Адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

УДК 342.72/.73:342.9

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ІНФОРМАЦІЮ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЛОПАТІН Сергій Ігорович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Державному науково-дослідному інституті Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ

Науковий керівник: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник БЄЛЯКОВ Костянтин Іванович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Національна академія внутрішніх справ, кафедра управління в органах внутрішніх справ, начальник

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ГАВЛОВСЬКИЙ Владислав Данилович, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, відділ з вивчення проблем протидії злочинам у сфері інтелектуальної власності, начальник

Захист відбудеться “29” жовтня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 у Державному науково-дослідному інституті Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розіслано “28” вересня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М. Шопіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний процес розбудови держави в Україні сприяє активізації процесів, що стосуються додержання та належної реалізації прав і свобод людини та громадянина. Одним із основних прав громадян є право на інформацію. Інформація є сполучною ланкою держави й суспільства, дієвим засобом комунікації громадянина та держави.

Управління суспільством завжди передбачає поінформованість органів державної влади у відповідних процесах та явищах. Будь-яке рішення чи дія вищих органів державної влади постає згодом у вигляді відомостей для інших ланок управлінських структур, а також окремих громадян та їх об'єднань. З іншого боку, реалізація права громадян на інформацію у сфері державного управління створює передумову для формування особистої громадянської позиції, яка ґрунтується на розумінні певних рішень і дій держави та є важливим фактором попередження конфліктних ситуацій і правових суперечок, сприяє зростанню авторитету органів державної влади та їх посадових осіб у очах громадян.

Правовідносини у сфері обігу інформації та відповідної діяльності торкаються життєвих інтересів практично всього населення нашої держави й потребують всебічного, повного та об'єктивного аналізу, наукового обґрунтування необхідних змін чинного законодавства України.

На сьогодні реалізація права громадян на інформацію забезпечується недостатньо. Певним чином такий стан зумовлюється недоліками правового регулювання сфери соціального управління, дій органів державної влади та самоврядування. При цьому одним із ефективних засобів боротьби з порушеннями права громадянина на інформацію є встановлення та реалізація юридичної відповідальності, і перш за все, адміністративної.

Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав громадян на інформацію у галузево-предметній площині знайшли своє відображення у наукових розробках вітчизняних вчених-юристів, фахівців у галузі державного управління, починаючи ще з кінця 70-х років. Загальновідомими з цього напряму є наукові праці українських вчених, зокрема: О. Ф. Андрійко, Р. А. Калюжного, В. В. Копєйчикова, Є. Б. Кубка, Є. Ф. Мельник, В. Ф. Опришка, В. М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, В. В. Цвєткова, О. Х. Юлдашева та ін. Проблемам правового регулювання інформаційних відносин у сучасному суспільстві присвячені дослідження вітчизняних вчених-юристів Д. С. Азарова, І. В. Арістової, О. О. Баранова, К.І. Бєлякова, В. М. Брижка, В. Д. Гавловського, В. О. Голубєва, М. В. Гуцалюка, М. С. Демкової, Р. А. Калюжного, М. В. Карчевського, Н. В. Кушакової, Б. А. Кормича, О. В. Кохановської, В. А. Ліпкана, Є. Д. Лук'янчикова, О. В. Логінова, А. А. Музики, П. І. Орлова, С. О. Орлова, Д. М. Прокоф'євої, В. Г. Хахановського, В. С. Цимбалюка, О. Г. Фролової, фахівців у сфері державного управління - В. І. Бурковського, В. О. Шамрая, а також російських вчених таких, як О. Б. Агапов, І. Л. Бачіло, А. Б. Вєнгєров, О. О. Гаврилов, В. О. Копилов та ін.

Дослідження ґрунтується на сучасних теоретико-методологічних розробках у галузі держави і права, конституційного та адміністративного права, теорії управління соціальними системами, які знайшли відображення у працях В.Б. Авер'янова, Д.М. Бахраха, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, П.В. Дихтієвського, В.О. Заросила, Б.М. Лазарєва, С.В. Ківалова, А.Т. Комзюка, Н.Р. Нижник, І.М. Пахомова, С.В. Пєткова, Т.О. Проценка, О.П. Рябченко, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, А.М. Подоляки, Л.А. Савченко, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, О.Д. Тихомирова, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, М.К. Якимчука та ін.

