Громадський контроль за правоохоронною діяльністю в Україні: адміністративно-правові засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ПРАВООХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Денисюк Станіслав Федорович

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дніпропетровськ - 2010

Анотація

Денисюк С.Ф. Громадський контроль за правоохоронною діяльністю в Україні: адміністративно-правові засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правової природи громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні. Обґрунтовано, що громадський контроль здійснюється на диспозитивних засадах, а наслідки мають рекомендаційний характер і полягають у перевірці законності адміністративної діяльності правоохоронних органів, їх посадових і службових осіб, стану дотримання прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб під час застосування адміністративного примусу, прийняття управлінських рішень тощо. Проаналізовано наукові погляди на проблему громадського контролю та визначено його зміст, принципи та форми, а також доведено, що однією із гарантій законності у адміністративній діяльності правоохоронних органів повинен виступати громадський контроль. Серед основних форм громадського контролю за правоохоронною діяльністю виділено: звернення громадян, створення та діяльність громадських рад, громадська експертиза, діяльність засобів масової інформації, соціологічні та статистичні дослідження, діяльність органів самоорганізації населення, діяльність об'єднань громадян тощо. Досліджено адміністративну діяльність правоохоронних органів як об'єкт громадського контролю. Визначено ознаки правоохоронної діяльності та правоохоронних органів. Встановлено напрямки та види адміністративної діяльності правоохоронних органів. Охарактеризовано методи адміністративної діяльності правоохоронних органів. Враховуючи, що основним напрямком правоохоронної діяльності є адміністративна діяльність, приділено значну увагу дослідженню здійснення громадського контролю за наступними сферами діяльності правоохоронних органів. Серед основних напрямків адміністративної діяльності правоохоронних органів виділено: забезпечення правоохоронними органами громадського порядку, діяльність правоохоронних органів у міграційній сфері та діяльність правоохоронних органів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Сформульовано пропозиції та рекомендації щодо внесення змін та доповнень до законодавства України, що регулює порядок здійснення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів України у визначених сферах.

Ключові слова: контроль, суб'єкти контролю, громадський контроль, цивільний контроль над правоохоронними органами, адміністративна діяльність, громадський порядок, правопорядок, міграція, міграційна політика, безпека дорожнього руху.

Аннотация

Денисюк С.Ф. Общественный контроль над правоохранительной деятельностью в Украине: административно-правовые основы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Днепропетровский государственный университет внутренних дел, Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правовой природы общественного контроля, который рассматривается как система отношений гражданского общества с государством, базирующаяся на подотчетности органов государственной исполнительной власти (правоохранительных органов) органам государственной законодательной власти (парламентский контроль) и негосударственным структурам (общественности). Определены основные формы общественного контроля над деятельностью правоохранительных органов: обращение граждан, создание и деятельность общественных советов, общественная экспертиза, создание и деятельность общественных организаций, взаимодействие со средствами массовой информации.

В результате исследования доказано, что общественный контроль осуществляется на диспозитивных принципах, а его последствия имеют рекомендательный характер и заключаются в проверке законности административной деятельности правоохранительных органов, их должностных и служебных лиц, состояния соблюдения прав, свобод и законных интересов физических и юридических лиц во время применения административного принуждения, принятия управленческих решений и т.д. В работе осуществлен анализ научных взглядов на проблему общественного контроля и определено его содержание, принципы и формы, а также подчеркнуто, что одной из гарантий законности деятельности правоохранительных органов должен выступать общественный контроль.

Общественным контролем за административной деятельностью правоохранительных органов названо совокупность действий субъектов контроля, урегулированных в основном нормами права, которые осуществляется на диспозитивных началах, а последствия имеют рекомендательный характер и состоят в проверке законности административной деятельности правоохранительных органов, их должностных и служебных лиц, состояния соблюдения прав, свобод физических и юридических лиц во время применения мер административного принуждения, принятия управленческих решений, которые относятся к обеспечению прав и свобод.

Учитывая, что основным направлением правоохранительной деятельности является административная деятельность, уделено значительное внимание исследованию осуществления общественного контроля за следующими сферами деятельности правоохранительных органов: обеспечение правоохранительными органами общественного порядка, деятельность правоохранительных органов в миграционной сфере и деятельность правоохранительных органов в сфере обеспечения безопасности дорожного движения.

