Державне регулювання розвитку рибного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України академія муніципального управління

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

УДК 351.82 : 639

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Державне регулювання розвитку рибного господарства україни

Качний Олександр

Сталіноленович

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України.

Науковий керівник - Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

КОРЕЦЬКИЙ Микола Христофорович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

доктор наук з державного управління, доцент Іваницька Ольга Михайлівна,

Київський університет ім. Бориса Грінченка, завідувач кафедри управління навчальним закладом, менеджменту та економіки Інституту лідерства та соціальних наук;

кандидат наук з державного управління, доцент Ульянченко Юрій Олександрович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри економічної політики.

Захист відбудеться 21 квітня 2010 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.01 в Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України за адресою: 01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (01042, Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий 20 березня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.П. Піддубна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рибне господарство має стратегічне значення для забезпечення продовольчої безпеки країни, зміцнення її позицій на міжнародній арені, збереження просторової і національної цілісності країни. Сучасний стан рибного господарства залишається складним, істотно скоротилися обсяги його виробництва, посилилася сировинна спрямованість експорту, що загрожує перетворенню України в сировинний придаток розвинених країн. У сучасних умовах спостерігається несистемне правове і економічне регулювання рибного господарства в поєднанні з непрозорим бізнесом, в результаті якого господарська діяльність підприємств вимушено здійснюється у край вузьких тимчасових рамках планування, які часто не перевищують року. Тому сьогодні разом з рішенням найважливішої задачі - відновлення і стабілізація економіки рибного господарства - актуальною стає проблема удосконалення системи державного регулювання розвитку даної галузі. Формування перспектив розвитку рибного господарства припускає глибше дослідження ключових проблем державного регулювання галузі і обґрунтування напрямів її розвитку. Зроблені кроки з реформування галузі та трансформація механізму державного управління привели до створення неузгоджень і суперечностей набору інструментів державного регулювання.

Теоретико-методичні та практичні аспекти розв'язання проблем розвитку рибного господарства розглядаються в працях С.І. Алимова, О.М. Багрова, П.П. Борщевського, М.В. Гринжевського, В.О. Муріна, К.І. Рижової, М.С. Стасишена, М.А. Хвесика, В.Г. Черника, О.О. Шевченка та ін.

Вивченню адаптації інструментів державного регулювання до нової парадигми постіндустріального суспільства, вдосконаленню методів державного управління в сучасній економіці присвячені численні публікації, серед яких слід виділити роботи таких вітчизняних вчених, як О.Ю. Амосов, М.М. Білинська, В.Г. Бодров, О.І. Васильєва, Б.М. Данилишин, О.І. Дацій, А.О. Дєгтяр, О.М. Іваницька, Т.В. Іванова, М.Х. Корецький, О.П. Литвин, О.М.Суходоля, В.П. Удовиченко, В.В. Юрчишин, а також фундаментальні праці зарубіжних авторів Дж. Кейнса, Дж. Гелбрейта, П.Самуельсона, А. Сміта, Д. Стігліца і ін.

Проте, не дивлячись на те, що проблеми розвитку рибного господарства є предметом наукових досліджень, вже достатньо давно, чимало питань залишаються невирішеними. Також в даний час зростає роль не скільки критичної оцінки соціально-економічних перетворень в рибному господарстві, скільки дослідження теорії і методології створення ефективної системи державного регулювання його розвитку. Це і визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження було отримано в межах науково-дослідної теми Академії муніципального управління “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008164), в рамках якої дисертантом розроблено шляхи вдосконалення системи державного регулювання розвитку рибного господарства.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та розробці практичних пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання розвитку рибного господарства. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

- дослідити роль держави в розвитку рибного господарства;

- розвинути підходи до державного регулювання рибного господарства;

- удосконалити підходи до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства;

- визначити недоліки системи державного регулювання рибного господарства України;

- проаналізувати сучасний стан державної політики розвитку рибного господарства України в ринкових умовах;

- удосконалити систему інструментів державного регулювання рибного господарства;

- удосконалити концесійний механізм приватно-державного партнерства в рибному господарстві;

- обґрунтувати стратегію розвитку рибного господарства України та надати практичні рекомендації щодо розвитку системи державного регулювання ним.

Об'єктом дослідження є рибне господарство, як об'єкт державного регулювання.

Предметом дослідження є державне регулювання розвитку рибного господарства.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що вдосконалення системи державного регулювання розвитку рибного господарства у взаємодії з ринковими механізмами сприятиме підвищенню конкурентоспроможності рибного господарства та активізації загального розвитку даної галузі.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано методи: абстрактно-логічний (узагальнення теоретичних засад державного регулювання розвитку рибного господарства), аналізу і синтезу (дослідження аспектів державної політики розвитку рибного господарства України в пореформений період), системного аналізу функцій державного управління (аналіз сучасного стану державного регулювання розвитку рибного господарства), експериментальний (удосконалення системи інструментів державного регулювання рибного господарства), розрахунково-конструктивний (обгрунтування стратегії розвитку рибного господарства України) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження, полягають у такому:

вперше:

- обґрунтовано стратегію розвитку рибного господарства на засадах сталості через доповнення традиційних цілей економічного зростання соціальними і екологічними, що характеризується узгодженням цілей розвитку внутрішнього ринку України та інтеграції галузі в світогосподарські зв'язки, переходом від використання абсолютних конкурентних переваг до стійких переваг технологічного та інноваційного характеру, перенесенням акцентів в ключових чинниках успіху галузі на завершальну стадію ланцюжка доданої вартості;

удосконалено:

- підходи до прийняття управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства на основі інтегральної оцінки рівня його стійкості, що на відміну від існуючих враховують його територіальне локалізоване розміщення та нерівномірність просторової структури із застосуванням системи індикаторів, що включає: рівень досягнення раціональних норм споживання рибної продукції, відношення середньої тривалості життя населення до біологічно обґрунтованої, співвідношення доданої вартості рибопереробної і рибодобувної галузей, питома вага аквакультури в загальному обсязі використовуваних водних біоресурсів;

- систему інструментів державного регулювання рибного господарства, що на відміну від діючої заснована на оптимальному поєднанні заборонних заходів з заходами стимулювання, збереження і відтворення водних біоресурсів, а також включає такі напрями, як: збільшення терміну дії берегових квот на вилов; зниження митних бар'єрів і адміністративних обмежень поставок риби на внутрішній ринок; введення паливних дотацій як форми державної підтримки; створення басейнових оптових рибних бірж; включення в систему регулювання галузі механізмів саморегулювання;

- концесійний механізм приватно-державного партнерства в рибному господарстві, який першочерговим завданням ставить наступні етапи повного процесу виробництва рибної продукції: порти, як найважливіші логістичні центри і рибопереробна промисловість, що дозволяє державі одержати оптимальне співвідношення стратегічного контролю за підприємницькою діяльністю і максимально можливу господарську свободу на об'єктах державної власності;

дістали подальшого розвитку:

- підходи до державного регулювання рибного господарства через посилення взаємодії між підприємствами галузі на основі об'єднання їх економічних інтересів, створення інтегрованих структур із замкнутим циклом “вилов ? переробка ? реалізація”, що здійснюється шляхом розробки і реалізації узгодженої економічної політики держави;

- система державного регулювання підприємств рибного господарства через їх економічне об'єднання на основі створення вертикально інтегрованої структури для здійснення спільної господарської діяльності і консолідації економічних інтересів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в підготовці рекомендацій Міністерству аграрної політики України стосовно вдосконалення методичних підходів до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства (дов. № 04-68/127 від 08.10.2009 р.). Підготовлені автором пропозиції використані Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин при розробці Проекту Закону про внесення зміни до Закону України “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 31.03.2008 №2297http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30899 (дов. № 06-6/9-1235 від 23.09.2009 р.). Розробки автора щодо вдосконалення інструментів державного регулювання рибного господарства були використані в роботі Державного комітету рибного господарства України при розробці Проекту наказу Держкомрибгоспу “Про затвердження Режимів спеціального промислового рибальства у 2009” (дов. № 07/09-142 від 16.07.2009 р.). Результати досліджень автора були використані в роботі Київської обласної ради при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо обґрунтування регуляторних заходів, щодо економічного розвитку рибного господарства Київської області (дов. № 01-536 від 18.08.2009 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Академії муніципального управління при викладанні таких дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Державне регулювання економіки”, “Управління ресурсами та фінансами” (дов № 01-12/18 від 12.07.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що опубліковані в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на таких науково-практичних конференціях, як: “Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення“ (м. Київ, 2009), “Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування” (м. Київ, 2009), “Розвиток аграрного виробництва в умовах світової фінансово-економічної кризи” (м. Київ, 2009).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць (4 - у наукових фахових виданнях з державного управління) загальним обсягом 3,8 друк. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків що викладені на 212 сторінках. Матеріали містять 7 рисунків та 13 таблиць, які розташовані на 16 сторінках. Список використаних джерел складається з 178 найменувань, які наведено на 18 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан завдання, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну сутність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - “Теоретико-методичні засади державного регулювання розвитку рибного господарства” - встановлено роль держави в розвитку рибного господарства, обґрунтовані теоретичні підходи до державного регулювання рибного господарства, досліджено методичні підходи до державного регулювання стійкого розвитку рибного господарства.

