Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Майоров ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник -

доктор юридичних наук, доцент Ліпкан Володимир Анатолійович, Київський національний університет внутрішніх справ, доцент

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Грохольський Володимир Людвігович, Академія управління МВС України, начальник кафедри теорії та практики управління органами внутрішніх справ

кандидат юридичних наук Суслін Сергій Валентинович, Національна академія Служби безпеки України, начальник кафедри адміністративного та міжнародного права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом питанням дослідження боротьби з тероризмом приділяється чимала увага. По-перше, слід сказати, що в Україні прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, який за задумом було спрямовано на визначення правових та організаційних основ боротьби з тероризмом. Не можна не згадати і про закон України „Про основи національної безпеки України”, а також Стратегію національної безпеки України, в яких тероризм неодноразово згадується в якості загрози в різних сферах життєдіяльності. По-друге, проведений нами контент-аналіз дисертаційних досліджень уможливлює констатувати про певне пробудження наукового інтересу до проблем дослідження тероризму, про актуальність чого зазначалося у вітчизняних дослідженнях ще у 1998 році.

При написанні роботи автор широко використовував роботи радянських авторів, зокрема: Ю. М. Антоняна, Л. А. Арнаутова, Ю. Л. Атліваннікова, О. І. Бастрикіна, Н. С. Бєглової, І. П. Бліщенка, В. І. Бліщенко, Т. С. Бояр-Сазонович, В. В. Вітюка, Л. М. Галенської, Ю. С. Горбунова, О. С. Грачова, С. О. Ефірова, М. В. Жданова, І. Ю. Залисіна, О. В. Змєєвського, І. І. Карпеця, М. П. Кірєєва, А. І. Ковилова, В. С. Коміссарова, І. М. Кормушкіної, М. Б. Крилова, М. Я. Лазарєва, У. Р. Латипова, Б. Р. Лопухова, В. В. Лукашева, В. В. Лунєєва, Є. Г. Ляхова, В. В. Мальцева, Г. М. Міньковського, О. В. Мітрофанова, Л. А. Моджорян, В. П. Ревіна, К. Н. Салімова, Є. Н. Степанова, В. І. Чекаліна, Б. Г. Чуркова та інших.

Серед західних дослідників цієї проблеми слід назвати Д. А. Андельмана, Андерсона, Ф. Аречагу, А. Бакелеу, Дж. Бейкера, А. Бейчмана, Дж. Белла, Л. Бонанте, П. Вілкінсона, Е. Генрі, Ж. Деларю, Г. Денікера, Б. Дженкінса, В. Діні, Ж. Діспо, Ч. Добсона, Ч. Дойля, Дж. Дугарда, Б. Йотова, К. Кацмана, Р. Клаттербака, Р. Клайна, Р. Кларка, Р. Конквеста, М. Креншоу, Н. Дж. Креселя, Б. Крозьє, Р. Куппермана, В. Лакера, Д. Е. Лонга, Х. Людвига, М. Макклінтока, Л. Манконі, Б. Л. Некос, Д. О`Брайена, Й. Олександра, Н. О`Саллівана, Р. Пейна, Р. Ф. Перла, А. Політі, Дж. Поуст, В. Пранкана, К. Дж. Рілея, М. Сакара, Б. Сейбу, Д. Д. Сімона, Д. М. Снідера, Р. Трента, І. Фетчера, Р. Фірі, С. Хантінгтона, Д. Чартера, К. С. Штерна та інших.

Нині відмічаємо тенденцію до активізації наукового інтересу щодо дослідження теоретичних і практичних проблем протидії тероризму в Україні. Однак, за виключенням монографій, написаних кількома українськими дослідниками, зокрема Ємельяновим В.П., Ліпканом В.А. та Антипенком В.Ф., українська наукова думка не може зараз похвалитися широким спектром думок на цьому напрямі. Воднораз велика кількість публікацій із даної тематики обмежується здебільшого розглядом кримінологічних та кримінально-правових питань. Більше того, дані проблеми сфокусовані лише на тероризм за межами України, втім поза увагою лишаються важливі аспекти щодо можливостей зниження рівня національної безпеки міжнародними організаціями через організацію вчинення актів тероризму на території України.

Відтак, із проголошенням Президентом України євроатлантичного курсу, інтеграцією України до європейського безпекового простору актуалізується проблема забезпечення національної безпеки, однією із загроз якій є тероризм. Адекватним інструментом розв'язання даної проблеми має слугувати підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання здійснення даної діяльності і відповідно удосконалення системи боротьби з тероризмом через дослідження адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму.

Це і обумовлює актуальність обраної для дослідження теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою Радою Київського національного університету внутрішніх справ 30 січня 2007 року протокол № 1. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Тематики пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років (затверджено наказом МВС України № 755 2004 р.), безпосередньо пов'язане з основними напрямками наукового забезпечення реалізації Розпорядження Президента України від 20 лютого 2006 року „Про створення робочої групи з розроблення Стратегії національної безпеки України”, Законів України „Про боротьбу з тероризмом”, „Про основи національної безпеки України”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначити адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму, яка включає вироблення системи наукових поглядів на тероризм і систему протидії йому і формування на цій основі пропозицій адміністративно-правового характеру, вироблення науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності функціонування інституціональної антитерористичної системи.

Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання:

– дослідити поняття тероризму як правової категорії;

– розкрити зміст тероризму як форми екстремістської діяльності;

– окреслити систему суб'єктів боротьби з тероризмом в Україні;

– дослідити адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму;

– дослідити правовий аспект функціонування інституціональних антитерористичних систем;

– визначити основні принципи формування системи боротьби з тероризмом;

– обґрунтувати необхідність державного контролю у сфері боротьби з тероризмом;

– проаналізувати законодавство про боротьбу з тероризмом;

– визначити підходи до формування державної антитерористичної стратегії;

– намітити шляхи використання в Україні досвіду міжнародних антитерористичних організацій.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при реалізації адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму в Україні.

Предметом дослідження виступає адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження, в роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання дозволив розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв'язок і взаємообумовленість. Метод системного аналізу уможливив з'ясувати місце правових та організаційних заходів у системі засобів реалізації державної антитерористичної політики, проаналізувати положення сучасної теорії адміністративного права, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо поняття, значення, класифікації тероризму та інституціональних антитерористичних систем. За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми як вітчизняного, так і зарубіжного антитерористичного законодавства, з'ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення. Системно-структурний та формально-логічний методи використовувалися при вивченні сутності та визначенні понять “тероризм”, “екстремізм” проведенні класифікації тероризму тощо. Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та зарубіжного антитерористичного законодавства, а також конвенціонального механізму в частині розглядуваних питань. За допомогою соціологічного методу (інтерв'ювання, анкетування) було з'ясовано позиції і думки практиків боротьби з тероризмом щодо сучасного стану боротьби з тероризмом і вирішення наявних проблем, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів проведення антитерористичних операцій і антитерористичних навчань.

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення проведення антитерористичних навчань, аналітичні і статистичні матеріали, а також особистий досвід дисертанта, набутий під час роботи у відповідних антитерористичних підрозділах.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне адміністративне законодавство України, законодавство інших країн, а також постанови Пленуму Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дослідженням адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму і особливостей формування та функціонування інституціональної антитерористичної системи. Проведене дисертаційне дослідження ґрунтується на досягненнях вітчизняних і зарубіжних учених, вивченні відкритих матеріалів проведення антитерористичних операцій і антитерористичних навчань, положеннях антитерористичного законодавства.

У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для адміністративного права. До найбільш суттєвих із них слід віднести наступні:

уперше:

– здійснено комплексний науковий аналіз адміністративно-правових основ протидії тероризму;

– проведено комплексний аналіз терористичної діяльності як складової екстремістської діяльності, проведено їх порівняння, виділено істотні ознаки, що різнять тероризм і екстремізм;

– у науковий обіг впроваджено поняття „жертва-посередник”, „антитерористична система”, „державна антитерористична стратегія”;

– доводиться, що за наявності багатьох складових успішна реалізація державної антитерористичної політики можлива за умови прийняття на державному рівні концептуального документу, в якому б знайшли відображення комплекс заходів щодо боротьби з тероризмом. Таким документом пропонується визначати Державну антитерористичну стратегію;

– з урахуванням нової парадигми адміністративного права запропонована структура антитерористичної системи, яка складається із державної і недержавної підсистем;

– подано власний варіант Державної антитерористичної стратегії;

удосконалено:

– визначення поняття, зміст та сучасну парадигму тероризму з позицій адміністративно-правової науки, обґрунтовано, що основними її компонентами виступає: системне бачення тероризму, усвідомлення його небезпеки майже усім об'єктам адміністративно-правового регулювання: в економічній та соціально-культурній сферах, а також в адміністративно-політичній сфері, відтак необхідності здійснення протидії як елементами системи виконавчої влади, так і об'єднаннями громадян;

– шляхи використання в Україні досвіду міжнародних антитерористичних організацій;

– типізацію підходів до формування сучасної парадигми боротьби з тероризмом;

– принципи формування системи боротьби з тероризмом;

– визначення поняття, змісту, принципів, що їх висувають при формуванні інституціональних антитерористичних систем;

– визначення таких понять, як: тероризм, екстремізм, інституціональна антитерористична система;

– позицію, відповідно до якої тероризм виступає формою екстремізму;

– визначені в Законі України „Про боротьбу з тероризмом” організаційні та правові основи боротьби з тероризмом, зокрема щодо: основних завдань, напрямів, суб'єктів, об'єктів, принципів та засобів цієї діяльності. Обґрунтовано доцільність позначення системи суб'єктів боротьби з тероризмом, об'єктів захисту та взаємозв'язків між ними терміном „антитерористична система”.