Обосновано, что общественный контроль над административной деятельностью правоохранительных органов по своему содержанию содержит в себе три элемента: а) получение необходимой информации относительно деятельности правоохранительного органа; б) анализ и оценка информации; в)реагирование на выявленные нарушения действующего законодательства с целью гарантирования прав и свобод человека и гражданина.

Сформулированы предложения и рекомендации относительно внесения изменений и дополнений в законодательство Украины, которые регулирует порядок осуществления общественного контроля над деятельностью правоохранительных органов Украины в определенных сферах.

Ключевые слова: контроль, субъекты контроля, общественный контроль, общественный контроль над правоохранительными органами, административная деятельность, общественный порядок, правопорядок, миграция, миграционная политика, безопасность дорожного движения.

контроль адміністративний безпека міграційній

Abstract

Denisyuk S.F. The public legal control after law enforcement activity in Ukraine: administrative-law aspects. - Manuscript.

Thesis for a Doctor of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and procedure; finance law, informational law. - Dnipropetrovs'k State University of Internal Affairs, Dnipropetrovs'k, 2010.

Thesis is devoted to the complex research of public legal nature inspection after administrative activity of law enforcement authorities in Ukraine, as a result it's grounded, that a public control is realized on non-mandatory principles, and consequences have recommendation character and consist in verification of administrative legitimacy activity of law enforcement authorities, it official and service servants, state of following rights, freedoms and legal interests of physical and legal persons during application of administrative compulsion, accepting administrative decisions and other. In the work it's analyzed of scientific glances to the problem of public control and it's determined it contents, principles and forms, and it's grounded, that one of guarantees of legality in administrative activity of law enforcement authorities must come forward the public control.

Among the basic forms of public control after law-enforcement activity by candidate for a degree is distinguished: appeal of citizens, creation and activity of Public councils, public examination, activity of mass media, sociological and statistics researches, activity of organization population organs, activity of citizens associations and other. It's investigated the law enforcement administrative activity as the object of public control. It's defined the signs of law-enforcement activity and law enforcement authorities. It's established the directions and types of law enforcement administrative activity. It is given the characteristics of law enforcement administrative activity methods. Taking into consideration, that basic direction of law-enforcement activity is administrative activity, by the candidate for a degree is spare considerable attention to research of public control realization by the next spheres of activity of law enforcement authorities. Among basic directions of administrative activity of law enforcement authorities it is distinguished: providing of public peace by law enforcement authorities, activity of law enforcement authorities in a migratory sphere and activity of law enforcement authorities in securing of providing the safety of road movement.

It's formulated the suggestions and recommendations as to enlisting changes and additions in the legislation of Ukraine which regulates the order of realization of public control after activity of law enforcement authorities of Ukraine in determinate spheres.

Key words: control, control subjects, public control, civil control at the law enforcement authorities, administrative activity, public control, law and order, migration, migratory policy, safety of road movement.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відкритість органів державної влади для громадського контролю є необхідними передумовами побудови в Україні громадянського суспільства, підвищення ролі засобів масової інформації, політичних партій, громадських організацій. Проблема полягає в тому, що в умовах побудови громадянського суспільства в Україні виникає необхідність дієвого механізму громадського контролю за формуванням та діяльністю правоохоронних органів, особливо зважаючи на кількість виявлених зловживань з боку останніх щодо порушення прав і свобод громадян. Колегія МВС України ще у 2007 році висловила стурбованість станом законності в діяльності ОВС. Адже вже на початку року було порушено 196 кримінальних справ проти працівників міліції, з них 26 - проти керівників різних рівнів. Кожна п'ята справа - за хабарництво, кожна четверта - за фактом недотримання конституційних прав громадян. Впродовж 2009 року було оголошено працівникам органів внутрішніх справ України 62 725 дисциплінарних стягнень, що на 9,5% більше порівняно з аналогічним показником 2008 року - 57258. Притягнуто до дисциплінарної відповідальності 25095 працівників органів внутрішніх справ, що на 1,5% більше, ніж 2008 року. До кримінальної відповідальності за злочини по службі притягнуто 392 особи, що на 11,7% більше, ніж у 2008 році. Невтішні показники і стосовно працівників Служби безпеки України та Державної податкової адміністрації України. Так, протягом 2009 року на вимогу прокурора до дисциплінарної відповідальності притягнуто 268 працівників Служби безпеки України; 1673 посадові особи Державної податкової адміністрації України, а до кримінальної відповідальності - 32 податківці.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми на державному рівні, поліпшення стану правопорядку в державі є вдосконалення правового регулювання відносин у сфері громадського контролю за правоохоронною діяльністю. Існування проблеми громадського контролю супроводжує розвиток та побудову громадянського суспільства, утвердження його нових інститутів, які здійснюють істотний вплив на формування політичного, правового, соціального середовища у державі та опосередковано впливають на національну безпеку та економіку, дотримання режиму законності.