Визначено, що рибне господарство є галуззю, розвиток якої не може визначатися одними лише законами ринку. Проблеми підвищення ефективності природокористування та рибного господарства досліджували видатні вітчизняні учені, зокрема: С.І. Алимов, О.М. Багров, П.П. Борщевський, М.В. Гринжевського, Р.В. Гаврилов, Ю.П. Мазура, В.О. Муріна, К.І. Рижової, М.С. Стасишена, М.А. Хвесика, В.Г. Черника, О.О. Шевченка. Прагнення до підвищення прибутку в рибальстві призводить до того, що природне відтворення рибних ресурсів не встигає за темпами зростання вилову. В результаті під загрозою виявилися природні запаси багатьох видів риб, деякі з них знаходяться на межі зникнення і екологічної катастрофи. Таким чином, однією з головних причин, що обумовлюють необхідність державного регулювання рибного господарства, є нездатність ринкового господарства в певних ситуаціях вирішувати задачі розвитку економіки і її складових інфраструктури, реконструкції галузі, забезпечення господарства дешевими електроенергією і сировиною, фінансування і організації в загальнодержавних масштабах науково-дослідних, експериментальних і дослідно-конструкторських робіт. Рішення цих задач вимушений узяти на себе державний сектор економіки. Сьогодні питанням державного втручання в окремі галузі економіки присвячені численні публікації, серед яких слід виділити роботи таких вітчизняних вчених, як О.Ю. Амосов, М.М. Білинська, В.Г. Бодров, О.І. Васильєва, Б.М. Данилишин, О.І. Дацій, А.О. Дєгтяр, О.М. Іваницька, Т.В. Іванова, М.Х. Корецький, О.П. Литвин, О.М.Суходоля, В.П. Удовиченко, В.В. Юрчишин, а також фундаментальні праці зарубіжних авторів Дж. Кейнса, Дж. Гелбрейта, П.Самуельсона, А. Сміта, Д. Стігліца і ін. Проте відсутність розвиненої ринкової системи обумовлює відсутність ефективного механізму ухвалення державних рішень, результатом чого є втрати в ефективності державного регулювання. Саме тому ринкові відносини і державне регулювання повинні стати складовими частинами єдиного ефективного господарського механізму. Державне регулювання ринкових відносин здійснюється в рибному господарстві в двох формах: прямою дією держави на діяльність підприємств правовими і іншими адміністративними методами і непрямими ? за допомогою фіскальних заходів і кредитно-фінансової політики.

Рибне господарство України на сьогоднішній день представляє собою цілісний виробничо-господарський комплекс, який об'єднує підприємства, що займаються видобутком риби та інших водних живих ресурсів, забезпечують доставку, збереження, переробку та збут рибопродукції, вирощування риби, відновлення та охорону рибних запасів, забезпечують потребу в суднобудуванні, судноремонті, машинобудуванні, засобах лову, в науково-дослідницьких, проектно-конструкторських та технологічних розробках, підготовці та підвищенні кваліфікації кадрів та ін. Формування ринкових відносин внесли істотні зміни у взаємостосунки як між органами управління і підприємствами, так і між окремими підприємствами. У сучасних умовах, багато приватизованих підприємств знаходяться на межі банкрутства, а відособлення підприємств привело до розриву господарських зв'язків між підприємствами-суміжниками. Впровадження ринкових відносин привело до зниження рівня керованості галуззю. Відновлення ефективного регулювання рибного господарства на державному і регіональному рівнях можливе на основі комплексу заходів. Найважливішим кроком на шляху до цього є посилення взаємодії між підприємствами галузі шляхом об'єднання їх економічних інтересів, створення інтегрованих структур із замкнутим циклом “вилов ? переробка ? реалізація”, а також створення фінансово-промислових груп, зокрема холдингових компаній. Такий цілісний взаємозв'язок між елементами єдиної системи у разі своєї реалізації створює так званий інтеграційний ефект, в основі утворення якого лежить суспільний розподіл праці, можливість повнішого використання наявних ресурсів і чинників суспільного відтворення для досягнення певної мети і результатів соціально-економічного розвитку.

Досягнення цілей економічної інтеграції підприємств галузі багато в чому вимагає здійснення скоординованих дій законодавчих, виконавчих і контролюючих державних органів. Координація цих дій, як правило, здійснюється на основі розробки відповідних галузевих програм, двох- і багатобічних угод. Механізми внутрішньогалузевої інтеграції повинні бути орієнтовані на стимулювання взаємодії між суб'єктами ринку в цілях захисту від несумлінних дій суб'єктів господарювання. Для цього необхідне більш цілеспрямоване державне регулювання економічної діяльності підприємств галузі, активізація кредитної і інвестиційної політики, створення системи страхування від ризиків, забезпечення гарантій для дії іноземних інвесторів, нерезидентів на фондових і валютних ринках, взаємоузгоджені правила правового і соціального захисту.

Всі методи взаємодії підприємництва з державою так чи інакше припускають наявність достатнього потенціалу господарської влади з боку підприємництва. Через саме ці причини головними суб'єктами взаємодії з владними структурами в умовах ринкової економіки виступають крупні інтегровані структури, холдинги, асоціації. Прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства припускає, що повинна змінитися цільова спрямованість механізмів державного регулювання. З цією метою нами удосконалені методичні підходи до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства на основі інтегральної оцінки рівня його стійкості.

Стосовно рівняння стійкого розвитку і імперативу соціальної та екологічної справедливості, конкретизовано вимоги стосовно рибного господарства з урахуванням його територіально локалізованого розміщення і нерівномірності просторової структури. Соціальна справедливість як аспект стійкого розвитку припускає ліквідація диференціації споживання продукції галузі серед різних прибуткових груп населення. Цільова установка стійкого розвитку ? задоволення раціональних потреб людини ? вимагає створення рівних прав доступу до біологічно необхідного для здорового життя споживацького блага. Екологічна і соціальна складові стійкого розвитку рибного господарства не знімають з порядку денного вимоги економічного зростання і економічної ефективності.

