Адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія Управління МВС

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Князька Лілія Антонівна

Київ - 2010

Анотація

Князька Л.А. Адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту населення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право. - Академія управління МВС, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено аналізу питань адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення. Визначено сутність і специфіку соціальної політики в історичному аспекті та її взаємозв'язок із соціальною державою та соціальним захистом. З'ясовано поняття та визначено принципи соціального захисту, його співвідношення із соціальним забезпеченням та соціальною безпекою, проаналізовано різні наукові погляди та теорії. Визначено адміністративно-правовий статус органів управління у сфері соціального захисту, його форми і методи. Звернуто увагу на інформаційне та фінансове забезпечення органів управління щодо соціального захисту. Запропоновано напрямки удосконалення адміністративного законодавства у сфері забезпечення права громадян на соціальний захист, сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до низки нормативно-правових актів України.

Підкреслено, що основною метою наукового та інформаційного забезпечення процесів формування соціального захисту в Україні можна визнати всебічну науково-теоретичну та інформаційну підтримку діяльності органів державної влади та недержавних організацій на основі комплексу організаційних, дослідницьких, нормативно-правових, технічних та інших заходів.

Ключові слова: соціальна політика, соціальний захист населення, інформаційне забезпечення соціального захисту населення, соціально-правовий механізм, адміністративно-правове регулювання соціального захисту населення, управління соціальним захистом населення.

Аннотация

Князька Л.А. Административно-правовое регулирование в сфере социальной защиты населения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс, финансовое право, информационное право. Академия управления МВД, Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному теоретико-прикладному исследованию административно-правового регулирования социальной защиты населения. Исходя из анализа национального законодательства, определяются направления государственной социальной политики в исследуемой сфере, раскрываются исторические этапы становления социального государства, его соотношение из социальной политикой и социальной защитой.

Раскрывая содержание социальной защиты населения, в диссертации обращено внимание на методологические предпосылки его исследования, в частности сделан вывод: любая социальная система должна обеспечивать своим гражданам нормальные условия для существования. Опыт стран с развитыми социально-экономическими отношениями свидетельствует, что социальная система государства, несмотря на все ее преимущества, не имеет возможность решить все социальные проблемы, поскольку в ней имеют место социальные риски.

Рассматриваются проблемы теории и практического обеспечения механизма реализации социальной защиты населения. Определено, что социальная защита является сложным системным явлением, которое включает систему норм конституционного, административного, гражданского и другого законодательства, которые закрепляют соответствующие гарантии защиты, устанавливают ответственность за их нарушение и реализуются на основе соответствующего механизма.

Одним из основных направлений работы определена необходимость научного исследования компетенции органов, уполномоченных обеспечивать социальную защиту, форм и методов их деятельности. В роботе также рассмотрены задачи и функции местных органов власти в данной сфере. Было установлено, что четкая классификация субъектов обеспечения социальной защиты населения, исходя из основных задач их работы, может помочь в последующем распределении конкретных полномочий для каждого субъекта с целью увеличения качества их взаимодействия.

В работе выработаные конкретные предложения по усовершенствованию административно-правовой организации механизма управления в социальнойсфере на основе государственного планирования, прогнозирования, с учетом нормативов минимальной бюджетной обеспеченности и государственных минимальных стандартов.

Доказано, что государственный аппарат, который связан с социальной защитой, состоит из большого количества органов, департаментов и подразделов, разделенных за такой классификацией: 1. Основные органы: Министерство труда и социальной политики Украины; Министерство Украины в делах семьи, молодежи и спорта; Пенсионный фонд Украины; 2. Отраслевые органы: Государственная социальная служба для семьи, детей и молодежи; Государственный центр занятости; Государственный департамент надзора за соблюдением законодательства о труде; Фонд социальной защиты инвалидов. 3. Специализированные органы: Государственный департамент усыновления и защиты прав ребенка; департамент организационной работы планирования и коммуникаций; Департамент физического воспитания и не олимпийских видов спорта; департамент олимпийского спорта; Департамент семейной и гендерной политики и организации оздоровления; департамент содействия социальному становлению и развитию молодежи; Фонд социального страхования при временной потери трудоспособности.

Определено, что социальная программа, как правовая форма административной деятельности соответствующих органов - это комплекс согласованных мероприятий за целями, сроками, ресурсами и исполнителями в маштабах определенной территории и области социальной сферы, что направлены на решения целого ряда социальных проблем.

Ключевые слова: социальная политика, социальная защита населения, информационное обеспечение населения, социально-правовой механизм, административно-правовое регулирование социальной защиты населения, управление социальной защитой населения.

Annotation

Knyazka L.A. Administrative-legal regulation in the sphere of social protection of population. - Manuscript.

Thesis for degree of Master of Law Sciences Speciality 12.00.07 - administrative law and process, financial law, informational law. - The Academy of Management of Ministry of Internal Affairs, Kyiv, 2010.