дістало подальшого розвитку:

– обґрунтування положення про нерозривну єдність заходів примусу і переконання у протидії тероризму;

– обґрунтування положення про необхідність превентивної протидії тероризму;

– методи подолання недоліків у взаємозв'язках суб'єктів системи боротьби з тероризмом в Україні, і запропоновані шляхи їх усунення;

– дослідження теоретичних проблем правового статусу інституціональних антитерористичних систем;

– методи подолання недоліків в системі державного контролю у сфері боротьби з тероризмом;

– наукові положення щодо класифікації причин та умов, що породжують тероризм в Україні;

– формування структури суб'єктів протидії тероризму, ґрунтуючись на застосуванні нової парадигми адміністративного права;

– дворівнева типізація суб'єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом, зважаючи на специфіку їх діяльності, а також реальній участі в реалізації державної антитерористичної політики;

– визначення змісту, структури і адміністративно-правового статусу суб'єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом;

– зосередження уваги на необхідності підвищення рівня адміністративно-правового регулювання протидії тероризму через удосконалення антитерористичного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо протидії тероризму; у законотворчій діяльності - при внесенні змін і доповнень до чинного антитерористичного законодавства; у навчальному процесі -- при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу „Адміністративне право”, „Теорія управління органами внутрішніх справ”, при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами, написанні магістерських і дисертаційних досліджень.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені: 1) у законотворчу діяльність Верховної Ради України при доопрацюванні Закону України „Про основи національної безпеки України”; 2) при підготовці матеріалів Державним комітетом телебачення і радіомовлення України до РНБОУ щодо деяких актуальних проблем інформаційної безпеки; 3) у Київському міжнародному університеті при читанні навчальних дисциплін „Адміністративне право”, „Безпека бізнесу”, що в цілому підтверджено відповідними актами.

Особистий внесок здобувача. У навчальному посібнику, рекомендованому МОН України „Теорія управління в органах внутрішніх справ” підготовлено розділ „Роль МВС у боротьбі з міжнародним тероризмом”. У статті „Державний контроль у сфері боротьби з тероризмом”, що була написана у співавторстві з В.Ю.Кобринським, особисто здобувачеві належать положення щодо змісту контрольної діяльності у сфері боротьби з тероризмом. У науково-практичному коментарі до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” особисто здобувачеві належать положення щодо визначення адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму, державного контролю за здійсненням антитерористичної діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми національної та міжнародної безпеки” (м. Київ, 27 квітня 2007 р.), на науково-практичній конференції „Кримінально-правові та кримінально-процесуальні аспекти досудового слідства в контексті проекту КПК” (м. Івано-Франківськ, 30 жовтня 2007 р.), науково-практичній конференції „Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України” (м. Луцьк, 2008 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано вісім статей у наукових фахових виданнях України, три матеріали виступу на конференціях, а також підготовлені і вийшли друком відповідні розділи у навчальному посібнику „Теорія управління в органах внутрішніх справ” і науково-практичному коментарі до Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 229 сторінок, з яких основного тексту 189 сторінок, список використаних джерел на 24 сторінках і включає в себе 234 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв'язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у практичній, науково-дослідній та навчально-науковій діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 „Тероризм як правова категорія: загальнотеоретичний аспект” складається з двох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних і методологічних аспектів тероризму, дослідженню поняття та сутності тероризму, його взаємозв'язку із екстремізмом, відмежування від інших споріднених понять.

У підрозділі 1.1. „Поняття та сутність тероризму” подається аналіз стану розробленості адміністративно-правових наукових досліджень протидії тероризму.

Внаслідок проведеного дослідження зроблено висновок, що одним із основних недоліків більшості наукових класифікацій тероризму є відсутність привнесення нового у розуміння описуваного явища, а відтак наслідком цих класифікацій є відсутність їхньої практичної доцільності і відповідно унеможливлення застосування у практичній діяльності, підвищення ефективності здійснення антитерористичної діяльності.

Здійснений нами аналіз уможливив виокремити основні причини, котрі не дозволяють об'єктивно підійти до класифікації тероризму, а відтак віднайти коріння тероризму та виробити адекватні засоби протидії, визначити адекватний практиці адміністративно-правовий статус суб'єктів боротьби з тероризмом. Вони полягають у наступному: нечітке виокремлення кримінальної та політичної складової; багатогранність самого явища тероризм, що спричинює наявність чисельних критеріїв, за якими його досліджують; відсутність методологічного підходу до дослідження тероризму, а відтак до формування адекватних явищу і об'єктивним тенденціям його розвитку критеріїв; використання методологічного інструментарію різних наук до дослідження тероризму, що спричинює застосування різних за своєю суттю і спрямованістю спеціальнонаукових методів, котрі ґрунтуються і відбивають позиції науки, але не тероризму, відтак із системної проблеми тероризму вихоплюються цікаві лише для конкретної галузевої науки сегмент; неадекватність методологічного інструментарію вивчення тероризму його багатоманітному характеру і чисельним формам прояву; різноманіття національних і світоглядних форм прояву тероризму; постійна змінюваність соціальних процесів, формування поряд з індустріальним інформаційного суспільства, а відтак і еволюції самого тероризму, як соціального явища, його більшу вбудованість в життя; змішування суб'єкт-об'єктних характеристик.

