Державне управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

25.00.02 - Механізми державного управління

УДК 351.82:378

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ ІННОВАЦІЙНИХ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ

Полякова Лариса

Петрівна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління

Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор

Поважний Олександр Станіславович,

Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк), ректор, завідувач кафедри фінансів

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор СЕРЬОГІН Сергій Михайлович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м.Дніпропетровськ), директор;

доктор наук з державного управління, професор КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України (м.Київ), завідувач відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування;

доктор наук з державного управління, професор ДЄГТЯР Андрій Олегович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м.Харків), завідувач кафедри економічної теорії та фінансів.

Захист дисертації відбудеться 15 листопада 2010 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11. 107. 01 Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б.Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163а.

Автореферат розісланий 14 жовтня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.С.Клейнер

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливої актуальності в теперішній час набувають проблеми державного управління соціальними, економічними, науковими та інноваційними процесами в системі вищої освіти. Її основними пріоритетами стають орієнтація на творчий та інноваційний характер діяльності з підготовки фахівців і приведення технологій вищої освіти у відповідність з реальними темпами економічного розвитку.

Найважливішим завданням і невід'ємною частиною державної політики в сучасних умовах є формування національної інноваційної системи. Основними елементами національної та регіональних інноваційних систем є університетські комплекси, що дозволяють інтегрувати наукову, освітню та інноваційну види діяльності при активній взаємодії з виробничими підприємствами.

Рішення цієї задачі можливо лише на основі реалізації ідеї відкритої освіти. При цьому методологія системи відкритої освіти породжує потребу в сучасних освітніх ресурсах, які дозволили б на практиці перейти від навчання, що носить переважно інформаційний характер і направленого в основному на виконавську діяльність, до формування особи, що вміє орієнтуватися й приймати обґрунтовані рішення в умовах сучасного інформаційного середовища. Одночасно, особа здатна до творчої діяльності, володіє прийомами не лише засвоювати готове знання, але і генерувати нове.

Розвиток індустрії інформаційних послуг сфери освіти, який включає виробництво цифрових освітніх ресурсів і програмно-методичного забезпечення, поряд із створенням і прогресом телекомунікаційних структур окремих освітніх установ і галузі в цілому, складає основу формування інфраструктури інформатизації освіти - пріоритетного напряму системи освіти.

Основні положення процесів системної трансформації вищих навчальних закладів (ВНЗ) та вивчення комплексу проблем стосовно різних складових механізмів системи державного управління закладені в розробках українських фахівців в області управління системою вищої освіти - В.Б. Авер'янова, В.М. Бабаєва, В.Д. Бакуменка, Л.В. Беззубко, М.М. Білинської, В.В.Буреги, В.Г. Воронкової, Н.Т. Гончарук, Г.К. Губерної, А.О. Дєгтяра, О.В. Долгальової, В.В. Дорофієнка, Ю.М. Комара, Я.С. Клейнера, М.Х. Корецького, В.М. Лобаса, В.І. Лугового, Н.Р. Нижник, О.Ю. Оболенського, В.М. Огаренка, В.М. Олуйка, В.Л. Пілюшенка, О.С. Поважного, С.Ф. Поважного, Н.Г. Протасової, М.І. Рудакевич, С.М. Серьогіна, Ю.П. Сурміна, В.І. Токаревої, С.К. Хаджирадєвої, В.В. Цвєткова та ін.

Проте, в цих роботах проблеми управління інноваційним розвитком університетських комплексів в процесі модернізації системи вищої освіти і становлення інноваційної економіки з використанням сучасних інформаційних технологій висвітлені в недостатній мірі. У зв'язку з цим, необхідно поглибити роботу з пошуку шляхів щодо розробки методологічних основ управління інформаційно-освітнього середовища інноваційних університетських комплексів в умовах модернізації системи вищої освіти України і становлення інноваційної економіки, заснованої на знаннях. Все це і зумовило актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася впродовж 2005-2010 р.р. відповідно до тематичного плану Донецького державного університету управління на кафедрі інформаційних технологій в межах тем: «Розробка математичних моделей, інформаційних систем для аналізу, прогнозування та управління сучасними відкритими системами» (номер державної реєстрації 0109U004727) та «Розробка моделі сучасної системи контролю якості знань у ВНЗ» (номер державної реєстрації 0109U004726). У межах цих тем автором дослідження розроблено теоретичні положення і практичні рекомендації, направленні на обґрунтування напрямів вдосконалення державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток теоретичних положень і розробка методологічних основ державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів.

Досягнення зазначеної мети визначило наступні завдання дисертаційного дослідження:

здійснити комплексний аналіз освіти як соціоекономічного феномену в сучасному суспільстві, заснованому на знаннях;

узагальнити теоретико-методологічні підходи щодо розкриття сутності, функцій, принципів функціонування системи відкритої освіти як особливого соціального інструменту надання освітніх послуг;

визначити сучасний стан і еволюційні тенденції розвитку державного управління національною системою відкритої освіти;

проаналізувати сучасний стан інформаційного суспільства та інформатизації вищої освіти в Україні з метою обґрунтування передумов і напрямів удосконалення державного управління цим процесом;

визначити напрями трансформації університетів в умовах інноваційного розвитку економіки й суспільства, заснованого на знаннях;

обґрунтувати підходи щодо функціонування інноваційних університетських комплексів як перспективної форми інтеграції освітньої, наукової та інноваційної діяльності;

запропонувати концептуальні засади щодо формування структури й визначення функцій інноваційних університетських комплексів на основі сучасних розробок в області управління знаннями й інтелектуальним капіталом;

обґрунтувати методичний підхід щодо автоматизації навчального процесу в єдиному інформаційному середовищі інноваційних університетських комплексів;

запропонувати концептуальні засади щодо вдосконалення державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів, які ґрунтуються на основі сучасних інформаційних технологій;

розробити концептуальну модель інформаційно-аналітичної системи менеджменту якості освіти в інноваційних університетських комплексах зі складною розподіленою структурою науково-освітнього середовища.

