Сторони у цивільному процесі

Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які пред'являють позов на захист прав та інтересів позивача (статті 3, 45 ЦПК України). Стаття 119 ЦПК України зобов'язує особу, яка пред'являє позов у справі, зазначити в позовній заяві до суду точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також викласти обставини, що обґрунтовують вимогу позивача, тобто що право вимоги належить особі, яка вказана позивачем, а обов'язок покладений на особу, зазначену в заяві відповідачем.

Суд, розглядаючи справу, має вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, що вони є тією заінтересованою стороною, про яку йдеться у ч.1 ст.33 ЦПК України. І якщо буде встановлено, що у справі бере участь неналежна сторона, то суд, не припиняючи справи, може допустити заміну первісного неналежного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Якщо позивач не дав згоди на заміну неналежного відповідача, то належний відповідач залучається судом до участі у справі як співвідповідач.

У разі заміни неналежного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача, справа за клопотанням нового відповідача (належного) або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Відповідь про те, хто є належним відповідачем, буде надана судом у його рішенні. Вимога позивача буде присуджена з одного з відповідачів, щодо другого відповідача у вимозі буде відмовлено.

Заміна неналежного відповідача належним можлива у суді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу [20, с.165-166].

У теорії цивільного процесу було порушено питання про те, що повинна бути згода відповідача на його заміну іншим відповідачем і що цим положенням необхідно доповнити відповідну норму ЦПК. Це дасть можливість відповідачеві, який не визнає себе зобов'язаним перед позивачем, вимагати розгляду справи по суті і винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову до нього з метою його реабілітації замість заміни іншим відповідачем.

Реалізація цієї пропозиції призвела б до ускладнення цивільного процесу в справі і за суттю є непотрібною. Реабілітуючим може бути не лише рішення суду про відмову в позові до відповідача, а вже сама ухвала суду про заміну відповідача (що передбачається ЦПК України), у мотивувальній частині якої зазначаються підстави заміни: відповідач неналежний, не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом.

Звернення особи до суду за захистом своїх інтересів іноді буває помилковим. Громадянин, неправильно вважаючи, що певні права належать саме йому, пред'являє позов про їх захист. Насправді вони належать іншому суб'єкту. Тим самим він ставить себе в положення неналежного позивача. Особа, до якої необґрунтовано пред'явлений позов, опиняється в процесі неналежним відповідачем.

При визначенні того, чи є сторона належною або неналежною, вирішальне значення має належність спірних прав і обов'язків. Належна сторона - володар або спірних прав, або спірних обов'язків.

Неналежною є та сторона, відносно якої судом встановлено, що вона не володіє спірними правами або спірними обов'язками.

Разом з тим неналежні сторони - повноправні суб'єкти цивільного процесуального права. Їх правове положення не відрізняється від правового положення належних сторін.

Об'єм процесуальних прав і обов'язків і тих і інших, по суті, однаковий. За значенням процесуального закону неналежна сторона - особа, юридично зацікавлена в результаті справи. Тому їй не можна відмовити в прийомі позовної заяви або припинити провадження по справі з тієї ж причини. Суд зобов'язаний розглянути цивільну справу по суті і дати в своєму рішенні відповідь на всі матеріально-правові питання.

Згідно ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Проте як особа, яка бере участь в справі, відповідач має право висловити свою думку щодо заміни.

При відмові неналежного позивача вибути з процесу і намірі належного позивача вступити в процес належний позивач може брати участь в справі шляхом пред'явлення самостійного позову.

При заміні неналежна сторона усувається з процесу, а справа розглядається з участю належної сторони. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Якщо ж заміна стає неможливою, процес продовжується з участю неналежної сторони, але суд своїм рішенням відмовляє в захисті її інтересів [16, с.54-55].

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин (ст.37 ЦПК України) майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом таких правовідносин; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи та ін.

Цивільне процесуальне правонаступництво відрізняється від заміни неналежної сторони за процесуально-правовими наслідками. При заміні сторони дії неналежної сторони для належної не викликають ніяких правових наслідків.

