Аудіовізуальні документи в державних архівах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

УДК 930.25 (477) “1930/2007”

Аудіовізуальні документи в державних архівах України: організація доступу та використання інформації, що міститься в них (19302007 рр.)

Спеціальність 27.00.02 - документознавство, архівознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ємельянова Тетяна Олександрівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства Державного комітету архівів України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

ХРИСТОВА Наталія Миколаївна,

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв,

професор кафедри документальних комунікацій

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ЩЕРБАК Микола Григорович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри архівознавства

та спеціальних галузей історичної науки

кандидат історичних наук, доцент

БЕЗДРАБКО Валентина Василівна,

Київський національний університет культури і мистецтв,

завідувач кафедри документознавства та інформаційної діяльності

Захист відбудеться 14 квітня 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м.Київ, вул. Солом'янська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в Державній науковій архівній бібліотеці за адресою: 03110, м.Київ, вул. Солом'янська, 24

Автореферат розіслано “ ” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук С.Л. Зворський

аудіовізуальний архів нормативний

АНОТАЦІЯ

Ємельянова Т.О. Аудіовізуальні документи в державних архівах України: організація доступу та використання інформації, що міститься в них (19302007 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 27.00.02 - документознавство, архівознавство. - Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. - Київ, 2010.

Дисертація є першим в українському архівознавстві дослідженням, у якому на підставі виявлених та опрацьованих джерел комплексно досліджений склад і зміст аудіовізуальних документів, що зберігаються в державних архівах України, їх інформаційний потенціал, правові та науково-методичні засади організації доступу до них та використання документної інформації. Визначені та охарактеризовані основні форми використання аудіовізуальної документної інформації. Доведена необхідність та можливості застосування сучасних технологій у використанні інформації цих видів архівних документів. Сформульовані пропозиції стосовно подальшого удосконалення роботи державних архівів України щодо задоволення зростаючих потреб суспільства в ретроспективній аудіовізуальній інформації.

Ключові слова: аудіовізуальні документи, кінодокумент, фотодокумент, фонодокумент, відеодокумент, державні архіви, ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, довідковий апарат, користування аудіовізуальними документами, форми використання інформації аудіовізуальних документів.

АННОТАЦИЯ

Емельянова Т. А. Аудиовизуальные документы в государственных архивах Украины: организация доступа и использование информации, содержащейся в них (19302007 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 27.00.02 - документоведение, архивоведение. - Украинский научно-исследовательский институт архивного дела и документоведения. - Киев, 2010.

Диссертация является первой в украинском архивоведении работой, где на основе источниковой базы комплексно исследованы состав и содержание аудиовизуальных документов (далее - АВД), хранящихся в государственных архивах Украины, их информационный потенциал.

Проанализированы базовые понятия исследования: “аудиовизуальные документы”, “доступ к архивным документам”, “пользователь архивными документами”, “использование архивной информации”.

Проведена классификация АВД, раскрыты их общие и специфические черты как источников информации.

Определены современные методы изучения АВД с целью выяснения достоверности и полноты информации этих видов документов.

На основе анализа законодательных и нормативных актов, методических разработок по исследуемой проблеме определено, что организация правового и интеллектуального доступа к архивной информации соответствует общепринятым тенденциям. Отмечено, что в правовом регулировании информационной сферы в Украине существуют проблемы, связанные с несогласованностью отдельных норм правовых актов, решение которых возможно путем внесения изменений и дополнений в отдельные их статьи.

Обобщен опыт государственных архивов Украины в вопросах использования информации аудиовизуальных документов. Определены и охарактеризованы основные формы использования аудиовизуальной документной информации: организация пользования аудиовизуальными документами в читальных залах архивов, публикация информации аудиовизуальных документов, экспонирование их оригиналов или копий на выставках. Обоснованы необходимость и возможности применения современных технологий в использовании информации этих видов архивных документов. Предложены эффективные пути для дальнейшего совершенствования работы государственных архивов Украины по удовлетворению увеличивающихся потребностей общества в ретроспективной аудиовизуальной информации.

Ключевые слова: аудиовизуальные документы, кинодокумент, фотодокумент, фонодокумент, видеодокумент, государственные архивы, ЦГКФФА Украины им. Г.С. Пшеничного, справочный аппарат, пользование аудиовизуальными документами, формы использования информации аудиовизуальных документов.

ANNOTATION

Yemelyanova T.O Audiovisual documents in the State archives of Ukraine: organization of access and using of information that documents contain (1930-2007). Manuscript.

Thesis is presented for academic degree of Candidate of historical science (speciality - 27.00.02 - Documentation and Archival Studies. - Ukrainian Research Institute of Archival Affairs and Record Keeping. - Kyiv, 2010.

Thesis is the first research in Ukrainian Archival Studies in which on the basis of found and worked out sources is carried on the complex investigation of a structure and contents of audiovisual documents which are kept in the State archives of Ukraine, its informative potential, legal and scientifically methodical principles of organization of access to them and use of information, the basic forms of using of audiovisual information are described, it is proved a necessity and possibilities of introduction of modern technologies for the using of information of this category of archive documents that will allow to raise this work of State archives on a principle new level; effective ways are offered for the subsequent improvement of work of State archives of Ukraine to satisfy the growing necessities of society in retrospective information.

Keywords: audiovisual documents, filmdocument, photodocument, phonodocument, videodocument, State archives, CDKFFA of Ukraine named after G.S. Pshenychnyi, inquiry apparatus, use of documents, forms of using of information of audiovisual documents.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з прикметних ознак сучасного соціального прогресу є зростання значущості інформації в суспільних відносинах, зокрема, акумульованої в аудіовізуальних документах (далі АВД). Так, за даними ЮНЕСКО, у загальному потоці інформації, що надходить усіма існуючими комунікаційними каналами, частка зображальної, зображально-звукової і звукової інформації становить близько 80 %.