Разом з тим, дослідження питань теоретико-методологічного, законодавчого і правозастосувального характеру, пов'язаних із регулюванням адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію, у правовій науці є вибірковим, епізодичним та несистематичним. Ось чому постає необхідність у комплексному дослідженні й теоретичному усвідомленні загальних закономірностей та особливостей адміністративно-правових відносин, що виникають у процесі забезпечення права громадян на інформацію. Виявлені в результаті такого аналізу проблеми можуть стати базисом для формулювання певних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження направлено на виконання окремих положень Національної програми інформатизації (Закон України від 4 лютого 1998 року «Про Національну програму інформатизації»), Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки (Закон України від 9 січня 2007 року «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»), Програми інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента України від 14 вересня 2000 року «Про затвердження Програми інтеграції України до Європейського Союзу»), Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів України (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року), Програми реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів (спільний наказ МВС України, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, ДПА України від 28 лютого 2003 року № 185/78/122/102/138).

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 років (Наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року).

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних здобутків учених різних галузей права, насамперед адміністративного, а також чинного законодавства України, узагальнень практики його реалізації визначити сутність та зміст адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію в Україні, виявити особливості зазначених правовідносин, розробити пропозиції та рекомендації щодо усунення недоліків у правовому регулюванні, вдосконалення чинної системи законодавства.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлені наступні завдання:

- розглянути методологічні підходи до дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію;

- розкрити поняття, зміст й роль інформації в державному управлінні, місце цієї категорії в структурі соціального управління;

- сформулювати поняття адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію, визначити їх ознаки та види;

- з'ясувати сутність забезпечення прав громадян на інформацію як об'єкта адміністративно-правових відносин;

- дослідити правовий статус громадян, їх об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів адміністративно-правових відносин у інформаційній сфері;

- окреслити напрями розвитку нормативно-правового забезпечення прав громадян на інформацію;

- сформулювати шляхи удосконалення управлінських відносин в органах державної влади та місцевого самоврядування з метою покращення забезпечення прав громадян на інформацію;

- охарактеризувати вплив розвитку інформаційної культури на стан забезпечення прав громадян на інформацію.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі адміністративно-правового забезпечення права громадян на інформацію.

Предметом дослідження є адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

Методи дослідження обрано з огляду на окреслені в роботі мету й завдання з урахуванням її об'єкта та предмета. При написанні дисертації використовувалися досягнення загальної теорії права, ідеї й концепції, опрацьовані й запропоновані в межах адміністративного та інформаційного права, іншими галузями юридичних знань та правозастосовною практикою. Дисертаційне дослідження побудоване на засадах методологічного плюралізму. Застосовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що ґрунтуються на діалектичному підході до об'єкта дослідження, так і спеціальні. право інформація адміністративний відносини

Зокрема, за допомогою діалектичного методу адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію досліджувалися як складова частина системи адміністративно-правових відносин, були досліджені теоретично правові засади, структурні особливості та зміст адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян (розділи 1, 2). Функціональний метод дозволив розглянути під відповідним кутом зору види адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян (підрозділи 1.3). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат теми, що досліджується (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1-2.3). Соціологічний і статистичний методи стали в нагоді при аналізі рівня забезпечення права громадян на інформацію в Україні (підрозділи 3.1-3.3). Порівняльно-правовий і формально-логічний методи були застосовані в процесі аналізу юридичних норм з метою окреслення напрямів розвитку нормативно-правового забезпечення прав громадян на інформацію, визначення впливу розвитку інформаційної культури на стан забезпечення зазначених прав (підрозділи 3.1, 3.3). Застосування методу моделювання на підставі визначення сутності, змісту і структури адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію завершило підготовку пропозицій з удосконалення методів та засобів соціального управління та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування з метою підвищення рівня забезпечення прав громадян на інформацію (підрозділ 3.2).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії держави і права, розробки фахівців у галузі адміністративного права та процесу, інформаційного права, теорії соціального управління. Нормативною основою роботи є Конституція України, законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють сферу інформаційних відносин в цілому та адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію зокрема.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

Наукова новизна одержаних результатів визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням новітніх тенденцій розвитку адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян та визначенням напрямів вдосконалення законодавства, норми якого регулюють державне управління у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

На основі проведеного дослідження сформульовано низку нових висновків, рекомендацій і пропозицій, які запропоновано здобувачем особисто, зокрема:

вперше:

- окреслено основні особливості, завдання та поняття методології дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію, під якою розуміють систему принципів та способів, а також наукових методів пізнання та побудови теоретико-правового мислення, розширення його діапазону щодо реалізації права громадян на інформацію;

- доведено, що формулювання концептуальної моделі права на інформацію дає змогу вивчити шляхи забезпечення права на інформацію; дозволяє виявити перешкоди, які виникають у практичній діяльності при реалізації громадянами права на інформацію; сприяє визначенню правового статусу органів виконавчої влади, на які покладається обов'язок забезпечення права громадян на інформацію;

- запропоновано визначення інформації в адміністративно-правових відносинах як результату аналітично-системної, координаційної обробки даних, поданих у вигляді документа, або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі й використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах);

- сформульовано основні ознаки інформації у сфері адміністративно-правових відносин, до яких належать: відносна автономність; можливість багаторазового використання; точність; системність; можливість збереження; комунікативність при обробці; формалізація; формальна визначеність;

- запропоновано власну дефініцію адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію, під якими слід розуміти врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які виникають в інформаційній сфері з приводу здійснення державної влади у зв'язку з реалізацією інформаційних прав і свобод та забезпеченням інформаційних процесів; визначено їх ознаки;

- обґрунтовано, що основним об'єктом адміністративних правовідносин в інформаційній сфері є саме право на інформацію, яка знаходиться в суспільному адміністративному обігу, і з приводу якої виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню;

удосконалено:

- підхід до з'ясування структури та змісту адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію;

- механізм правового забезпечення права громадян на інформацію й запропоновано створення спеціально уповноважених органів центральної влади у сфері охорони інформації з обмеженим доступом;

дістали подальший розвиток:

- пропозиції щодо удосконалення Закону України «Про інформацію» та прийняття Кодексу України про інформацію та інформаційну діяльність;

- дослідження поняття та структури інформаційної культури та її впливу на розвиток забезпечення прав громадян на інформацію в Україні;

- висновок про те, що негативним чинником, який впливає на стан забезпечення права на інформацію, є низький рівень правосвідомості та інформаційно-правової культури громадян, посадових і службових осіб, тому обґрунтовано необхідність підвищення рівня інформаційної культури громадян, державних службовців усіх рівнів, оскільки її низький рівень нині гальмує невідворотні процеси інформатизації;

- пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства та деяких законопроектів з метою регламентації відповідних положень стосовно забезпечення права громадян на інформацію і свободу інформаційної діяльності; створення коментарів спеціалізованих законів, довідників та енциклопедій щодо реалізації права людини на інформацію, які роз'яснюють конкретні юридичні механізми дії даного права.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використовуються:

- у науково-дослідницькій сфері - матеріали дисертації можуть бути основою для подальшого дослідження теоретико-правових питань адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію;

- у сфері правотворчості - висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності - у процесі підготовки та вдосконалення низки законодавчих та підзаконних актів, зокрема проектів Адміністративно-процедурного кодексу, Кодексу про адміністративні проступки тощо.

- у правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення права громадян на інформацію;

- у навчально-методичній роботі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з адміністративного права і державного управління, при викладанні загальної частини курсу адміністративного та інформаційного права, у науково-дослідницькій роботі слухачів і курсантів;

- у правовиховній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Усі сформульовані положення та висновки обґрунтовано й розроблено з використанням останніх досягнень адміністративного права та процесу, інформаційного права та теорії соціального управління, на базі особистих теоретичних і практичних досліджень автора. Ідеї і розробки, що належать соавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Підсумки вивчення проблеми в цілому, окремі її аспекти, узагальнення й висновки знайшли своє відбиття в наукових публікаціях і тезах доповідей на таких науково-практичних конференціях: «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов» (м. Київ, грудень 2009 року), Всеукраїнська науково-практична конференція «Національні інтереси та проблеми забезпечення національної безпеки України» (м. Кіровоград, листопад 2009 року).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційної роботи відображено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України як фахові видання з юридичних наук, та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена цілями й характером дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, до складу яких входять дев'ять підрозділів, висновків й списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 193 сторінки. Обсяг основного тексту дисертації становить 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, окреслено мету дослідження, його об'єкт, предмет і завдання, висвітлено наукову новизну й методологію наукових пошуків, найбільш значущі приклади апробації проведених розробок, а також їх теоретичне і практичне значення.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративно-правових відносин в сфері забезпечення права громадян на інформацію» складається з трьох підрозділів, які присвячено розгляду методологічної бази дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію, розкриттю ролі і значення інформації в адміністративно-правових відносинах, визначенню поняття та видів адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

У підрозділі 1.1. «Методологічні підходи до дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію» підкреслюється, що на сучасному етапі відбувається поступовий перехід від індустріального до інформаційного суспільства з пріоритетністю забезпечення права людини на інформацію.