При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов'язковими для наступника. При правонаступництві процес продовжується, при заміні - процес починається спочатку.

Процесуальне правонаступництво можливе у всіх стадіях процесу, заміна сторін - лише у суді першої інстанції до ухвалення судом рішення у справі. Для настання процесуального правонаступництва наступник повинен довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб'єкта, якого він замінює. Доказом цього може бути документ про право спадкоємства, договір про уступку прав тощо.

У випадках настання процесуального правонаступництва у разі смерті громадянина або припинення існування юридичної особи, яка була стороною у справі, суд повинен зупинити провадження у справі (ст.201 ЦПК України), в інших випадках і для інших суб'єктів може виникнути тільки потреба відкласти розгляд справи.

Процесуальні правонаступники набувають усіх нездійснених і нереалізованих прав попередника на час вступу до справи і, виходячи з дії принципу диспозитивності, можуть вільно ними розпоряджатися. Усі дії, вчинені у цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч.2 ст.37 ЦПК України).

Від процесуального правонаступництва сторін і третіх осіб та заміни неналежних сторін належними необхідно відрізняти заміну інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: тих, що діють на захист прав інших осіб, а також експертів і перекладачів. Така заміна не має ознак правонаступництва і заміни неналежної сторони та не викликає властивих йому процесуально-правових наслідків [23, с.209-210].

Процесуальна співучасть - це участь в одному і тому ж процесі кількох позивачів або кількох відповідачів, права, вимоги та обов'язки яких не виключають одне одного.

Необхідна (обов'язкова) співучасть має місце у випадку, коли характер спірних матеріальних правовідносин не дозволяє вирішити питання щодо прав чи обов'язків одного з учасників процесу без залучення до процесу інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин. Підставою даного виду співучасті є загальне право та загальний обов'язок. Наприклад, вимога про виселення з квартири не може бути вирішена без залучення всіх повнолітніх членів сім'ї.

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, у разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. У зв'язку з цим у судовій практиці виникає питання щодо неналежної сторони в цивільній справі.

Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову. Якщо при розгляді цивільної справи суд встановить, що будь-яка сторона є неналежною, виникає необхідність заміни цієї сторони. Стаття 105 ЦП К передбачає, що умовою такої заміни є згода позивача, що цілком обґрунтовано, оскільки ініціатором процесу є позивач і справа порушена в його інтересах.

Відповідно до ст.105 ЦПК після заміни неналежної сторони розгляд справи починається заново, тому що стороні, яка вступила у справу, необхідно ознайомитися з матеріалами справи, зі своїми процесуальними правами та обов'язками, брати участь у дослідженні доказів.

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, являє собою зміну суб'єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво - це заміна відповідної сторони, коли її матеріальні права і обов'язки в спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб у випадку її вибуття з цивільної справи.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Заміна суб'єктів матеріальних правовідносин можлива внаслідок смерті громадянина, який був суб'єктом правовідносин; ліквідації юридичної особи; уступки права чи взяття на себе обов'язку іншої особи. Новий суб'єкт права або обов'язку може прийняти права та обов'язки свого правонаступника цілком або частково.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження. Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу й у будь-якому виді провадження.

Висновки

Порушення цивільних справ проходить у випадку виникнення спорів між громадянами, організаціями та різними юридичними особами.

Разом з тим, крім безпосередньо сторін, що сперечаються у суді, які беруть участь в процесі, як носії суб'єктивних прав та обов'язків, в ньому беруть участь і інші особи, які не мають юридичної зацікавленості у результаті справи.

У відповідності до ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі відносяться: сторони, треті особи, прокурор, органи державного управління інші кооперативні організації, їх об'єднання чи окремі громадяни у випадках, коли вони по закону вони можуть звертатись в суд за захистом прав та інтересів третіх осіб, а також заявники та зацікавлені особи, органи державного управління, державні організації кооперативи, по справам окремого провадження.