Завдяки широкому розповсюдженню кінофотофоновідеодокументування у всіх сферах людської діяльності АВД стали невід'ємною складовою Національного архівного фонду України (далі - НАФ) і є винятково цінними джерелами з багатьох галузей знань, оскільки містять значний інформаційний потенціал з історії політичного, громадського, економічного та культурного життя українського суспільства.

Актуальність проблеми забезпечення доступу до АВД НАФ та використання інформації, що міститься в них, пов'язана, насамперед, зі зростанням інтересу до ретроспективної документної інформації з боку користувачів, коло яких в останні роки значно розширилося. Крім традиційних категорій, пов'язаних зі ЗМІ, сферою мистецтва, з'явилися представники органів влади та місцевого самоврядування, політичних партій представники бізнесу, дослідники, мета роботи яких зумовлюється приватними інтересами. Отже, забезпечення максимального рівня задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства є на сьогодні одним із головних завдань архівних установ України.

Розуміння сучасного стану організації використання інформації АВД, її традиційних форм та можливостей упровадження інновацій має спиратися на науковий аналіз розвитку цієї сфери в історичному контексті. Це, зокрема, актуалізує теоретичний та практичний досвід, накопичений Центральним державним кінофотофоноархівом України ім. Г.С. Пшеничного (далі - ЦДКФФА ім. Г.С. Пшеничного) та іншими державними архівами України у цьому напрямі діяльності з урахуванням особливостей, що історично склалися в роботі з цими документами.

Актуальність теми пов'язана також із відсутністю в сучасному українському архівознавстві фундаментальних теоретико-методологічних і прикладних досліджень, присвячених питанням використання інформації АВД НАФ. Недостатньо висвітлені у фаховій літературі й практичні аспекти діяльності державних архівів щодо організації користування АВД.

Цілком очевидно, що аналіз теоретичних здобутків та вивчення емпіричного матеріалу у сфері роботи з АВД дозволить виявити тенденції їх подальшого розвитку та отримати нові наукові результати.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планової тематики науково-дослідної та методичної роботи Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (розділ 1.1 “Загальні методологічні та теоретичні дослідження, історія архівної справи”).

Мета дослідження: на основі комплексного аналізу АВД державних архівів України як складової НАФ визначити основні тенденції у процесах доступу, розвитку напрямів та форм використання аудіовізуальної інформації із застосуванням інформаційних технологій.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі завдання дослідження:

здійснити історіографічний аналіз наукових праць та проаналізувати комплекс джерел, пов'язаних з темою дослідження, задля встановлення їх репрезентативності та отримання вірогідних висновків;

розглянути базові поняття дослідження;

дослідити нормативно-правові засади організації доступу до АВД державних архівів України та використання інформації, що міститься в них, упродовж 1930-2007 рр.;

проаналізувати розвиток науково-методичних засад використання інформації АВД НАФ;

визначити особливості організації інтелектуального доступу до АВД державних архівів України;

охарактеризувати інформаційний потенціал АВД, що зберігаються в державних архівах України, та з'ясувати специфіку АВД як джерел інформації;

вивчити основні форми використання ретроспективної інформації АВД;

з'ясувати можливості застосування сучасних інформаційних технологій у використанні інформації АВД;

визначити шляхи подальшого удосконалення роботи державних архівів України у сфері використання інформації АВД.

Хронологічні межі дослідження зумовлені специфікою обраної теми та охоплюють період від 1930 р., коли вперше до складу Єдиного державного архівного фонду були віднесені кіно- і фотодокументи, до відзначення 75-річчя діяльності ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного у 2007 р., який став роком підведення певних підсумків роботи державних архівів з АВД.

Об'єктом дослідження є АВД, що зберігають державні архіви України, як важлива складова НАФ.

Предмет дослідження склали інформаційний потенціал АВД, організація доступу до них та використання їх інформації.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації склали традиційні дослідницькі методи історичний, порівняльний, статистично-аналітичний, моделювання, які дозволили комплексно вивчити предмет та об'єкт дослідження, дослідити розвиток правових та науково-методичних засад, напрямів та форм використання інформації АВД ДАФ та НАФ упродовж 1930-2007 рр. Проблемно-хронологічний метод дозволив виокремити низку проблем, кожна з яких розглядалася в хронологічній послідовності. Використовувалися також методи джерелознавчого дослідження (класифікації та наукової критики історичних джерел), спрямовані на з'ясування комплексу АВД як цілісності, виявлення в ньому взаємопов'язаних видів, їх характеристики та значущості аудіовізуальної архівної інформації.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

вперше комплексно проаналізований склад і зміст АВД, що зберігають державні архіви України;

з'ясована специфіка АВД як джерел інформації;

досліджені правові, науково-методичні засади використання інформації АВД у державних архівах України;

запропоновані шляхи подальшого удосконалення вітчизняної нормативної бази щодо поповнення НАФ АВД та розширення умов доступу до архівної інформації;

визначені особливості організації інтелектуального доступу до аудіовізуальної інформації в державних архівах;

проаналізовано впровадження новітніх інформаційних технологій у сфері забезпечення доступу та використання інформації АВД, окреслені проблеми, що виникають у цьому напрямі роботи державних архівів;

розроблені рекомендації стосовно подальшого удосконалення роботи державних архівів України щодо задоволення потреб суспільства в ретроспективній аудіовізуальній інформації.