Дисертант відзначає, що вироблення нового системного погляду на проблему регулювання управлінських відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію з урахуванням особливостей формування сучасного українського суспільства, а також на основі норм, стандартів, принципів, вироблених міжнародною практикою, є дуже актуальним в контексті інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС).

Розкриваються методи та принципи методології дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію. Визначено, що до вказаних принципів належать системність, цілісність, комплексність, функціональність. Визначено, що методологія дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію - це система принципів і способів та наукових методів пізнання й побудови теоретико-правового мислення, розширення його діапазону щодо реалізації права громадян на інформацію.

Констатується, що формулювання концептуальної моделі права на інформацію дає змогу вивчити шляхи забезпечення права на інформацію; дозволяє виявити перешкоди, які виникають у практичній діяльності при реалізації громадянами права на інформацію; може допомогти окреслити коло і статус органів виконавчої влади, на які покладається обов'язок забезпечення права громадян на інформацію.

У підрозділі 1.2. «Роль і значення інформації в адміністративно-правових відносинах» зазначається, що зростання значимості інформації в адміністративних відносинах є однією з відмінних, визначних ознак сучасного світового прогресу. Інформація постійно розвивається, особливо з удосконаленням технологій її збирання, зберігання, використання та поширення.

Визначається, що інформація в адміністративно-правових відносинах характеризується низкою специфічних ознак, до яких належать: 1) відносна автономність; 2) можливість багаторазового використання; 3) точність; 4) системність; 5) можливість збереження; 6) комунікативність при обробці; 7) формалізація; 8) формальна визначеність.

Функціями інформації, що визначають зміст адміністративно-правових відносин, є: 1) належне забезпечення працівників своєчасною та достовірною інформацією; 2) створення сприятливих умов для прийняття адекватних і розумних рішень, які спираються на всебічний, повний, об'єктивний аналіз інформації в поєднанні з набутим досвідом та інтуїцією працівників; 3) перетворення інформації із кількісної на якісну, що є необхідним для швидкого її осмислення. Додержання та реалізація наведених функцій дозволять нормалізувати інформаційне забезпечення адміністративно-правових відносин, приймати зважені та об'єктивні управлінські рішення, які гарантуватимуть законність та правопорядок в нашій державі.

Обґрунтовано, що принципи гласності, законності, об'єктивності, демократизму та своєчасного і достатнього інформування є основоположними засадами, що визначають роль і значення інформації в адміністративно-правових відносинах.

Дисертантом досліджуються поняття статистичної, адміністративної, масової інформації; інформації про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; інформації про особу; інформації довідково-енциклопедичного характеру; соціологічної інформації.

У підрозділі підкреслюється, що для інформаційної системи в адміністративно-правових відносинах характерним є виконання наступних завдань: 1) безперешкодний та швидкий доступ до інформаційних ресурсів; 2) використання якісно кращої технології системного аналізу та проектування оперативного управління; 4) оптимізація часових меж при здійсненні аналізу та прийнятті рішень; 5) ефективне здійснення внутрішньої і зовнішньої діяльності щодо розповсюдження повідомлень. Визначено, що інформація в адміністративно-правових відносинах -- це результат аналітично-системної, координаційної обробки даних, яка виступає у вигляді документа або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі й використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах).

У підрозділі 1.3. «Поняття та види адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію» проведено аналіз, надана оцінка основним ознакам, виведена класифікація і сформульоване визначення адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

Основним об'єктом правовідносин в інформаційній сфері є саме право на інформацію, яка перебуває в суспільному адміністративному обігу, щодо якої виникають суспільні відносини, які підлягають правовому регулюванню, а також на основі яких здійснюється класифікація адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

Адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення права громадян на інформацію розглядаються як різновид загальних правових відносин, що мають низку притаманних лише їм ознак, оскільки їхнім основним об'єктом дослідження є право на інформацію та похідні від нього елементи. Забезпечення права громадян на інформацію є одним із найважливіших прав людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини, й основоположних свобод, закріплених у Конституції України.

