Актуальність теми. В останні десятиріччя дедалі більшого значення в Україні набуває захист і підтримка добросовісної економічної конкуренції, яка є головним рушієм розвитку ринку. Ефективність такого захисту залежить, у першу чергу, від діяльності компетентних державних органів, здатних реалізовувати владні повноваження у вищезазначеному напрямку. На сьогоднішній день в Україні таку функцію покладено на Антимонопольний комітет України (далі - АМКУ) та його територіальні відділення.

З моменту заснування антимонопольних органів в Україні обсяг їх функцій і повноважень істотно збільшився. Водночас ряд важливих питань, зокрема щодо повноважень АМКУ стосовно контролю за наданням суб'єктам господарювання державної допомоги, залишаються неврегульованими на законодавчому рівні й, відповідно, потребують подальшого дослідження та визначення. Крім того, розширення переліку завдань і функцій АМКУ призвело до значного перенавантаження цього органу, що, в свою чергу, зумовлює потребу в перегляді головних засад функціонування існуючої системи антимонопольних органів з метою перерозподілу деяких повноважень АМКУ та налагодження найбільш ефективної роботи цієї системи. Врешті-решт, найбільш дискусійним питанням залишається визначення місця антимонопольних органів у системі органів державної влади, адже відповідно до чинного законодавства АМКУ є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та сфері державних закупівель. Проте, у чому саме полягає спеціальний характер правового статусу цього органу ані законодавчо, ані в юридичній літературі досі чітко не визначено.

Теоретичним та науковим підґрунтям даної дисертаційної роботи є наукові здобутки провідних українських дослідників, зокрема В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.О. Бакалінської, Л.Р. Біли, Ю.П. Битяка, З.М. Борисенко, В.К. Гіжевського, І.І. Дахна, Ю.В. Журика, Р.А. Калюжного, І.Ф. Коваль, О.В. Когут, В.К. Колпакова, Н.М. Корчак, О.О. Костусєва, Є.В. Курінного, В.М. Марчука, Л.В. Ніколаєвої, Н.Р. Нижник, О.В. Пономарьова, П.М. Рабіновича, О.М. Стороженко, Л.П. Сушко, С.О. Чикурлія, Ю.С. Шемшученка, С.Г. Штогуна, а також наукові доробки зарубіжних вчених: А.В. Малька, Ю.М. Козлова, К.Ю. Тотьева, А.Ю. Якімова та інших. При цьому необхідно відзначити, що останнім часом окремим проблемам діяльності антимонопольних органів України було присвячено низку дисертаційних досліджень, зокрема Л.Р. Біли, З.М. Борисенко, Ю.В. Журика, О.В. Когут, О.В. Пономарьова. Проте, незважаючи на вагомий внесок цих вчених, питання щодо місця антимонопольних органів у системі органів державної влади України, побудови системи антимонопольних органів та перспектив її подальшого розвитку залишаються недостатньо дослідженими.

Вищезазначені аспекти обумовили актуальність теми даної дисертаційної роботи і необхідність її вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного торговельно-економічного університету "Державне управління і контроль підприємницької діяльності: теоретичні основи та сучасні напрями" (державний реєстраційний номер 0108U003138).

Мета та завдання дослідження. Метою цієї роботи є визначення місця й значення антимонопольних органів у системі органів державної влади України та формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про захист економічної конкуренції (далі - конкурентне законодавство) в частині, що стосується системи та правового статусу антимонопольних органів України.