Загальний критерій економічної ефективності можна конкретизувати в термінах середньогалузевої норми прибутку, продуктивності або рентабельності. Але, враховуючи, що для стійкого зростання необхідний максимум результату на кожну одиницю використаного природного ресурсу, проблема вибору індикатора економічної стійкості полягає по суті у відборі найзначущішого чинника зростання фінансових результатів. Таким чином, можна запропонувати як індикатори галузевої стійкості наступні показники: рівень досягнення раціональних норм споживання рибної продукції (); відношення середньої тривалості життя населення рибодоувних регіонів до біологічно обгрунтованої (); співвідношення доданої вартості рибопереробних і рибодобувних галузей (); ? співвідношення максимально стійкої продуктивності і квот на вилов; питома вага аквакультури в загальному обсязі використаних водних біоресурсів (). Вищевикладене дозволяє модифікувати загальнотеоретичну модель стійкого розвитку стосовно рибного господарства таким чином:

Рис.1.33. Модель стійкого розвитку рибного господарства

Дана формула стійкого розвитку дає можливість інтерпретуватися як об'єднання в одне ціле різних видів ефективності рибного господарства. Насправді: 2 коефіцієнти соціальної справедливості виражають разом з тим тип соціальної ефективності організації галузі, 2 коефіцієнти стійкого природо-користування виражають ефективність оволодіння природними акваресурсами.

У другому розділі - “Аналіз стану державного регулювання розвитку рибного господарства” - визначені недоліки системи державного регулювання розвитку рибного господарства, проаналізовано сучасний стан державної політики розвитку рибного господарства України в ринкових умовах, встановлені структурні чинники розвитку системи державного регулювання рибного господарства

Визначено, що головною ланкою системи державного регулювання рибного господарства є Державний комітет рибного господарства України (Держкомрибгосп), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики. Держкомрибгосп забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів. Відносини у галузі рибного господарства та охорони водних живих ресурсів регулюються Конституцією України, законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про рибу, інші водні живі ресурси та продукцію з них”, “Про тваринний світ”, “Про Червону книгу України”, “Про виключну (морську) економічну зону України”, “Про ліцензування господарської діяльності”, Земельним та Водним кодексами України, Кодексом торговельного мореплавства України, іншими нормативно-правовими актами. В 2000 році Постановою Верховної Ради України було схвалено Концепцію розвитку рибного господарства України. Основними засадами Концепції є забезпечення сталого функціонування та розвитку рибного господарства необхідно прийняти відповідні законодавчі акти, зокрема Закон України про рибне господарство та Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України. Проте, якщо Національна програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки затверджена Законом України то Закон України “Про рибне господарство” й досі не прийнято. Хоча у Верховній раді розглядалось дуже велика кількість законопроектів з питань рибного господарства. Зокрема Проект “Закону про рибне господарство та охорону водних живих ресурсів” зареєстрований в 2003 році, Проект “Закону про рибне господарство” внесений на розгляд В.Ф. Януковичем в 2004 році, Проект “Закону про рибне господарство та регулювання рибальства” внесений в 2005 році народними депутатами О.О. Шевченком, І.Ф. Томичем та М.В.Гладієм. Проект Закону про рибне господарство та промисловість зареєстрований в 2004 році. В 2004 році був прийнятий Закон України “Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року” спрямована на реалізацію державної політики щодо регулювання розвитку рибного господарства. Неефективність системи державного регулювання галуззю обумовлена неузгодженістю і суперечністю основних інструментів державного втручання. Протягом всього періоду формування системи державного регулювання галуззю гострі дискусії викликала і викликає дотепер система квотування. Це пов'язно з тим, що порядок квотування безпосередньо зачіпає інтереси всіх суб'єктів даної галузі, включаючи підприємства, державу, регіони. Система державного регулювання галузі, що сформувався в даний час, не вирішує також одну з істотних проблем ? постачання рибопереробних підприємств сировиною. Існуюче виділення квот судновласникам призводить до того, що рибна продукція поступає не українським переробним підприємствам, а за кордон, в першу чергу західні країни. Розрив міжгалузевих зв'язків рибодобувної і рибопереробної промисловості призводить до того, що прибережні регіони формують свої ресурси за рахунок надходжень з регіонів, які не є районами спеціалізації по виробництву рибної продукції. Діюча в даний час система державного регулювання рибного господарства не регламентує взаємовідношення рибної галузі з Міністерством транспорту та зв'язку України. Істотні проблеми в діяльності рибодобувних підприємств обумовлені недосконалістю податкового законодавства, неузгодженістю його положень з іншими нормативними актами, регулюючими діяльність підприємств рибної промисловості. Таким чином, неузгодженість основних регулюючих норм призводить до того, що за наявності заборгованості підприємства не можуть одержати дозвіл від податкових органів, вийти в морі на промисел і багато хто з них буде вимушений зупинити свою роботу.

