Аудіовізуальні документи в державних архівах України

Заслуговують на увагу нормативні акти урядів СРСР і УРСР, які врегульовували питання функціонування АВД у складі ДАФ, зокрема постанови ВУЦВК і РНК УССР “Про затвердження Положення “Про Єдиний державний архівний фонд УСРР” (1930), якою до складу ЄДАФ уперше були включені кіно- і фотодокументи; “Про Центральну архівну управу УСРР, її місцеві органи та установи, що є при ній та при її місцевих органах” (1932), згідно з якою був створений Всеукраїнський центральний фотокіноархів у м. Києві та інші.

Важливе місце серед законодавчих актів, що врегульовують суспільні відносини у сфері інформації та документації у сучасній Україні, посідають закони України “Основи законодавства України про культуру”, Закони України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян” та інші.

Основним законодавчим актом, який формує засади державної політики в галузі архівної справи в Україні і складає підґрунтя для вивчення питань доступу до АВД є Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, обидві редакції якого (1993, 2001) визначають права громадян України та іноземців на задоволення інформаційних потреб, доступ до документів НАФ, встановлюють порядок користування ними. Закон України “Про авторське право і суміжні права” врегульовує правові відносини у сфері використання інформації АВД.

Комплекс законодавчих актів має важливе значення для розуміння ролі і місця аудіовізуальних документів у складі НАФ, а також суспільно-політичному і культурному житті країни. Крім того, ця група документів дозволяє визначити загальні засади політики держави в галузі інформації та документації.

Під час проведення дослідження були використані також нормативно-методичні документи, державні та галузеві стандарти, які дозволили отримати чітке уявлення про нормативні вимоги щодо побудови і функціонування довідкового апарату до АВД, методів і прийомів роботи у сфері використання інформації АВД.

Потужною складовою джерельної бази стали фахові періодичні видання, передусім, “Вопросы архивоведения”, “Советские архивы”, “Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління МВС УРСР” (від 1965 р. - “Архіви України”), “Студії з архівної справи та документознавства” та ін.

Сучасний характер проблеми обумовив потребу використання інформаційних ресурсів Інтернет в якості джерел, зокрема, веб-сайтів міжнародних організацій.

Важливе значення для дослідження мали архівні документи за тематикою, виявлені в процесі евристичної роботи в державних архівах України.

Отже, джерельна база є цілком репрезентативною, що дозволило провести загалом достовірне й об'єктивне дослідження проблеми та зробити обґрунтовані висновки.

3. Аудіовізуальна архівістика вимагає наукового осмислення проблем понятійного апарату.

Початком систематичного формування термінологічного інструментарію АВД вважають 1968 р. рік виходу “Короткого словника архівних термінів”, де поняття “кінодокумент”, “фотодокумент” і “фонодокумент” уперше отримали статус зображальних і звукових документів.

У 1980-х рр. у результаті подальших напрацювань спостерігається удосконалення понятійного апарату АВД, а також у сфері використання архівної інформації. Помітним результатом цієї роботи став вихід двох випусків Словника сучасної архівної термінології соціалістичних країн (М., 1982; М., 1988) і галузевого стандарту “Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения” (ГОСТ 16487-83), де кінодокумент визначався не лише як зображальний, а й як аудіовізуальний документ. До наукового обігу було запроваджено термін “кінофотофонодокументи” як узагальнюючий для дефініцій “кіно-”, “фото-”, “фонодокумент”. З'являються перші визначення понять “відеозапис”, “відеофонограма”, “форма організації використання архівних документів”, “організація використання архівних документів”. Галузевий стандарт нормативно закріпив визначення терміна “аудіовізуальний документ” як документа, що містить зображальну і звукову інформацію, а також розрізнив поняття “користування” архівними документами і “використання” архівних документів.

У 1983 р. Міжнародною організацією по стандартизації ISO (International Organization for Stardatization) затверджено Міжнародний стандарт ISO 5127 “Документація й інформація. Терміни та визначення. Частина ІІ. Аудіовізуальні документи”.