З урахуванням поставленої мети завдання дисертаційного дослідження зводилися до наступного:

антимонопольний орган правовий статус

1) визначити історичні передумови формування конкурентного законодавства в Україні;

2) визначити поняття, структуру та місце системи антимонопольних органів у системі органів державної влади України;

3) дослідити сутність спеціального статусу АМКУ шляхом послідовного аналізу всіх його складових та сформулювати уточнення до законодавчого визначення правового статусу цього органу;

4) визначити перспективи реформування системи антимонопольних органів України та розробити практичні рекомендації щодо здійснення такого реформування;

5) дослідити тенденції подальшого розвитку повноважень АМКУ в умовах інтеграції до Європейського співтовариства (далі - ЄС) та сформулювати пропозиції щодо законодавчого оформлення таких повноважень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері формування системи антимонопольних органів України та реалізації ними своїх владних повноважень.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади формування системи та правового статусу антимонопольних органів в Україні.

Методологічну основу дисертаційної роботи становлять прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження та наукового пізнання: системного аналізу досліджуваних явищ і подій, порівняльно-правовий, формально-логічний, діалектичний, історичний та інші.

За допомогою історичного й діалектичного методів було досліджено передумови формування антимонопольного законодавства в Україні, а також проаналізовано та визначено етапи його розвитку.

За допомогою системно-функціонального методу було досліджено побудову системи антимонопольних органів в Україні, зміст їх компетенції, а також роль і значення цих органів у встановленні в Україні чесних правил ведення конкурентної боротьби.

Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст чинного в окремих країнах світу та в Україні конкурентного законодавства, а також сформулювати конкретні пропозиції щодо реформування системи антимонопольних органів в Україні й подальшого вдосконалення законодавчого визначення правового статусу АМКУ.

Порівняльно-правовий метод було застосовано при аналізі нормативних актів, матеріалів практики діяльності АМКУ та антимонопольних органів зарубіжних країн. Зокрема, проведено порівняння з досвідом країн ЄС та окремих економічно-розвинутих країн світу - США, Російської Федерації - для дослідження питань системи і правового статусу антимонопольних органів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі аналізу чинного законодавства України, наукової літератури, судової практики й практики діяльності антимонопольних органів України здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових засад формування системи та правового статусу антимонопольних органів в Україні. Наукову новизну та особистий внесок автора складають наступні висновки та положення:

вперше:

- сформульовано визначення антимонопольного органу України як юридичної особи, головним завданням якої є забезпечення державного захисту економічної конкуренції, для чого вона наділяється владними повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання, органами державної влади та місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю норм конкурентного законодавства України. Відповідно систему антимонопольних органів України визначено як сукупність взаємодіючих та взаємопов'язаних юридичних осіб, головним завданням яких є забезпечення державного захисту економічної конкуренції, для чого вони наділяються владними повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання, органами державної влади та місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю норм конкурентного законодавства України;

- здійснено наступну періодизацію розвитку антимонопольного законодавства України: етап зародження (1987 - 1991 рр.), етап становлення (1992 - 2003 рр.), етап розвитку і трансформації (з 2003 р. і по сьогоднішній день);

- сформульовано визначення спеціального органу виконавчої влади як органу державного управління, правовий статус якого визначається виключно Конституцією та законами України, обумовлюється специфікою покладених на нього завдань і повноважень й забезпечується особливим порядком підконтрольності та підзвітності цього органу, спеціальною процедурою призначення й звільнення керівника та його заступників, голів територіальних відділень, спеціальними процесуальними засадами діяльності, наданням особливих соціальних гарантій працівникам цього органу, особливим порядком оскарження його рішень;

- доведено необхідність законодавчого уточнення правового статусу АМКУ, а саме визначення Антимонопольного комітету України як спеціального органу виконавчої влади;

- обґрунтовано необхідність доповнення переліку особливостей спеціального статусу АМКУ такою рисою як особливий порядок оскарження рішень АМКУ;