Практичне значення наукових результатів. Результати дослідження були використані під час розроблення та впровадження нормативних і методичних документів, що забезпечують організацію процесів використання інформації АВД. Дисертантка брала участь у підготовці Національного стандарту “Відеодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги”, Порядку користування аудіовізуальними документами НАФ (2007), була укладачем Методичних рекомендацій з підготовки до видання анотованих каталогів кінодокументів (2007). Матеріали дисертації використовувалися дисертанткою для підготовки нарису “Документознавство аудіовізуальне” для навчального посібника “Спеціальні історичні дисципліни” (К., 2008) та окремих описових статей, опублікованих в “Українській архівній енциклопедії” (К., 2009).

Основні положення дослідження використовувалися під час читання лекцій для студентів Київського національного університету внутрішніх справ, проведення архівної практики студентів Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, а також Київського національного університету культури і мистецтв.

Окремі результати дослідження можуть бути використані під час розроблення навчально-методичних посібників зі спеціального документознавства, допоміжних історичних дисциплін, призначених для викладання їх у фахових вищих навчальних закладах, а також на курсах підвищення кваліфікації архівістів.

Особистий внесок здобувача полягає у виявленні та аналізі невідомих раніше даних з історії формування та розвитку основних принципів, форм і методів діяльності державних архівів України у сфері використання інформації АВД, у залученні до наукового обігу маловідомих архівних джерел, у підготовці до видання анотованих каталогів кінодокументів.

Усі основні результати, висвітлені у дослідженні, належать автору особисто. Вони знайшли практичне відображення в статті “Документознавство аудіовізуальне”, написаній у співавторстві з Л. Маркітан, де дисертантці належать визначення рівня науково-теоретичної розробленості теми в українській і зарубіжній історіографії, а також передумов становлення цієї галузі знань, особливості її еволюції.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати за підсумками дослідження доповідалися на міжнародних конференціях і семінарах, зокрема: “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (2004, 2005, 2007, 2008 рр.), “Сучасний стан та перспективи розвитку документознавства” (2004 р.), “Взаємозв'язки німецької та української кінокультур (19201930-ті рр.)” (2004 р.), “Друга світова війна: Український вимір (до 60-річчя закінчення)” (2005 р.), “Історія українського кіно. Сучасні дослідження” (2006 р.), “Взаємозв'язки українського та німецького кіно (19301980-ті рр. ХХ ст.)” (2006 р.), обговорювалися на засіданні колегії ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного у червні 2008 р.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 11 одноосібних наукових публікаціях, 7 з яких опубліковані у виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів кандидатських і докторських дисертацій, та 1 науковій статті, опублікованій у співавторстві з Л. Маркітан.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, 4-х розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг - 210 с., із них 161 с. - основний текст. Список використаних джерел містить 397 позицій обсягом 48 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, хронологічні межі, сформульовані мета, завдання та методологічні засади дисертації, розкриті наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, ступінь апробації результатів дослідження.

Розділ 1 “Стан розроблення теми, поняття та джерела дослідження” присвячений аналізу стану розроблення теми, характеристиці базових понять та джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1.“Історіографія питання” комплексно проаналізовані історіографічні джерела, визначений рівень науково-теоретичної розробленості теми в українській історіографії.

Період 1920-1930-х рр. представлений незначними за обсягом працями Г. Болтянського, В. Зубкова, В. Росоловської, характерною рисою яких було прикладне спрямування на пропаганду хронікально-документальних кінострічок як джерел, що достовірно відображали усі події суспільно-політичного і громадського життя країни.

З огляду на предметну галузь нашого дослідження, варто зазначити, що в архівознавчій літературі питання використання інформації АВД переважно розглядалися у практичному руслі. Першим в українській історіографії до аналізу проблеми використання аудіовізуальних інформаційних ресурсів наприкінці 1940-х рр. звернувся директор Центрального державного архіву фонофотокінодокументів УРСР Г. Пшеничний, який не лише охарактеризував склад і зміст документів архіву, зібраних у перші повоєнні роки, але й визначив конкретні напрями використання архівної аудіовізуальної інформації, основні її форми, в т. ч. публікації на сторінках фахових періодичних видань та ініціативне інформування користувачів.

Суттєві зрушення у розробленні теоретичних питань щодо АВД відбулися в 19501960-х рр. із появою перших навчальних посібників: С. Плєшакова “Кино-фото-фоноархивы. Теория и практика архивного дела СССР” та А. Кузіна “Кино-фото-фоноархивы”, де розглядалися питання класифікації та систематизації АВД, експертиза їх наукової та практичної цінності; детально характеризувалися процеси комплектування ними архівів. Разом з тим, до недоліків цих праць слід віднести відсутність чіткого визначення поняття “кінофотофонодокументи”, а також недостатнє висвітлення питань використання аудіовізуальної документної інформації.

Виокремлення на початку 1960-х років у радянському джерелознавстві кінофотофонодокументів як особливого виду історичних джерел, спричинило появу значної кількості публікацій з цієї проблематики. Цьому сприяла й наукова дискусія, що розгорнулася на сторінках часописів “Вопросы архивоведения” та “Советские архивы” з питань джерелознавчого значення кінофотофонодокументів, у якій брали участь науковці: Л. Крюкова, Є. Нікіфоров, І. Фесуненко, І. Кунтіков, Л. Пушкарьов, Н. Єрмакова та ін. Учасники дискусії публікували статі, в яких висвітлювалися питання критики кінофотофонодокументів як джерел, визначення їхнього місця серед інших джерел ДАФ СРСР, класифікації, потенційних можливостей для подальшого використання у наукових дослідженнях як повноцінного історичного джерела, а не лише як “ілюстративного матеріалу”.