У пострадянський період відбулося оновлення понятійного інструментарію у сфері використання інформації архівних документів. Важливими у цьому напрямку виявилися наукові напрацювання К. Новохатського, який обґрунтував відмінності між поняттями “використання” та “користування”, наголосивши на тому, що під терміном “використання” не може розумітися лише факт ознайомлення з інформацією архівного документа, оскільки інформація, отримана у процесі роботи з документом, не завжди знаходить подальше використання.

Результатом термінологічних досліджень став вихід першого в Україні короткого архівного термінологічного словника “Архівістика” (1998), до якого включені терміни, пов'язані з АВД.

У вітчизняному стандарті ДСТУ 2732:2004 “Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять” наявні терміни щодо АВД.

ДСТУ 4419:2005 “Інформація та документація. Документи аудіовізуальні. Терміни та визначення” наводить терміни, що широко використовуються в архівній практиці і на телебаченні.

Використання новітніх технологій вплинуло і на розвиток термінологічного інструментарію АВД. У цьому контексті слід звернути увагу на термін “технотронний документ”, який активно впроваджується російськими архівістами, зокрема, В. Магідовим, який автор трактує, “як документ, створений на різних носіях інформації (папір, скло, плівка, програмний носій тощо) протягом всього періоду розвитку цивілізації і здатний надати уявлення про розвиток науки і техніки, а також про суспільне і культурне життя різних народів”. З позиції такого визначення під нього потрапляють всі види науково-технічних, аудіовізуальних і електронних документів. Така дефініція, на нашу думку, представляється доволі широкою і не відбиває специфічних рис, притаманних АВД.

Наукові напрацювання зарубіжних дослідників з питань термінології висвітлені в публікації Рея Едмондсона “Аудіовізуальне архівування. Філософія і принципи”. Автор трактує “аудіовізуальну спадщину”, не лише як АВД, але й об'єкти і матеріали, пов'язані з індустрією кіно, трансляції та звукозапису (сценарії, рекламні матеріали, рукописи, реквізити тощо).

Таким чином, наявний термінологічний інструментарій у сфері АВД та використання документної інформації, що сформувався впродовж останніх 50 років, потребує подальшого удосконалення та оновлення шляхом закріплення його у нормативних документах.

4. Нормативно-правова база щодо організації доступу та використання інформації АВД державних архівів представлена цілою низкою законів, положень радянського періоду розвитку архівної справи. Реалізація основних з них дозволила оптимізувати склад і зміст АВД у складі ДАФ СРСР і забезпечити їх збереженість та користування ними.

Українське архівне законодавство впродовж 19912007 рр. зробило важливі кроки щодо демократизації доступу до архівних АВД: були конституйовані умови, які сприяють активному використанню інформації та, водночас, захищають інтереси держави і права кожного її громадянина.

Ефективне використання інформації АВД тісно пов'язано з питаннями авторського права, які врегульовано Законом України “Про авторське право та суміжні права” (1993). Закон визначає видами аудіовізуального твору кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми тощо та захищає немайнові права та майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням аудіовізуальних творів авторське право, права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення суміжні права. Проблема співвідношення прав авторів щодо використання їх творів та прав громадян на отримання інформації залишається відкритою і фактично віддзеркалює боротьбу суспільних та приватних інтересів.

Наразі, потребує суттєвого удосконалення українське архівне законодавство, з урахуванням європейського досвіду, а також тенденцій розвитку вітчизняних АВД. Вбачається доцільним посилити правове забезпечення функціонування АВД шляхом прийняття відповідного законодавчого акту стосовно аудіовізуальної спадщини та гармонізації окремих статей чинних правових актів, зокрема, у контексті комплектування державних архівів АВД.

5. Дослідження підтвердило, що важлива роль у науково-методичному забезпеченні всіх напрямів роботи з АВД належить ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, який упродовж 19912007 рр. підготував значний методичний доробок щодо створення та удосконалення довідкового апарату до АВД.

Огляд науково-методичних розробок з різних аспектів роботи державних архівів з АВД, переконливо доводить, що наявна методична база є недостатньою для організації повноцінного доступу та ефективного використання аудіовізуальної інформації НАФ. Донині залишаються базовими “загальносоюзні” методичні рекомендації по роботі з АВД. Переважна більшість методичних документів мають узагальнюючий характер і не відображають специфіки користування АВД та використання відомостей, що містяться в них. Відчувається потреба у науково-методичному супроводі процесів забезпечення доступу та використання інформації АВД з цифровими носіями.