- аргументовано необхідність встановлення додаткових заходів адміністративної відповідальності для працівників антимонопольних органів України за перевищення службових повноважень у вигляді штрафу розміром від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- запропоновано передбачити на законодавчому рівні, що на посаду працівників АМКУ та його територіальних відділень, службові обов'язки яких полягають у безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (розгляд судових справ у всіх інстанціях; провадження і розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; оперативно-розшукова та розвідувальна діяльність тощо), можуть призначатися лише громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості (зокрема, об'єктивність, гуманність, справедливість, чесність, високу культуру спілкування при суворому дотриманні законності, прав та інтересів осіб, що беруть участь у справі), а також стаж роботи у відповідному напрямку не менше одного року. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах АМКУ стажування строком до одного року;

- сформульовано пропозиції щодо реформування системи антимонопольних органів України в два етапи: на першому (адаптаційному) етапі пропонується, по-перше, здійснити перерозподіл повноважень АМКУ між його органами, а саме: залишити за територіальними відділеннями виключно повноваження щодо проведення розслідування порушень конкурентного законодавства, а право безпосередньо розглядати справи та приймати рішення - за адміністративними колегіями та державними уповноваженими АМКУ; по-друге, сприяти організації громадського контролю за діяльністю системи антимонопольних органів шляхом вдосконалення завдань та форм діяльності Громадської колегії АМКУ. На другому (реконструктивному) етапі пропонується створити розгалужену систему органів спеціальної компетенції, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції. До складу такої системи повинні входити: орган, до виключної компетенції якого належить здійснення державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства (АМКУ та його територіальні відділення); орган, до виключної компетенції якого належить здійснення захисту від недобросовісної конкуренції (наприклад, Державний комітет з питань захисту добросовісної конкуренції); сукупність органів, що здійснюють регулювання у сферах природних монополій (національні комісії регулювання природних монополій);

- обґрунтовано необхідність закріплення на законодавчому рівні обов'язку АМКУ щодо проведення спільних заходів з Громадською колегією при АМКУ для вироблення подальших рішень з урахуванням громадської думки;

удосконалено:

порядок формування АМКУ, зокрема запропоновано встановити в Конституції України та Законі України "Про Антимонопольний комітет України", що Голова та державні уповноважені АМКУ призначаються (звільняються) на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України;

­ пропозиції до законодавчого визначення повноважень АМКУ щодо контролю за наданням державної допомоги суб'єктам господарювання та її використанням;

набули подальшого розвитку:

- наукові погляди щодо спеціальних органів виконавчої влади як невід'ємного елементу системи органів виконавчої влади;

- наукові погляди щодо необхідності виокремлення та визначення порядку підконтрольності та підзвітності АМКУ як суттєвої особливості його спеціального правового статусу;

- пропозиції до законодавчого оформлення вимог, які стосуються форми, змісту та порядку надсилання запитів уповноважених осіб АМКУ щодо надання інформації;

- пропозиції щодо законодавчого визначення чіткого порядку здійснення працівниками антимонопольних органів України таких процесуальних дій, як вилучення та арешт доказів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в даному дисертаційному дослідженні, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

у науково-дослідницькій сфері вони можуть стати додатковим джерелом для подальшої розробки проблем адміністративно-правових засад функціонування антимонопольних органів України;

у правотворчості можуть сприяти уточненню норм чинного законодавства з питань захисту економічної конкуренції, вдосконаленню правового регулювання діяльності антимонопольних органів України;

у навчальному процесі можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів і рекомендацій для студентів при викладанні дисциплін "Правові основи державного управління економікою", "Адміністративне право", "Конкурентне право", інших правових та економічних спецкурсів залежно від специфіки навчального закладу.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Усі сформульовані положення, висновки й пропозиції обґрунтовані і розроблені дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та нормативно-правових джерел, судової практики і досвіду іноземних держав. Особистий внесок здобувача у друкованих працях, які опубліковані у співавторстві, конкретизовано окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації були апробовані на таких науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція молодих вчених "Четверті осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених "Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації" (м. Тернопіль, 23-24 лютого 2006 р.); II Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні" (м. Ялта, 17-19 травня 2006 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні" (м. Ялта, 15-17 травня 2007 р.); конференція "Визначальні тенденції генезису державності і права" (23-24 листопада 2008 р. у Миколаївському навчальному центрі Одеської національної юридичної академії); V Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні" (м. Київ, 13-15 травня 2009 р.), Міжнародна науково-практична конференція "Сучасні проблеми правової системи України" (м. Алушта, 29 жовтня - 1 листопада 2009 р.).