Державна політика розвитку рибного господарства, заснована на лібералізації економічних відносин і вільній купівлі-продажу, а також системі ціноутворення, що виключає їх державне регулювання, привела до порушення міжгалузевих зв'язків, спаду виробництва на більшості рибогосподарських підприємств, різкому зниженню обсягів інвестицій в оновлення флоту і технологічного устаткування. Положення посилюється ще і тим, що держава, усунувшися від управління виробництвом, не створила ніяких ефективних механізмів для підтримки, розвитку виробництва і компенсації загубленої протекціоністської політики, навстіж відкривши межі для імпорту. Підсумковим результатом всіх перетворень в 90-х роках можна назвати зниження рівня виробництва (особливо берегового) продовольчої рибної продукції (табл. 1). У зв'язку з відходом українського промислового флоту з економічних зон іноземних держав, Україна втрачає шанси на відновлення такого роду промислу надалі дуже малі. Основні проблеми придбання нових судів українськими підприємствами полягають в неможливості отримання внутрішніх кредитів в повному обсязі, а також відсутність вітчизняних проектів суднобудування, відповідних світовому рівню. Проблему оновлення флоту деякі підприємства намагалися і намагаються вирішити за допомогою “бербоут-чартеру”. Крім того, після переходу судна до українського покупця, виникає ще одна принципова проблема, у зв'язку з чим судновласник не прагне вводити судно в українські порти ? існуюче митне законодавство України. Оренда іноземних судів на умовах “бербоут-чартеру” привела до того, що понад 20% українських ресурсів працюють на закордонну економіку.

Таблиця 1 Виробництво продовольчої рибної продукції в 2002-2008 роках

Розпад централізованої системи розподілу продовольчих ресурсів і відсутність системи, відповідної умовам ринкової економіки, сприяв виникненню чисельних посередницьких структур на продовольчому ринку і формуванню нецивілізованих продовольчих ринків. У зв'язку з порушенням господарських зв'язків між товаровиробниками і споживачами функції по збуту продукції узяли на себе комерційні структури. Все це привело до здорожчання продукції вітчизняних товаровиробників і зниження її конкурентоспроможності. Відсутність регулювання в системі ціноутворення привела до необгрунтованого завищення торгових надбавок в оптовій ланці і особливо в роздрібній торгівлі. Неузгодженість дій підприємств-експортерів, окремих підприємців-імпортерів рибних товарів призводить до того, що однойменні види рибних товарів ввозяться і вивозяться одночасно, створюючи невиправдані коливання пропозиції і попиту на внутрішньому ринку країни. Так обсяг постачання риби на імпорт та експорт наведений в табл. 2.

Таблиця 2 Баланс рибної продукції ринку України, тис. тон

Сьогодні створення законодавчих і нормативних основ для рибогосподарської діяльності в зовнішньоторгівельній сфері значно відстає від вимог контролю вилову водних біоресурсів, а також вивозу продукції з районів їх вилову. Однією з актуальних сучасних проблем державної політики розвитку рибного господарства залишається безконтрольність поставок рибопродукції за кордон, що веде до контрабанди, дестабілізації цін на зовнішньому ринку, зниження валютної виручки і податкових надходжень, недотримання квот вилову, і, як наслідок, виснаження біологічних ресурсів моря. Що ж стосується державної підтримки рибного господарства, то вона практично припинилася, у вигляді інвестицій і кредитів. Щодо фінансової підтримки держави вони за планом на 2009 рік сягають близько 180 млн. грн., що є недостатнім для ефективного розвитку галузі.

Державне регулювання розвитку рибного господарства припускає створення повного виробничого процесу ? вилову, переробки і продажу рибопродукції на основі власної сировини. Структурні чинники системи державного регулювання розвитку рибного господарства в першу чергу визначаються структурою сировинної бази, оптимізацією всього відтворювального ланцюжка, величиною доданої вартості, в тому числі за рахунок збільшення глибини переробки рибної продукції, реалізованої на внутрішніх і світових ринках, застосуванням нових технологій, інвестиційними можливостями в галузі, ефективним судноремонтим комплексом, купівельною спроможністю населення. Для реалізації даних структурних зрушень вважаємо за необхідне зміну інвестиційних пріоритетів розвитку галузі. На відміну від програми розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, що припускає напрям основної частини інвестицій виробничого призначення на модернізацію і будівництво нового добувного флоту, пріоритетним напрямом вкладення інвестицій повинен стати розвиток інфраструктурних і переробних галузей.

У третьому розділі - “Удосконалення системи державного регулювання розвитку рибного господарства” - визначені шляхи вдосконалення системи інструментів державного регулювання рибного господарства, удосконалено концесійний механізм приватно-державного партнерства в рибному господарстві, обґрунтовано стратегію розвитку рибного господарства України та запропоновані практичні рекомендації щодо розвитку системи державного регулювання ним.