Підкреслюється, що інформаційна сфера за своїм змістом є досить різноманітною, динамічною та багатоплановою, саме тому в наукових працях та інших джерелах існують різні класифікації адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію.

Розділ 2 «Структура та зміст адміністративно-правових відносин в сфері забезпечення права громадян на інформацію» складається з трьох підрозділів, у яких здійснюється визначення та аналіз складових цих правовідносин, а також їх дослідження на основі загальної теорії права та теорії адміністративного права, а також практики реалізації правових норм.

У підрозділі 2.1. «Забезпечення права громадян на інформацію як об'єкт адміністративно-правових відносин» визначаються особливості права на інформацію як об'єкта правовідносин в адміністративному праві. При цьому на основі аналізу різних точок зору викладено авторське бачення поняття «об'єкт адміністративно-правових відносин» як поведінки учасників управлінських відносин, спрямованої на забезпечення основоположних прав та свобод людини і громадянина.

Встановлено, що особливим об'єктом адміністративно-правових відносин є право на інформацію, яке знайшло своє закріплення як на рівні міжнародно-правових актів, так і в національному законодавстві.

При аналізі права на інформацію, закріпленого на рівні міжнародного права, визначається, що воно отримує регламентацію лише в загальному вигляді з необхідністю деталізації на рівні національного законодавства. Національна система законодавства також містить низку загальних положень щодо даного права, відображених в Основному Законі держави, що дає підстави визначати право на інформацію як конституційне, а в окремих випадках забезпечення його реалізації гарантує реалізацію інших прав та свобод людини й громадянина.

Аналіз правових норм, що регламентують право на інформацію, свідчить про те, що воно включає право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. При цьому зроблено висновок про те, що забезпечення доступу до інформації має першочергове значення для ефективної реалізації всього каталогу прав в інформаційній сфері.

При визначенні особливостей реалізації права на інформацію особлива увага зосереджена на обмеженнях доступу до інформації. Зокрема, зазначається, що такі обмеження потребують чіткої законодавчої регламентації. При цьому доцільною є уніфікація в одному нормативному акті усіх видів обмежень щодо доступу до інформації. Така уніфікація можлива як шляхом прийняття окремого закону, що регламентуватиме правовий режим інформації з обмеженим доступом, так і шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про інформацію».

При аналізі випадків обмеження доступу до інформації визначається правовий режим «інформації для службового користування». При цьому автором звертається увага на той факт, що на законодавчому рівні така інформація не визначена, хоча й застосовується на практиці в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З огляду на це зазначається, що «інформація для службового користування» повинна бути визначена Законом України «Про інформацію» нарівні з конфіденційною та таємною інформацією з метою попередження зловживань з боку посадових та службових осіб щодо засекречення певних відомостей та даних.

При вивченні питання оплати за надання інформації визначається, що варто закріпити нормативно перелік документів, які повинні надаватися громадянам безкоштовно, а також ті інформаційні послуги, які можуть надаватися органами державної влади за плату.

При дослідженні загальних та спеціальних гарантій реалізації права на інформацію встановлено, що національне законодавство ефективно гарантує можливість здійснення права на інформацію, і основні проблеми виникають при застосуванні гарантій на практиці.

Отже, для забезпечення права громадян на інформацію важливе значення має вдосконалення інформаційної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Відповідно, їх робота повинна бути максимально прозорою для громадян, а її інформаційне висвітлення має відігравати провідну роль.

Підрозділ 2.2. «Правовий статус громадян, їх об'єднань та органів державної влади як суб'єктів адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері» присвячено визначенню правового становища суб'єктів правовідносин в адміністративному праві, які пов'язані з інформацією.

Проаналізовано окремі підходи до визначення адміністративно-правового статусу та визначено, що він встановлюється державою в особі уповноважених органів в законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах. В основі адміністративно-правового статусу особи в інформаційній сфері лежать права, свободи, гарантії їх реалізації, охоронювані законом інтереси та обов'язки.

Серед основних прав громадян в інформаційній сфері можна виділити: право на інформацію; право звертатися з інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів, надання письмової або усної інформації; право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів; право на отримання інформаційних послуг; право використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом; право на рівні права та можливості щодо доступу до інформації, вибору форм і джерел її одержання; право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, іншими суб'єктами інформаційної діяльності; право на відкриту науково-технічну інформацію; право на заснування інформаційного агентства. При цьому національне законодавство гарантує такі права переважно для громадян України.

