Розрахунки в цивільному праві України

Положення щодо відповідальності банків при здійсненні переказу передбачені ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Для того щоб з'ясувати стан виконання доручення та виявити можливе порушення, клієнт має право на отримання відповідної інформації.

Також, відповідно до ст. 32 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк ініціатора зобов'язаний на вимогу ініціатора письмово повідомити про стан виконання його доручення, що міститься у відповідному документі на переказ.

Слід зазначити, що в разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного одержувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу одержувачу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного одержувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання останнім переказу еквівалентної суми грошей в цей банк протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється НБУ.

У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав гроші з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі відсоткової ставки, що встановлена цим банком. [17]

Отже, можна зробити висновок, що основним видом безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень. В свою чергу, платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника, сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжних доручень передбачені главою 74 параграфом 2, а також низкою НПА.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України. Але, в деяких випадках на практиці можуть виникнути відносини, пов'язані з переказом грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка в цьому банку. Так, банк може прийняти від фізичної особи грошові кошти готівкою та на підставі платіжного доручення перерахувати їх на рахунок отримувача.

Основні умови виконання банком платіжного доручення містяться в ст. 1090 ЦК України, відповідно до якої зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

За здійснення операції з виконання платіжного доручення клієнта відповідає банк. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до правил, встановлених главою 51 ЦКУ, тобто на загальних підставах цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи положення статей 528 та 618 ЦК України, банк платника відповідає перед своїм клієнтом і в тому випадку, якщо платіжне доручення не виконано з вини виконуючого банку, який залучений до здійснення розрахунків. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

розрахунок цивільний право

3.2 Акредитивна форма розрахунків

Акредитив - це форма розрахунків, один із видів банківського рахунку, за яким здійснюються безготівкові розрахунки.[18]

Незважаючи на досить складну в конструктивному відношенні процедуру здійснення безготівкових розрахунків за допомогою акредитива, запровадження цієї форми розрахунків є таким, що максимально сприяє належному виконанню грошового зобов'язання.

Переш ніж, перейти до детального розгляду даного питання, слід розібрати суб'єктний склад розрахункових відносин за акредитивом, який в свою чергу містить чотирьох зобов'язальних учасників: [7]

- платника (заявника або акредитодавця);

- банку-емітента;

- виконуючого банку;

- бенефіціара (одержувача коштів).

Мета розрахункової операції та кількісний склад її учасників впливають на зміст та правову природу правочину, що забезпечує правове регулювання відносин при здійсненні акредитивної форми розрахунків.

Акредитив розглядається, як зобов'язання банку-емітента (банк, який відкрив акредитив), що виникло на підставі доручення клієнта-платника, провести платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара (особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив). При цьому банк-емітент може доручити проведення відповідного платежу іншому (виконуючому) банку.[18]

Акредитив є досить складним розрахунковим платіжним інструментом. Співвідношення правової природи акредитива та договору відображено в Уніфікованих правилах та звичаях для документарних акредитивів. Акредитив визначається як будь-який правочин, як би він не був названий або позначений, згідно з яким банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені повинен:[18]

- провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром;

- уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти);

- уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Досить важливим принципом виконання акредитива є його незалежність від основного договору. Акредитив за своєю природою являє правочин, відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть, якщо в акредитиві є будь-які посилання на такий контракт.

З огляду на зазначений принцип необхідно констатувати, що грошове зобов'язання платника за основним договором також не можна ототожнювати з грошовим зобов'язанням банку-емітента перед платником, яке виникає з правочину щодо відкриття та виконання акредитиву.[16]

Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й сплатила тратти або негоціює або повністю виконує будь-які інші зобов'язання по акредитиву, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром. На бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини між банками або між заявником і банком-емітентом.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22, акредитив визначається як договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.[11]

Акредитив з точки зору банківського операційного інструментарію також може розглядатися як засіб проведення безготівкових розрахунків шляхом здійснення платежу, спрямованого на погашення грошового зобов'язання. Юридичний зміст і сутність поняття відповідного засобу можуть бути розкриті через аналіз системи взаємопов'язаних цивільних правочинів, що вчиняються суб'єктами розрахункових відносин.