До основних тенденцій розвитку тероризму в Україні ми відносимо наступні. 1. Тероризм є складним, багатоплановим явищем, яке має різні аспекти: правові, психологічні, історичні, соціально-економічні, світоглядні, релігійні, технологічні тощо. Усе це ускладнює вироблення загальноприйнятного, всіма визнаного юридичного визначення тероризму і його відповідного закріплення на законодавчому рівні. 2. Глобальний тероризм є негативним проявом процесу глобалізації і став можливий завдяки розвитку сучасних засобів комунікації, які у свою чергу суттєво сприяють творенню нових глобалізаційних імперативів, і тероризм у даному випадку може виступати одним із засобів глобального управління цивілізацією. 3. Існуюче різноманіття форм прояву тероризму доповнюється новими, більш високотехнологічними його формами, що не завжди відбувається у нормативно-правових актах, особливо при визначенні предметної компетенції суб'єктів боротьби з тероризмом. 4. Визначення поняття тероризму має бути сфокусовано на визначенні його складових і закріплено у відповідному законі. 5. Ефективна протидія тероризму можлива тільки на основі вжиття превентивних заходів. Запобігання йому має полягати у виявленні, усуненні, нейтралізації, локалізації і мінімізації дії тих чинників і причин, які або породжують тероризм, або йому сприяють. 6. Необхідно поглибити наукові дослідження з проблеми тероризму з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світової спільноти, залучаючи до цього фахівців різних галузей знань: юристів, економістів, політологів, психологів, філософів, медиків та ін. 7. Існує необхідність вироблення ретельно регламентованого порядку висвітлення в ЗМІ ситуацій, пов'язаних з актами тероризму. 8. Із метою підвищення ефективності проведення контр- і антитерористичних операцій слід поліпшити співпрацю силових відомств, які займаються боротьбою з тероризмом. На національному рівні -- це створення Координаційного комітету із боротьби з тероризмом за участю всіх силових відомств, ЗМІ і, можливо, громадськості, на світовому рівні -- створення організації, подібної до Інтерполу, яка б протидіяла тероризму.

На нашу думку, перспективними є подальші наукові дослідження щодо розробки нових методів і механізмів протидії тероризму, а також поглиблене з'ясування й усунення причин цього небезпечного явища, удосконалення механізмів передусім адміністративно-правового регулювання.

Одним із завдань сучасного тероризму є провокування держави на вжиття жорстких заходів, які інколи виходять за межі права, уведення усіляких обмежень прав і свобод людини і громадянина, провокування репресій з боку держави, розповсюдження загального стану залякування, створення терористичної істерії, увергнення світового співтовариства до пучини темряви, хаосу, зла.

У підрозділі 1.2. „Тероризм як форма екстремістської діяльності” досліджується поняття екстремізму та його співвідношення із тероризмом.

Проведення компаративного аналізу терористичної і екстремістської діяльності уможливило дійти висновку про необхідність прийняття закону України „Про боротьбу з екстремізмом”. Даний закон має носити рамочний характер, у ньому мають бути визначені основні поняття, суб'єкти, їх завдання і напрями антиекстремістської діяльності. Основним рисами, якими має характеризуватися даний закон: превентивність, наявність норм прямої дії, несуперечність іншим законам, що стосуються питань боротьби з екстремізмом, передбачення чітких механізмів реалізації закону. Має бути сформована єдина концепція боротьби з екстремізмом, за для того, щоб створювані нормативні акти, що регламентують боротьбу з окремими його видами, зокрема і тероризмом, не дублювали один одного. Українське суспільство потребує ефективних механізмів боротьби з тероризмом, одним із них, вважається формування державної антитерористичної стратегії в розроблення нової Концепції (стратегії) національної безпеки України, в яких чільне місце посідали б не лише державні, а й недержавні організації.

Розділ 2 „Адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму в Україні” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей функціонування державної антитерористичної системи та адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму.

У підрозділі 2.1. „Система суб'єктів протидії тероризму в Україні” аргументується актуальність дослідження даного питання. Законодавчо система суб'єктів боротьби з тероризмом визначена у ст. 4 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”.

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Дане положення є логічним закріпленням і законодавчим визначенням адміністративно-правової компетенції Кабінету Міністрів України у здійсненні боротьби з тероризмом, оскільки він виступає найвищим органом виконавчої влади.

Здійснено дослідження системи суб'єктів боротьби з тероризмом, яка складається з двох рівнів: 1) суб'єкти, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом; 2) суб'єкти, що можуть у разі необхідності залучатися до боротьби з тероризмом.

У підрозділі 2.2. „Адміністративно-правовий статус суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом” визначено коло даних суб'єктів, визначено їхній адміністративно-правовий статус.

Перший рівень суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, складають: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство оборони України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; Державний департамент України з питань виконання покарань; Управління державної охорони України.

Компаративний і структурно-функціональний аналіз компетенції даних суб'єктів з їхніми загальними повноваженнями уможливлюють стверджувати, що в законі України „Про боротьбу з тероризмом” дані повноваження значно звужені і стосуються здебільшого проведення антитерористичних операцій.