Об'єктом дослідження є державне управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів.

Предметом дослідження є процеси, що виникають між інноваційним університетським комплексом як постачальником освітніх послуг і споживачем цих послуг у рамках системи відкритої освіти.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження склали роботи провідних вітчизняних і закордонних вчених, фахівців в області формування інформаційного середовища вищих навчальних закладів. У роботі використані законодавчі акти України, методичні положення та інструктивні матеріали з питань автоматизації інформаційних процесів ВНЗ та спеціальна наукова література.

Методологічною основою дослідження є діалектичний, системний підходи наукового пізнання, загальнонаукові і спеціальні методи досліджень, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах державного управління, управлінської і споріднених з ними наук, які дозволяють визначати якісні і кількісні характеристики процесів управління освітою.

У роботі були використані загальнонаукові методи: спостереження, порівняння, узагальнення, абстрагування, формалізація, аналіз і синтез - при аналізі системи вищої освіти в ринкових умовах та її інформаційного забезпечення, застосовувалися положення теорії графів - при виборі та визначенні показників для інформаційно-аналітичної системи, економіко-математичне моделювання - для оцінювання ефективності системи та вибору технічних і програмних засобів; системно-структурний аналіз проектування єдиного інформаційно-освітнього середовища; статистичне моделювання - при розробці методологічних принципів концепції кластерів освітніх послуг.

Вірогідність наукових положень, висновків і практичних рекомендацій ґрунтується на теоретичних і методологічних положеннях, сформульованих у дослідженнях вітчизняних і закордонних фахівців, на аналізі статистичної та фактичної інформації.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в науковому обґрунтуванні запропонованих напрямів удосконалення державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів відкритої освіти, які розкриваються в наступних положеннях:

уперше:

визначено поняття «інноваційний університетський комплекс», обґрунтовано теоретико-методологічні підходи та процедури проектування, функціонування інноваційного університетського комплексу як центру розвитку відкритої освіти та запропоновано науково-методичні підходи і процедури формування управлінських дій в різних структурних підрозділах на основі інтегрально-цільового методу;

розроблено концептуальні підходи до формування внутрішньої структури інноваційних університетських комплексів як освітньої підсистеми, функції якої полягають у підготовці фахівців вищої кваліфікації та розвитку людського капіталу; здійсненні інтеграції освітньої, наукової, інноваційної та виробничої діяльності;

запропоновано концептуальні засади щодо вдосконалення державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів на основі поєднання сучасних інформаційних технологій, а саме SAP-технологій (Systems Analysis and Program), у проектуванні та функціонуванні інноваційних університетських комплексів та принципів створення інформаційних систем CSRP-класу для ухвалення оптимальних рішень на всіх рівнях державного управління як на даний момент, так і в довгостроковій перспективі;

удосконалено:

еволюційні тенденції розвитку системи відкритої освіти, визначення специфіки функціонування, передумови й напрями розвитку українських університетів в інноваційній економіці, як освітніх установ вищої освіти, діяльність яких спрямована на створення інноваційної продукції як в матеріальному так і в нематеріальному вигляді;

методологічні підходи до модернізації державного управління національною системою відкритої освіти в сучасних умовах, які полягають у підвищенні автономності і відповідальності ВНЗ; створенні інноваційних університетських комплексів на базі ВНЗ; розвитку стратегічного партнерства освітніх, наукових установ, держави і бізнес-структур; необхідності підвищення інноваційної активності ВНЗ;

концепцію моделі інформаційно-аналітичної CSRP-системи державного менеджменту якості освіти «АльмаМатер» в інноваційних університетських комплексах зі складною розподіленою структурою науково-освітнього середовища, яка, використовуючи інтегровану функціональність ЕRP-системи, надає діючі методи й додатки для створення освітньої продукції, що модифікується під конкретного споживача;

дістали подальшого розвитку:

визначення сутності системи освіти як сукупності внутрішньо системних елементів, що органічно поєднуються між собою, і зовнішніх взаємозв'язків системи освіти з сучасним суспільством, заснованим на знаннях, які направлені на інноваційну освітню діяльність, орієнтовану на створення нового освітнього простору у вищих навчальних закладах на основі використання інноваційних освітніх технологій, активізації інтелектуального потенціалу професорсько-викладацького складу;

теоретико-методологічні підходи щодо функціонування системи відкритої освіти, як процесу, як результату і як освітньої системи, що функціонує в інноваційному освітньому просторі: динамічній єдності суб'єктів освітньої діяльності та їх взаємин, що є особливим соціальним інструментом надання освітніх послуг;

формалізація тенденцій розвитку інформаційного суспільства в Україні, націлених на глобалізацію та інтеграцію в сучасний світовий інформаційний простір;

методичний підхід щодо автоматизації навчального процесу в єдиному інформаційному середовищі інноваційних університетських комплексів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення дисертації складають основу для практичного вдосконалення державного управління інформаційно-освітнім середовищем інноваційних університетських комплексів, що підтверджується в довідками про впровадження: Міністерства освіти і науки України від 12.05.2010 р. № 15/20-448; Українського наукового центру розвитку інформаційних технологій Міністерства освіти і науки України від 11.05.2010 р. № 38; Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації від 10.05.2010 № 346; Волноваської районної ради Донецької області від 11.08.2009 р. № 10/22-227; ТОВ «Інтерсог Україна» від 19.08.2009 р. № 152.