Аналіз нормативно-правових актів дозволяє виділити також основні обов'язки громадян в інформаційній сфері: подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік; поважати інформаційні права інших суб'єктів; використовувати інформацію згідно із законом або договором; забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин; компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію; відшкодувати витрати, пов'язані з наданням певної інформації.

Об'єднання громадян як суб'єкти інформаційних відносин мають право звертатися з інформаційним запитом до органів державної влади з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами щодо надання письмової або усної інформації; право поширювати інформацію, пропагувати свої ідеї та цілі; право після державної реєстрації на заснування друкованого засобу масової інформації.

Основним елементом адміністративно-правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування в забезпеченні права на інформацію є їх компетенція. В інформаційній сфері діяльність держави в особі відповідних органів направлена насамперед на вироблення та реалізацію державної інформаційної політики.

Крім суб'єктів загальної компетенції, до яких належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, окремі міністерства та відомства, прокуратура, омбудсмен, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, важливу роль у здійсненні державної інформаційної політики відіграють органи спеціальної компетенції, зокрема Державний комітет телебачення та радіомовлення України та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Специфічним суб'єктом інформаційної політики є інформаційні агентства, що створюються з метою надання інформаційних послуг. Їх діяльність полягає в збиранні, обробці, творенні, зберіганні, підготовці інформації до поширення й випуску та розповсюдженні інформаційної продукції.

Варто відзначити, що особливу роль в забезпеченні права на інформацію відіграють засоби масової інформації, які, проте, на сьогодні часто перебувають під тиском влади або економічним впливом власних спонсорів, що заважає ефективній реалізації їх завдання щодо об'єктивного і неупередженого висвітлення подій та подання інформації.

Підрозділ 2.3. «Особливості змісту адміністративно-правових відносин в сфері забезпечення права громадян на інформацію» присвячено дослідженню основних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що становлять зміст адміністративних правовідносин в інформаційній сфері.

Суб'єктивне право щодо адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права на інформацію визначено як закріплену адміністративним законодавством за уповноваженою особою з метою задоволення її інтересів в інформаційній сфері міру можливої поведінки, яка забезпечена покладанням обов'язків на уповноваженого суб'єкта. А юридичним обов'язком щодо адміністративних правовідносин в сфері забезпечення права на інформацію є встановлена адміністративним законодавством міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, спрямована на задоволення прав уповноваженої особи в інформаційній сфері.

Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що право на інформацію включає в себе низку правомочностей щодо збору певних відомостей, їх передачі, отримання, захисту від недостовірної інформації тощо. Суб'єктивне ж право на інформацію органів державної влади та місцевого самоврядування включає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян, здійснення завдань і функцій, покладених на них державою.

Юридичні обов'язки щодо адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері пов'язані, насамперед, із необхідністю: забезпечення доступу до відкритої інформації; поширення інформації, що становить суспільний інтерес; створення належних умов для реалізації інформаційних прав; збереження інформації з обмеженим доступом; забезпечення спростування неправдивої та недостовірної інформації; вжиття заходів примусу для відновлення порушених інформаційних прав, відшкодування шкоди, завданої таким порушенням.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правових відносин в сфері забезпечення права громадян на інформацію» складається з трьох підрозділів і визначає основні напрями реформування діючих відносин щодо реалізації інформаційних прав.

У підрозділі 3.1. «Напрями розвитку нормативно-правового забезпечення прав громадян на інформацію» визначено основні зміни, які необхідно внести до чинного законодавства для вдосконалення регламентації інформаційних прав та відносин.

Аналіз Закону України «Про інформацію» дозволяє зробити висновок про наявність в ньому значних прогалин та недоліків, які зумовлюють необхідність прийняття його в новій редакції. Зокрема, до закону потрібно внести норми щодо чіткої класифікації існуючих видів інформації, чіткого переліку можливих випадків обмеження доступу до інформації, правової регламентації інформації «для службового користування». Необхідним є вдосконалення норм щодо інформаційних запитів, зокрема, скорочення строку надання відповіді на них, визначення чіткого переліку органів та посадових осіб, які зобов'язані надавати відповідну інформацію.