Публікації. Основні положення та рекомендації по темі дослідження викладені дисертантом у тринадцятьох наукових публікаціях, з них шість статей опубліковано у наукових фахових журналах, перелік яких затверджено Вищою атестаційною комісією України; сім - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів (6 підрозділів), висновків, одного додатку (на 1 сторінці), списку використаних джерел (248 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 183 сторінки.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито мету і дослідницькі завдання, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

Перший розділ "Теоретико-правові засади формування системи та правового статусу антимонопольних органів України" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Становлення і розвиток антимонопольного законодавства України" аналізуються особливості формування антимонопольного законодавства в Україні, починаючи з часів входження української держави до складу царської Росії та закінчуючи сьогоденням. За наслідками аналізу пропонується наступна періодизація розвитку антимонопольного законодавства України: етап зародження (1987 - 1991 рр.), етап становлення (1992 - 2003 рр.), етап розвитку і трансформації (з 2003 р. і по сьогоднішній день). Встановлено, що у процесі розвитку антимонопольне законодавство України трансформувалося у більш складне та комплексне явище, яке включає (але не обмежується цим) безпосередньо норми антимонопольного права, права природних монополій та права із захисту від недобросовісної конкуренції. В юридичній літературі це явище отримало назву "конкурентне законодавство", а на законодавчому рівні - "законодавство про захист економічної конкуренції".

У підрозділі 1.2 "Загальна характеристика сучасної системи та правового статусу антимонопольних органів в Україні" аналізується загальна система органів державної влади, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції, з метою подальшого визначення ролі антимонопольних органів у цій системі. Таку систему можна розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні система органів, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції, являє собою сукупність всіх органів державної влади, які уповноважені реалізовувати ті чи інші повноваження у вищезазначеному напрямку: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки України, Фонд державного майна України, Державний комітет статистики України тощо. Для всіх перелічених органів спільною рисою є те, що виконувані ними функції з управління конкурентними процесами становлять лише один з багатьох напрямків діяльності цих органів державної влади або стосуються лише окремих аспектів розвитку конкурентних відносин. Поряд з ними в Україні діють органи, створення яких було обумовлено безпосередньо необхідністю здійснення комплексного управління у сфері економічної конкуренції та контролю за дотриманням конкурентного законодавства. До таких органів на сьогоднішній день належать Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення. Саме ці органи утворюють систему органів, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції, у вузькому розумінні цього поняття або, інакше кажучи, систему антимонопольних органів України. Автор не погоджується із законодавчим визначенням сукупності АМКУ та його територіальних відділень як "системи органів Антимонопольного комітету України". На думку автора, систему органів АМКУ утворюють Антимонопольний комітет України (як колегіальний орган), адміністративні колегії АМКУ, державні уповноважені АМКУ, адміністративні колегії територіальних відділень АМКУ, які не мають статусу юридичної особи. Що ж стосується Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, які мають статус юридичних осіб, то вони утворюють собою сукупність більш масштабного рівня, яка потенційно може включати не лише АМКУ і його територіальні відділення, а й інші органи. З метою уникнення двозначності автор формулює визначення антимонопольного органу України та системи антимонопольних органів України.