Все це актуалізує розроблення методичного посібника, у якому було б висвітлено специфіку та послідовно роз'яснені основні принципи та методи роботи з АВД (особливості включення до НАФ, умови та приймання на постійне зберігання, особливості архівного описування, користування та використання архівної інформації).

Доцільним вбачається перетворення ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного у навчально-методичний центр для державних архівів, що зберігають та використовують інформацію АВД.

6. Інтелектуальний доступ до інформації АВД НАФ забезпечується шляхом: 1) створення довідкового апарату; 2) розроблення інформаційних систем; 3) публікації інформації архівних АВД. Специфіка АВД як джерел інформації зумовила ту обставину, що основним інструментом для оперативного пошуку інформації в архівах є каталоги. Важливу роль у забезпеченні інтелектуального доступу до інформації АВД відіграють архівні довідники. Разом з тим, аналіз сучасної системи довідкового апарату архівів засвідчив відсутність повноцінних баз даних і спеціальних довідників, які б акумулювали інформацію про склад і зміст АВД на міжархівному рівні. Отже, існує нагальна необхідність підготовки і видання згадуваного міжархівного путівника-довідника по АВД державних архівів України.

7. Дослідженням підтверджено наявність специфіки АВД як джерел інформації Специфікою фотодокумента є фіксація на плівковому чи іншому носієві окремих подій чи фактів реальної дійсності, що дуже важливо, враховуючи плинний характер явищ. Кінодокументи відображають подію чи факти в русі, даючи уяву про відзнятий об'єкт як у просторі, так і в часі. Для них характерна динамічність. Фонодокументи, на відміну від кіно-, фото- і відеодокументів, які дозволяють бачити наочні образи, впливають на уявлення людини виключно у звуковій формі. Іншою особливістю АВД є їх комплектність у джерелознавчому, а не технічному розумінні цього слова. Комплектність передбачає текстовий супровід документа, який розшифровує місце, час події, дає миттєву або у динаміці фіксацію зображеного факту, тобто їх найхарактерніші особливості.

До спільних рис АВД віднесенено: 1) документування інформації за допомогою технічних засобів; 2) зображальна, звукова і зображально-звукова форма відображення дійсності; 3) спільність носіїв інформації; 4) спільність призначення і користування АВД; 5) схожість організації зберігання та забезпечення збереженості АВД. Зазначено, що кожен із видів АВД має специфічні риси, прийоми і методи користування ними, які необхідно знати досліднику у роботі з ними.

Здійснено класифікацію АВД за: 1) способом кодування інформації, 2) об'єктивними особливостями, пов'язаними з процесом документування і усталеною практикою створення цих документів; 3) за формою фіксації інформації, 4) за цільовим призначенням і жанрово-тематичними ознаками подій, явищ і фактів дійсності.

8. Досліджено інформаційний потенціал АВД державних архівів України. З'ясовано, що кількісний і видовий склад їх є відмінним у різних архівах. АВД відображають історію країни, починаючи з другої половини ХІХ ст. і до сьогодення, хоча переважна їх більшість стосується радянського періоду.

9. Серед основних форм використання інформації АВД найбільш поширеними є: 1) користування АВД у читальному залі архіву; 2) публікація інформації АВД; 3) експонування АВД чи їх копій на виставках. Особливість користування АВД полягає у тому, що в читальному залі архіву користувачі ознайомлюються лише з довідковим апаратом до документів. Перегляд або прослуховування самих документів відбувається у приміщеннях, обладнаних відповідними технічними засобами. Відкритість та широка репрезентація інформації новітніми технічними засобами вплинули на еволюцію тематики досліджень: від чітко окреслених за радянського часу тем, переважно ідеологічного спрямування, до раніше заборонених: історія Української революції, голодомор в Україні, нацистський окупаційний режим, депортації та еміграційні процеси, персоналії репресованих видатних діячів науки і культури.