Визначено, що неефективність діючої системи державного регулювання рибного господарства полягає не тільки у втраті керованості в зв'язку інституційними перетвореннями даного сектора економіки, але і в безсистемності інструментів регулювання, що застосовуються в процесі реформування. Підвищення ефективності державного регулювання рибного господарства повинне бути засноване на оптимальному поєднанні заборонних заходів із інструментами стимулювання, збереження і відтворення водних біоресурсів. Діючий порядок квотування не забезпечує ефективне використання рибних ресурсів, збалансованість вилову і переробки риби. Для досягнення мети ефективного розвитку рибного господарства повинен бути реалізований принцип довгострокового користування квотами на здобич водних біоресурсів. Для вирішення проблеми забезпеченості берегових переробних підприємств доцільний механізм введення берегових квот. При цьому рибна берегова квота як частина квоти, яка видається судновласникам, повинна бути передана регіональним органам влади України, які б закріплювали її за рибопереробними підприємствами. Переорієнтація виділення квот не судновласникам, а переробним підприємствам дозволить розв'язати проблему забезпеченості берегових підприємств рибою та підвищити ефективність використання рибних ресурсів. Істотних змін вимагає митно-тарифне регулювання. Одним із заходів не тільки контролю, але розвитку галузі може стати декларування продукції, виробленої з водних біоресурсів виключної економічної зони і континентального шельфу в морських портах. Вдосконалення державного регулювання повинне забезпечити спрощення процедури перетину межі риболовецькими судами в ході промислу, порядку і скороченні термінів оформлення заходів в порти України і виходу з них українських судів, використаних для промислу водних біологічних ресурсів для того, щоб переорієнтовувати товарно-сировинні потоки на внутрішній ринок. Необхідність підвищення ефективності руху товару в рибній галузі обумовлена також тим, що в рамках СОТ готується нове правило, визначення країни походження рибопродукції. Йдеться про те, що країною походження переробленої продукції повинна вважатися та, де риба переробляється. Як напрям вдосконалення державного регулювання слід розглядати введення диференційованих тарифів вивізного митного збору. Дані заходи в сукупності з декларуванням продукції створить умови для скорочення поставок української рибної сировини на зарубіжні рибопереробні підприємства. З метою забезпечення нормальних економічних умов відтворювального процесу в рибному господарстві пропонуємо використовувати систему дотацій для компенсації частини витрат на паливо. Підприємства, що здійснюють вилов риби в українській економічній зоні і поставляють виловлену рибу на український берег, могли б одержувати як дотація 50% оплати за паливо. Використання такої системи компенсаційних платежів стимулюватиме розвиток системи прийому риби-сирцю, вдосконалення системи обліку її на митниці або рибопереробного підприємства. Необхідний розвиток ринкової і виробничої інфраструктури, створення оптових ринків риби-сирцю, бірж. У зв'язку з цим необхідним є стимулювання державою створення басейнових оптових рибних бірж, утворення регіональних спеціалізованих торгово-транспортних компаній. Значну роль в системі регулювання рибного господарства повинні виконувати суспільні організації рибаків. Для успішної взаємодії рибаків з органами влади необхідно включити в систему регулювання галузі механізми саморегулювання. державний партнерство рибний господарство

Розвиток рибного господарства обумовлює необхідність використання нових засобів узгодження довготривалих інтересів суспільства, держави і бізнесу. Як правило, в науковій літературі всі пропозиції в цій області об'єднуються під егідою механізму приватно-державного партнерства (ПДП). Ми пропонуємо застосовувати концесійний механізм ПДП, що як показує практика країн світу і власний історичний досвід України, дозволяє державі одержати оптимальне співвідношення стратегічного контролю за бізнесом на цивільно-правовій основі, і максимально можливу господарську свободу на об'єкті державної власності. Мотиви укладення договорів концесії концесіонерами ? отримання норми прибутку вище звичною; отримання дефіцитної сировини. Визначаючи місце концесійного механізму в забезпеченні ефектитвного розвитку рибного господарства необхідно підкреслити зміну його цільової орієнтації. На сучасному етапі концесії повинні вирішувати проблеми реконструкції ланцюжка доданої вартості і ефективної інтеграції українського рибного господарства в глобальний ринок. Тому досить важливим є саме умови виробництва продукції в рибній галузі України. Виходячи з системоутворюючої ролі всього процесу виробництва рибної продукції міняються пріоритети упровадження концесій в рибному господарстві. На відміну від існуючих рекомендацій щодо концесій в рибодобувній промисловості, першочерговою задачею стають подальші етапи повного процесу виробництва рибопродукції з власної сировини ? порти як найважливіші логістичні центри і рибопереробна промисловість. У цих замикаючих етапах загального процесу, як показує аналіз, створюється найбільша додана вартість.

Саме ці ланки практично зруйновані і винесені за рамки вітчизняного циклу в інші країни. Можна виділити дві принципово різні системи побудови концесійного механізму. Перша модель ? концесійний механізм еволюційно вбудовується в існуючу систему права. Друга модель, широко вживана в країнах, що розвиваються, і відповідна українським умовам, полягає в розробці сукупності нормативних актів трьох рівнів: 1) Закону України “Про концесії” (рамковий, прямої дії, прийнятий в 2002 р.); 2) Закону України “Про концесії в рибному господарстві” (враховує особливості галузі, належить розробити); 3) підзаконна нормативна база (положення, інструкції, типові договори і т.п.). Важливо, щоб цей пакет нормативних актів був написаний в рамках єдиної концепції розвитку галузі. На наш погляд, найбільш оптимальним є варіант створення в Україні вертикальної, загальнонаціональної системи управління і регулювання концесійним процесом по типу системи управління орендою державного майна, яка дозволить мінімізувати рівень корупційності за рахунок перехресного різнорівневого і міжвідомчого контролю. В цьому випадку утворюється наступна вертикаль: державний орган управління концесіями ? галузеві органи управління ? контроль на місцях. Введення концесійного механізму означає відмову від використання механізму квотування і адміністративного контролю за збереженням відтворювальної біологічної популяції риби. Головною перевагою даного механізму в порівнянні з квотним є покладання відповідальності про відтворення рибних ресурсів, технічний розвиток і соціальні гарантії для населення рибодобувних регіонів на підприємницькі структури.