The thesis is devoted to researches of administrative - legal regulation. The author has specified the definition and peculiarities of social policy in historical aspect and its interaction with social state and social protection. It was inquired the essence of principles of social protection and its correlation with social securing and social security and analyzed different scientific views and theories. The legal course of bodies in the sphere of social protection, its forms and methods were defined and the tendencies of improvement as to social protection were revealed. The tendencies of improvement of administrative legislation in the sphere of law security of citizens for social protection were set and propositions as to the changes and supplements to the chain of legal acts of Ukraine were formulated.

Expedience of addition of the scientific understanding of social policy of position is well-proven about its bisector direction which consists in combination of social development and social protection. By the function of development a social policy is instrumental in the decision of task of maximization of prosperity of society (human); by protective is minimization of ill-being and social risks.

Key words: social policy, social security, mechanism of realization, administrative - legal status, management, resource securing, social protection of population, informational securing, social-legal mechanism, administrative-legal regulation, the management of social protection of population.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Основний Закон держави - Конституція України закріпила обраний курс на побудову соціальної правової держави. Втілити такий намір неможливо без створення дієвої національної системи соціального захисту, яка водночас покликана гарантувати реалізацію одного з найважливіших конституційних прав громадян - права на соціальне забезпечення та захист.

У комплексі найважливіших проблем розвитку української держави, пов'язаних з пошуком шляхів подолання кризових явищ в економічному та соціальному житті, особливого значення набуває вирішення завдань щодо адміністративно-правового забезпечення з боку державних органів надійної системи соціального захисту населення, зокрема його найбільш вразливих верств.

Аналіз сучасного стану вирішення окремих проблем соціального захисту населення України свідчить про безсистемний і вкрай небезпечний характер процесів у сфері регулювання рівня життя населення в умовах економічної та соціальної кризи. Неефективне здійснення соціально-правових та економічних перетворень зумовлює появу таких негативних явищ, як глибока економічна та соціальна нерівність, масова малозабезпеченість, недієздатність відповідних органів виконавчої влади, які повинні забезпечувати соціальний захист населення.

Незважаючи на те, що останнім часом як у нашій державі, так і за кордоном проблеми соціального захисту стали об'єктом посиленої уваги фахівців із соціальних питань різних галузевих наук, доводиться констатувати, що на сьогодні відсутній системний аналіз адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту. Не відпрацьованими залишаються науково-методологічні підходи до проблеми соціального захисту, потребують удосконалення механізм, принципи, форми та методи адміністративної діяльності органів виконавчої влади у галузі соціального захисту. Серйозним недоліком є надмірна кількість нормативно-правових актів, часто неузгоджених між собою. Усі ці обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та засвідчують її актуальність.

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених радянського та сучасного періодів у галузях адміністративного, трудового та конституційного права, теорії держави і права, державного управління: В. Авер'янова, С. Алексєєва, І. Арістової, О. Бандурки, Н. Борецької, Ф. Бурджалова, В. Власової, К. Волинка, І. Голосніченка, В. Грохольського, С. Гксарова, В. Колпакова, В. Заросила, М. Іншина, Є. Кубка, В. Костицького, Н. Карпачової, Є. Камарова, Ю. Кравченка, К. Левченко, О. Майданник, В. Миколюка, О. Негодченка, Н. Нижник, В. Полтавця, Н. Стаховської, Т. Процента, О. Скакун, Б. Цвєткової, М. Цвіка, Ю. Шемшученка, Г. Шмельової та інших.

Відзначаючи існування наукових досліджень щодо розробки та реалізації окремих аспектів соціального захисту, які проводяться фахівцями в різних галузях права, вважаємо за необхідне вказати на відсутність комплексних напрацювань у сфері адміністративно-правового регулювання соціального захисту населення.

Викладене вказує на необхідність розробки та удосконалення адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення як невід'ємної складової соціально-правового механізму забезпечення прав і свобод людини, з одного боку, та відсутність сучасних комплексних наукових напрацювань з цієї тематики - з іншого, обумовлюють актуальність та наукову й практичну значущість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Розробку теми здійснено відповідно до Концепції адміністративно-правової реформи в Україні, схваленої Указом Президента України від 22.07.1998р. № 810/98.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2005-2010 роки, затверджених постановою загальних зборів відділень Академії правових наук України від 18.06.2004р. №20/4-2, п.п.1.1.5, 1.2.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законах, підзаконних нормативно-правових актах та міжнародних правових положеннях які є правовою базою адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становлять політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення наукових праць, міжнародного досвіду, чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації, удосконалити адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо гарантування прав і свобод людини у сфері соціального захисту населення.

Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:

– проаналізувати теоретико-правові основи становлення та розвитку соціального захисту населення;

– з'ясувати структуру соціально-правового механізму, виділити його основні елементи й особливості;

– розкрити понятійний апарат та проаналізувати умови і чинники, які сприяють адміністративно-правовому регулюванню в галузі соціального захисту населення;

– здійснити аналіз адміністративної діяльності органів виконавчої влади щодо адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення;

– розглянути адміністративно-правовий статус місцевих органів влади у сфері соціального захисту як об'єкта адміністративно-правового регулювання, проаналізувати їх компетенцію;

– охарактеризувати поняття та зміст форм і методів адміністративної діяльності органів виконавчої влади у галузі соціального захисту населення.

– розкрити сутність понять «соціальний захист» і «соціальна захищеність» шляхом визначення їх співвідношення та змісту;

– визначити правові засади та проблеми інформаційної та фінансової забезпеченості органів соціального захисту населення;

– сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства та правозахисної практики у галузі соціального захисту населення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі адміністративно-правового регулювання соціального захисту населення.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту населення.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, зумовлених метою й особливостями досліджуваної проблематики.

Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що розглядаються у дисертації, представлені як єдність їх соціального змісту та юридичної форми. Також використано такі методи, як: порівняльно-правовий - застосовувався під час дослідження співвідношення понять «соціальний захист» та «право соціального забезпечення» (п. 1.2); структурно-логічний - застосовувався при визначенні суб'єктів, які забезпечують соціальний захист (п.п. 2.1, 2.2, 2.3); соціологічний метод - під час з'ясування думки фахівців-практиків щодо досліджуваної проблеми (п.п. 1.1, 1.2, 1.3); логіко-семантичний - при розкритті сутності адміністративно-правового забезпечення соціального захисту та механізму його реалізації (п.п. 1.1, 1.3); компаративний метод, що складає основу формулювання пропозицій щодо вдосконалення соціального захисту населення (п. 3.2). На основі синтезу було сформульовано висновки за результатами дисертаційного дослідження.

Нормативною основою дослідження є Конституція, закони та інші нормативно-правові акти України, які регулюють соціальний захист населення, конвенції, угоди, державні програми, укази Президента України стосовно правових засад забезпечення соціального захисту, ухвали Уряду України із зазначених питань.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням цієї проблематики у формі монографічної роботи щодо адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення.

У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– надано авторське визначення поняття «адміністративно-правове регулювання у галузі соціального захисту»;

– досліджено адміністративно-правовий механізм соціального захисту населення і надано його власне авторське визначення, виділено його основні елементи й особливості;

– доведено доцільність прийняття Закону України «Про делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування»;

удосконалено:

– напрями діяльності органів виконавчої влади та їх роль у вирішення основних соціальних проблем щодо адміністративно-правового регулювання соціального захисту населення;

– поняття «адміністративна діяльність у сфері соціального захисту» та дано його авторське визначення;

– класифікацію органів, які здійснюють адміністративно-правову діяльність у сфері соціального захисту населення;

– класифікацію форм і методів адміністративної діяльності, які застосовуються органами виконавчої влади у сфері соціального захисту населення;

дістало подальший розвиток:

– уявлення про співвідношення понять «соціальний захист» і «соціальна захищеність» та надано авторське визначення цих понять;

– характеристика діяльності державних органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення;

– пропозиції щодо вдосконалення законодавства та правозастосовчої практики у сфері соціального захисту населення;

– заходи щодо удосконалення інформатизації органів місцевого самоврядування у галузі соціального захисту населення;

– модель фінансування органів виконавчої влади в галузі соціального захисту населення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - теоретичні положення, висновки та рекомендації як основа для подальших наукових досліджень і дискусій у галузі адміністративного права з питань соціального захисту населення, які його потребують (акт впровадження Науково-дослідного інститут фінансового права);

у правотворчості - у результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення нормативних актів, за допомогою яких здійснюється правове забезпечення соціального захисту, як складової національної безпеки (довідка про впровадження Київської міської ради);

у правозастосовчій діяльності - теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть застосовуватися компетентними органами (посадовими особами), зокрема органами виконавчої влади та місцевими органами влади (місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування) для забезпечення соціального захисту громадян (акт впровадження Ірпінського пенсійного відділу);

у навчальному процесі - при викладанні та вивченні курсу „Адміністративне право”, а також у науково-дослідній роботі студентів і слухачів (акт впровадження Національного університету державної податкової служби України).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції і висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Наукові положення, основні результати дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції „Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення” (м. Київ, 20 березня 2009 р.); ІІІ міжрегіональній науково-практичній конференції „Трансформація національного законодавства через призму соціально-економічних аспектів розвитку суспільства”, (м. Полтава, 16 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Україна на шляху соціально-економічних перетворень в умовах глобалізації”, ( м. Кіровоград, 2009 р.); VII звітній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 14 травня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов” ( м. Київ, 4 грудня 2009 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертації викладені у восьми наукових працях, з яких: три публікації у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України, та п'ять публікацій у збірниках матеріалів наукових і науково-практичних конференцій.