Отримані результати впроваджено в діяльність навчальних закладів та підприємств з метою організації та оптимізації управління інформаційно-освітніми ресурсами. Наукові дослідження використовуються в процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців (довідка Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації від 07.06.2010 р. № 118/01; довідка відділу освіти райдержадміністрації м. Волноваха Донецької області від 11.08.2009 р. № 348/01-17; довідка Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» від 12.05.2010 р. № 16-760; довідка ТОВ «Український камінь» від 12.05.2010 р. № 1/290).

Розроблені моделі та концептуальні методологічні підходи можуть бути корисними у навчальному процесі при викладанні дисциплін:

на освітньо-кваліфікаційному рівні «бакалавр»: «Інформаційні системи в менеджменті», «Економічна інформатика», «Інформаційні системи і технології в фінансах»;

на освітньо-кваліфікаційному рівні «магістр»: «Моделювання та реінжиніринг бізнес-процесів», «Стандартне програмне забезпечення SAP (згідно зі стандартом програми «Університетський альянс»), «Проектний менеджмент у сфері інформаційних технологій», «Сучасні методології та стандарти у сфері управління інформаційними системами» (довідка Донецького державного університету управління від 05.05.2010 р. № 01-12/486).

Особистий внесок здобувача. Основні ідеї та результати досліджень дисертаційної роботи, особливо, що характеризують новизну й практичне значення, належать авторові. Ідеї співавторів наукових праць у дисертації не використовувалися. Конкретний особистий внесок автора у спільних наукових роботах зазначено у списку опублікованих праць за темою дисертації. Дослідження та наукові результати виконано та одержано автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на:

конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи у 2005-2009 роках (м. Донецьк, ДонДУУ);

всеукраїнській науково-практичній конференції «Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного управління соціально-економічним розвитком регіону» (22-24 квітня 2008 р., м. Слов'янськ);

семінарі в рамках проекту WIPATH SCM-TO15805-2005 за програмою ТЕМПУС «Майстерні з впровадження практичних заходів реформування вищої освіти в Україні» (5-8 червня 2007 р., м.Донецьк: ДонДУУ);

«круглому столі» щодо впровадження положень Болонської декларації «Підготовка та використання в навчальному процесі методичних матеріалів в електронній формі» (15.02.2007 р., м.Донецьк: ДонДУУ);

міжнародній науково-практичної конференції «Сучасні технології управління підприємством та можливості використання інформаційних систем: стан, проблеми, перспективи» (27-28 березня 2009 р., м. Одеса, ОНУ ім.І.І.Мечнікова);

міжнародній науково-практичної конференції «Програмне забезпечення в освіті і науці» (12-13.05.2009 р., 12-13.05.2010 р., м.Київ, Міністерство освіти і науки України);

міжнародний форум «Консолидация усилий общественности, политиков, ученых, бизнесменов по выработке стратегий регионального развития» (15-16.10.2009 р., м. Одеса);

всеукраїнській конференції «Інформаційні технології - інструмент підвищення конкурентоздатності підприємств» (9-10.12.2009 р., м.Київ, Міністерство промислової політики України);

міжнародній науково-практичної конференції «Сучасні інформаційні технології ефективного управління бізнесом на базі рішень SAP» (19.02.2010р., м. Донецьк, ДонДУУ).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 31 наукова праця (20 - у фахових виданнях), з них 1 монографія, 6 статей у фахових наукових журналах, 14 - у збірниках наукових праць, 10 - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій - 33,31 д.а., (особисто автору належить 23,31 д.а.).

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів оригінальних досліджень, висновків, які викладено на 339 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 43 рисунка, 12 таблиць, які наведено на 24 сторінках, 8 додатків на 14 сторінках. Список використаних джерел складається із 303 найменувань, які наведено на 34 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи розвитку відкритої освіти в сучасному суспільстві» - визначено сутність освіти в сучасному суспільстві, що заснована на знаннях, наведено теоретичні інтерпретації ролі вищої освіти в інноваційному розвитку країни.

Представлено функції та методи управління інноваційною науково-освітньою діяльністю вищих навчальних закладів як мікроекономічних систем. Розглянуто методологічні основи інноваційного розвитку таких систем, проведено порівняння основних теоретичних положень і методологічних принципів теорії інноваційного розвитку.

Поряд із цим у суспільстві виникла нова модель неперервної освіти, що одержала назву «відкритої». Ця модель освіти виходить із відкритості світу, процесів пізнання та освіти людини. Пріоритети в освіті стали віддаватися інформаційним та телекомунікаційним технологіям.

Відкрита освіта - система організаційних, педагогічних та інформаційних технологій, у якій архітектурними, структурними рішеннями забезпечуються відкриті стандарти на інтерфейси, формати та протоколи обміну інформацією з метою забезпечення мобільності, інтероперабельності, стабільності, ефективності, інших позитивних якостей, що досягаються при створенні відкритих систем.

В дисертації відкрита освіта розглянута як процес, як результат і як освітня система: як процес - є цілеспрямованим процесом навчання та виховання в інтересах особистості, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення студентом освітнього рівня; як результат - являє собою характеристику певного рівня професійного та соціального розвитку людини, придбаного їм за підсумками навчання у вищому навчальному закладі; як освітня система - функціонує у формі соціального інституту.