Українські науковці та архівісти участі у цій дискусії не брали, а вітчизняний досвід з цього питання був представлений на сторінках відомчого “Науково-інформаційного бюлетеня” (з 1965 р. часопис “Архіви України”) значною кількістю статей практичного спрямування В. Андрусяк, О. Базанової, О. Нагорного, Л. Осипової, Т. Філіпової, С. Фоменко, де розглядалися форми і методи використання аудіовізуальних джерел, зокрема, фотодокументів, висвітлювалися питання підготовки і проведення архівними установами виставок АВД.

Питання щодо місця кінофотофонодокументів серед історичних джерел та можливості їх використання в історичних дослідженнях залишалися актуальними і у 19701980-х рр. У цьому контексті необхідно виділити праці Н. Єрмакової, І. Ковальченка, С. Шмідта.

Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження, присвячені окремим видам АВД, зокрема, фонодокументам (Л. Розанова, І. Миронічева, А. Філіппов), кінодокументам (В. Магідов). Єдиним в Україні дисертаційним дослідженням, в якому здійснена спроба теоретичного обґрунтування місця і ролі кінофотодокументів як історичних джерел, на основі джерелознавчого аналізу визначена їх наукова цінність, стала праця Л. Маркітан (1974).

Новий етап в історіографії досліджуваної проблематики пов'язаний із набуттям Україною незалежності. 1992 р. побачив світ навчальний посібник “Специальные исторические дисциплины”, де вперше були представлені “кінофотодокументознавство” і “фонодокументознавство”. Досвід фахівців у сфері АВД був узагальнений у навчальному посібнику “Спеціальні історичні дисципліни” (2008), зокрема, у розділі “Документознавство аудіовізуальне”.

Проблеми використання ретроспективної документної інформації вивчали Г. Боряк, Г. Папакін, К. Новохатський. Специфіці АВД як джерел інформації і об'єкту архівного зберігання, присвячені праці Н. Слончак, Л. Маркітан, Н. Топішко.

На пострадянському просторі вагомим внеском в історіографію АВД стали дослідження російських науковців Л. Кобелькової, В. Коляди, Г. Ланського, Л. Рошаль та ін. Найширше висвітлено джерелознавчі та архівознавчі питання АВД у працях В. Магідова.

Однак, поза увагою вітчизняних дослідників залишаються фоно- і відеодокументи, й, відповідно, використання їхньої інформації. Не висвітлені належним чином також питання організації користування АВД в архівних установах, доступу до цих джерел інформації тощо.

Незважаючи на актуальність теми, АВД в Україні не вивчалися в рамках спеціального комплексного міждисциплінарного дослідження.

У підрозділі 1.2. “Базові поняття дослідження” простежена еволюція поглядів науковців за останні десятиріччя на тлумачення понять: “кінофотофонодокументи”, “аудіовізуальні документи”, “технотронні документи”, “аудіовізуальна спадщина” “аудіовізуальний архів”. Визначено, що у межах виконання завдань дослідження доцільно застосовувати термін “аудіовізуальні документи” з їх визначенням як документів, зміст яких представлений у вигляді зображення і/або запису звуку, для фіксування і/або відтворювання яких застосовують відповідну апаратуру. Також охарактеризований зміст понять, пов'язаних з основними технологічними процесами та операціями у сфері використання інформації АВД: “доступ до архівних документів”, “правовий доступ до архівної інформації”, “інтелектуальний доступ до архівних документів”, “фізичний доступ до архівних документів”, “користувач архівними документами”, “споживач архівної інформації”. Зокрема, розглянуті відмінності між поняттями “використання” та “користування” щодо АВД.

Підрозділ 1.3. “Джерельна база дослідження” присвячений характеристиці опублікованих та неопублікованих джерел дослідження. Актуалізована частина джерельної бази репрезентована законодавчими й іншими нормативними актами з питань організації архівної справи. До складу цієї групи документів відносяться законодавчі акти урядів СРСР і УРСР, матеріали партійних з'їздів і конференцій, пленумів ЦК КПРС і ЦК КПУ, з 1991 р. - закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, накази Держкомархіву України. Ці джерела дають змогу визначити місце АВД у складі НАФ, а також у суспільно-політичному й культурному житті країни. Крім того, ця група документів дозволяє з'ясувати загальні засади політики держави в галузі доступу до інформації, зокрема, архівної.

Окрему групу джерел складають нормативно-методичні розробки, державні і галузеві стандарти, які дозволяють виявити основні тенденції розвитку й удосконалення понятійного апарату, що має безпосереднє відношення до теми дослідження, отримати чітке уявлення щодо будови та функціонування довідкового апарату до АВД, характеризують розвиток технологій, методів і прийомів роботи у сфері використання інформації АВД у різні періоди роботи державних архівів України, і тим самим складають підґрунтя для узагальнення їх практичного досвіду.

Цінним джерелом є “Вісник Державного комітету архівів України”, в якому оприлюднюються рішення колегій Держкомархіву України про хід виконання та підсумки робіт з окремих напрямів діяльності архівних установ, статистичні дані, організаційно-розпорядчі документи, хроніка діяльності архівів тощо.

Репрезентативною та органічною частиною джерельної бази є довідково-інформаційні видання, серед яких помітне місце посідають: комплексний довідник “Архівні установи України” (К., 2005), міжархівний довідник “Національний архівний фонд України: засоби інтелектуального доступу до документів” (К., 2002), бібліографічні покажчики “Видання державних архівних установ України. 19252000” (К., 2001) та “Видання державних архівних установ України. 19912006” (К., 2007), анотовані каталоги кінодокументів. Ці джерела дозволяють ознайомитися зі складом і змістом АВД НАФ, що зберігаються в архівах України, умовами доступу до них тощо.