Аналізуючи систему антимонопольних органів України, необхідно відзначити, що ключове місце в цій системі займає АМКУ. Проте серед вітчизняних науковців відсутнє єдине розуміння місця АМКУ в системі органів державної влади і відповідно сутності його правового статусу: чи є контрольні функції лише додатковими до законодавчих чи виконавчих, або ж на їх підставі може формуватися ще одна структура, яка не охоплюється трьома відомими гілками влади, а розміщується поруч з ними. З метою ілюстрації цієї проблеми в даному підрозділі наводиться еволюція законодавчого визначення правового статусу АМКУ, починаючи з 1993 і до 2003 р., коли АМКУ було надано статус "державного органу із спеціальним статусом". Для розкриття суті цього поняття аналізуються науково-теоретичні погляди щодо змісту та структури "правового статусу" як однієї з базових юридичних категорій. За результатами проведеного аналізу автор вирішує для подальшого дослідження зупинитися на "класичній" структурі правового статусу державного органу - компетенція, гарантії діяльності і відповідальність - та проаналізувати кожну з цих складових у наступному розділі роботи.

Другий розділ "Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Компетенція Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень" досліджується компетенція АМКУ, яка представляє собою той обсяг прав і обов'язків (повноважень) та підвідомчості, якими він наділений державою.

Детальний розгляд повноважень АМКУ свідчить про переважну роль серед них контрольних повноважень, характер яких, у свою чергу, свідчить про доцільність віднесення АМКУ до органів виконавчої влади, а територіальні відділення - до місцевих органів виконавчої влади спеціальної функціональної компетенції, які підпорядковані та підзвітні лише "по вертикалі" АМКУ. У той же час автор не погоджується з думками деяких вчених про належність АМКУ до центральних органів виконавчої влади з огляду на особливості його завдань та контрольних повноважень, адже конкурентна політика, яку здійснює АМКУ, може зачіпати і акти уряду та інших органів виконавчої влади, а отже АМКУ має бути незалежним від цих органів у прийнятті своїх рішень. З огляду на це обґрунтовується необхідність визначення АМКУ як спеціального органу виконавчої влади з одночасним закріпленням змісту цього поняття на законодавчому рівні.

У підрозділі 2.2 "Правові засоби забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" аналізуються такі складові правового статусу АМКУ як гарантії його діяльності й відповідальність працівників АМКУ. Гарантії діяльності АМКУ розглядаються через призму частини 2 статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", яка окреслює особливості спеціального статусу АМКУ. Автор послідовно аналізує кожну з наведених особливостей і формулює пропозиції щодо покращення законодавчого регулювання:

1) порядку призначення та звільнення Голови та державних уповноважених АМКУ;

2) порядку реалізації деяких процесуальних гарантій діяльності АМКУ, зокрема в частині надсилання запитів щодо отримання інформації;

3) відповідальності працівників АМКУ шляхом встановлення заходів адміністративної відповідальності за неналежне виконання ними обов'язків з проведення перевірок, огляду приміщень та транспортних засобів, арешту й вилучення доказів, а також шляхом прийняття кодексу професійної етики.

За результатами проведеного аналізу автор також підтверджує тезу, наведену у підрозділі 2.1 дисертаційної роботи, про необхідність відмежування АМКУ від центральних органів виконавчої влади та закріплення за ним статусу спеціального органу виконавчої влади на законодавчому рівні. З цією метою сформульовано визначення поняття "спеціальний орган виконавчої влади".

У процесі розгляду обґрунтовується також необхідність доповнення переліку особливостей спеціального статусу АМКУ такими рисами як особливий порядок підконтрольності та підзвітності, а також спеціальний порядок оскарження рішень АМКУ.

Третій розділ "Сучасні тенденції вдосконалення системи та правового статусу антимонопольних органів в Україні" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Тенденції розвитку правового статусу Антимонопольного комітету України на шляху інтеграції до Європейського Співтовариства" аналізуються особливості адаптації національного конкурентного законодавства до норм ЄС у частині повноважень АМКУ. Визначено, що однією з тенденцій розвитку правового статусу АМКУ є поступове наближення обсягу повноважень цього органу до повноважень відповідних органів у країнах-членах ЄС. З огляду на це, привертається увага до необхідності законодавчого забезпечення здійснення контролю з боку АМКУ за наданням державної допомоги суб'єктам господарювання та її використанням. З метою подолання цієї прогалини автор аналізує досвід ЄС та Російської Федерації та за результатами дослідження формулює відповідні пропозиції.