На наш погляд, даний підхід є невірним, оскільки не в повній мірі враховує системний вимір тероризму, необхідність здійснення з ним не лише боротьби, а й протидії: починаючи від виявлення негативних причин, умов та інших детермінант, закінчуючи ресоціалізацією осіб, щодо яких вступив у законну силу обвинувальний вирок суду, і які відбули покарання за вчинення терористичного акту, або за злочини, пов'язані з терористичною діяльністю.

У даному аспекті, на нашу думку, доцільною з практичного погляду виступає також наголошення не стільки на боротьбі з тероризмом, яка в принципі за своїм змістом стосується вже виявлених терористських груп, а також ідентифікації певного роду діяльності як терористичної, скільки на протидії. Переконані, що протидія тероризму є поняттям більш широким, і таким, що відповідає сучасному виміру тероризму, його притаманності суспільству і фактичній неможливості його викорінення.

Під протидією тероризму пропонується розуміти: діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих громадян|самоуправління| з: а) профілактики тероризму -- виявлення і подальшого|наступному| усунення причин і умов, що сприяють здійсненню терористичної діяльності; б) боротьби з тероризмом -- виявлення, попередження|попереджувати,запобіганню|, припинення, розкриття і розслідування терористичних злочинів; в) мінімізації і (або) ліквідації наслідків|результатів| терористичної діяльності.

З огляду системного виміру тероризму, необхідності широкої участі не лише державних органів, до основних завдань яких входить боротьба з тероризмом, а й інших органів з метою якнайширшого залучення їх до антитерористичної профілактики, окремо розглядаються повноваження органів, що можуть у разі необхідності залучатися до здійснення боротьби з тероризмом.

У підрозділі 2.3. „Адміністративно-правовий статус суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом”

До кола суб'єктів, які залучаються у разі необхідності до здійснення боротьби з тероризмом, належать: 1) Служба зовнішньої розвідки; 2) Міністерство закордонних справ України; 3) Міністерство охорони здоров'я України; 4) Міністерство палива та енергетики України; 5) Міністерство промислової політики України; 6) Міністерство транспорту та зв'язку України; 7) Міністерство фінансів України; 8) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України; 9) Міністерство аграрної політики України; 10) Державна митна служба України; 11) Державна податкова адміністрація України.

У межах своєї компетенції вони здійснюють: заходи із запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

У підрозділі 2.4. „Правові аспекти функціонування інституціональної антитерористичної системи України” визначено поняття, принципи формування та функціонування інституціональної антитерористичної системи.

Інституціональна антитерористична система України (ІАС) -- система державних органів, що створені відповідно до законодавства України з метою реалізації державної антитерористичної політики. До даної системи не входять ті органи, або системи органів, у яких завдання боротьби з тероризмом є похідним.

До основних ознак, що описують і відповідно характеризують дану систему належать: 1) система має складатися із множини елементів, котрі мають бути розташовані ієрархічно; 2) елементи системи мають бути взаємозалежними шляхом прямих і зворотних зв'язків.

До основних вимог, що висуваються до формування такої система ми відносимо: детермінованість елементів системи; динамічність системи, наявність керованого параметру, наявність контролюючого параметру, наявність прямих та зворотних зв'язків.

Відповідно до основних принципів формування та ефективного функціонування інституціональної антитерористичної системи України ми включаємо наступні: системність побудови суб'єктів боротьби з тероризмом; спадкоємність; здатність до саморозвитку; випереджуючий характер розвитку системи порівняно з розвитком тероризму; структурна достатність елементів системи; забезпечення максимальної ефективності органів безпеки при розмежуванні цінності системи органів управління; широке застосування типових елементів АІС та АСУ, програмного забезпечення, єдиної бази вихідних даних і нормативно-правових документів; створення спільних інформаційних баз даних; принцип системності; принцип систематичності; принцип плановості; принцип конкретності; принцип гуманізму .

Функціонування ІАС, має здійснюватися одночасно за наступними напрямами: захист особи, суспільства і держави від тероризму; вплив на основні, у тому числі і глобальні явища та процеси в суспільстві, що можуть у своїй сукупності становити теророгенні фактори і утворювати теророгенну обстановку; виявлення і усунення причин і умов, що породжують тероризм; запобігання, припинення, розкриття і розслідування як терористичних злочинів, так і будь-яких інших форм екстремістської діяльності.

Запропоновано модельну структуру транснаціональної антитерористичної системи: державна ІАС -- регіональна ІАС -- міжнародна ІАС. Відповідно до презентованої структури досліджено зміст кожного її елементу: зокрема АТЦ при СБУ, АТЦ СНД, міжнародної ІАС. Подано власне бачення щодо можливості побудови транснаціональної інституціональної антитерористичної системи, яка може мати наступний вигляд: АТЦ при СБУ -- АТЦ СНД / АТЦ Європейського Союзу / будь-якої регіональної антитерористичної системи -- Контртерористичний комітет ООН.