Структура роботи зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 214 сторінок, з них: 192 сторінки - основний зміст; 53 сторінки - список використаних джерел (245 найменувань).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь наукової розробки проблеми; наголошується на зв'язок роботи з науковими темами, напрямами досліджень; визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт, гіпотеза та методи дослідження; характеризуються наукова новизна одержаних результатів, їх наукова і практична значущість; наводяться дані про апробацію результатів дослідження й публікацій за темою.

Розділ 1 „Механізм адміністративно-правової організації соціального захисту населення” складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу вітчизняного та зарубіжного стану соціальної політики. Приділено увагу адміністративно-правовому регулюванню соціального захисту населення в зарубіжних країнах та в Україні в різні періоди його становлення.

У підрозділі 1.1. „Соціальна політика держави як об'єкт адміністративно-правового регулювання” Дослідження функціонування та розвитку адміністративно-правового механізму соціального захисту населення розпочато з розгляду генезису основних принципів соціальної політики у державі, що дозволило: окреслити коло проблем, що виникають у сфері соціального захисту населення на різних етапах розвитку; визначити динаміку об'єкта соціального захисту, способи його правового регулювання; виявити та описати механізми адміністративно-правового регулювання, що історично склалися у даній сфері; визначити можливості раціоналізації та використання досвіду, накопиченого у галузі соціальної політики; деталізувати зміст правових категорій у сфері соціального захисту.

Так, автор зазначає, що питання щодо соціального законодавства, яке захищає права та свободи особи, в світовій спільноті виникло у другій половині XIX століття. Але тільки після другої світової війни положення про соціальну державу з'явилися в конституційних документах ФРН, Франції, Іспанії, Туреччини, в країнах Африки та Латинської Америки. Кожен етап розвитку будь-якої держави, як правило, супроводжується відповідними змінами в управлінській структурі, спрямованими на поліпшення організації роботи у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у сфері соціального захисту.

Проаналізувавши становлення соціального захисту населення в Україні автор прийшов до висновку, що найтяжчим періодом для діяльності державних органів у сфері соціального захисту був період Великої вітчизняної війни та післявоєнний період. Найважливішими проблемами соціального захисту того часу були організація допомоги родинам фронтовиків, працевлаштування інвалідів, допомога дітям-сиротам тощо.

У підрозділі зазначається, що певні соціальні відносини, що потребують адміністративно-правового регулювання, виділяються своєю значущістю у житті кожної людини і народу у цілому. По-перше, - це добробут і соціальна справедливість, соціальна структура суспільства; по-друге, - соціальні права громадян, їх забезпеченість і гарантованість; по-третє, - ефективність державно-правового механізму реалізації соціальної політики.

У підрозділі 1.2. „Поняття та зміст адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення”, досліджуються думки вчених щодо поняття «правове регулювання», аналізується поняття „соціальний захист”, його співвідношення з поняттями „соціальне забезпечення” та „соціальна безпека”

Автором зазначається, що поняття „правове регулювання” є більш ширшироким і, саме, на його основі побудоване поняття „адміністративно-правове регулювання соціального захисту”.

Розкрито чотири основні функції соціального захисту: профілактично-попереджувальна, економічна, реабілітаційна та політична.

Досліджено співвідношення понять „соціальний захист” і „соціальна безпека”. Підкреслено, що „соціальний захист” - це процес досягнення соціальної безпеки, тоді як визначенню „соціальна безпека” за змістом більш відповідає термін „соціальна захищеність”. Соціальна безпека і соціальна захищеність - це стан, який характеризує результативність та ефективність діяльності щодо їх забезпечення. При низькому рівні соціальної захищеності виникає соціальна небезпека функціонування та розвитку особи, суспільства і його окремих соціальних груп. Законодавче та нормативно-правове визначення й закріплення високого рівня прав, свобод і гарантій особи разом із забезпеченням їх практичного втілення свідчать про високий рівень соціальної захищеності населення.

Зазначено, що система соціального захисту населення включає такі основні інститути: соціальна допомога та соціальна підтримка, соціальне страхування, державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення (у тому числі пенсійне забезпечення).

У підрозділі 1.3. „Адміністративно-правовий механізм реалізації соціального захисту населення” досліджується сучасний стан соціального захисту населення, його недоліки, розглядаються трактування вчених щодо категорії „механізм” у юридичній галузі, механізм реалізації в практичному застосуванні.

Зазначено, що категорія „механізм” у юридичній літературі розглядається з різних позицій, зокрема: “механізм державного регулювання”, „механізм правового впливу”, „механізм правового регулювання” тощо. Спільним для цих категорій є те, що термін „механізм” розуміється всіма як спосіб функціонування, система засобів впливу. Але, не зважаючи на лексичну близькість вказаних термінів, вони усе ж таки є різними за змістом і відрізняються один від одного.