Стратегічною метою розвитку рибного господарства України в перспективі є збереження і відтворення водних біоресурсів, їх ефективне і раціональне освоєння у всіх доступних для України районах промислу для задоволення платоспроможного попиту внутрішнього ринку на рибні товари на основі пріоритетного використання вітчизняного виробництва і отримання максимальної вигоди від зовнішньоекономічної діяльності. Наявні сьогодні конкурентні переваги рибного господарства України використовуються слабо через відсутність ефективного державного регулювання у сфері захисту українського товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Слабкі сторони блокують можливості економічного зростання галузі, зміцнення конкурентних позицій вітчизняних підприємств на внутрішніх і світових ринках. В рамках дисертаційного дослідження проведено сценарне обґрунтування стратегії розвитку галузі.

Проведений аналіз розвитку галузі дозволяє обґрунтувати декілька можливих варіантів розвитку, що розрізняються сценарними умовами і параметрами прогнозу. Розглянемо стратегічні цілі, досягнення яких забезпечить всі аспекти стійкого розвитку: економічну стійкість, стійке природокористування, екологічну безпеку та соціальну справедливість: 1) підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції рибного господарства на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечення населення країни якісними рибопродуктами (для досягнення поставленої мети необхідне оновлення основних фондів рибодобувних і рибопереробних підприємств, підвищення ефективності і рентабельності виробництва, що приведе до зростання інвестиційної привабливості галузі. Для підвищення ефективності роботи рибного господарства пропонуємо здійснити вертикальну інтеграцію галузі по схемі “добування ? переробка? реалізація готової продукції” з одночасно якісним технічним судновим обслуговуванням.); 2) створення умов для збереження, і відтворення водних біоресурсів, використовуваних в рибному господарстві; 3) стійкий розвиток прибережних територій, забезпечення зайнятості і підвищення рівня життя населення цих регіонів (для досягнення названої мети необхідне підвищення доходів від зайнятості в рибодобуванні і її переробці, розвиток альтернативної зайнятості, стійкий розвиток соціальної і інженерної інфраструктури територій). В даний час рибне господарство представлене великим числом добувних, оброблювальних, судоремонтних і збутових підприємств.

Проте, не дивлячись на наявність в галузі ряду крупних компаній, що виконують різні функції в діяльності галузі, рибне господарство залишається роз'єднаним і слабо структурованим. При цьому практично відсутні вертикально-інтегровані компанії, які охоплювали б основні напрями діяльності рибогосподарського комплексу. Важливою перевагою вертикальної інтеграції підприємств рибного господарства є створення соціально-економічного ефекту, який досягається за рахунок використання судів з незавершеним циклом випуску готової продукції і перенесення глибокої переробки риби і морепродуктів на берегові підприємства. В зв'язку з цим, на основі світового досвіду і з урахуванням особливостей рибної галузі України, пропонується створення економічного об'єднання підприємств рибного господарства, за допомогою створення вертикально інтегрованої структури для здійснення спільної господарської діяльності і консолідації економічних інтересів.

Створення інтегрованих структур в рибному господарстві значною мірою сприяють прояву мультиплікативного і соціального ефекту. Крім того, це також сприяє утворенню довгого ланцюга зайнятості ? від обробки сировини на заводі до споживача. При цьому обсяги податкових надходжень і доданої вартості, а також зайнятість населення досягають значних розмірів. Дана задача не може бути вирішена зусиллями окремих підприємств, поставлених в умови сучасних відносин, оскільки є загальногалузевою. Економічна політика державних органів управління повинна бути направлена на захист рибообробних підприємств від олігополістисної політики флотів, в першу чергу, враховуючи, що галузева продуктивність визначається продуктивністю найслабкішої ланки, яким в даний час є береговий обробіток риби. При цьому, як наголошувалося, управляючі дії державних органів повинні здійснюватися різними, переважно економічними методами.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання розвитку рибного господарства. Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки та внести пропозиції, які мають наукове й практичне значення.

1. В процесі дослідження визначено, що рибне господарство є галуззю, розвиток якої не може визначатися одними лише законами ринку. Однією з головних причин, що обумовлюють необхідність державного регулювання рибного господарства, є нездатність ринкового механізму в певних ситуаціях вирішувати задачі розвитку економіки і її складових інфраструктури. Проте відсутність розвиненої ринкової системи обумовлює відсутність ефективного механізму ухвалення державних рішень, результатом чого є втрати в ефективності державного регулювання. Саме тому ринкові відносини і державне регулювання повинні стати складовими частинами єдиного ефективного господарського механізму. Державне регулювання ринкових відносин здійснюється в рибному господарстві в двох формах: прямою дією держави на діяльність підприємств правовими і іншими адміністративними методами і непрямими ? за допомогою фіскальних заходів і кредитно-фінансової політики.

2. Обґрунтовано, що відновлення ефективного державного регулювання рибного господарства на державному та регіональному рівнях можливе на основі комплексу заходів. При цьому найважливішим напрямом є посилення взаємодії між підприємствами галузі на основі об'єднання їх економічних інтересів, створення інтегрованих структур із замкнутим циклом “вилов ? переробка ? реалізація”. Даний взаємозв'язок здійснюється шляхом розробки і реалізації узгодженої економічної політики держави щодо створення економічного союзу та об'єднань. Такий цілісний взаємозв'язок між елементами єдиної системи у разі своєї реалізації створює так званий інтеграційний ефект, в основі утворення якого лежить суспільний розподіл праці, можливість повнішого використання наявних ресурсів і чинників суспільного відтворення для досягнення певної мети і результатів соціально-економічного розвитку.