Проблематика дослідження зумовила потребу у використанні інформаційних ресурсів Інтернет. Серед них найінформативнішими є веб-сайти міжнародних організацій: Координаційної ради асоціацій аудіовізуальних архівів (Coordinating Council of Audiovisual Archive Associations, CCAAA), Міжнародної асоціації звукових і аудіовізуальних архівів (International Association of Sound and Audiovisual Archives, IASA), Міжнародної ради архівів (International Council on Archives, ICA), Міжнародної федерації фільмових архівів (International Federation of Film Archives, FIAF), Міжнародної федерації телевізійних архівів (International Federation of Television Archives, FIAT); архівний портал ЮНЕСКО, окремий напрям у діяльності якої становлять аудіовізуальні архіви; веб-ресурси найбільших архівних установ, що зберігають аудіовізуальні документи, в Російській Федерації - РДАКФД, РДАНТ, РДАФД, ЦААДМ, ЦДАКФФД СПб, у Республіці Білорусь - БДАКФФД.

Цінними інформаційними джерелами є веб-портал Держкомархіву України, а також веб-сторінки державних архівів, діяльність яких пов'язана із використанням аудіовізуальної архівної інформації, доступом до АВД тощо.

З огляду на недостатню розробленість теми в історіографії, важливе значення для дослідження мала неактуалізована частина інформації джерельної бази, виявлена під час евристичної роботи в державних архівах України.

Важлива для дослідження інформація міститься у фондах ЦДАВО України, передусім, у ф. 14 (оп. 1, 2, 3, 7) “Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів УРСР”, до якого включені справи канцелярії, відділу використання інформації документів, науково-видавничого відділу, відділу науково-довідкового апарату, редакції журналу “Архіви України”, що хронологічно охоплюють період 19321988 рр.

Найважливішими за складом і змістом документами, в яких відображені питання використання інформації АВД, є управлінські документи ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, як установи-фондоутворювача, упорядковані за 19402005 рр. Цінна інформація з досліджуваної проблематики зосереджена також у документах поточного діловодства архіву за 20062008 рр.

Загалом джерельна база дослідження характеризується репрезентативністю і достатньою повнотою.

Розділ 2 “Нормативно-правове та методичне забезпечення роботи державних архівів щодо організації доступу та використання інформації аудіовізуальних документів” містить 3 підрозділи, в яких висвітлені питання правового та інтелектуального доступу до АВД, розвитку науково-методичних засад використання інформації, що міститься в них.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання доступу та використання аудіовізуальної інформації” здійснений аналіз нормативно-правової бази, що забезпечує регулювання організації АВД, доступу до них та використання аудіовізуальної архівної інформації. Нормативно-правові акти радянської доби розвитку архівної справи заклали організаційні засади функціонування АВД у складі ДАФ СРСР, визначили основні напрями і форми використання інформації аудіовізуальних джерел. Визначальними серед них слід вважати: постанову ВУЦВК і РНК УСРР “Про затвердження Положення про Єдиний державний архівний фонд УСРР” (1930), відповідно до якого до складу ЄДАФ уперше були включені кіно- і фотодокументи; постанову ВУЦВК та РНК УСРР “Про центральну архівну управу УСРР, її місцеві органи та установи, що є при її місцевих органах” (1932), згідно з якою був створений Всеукраїнський центральний фотокіноархів у м. Києві; постанову РНК СРСР “Про затвердження Положення про Єдиний державний архівний фонд СРСР та мережу державних архівів” (1941), яким уперше були визначені фонодокументи як складова ЄДАФ СРСР.

Постанова Ради Міністрів СРСР “Про затвердження Положення про Державний архівний фонд СРСР та мережу державних архівів” (1980) розширила склад ДАФ СРСР за рахунок включення до нього відеодокументів.

Важко переоцінити законодавчі акти незалежної України стосовно врегулювання правових аспектів доступу до інформації, зокрема, закони: “Основи законодавства України про культуру”, “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян”, “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 20072015 роки”; указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі” та ін.

Базовим у сфері використання інформації АВД став Закон України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” (1993), відповідно до якого всі АВД, що надходять на постійне зберігання до державних архівів, є складовою НАФ і об'єктами користування. У подальшому частина його положень удосконалювалася, що знайшло відображення у новій редакції закону (2001). Зокрема, в ній розглядається широкий спектр питань, пов'язаних із доступом до архівних документів і використанням ретроспективної документної інформації, врегульований на демократичних засадах відповідно до рекомендацій Комітету міністрів Європейського Співтовариства (2000). Це - доступ інтелектуальний (пошук необхідної інформації) і фізичний (безпосередній доступ до документів); декларована доступність архівної інформації і обмеження доступу в конкретних ситуаціях; види обмежень: пов'язані зі змістом документів, їх фізичним станом чи іншими обставинами; обмеження за строками і характером використання одержаних відомостей, за категоріями користувачів; обмеження, пов'язані з авторським правом, правами власності тощо. Остаточно регламентований на законодавчому рівні єдиний порядок оформлення дозволу для користування документами НАФ - на підставі лише особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

У цьому ж контексті розглянуті питання, пов'язані із авторським правом, що урегульовані Законом України “Про авторське право та суміжні права”. Цей закон охороняє немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням аудіовізуальних творів авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення суміжні права. На розвиток законодавства України про авторське право та суміжні права, виконання міжнародних зобов'язань України щодо захисту інтересів осіб, які мають ці права, спрямований Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”.