Автор пропонує власне визначення, відповідно до якого механізм адміністративно-правового регулювання соціальної діяльності слід розуміти як спосіб організації та функціонування державних органів щодо висування обґрунтованих цілей, створення та розвитку регулюючої системи, направленої на досягнення цілей у соціальній діяльності державних органів. У широкому розумінні механізм адміністративно-правового регулювання це процес узгодженого впливу суб'єктів регулювання на явища навколишньої соціальної діяльності. Зазначено, що до складових механізму адміністративно-правової реалізації у сфері соціального захисту громадян можна віднести: адміністративно-правові норми, засоби захисту, адміністративно-правові відносини.

Підкреслено, що адміністративно-правові норми як один з елементів механізму соціально-правового захисту є імперативними, закріплюють певні гарантії адміністративно-правового захисту громадян, визначають засоби захисту і можуть мати матеріальний та процесуальний характер.

Наголошено, що захист прав включає у себе різні форми захисту (судовий і позасудовий захист), адміністративно-правовий (адміністративне провадження).

Адміністративно-правові відносини мають державно-владний характер, адже один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Суб'єктами правовідносин у сфері адміністративно-правового регулювання у галузі соціального захисту громадян є: держава в особі її органів і посадових осіб, особи, які потребують соціального захисту (особи, що досягли пенсійного віку, інваліди, неповнолітні особи й інші категорії громадян).

Розділ 2 „Адміністративно-правові аспекти діяльності органів виконавчої влади щодо прав громадян у галузі соціального захисту” присвячений аналізу сутності управління у сфері соціального захисту, визначення правового статусу органів, які забезпечують соціальний захист, їх повноважень, форм та методів роботи. Цей розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Поняття та зміст адміністративної діяльності у сфері соціального захисту населення” дається загальна характеристика адміністративної діяльності та наводиться власне бачення автора адміністративної діяльності у сфері соціального захисту населення.

Автор вважає, що слід виділяти два основні види адміністративної (управлінської) діяльності: адміністративно-правове регулювання, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур (переважно це органи виконавчої влади різних рівнів), і суспільне регулювання, суб'єктом якого є недержавні утворення. Провідну роль відіграють сьогодні органи виконавчої влади, які забезпечують соціальний захист від імені держави, хоча, звісно, все помітнішою є роль недержавних утворень.

Наголошується, що структура органів виконавчої влади, які здійснюють адміністративну діяльність у сфері соціального захисту, повинна бути оптимальною та відповідати належним функціям. Повноваження, якими наділені державні службовці, то вони повинні бути чітко встановлені в посадових інструкціях або в паспорті посади, а функції державних органів повинні визначатися у відповідних нормативних актах і підлягати чіткому розмежуванню між галузями влади і самими структурними підрозділами державного органу.

Враховуючи особливості сфери соціального захисту населення, зазначено, що адміністративна діяльність органів соціального захисту - це врегульована нормами адміністративного права владна діяльність органів виконавчої влади та її структурних підрозділів, яка спрямована на забезпечення практичного здійснення охорони встановлених державою соціальних стандартів та благ.

Адміністративно-правову діяльність щодо соціального захисту, на думку автора, потрібно розглядати як державне регулювання суспільних відносин. Державне регулювання у вузькому розумінні - це адміністративна діяльність, тобто діяльність органів виконавчої влади, виконавчо-розпорядчих органів держави, спрямована на здійснення виконавчої влади як на рівні держави, так і на місцях.

У підрозділі 2.2. „Адміністративно-правова діяльність державних органів у галузі соціального захисту населення та їх структура” детально аналізуються структура, повноваження та діяльність центральних органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення, здійснюється їх загальна характеристика.

При дослідженні структури органів у галузі соціального захисту населення автор наводить власну класифікацію органів визначивши основні органи, галузеві та спеціальні. Автор приділяє увагу лише окремим органам та надає їм правову характеристику. Так, Мiнiстерство праці та соціальної політики України є центральним органом виконавчої влади, дiяльнiсть якого спрямовується i координується Кабінетом Мiнiстрiв України.

Пенсійний фонд України було створено з метою здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення. Він є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Зазначено, що важливу роль у розвитку Пенсійного фонду та його утвердженні як центрального органу виконавчої влади відіграла передача органам Фонду функцій з призначення та виплати пенсій, які раніше здійснювались органами соціального захисту населення. Встановлено, що на сьогодні в Україні діє модель соціального захисту населення, яка побудована на основі американської моделі. Американська модель, у свою чергу, являє собою дві системи: систему соціального страхування та систему соціальної допомоги. Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань сім'ї, дітей, молоді, гендерної рівності, фізичної культури та спорту. Основними завданнями цього міністерства, як вважає автор, є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики з питань сім'ї, дітей, молоді, фізичної культури та спорту, усиновлення, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства у сім'ї; координація заходів, що здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади з питань, які належать до компетенції Міністерства; розроблення проектів прогнозних і програмних документів з питань, що належать до його компетенції; сприяння розвитку різних видів спорту в Україні.

