Роль правопорядку в правовій системі України

Відсутність належного правового порядку негативно позначається на житті суспільства і кожної окремої людини. Права й свободи громадян виявляються незахищеними, зростання злочинності загрожує життю, честі і гідності людей, позбавляються гарантій соціального захисту і благополуччя великі групи громадян, економічні і соціальні зв'язки руйнуються, йде соціальне розшарування людей, посилюється свавілля владних структур, росте корупція і інші негативні явища. Суспільство хворобливо переживає відсутність стабільного, урівноваженого і гарантованого правопорядку.

Держава об'єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, в правових взаєминах з цивільним суспільством. Держава не сприймає хаосу і свавілля. “Ще давньокитайський мислитель Конфуцій говорив: “у державі, де панує хаос, люди не живуть”” [15, с. 56]. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовою базою і засобом функціонування державної влади, демократії.

Для зміцнення правопорядку в суспільстві необхідно, перш за все, встановити правопорядок у владі, в держапараті, в управлінських структурах, в середовищі чиновництва - без цього ніякі демократичні перетворення в Україні не неможливі.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Відповідно до Закону України “Про Кабінет Міністрів України” у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина Уряд покликаний: забезпечувати проведення державної правової політики; здійснювати контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади; вживати заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, протидії корупції; здійснювати заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками; створювати умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню; забезпечувати фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює належні умови для функціонування судів та діяльності суддів; організовувати фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей.

Ключовим завданням Уряду в цій сфері визначалось - реалізація комплексу заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, боротьби зі злочинністю, корупцією та іншими правопорушеннями.

Щоб виконати поставлене завдання необхідно розробити комплекс дій, що й забезпечать реалізацію завдань.

Відповідно до Програми Уряду такими головними діями мали бути: вдосконалення правової бази; виконання державних програм, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку.

Як наслідок від проведення зазначених дій повинно відбуватись поліпшення роботи правоохоронних органів та інших державних органів у сфері додержання прав і свобод людини і громадянина, захисту життя і здоров'я особи, підвищення рівня боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку.

Висновки

Правопорядок являє собою складну систему з багатьма взаємодіючими елементами та сукупністю зв'язків між ними. У правопорядку є різні рівні впорядкованості. Наприклад, законодавчий, виборчий, судовий, правоохоронний порядок. Водночас, не все в правопорядку юридично впорядковано.

Серцевиною правового порядку є особа, її інтереси, прагнення, життєві потреби, які отримують своє юридичне оформлення в правах і свободах, обов'язках та відповідальності громадянина і реалізуються в між особистісних зв'язках та у відносинах з державою і суспільством.

Характерними рисами правопорядку є: гуманізм, демократизм, моральність, справедливість. Саме тому, визначення правопорядку є настільки важливим як в юридичній науці, так і для практичного сприйняття.

Суспільству потрібен твердий, зрозумілий та доступний (в розумінні людьми) порядок, що характеризується міцністю та стабільністю. Адже відсутність належного правового порядку негативно позначається на житті суспільства і кожної окремої людини. Права й свободи громадян виявляються незахищеними, зростання злочинності загрожує життю, честі і гідності людей, позбавляються гарантій соціального захисту і благополуччя великі групи громадян, економічні і соціальні зв'язки руйнуються, йде соціальне розшарування людей, посилюється свавілля владних структур, росте корупція та інші негативні явища. Зокрема, українське суспільство хворобливо переживає відсутність стабільного, урівноваженого і гарантованого правопорядку.

Держава має бути зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, в правових взаєминах з суспільством.

В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовою базою і засобом функціонування державної влади, демократії.

Всі структурні елементи правової системи - система права, правосвідомість, правова культура, система законодавства та інші трансформуються в правопорядку, передаючи йому лише певні властивості, які, взаємодіючи в сукупності, формують нову якість. Тому правопорядок є неодмінною складовою частиною правової системи, вінець її формування.

Таким чином, правопорядок - це стан (режим) правової впорядкованості - урегульованості і узгодженості - системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, яке встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правопорядок - це той юридичний результат, до якого прагне держава, громадянське суспільство, всі суб'єкти права.

Для зміцнення правопорядку в суспільстві необхідно, перш за все, встановити правопорядок у владі, в держапараті, в управлінських структурах, в середовищі чиновництва - без цього ніякі демократичні перетворення в Україні не неможливі. У перспективі всі суб'єкти суспільних відносин (держава, її органи, посадові особи, трудові колективи), перш за все управлінські структури, мають стати носіями як обов'язку, суворо дотримуватись правових приписів, так і права вимагати дотримання законності від інших суб'єктів права.

Правопорядок не можна зводити тільки до права як передумови його дії. Не менш важливу роль відіграє законність. Змістом правопорядку є така впорядкованість суспільних відносин, яка характеризується правомірною поведінкою її учасників: їх дії здійснюються в межах правових норм. Таким чином, правопорядок - комплексне утворення. Його нормативно-юридичною основою є право і законність.

Суть права - нормативна форма впорядкування суспільних відносин, що охороняється державою. Будучи антиподом свавілля, хаосу, безладу, право має своїм призначенням встановлення правопорядку. Правова нормативність виступає основою і засобом впорядкування.

В свою чергу, законність - це система права, що реально діє. Здійснення законності має своїм результатом впорядкованість. Беззаконня дезорганізовуватиме правопорядок. А отже, без зміцнення законності немає зміцнення правопорядку.