Активною формою використання інформації АВД є опублікування їх інформації. З'ясовано, що впродовж досліджуваного періоду ця форма використання документної інформації зазнала суттєвих змін і набула нового змісту, у т. ч. завдяки застосуванню новітніх інформаційних технологій.

З кінця 1990-х рр. спостерігається активізація експозиційної діяльності державних архівів України, які знаходять вихід на більш масового глядача через участь у міжархівних, міжгалузевих і міжнародних виставкових проектах. Урізноманітнилася тематика виставок. Розширилася географія експонування виставок. Місцями їх проведення стають Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Національна парламентська бібліотека України, Національна опера України тощо. Інформаційну підтримку проектам надають ТРК “1+1” УНТК “Інтер”, ТРК “Київ”, Національне радіо. Постійним інформаційним спонсором виступає веб-сайт “Архіви України”, де розміщуються прес-релізи, репортажі з презентацій виставкових проектів.

Експонування АВД відіграє важливу соціокультурну, просвітницьку, інформаційну і комунікаційну роль. Упродовж досліджуваного періоду запроваджено нові форми експозиційної діяльності, розроблено Концепцію виставкової діяльності та створено Виставковий центр Держкомархіву України, що дозволило покращити рівень підготовки і проведення виставок. Зокрема, архівні виставки стали відзначатися більш якісним дизайном, художнім оформленням, покликаними підкреслити концептуальну заданість документального висвітлення події, процесу минулого. Проведення їх стало супроводжуватися піар-кампаніями. Серед причин, що тривалий час негативно впливали на публікацію інформації АВД, названо: слабку розробку джерелознавчих питань АВД; обмеженість в археографічному оформленні опублікованих джерел до розкриття лише їх змісту (поза увагою дослідників залишалися інші компоненти, що розкривали походження і зовнішні особливості документів, інформація яких опублікована). Наголошено, що на рівень і активність публікаційної діяльності архіву впливають: 1) рівень суспільної значущості АВД; 2) стан довідкового апарату; 3) наявність плідних зв'язків архівів із науковими установами і видавництвами; 4) рівень кваліфікації і зацікавленість колективу архіву тощо. Важливу роль у цій роботі відіграє стан соціально-політичного життя суспільства й історичної науки. Активізація роботи з публікації АВД останніми роками пов'язана з розширенням і поглибленням археографічної практики архівних установ. Необхідність уведення до наукового обігу значної кількості АВД актуалізує розроблення комплексу питань теорії і методики їх публікації, вироблення формалізованих й уніфікованих прийомів та методів видання інформації документів з урахуванням їх особливостей як носіїв соціальної інформації, історичних джерел і творів мистецтва.

Зроблено висновок, що можливості подальшого вдосконалення основних форм використання інформації АВД із застосуванням традиційної технології майже вичерпано. Якісно нового рівня їх можливо досягти лише шляхом упровадження новітніх інформаційних технологій в архівну практику.

12. Перспективи розвитку сфери використання інформації АВД пов'язані з використанням новітніх інформаційних технологій. Їх застосування дає змогу пропонувати користувачам цифрові копії АВД, що суттєво позначається на якості їх інформаційного обслуговування. Широкі можливості у користувачів в отриманні інформації з'явилися з появою мережі Інтернет. Завдяки використанню новітніх інформаційних технологій стали доступними мультимедійні публікації, виставки on-line. Публікація інформації АВД, а також архівних довідників в Інтернеті дозволяють максимально скороти часову відстань між підготовкою видань та оприлюдненням документної інформації для широкого кола користувачів.

13. Вирішення проблем доступу та використання інформації АВД можливе за таких умов: 1) технічної модернізації читальних залів архівів, підтримці існуючої системи архівних послуг, передбаченні та створенні нових послуг, які б відповідали сучасним запитам користувачів; 2) постійного удосконалення довідкового апарату до АВД і створення банку даних на базі сучасної комп'ютерної техніки, введення інформаційної бази архівів у світовий простір; 3) оновлення матеріально-технічної бази архівів; 4) підготовки і навчання кадрів фахівців по роботі з АВД, які повинні підкріплюватися методичною допомогою з боку УНДІАСД, досвідчених спеціалістів ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, а також шляхом організації щорічних семінарів і конференцій в регіональних державних архівах з обміну досвідом роботи з АВД; 5) вивчення й запозичення кращого закордонного досвіду по роботі з АВД; 6) розширення науково-дослідної і методичної роботи з цього напряму; 7) поглиблення міжнародних контактів і співпраці, особливо з міжнародними неурядовими організаціями, що діють у сфері АВД.