Підрозділ 2.3. „Діяльність місцевих органів у сфері соціального захисту населення як об'єкт адміністративно-правового регулювання” присвячено характеристиці діяльності місцевих органів влади (місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування) в контексті їх повноважень у сфері соціального захисту.

Наголошено, що система соціального захисту - це сукупність елементів (об'єкт, суб'єкт, правовідносини тощо), яким відповідають загальні властивості: цілісність, автономність, сумісність, взаємодія, самостійність. Зміст адміністративно-правового статусу органів виконавчої влади, в тому числі органів виконавчої влади у сфері соціального захисту, на думку автора, складає комплекс їх прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії захисту цих прав і обов'язків. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади у сфері соціального захисту є частиною їхнього загального правового статусу, що відзначається Конституцією України, міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України.

Зазначено, що досить актуальним питанням організації діяльності місцевих органів влади у сфері соціального захисту є чітке визначення та розмежування повноважень, компетенції і цілей місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, особливо у сфері делегування деяких управлінських функцій одних органів іншим. Специфіка діяльності місцевих органів влади у сфері соціального захисту полягає у поєднанні двох видів дії - адміністративної (державної) та самоорганізації (самоврядування).

Аналізується адміністративно-правова діяльність органів соціального захисту населення місцевими органами виконавчої влади Київської області. Автор характеризує здобутки органів місцевого самоврядування Київської області. Проаналізувавши всі позитивні моменти адміністративно-правової діяльності органів у сфері соціального захисту населення, автор вважає, що головною проблемою є відсутність законодавчого механізму забезпечення правових, фінансових та інших конституційних гарантій місцевих співтовариств через недостатню погодженість із законотворчою роботою Верховної Ради України, представницьких органів місцевого самоврядування.

Зроблено висновок, що у сфері соціального захисту громадян існує значна кількість проблем, які вимагають оперативної взаємодії державних і місцевих органів. Це проблеми, пов'язані з реалізацією державних і регіональних програм, зокрема молодіжні соціальні програми, регіональні програми, направлені на захист інвалідів та осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, громадян, які не мають постійного місця проживання та низка інших програм. Очевидно, що розв'язання перелічених проблем вимагає наявності певних організаційних структур, правовий статус яких повинен бути закріплений у відповідних нормативних актах.

Підкреслено, що який би шлях не обрала держава, головним критерієм його результативності має бути створення ефективної системи координації діяльності виконавчої влади усіх рівнів і місцевого самоврядування також.

У підрозділі 2.4. „Форми та методи роботи органів виконавчої влади у галузі соціального захисту” визначено, що принцип розподілу влади передбачає як різне функціональне призначення кожної гілки єдиної державної влади, так і відмінності у правових актах, які ними приймаються. Відповідно до цього зовнішньо виражені дії органів виконавчої влади (їх посадових осіб), що здійснюються ними в межах своєї компетенції, є формами діяльності органів виконавчої влади.

Дисертантом наведено класифікацію форм роботи органів виконавчої влади у сфері соціального захисту: а) видання правових актів регулювання (розпоряджень, наказів); б) провадження дій юридичного характеру; в) здійснення організаційних заходів; г) виконання матеріально-технічних операцій.

Встановлено, що до правових форм діяльності органів виконавчої влади можна віднести видання юридичних актів (розпоряджень, наказів) і здійснення на їх підставі інших дій юридичного характеру. До неправових норм можливе віднесення роботи структурних підрозділів (управлінь і відділів) апарату міністерства праці та соціальної політики, зокрема проведення семінарів, нарад, обробка отриманої інформації тощо, тобто здійснення широкого кола організаційних дій або матеріально-технічних операцій.

Наголошено, що однією із форм роботи органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення є прийняття державних програм і концепцій розвитку. Сфери діяльності, які забезпечують соціальні програми, групуються за видами: інформаційні, аналітичні, експертні, організаційні, правові, фінансові, кадрові, матеріально-технічні, навчально-освітні, прогнозуючі. Встановлено, що цільові соціальні програми та системи адміністративної діяльності, що забезпечують їх реалізацію, визначаються як програмно-цільова діяльність.

Дисертантом виділено ще одну правову форму адміністративної діяльності органів виконаної влади, яка полягає в укладанні адміністративних договорів у сфері реалізації виконавчої влади у зв'язку із здійсненням державним органом наданих йому виконавчо-розпорядницьких повноважень.

Досліджено такі методи роботи органів виконавчої влади у сфері соціального захисту, як адміністративні, економічні та морально-психологічні, метод переконання та заохочення.

Наголошено, що при використанні адміністративних методів, які реалізуються через розробку наказів про виконання чи здійснення певних заходів, опису повноважень органів нижчого рівня та фахівців, які у них працюють, проявляється природа адміністративної діяльності, що характеризується субординаційними відносинами. У взаємодії державних органів влади та громадських організацій важливу роль відіграють моральні та психологічні методи роботи органів виконавчої влади, виникає також необхідність запровадження економічних методів.