Цим вирішується відразу кілька проблем: акумуляція ресурсів системи освіти в єдиному технологічному середовищі з єдиним інструментарієм і стандартизованими форматами, розширення аудиторії користувачів кожного навчального закладу, створення рівних умов для реалізації свого потенціалу кожним навчальним закладом, скорочується шлях від автора підручника або викладача до студента, реалізується можливість оперативного оновлення навчально-методичного та інших навчальних матеріалів; скорочення витрат на виготовлення підручників, з'являється можливість «включення» у підручник будь-якого додаткового матеріалу, уже наявного в глобальної мережі, створюються умови для реальної інтеграції навчальних закладів шляхом об'єднання їх навчально-методичних ресурсів і викладацького складу.

Щодо споживачів освітніх послуг, подібні системи забезпечать їм реальну можливість вибору навчального закладу незалежно від свого місця проживання і знаходження навчального закладу, що для України досить актуально.

Тенденції становлення системи відкритої освіти не одержують у цей час належного поширення в Україні внаслідок низки причин: відсутність організаційних форм швидкого впровадження нових освітніх технологій, що базуються на принципах інтеграції освітніх ресурсів і трансферу їх кінцевим споживачам освітніх послуг; недостатнє використання новацій в області освітніх технологій для вдосконалення застосованого освітнього контенту; неефективність традиційних форм організації взаємодії між викладачами і студентами; слабке просування кінцевих освітніх послуг у регіони України та за кордон.

В результаті аналізу основних світових тенденцій розвитку дистанційного навчання виділено кілька недоліків, незважаючи на досить об'ємний перелік позитивних якостей, як і в будь-якій іншій формі навчання. Перш за все, це ускладнена ідентифікація дистанційних студентів, оскільки на сучасному етапі розвитку технологій перевірити, хто ж саме складає екзамен досить важко.

Однак, ВНЗ, які надають можливість навчання на дистанційних курсах, знайшли вихід з ситуації в обов'язковій присутності студента на кількох екзаменах у вищому навчальному закладі. При цьому є обов'язковим надання документів, що підтверджують особу. Крім того, досить вагомою проблемою є низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передусім, страждають дистанційні студенти невеликих містечок України, яким, власне, найбільше підходить дистанційне навчання через географічну віддаленість від наукових осередків.

Отже, відкрита освіта в Україні не відповідає вимогам, що висуваються до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір. Щоб система відкритої освіти зайняла гідне місце в сучасному житті, потрібно, передусім, оновити інфраструктуру та глобальну комп'ютерну мережу освіти і науки, оскільки саме комп'ютер дає змогу отримувати навчальний матеріал, є водночас і бібліотекою, і центром довідкової інформації, і комунікативним центром, що робить його одним з учасників реалізації програми неперервної відкритої освіти в Україні.

У другому розділі - «Аналіз і оцінка сучасного стану інформатизації України» - на основі аналізу стану інформатизації та розбудови інформаційного суспільства, дванадцятирічного досвіду виконання Національної програми інформатизації зазначено те, що Україна має всі необхідні передумови для успішної побудови інформаційного суспільства: діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики; здійснюється удосконалення системи управління інформаційною сферою; готується значна кількість висококваліфікованих фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій, математики, кібернетики; постійно зростає та поновлюється парк комп'ютерної техніки, сучасних систем та засобів телекомунікації, зв'язку; динамічно поширюється Інтернет та впроваджуються елементи технології електронного урядування тощо.

Виявлено основні тенденції розвитку інформаційного суспільства в Україні. Відповідно до аналізу і наведених статистичних даних, можна зробити такий висновок: в Україні створюється технологічна база інформаційного суспільства; соціальна база інформатизації в Україні є і швидкість змін достатньо велика. Тому в Законі України № 537-V від 9 січня 2007 року «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» сформульовано концепцію побудови інформаційного суспільства, у якій визначені роль і місце головних чинних осіб -- комерційного сектору економіки, держави, громадян, громадських організацій.

Концепція інформаційного суспільства є об'єднуючим ідейним початком для України, дає цілісне бачення мети і завдань суспільного розвитку, пропонує конкретні шляхи їх досягнення. Цілком очевидно, що одне з головних місць у цих розробках належить вченим, інтелектуальному потенціалу нації. Успіх цієї акції, на нашу думку, пов'язаний з інтеграцією всіх галузей знань, з розробкою методологічної бази політики держави в зв'язку з входженням України в інформаційне суспільство.

Сьогодення нашого суспільства дозволяє говорити про своєчасність переходу від політики, що спрямована на розвиток окремих галузей інформаційної індустрії - зв'язку, комп'ютерного, інформаційного, аудіовізуального ринків, - до формування загальної стратегії входження в інформаційне суспільство, у якому на перший план виходять соціальні потреби, особистість.

Державі на цьому етапі необхідно зберегти важелі впливу на ситуацію, намагатися скоординувати дії різноманітних суб'єктів суспільства, що зацікавлені у розвитку інформаційного сектору економіки в країні. Головне завдання сьогодні - створити таке поєднання державного регулювання і ринкових механізмів, що призвело б до росту інформаційного сектору економіки та державного управління. Сьогодні вже настав період переосмислення діяльності органів, які забезпечують розвиток інформаційної сфери в Україні.