Проблема громадського контролю як самостійного, соціально-правового явища вимагає дослідження його правової природи, визначення принципів та форм, а також особливостей, зважаючи на специфіку предмета контролю - адміністративної діяльності правоохоронних органів, спрямованої на охорону і захист прав і свобод громадян, їх законних інтересів. Актуальність зазначеного дослідження полягає у тому, що системно проблеми сутності та напрямків громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів у вітчизняній адміністративно-правовій науці не досліджувались, хоча в цьому є гостра потреба як з теоретичних позицій, так і з позицій формування ефективних заходів удосконалення правового регулювання відносин, пов'язаних із реалізацією юридичних гарантій законності у правоохоронній діяльності.

Теоретико-правовий аналіз правової природи, сутності і змісту, встановлення особливостей та формування засад громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів має спиратись на наукові напрацювання вчених, які досліджували, а деякі і продовжують досліджувати окремі аспекти, складові зазначеного соціально-правового явища. Вивчення генезису наукового пошуку дозволяє сформувати цілісне уявлення про ступінь опрацювання проблеми, що передбачає використання діалектичного загальнонаукового підходу і дає можливість розглянути обрану проблему у динаміці, тим самим з'ясувавши її наукову цінність та суспільну значимість.

Теоретична і практична значимість проблеми громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів обумовила вивчення наукових здобутків. Насамперед були опрацьовані роботи вчених-дослідників проблем розвитку теорії держави і права, зокрема О. Аграновської, С. Алєксєєва, В. Бабкіна, М. Вітрук, В. Головченко, В. Зеніної, Е. Зорченко, В.Копєйчикова, М. Костицького, А. Крижанівського, М. Матузова, Є. Назаренка, М. Орзіха, Р. Калюжного, О. Скакун, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, В. Селіванова та інх. Слід зазначити, що на рівні дисертаційних досліджень проблема взаємовідносин громадських організацій і держави, становлення громадянського суспільства була вивчена Т. Дашо, В. Кравчук, Ю. Размєтаєвою, В. Корнієнком та іншими. Окремі аспекти розвитку громадянського суспільства не оминули увагою і дослідники конституційного права (О. Бульба, О. Ващук, П. Любченко).

Теоретичним підґрунтям формування моделі громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів стали роботи вчених з адміністративного права: В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, І.Л. Бачило, Д.М. Бахраха, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.Л. Грохольського, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.Л. Копиленко, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, Д.М. Лук'янця, Н.Р. Нижник, В.П. Пєткова, Л.Л. Попова, О.П. Рябченко, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, В.К. Шкарупи, X.П. Ярмакі, О.Н. Ярмиша та ін.

Оскільки проблема громадського контролю безпосередньо стосується забезпечення прав і свобод громадян у процесі реалізації адміністративної діяльності правоохоронних органів, було проаналізовано роботи О.О. Бандурки, І.Л. Бородіна, Б.А. Бор'яна, Ф.І. Бочковського, А.І. Єлістратова, С.Н. Гусарова, Ю.В. Дубка, М.Д. Загряцкого, Л.О. Зайденмана, В.О. Заросила, Ю.Ф. Кравченка, К.Б. Левченко, О.В. Негодченка, Д.В. Приймаченка, А.М. Подоляки, позаяк ці вчені у вивчали окремі аспекти дотримання прав і свобод громадян у процесі здійснення правоохоронної діяльності.