Аналіз вітчизняних нормативно-правових актів переконливо доводить, що вітчизняне законодавство скероване переважно на задоволення інформаційних потреб суспільства та окремого громадянина і відповідає світовим тенденціям розширення умов доступу до архівної інформації. Однак, у правовому регулюванні суспільних інформаційних відносин в Україні існують певні проблеми, пов'язані з неузгодженістю норм окремих правових актів (наприклад, законів України “Про кінематографію” та “Про обов'язковий примірник документів”), вирішення яких можливе лише шляхом внесення змін до їх окремих статей. Це дозволить, на нашу думку, по-перше, гармонізувати вітчизняне законодавство з міжнародним, по-друге, сприятиме постійному поповненню НАФ України АВД.

Отже, слід констатувати, що в Україні відсутнє правове регулювання суспільних відносин у сфері аудіовізуальної спадщини і є нагальним прийняття законодавчого акту, який би визначав державну політику у сфері аудіовізуального документування, обліку і зберігання АВД, забезпечував доступ до інформації АВД.

У підрозділі 2.2. “Методичне забезпечення використання інформації аудіовізуальних документів” розглянуті питання розвитку науково-методичних засад використання інформації АВД.

Методична робота державних архівів упродовж досліджуваного періоду була спрямована на вирішення практичних питань організації користування АВД, зокрема, у “Методических указаниях по организации использования кинофотофондокументов, находящихся на хранении в государственных архивах” (М., 1962) визначалися основні вимоги щодо організації користування АВД.

Подальший розвиток методичної бази щодо роботи з АВД пов'язаний зі створенням у складі ВНДІДАС сектору з вивчення науково-технічних і кінофотофонодокументів (1966), який підготував цілу низку нормативних та методичних посібників, серед яких: “Основные правила работы государственных архивов с кинофотофонодокументами” (М., 1980), “Методические рекомендации по публикации фото- и кинодокументов в периодической печати” (М., 1985), Методика подготовки для использования и публикации фонодокументов в агитационно-пропагандистских и культурно-воспитательных целях” (М., 1985), “Основные правила работы с кинофотофонодокументами и видеофонограммами в ведомственных архивах” (М., 1989). “Правила издания исторических документов” (М, 1990), “Подготовка справочно-информационных изданий о кинофотофонодокументах Государственного архивного фонда СССР” (М, 1991).

Вітчизняний досвід роботи з АВД був узагальнений ЦДАКФФД УРСР у “Методичних рекомендаціях з підготовки до видання анотованих каталогів кінодокументів” (К., 1984).

Характерною ознакою сучасного періоду розвитку української архівістики є поступова заміна загальносоюзних нормативно-методичних документів та перехід до створення власної методичної бази з урахуванням міжнародної практики та стандартів, Нагальною потребою є підготовка науково-методичного посібника, у якому були б висвітлені специфіка та методи роботи з АВД у державних архівах (особливості включення до НАФ, приймання на державне зберігання, особливості архівного описування, користування та використання архівної інформації тощо).

Підрозділ 2.3. “Інтелектуальний доступ до аудіовізуальних документів державних архівів України” присвячений особливостям створення, розвитку та удосконалення довідкового апарату до АВД, який детермінується складом і змістом цих документів конкретного архіву, інтенсивністю використання документної інформації, матеріально-технічними можливостями архіву тощо.

На сучасному етапі інтелектуальний доступ до АВД забезпечує система архівних довідників взаємопов'язаних між собою, побудованих відповідно до структури НАФ України. На рівні НАФ інформацію про склад і зміст АВД надають: Центральний фондовий каталог та міжархівний довідник “Архівні установи України” (К., 2000). На рівні державних архівів інформацію про склад і зміст АВД розкривають описи (книги обліку і описання), внутрішні описи (режисерські і операторські монтажні аркуші, монтажні аркуші кіновідеодокументів, описи кіновідеосюжетів, внутрішні описи фотоальбомів), каталоги державних архівів, до яких включено інформацію про близько 1 млн фото-, понад 50 тис. кіно-, 50 тис. фоно- і майже 1 тис. відеодокументів. Найбільшим за кількістю АВД серед державних архівів є ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, де представлені практично всі види довідників щодо складу та змісту документів, найрепрезентативнішими серед яких залишаються каталоги, що розкривають інформацію на рівні одиниці зберігання. Система каталогів архіву представлена: на кінодокументи - іменним, систематичним, фільмовим, журнальним і режисерським; на фото- і відеодокументи - систематичним та іменним; на фонодокументи - систематичним, іменним і виконавським.

Система каталогів інших державних архівів представлена переважно систематичним та іменним каталогами на АВД.

Важливу роль у забезпеченні інтелектуального доступу до АВД відіграють архівні довідники (анотовані каталоги кінодокументів) серії “Спеціальні довідники” національної Програми “Архівні зібрання України”.

З огляду на активне застосування інформаційних технологій в архівній справі доцільним вбачається удосконалення довідкового апарату до АВД шляхом створення електронних міжархівних довідників.

Розділ 3 “Аудіовізуальні документи: класифікація, специфіка, інформаційний потенціал” містить аналіз інформаційного вмісту АВД державних архівів України.

У підрозділі 3.1. “Класифікація та специфіка аудіовізуальних документів” визначені специфіка та типологія АВД, викладені прийоми і методи використання аудіовізуальної інформації в історичних дослідженнях.

АВД є єдиним комплексом джерел інформації, об'єднаним за такими спільними ознаками: 1) документування подій і явищ дійсності за допомогою технічних засобів; 2) зображальна, звукова і зображально-звукова форма відображення дійсності на плівковому чи іншому носієві інформації про події і факти, що відбуваються в дійсності; 3) спільність носіїв інформації (плівка целулоїдна, магнітна тощо); 4) спільність призначення і користування АВД; 5) подібність в організації зберігання та забезпечення збереженості АВД. Утім, кожному з означених видів АВД притаманні й певні особливості.