Для акредитива характерною є природа подвійного зобов'язання банку-емітента. З одного боку, банк-емітент на підставі договору банківського рахунка приймає на себе зобов'язання щодо виконання доручення клієнта відкрити акредитив перед платником грошових коштів, а з іншого - впровадження дій, спрямованих на виконання платежу за акредитивом, породжують грошове зобов'язання банку-емітента перед одержувачем.[18]

Обравши акредитивну форму розрахунків, сторони основного договору повинні узгодити такі умови здійснення платежу: [7]

- строк дії та порядок розрахунків за акредитивом;

- найменування банку-емітента;

- вид акредитива та особливості його виконання;

- спосіб повідомлення одержувача коштів про відкриття акредитива;

- перелік документів, що надає одержувач коштів у банк для списання грошової суми акредитива;

- строк надання документів після відвантаження товару, надання послуг або виконання робіт;

- вимоги до оформлення документів, що надає одержувач коштів.

Зазначені умови є необхідними, оскільки вони відображаються у заяві платника, що адресується банку-емітенту для відкриття акредитива.

Заява про відкриття акредитива складається за формою, що міститься у додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Акредитив вважається відкритим лише після того, як буде здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття та умови акредитива. При цьому дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою, і дата повідомлення бенефіціара мають збігатися.

Банк-емітент, згідно ч.2 ст. 1093 ЦКУ може відкривати такі види акредитивів:

- покритий - акредитив, для здійснення платежів, за якими завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на спеціальному аналітичному рахунку, який має назву «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

- непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.[7]

Також, акредитив може бути відкличним або безвідкличнім. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то він вважається безвідкличним. Згідно із ст. 1094 ЦК відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів.[7]

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В свою чергу, статтею 8 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів передбачено, що відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. Проте банк-емітент зобов'язаний:

- надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу по пред'явленню, акцепті або негоціації по відкличному акредитиву, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, проведеш цим банком до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;

- надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу з розстроченням по відкличному акредитиву, якщо цей банк до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива.[18]

Слід зазначити, що безвідкличний акредитив не може бути анульований або змінений без згоди одержувача грошових коштів. Для бенефіціара безвідкличний акредитив є найбільш гарантованим платіжним інструментом, який забезпечує платіж за поставлені ним товари або надані послуги.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті безвідкличний акредитив - це тверде (гарантоване) зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеного в акредитиві, або, банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував (повідомив) йому ці зміни.

Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється. Також бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива.[11]

Оскільки акредитив є зобов'язанням, спрямованим на проведення платежів, то відтак умови акредитива є умовами виконання цього грошового зобов'язання. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. При цьому банки повинні дотримуватися принципу дотримання суворої відповідності документів. Банки зобов'язані перевіряти всі, передбачені акредитивом, документи з розумною старанністю, з тим щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов'язковими , і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкривається, і заява повертається заявнику без виконання.[11]

Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник акредитива подає його окремим додатком, кількість примірників якого має відповідати кількості примірників заяви. Оригінал цього додатка підписується уповноваженими особами та скріплюється відбитком печатки заявника акредитива.

Відповідність передбачених документів за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів. Документи, не передбачені в акредитиві, не перевіряються банками. Одержавши такі документи, вони повертають їх особі, що надала такі документи, або передаватимуть їх, не беручи на себе відповідальності. Виконуючий банк має розумний строк, що не перевищує 7 банківських днів з наступного дня після прийняття документів, для перевірки документів і ухвалення рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, що надала документи. [21]

Якщо акредитив передбачає умови без зазначення документів, що подаються відповідно до них, банк вважає ці умови не зазначеними і не розглядає їх. У цьому випадку виконання акредитива не провадиться.

Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент з визначенням причин відмови. Відповідно до статті 14 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, одержавши документи, виконуючий банк, що діє від їхнього імені, повинен вирішити виключно на основі самих документів, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива. Якщо документи за зовнішніми ознаками не відповідають строкам та умовам акредитива, виконуючий банк може відмовити у прийнятті цих документів. Якщо виконуючий банк вирішив відмовити у прийнятті документів, він повинен негайно сповістити про це не пізніше, як за сім банківських днів з дня, наступного після прийняття документів. Таке повідомлення надсилається банку, від якого одержані документи, або бенефіціару, якщо документи одержані безпосередньо від нього. У такому повідомленні мають бути зазначені всі розбіжності, через які банк відмовляє в прийнятті документів.[21]

Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування сплачених сум.

Підстави, за яких закривається акредитив, передбачені ст. 1098 ЦКУ. Акредитив закривається у разі:

- спливу строку дії акредитива;

- відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

- повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.[7]

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє в банк-емітент. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті у день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня меморіальним ордером списує кошти з аналітичного рахунка "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує відповідну суму з відповідного позабалансового рахунка, що призначений для обліку акредитивів.[11]

Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника, з якого депонувалися грошові кошти.

В основі розрахункових відносин за акредитивом лежить грошове зобов'язання банку. У деяких випадках невиконання банком доручень клієнта щодо виконання акредитиву може бути кваліфіковане як прострочення виконання грошового зобов'язання, що, як наслідок, тягне за собою застосування спеціальних мір відповідальності, передбачених ст. 1097 ЦКУ. [7]

Специфіка розрахункових відносин при виконанні акредитива може передбачати залучення виконуючого банку. У такому випадку банк-емітент, відповідно до ст. 618 ЦК України, відповідає за порушення зобов'язання залученим ним банком, на який покладено виконання акредитива якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. Так, у разі необґрунтованої відмови у виплаті або неправильної виплати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення виконуючим банком умов акредитива виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом.[7]

При порушенні умов акредитива, як правило, платник звертає свої вимоги до банку-емітента, оскільки вони перебувають в договірних відносинах. Проте ЦК України передбачено, що в разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива відповідальність перед платником може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк.

Отже, можна зробити висновок, що акредитивна форма розрахунків в першу чергу передбачає чотирьох зобов'язальних учасників:

- платника (заявника або акредитодавця);

- банку-емітента;

- виконуючого банку;

- бенефіціара (одержувача коштів).

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) -- заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи -- бенефіціара.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ, акредитив визначається як договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акредитив є досить складним розрахунковим платіжним інструментом, можна сказати, що це комплексний технічно-юридичний засіб здійснення платежу під умовою пред'явлення документів, що складається з системи послідовних взаємопов'язаних самостійних правочинів, вчинення яких передбачає проведення банківських операцій, спрямованих на виконання грошового зобов'язання платника за основним договором на користь бенефіціара (одержувача).

3.3 Особливості розрахунків за інкасовим дорученням. Види інкасо

При розрахунках за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк-емітент вчиняє ряд дій (здійснює банківську операцію з інкасування) з метою одержання від платника платежу та акцепту платежу (згода на оплату або гарантування оплати документів) на користь свого клієнта. [7]

Умови застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. При укладенні договору на виконання розрахунків за інкасовим дорученням сторони можуть передбачити положення, які містяться в Уніфікованих правилах по інкасо, що розроблені Міжнародною торговельною палатою. Інкасову операцію банк здійснює за дорученням та за рахунок клієнта.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті інкасування (інкасо) - це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових або супровідних документів на інших умовах. [11]

Інкасове доручення супроводжується визначеним договором та певним переліком розрахункових документів, що підтверджують, наприклад відвантаження товару, його вартість, документи на виконання робіт або надання послуг, тощо. Банк повинен перевіряти відповідність реквізитів та фактичних даних розрахункових документів з тими, що містяться в інкасовому дорученні.[19]

Якщо виконуючий банк помічає відсутність певного документа або певний документ за зовнішніми ознаками не відповідає інкасовому дорученню, банк відповідно до ч. 1 ст. 1100 ЦК України повинен негайно повідомити про це особу, яка надала інкасове доручення. У разі не усунення зазначених недоліків банк зобов'язаний повернути документи без виконання. [7]

Строк на усунення недоліків може бути передбачений договором, але він не може перевищувати терміну прийняття до виконання відповідного розрахункового документа, який встановлюється банківськими правилами.