Генезис теоретичного пошуку сутності громадського контролю визначив звернення до праць учених, які звертались до проблеми контролю. Починаючи з періоду здобуття Україною незалежності, у наукових дослідженнях з права проблему контролю, особливо державного, аналізували: О.Ф. Андрійко, В.М. Гаращук, І.К. Залюбовська, Д.В. Лученко, В.С. Шестак та інші. Окремі аспекти галузевого контролю вивчали О.О. Бакалінська, О.В. Баклан, С.С. Вітвіцький, В.Ю. Кобринський, І.С. Лучковська, Н.А. Маринів, О.П. Пащенко, Ю.Ю. Хилько, О.М. Хольченков та інші. Проблеми фінансового, зокрема бюджетного контролю досліджували Я.В. Билінін, О.П. Гетьманець, В.М. Дереконь, Л.А. Савченко та інші.

Питання недержавного та громадського контролю становили предмет досліджень учених, які аналізували чинники впливу на розвиток демократії, зокрема - діяльність громадських об'єднань, удосконалення правового регулювання процедур реалізації конституційних норм про право вільно виражати своє волевиявлення, звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування зі зверненнями тощо (М. Баймуратов, О. Батанов, О. Джафарова, О.Я. Лазор, О.Д. Лазор, О. Лисяк, Н. Мішина, О. Музичук, О. Орловський, С. Саханенко, Т. Яременко та інші). Окрему увагу серед сучасних наукових робіт було звернено на роботи С.Г. Брателя, С.В. Шестака.

Згаданими вище й іншими вченими зроблено вагомий внесок у дослідження проблем громадського контролю, правове регулювання правоохоронної діяльності, захисту прав і свобод людини та громадянина. Проте деякі важливі теоретичні і практичні аспекти щодо сутності, адміністративно-правового та наукового забезпечення громадського контролю досліджувались фрагментарно, а тому потребують комплексного дослідження і вироблення концептуального підходу до адміністративно-правових засад громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні.

Таким чином, прогалини у розробках теоретико-методологічного характеру, необхідність визначення правових засад розвитку інститутів громадянського суспільства, особливо щодо такої складної сфери суспільного життя як правоохоронна діяльність, які безпосередньо стосується виконання державної функції охорони і захисту, обумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Розпорядження Кабінету Міністрів України вiд 21.11.2007 № 1035-р «Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства», Постанови Кабінету Міністрів України вiд 26.11.2009 № 1302 «Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», Конвенції Ради Європи вiд 04.11.1950 «Про захист прав людини і основоположних свобод» та плану науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008-2010 роки, схваленого вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 5 від 30.10.2008 р.). Тема дисертації узгоджується із завданнями реформування інституту адміністративних послуг згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні.

Тему дисертації затверджено вченою радою Національного університету внутрішніх справ 29 жовтня 2004 р. (протокол № 9), уточнено вченою радою Київського міжнародного університету 29 січня 2010 р. (протокол № 6).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення правової природи, сутності і змісту громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні.

Виходячи з поставленої мети, сформульовано такі основні завдання:

– визначити ступінь наукової розробленості проблеми громадського контролю;

– охарактеризувати громадський контроль як гарантію законності у адміністративній діяльності правоохоронних органів;

– удосконалити визначення поняття, принципи, предмет та форми громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів;

– визначити шляхи адаптації міжнародного досвіду громадського контролю за правоохоронною діяльністю в систему контролю за правоохоронною діяльністю в Україні;

– поглибити положення про сутність правоохоронної діяльності;

– здійснити систематизацію суб'єктів правоохоронної діяльності;

– розкрити сутність адміністративної діяльності правоохоронних органів як об'єкта громадського контролю;

– розробити види, напрямки та класифікацію методів адміністративної діяльності правоохоронних органів;

– визначити сутність громадського порядку;

– здійснити систематизацію суб'єктів громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку;

– виробити класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній діяльності

– визначити поняття громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку та у міграційній сфері;

– охарактеризувати форми громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів у міграційній сфері;

– систематизувати суб'єктів громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними органами безпеки дорожнього руху та форми їх діяльності;

– розробити пропозиції щодо удосконалення заходів громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні.