Розділ 3 „Ресурсне забезпечення в галузі соціального захисту населення” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. „Інформаційне та фінансове забезпечення органів управління у сфері соціального захисту населення” присвячено розгляду їх змісту.

Інформатизація на місцевому рівні передбачає виконання низки послідовних дій, а саме: створення і забезпечення розвитку інформаційно-аналітичних, обчислювальних і автоматизованих систем, центрів і мереж; формування комплексу інформаційних технологій для збору, зберігання, аналізу й обробки інформації про соціально-демографічний стан певної території; створення інформаційно-логістичних центрів з надання послуг соціально-незахищеним верствам населення, тощо. Основні проблеми цих процесів є недостатній рівень комп'ютеризації; неналежне використання існуючих потужностей; відсутність єдиної інформаційної бази; відсутність обміну досвідом; недофінансування програм соціального захисту.

Автором визначено, що на центральному рівні дане завдання можна вирішити за допомогою створення системи обліку інформації про результати наукових досліджень і технологічних розробок, одержаних організаціями різної організаційно-правової форми і форми власності, а також через забезпечення доступу до цієї інформації.

Визначено, що фінансове забезпечення державних органів у сфері соціального захисту населення здійснюється через розгалужену систему органів державного регулювання, які беруть участь в її реалізації в межах своєї компетенції. До цієї системи належать, насамперед, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які здійснюють як власні повноваження, так і повноваження, делеговані державою.

Механізм фінансового забезпечення державних органів у сфері соціального захисту населення має бути структурованим виходячи з його головних напрямів, зокрема: соціальної допомоги, яка гарантує можливість виживання в умовах соціально-економічної кризи; соціального забезпечення, що гарантує певний рівень існування людини; соціальних послуг, що забезпечують певний рівень трудової активності та участі людини в громадському житті.

У підрозділі 3.2. „Основні напрями розвитку адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення та шляхи законодавчого їх вирішення” визначено напрями розвитку адміністративно-правового регулювання в галузі соціального захисту населення у відповідності до правових інститутів захисту.

Наголошено, що основні напрями інституту соціальної допомоги та соціальної підтримки певних категорій громадян реалізуються за допомогою відповідних соціальних програм, у яких повинні бути відображені конкретні шляхи і терміни розв'язання назрілих у цій галузі проблем. Встановлено, що перевага надається національній програмі соціально-економічного розвитку „Україна - 2010”, національній програмі мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2010 року та ряду інших.

Стверджується, що одним із основних напрямків розвитку соціального страхування (як інституту соціального захисту) є забезпечення підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів сфери соціального страхування по наданню широкого спектру соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг населенню. У правовому полі держави потребує удосконалення механізм соціального страхування щодо взаємовідносин між страховими агентами та особами, які підлягають страхуванню.

Вказано на недоліки чинної системи пільг, яка не забезпечує надання допомоги бідним верствам населення, а це сприяє зростанню економічної нерівності, збільшує видатки із бюджету. Пільги поступово мають трансформуватися в адресну грошову допомогу. Однак у сфері адресної державної соціальної допомоги необхідно спочатку систематизувати соціальні виплати (соціальну допомогу та пільги) і реформувати їх з метою скорочення; переорієнтувати пільги на прожитковий мінімум; орієнтувати соціальну допомогу на активізацію власного потенціалу індивіда, сім'ї, самостійного їх виходу із ситуації матеріальної незабезпеченості; здійснити ефективне наукове і методологічне забезпечення державної соціальної допомоги.

Результатом удосконалення адресної соціальної допомоги, на думку дисертанта, буде те, що згодом відбудеться консолідація усіх видів соціальної допомоги в одну, розмір якої залежатиме від прожиткового мінімуму та доходу сім'ї чи окремої особи. Для оптимізації процесу надання адресної соціальної допомоги необхідно запровадити надання різних видів допомоги, на які має право особа, за одним зверненням.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, теоретичного осмислення ряду наукових праць різних галузей знань, автором сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення адміністративно-правового регулювання сфери соціального захисту громадян. Основні з них такі:

1. Суб'єктами адміністративно-правового впливу у сфері соціального захисту виступають, перш за все, органи виконавчої влади, які є складовою державного апарату, оскільки їм властиві риси, характерні для будь-якого державного органу. Але одночасно вони мають і відмінності, що визначають сутність особливості управління у сфері соціального захисту.