Для забезпечення ефективної реалізації прав громадян в інформаційних відносинах варто переглянути правову регламентацію відповідальності органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення обов'язків у цій сфері. Зокрема, автор пропонує внести до Кримінального кодексу України окрему статтю, яка б передбачала склад злочину у вигляді відмови в наданні громадянину інформації, що стосується його прав та свобод, або надання неповної чи явно неправдивої інформації. Щодо адміністративної відповідальності, потребує збільшення розмір штрафних санкцій; важливим є встановлення санкцій за порушення обов'язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування оприлюднювати відомості, обов'язкові для розповсюдження.

Аналіз існуючих адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері дозволяє зробити висновок про те, що актуальною нині є розробка та впровадження нових законодавчих актів, спрямованих на врегулювання статусу суб'єктів інформаційних відносин в мережі Інтернет.

Для вдосконалення правової регламентації адміністративних відносин в інформаційній сфері першочергове значення має прийняття Інформаційного кодексу, який би врегулював усі існуючі на сьогодні питання, що стосуються реалізації права на інформацію.

Реформування законодавства у сфері реалізації права на інформацію має відбуватися поетапно. Спочатку необхідно визначити загальну концепцію реформування законодавства в інформаційній сфері. Далі потрібно прийняти нову редакцію Закону України «Про інформацію» та внести відповідні зміни до законодавства в цій сфері. Лише після цього можна проводити систематизацію шляхом прийняття Інформаційного кодексу, який врегулював би основні питання доступу до інформації та реалізації інформаційних прав.

Підрозділ 3.2. «Удосконалення управлінських відносин в органах державної влади як передумова забезпечення прав громадян на інформацію» присвячено визначенню основних шляхів реформування органів державної влади для забезпечення якомога ефективної реалізації інформаційних прав.

Існуюча на сьогодні недовіра більшості населення до влади зумовлює необхідність створення відкритого інформаційного простору, що сприятиме забезпеченню інформаційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадянського суспільства й досягнення ефективної взаємодії між суспільством та владою. У процесі здійснення державного управління інформаційною сферою держава повинна ставити для себе за головну мету - забезпечення практичної реалізації інформаційних прав і свобод людини та їх гарантій, передбачених законодавством.

Аналіз діяльності органів державної влади щодо реалізації інформаційної політики дозволяє дійти висновку, що під час підготовки рішень вони віддають перевагу джерелам органів державного управління вищого за ієрархією рівня. При цьому, практично не береться до відома інформація приватного та суспільного секторів, лише незначна увага приділяється інформації, що надходить від судової гілки влади. Тому інформаційне забезпечення органів виконавчої влади вимагає істотного вдосконалення. Необхідним є перехід від так званої «виконавчої» діяльності, до обслуговуючої, що повинна бути спрямована, насамперед, не на виконання рішень вищих органів, а на забезпечення інформаційних прав особи.

Проаналізувавши інституційне забезпечення державної інформаційної діяльності, варто зазначити, що необхідним є вдосконалення правового статусу органів загальної компетенції в цій сфері. Крім того, доцільним є створення спеціально уповноважених органів центральної влади у сфері охорони інформації з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці, та у сфері захисту особи, суспільства, держави від недостовірної, недоброякісної інформації; органу, який займався б інформаційно-телекомунікаційним забезпеченням органів державної влади, забезпечував інформаційний обмін між центральними й місцевими органами влади; відповідного державного органу, основним завданням якого стала б політика забезпечення розвитку національної системи Інтернет.

Визначено, що вдосконалення управлінських відносин в органах державної влади потребує запровадження підготовки та підвищення кваліфікації фахівців для інформаційного напряму діяльності. Адже досить часто потрібні спеціальні знання, навички та вміння для здійснення діяльності у зазначеній сфері, реалізації державної інформаційної політики в цілому та забезпечення права на інформацію зокрема. Передусім, у процесі цієї підготовки службовці мають отримати знання та уміння щодо розширення кола джерел інформації, які беруться до уваги під час прийняття рішень, здійснення відбору необхідної інформації, перевірки її на достовірність, аналізу альтернативної інформації, налагодження зворотного зв'язку тощо.

Таким чином, в Україні повинна бути створена і функціонувати структурно повна система забезпечення державного управління інформаційною сферою.

У підрозділі 3.3. «Вплив розвитку інформаційної культури на стан забезпечення прав громадян на інформацію» обґрунтовується роль та значення інформаційної культури як частини загальної культури в реалізації інформаційних прав та забезпеченні інформаційної політики.