Майже в кожній цивільній справі перед суддями постають люди з протилежними інтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені - називається позивачем, а його опонент - відповідачем. Це є сторони цивільного процесу.

В справах окремого провадження сторін немає. В суд з'являється громадянин чи представник юридичної особи, яких закон називає заявниками.

Від інших осіб, які беруть участь в справі, сторони відрізняються тим, що процес ведеться від їх імені в захист їх суб'єктивних прав і інтересів, на сторони поширюються в повній мірі законна сила судового рішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієї з сторін його місце займає правонаступник (так, буває, як правило, коли позивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по справі), сторони мають права по розпорядженню об'єктом процесу.

Позивач вправі змінити підстави чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою.

Всі ці дії знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Ведення процесу від свого імені і в захист суб'єктивних прав та інтересів, поширення на учасників процесу сили судових рішень, несення судових витрат характерне також для “скаржників” і заявників з непозовних справ.

Відмінність складається в тому, що у справах окремого провадження, за загальним правилом захищається не суб'єктивне право, а законний інтерес.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-1996.-№30.- ст.141.

2. Кодекс законів про працю. Офіційне видання. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2013. - 244 с.

3. Сімейний кодекс України. Офіційне видання. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2013. - 132 с.

4. Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003 р. №435-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №40-44. - ст.356.

5. Цивільний процесуальний кодекс України. Від 18 березня 2004р. №1618-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2004. - №40-41, 42. - ст.492.

6. Закон України. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Від 23 грудня 1997р. №776/97-ВР. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1998. - №20. - ст.99.

7. Закон України. Про місцеве самоврядування в Україні. Від 21 травня 1997р. №280/97-ВР. З подальшими мінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -1997. - №24. - ст.170.

8. Закон України. Про охорону навколишнього природного середовища. Від 25 червня 1991 р. №1264-XII. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - №41. - ст.546.

9. Закон України. Про прокуратуру. Від 05.11.1991 р. №1789-XII. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1991. - №53. - ст.793.

10. Закон України. Про захист прав споживачів. Від 12 травня 1991р. №1023-XII. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-1991.-№30.- ст.379.

11. Бичкова С.С. Особи, які беруть участь у справах позовного провадження: склад і класифікація / С.С. Бичкова // Юридична наука. - 2012. - №3. - С.33-41.

12. Бичкова С.С. Участь у справах наказного провадження органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб / С.С. Бичкова // Правове регулювання економіки: зб. наук. праць / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана»; відп. ред. В.Ф. Опришко. - 2008. - №8. - С.43-51.

13. Васильєв С.В. Цивільний процес. - X.: Одіссей, 2008. - 480 с.

14. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Науч-практ. комментарий. / Ю.С. Червоный, Г.С. Волосатый, В.О. Ермолаева и др. - X.: Одиссей, 2007.

15. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково - практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: Істина, 2006. - 944 с.

16. Кузьменко С. Гражданский процесс в вопросах и ответах. - Донецк, 2008. - 134 с.

17. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я.Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - Т.1 - 360 с.

18. Фурса С., Щербак С., Євтушенко О. Цивільний процес України: проблеми і перспективи. Науково - практичний посібник. - К.: Видавництво Фурса С.Я., КНТ, 2006. - 448 с.

19. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг.ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - 274 с.

20. Цивільне процесуальне право України: Підручник / Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І. та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2009 - 760 с.

21. Цивільний процес України: Підручник. / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2007.

22. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 172 с.

23. Цивільний процес України: академічний курс: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]; [за ред. С.Я. Фурси]. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. - 848 с.

24. Цивільний процес України: Підручник / за ред.. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. - К.: Істина, 2011. - 536 с.

25. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України. - К.: Центр навчальної літератури. - 2004. - 308 с.

26. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс; Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 624 с.

27. Штефан М.Й. Цивільний процес. - К., 2008.- 624 с.

Размещено на Allbest.ru