Державний апарат, який пов'язаний із соціальним захистом, складається з великої кількості органів, департаментів та підрозділів, поділених за такою класифікацією: 1. Основні органи: Мiнiстерство праці та соціальної політики України; Міністерство України у справах сім'ї, молоді і спорту; Пенсійний фонд України. 2. Галузеві органи: Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді; Державний центр зайнятості; Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю; Фонд соціального захисту інвалідів. 3. Спеціалізовані органи: Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини; Департамент організаційної роботи, планування та комунікацій; Департамент фізичного виховання та неолімпійських видів спорту; Департамент олімпійського спорту; Департамент сімейної і гендерної політики та організації оздоровлення; Департамент сприяння соціальному становленню та розвитку молоді; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

2. Складовими елементами адміністративно-правового механізму реалізації соціального захисту є: адміністративно-правові норми, засоби захисту, адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правовий механізм реалізації соціального захисту громадян забезпечує реальну реалізацію адміністративно-правових гарантій, як система адміністративно-правових норм та інших засобів захисту, за допомогою яких уповноважені на те суб'єкти (переважно органи виконавчої влади).

Соціальна стратегія євроінтеграційного курсу потребує вдосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення, що мають базуватися на принципах: формування соціальної свідомості до самозахисту; зведення соціально-захисних функцій держави до реалізації законодавчо відрегульованого забезпечення найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також дотримання правових засад соціального захисту з урахуванням стандартів і нормативів розвинутих країн.

3. Поняття „соціальний захист” визначено як систему принципів, методів, законодавчо встановлених державою економічних, соціальних і правових засобів, соціальних гарантій, діяльність закладів та установ, які забезпечують надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку різних соціальних категорій та верств громадян, а також створення рівних з іншими громадянами можливостей участі у громадському житті.

Адміністративно-правове регулювання у галузі соціального захисту - це заснована на адміністративно-правових нормах діяльність уповноважених державою суб'єктів публічного адміністрування з метою забезпечення прав громадян на соціальний захист, що здійснюється адміністративними методами у визначених законодавством формах.

Сучасна система соціального захисту населення включає такі основні інститути: соціальна допомога та соціальна підтримка (сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, учасникам бойових дій, інвалідам війни, хворим на Віл-інфекцію/СНІД, непрацездатним громадянам з мінімальними доходами тощо); соціальне страхування (пенсійне і медичне, від нещасних випадків на виробництві й у зв'язку з безробіттям); державне забезпечення та надання соціальних пільг і послуг окремим категоріям населення (в тому числі пенсійне забезпечення).

4. Основні напрями інституту соціальної допомоги та соціальної підтримки певних категорій громадян реалізуються за допомогою відповідних соціальних програм, у яких повинні бути відображені конкретні шляхи і терміни розв'язання назрілих у цій галузі проблем. Стверджується, що адміністративно-правове регулювання соціального захисту найбільш незахищених верств населення є визначеним стратегічним пріоритетом та напрямком державної політики. Особливих акцентів набувають питання, пов'язані з подальшою роботою в напрямку реформування державних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Одним із напрямів є забезпечення підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів для організації соціального страхування широкого спектра соціально-економічних, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових, реабілітаційних та інших видів соціальних послуг населенню. У правовому полі держави перебуває питання вдосконалення механізму соціального страхування щодо взаємовідносин між страховими агентами й особами, які підлягають страхуванню.

Діюча система пільг є недосконалою, бо вона не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а це сприяє зростанню економічної нерівності, збільшує видатки із бюджету. Пільги поступово мають трансформуватися в адресну грошову допомогу. Однак у сфері адресної державної соціальної допомоги необхідно спочатку систематизувати соціальні виплати (соціальну допомогу та пільги) і реформувати їх з метою скорочення; переорієнтувати пільги на прожитковий мінімум; орієнтувати соціальну допомогу на активізацію власного потенціалу індивіда, сім'ї, самостійного їх виходу із ситуації матеріальної незабезпеченості; здійснити ефективне наукове і методологічне забезпечення державної соціальної допомоги.

Напрями вдосконалення соціального захисту населення повинні реалізовуватися на засадах чітко обґрунтованої, зваженої та взаємоузгодженої політики за участю різних соціальних інститутів держави, громадських організацій у строгій відповідності зі стратегічними документами в галузі соціальної політики держави. Поступовий розвиток економіки, зниження рівня бідності та зменшення диференціації прибутків за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих темпів зростання заробітної плати, відчутне поліпшення життя населення мають стати основою переходу від соціального захисту до розвинених форм соціального забезпечення населення, що насамперед стане основою побудови громадського суспільства.

5. специфіка діяльності місцевих органів влади у сфері соціального захисту полягає в поєднанні двох видів дії - адміністративної (державної) та самоорганізації (самоврядної). Дослідження правових відносин між державними органами та місцевим самоврядуванням вказують на те, що між ними немає чітко визначених правил вирішення проблем у сфері соціального захисту. адміністративний правовий захист соціальний

Зважаючи на те, що правові норми, які врегульовують питання делегування повноважень у сфері соціального захисту “розпорошені” у законодавстві України, запропоновано прийняття єдиного Закону України “Про делегування повноважень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування”, який в контексті інших питань, повинен встановити загальні принципи, умови та порядок делегування окремих повноважень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту, врегулювати взаємовідносини між цими органами, визначити форми контролю й відповідальність посадових осіб за невиконання або неналежне виконання делегованих повноважень.

...