За банківськими правилами, розрахунки в порядку інкасо здійснюються на підставі платіжної вимоги-доручення (розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок одержувача), платіжної вимоги (розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунка платника на рахунок одержувача). [19]

Зарубіжні банки на інкасо приймають різні грошові та товарно-розрахункові документи: векселі, чеки, акції, облігації, заставні тощо. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк , тобто виконуючий банк. [2]

Зміст договору доручення на виконання інкасо між банком-емітентом та виконуючим банком є тотожним до дого вору доручення між одержувачем коштів і банком-емітентом на проведення інкасування (за умови, якщо між цими сторонами відсутній договір банківського рахунка). Дія банку щодо ініціювання списання коштів з рахунка платника розглядається як односторонній правочин, а вже здійснення операції з переказу коштів на кореспондентський рахунок банку-емітента відбувається на підставі зазначеного договору. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні (платіжна вимога-доручення), виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення. Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, визначеного у документі. [19]

Платіжна вимога-доручення, що надійшла до банку платника, оплачується платником у порядку акцепту. При згоді повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник оформлює її підписами осіб, що уповноважені розпоряджатися рахунком і відбитком печатки на всіх примірниках, які передає до обслуговуючого банка.[19]

Банківськими правилами передбачена часткова оплата платіжних вимог. Факт списання банком коштів з рахунку клієнта та їх зарахування на рахунок оформляється меморіальним ордером. Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника. Меморіальний ордер засвідчується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку. Меморіальний ордер, що оформлений для перерахування коштів на рахунки клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках, засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку або підписами уповноважених згідно з внутрішніми нормативними документами банку осіб.[2] В інкасовому дорученні може бути передбачена умова щодо прийняття часткових платежів за наявності спеціального дозволу одержувача. Якщо такий дозвіл відсутній, то відповідно до ст. 529 ЦК України, одержувач може не приймати від платника виконання його зобов'язання частинами.[19]

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому кошти як оплату банківських послуг та провести відшкодування витрат та (або) видатків, що були ним понесені при здійсненні відповідної операції.[19]

Обов'язком банків (виконуючого банку та банку-емітента) є інформування одержувача коштів про хід виконання інкасового доручення. Це, з одного боку, зумовлено тим, що банки є представниками одержувача, а з іншого - для одержувача важливо знати чи погашене платником грошове зобов'язання.

Адже в даному випадку не застосовується загальна норма ст. 532 ЦК України щодо місця виконання грошового зобов'язання, яка передбачає, що таким місцем є місцезнаходження кредитора. При розрахунках за інкасовими дорученнями сутність правовідносин передбачає, що місцем погашення грошового зобов'язання є місцезнаходження представника одержувача, тобто виконуючого банку або банку-емітента (якщо він самостійно виконує функції виконуючого банку).[7]

Таким чином, з моменту списання суми боргу за поставлений товар надані послуги або виконані роботи з рахунка платника погашається його грошове зобов'язання перед одержувачем платежу. Якщо платіж та акцепт не були отримані у строк, передбачений договором, платник вважається таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, згідно ст. 612 ЦКУ. [7]

При цьому виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановлений, - у розумний строк, виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

Послуги банку щодо проведення розрахунків за допомогою інкасо є відплатними, розмір яких залежить від виду операції.

На практиці розрізняють декілька видів інкасових операцій, а саме:[19]

- просте (чисте) інкасо - операція, відповідно до якої банк зобов'язується отримати гроші від третьої особи на підставі платіжної вимоги, яка не супроводжується комерційними документами;

- документарне (комерційне) інкасо - операція, відповідно до якої банк зобов'язується пред'явити третій особі отримані від свого клієнта документи, як правило, товаророзпорядчі, і видати їх цій особі тільки проти платежу або проти акцепту платежу.