Щодо проблеми створення автоматизованих баз даних на АВД, то серед причин, що уповільнюють рух у цьому напрямі, зазначено: відсутність кваліфікованих спеціалістів та коштів на створення баз даних; відсутність цілісної програми впровадження інформаційних технологій в архіві. Запропоновано стратегію подальшого їх формування.

Наголошено на необхідності створення ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного власного веб-сайту, пов'язаного з порталом Держкомархіву України.

Зважаючи на те, що для більшості державних архівів України використання інформації АВД пов'язане з великими труднощами через відсутність спеціальної апаратури, запропоновано вирішення даної проблеми шляхом створення на базі ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного галузевого центру з оцифровування АВД.

Зауважено, що застосування новітніх технологій потребує: 1) врегулювання питання щодо авторського права й права інтелектуальної власності на вторинні архівні інформаційні ресурси; 2) створення методичних розробок з питань ефективного застосування комп'ютерних технологій, стандартів описування АВД у цифровому форматі; 3) розробки способів захисту від несанкціонованого доступу і копіювання АВД; 4) вирішення низки організаційних, фінансових і кадрових проблем.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Ємельянова Т. Використання архівної інформації кінодокументів періоду Другої світової війни у ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного / Тетяна Ємельянова // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 11. - С. 71-74.

2. Ємельянова Т. Деякі аспекти документознавчого аналізу архівних кінодокументів періоду Другої світової війни (на прикладі Центрального державного кінофотоархіву України ім. Г. С. Пшеничного) / Тетяна Ємельянова // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 12 - С. 39-41.

3. Ємельянова Т. Кінофотодокументи ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного про українсько-польські наукові та культурні зв'язки / Тетяна Ємельянова // Архіви України. - 2005. - № 4. - С. 227-236.

4. Ємельянова Т. Організація використання інформації аудіовізуальних документів у ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного / Тетяна Ємельянова //Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2007. - Т. 15. - С. 5-8.

5. Ємельянова Т. Невідомі сторінки історії Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного / Тетяна Ємельянова // Архіви України. - 2008. - № 1-2. - С. 59-65.

6. Ємельянова Т. Цій людині в житті поталанило (до 95-річчя Г.С. Пшеничного) // Архіви України. - 2009. - № 1-2. - С. 209-220.

7. Ємельянова Т. Львівський церковний собор 1946 року у світлі документального кіно / Тетяна Ємельянова // Архіви України. - 2009. - № 5. - С. 166-177.

Статті в інших виданнях:

8. Ємельянова Т. Німеччина 1920-1930-х років у кінодокументах ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного / Тетяна Ємельянова // Україна - Німеччина: кінематографічні зв'язки. - К.: Глобус-Прес, 2009. - С. 45-52.

Тези доповідей:

9. Ємельянова Т. Нові джерела з історії Другої світової війни в анотованому каталозі кінодокументів ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного / Тетяна Ємельянова // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяль-ність: проблеми науки, освіти, практики”, Київ, 25-26 трав. 2004 р. - К., 2004. - С. 169-171.

10. Ємельянова Т. Використання інформації аудіовізуальних документів у вітчизняній архівознавчій періодиці / Тетяна Ємельянова // Матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф. “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики”, Київ, 21-23 трав. 2007 р. - К., 2007. - С. 227-229.

11. Ємельянова Т. Науково-видавнича діяльність Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного: сучасний стан та перспективи розвитку / Тетяна Ємельянова // Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики”, Київ, 20-22 трав. 2008 р. - К., 2008. - С. 191-229.

У співавторстві:

12. Ємельянова Т. Документознавство аудіовізуальне / Тетяна Ємельянова, Людмила Маркітан // Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Либідь, 2008. - С. 201-210.

Размещено на Allbest.ru