У розділі 3 „Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання протидії тероризму в Україні” проаналізовано тенденції розвитку державного контролю у даній сфері, а також, на основі аналізу діяльності міжнародних організацій по боротьбі з тероризмом, подано пропозиції щодо змісту проекту Державної антитерористичної стратегії України.

У підрозділі 3.1. „Державний контроль у сфері боротьби з тероризмом” визначається поняття контролю у сфері боротьби з тероризмом -- сукупність дій контролюючих суб'єктів, щодо підконтрольних об'єктів для досягнення цілей контролю з метою створення сприятливих умов для ефективного функціонування інституціональної антитерористичної системи за умови постійного впливу внутрішніх та зовнішніх чинників.

Суб'єктами державного контролю у сфері боротьби з тероризмом виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які здійснюють контрольну діяльність в системі державного управління. Зазначені вище суб'єкти утворюють контрольні органи, сукупність яких складає інфраструктуру контролю у сфері боротьби з тероризмом. Суб'єктам державного контролю у сфері боротьби з тероризмом притаманне коло повноважень, провідне значення серед яких посідає формування норм контролю. Об'єктом контролю у сфері боротьби з тероризмом виступають суб'єкти боротьби з тероризмом, тобто суб'єкти, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, а також можуть залучатися до боротьби з тероризмом.

Основне призначення державного контролю у сфері боротьби з тероризмом полягає у наступному: а) спостереження за функціонуванням підконтрольного об'єкта; б) отримання об'єктивної та достовірної інформації про стан законності і дисципліни на ньому; в) вжиття заходів із запобігання, профілактики і припинення порушень законності та дисципліни, впливу чинників, що негативно впливають на ефективність функціонування системи боротьби з тероризмом; г) виявлення та усунення причин та умов, що сприяють неефективності функціонування системи боротьби з тероризмом; д) вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законності та дисципліни, створенні умов для неефективного функціонування системи боротьби з тероризмом.

У підрозділі 3.2. „Підходи до формування Державної антитерористичної стратегії України” формуються підходи до проекту Державної антитерористичної стратегії. Зокрема, було обґрунтовано об'єктивну необхідність у систематизації антитерористичного законодавства України, нагальності його розмежування між собою та суміжними сферами життєдіяльності, запобіганні дублювання повноважень в аналізованій сфері. Наслідком цього має стати формування системи норм, спрямованих на моніторинг процесів у сфері протидії тероризму, визначення принципів, пріоритетних цілей, завдань та механізмів реалізації державної антитерористичної політики. Таким документом нами пропонується визнати Державну антитерористичну стратегію -- комплекс науково-обґрунтованих, офіційно затверджених на відповідному державному рівні заходів державної антитерористичної політики.

До основних чинників, що сприяють тероризму, а отже і обумовлюють необхідність розроблення документу концептуального характеру можна віднести: високий рівень правового нігілізму; наявність вогнищ терористичних конфліктів у державах, що межують з Україною; низький імідж суб'єктів боротьби з тероризмом, сформований зокрема подеколи непрофесійними діями самої державною влади України; значні прогалини кадрової політики, коли на посади у суб'єктах боротьби з тероризмом призначають не за фаховими знаннями, а за відданістю тій чи іншій партії чи людині; наявність чисельних відомчих нормативних актів, а також законів, що суперечать один одному, і тим самим унеможливлюють визначити чітку предметну компетенцію конкретного суб'єкта у здійсненні протидії тероризму і реалізації державної антитерористичної політики.

Головна мета державної антитерористичної стратегії (ДАС) -- забезпечити такий рівень антитерористичної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.

Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики боротьби з тероризмом. Державна політика боротьби з тероризмом формується і реалізується за умов, коли у сучасному світі нівелюється різниця між національним і міжнародним тероризмом, зростає кількість жертв і масштабність терористичної діяльності, спостерігається транснаціоналізація терористичної злочинності, а тероризм починає використовуватися як засіб управління сучасною цивілізацією.

Сформовано основні вимоги, яким має відповідати ДАС: 1) вона має витікати із вимог Конституції України, положень Стратегії національної безпеки України, теорії та досвіду боротьби з тероризмом, причому як внутрішнього так і зарубіжного; сприяти загальному у суспільстві розумінню небезпеки тероризму; забезпечувати формування єдиного підходу на усіх рівнях держави до здійснення антитерористичної діяльності; відпрацювання системи цілей, функцій, принципів та методів антитерористичної діяльності; визначити шляхи створення загальнодержавного механізму боротьби з тероризмом; випереджуюче розвиток тероризму формування правової бази боротьби з ним; формування антитерористичної свідомості; зміцнення рівня національної безпеки; формування усвідомлення у людини її перебування у системі постійної боротьби загроз і небезпек з одного боку, із соціальними, культурними та іншими тенденціями конструктивного розвитку суспільства з іншого.