У разі коли інкасове доручення містить у собі вказівку, що винагорода банку-емітента за здійснення операцій з інкасо повинна бути віднесена на рахунок платника, а платник відмовляється їх сплатити, виконуючий банк може передати документи проти платежу або акцепту без інкасування відповідної суми винагороди, якщо тільки інкасове доручення прямо не передбачає, що відмова від права на таку винагороду не може мати місця.[19]

Якщо в оплаті суми винагороди по інкасо відмовлено, виконуючий банк зобов'язаний інформувати відповідно банк-емітент. У такому випадку суму винагороди банк-емітент може віднести на рахунок клієнта і відповідно до договору банківського рахунка одержати із суми виручки, яку отримав останній по завершенні інкасових розрахунків.

Отже, можна зробити висновок, що у разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу або акцепту платежу. В свою чергу, банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк, тобто виконуючий банк.

Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Важливу роль відіграє сам процес виконання інкасового доручення, так у разі відсутності будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта, а у разі неусунення зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для оформлення інкасової операції, а документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Якщо ж документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, визначеного у документі.

Одержані інкасовані суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат або видатків.

Також, якщо платіж або акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановлений, -- в розумний строк виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

3.4 Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

До системи платіжних засобів, що використовуються у безготівкових розрахунках, належить чек. Відповідно до ст. 1102 ЦКУ розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку -чекодавця банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві - чекодержателю.[7]

Незважаючи на поширення в сучасних умовах торговельного обороту застосування платіжних карток, чеки відіграють значну економічну роль у зменшенні кількості необхідних для обігу готівкових грошових коштів.

Так, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках юридичних та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.[11]

Законодавством України чек не визнається цінним папером, чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів.[20]

Утім, законодавством окремо не передбачено укладення спеціального договору, який міг би регулювати безготівкові розрахункові відносини за допомогою чека. Дійсність чека як документа не може залежати від наявності чи відсутності чекового договору.[20]

Банківськими правилами передбачена заборона юридичним особам здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу із суми чека готівкою. Проте фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою, але не більш як 20 відсотків від суми цього чека.[14]

Розрахункові правовідносини з використанням чеків мають свої конструктивні особливості.

Так, наприклад, платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Прийняття банком на себе зобов'язання по оплаті чека може виникати на підставі договору банківського рахунка або відповідно до чекового договору (договору на обслуговування розрахункових чеків), який доповнює відносини між банком та клієнтом щодо застосування чеків при здійсненні розрахунків.[3]

Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). [11]

Строк дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - 3 місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Зауважимо, що розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Відносини між чекодавцем та чекодержателем регулюються відповідним цивільно-правовим договором, наприклад, купівлі-продажу, підряду тощо.

При цьому чек є самостійним зобов'язанням, незалежним від основного. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий, а грошове зобов'язання продовжується до моменту оплати чека платником. [21]

Порядок та умови використання чеків встановлюються:

- ЦКУ;

- ЗУ: "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні";

- Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою та додатком 8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Чек, в якому відсутній будь-який з реквізитів або до якого внесені виправлення, замість підпису використовується факсиміле, є недійсним. [20]

Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами, а розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, за зразком, затвердженим Національним банком.

Розрахункові чеки, в свою чергу брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів, а розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, їх облік банки ведуть окремо від чекових книжок. Слід зазначити, що розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Банком-платником оплачується чек за рахунок грошових коштів чекодавця. Кошти, за рахунок яких проводяться платежі, можуть знаходитися на рахунку чекодавця, з якого списуються банком при оплаті по чеку.[14]

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків у банку-емітенті. [11]

Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок "Розрахунки чеками", в свою чергу, фізична особа може подавати заяву про перерахування коштів за відповідною формою на перерахування коштів з її рахунка або вносити суму готівкою.

Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банківськими правилами.

Відповідно до положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів.

Платник за чеком повинен пересвідчитись усіма можливими способами в справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.[11]

Так, приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари чи виконані роботи, надані послуги, чекодержатель, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, перевіряє:

- відповідність його встановленому зразку;

- правильність заповнення;

- відсутність виправлень;

- відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;

- строк дії;

- достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;

- наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця (прізвища, ім'я, по батькові - фізичної особи, даних документа, що засвідчує цю особу).