Визначено, що інформаційна культура включає в себе не лише вміння правильно працювати з інформаційними ресурсами, але й всі інші сторони багатогранного поняття «культура», адаптованого до інформаційного суспільства, тобто знання і вміння у сфері інформаційних технологій, юридичні та етичні норми у цій сфері.

Аналіз державної інформаційної політики дозволяє зробити висновок про те, що в Україні створено низку центральних органів державної виконавчої влади, серед повноважень яких є й обов'язок формувати та розвивати інформаційну культуру. Проте слід зауважити про відсутність єдиного координуючого органу, який би займався загальнодержавною політикою у сфері формування інформаційної культури.

Визначено, що інформаційна культура має важливе значення в аспекті забезпечення права на інформацію. Адже вона дає змогу ефективно використовувати інформаційні ресурси та мережі для пошуку необхідної інформації, вільно отримувати, зберігати та поширювати таку інформацію. Інформаційна культура посадових та службових осіб є чинником, який сприяє усвідомленню необхідності всебічного забезпечення реалізації права на інформацію на усіх етапах управлінської діяльності.

Негативним чинником, який впливає на стан забезпечення права на інформацію, є низька правосвідомість та інформаційно-правова культура громадян, посадових і службових осіб. Тому важливо активніше проводити просвітницьку, виховну діяльність, поширюючи серед громадян знання про юридичні можливості в інформаційній сфері.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - визначення сутності, змісту та особливостей адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

1. Методологія дослідження адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію - це система принципів і способів та наукових методів пізнання й побудови теоретико-правового мислення, розширення його діапазону щодо реалізації права громадян на інформацію.

2. Формулювання концептуальної моделі права на інформацію дає змогу вивчити шляхи забезпечення права на інформацію; дозволяє виявити перешкоди, які виникають у практичній діяльності при реалізації громадянами права на інформацію; сприяє окресленню кола й визначенню статусу органів виконавчої влади, на які покладається обов'язок забезпечення права громадян на інформацію.

3. Інформація в адміністративно-правових відносинах - це результат аналітично-системної, координаційної обробки даних, яка виступає у вигляді документа або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі й використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах).

До основних ознак інформації у сфері адміністративно-правових відносин належать: 1) відносна автономність; 2) можливість багаторазового використання; 3) точність; 4) системність; 5) можливість збереження; 6) комунікативність при обробці; 7) формалізація; 8) формальна визначеність.

4. Адміністративно-правові відносини в сфері забезпечення права громадян на інформацію - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які виникають в інформаційній сфері у процесі здійснення державної влади у зв'язку з реалізацією інформаційних прав і свобод та забезпеченням інформаційних процесів.

Ознаками адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на інформацію є наступні: існування таких відносин практично в усіх сферах суспільної життєдіяльності; закріплення їх змісту в нормах різних галузей права; обов'язкова наявність управлінського суб'єкта, у власності чи розпорядженні якого перебуває інформація або інформаційний ресурс; основним об'єктом таких відносин є управлінська інформація; ці правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якого суб'єкта, при цьому часто прояв бажання іншої сторони брати участь у них є необов'язковим; адміністративно-правові відносини є досить динамічними.

5. Основним об'єктом адміністративних правовідносин в інформаційній сфері є саме право на інформацію, яка перебуває в суспільному адміністративному обігу і з приводу якої виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню. При цьому право на інформацію можна визначити як самостійне, основоположне конституційне право людини, що забезпечує вільне отримання, зберігання, переробку і поширення інформації, за винятком випадків, визначених законодавством.

6. Основними суб'єктами адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері виступають громадяни України, органи державної влади загальної та спеціальної компетенції, органи місцевого самоврядування, а також громадські організації та політичні партії. Специфічним суб'єктом інформаційної політики є інформаційні агентства, що створюються з метою надання інформаційних послуг. Їх діяльність полягає у збиранні, обробці, створенні, зберіганні, підготовці інформації до поширення, випуску та розповсюдження інформаційної продукції.

7. Адміністративно-правовий статус суб'єктів інформаційних відносин встановлюється державою в особі уповноважених органів у законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах. Його основою щодо особи є регламентовані права, свободи, охоронювані законом інтереси особи та гарантії їх реалізації, а також обов'язки, пов'язані з отриманням та поширенням необхідної для них інформації. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян в інформаційній сфері є сукупністю їх прав, гарантій та обов'язків і визначається законодавством залежно від мети та завдань діяльності об'єднань.

...