане загальне захворювання не пов'язане ні із специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоровґя внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в дійсно оціненому грошовому еквіваленті. І тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування. Також потрібно зазначити, що у випадку завдання ушкодження здоровґю фізичної особи, вона має право на відшкодування моральної шкоди, що завдана таким ушкодженням. Відшкодування моральної шкоди можливо на загальних підставах, що передбачені чинним законодавством. Протиправність діяння полягає в тому, що будь-яке діяння, яким завдається шкода здоров'ю фізичної особи, як правило, презюмується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, носять абсолютний характер. Однак в окремих випадках, що прямо передбачені в законі, шкода, яка завдається здоров'ю, є правомірною, наприклад, необхідна оборона. При цьому протиправним вважається також завдання шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення.

Певними особливостями наділений також і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою. У даних деліктних зобов'язаннях він носить складний характер, що зумовлено специфікою завданої шкоди. Тобто слід доводити наявність причин-но-наслідкового зв'язку не тільки між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, але й причинно-наслідковий зв'язок між даними ушкодженнями здоров'я та зазначеними майновими втратами.

І на кінець, певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у даному деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується, аж доки він не доведе свою невинність. А в окремих випадках, що прямо передбачені законодавством, шкода, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, також може підлягати відшкодуванню (ч. З ст.1166 ЦК). При цьому слід зауважити, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача у випадках, коли вона завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК), незаконних дій судових та правоохоронних органів (п.2 ч.2 ст.1167 ЦК) та в інших випадках, встановлених законом (п. З ч.2 ст.1167 ЦК).

Як вже зазначалось, що коментована стаття є загальною нормою та стосується усіх без винятку випадків завдання шкоди життю та здоровґю. Однак, у випадках, коли шкода завдається від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання працівнику, який застрахований в порядку загальнообовґязкового державного соціального страхування, то виникає ціла низка специфічних ознак. Так, насамперед, окрім ЦК ці зобовґязання врегульовуються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Кодексом законів про працю України, Законом України "Про охорону праці" та іншими нормативно-правовими актами. Обовґязковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: а) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); б) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; в) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або інших підприємствах за спеціальними договорами. Крім того, добровільно можуть застрахуватися також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно; громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Особливість у відшкодуванні цього делікту полягає в тому, що відповідальність відшкодувати відповідну шкоду покладається на певний фонд соціального страхування. І тільки у випадку, якщо сума страхових виплат не покриває завданої шкоди в повному обсязі, то страхувальник має право вимагати відшкодування шкоди в частці, якої не вистачає в заподіювача шкоди, чи особи, яка несе відповідальність за це завдання. У ч. 2 цієї статті закріплюється обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала. Так розмір майнових втрат, що зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди, законодавець визначає, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Згідно з ч. З даної статті підлягає відшкодуванню шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоровґя без урахування пенсії, призначеної у звґязку з втратою здоровґя, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Вони вважаються засобами соціального захисту, завдяки яким держава реалізує свою соціальну функцію, тому такі відносини не є цивільно-правовими зобовґязаннями.

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе за договором або законом. Чинним законодавством передбачені такі найбільш: важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я: а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди; б) у разі підвищення вартості життя в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.