3. Вдосконалено підходи до прийняття ефективних управлінських рішень щодо розвитку рибного господарства на основі інтегральної оцінки рівня його стійкості, що на відміну від існуючих враховує його територіальне локалізоване розміщення і нерівномірність просторової структури. Індикаторами галузевої стійкості запропоновані наступні показники: рівень досягнення раціональних норм споживання рибної продукції, відношення середньої тривалості життя населення до біологічно обґрунтованої, співвідношення доданої вартості рибопереробної і рибодобувної галузей, питома вага аквакультури в загальному обсязі використовуваних водних біоресурсів. Дана формула стійкого розвитку дає можливість інтерпретуватися як об'єднання в одне ціле різних видів ефективності (і тим самим відповідних їхнім формам раціональності) рибного господарства.

4. Визначено низку недоліків системи державного регулювання рибного господарства в Україні, серед яких: неефективна система квотування (порядок квотування безпосередньо зачіпає інтереси всіх суб'єктів даної галузі, включаючи підприємства, державу, регіони); недопостачання рибопереробних підприємств сировиною (розрив міжгалузевих зв'язків рибодобувної і рибопереробної промисловості призводить до того, що прибережні регіони формують свої ресурси за рахунок надходжень з регіонів, які не є районами спеціалізації по виробництву рибної продукції); не регламентовано взаємовідносини рибної галузі з Міністерством транспорту та зв'язку України; недосконалість податкового законодавства, неузгодженістю його положень з іншими нормативними актами, регулюючими діяльність підприємств рибного господарства; неузгоджена політика збереження і відтворення водних біоресурсів.

5. Встановлені недоліки сучасної державної політики розвитку рибного господарства, а саме: порушення міжгалузевих зв'язків в галузі; неефективна кредитна політика і як наслідок різке зниження обсягів інвестицій в оновлення флоту і технологічного устаткування; відсутність вітчизняних проектів суднобудування; відсутність регулювання в системі ціноутворення; неефективне митне законодавство; невідповідність нормативних засад в зовнішньоторговельній сфері вимогам контролю вилову водних біоресурсів та вивозу продукції з районів їх вилову; безконтрольність поставок рибопродукції за кордон; відсутність системи розподілу продовольчих ресурсів, відповідної умовам ринкової економіки; відсутність координації в експортно-імпортних операціях; слабка державна підтримка рибного господарства.

6. Показано, що неефективність діючої системи державного регулювання рибного господарства полягає не тільки у втраті керованості в зв'язку інституційними перетвореннями даного сектора економіки, але і в безсистемності інструментів регулювання, що застосовуються в процесі реформування. Виходячи з цього нами удосконалено систему інструментів державного регулювання рибного господарства, засновану на оптимальному поєднанні заборонних заходів із інструментами стимулювання, збереженні і відтворенні водних біоресурсів та включає такі напрями як: збільшення терміну дії берегових квот на вилов; зниження митних бар'єрів і адміністративних обмежень поставок риби на внутрішній ринок; введення паливних дотацій як форми державної підтримки; створення басейнових оптових рибних бірж; включення в систему регулювання галузі механізмів саморегулювання.

7. Запропоновано розширити систему приватно-державного партнерства в рибному господарстві через концесійний механізм, що дозволяє державі одержати оптимальне співвідношення стратегічного контролю за підприємницькою діяльністю на цивільно-правовій основі і максимально можливу господарську свободу на об'єкті державної власності. Виходячи з системоутворюючої ролі ланцюжка пропонуємо змінити пріоритети упровадження концесій в рибному господарстві. На відміну від існуючих рекомендацій щодо концесій в рибному господарстві, першочерговим завданням стають подальші етапи повного процесу виробництва рибопродукції з власної сировини ? порти як найважливіші логістичні центри і рибопереробна промисловість. Головною перевагою даного механізму в порівнянні з квотним є покладання відповідальності про відтворення рибних ресурсів, технічний розвиток і соціальні гарантії для населення рибодобувних регіонів на підприємницькі структури.

8. Обґрунтовано стратегію розвитку рибного господарства на засадах сталості через доповнення традиційних цілей економічного зростання соціальними і екологічними, що характеризується узгодженням цілей розвитку внутрішнього ринку України і цілей інтеграції національної галузі в світогосподарські зв'язки, переходом від використання абсолютних конкурентних переваг до стійких переваг технологічного і інноваційного характеру, перенесенням акцентів в ключових чинниках успіху галузі на завершальні стадії ланцюжка доданої вартості. Виділені стратегічні цілі, досягнення яких забезпечить всі аспекти стійкого розвитку (економічну стійкість, стійке природокористування, екологічну безпеку та соціальну справедливість): підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції рибного господарства на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечення населення країни якісними рибопродуктами; створення умов для збереження, і відтворення водних біоресурсів, використовуваних в рибному господарстві; стійкий розвиток прибережних територій, забезпечення зайнятості і підвищення рівня життя населення цих регіонів.