Після цього чекодержатель встановлює особу пред'явника розрахункового чека за документом, що її посвідчує. Після зазначеної перевірки чекодержатель відриває розрахунковий чек від корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штемпель і підписує цей чек, а також робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Цей процес є важливим, тому що розрахунковий чек, оформлений з порушенням вимог банківських правил, до оплати не приймається. Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити заповнення реквізитів реєстру чеків згідно з вимогами, встановленими банківськими правилами, та своєчасність пред'явлення їх до оплати.[10]

Крім того, збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця - залежно від того, з чиєї вини вони були завдані. Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розрахункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя.

Оформлення чека проводиться на спеціальному бланку, так як це є одним із засобів захисту від оплати підробного чека. Бланк з чекової книжки є свідченням того, що чекодавець дійсно має поточний рахунок у відповідному банку. Зробивши перевірку чеків на їх відповідність нормативним актам НБУ, банк-платник на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з рахунка чекодавця та перераховує їх на рахунок чекодержателя.

Банк-платник, в свою чергу може відмовитися від оплати розрахункового чека, якщо:

- чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог цього розділу або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;

- чек виписаний чекодавцем на суму, більшу за заброньовану на аналітичному рахунку "Розрахунки чеками".

У разі відмови за цих причин оплатити розрахунковий чек банк-платник викреслює цей чек з реєстру чеків. Одночасно банк-платник повідомляє електронною поштою банк чекодержателя про причини не оплати розрахункового чека. [13]

Банк чекодержателя, отримавши розрахунковий чек і повідомлення про причини не оплати цього чека, списує суму реєстру чеків з відповідного позабалансового рахунка та повертає розрахунковий чек чекодержателю із зазначенням причин його не оплати. Чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта. Відповідно, наслідки несплати чека передбачені ст. 1106 ЦК України. Так, у разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду, також чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів.

Таким чином, можна зробити висновок, що розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку - чекодавця, банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві - чекодержателю. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках юридичних та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги, тощо.

Також, платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається, а видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.[20]

Порядок та умови використання чеків встановлюються цим ЦКУ та банківськими правилами. В свою чергу, чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Якщо в ньому відсутній будь-який із реквізитів або були внесені виправлення, то такий чек є недійсним. Щодо оплати чека, то чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця, а порядок та умови бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків встановлюються банківськими правилами.

Надважливо, щоб платник за чеком пересвідчився усіма можливими способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою.[20]

Крім того, збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця -- залежно від того, з чиєї вини вони були завдані. У разі не сплати чека, чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта.

Також, у разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду та має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів.



Висновки

Отже, можна зробити висновок, що розрахунком визнається дія, спрямована на погашення грошового зобов'язання або публічно-правового обов'язку платежем, тобто виконанням. Таким, чином, розрахункові відносини за своїм характером є відносинами, що витікають із зобов'язання. Саме це підтверджується розміщенням Глави 74 ЦКУ, що регулює розрахунки, форми та підстави їх здійснення, в книзі« Зобов'язальне право». Головною складовою платіжного обігу є готівковий та безготівковий обіг грошових коштів. Вибір відповідної форми розрахунків обумовлюється як волевиявленням сторін, учасників відповідних правовідносин, так і приписами закону і залежить від ряду чинників.

Не менш важливу роль відіграє договір факторингу, який належить до цивільно-правових договорів та невід'ємно пов'язаний з розрахунковими відносинами, оскільки в цьому договорі фінансування здійснюється із залученням механізму передачі права вимоги кредитора, до цих відносин можуть застосовуватися норми глави 47 ЦК, що містять загальні положення про заміну кредитора. Таким чином, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Основним видом безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника, сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) -- заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи -- бенефіціара. Акредитив є досить складним розрахунковим платіжним інструментом, можна сказати, що це комплексний технічно-юридичний засіб здійснення платежу під умовою пред'явлення документів, що складається з системи послідовних взаємопов'язаних самостійних правочинів, вчинення яких передбачає проведення банківських операцій, спрямованих на виконання грошового зобов'язання платника за основним договором на користь одержувача.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу або акцепту платежу. В свою чергу, банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк, тобто виконуючий банк.