Першочергову увагу органи державної влади, політичні об'єднання і наукова громадськість повинні звернути до вирішення проблеми розвитку концептуальних основ державної інформаційної політики і формування інформаційного законодавства України з урахуванням основних особливостей сучасного розвитку української державності. Принципово новим для України методологічним підходом до реформування системи державного управління і вирішення проблеми взаємодії (у першу чергу, інформаційної) між громадянським суспільством і владою, повинно стати визначення стратегічної мети такої реформи: формування влади демократичного типу, що орієнтована на суспільство, як споживача її послуг.

Характерною рисою державної інформаційної політики є її соціально-технологічна спрямованість (на відміну від політики (програм) інформатизації, де превалює технологічний аспект). Концепція державної інформаційної політики України під час її реалізації розглядається як засіб забезпечення переходу України до інформаційного суспільства. При цьому концепція не повинна бути статичною, а повинна постійно розвиватися.

Науково обґрунтованою є така довгострокова стратегічна ціль державної інформаційної політики України (у розширеному варіанті) -- формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору як простору цілісної держави, його інтеграція у світовий інформаційний простір з урахуванням інформаційної безпеки як на внутрішньодержавному, так і міждержавному рівнях.

Головним політичним і економічним аспектом формування єдиного інформаційного простору України повинен стати перехід від презумпції закритості інформації до презумпції її відкритості на законодавчій та економічній основі. Визначено цілі формування і розвитку єдиного інформаційного простору України. Освітній інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства і буде давати можливість реалізовувати узгоджені інтереси громадян, суспільства і держави на комплексній і системній основі.

Проаналізовано чинні нормативно-правові акти, в яких розглядаються функції та повноваження державних органів управління інформаційною сферою. Доведено, що лише постійна взаємодія всіх гілок влади, персональна відповідальність посадових осіб дозволить здійснювати ефективне управління формуванням національних інформаційних ресурсів та розвитком національної інформаційної інфраструктури. Безумовно, при цьому весь позитивний досвід розвинутих інформаційних країн варто аналізувати й адаптувати до умов України.

Отже, ефективність єдиного інформаційного простору може бути досягнута шляхом удосконалення національних інформаційних ресурсів і зміцнення національної інформаційної інфраструктури. Державна інформаційна політика повинна бути спрямована на науково обґрунтоване, комплексне вирішення цих проблем. Для створення єдиного інформаційного простору України як цілісної держави, для поглиблення процесів інтеграції країн СНД, послідовного входження України в Європейську і глобальну інформаційну інфраструктуру вважаємо вкрай важливим розвивати інформаційну інфраструктуру України на основі інформаційного, системного, структурного підходів. Успіх цієї акції залежить, на наш погляд, від удосконалення всіх складових національної інформаційної інфраструктури.

Визначено основні завдання державної політики в галузі індустрії інформатизації. Сьогодні інформаційні технології є систематизуючим елементом єдиного інформаційного простору. При розгляді перспектив розвитку технологічної компоненти єдиного інформаційного простору слід передбачити розробку комплексу організаційних і правових заходів. Аналіз сьогоднішнього стану і розвитку інфраструктури інформатизації дозволив відмітити, що недостатньо керований розвиток телекомунікаційних систем і мереж призводить до небажаної тенденції, що може позначитися на стратегічних інтересах держави.

Безумовно, державна інформаційна політика повинна вирішити і цю проблему. Особливості розвитку українського інформаційного ринку, що є одним з найбільш динамічних секторів, також потребують державного регулювання. У зв'язку з цим нами запропоновано шляхи вирішення цієї проблеми.

У третьому розділі - «Трансформація українських університетів в сучасному суспільстві» - на основі результатів аналізу основних напрямків і форм модернізації української системи вищої освіти обґрунтована специфіка функціонування, передумови та напрямки розвитку українських університетів в процесі переходу України до інноваційного типу суспільного розвитку та економіки, заснованої на знаннях.

Вплив факторів зовнішнього економічного середовища на функціонування університетів неминуче приводить до необхідності їхньої трансформації, виникає потреба в розробці нових методологічних і методичних підходів до управління університетом, що віддають пріоритет інноваційним технологіям. Це також обумовлено тим, що динамічне зовнішнє середовище не дозволяє зупинятися на якось раз реалізованих методах управління ВНЗ і його організаційною структурою.

Тому сучасні університети, щоб утримати та закріпити свої позиції в освітньому просторі, повинні постійно бути націлені на розвиток, керуючись обґрунтованою, унікальною для кожного ВНЗ стратегією, яка відповідала б характеристикам конкретної соціально-економічної ситуації в регіоні і враховувала б перспективи інноваційного розвитку зовнішніх економічних умов.

Трансформація університетів у підприємницькі університетські комплекси, теоретичним відображенням яких є модель «потрійної спіралі», що здійснюють «третю місію» економічного розвитку на додаток до освіти й досліджень є цілком можливим і ефективним напрямком розвитку українських ВНЗ. Основна ідея даної теорії полягає в тому, що університети відіграють домінуючу роль у процесах технологічних інновацій в умовах інноваційного розвитку економіки, заснованої на знаннях. При цьому одним з найважливіших завдань є зміна інформаційно-освітнього середовища ВНЗ.

Розвиток університетів шляхом трансформації їх в навчально-науково-інноваційні університетські комплекси стало основним напрямком в організації й проведенні науково-інноваційної діяльності ВНЗ. Цей напрямок розвитку університетів є, на погляд автора, перспективним і відбиває сучасні тенденції розвитку системи вищої освіти і науки, переосмислення ролі університетів в суспільстві.