У підрозділі 3.3. „Міжнародні антитерористичні організації: досвід для України” на основі аналізу причин неефективності міжнародних антитерористичних організацій робиться висновок, що до основних способів посилення координації та взаємодії України з міжнародними організаціями у сфері боротьби з тероризмом належать: взаємний обмін інформацією щодо появи реальних загроз безпеці об'єкта внаслідок терористичної діяльності; виконання запитів з проведення оперативно-розшукових заходів;узгодження планів з робочим апаратом регіональної антитерористичної комісії при регіональному органі СБУ щодо забезпечення системності організації боротьби, виключення паралелізму і над лишнього дублювання заходів; спільне прогнозування можливих варіантів і сценаріїв розвитку терористичної загрози із можливим залученням додаткових суб'єктів відповідно до чинного законодавства; розроблення і вжиття спільних узгоджених заходів із запобігання|попереджувати,запобігання|, виявлення і припинення терористичної діяльності; взаємне повідомлення про результати їх здійснення; вжиття заходів із запобігання|попереджувати,запобіганню|, виявлення і припинення на території своєї держави терористичної діяльності, спрямованої проти інших держав; вжиття заходів із запобігання|попереджувати,запобіганню|, виявлення і припинення фінансування, постачань озброєння і боєприпасів, надання іншого сприяння будь-яким особам і (або) організаціям для здійснення терористичної діяльності; вжиття заходів із запобігання|попереджувати,запобіганню|, виявлення і припинення, забороні і припиненню діяльності з підготовки осіб до здійснення терористичної діяльності; обмін нормативними правовими актами і матеріалами про практику їх застосування|вживання|; обмін досвідом роботи із запобігання|попереджувати,запобіганню|, виявлення і припинення терористичної діяльності; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації своїх фахівців в різних формах; досягнення за взаємною згодою між державами-учасницями регіональної антитерористичної системи домовленостей про інші форми співпраці|співробітництва|, включаючи, у разі потреби, надання практичної допомоги з припинення терористичної діяльності, мінімізації і (або) ліквідації їх наслідків|результатів|. Такі домовленості оформляються відповідними протоколами, які складають невід'ємну частину генеральної угоди про співробітництво.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні положення роботи, які відображають результат проведеного дослідження і мають теоретичне і практичне значення для адміністративного права, практики адміністративно-правового регулювання проти дії тероризму в України.

Констатовано, що сучасний рівень протидії тероризму потребує покращення, одним із інструментів якого виступає підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання даної діяльності, а також чітке визначення адміністративно-правового статусу суб'єктів протидії тероризму, змісту державного контролю у сфері національної безпеки. Такий стан поєднаний із тим, що в адміністративно-правових роботах приділяється недостатня увагу питанням державного контролю у сфері протидії тероризму. тероризм стратегія інституціональний екстремістський

У дисертації здійснено дослідження системи органів, які здійснюють протидію тероризму та вивчено їхній адміністративно-правовий статус. Це дало можливість дисертанту сформулювати та аргументувати основні положення. За результатами проведеного дослідження адміністративно-правових основ проти дії тероризму в Україні вважаємо за необхідне сформулювати найбільш важливі та практично значущі, науково обґрунтовані, висновки.

1. Досліджено поняття, зміст та сучасну парадигму тероризму. Зокрема виділено два підходи до формування поняття: відповідно до першого, дослідники прагнуть надати чітке визначення тероризму; згідно з іншим -- визначити не стільки саме поняття, скільки загальний алгоритм тероризму, зміщуючи акцент на опис ознак, що характеризують тероризм. Ми підтримуємо останню позицію, отже до основних ознак сучасного тероризму, нами включені: 1) тероризм -- насильницький спосіб ведення боротьби, силова боротьба, що використовує загрозу використання насильства до цивільних об'єктів, створення атмосфери страху, паніки, жаху більш широкого кола осіб і поєднаним разом із цим вимогою вчинення або утримання від вчинення певних діянь; 2) символічність об'єкта; 3) наявність жертви-посередника -- безпосередні жертви, які фактично виступають поза конфліктом терористів та безпосередніх суб'єктів впливу; 4) наявність складного механізму висунення вимог; 5) поліспрямованість тероризму, його вплив на декілька різних об'єктів; 6) тероризм виступає засобом управління сучасною цивілізацією; 7) внаслідок здійснення терористичної діяльності виникає загальна атмосфера занепокоєності.

2. Розкрито зміст тероризму як форми екстремістської діяльності. Було здійснено аналіз тероризму не лише по горизонталі (тероризм, терор, терористичний акт тощо), а й по вертикалі. Зокрема, обґрунтовано позицію, відповідно до якої тероризм є формою екстремізму. У той же час акцентовано увагу на ознаках, що різнять тероризм і екстремізм: 1) екстремізм становить собою явище більш широке, ніж тероризм; 2) характерною ознакою тероризму виступає насильство, прагнення до знищення супротивника, у той час як не всі екстремістські утворення, що виступають за радикальні перетворення в суспільстві, користуються насильством; 3) тероризм виступає традиційним злочином, що володіє особливими кримінологічними характеристиками, у той час як екстремізм характеризується множиною суспільно небезпечних діянь, відповідальність за які передбачена окремими статтями КК України; 4) атрибутивним компонентом екстремізму є пробудження соціальної ворожнечі, пов'язаної із насильством або заклики до насильства. Тероризм є самодостатнім, він не впливає на психіку людей з метою проникнення та зміни їх світогляду, притягнення на власний бік, залучення до своїх лав. Терористи не закликають до насильства, вони діють самі. І якщо екстремізм спирається на тих, кого вони вербують, вони створюють атмосферу схвалення власних дій, обґрунтування вірності даного рішення, то терористи не потребують цього: їхні рішення є вірними без доказів, їм не потрібна полеміка із загалом, лави запасних, це -- безпосередні виконавці, вершителі і творителі власних думок у життя; 5) екстремізм не вичерпується насильством, а включає в себе ненасильницькі заходи (пропаганда, лозунги, заклики, виступи у пресі і на зібраннях, масові виступи і страйки).