У підрозділі 3.2 "Перспективи реформування системи антимонопольних органів України" проаналізовано існуючі в науковій літературі підходи до реформування системи антимонопольних органів, а також досвід деяких розвинених країн світу у цій сфері. За наслідками аналізу запропоновано два етапи реформування системи антимонопольних органів: адаптаційний та реконструктивний. На адаптаційному етапі за територіальними відділеннями АМКУ слід залишити повноваження з проведення первинного розслідування порушення конкурентного законодавства та збору доказового матеріалу, а право безпосередньо розглядати справи та приймати рішення - за адміністративними колегіями та державними уповноваженими АМКУ. Крім того, обґрунтовується необхідність вдосконалення на даному етапі повноважень Громадської колегії при АМКУ та порядку їх реалізації з метою створення передумов заснування і функціонування незалежного громадського органу для здійснення контролю у сфері захисту економічної конкуренції. Метою ж реформування системи антимонопольних органів на реконструктивному етапі має стати, по-перше, створення розгалуженої системи органів спеціальної компетенції, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції, і, по-друге, організація громадського контролю за діяльністю цієї системи.

Висновки

Такі зміни мають бути одночасно відображені і у Законі України "Про Антимонопольний комітет України".

7. З метою законодавчого закріплення всіх особливостей правового статусу АМКУ запропоновано викласти частину 2 статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у такій редакції:

"Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку підконтрольності та підзвітності Антимонопольного комітету України, призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці, в особливому порядку оскаржень рішень Антимонопольного комітету України".

8. Запропоновано доповнити статтю 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" сьомою та восьмою частинами наступного змісту:

"Письмові вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення щодо надання інформації оформлюються у вигляді запиту, в якому визначається посада та прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка запитує інформацію, фактичні та правові підстави витребування інформації, строк її подання, телефон, за яким адресат запиту може отримати консультації щодо порядку подання інформації та її змісту, а також попередження про обов'язковість подання інформації та про юридичну відповідальність за її неподання в установлений строк чи подання не в повному обсязі або подання недостовірної інформації. Зазначений запит засвідчується підписом уповноваженої особи Антимонопольного комітету України та печаткою й надсилається адресату рекомендованим листом з повідомленням або вручається особисто під розписку.

У разі неможливості з об'єктивних причин подати витребувану інформацію в установлений у запиті строк особа може звернутися до державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення з клопотанням про продовження строку подання інформації, зазначивши причини, що перешкоджають її своєчасному поданню".

9. Обґрунтовано необхідність встановлення для службовців АМКУ додаткових заходів адміністративної відповідальності за неналежне виконання процесуальних дій. З огляду на це, запропоновано доповнити статтю 44 Закону України "Про захист економічної конкуренції" пунктом 8 наступного змісту:

"Здійснення працівниками Антимонопольного комітету України (його територіальних відділень) процесуальних дій, передбачених цим Законом, а також іншими актами, що складають законодавство про захист економічної конкуренції, з перевищенням своїх службових повноважень, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо такі дії не містять складу злочину".