Інноваційна трансформація освітнього простору вищої школи - це взаємозалежний процес розробки інноваційної стратегії розвитку ВНЗ і переходу до інноваційного освіти. Такі нові стратегії обумовлюють відповідні зміни характеру й змісту вищої освіти, внутрішньої структури її організації та системи управління університетом.

Поява інноваційного для України напрямку освіти, пов'язаного не тільки з управлінням нововведеннями, але й з розумінням необхідності постійної роботи з створенням сприятливих умов для таких змін, посиленню адаптаційних здатностей університетських комплексів до змін зовнішнього економічного середовища, приводить до необхідності інтенсифікації роботи з розробки механізмів управління інноваційним розвитком інформаційно-освітнього середовища університетів у сучасних умовах. Такі зміни і є основною передумовою створення інноваційних університетських комплексів.

На підставі проведених досліджень і виявлення специфіки здійснення інноваційної науково-освітньої діяльності в сучасних умовах надано визначення поняття «інноваційний університетський комплекс», під яким розуміється освітня установа вищої професійної освіти, що реалізує інноваційні освітні та інформаційні технології (технологічні інновації) на основі створення нових організаційних структур і інституціональних форм (організаційні інновації) і впровадження нових методів і прийомів навчання (педагогічні інновації) з використанням нових фінансово-економічних механізмів (економічні інновації) (рис. 1).

Розкрито функціональний зміст діяльності інноваційних університетських комплексів (ІУК), цільова функція створення яких полягає в інтеграції освітньої, наукової та інноваційної діяльності в ІУК, відтворенні інтелектуального капіталу в ІУК.

В процесі створення інноваційних університетських комплексів однією з основних цілей є підвищення якості освіти з урахуванням сучасних вимог ринку праці на основі інтеграції освітньої, наукової та інноваційної діяльності, а також використання інтелектуальних, матеріальних, інформаційних ресурсів і результатів проведених наукових досліджень за пріоритетними напрямками розвитку науки і техніки для підготовки фахівців в освітній підсистемі університетського комплексу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Інноваційний університетський комплекс

Освітня підсистема університетського комплексу - це найбільш складна підсистема, стосовно циркулюючим у ньому потокам. Саме вона (освітня підсистема) визначає можливості розвитку всієї системи і кожного окремого її елемента.

Розроблено концептуальні підходи до формування внутрішньої структури освітньої підсистеми університетського комплексу, встановлено взаємозв'язки з іншими підсистемами, зв'язок із зовнішнім середовищем, що дозволило розкрити зміст діяльності освітньої підсистеми університетських комплексів. Такий зміст припускає наявність цільової функції надання освітніх послуг, орієнтованих на відтворення робочої сили вищої кваліфікації та формування елементів людського капіталу; інтеграції освітньої, наукової та інноваційної діяльності; відтворення особливої форми інтелектуального капіталу; використання різних фінансових та інвестиційних засобів для реалізації цільової функції.

Сучасні пріоритети та перспективи національної системи вищої освіти як основи розвитку людських ресурсів і творчого потенціалу суспільства формуються під впливом складних, нерівномірних і взаємозалежних тенденцій розвитку соціально-економічної сфери. Однією з найважливіших тенденцій є перевага інтелектуального капіталу і зростання попиту на нього.

Під інтелектуальним капіталом автор розуміє інтегровану субстанцію, основою й рушійною силою якої є здатності суб'єктів до генерації знань, створенню нових об'єктів інтелектуальної власності на основі наявних інформаційних, освітніх ресурсів і відповідних інституціональних структур. Зміст інтелектуального капіталу в роботі представлено як сукупність людського, елементів споживчого капіталів і капіталу відносин. Зроблено уточнення класифікації об'єктів інтелектуальної власності, створюваних в освітній підсистемі університетських комплексів, що на відміну від раніш розроблених класифікацій доповнена освітнім, інфраструктурним капіталом та капіталом внутрішніх зв'язків.

Відзначено, що перехід до економіки, яка заснована на знаннях, сполучений з ростом сумарних інвестицій в освітній сектор. Інвестиції в освіті доцільні, якщо потік майбутніх доходів (R) не менше сукупних витрат на освіту (C) (або норма прибутковості інвестицій в освіті не менш ринкової ставки відсотка).

,

де RC, W1 >W0 - приріст заробітної плати в результаті отриманої освіти;

it - ринкова ставка відсотка в рік t.

Припустимо, що витрати на освіту більш високого рівня становлять C1, а витрати більш низького рівня (вищої) - C0; C1 >C0.

Тоді:

а) умовою невигідності одержання освіти більш високого рівня буде перевищення витрат на навчання протягом Т1 років над майбутніми доходами:

;

б) умовою вигідності одержання освіти більш низького рівня буде перевищення майбутніх доходів над витратами на навчання протягом Т0 років:

,

і відповідно:

.

Ця нерівність пояснює сформовану в практиці економічно розвинених країн тенденцію більш високої оплати праці більш освіченої категорії громадян. Не менш вигідними є приватні інвестиції у вищу освіту, що здійснюють фізичні особи. Ці інвестиції, як правило, повністю відшкодовуються та приносять відчутні вигоди.

У дисертації розроблено методологію управління інноваційним розвитком університетських комплексів, відмінними рисами якої є: обґрунтування перспективної мети відтворення інтелектуального капіталу, застосування адаптивного управління і підходу, заснованого на проектному управлінні інноваційними освітніми технологіями.