3. Окреслено систему суб'єктів протидії тероризму в Україні. Відзначається, що Україна пішла шляхом формування дворівневої системи суб'єктів: до першої групи належать суб'єкти, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом; а до другої -- які у разі необхідності, за рішенням керівника антитерористичної операції можуть залучатися. Поряд із цим, проведення аналізу практичних матеріалів, а також дослідження адміністративно-правового статусу даних суб'єктів уможливило дійти висновку про невідповідність положень закону України „Про боротьбу з тероризмом” об'єктивним реаліям сьогодення. Це стосується, передусім критерію формування і віднесення тих чи інших центральних органів виконавчої влади до означених вище рівнів суб'єктів. Зокрема, обґрунтовано необхідність включення Служби зовнішньої розвідки до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом.

4. Досліджено адміністративно-правовий статус суб'єктів протидії тероризму в Україні. Зокрема, підтримано позицію законодавця щодо виділення двох рівнів суб'єктів, що здійснюють протидію тероризму. Визначено, що до основних завдань групи суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, доцільно віднести: вжиття заходів із запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та терористичних злочинів; розроблення і реалізація попереджувальних, режимних, організаційних, виховних та інших заходів; забезпечення умов проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надання відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічних та фінансових засобів, засобів транспорту і зв'язку, медичного обладнання і медикаментів, інших засобів, а також інформації, необхідної для виконання завдань боротьби з тероризмом.

5. Досліджено правовий аспект функціонування інституціональних антитерористичних систем. Визначено, що інституціональна антитерористична система України -- об'єднані цілями і завданнями боротьби з тероризмом державні органи, що створені відповідно до законодавства України з метою реалізації державної антитерористичної політики. До даної системи не входять ті органи, або системи органів, у яких завдання боротьби з тероризмом є похідним.

6. Визначено основні принципи формування системи боротьби з тероризмом. До таких принципів дисертант включає: 1) системність побудови суб'єктів боротьби з тероризмом; 2) спадкоємність; 3) здатність до саморозвитку; 4) випереджуючий характер розвитку системи порівняно з розвитком тероризму; 5) структурна достатність елементів системи; 6) забезпечення максимальної ефективності органів безпеки при розмежуванні цінності системи органів управління; 7) широке застосування типових елементів АІС та АСУ, програмного забезпечення, єдиної бази вихідних даних і нормативно-правових документів; 8) створення спільних інформаційних баз даних.

7. Обґрунтовано необхідність державного контролю у сфері боротьби з тероризмом. Визначено, що контроль у сфері боротьби з тероризмом -- сукупність дій контролюючих суб'єктів, щодо підконтрольних об'єктів для досягнення цілей контролю з метою створення сприятливих умов для ефективного функціонування інституціональної антитерористичної системи за умови постійного впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Суб'єктами державного контролю у сфері боротьби з тероризмом виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які здійснюють контрольну діяльність в системі державного управління. Зазначені вище суб'єкти утворюють контрольні органи, сукупність яких складає інфраструктуру контролю у сфері боротьби з тероризмом. Суб'єктам державного контролю у сфері боротьби з тероризмом притаманне коло повноважень, провідне значення серед яких посідає формування норм контролю. Об'єктом контролю у сфері боротьби з тероризмом виступають суб'єкти боротьби з тероризмом, тобто суб'єкти, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, а також можуть залучатися до боротьби з тероризмом.

8. Проаналізовано законодавство про боротьбу з тероризмом. Висновується, що воно потребує удосконалення через відсутність дієвих механізмів взаємодії та координації між суб'єктами боротьби з тероризмом.

9. Обґрунтовано необхідність, а також визначено підходи до формування державної антитерористичної стратегії. Наслідком проведених досліджень є формування автором пропозицій правового характеру, зокрема щодо затвердження на державному рівні Державної антитерористичної стратегії -- комплекс науково-обґрунтованих офіційно затверджених на державному рівні антитерористичних заходів. Правовою основою розробки та реалізації Даної Стратегії має виступати Конституція України, Стратегія національної безпеки України, Закони України „Про боротьбу з тероризмом”, „Про основи національної безпеки України”, інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, що в сукупності визначають засади політики держави у сфері боротьби з тероризмом. Головна мета державної антитерористичної стратегії (ДАС) -- забезпечити такий рівень антитерористичної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.