Об'єкт дослідження становлять суспільні відносини у сфері здійснення громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. У роботі застосовано такі методи наукового пізнання: логіко-семантичний метод уможливив поглиблення понятійного апарату дослідження (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1, 4.1, 5.1); методи аналізу і синтезу - для аналізу повноважень суб'єктів громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку, а також у міграційній сфері та у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (підрозділи 3.2, 4.2, 5.2); за допомогою методу правового моделювання визначено принципи громадського контрою за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні (п. 1.3); історико-правовий та порівняльно-правовий використано для аналізу зарубіжного досвіду здійснення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів, а також вивчення системи нормативно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів в України (підрозділи 1.5, 2.3); методи класифікації‚ групування застосовувалися для виділення груп принципів, форм та методів громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів та методів адміністративної діяльності правоохоронних органів (підрозділи 1.3, 1.4, 2.4); структурно-логічний - для аналізу адміністративно-правових засад окремих напрямків адміністративної діяльності правоохоронних органів, а також адміністративної діяльності та дослідження громадського контролю як гарантії законності у адміністративній діяльності правоохоронних органів (підрозділи 2.3, 1.2); компаративний, статистичний і метод документального аналізу допомогли у формулюванні напрямів удосконалення засад громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актах, які визначають адміністративно-правові засади громадського контролю у сфері діяльності правоохоронних органів України. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних країн, досвід яких щодо здійснення недержавного контролю може бути використаний в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становить узагальнена практика діяльності правоохоронних органів - Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України тощо, публіцистичні, довідкові видання та статистичні матеріали, що стосуються дотримання останніми прав і свобод громадян та осіб без громадянства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є першим науковим дослідженням, яким здійснене розв'язання проблеми визначення сутності і змісту адміністративно-правових засад громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, що має істотне значення для розвитку науки адміністративного права та правоохоронної практики.

До найбільш вагомих і значущих результатів, які характеризують особистий внесок здобувача в розробку зазначеної проблеми, належать такі:

вперше:

– громадський контроль за адміністративною діяльністю правоохоронних органів визначено як юридичну гарантію законності, тобто як сукупність умов, засобів, організаційно-правових заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення законності адміністративної діяльності правоохоронних органів;

– сформульовано поняття громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів як сукупність дій суб'єктів контролю, врегульованих головним чином нормами права, що здійснюється на диспозитивних засадах, а наслідки мають рекомендаційний характер і полягають у перевірці законності адміністративної діяльності правоохоронних органів, їх посадових і службових осіб, стану дотримання прав, свобод фізичних та юридичних осіб під час застосування заходів адміністративного примусу, прийняття управлінських рішень, які стосуються забезпечення вказаних прав і свобод;

– сформульовано поняття про принципи громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів та визначено ці принципи. Принципами названо основні ідеї, відтворені у нормах, що регламентують процедури та межі громадського контролю, визначають природу, сутність та зміст контролю, його основне призначення щодо забезпечення законності адміністративної діяльності. Громадський контроль за адміністративною діяльністю правоохоронних органів здійснюється на таких принципах: верховенство права; об'єктивність, систематичність контрольної діяльності; дієвість, оперативність контролю; відкритість (прозорість);

– виділено проблеми та особливості здійснення громадського контролю за правоохоронною діяльністю у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, які систематизовані за ознакою типовості у наступні п'ять груп: а) масштабність громадського контролю; б) залучення мало активних громадян, тобто тих, хто не довіряє ініціативам контрольної діяльності; в)реформування правоохоронних органів або впровадження у правоохоронну діяльність новітніх засобів; г) реалізація компетенції правоохоронними органами, їх посадовими чи службовими особами; д) визначення мети громадського контролю за правоохоронною діяльністю та особливості її досягнення;

– охарактеризовано громадський контроль у сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку як перевірку (спостереження, нагляд) за додержанням зазначеними органами та їх посадовими особами чинного законодавства та підзаконних актів у сфері охорони громадського порядку, який здійснюється недержавними суб'єктами (як індивідуальними, так і колективними) і які не мають права втручатися в оперативну діяльність правоохоронних органів, а їх рішення здебільшого мають рекомендаційний та профілактичний характер;