Важливим аспектом вивчення АВД є їх класифікація. Основними критеріями для визначення типології АВД слугує спосіб кодування інформації, принципи зберігання і специфічні риси, за якими їх можна класифікувати за такими типами джерел: 1) кіно- і відеодокументи; 2) фотодокументи; 3) фонодокументи. Перші відносять до зображальних (німі кіно- і відеодокументи) та аудіовізуальних (звукові кіно- і відеодокументи), другі - до зображальних, треті - до звукових джерел.

За об'єктивними особливостями, пов'язаними з процесом документування та усталеною практикою створення цих документів, їх поділяють на документальні, наукові, мистецькі (художні) тощо. За формою фіксації інформації - на офіційні (кіно-теле-відеохроніку і спеціальні кіно- й телевипуски, фотозйомки подій, інформаційне радіомовлення), творчі (кіно-відеопубліцистика у вигляді фільмів, окремих кіно-теле-відеосюжетів чи цілих зібрань, фотонариси, фотопортрети, фотопейзажі, радіопередачі) та особового походження (створені або зібрані кінофотоаматорами, колекціонерами, філофоністами та ін.). За цільовим призначенням і жанрово-тематичними ознаками кіно- і відеодокументи поділяють на документальні і науково-популярні (історико-документальні, біографічні кіно- і відеодокументи, що відображають найважливіші сторінки в житті країни); фотодокументи - на хронікальні, фотонариси, портрети, пейзажі; фонодокументи - на документи із записом подій, творів літератури, мистецтва та ін.

Сучасні методи наукового опрацювання АВД реалізують низку засобів для вивчення достовірності і повноти інформації документа. До них належать: зіставлення даного документа з іншими видами джерел, аналіз супутньої документації (тестовий супровід фотокореспондентів, дикторські тексти, коментарі чи написи до кіно- і відеофільмів та кіножурналів, внутрішньокадрові написи на самих документах (кіноскрипти). Зовнішня критика документа дає змогу за ступенем освітлюваності, організованості кадру та іншими ознаками відрізнити документальну зйомку від інсценізованої. Аналіз зовнішньої форми АВД дозволяє визначити рівень розвитку техніки відтворення інформації і впливає на можливість практичного і багаторазового її використання. Сукупність критеріїв зовнішньої форми АВД включає такі ознаки: зовнішні особливості; якість передання змісту; технічний стан; новизну техніки створення; комплектність. Зовнішні особливості АВД відображені у носіях (плівка, скло, папір, восковий валик, диск тощо), а також у специфічних особливостях, характерних для кожного із способів документування дійсності (динамічного, статичного, звукового).

Підрозділ 3.2. “Інформаційний потенціал аудіовізуальних документів державних архівів України” представляє джерелознавчий аналіз аудіовізуальних інформаційних ресурсів НАФ.

АВД державних архівів України є невід'ємною складовою НАФ, яка відображає зображальну і звукову історію країни з другої половини ХІХ ст. і до сьогодення, хоча переважна їх більшість створена за радянських часів.

За тематичною ознакою АВД державних архівів можна об'єднати у такі предметно-тематичні комплекси: 1) з історії внутрішньополітичного розвитку країни; 2) з історії соціально-економічного розвитку країни; 3) з історії зовнішньої політики країни; 4) з історії воєн і військової справи; 5) з історії науки й освіти; 6) з історії культури і релігії; 7) з історії зарубіжних країн. Усвідомлюючи значущість АВД для вивчення історії України, вбачається необхідним підготувати міжархівний путівник про склад і зміст АВД державних архівів.

Розділ 4 “Сучасний стан та перспективи використання інформації аудіовізуальних документів” розкриває сучасні форми та напрями використання інформації АВД.

У підрозділі 4.1. “Основні форми використання інформації аудіовізуальних документів” охарактеризовані сучасні форми використання інформації АВД, найпоширенішими серед них є: 1) користування АВД у читальному залі архіву; 2) публікація інформації АВД; 3) експонування АВД чи їх копій на виставках.

Специфіка користування АВД полягає у тому, що в читальному залі архіву дослідники ознайомлюються лише з довідковим апаратом до документів. Безпосереднє ж ознайомлення з АВД НАФ відбувається шляхом їх перегляду або прослуховування у приміщеннях, обладнаних відповідними технічними засобами: кіно-, відео-, звуковідтворюючою апаратурою, кіномонтажними столами. Організація користування АВД в архівах на різних етапах їх функціонування завжди була пов'язана із певними труднощами через відсутність або недостатність забезпечення відповідними приміщеннями та апаратурою.

Проведений дисертанткою аналіз облікових документів читального залу ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного за 19612007 рр. щодо категорій користувачів АВД, обсягів використовуваної ними документної інформації та тематики досліджень дає підстави зробити певні узагальнення. Серед чинників, що впливають на активізацію роботи користувачів, названі: підготовка до відзначення знаменних і пам'ятних дат; підготовка масштабних археографічних проектів, розширення доступу до АВД унаслідок прийняття низки правових актів. За метою дослідження користувачів можна умовно поділити на такі категорії: 1) представники ЗМІ; 2) науковці, які готують наукові дослідження; 3) користувачі, мета роботи яких зумовлена практичними потребами юридичних осіб, яких вони представляють; 4) особи, мета роботи яких зумовлена власними інформаційними потребами. Найчисельнішою групою користувачів АВД є представники ЗМІ (кінематографісти, теле- і радіожурналісти).

Наразі перед державними архівами стоїть завдання переходу на новий рівень обслуговування користувачів шляхом розширення спектру послуг, удосконалення методів і форм користування АВД, модернізації матеріально-технічної бази архівів і автоматизації основних архівних технологій.