Правопорядок - це організація суспільного життя, заснована на праві і законності, яка відображає якісний стан суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства. Впорядкування системи правових відносин, їх узгодженість та урегульованість і є правопорядок. Правопорядок, заснований на праві і законності, може бути тільки в правовій державі.

З огляду на проаналізовану юридичну літературу тривалий час категорії законність і правопорядок не розмежовували ні за змістом, ні за функціональністю. Правопорядок називали реалізованою законністю. Іноді стверджують, що правопорядок - це конституційний порядок. Між цими поняттями є зв'язок, проте, ототожнювати їх недоречно. Державні питання не завжди отримують необхідне правове регулювання. Конституція також не є вичерпним регулятором всіх правових сторін життя.

Право, законність, правопорядок, при всій їх взаємозалежності, мають відносну самостійність. Їх слід розрізняти за змістом, функціональним призначенням. Вони відображають різні рівні реалізації волі держави і громадянського суспільства.

До чинників, які руйнують та послаблюють правопорядок слід віднести наступні: низька якість законів, низький рівень правової культури, правосвідомості населення, посадових осіб органів державної влади (одні з найважливіших чинників), складність та заплутаність національної системи законодавства.

З метою подолання цих явищ необхідне вдосконалення нормативно-правової основи урегульованості, тобто права, законів держави. Зміст законодавства має відповідати реальним умовам і прогресивним тенденціям розвитку суспільства (зміна методів керівництва економікою, демократизація суспільного життя). Вдосконалювати нормотворчий процес, зміцнювати його наукову базу, розширювати участь громадськості. Нарешті, основним джерелом права має стати закон прямої дії, що зробить зайвими доповнюючі і конкретизуючі інструкції, положення, тощо.

Внаслідок цього досягне професійних цілей діяльність судових і правоохоронних органів завдяки тому, що законність припинить бути “внутрішньою” і стане важливим загальносоціальним фактором. Забезпечення законності і охорона правопорядку стане основними цілями внутрішньоуправлінської діяльності кожного керівника, а також кожного органу (підрозділу) правоохоронної системи і судів.

Список використаних джерел

1. Постанова Верховної Ради України “Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю” 26.01.1993 р. № 2931-ХІІ.

2. Указ Президента України “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001- 2005 роки” від 25.12.2000 року № 1376.

3. Указ Президента України “Про відповідальність керівників органів виконавчої влади та прокуратури в забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян на території Одеської області” від 28.08.2003 р. № 944/2003

4. Указ Президента України “Про серйозні недоліки у виконанні законодавства щодо забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян у Львівській області” від 04.06.2003 р. N 477/2003

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя” від 22.02.1991 р. № 1.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26.06.1992 р.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” від 12.04.1996 р. № 4.

8. Постанова Кабінету Міністрів України “Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку” 01.10.1996 р. № 1201.

9. Алексеев С.С. Теория права -М.: Издательство БЕК, 1994. - 224с.

10. Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов Учебник. -М., 2000 - 453 с.

11. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 752 с.

12. Буроменський М. В. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України. - 1999. - № 1.- С.86 -94.

13. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад.. НАН України Ю.С. Шемшученка - К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка””, 2007. - 992 с.

14. Ганс Кельзен. Чистое учение о праве //История политических и правовых учений. Хрестоматия. Составитель и общая редакция Г.Г.Демиденко.- Харьков.-1999.-1078с. (С.956-957)

15. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

16. Загальна теорія держави і права / за ред. В.В. Копєйчикова -К.: Юрінком, 1997. - 320с.

17. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

18. Керимов Д.А. Проблемы общей теории права и государства: в 3 т. Том 1. Социология права. - М.: Современный гуманитарный университет, 2001. - 266 с.

19. Колодій А.М. Принципи права України -К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208с.

20. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. Теорія держави і права -К.: Юрінформ, 1995. - 200с.

21. Комаров С.А. Общая теория государства и права -М.: Юрайт, 1998. - 416с.

22. Коментар до Конституції України. Науково-популярне видання -К, 1996. - 376с.

23. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій -К.: Вентурі, 1996. - 208с.

24. Кривуля О.М. Співвідношення морального і правового порядку // Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. упоряд. Кривуля О. М. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000 -331с.

25. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.

26. Нерсесянц В.С. Юриспруденция -М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М, 1998. - 288с.

27. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - 552 с.

28. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / под ред. М.Н. Марченко -М, 1998.

29. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. И доп. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 3. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. - 528 с.

30. Проблемы теории государства и права: Учебник /Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид. лит., 1987. - 448с.

31. Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие / Под ред. М.Н.Марченко. - М.: Проспект, 1999. - 504 с.

32. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. - М.: Издательство НОРМА, 2002. - 832 с.

33. Савенко М., Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України - 1999, № 2

34. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. - Харків: Консум, 2009. - 656 с.

35. Скакун О.Ф. Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития // Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. упоряд. Кривуля О. М. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2000 -331с.

36. Теория государства и права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. - М.: Новый Юрист, 1997. - 432 с.

37. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. И доп. - М.: Юристъ, 2002. - 776 с.

38. Теорія держави і права: Навч. посібник. / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 368 c.

39. Тихомиров Ю.А. Публичное право. -М.: Издательство БЕК, 1995. - 496с.

40. Трубецкой Н.Е. Энциклопедия права -СПб.: Издательство “Лань”, 1998. - 224с.

41. Шемшученко Ю.С. Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики // Юридична газета № 13 (73) 14 липня 2006 р.

42. Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученка (голова редкол.) та ін. - К.: «Укр.. освіта», 1998. т. 5-й.

Размещено на Allbest.ru