10. Додатковим засобом забезпечення законності у діяльності АМКУ має стати прийняття Кодексу професійної етики для працівників АМКУ, в якому доцільно не лише визначити фундаментальні засади професійної етики, як то: дотримання вимог закону, чесність, об'єктивність, забезпечення конфіденційності, компетентність тощо, а й передбачити, що врахування рівня дотримання працівником норм Кодексу професійної етики є обов'язковим при проведенні щорічної оцінки, атестації, зарахуванні до кадрового резерву, призначенні на нову посаду, наданні характеристики чи рекомендації. При цьому, необхідно встановити обов'язок керівників структурних одиниць апарату АМКУ запобігати проявам неетичної поведінки підлеглих працівників шляхом організації системної роботи з розвитку професійної етики персоналу, насамперед навчання, інформаційно-просвітницької підтримки та контролю за дотриманням працівниками норм Кодексу. В умовах становлення громадянського суспільства доцільно передбачити й певні засоби громадського контролю за виконанням його положень: зокрема, право громадян подавати до органів АМКУ в установленому законодавством порядку звернення про порушення працівниками етичних норм поведінки, що мають бути обов'язково розглянуті у місячний строк.

11. З метою усунення розбіжностей між Законами України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" пропонується внести уточнення до ч.1 ст.29 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а саме викласти її у такій редакції: "Працівники Антимонопольного комітету України при виконанні службових обов'язків є представниками державної влади. Особисті і майнові права працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, службові обов'язки яких полягають у безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", охороняються законом нарівні з працівниками правоохоронних органів".

12. Під час адаптації українського конкурентного законодавства до норм ЄС необхідно враховувати реальні існуючі умови розвитку ринкового середовища в Україні та зважати на відмінність у рівні розвитку конкуренції в нашій країні та країнах ЄС. Порівняльний аналіз структурних передумов розвитку конкуренції в Україні та США свідчить, що економічні умови сьогоднішньої України в багатьох випадках ближчі до умов дії європейського законодавства першого покоління. З огляду на це, вважаємо за необхідне на даному етапі зберегти запроваджені Законом України "Про захист економічної конкуренції" засоби попереднього контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання як важливий фактор становлення міцного конкурентного середовища в Україні.

13. Нагальною потребою сьогодення є запровадження в Україні законодавчо врегульованого механізму надання та використання державної допомоги. Особливу увагу необхідно приділити процедурі здійснення попереднього контролю за наданням державної допомоги шляхом встановлення для суб'єктів господарювання режиму попередніх повідомлень, оскільки останній становить надійний засіб для розвитку стабільної конкурентної політики. У першу чергу необхідно встановити, що органи АМКУ розглядають клопотання й документи щодо надання державної допомоги у строк, що не перевищує двох місяців від дня одержання клопотання й документів, та приймають одне з наступних рішень: задовольнити клопотання; відмовити в задоволенні клопотання; продовжити строк розгляду клопотання; задовольнити клопотання з одночасним встановленням обмежень стосовно надання допомоги ("умовне рішення"). Якщо ж у ході розгляду представленого клопотання й документів органи АМКУ дійдуть висновку, що зазначені в клопотанні дії не є державною допомогою, вони мають у вищезазначений строк повідомити заявника про те, що згоди на здійснення таких дій не потрібно.

14. Поруч із санкціями за неправомірне надання державної допомоги пропонується встановити суворі санкції за неправомірне використання суб'єктами господарювання державної допомоги. Зокрема, у ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" варто закріпити повноваження органів АМКУ, в разі встановлення невідповідності використання державної допомоги заявленим у клопотанні цілям, видавати відповідним органам державної влади/місцевого самоврядування, що надали таку допомогу, припис про вживання заходів щодо повернення майна або припинення використання переваги господарюючим суб'єктом, що отримав допомогу, якщо допомога була надана в іншій формі. При цьому додатково до обов'язку повернення такої допомоги варто також встановити обов'язок сплати відсотків за весь період неправильного використання державної допомоги.

Відповідні зміни, обумовлені впровадженням функції контролю за наданням і використанням державної допомоги, пропонується внести і до статей 13-17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та до Положення про територіальне відділення АМКУ з метою закріплення конкретних повноважень органів АМКУ щодо розгляду клопотань про надання державної допомоги, здійснення контролю за використанням наданої допомоги та вживанню відповідних санкцій.