В основі розробленої методології перебувають створення інноваційного клімату, тобто наявність внутрішньої організаційної культури, що породжує неперервний інноваційний процес та активізація використання людського капіталу, як складової частини інтелектуального капіталу з метою створення й відтворення об'єктів інтелектуальної власності в університетських комплексах (рис. 2).

Механізм державного управління інноваційним розвитком університетських комплексів повинен бути заснований на взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів їхньої поточної діяльності, здатних підвищити привабливість і конкурентоспроможність освітньої установи на ринку за рахунок впровадження сучасних методів управління, удосконалення матеріально-технічної бази, підвищення якості освітніх послуг та кваліфікаційного рівня професорсько-викладацького складу.

Переваги структури інноваційного університетського комплексу полягають у відносній замкнутості кожного рівня освіти. В цілому така структура становить єдиний інтеграційний освітній простір (рис. 3). Кожний рівень може бути інтеграційною базою для освоєння наступного. Можливість «виходу» і «входу» на кожному освітньому рівні забезпечує «безтупиковість» процесів, а надання освітніх послуг носить системний, циклічний характер.

Спіралеподібна логіка сходження до професійної майстерності (на відміну від багатоступеневої підготовки) дозволяє здійснювати послідовне формування активної позиції особистості - від життєвого й професійного самовизначення - до здійснення професійного вибору (абітурієнт) - до формування суб'єкта професійної підготовки (студент) - до самовиховання, самореалізації й успішності в професії (фахівець).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Єдиний інтеграційний освітній простір

Певне значення має наявність варіативних траєкторій входу в систему освітніх рівнів і можливість виходу. Інноваційний університетський комплекс розглядається нами як інноваційно-орієнтована мікроекономічна система з надання освітніх послуг і технологічній підтримці інноваційних процесів у територіальному освітньому комплексі. Тому основні напрямки його діяльності ґрунтуються на диверсифікаційних процесах.

При визначенні шляхів інноваційного розвитку перед університетським комплексом ставиться завдання забезпечення умов для швидкого й практичного використання інновацій на підставі єдиного навчально-науково-інноваційного процесу.

З огляду на те, що тільки на основі оптимального сполучення в процесі навчання трьох компонентів (освітнього, наукового та виробничого) можливо підготувати всебічно розвиненого фахівця, який відповідає вимогам сучасності, сформульована наступна мета реалізації інноваційної освітньої програми - створення якісно нового розподіленого навчально-науково-виробничого середовища для підготовки фахівців з пріоритетних напрямків науки, техніки і технологій на основі інноваційних методів навчання й глибокої інтеграції наукового, освітнього та виробничого процесів.

Сьогодні у створених університетських комплексах, за рідкісним винятком, не здійснюється модернізація системи управління з урахуванням інноваційного розвитку. Інноваційні структури ВНЗ ще слабо інтегровані в науково-освітнє середовище університетських комплексів, і, в наслідок цього, через них часто не проходить завершальний цикл НДДКР. У зв'язку з цим, на погляд автора, взаємодія кафедр з підрозділами університетського комплексу повинна здійснюватись таким чином (рис. 4).

З метою забезпечення стійкого функціонування і розвитку системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для інноваційної діяльності автором пропонується створення Навчального центру, який варто розглядати як інноваційну освітню систему, що створена в результаті розвитку стратегічних структуроутворюючих напрямків діяльності освітньої підсистеми університетського комплексу.

Цільове призначення Навчального центра - організація і управління освітньою діяльністю з підготовки інноваційно-орієнтованих фахівців у сфері використання сучасних інформаційних технологій в менеджменті та економіці на основі інтеграції науково-технічних, освітніх, дослідницьких підрозділів, інноваційних структур університетського комплексу та економічних суб'єктів регіону, мотивованих до здійснення інноваційної діяльності.

Отже, інноваційний університетський комплекс розглядається як інноваційно-орієнтована мікроекономічна система з надання освітніх послуг і технологічній підтримці інноваційних процесів у територіальному освітньому комплексі. Тому й основні напрямки його діяльності та подальший розвиток неможливі без урахування диверсифікаційних процесів, обґрунтування й впровадження яких буде сприяти підвищенню якості професійної освіти, більш повному задоволенню потреб населення й попиту на ринку праці, обліку освітніх установ, реструктуризації та регіоналізації економіки шляхом підготовки фахівців у нових професійних областях, розробки альтернативних освітніх програм і систем навчання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3 Взаємодія кафедр із підрозділами університетського комплексу

В четвертому розділі - «Формування інформаційно-освітнього середовища інноваційних університетських комплексів» - зазначено, що освітній контент являє собою сукупність наступних інформаційних ресурсів: відомості про навчальний заклад, що підтримує дистанційну форму навчання; бази даних навчально-довідкових матеріалів; тестові бази; бази даних з накопиченою інформацією про проведені форуми (дискусії); відомості про успішність учнів; дошка оголошень адміністрації навчального закладу; коментарі викладачів навчального закладу; список ресурсів Інтернет за темами курсів, досліджуваних у навчальному закладі; база даних з поштовими повідомленнями; словник термінів.

Основна мета інформаційно-освітнього середовища (ІОС) університетського комплексу складається в забезпеченні можливості віддаленого інтерактивного доступу (в авторизованому режимі, орієнтованому на різні групи користувачів) до всіх освітніх ресурсів університету. При цьому віддалений доступ має на увазі доступність інформації як для викладачів і співробітників, так і для студентів і слухачів, як в університеті, так і за його межами, у будь-який час, у режимах on- і off-line.