До системи платіжних засобів, що використовуються у безготівкових розрахунках, належить чек. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку -чекодавця банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві - чекодержателю. Незважаючи на поширення в сучасних умовах торговельного обороту застосування платіжних карток, чеки відіграють значну економічну роль у зменшенні кількості необхідних для обігу готівкових грошових коштів.

Таким чином, розрахунки будь-якими платіжними засобами, передбаченими банківськими правилами, є правочинами, а відтак передбачають встановлення, припинення або зміну цивільних прав і обов'язків. Зазначимо, що розрахунки завжди були і будуть предметом посиленої уваги з боку науковців, практиків-фахівців, оскільки вони є фундаментальною складовою та двигуном економіки держави.



Список використаних джерел

1. Про міжнародний факторинг:[Електронний ресурс]:Конвенція УНІДРУА від 28 травня 1988 року. - Режим доступу: http:// zakon2. rada. gov. ua.

2. Міжнародні правила по інкасо від 1 січня 1996 року. - Режим доступу: http:// zakon2. rada. gov. ua.

3. Про банки і банківську діяльність:[ Електроний ресурс]: Закон України від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ; - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

4. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі :[ Електроний ресурс]: Закон України від 6 липня 1995 року №265/95 - ВР; - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

5. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні:[ Електроний ресурс]: Закон України від 5 квітня 2001 року №2346 -ІІІ; - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

6. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: [Електроний ресурс]: Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР; - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV: - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

8. Про затвердження Правил Національної системи масових електронних платежів: [ Електронний ресурс]: Постанова НБУ від 05.04.2001 року - Режим доступу: http:// zakon4. rada. gov. ua.

9. Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні: [Електронний ресурс]: Постанова НБУ від 15.12.2004 року - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

10. Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів: [Електронний ресурс]: Постанова НБУ від 30.04.2010 року -Режим доступу: http:// zakon. nau. ua.

11. Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті:[Електронний ресурс]: Інструкція, затверджена Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004 року - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

12. Про касові операції в банках України:[Електроний ресурс]: Інструкція, затверджена Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

13. Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті:[Електронний ресурс]: Інструкція, застверджена Постановою Правління НБУ №320 від 16.08.2004 року - Режим доступу: http:// zakon. rada. gov. ua.

14. Договір банківського рахунку. - Режим доступу: Pidruchniki.website. Бібліотека Українських підручників, 2010-2014.

15. Платіжне доручення. - Режим доступу: http://uristinfo.net/

16. Розрахунки в цивільному праві. - Режим доступу: http://ua.referat.com.

17. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. - Режим доступу: 2010 - Komentar -platizhni doruchen.html.

18. Розрахунки за акредитивом. - Режим доступу: http://ua.referat.com.

19. Розрахунки за інкасо. - Режим доступу: Pidruchniki.website. Бібліотека Українських підручників, 2010-2014.

20. Розрахунки із застосуванням чеків. - Режим доступу: Pidruchniki.com/pravo/tsivilne-pravo-ukrayin.

21. Розрахунки як особливі банківські правочини. - Режим доступу: Pidruchniki.website. Бібліотека Українських підручників, 2010-2014.

22. Факторинг і цесія: Порівняльна характеристика. - Режим доступу: http:// lektsiopedia.org/ukr.lek.-7598 html.

23. Форми розрахунків. - Режим доступу: Pidruchniki.website. Бібліотека Українських підручників, 2010-2014.

24. Характеристика договору факторингу. - Режим доступу: http:// legalweekly.com.ua.

25. Цесія. - Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/ Цесія.

26. Цесія та факторинг. - Режим доступу: http://gaponenko-partners.com/ua/.

Размещено на Allbest.ru

...