Активною формою використання інформації АВД є її публікація, яка представлена такими формами: публікація у збірниках документів архівних та інших установ та публікація інформації окремих документів чи їх добірок на шпальтах газет та журналів. До найвдаліших археографічних проектів варто віднести видання “Уряди України у ХХ ст.”, низку документальних збірок з історії Голодомору 1932-1933 рр., документально-довідкове видання “Архіви окупації (19411944)”, де представлені фотодокументи та окремі кадри з кінодокументів.

Важливе значення для повноцінної репрезентації АВД має виставкова діяльність державних архівів України. У практиці експозиційної роботи традиційно склалися такі види виставок: стаціонарні, пересувні, тимчасові, постійно діючі, організовані архівом самостійно чи спільно з іншими установами. Незважаючи на те, що за радянських часів виставкова діяльність державних архівів набула значного поширення, їй були притаманні певні недоліки: 1) відсутність якісного оформлення, яке б підкреслювало концептуальну заданість документального висвітлення події, процесу минулого; 2) відсутність супроводу каталогами чи буклетами; 3) відсутність піар-кампанії виставок.

Активізації експозиційної роботи архівів сприяли прийняття Концепції виставкової діяльності та створення Виставкового центру Держкомархіву України (2003).

У підрозділі 4.2. “Новітні інформаційні технології у сфері використання інформації аудіовізуальних документів” проаналізований досвід впровадження інформаційних технологій у сфері забезпечення доступу та використання інформації АВД ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного. Доведено, що використання комп'ютерних технологій відчутно вплинуло на якість інформаційного обслуговування користувачів: збільшилася кількість замовлень на виготовлення копій фотодокументів у цифровому форматі; серед варіантів звернень стали домінувати засоби електронного зв'язку.

Технології оцифровування АВД, які застосовує архів з 2003 р., відкрили нові перспективи для його видавничої діяльності і уможливили поєднання в одному виданні текстових, фото-, кіно-, фоно- і відеодокументів.

Щодо проблеми створення автоматизованих баз даних на АВД, то серед причин, що уповільнюють рух у цьому напрямі, визначені: відсутність кадрового та матеріального забезпечення; а також комплексної програми впровадження інформаційних технологій в архіві.

Для більшості державних архівів України використання інформації АВД пов'язане з великими труднощами через відсутність спеціальної апаратури, і вирішення цієї проблеми, на нашу думку, можливе шляхом створення на базі ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного галузевого центру з оцифровування АВД.

Отримані результати дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Перші розвідки, де згадувалися АВД в контексті відображення їх ролі як засобів агітації та пропаганди, виховання та освіти, побачили світ у 19201930-х рр. Характерною рисою цих праць було прикладне спрямування на пропаганду хронікально-документальних кінострічок як джерел, що достовірно відображали усі події суспільно-політичного і громадського життя країни. Відсутність у цей період радянської історіографії теоретичних праць з досліджуваної проблематики, на нашу думку, пояснюється недостатньою кількістю емпіричного матеріалу, оскільки процес становлення організаційних засад роботи з АВД лише розпочався із заснуванням Центрального державного кінофотоархіву СРСР і Всеукраїнського центрального фотокіноархіву в м. Києві.

У 19501960-х рр. з'явилися перші навчальні посібники: С. Плєшакова “Кинофотофоноархивы. Теория и практика архивного дела СССР” та А. Кузіна “Кинофотофоноархивы”, де розглядалися питання класифікації та систематизації АВД, експертиза їх наукової та практичної цінності; детально характеризувалися процеси комплектування. Виокремлення на початку 1960-х років у радянському джерелознавстві кінофотофонодокументів як особливого різновиду історичних джерел спричинило появу значної кількості публікацій з цієї проблематики (М. Варшавчик, А. Санцевич, В. Стрельський).

Накопичений державними архівами досвід роботи з АВД упродовж 19701980-х рр. був представлений на сторінках фахових періодичних видань статтями та розвідками практичного спрямування щодо форм і методів використання аудіовізуальних джерел, підготовки і проведення архівними установами виставок АВД.

З 1990-х р. розпочався новий етап в історіографії досліджуваної теми, який позначився активною публікацією аудіовізуальних джерел на сторінках часопису “Архіви України” (переважно співробітниками ЦДКФФА України).

Аналіз історіографічних джерел дозволяє також говорити про те, що теоретичні напрацювання українських науковців практично відсутні. Більшість опублікованих робіт висвітлюють переважно практичну діяльність конкретних державних архівів у сфері використання інформації АВД. Такий стан, на жаль, характерний і для сучасної української історіографії.

Розробленням теоретичних засад у роботі з АВД займалися переважно російські науковці, зокрема, Л. Кобелькова та В. Магідов.

Незважаючи на актуальність теми, АВД не стали предметом спеціального комплексного міждисциплінарного дослідження, а науковий доробок в царині архівознавчих проблем АВД продовжує залишатися незначним як у кількісному співвідношенні, так і в тематичному спектрі. Проаналізовані в якості історіографічного джерела дисертаційні дослідження (В. Михайлов, Л. Розанова та ін.) розглядають лише окремі аспекти роботи з АВД.

Нерозробленими залишаються питання термінології АВД, застосування сучасних технологій у використанні аудіовізуальної інформації тощо.

Все це переконливо доводить відсутність теорії питання у вітчизняному архівознавстві та підкреслює актуальність дослідження.

2. Джерельна база дисертаційної роботи визначена предметом і завданнями дослідження і складається з комплексу різноманітних за походженням, характером, формою та змістом архівних та опублікованих джерел.

...