15. З метою забезпечення відкритості та прозорості механізму надання державної допомоги пропонується серед повноважень органів, які надають державну допомогу, передбачити систематичне ведення повного переліку державної допомоги, що надається суб'єктам господарювання в Україні. Адже навіть коли надання державної допомоги не порушує конкурентних норм, загальний обсяг наданої державної допомоги може привести до суттєвих спотворень стану конкуренції на ринку.

16. Одним із першочергових завдань на шляху утвердження АМКУ як органу зі спеціальним статусом вважаємо визначення процедури вилучення та (або) арешту доказів з обов'язковою деталізацією прав працівників суб'єктів господарювання, присутніх під час здійснення таких процесуальних дій. Крім того, необхідно закріпити у Законі України "Про Антимонопольний комітет України" вимоги до осіб, що здійснюватимуть розслідування справ про порушення конкурентного законодавства:

"На посаду працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, службові обов'язки яких полягають у безпосередньому виконанні функцій, визначених статтею 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості, й стаж роботи за спеціальністю не менше одного року. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах Антимонопольного комітету України стажування строком до одного року".

17. Досвід розвинених країн свідчить про необхідність функціонування кількох структур, спеціально створених для захисту й підтримки розвитку справедливої, добросовісної конкуренції. Зазначений досвід варто застосувати до української системи антимонопольних органів, але з обов'язковим урахуванням реальних можливостей і потреб нашої держави. З огляду на це, пропонується здійснювати реформування системи антимонопольних органів у два етапи: адаптаційний та реконструктивний.

На адаптаційному етапі пропонується за територіальними відділеннями АМКУ залишити повноваження по проведенню первинного розслідування, збору доказів та підготовці зібраних матеріалів до розгляду, а право безпосередньо розглядати справи та приймати рішення - за адміністративними колегіями та державними уповноваженими АМКУ. Застосування такого розподілу повноважень між органами АМКУ зумовить більш ефективне використання наявних ресурсів, а отже, більш оперативне вирішення справ про порушення конкурентного законодавства.

Крім того, під час адаптаційного етапу реформування системи антимонопольних органів необхідно приділити увагу вдосконаленню повноважень Громадської колегії при Антимонопольному комітеті України та порядку їх реалізації з метою створення передумов заснування та функціонування незалежного громадського органу для здійснення контролю у сфері захисту економічної конкуренції. По-перше, необхідно закріпити у ст.20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Положенні про Громадську колегію необхідність обов'язкового проведення періодичних спільних заходів Громадської колегії та АМКУ, зокрема під час розробки певного нормативно-правового акту з питань захисту конкурентних відносин, а також встановити, що рекомендації, вироблені в ході проведення спільних заходів, є обов'язковими для розгляду Антимонопольним комітетом України та враховуються ним при прийнятті рішень.

По-друге, в переліку завдань Громадської колегії необхідно передбачити такий напрямок діяльності як постійне поширення інформації щодо головних аспектів розвитку конкуренції в Україні серед широких верств населення з метою підвищення рівня обізнаності громадян та зацікавленості суб'єктів господарювання в активному співробітництві з АМКУ.

Метою реформування системи антимонопольних органів на реконструктивному етапі має стати, по-перше, створення розгалуженої системи органів спеціальної компетенції, що здійснюють управління у сфері економічної конкуренції, і, по-друге, організація громадського контролю за діяльністю цієї системи. До складу такої системи повинні входити:

орган, до виключної компетенції якого належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції (АМКУ та його територіальні відділення). При цьому доцільно зберегти розподіл повноважень, запропонований для адаптаційного етапу: за територіальними відділеннями залишити повноваження з проведення первинного розслідування та збору доказового матеріалу, а право безпосередньо розглядати справи та приймати рішення - за адміністративними колегіями та державними уповноваженими АМКУ;

орган, до виключної компетенції якого належить здійснення захисту від недобросовісної конкуренції (наприклад, Державний комітет з питань захисту добросовісної конкуренції);