Під освітніми ресурсами розуміється навчальна, методична, довідкова, нормативна, організаційна та інша інформація, необхідна для ефективної організації й проходження всього освітнього процесу з гарантованим рівнем якості.

Побудова ІОС на основі сучасних інформаційних технологій привносить у навчальний процес нові можливості: сполучення високої економічної ефективності й гнучкості навчального процесу, широке використання інформаційних ресурсів, істотне розширення можливостей традиційних форм навчання, а також можливість побудови нових ефективних форм навчання.

Структура ІОС ІУК представлена на рис. 5.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Структура інформаційно-освітнього середовища інноваційного університетського комплексу

На відміну від відомих підходів, основою розробленої ІОС є дисциплінарне ядро, що представляє повний спектр дисциплін відповідної спеціальності за Державним освітнім стандартом. Саме спеціальність, за якій проводиться навчання, є тим інформаційно-освітнім продуктом, що затребуваний суспільством. Раніш відомі спроби фрагментарно вирішити питання за рахунок побудови деякого освітнього середовища на базі однієї або декількох дисциплін не приводили до успіху, оскільки при цьому розробка виявлялася стороннім предметом у традиційному освітньому середовищі.

Крім дисциплінарного ядра в ІОС входять інформаційно-довідкова база, інтерактивні компоненти підтримки навчального процесу, а також блок супроводу й адміністрування навчального процесу.

Зазначено, що управління інформаційно-освітніми ресурсами університетських комплексів ґрунтується на наступних принципах: інтеграція в єдине інформаційне середовище України, регіону; інтегрованість в університетську систему управління якістю освіти; децентралізація, відкритість забезпечення максимальної можливості для освітніх підрозділів університетського комплексу вбудовуватися в інформаційне середовище університету і самостійно формувати й підтримувати свої освітні ресурси; забезпечення системності та координації з метою відповідності певним загальноуніверситетським вимогам, економії фінансових і матеріальних ресурсів; відповідність світовим тенденціям розвитку електронного навчання (e-learning) і управління навчанням (learning management); розподілений характер ІОС з єдиними засобами навігації, що забезпечують користувачам можливість швидкого і зручного доступу до всіх освітніх ресурсів; дотримання авторських прав.

Розробка інформаційної технології та програмних інструментальних засобів створення й застосування в системі відкритого освіти інформаційно-освітнього порталу є актуальним завданням, тому що інформаційно-освітній портал розглядається як інформаційна технологія, що призначена для створення викладачами (тьюторами): персональних інформаційно-освітніх ресурсів (контенту) і робочого простору з керованою інфраструктурою (квазінтернету), інтегрованого в єдиний інформаційний простір університетського комплексу на базі технологій державного інформаційно-освітнього порталу і мережі Інтернет.

Це дозволить застосувати сучасні педагогічні технології в процесі освітньої діяльності. У сполученні з дистанційними формами й мережевими Інтернет-технологіями досягти його більшої ефективності на основі персональної самоорганізації учасників і співробітництва у віртуальних співтовариствах (академічних групах), використовувати для управління інформаційно-освітніми ресурсами університетського комплексу методи інформаційного менеджменту.

Системи класу ERP (Enterprise Resource Planning - планування ресурсів підприємства) призначені для управління ресурсами підприємства та планування його діяльності. На практиці це означає, що необхідно зв'язувати різнорідні бізнес-процеси, що відбуваються в організації.

Важливою властивістю ERP-систем, що відрізняють їх від систем клаптевої автоматизації, є інтегрованість. Це означає, що всі компоненти системи побудовані відповідно до єдиної ідеології, методології та технології і працюють узгоджено. У системах клаптевої автоматизації технології та ідеології окремих підсистем можуть різнитися й працювати неузгоджено. Наявність інтегрованості є основною, визначальною перевагою ERP-систем перед системами клаптевої автоматизації.

В ERP-системах немає дублювання даних і функцій. Всі дані зберігаються в єдиній базі даних, всі функції реалізовані один раз і, при необхідності, викликаються всіма модулями системи. Це дозволяє уникнути додаткових витрат на розробку дублюючих функцій.

Використання єдиної, підтримуваної й обновлюваної технології дозволяє гарантувати, що система не застаріє протягом довгого часу, а витрати на її підтримку не будуть надмірними. Додатковий виграш виходить від економії на адміністраторах (одну систему підтримувати легше, ніж багато систем) і устаткуванні (одна велика база даних ефективніше використовує ресурси, чим багато маленьких).

ERP-системи містять потужні засоби контролю, управління якістю й побудови звітності по всьому підприємству. На відміну від клаптевих систем, що дозволяють побачити в кожний момент часу лише частину загальної картини, ERP-системи дозволяють розглядати як підприємство цілком, так і окремі його частини без втрати зв'язку з іншими.

ERP-системи автоматизують не тільки окремі бізнес-процеси, але й взаємодію між ними, що приводить до зменшення витрат. Наприклад, якщо списання устаткування вимагає спільної роботи декількох співробітників у декількох відділах, ніякої додаткової взаємодії між ними не буде потрібно, кожний зможе зробити все необхідне зі свого робочого місця.

Приведено рейтинг сучасних систем класу ERP. Існує більш двох тисяч критеріїв для оцінки й порівняння функціональних можливостей систем автоматизації підприємства. Для зручності, їх, як правило, поєднують за групами функцій і функціональним модулям. У даному аналізі використовується схема агрегування, розроблена TEC Group для оцінки систем класу ERP (табл.1).

...