Висновок

Отже, підведу підсумок щодо написаного та поданого інформаційного матеріалу. Особисті не майнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи в цивільному праві це природні права які в соби ніхто не в праві відняти чи обмежити окрім випадків передбачених законами, якщо особа вчинила правопорушення то вона повинна понести відповідальність за яку інколи її можуть позбавити того чи іншого не майнового природного права. Не майнові природні права це права на які заслуговує кожний. Права які забезпечують природнє існування фізичної особи паралельно підштовхують її до розвитку особистості. Право на життя, на свободу, на сім'ю, опіку і піклування має кожний без винятку. Природа людини в значній мірі суспільна, особа хоче спілкування, вираження почуттів, продовження роду. Право на життя заслуговують всі без винятку на вільне життя також. Держава відіграє величезну роль в забезпечені природніх не майнових прав особи, вона є законотворцем який повинен створювати рівноправні закони для всіх верств населення не звертаючи увагу на їх соціальну приналежність та матеріальний фінансовий статус. Не майнові права досить цікава частина яку вивчає цивільне право взагалі, тому що світ не стоїть на місці постійно розвивається, і тому не новина, що з часом будуть з'являтися все нові і нові не майнові права, без яких індивидум буде почувати себе дискомфортно. Для того щоб захистити свої особисті не майнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи в цивільному праві,треба бути право-свідомою особою. Права такого типу порушуються на прикрість часто, тому необхідно державі створювати міцні механізми для правового регулювання і не допущення в майбутньому таких порушень. Вважаю за обов'язок для кожного з нас допомагати один одному в реалізації прав загалом, і реалізації не майнових прав.

Права є поштовхом для більш цивілізованого життя, людянішого з дотриманням всіх норм моралі. Навчитися поважати себе та оточуючих справа не з легких, але усвідомивши те, що людина найцінніша соціальна істота а її реалізація свободи, честі та гідності повинні бути взяті за орієнтир в суспільному розвитку держави. Кожний з нас унікальна і не повторна особистість яка має свій індивідуальний погляд на життя в його різносторонніх аспектах. Всі ми різні нас розрізняє не тільки колір вбрання, очей, але й духовний світ, але дійсно те, що нас згуртовує це те, що всі ми люди. Україна наша спільна домівка, світ величезною мірою тримається на законах та правах. Правила створені для того щоб їх не порушувати оскільки їх порушення призводить до негативних наслідків. Здійснюючи реалізацію своїх прав, або їх захист ми показуємо, що особа стає особистістю, прагне до кращого життя. Ідеальне суспільство це суспільство в якому права і честь особи мають повагу, якщо ми разом будемо прикладати зусилля до збудуємо міцну, фактично соціально-правову країну. І нарешті від нас самих залежить наше майбутнє. Захищаючи свої права а ще краще не порушуючи чужих ми поступово переходимо до більш свідомої,мудрої,духовної цивілізації. Юристам випадає велика честь захищати і реалізовувати як свої права так і права інших. Закони змінюються щоденно і відслідкувати їх в той же момент тяжко, а знання законів та прав будь-якій особі знадобляться в житті для того щоб не потрапити в халепу це потребує моніторингу інформації і саме цим займаються досвідчені юристи фахівці своєї справи які в будь який час зможуть плідно, професійно допомогти в проблемі захисту чи реалізації прав.

Список використаної літератури

1. Шевченко Я.М. Цивільне Право України - К: Ін Юре, 2003р.

2. Ємельянов В.П. Цивільне Право України - Х: Консул, 2000р.

3. Цивільний кодекс України. Коментар (науково - практичний) Харків, 2004р

4. Підопригора О.А. Цивільне Право - К: Вентурі, 1999р.

5. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві - К: Науковий світ, 2001р.

6. Красавчикова Л.О. Личная жизнь под охраной закона - М: Юрид. Лит., 1983р.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р.

8. Конституція України. Офіційний текст - Київ 1999р.

9. Конвенція про захист прав і свобод людини від 4 листопада 1950р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи - К: Факт, 2001р.

10. Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник - К: 1999р.

11. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р.

12. Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко - К: Факт, 2001

13. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи - К: Факт, 2001р.

14. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи - К: Наукова думка, 1992р.

15. ЗУ "Про донорство крові та її компонентів" / / Відомості Верховної Ради України - 1995р.

16. ЗУ "Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення" від 24 лютого 1994р.

17. ЗУ "Про інформацію" від 2 жовтня 1992р.

18. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 18 тижнів" від 12 листопада 1993р.

19. "Основи законодавства України про охорону здоров`я" 1992р.

Размещено на Allbest.ru