– виділено форми громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів у міграційній сфері: а) соціологічні та статистичні дослідження шляхом анкетування, опитування, стороннього нагляду, контент-аналізу, фокус-групових дискусій тощо; б) громадська експертиза актів правоохоронних органів та їх проектів; в) публікації у ЗМІ; г)включення представників громади до складу робочих груп, які утворюються владою; д) діяльність органів самоорганізації населення, громадських організацій; е) перевірка діяльності будь-якої організації або відповідальної особи, аналіз звітності, результатів діяльності з наступним вжиттям певних заходів щодо приведення цієї діяльності у відповідність до встановлених норм; ж) звернення громадян;

удосконалено:

– визначення предмета громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів, до якого віднесено: обґрунтованість рішень державних органів з питань правоохоронної діяльності з точки зору відповідності їх засадам внутрішньої і зовнішньої політики, міжнародним зобов'язанням України за укладеними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; перебіг їх виконання у сфері правоохоронної діяльності; формування і реалізація кадрової політики в цій сфері; дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в правоохоронних органах; формування, затвердження і використання визначених законом про Державний бюджет України видатків на потреби правоохоронної діяльності; дотримання бюджетного законодавства в цій сфері; формування, фінансове забезпечення і виконання заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та подолання їх наслідків;

– положення про сутність правоохоронної діяльності, яка полягає у тому, що це специфічний вид людської діяльності, що здійснюється на користь життєзабезпечення соціуму за допомогою спеціальних механізмів (правових, моральних, психологічних, організаційних), є результатом природно-історичного професійного розподілу праці, пов'язаний з формуванням різних сфер життєдіяльності суспільства, а її межі, форми і методи здійснення визначені державою, яка виступає суб'єктом правової регламентації компетенції її суб'єктів;

– систематизацію суб'єктів правоохоронної діяльності: а) правоохоронні (державні) органи, для яких правоохоронна діяльність є основною, саме для здійснення цієї діяльності вони були створенні і функціонують; б) державні органи, для яких правоохоронна діяльність є неосновною; в) недержавні організації, створені для охорони прав і законних інтересів громадян; г)недержавні організації, що здійснюють правову охорону поза своєю основною діяльністю;

– систематизацію суб'єктів громадського контролю у сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку: а)правозахисні громадські організації; б) громадські ради при правоохоронних органах; в) ЗМІ, які інформують громадськість про діяльність правоохоронних органів у сфері охорони громадського порядку; г) громадяни;

– класифікацію організаційно-правових форм участі громадськості в правоохоронній діяльності за такими підставами: а) характером завдань, що виконуються громадськими формуваннями; б) організаційним оформленням правоохоронної діяльності; в) складом (членством); г) функціональним призначенням (залежно від часу вступу у взаємовідносини з правопорушниками або з особами, схильними до вчинення правопорушень);

– систематизацію повноважень суб'єктів громадського контролю за адміністративною діяльністю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за наступними напрямками: удосконалення системи підготовки водіїв, розвиток та вдосконалення профілактичної роботи з пішоходами та дітьми, підвищення рівня інформаційного забезпечення у сфері безпеки дорожнього руху, удосконалення системи організації й управління дорожнім рухом та контролю за виконанням Правил дорожнього руху, підвищення безпеки пасажирських перевезень, удосконалення організації дорожнього руху в містах;

дістало подальшого розвитку:

– застосування наукового підходу від загального до конкретного, що дозволило систематизувати позиції вчених у чотири групи, у межах яких вивчались проблеми: а) становлення та функціонування громадянського суспільства; б) загальні питання контролю; в) недержавний та громадський контроль; г) особливості громадського контролю за діяльністю державних органів, які забезпечують громадський порядок, національну безпеку. Встановлено, що проблема громадського контролю за правоохоронною діяльністю взагалі та її окремим видом - адміністративною діяльністю - вивчена вкрай недостатньо, що проявляється у відсутності напрацювань методологічного змісту, які були б присвячені проблематиці правової природи громадського контролю; натомість є окремі наукові роботи, в яких аналізувалися певні аспекти недержавного, у тому числі громадського контролю;

– визначення форм громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні, до яких віднесено звернення громадян, створення та діяльність громадських рад, громадську експертизу, створення та діяльність громадських організацій, взаємодія із засобами масової інформації. Порівняно із міжнародним досвідом використання форм громадського контролю за правоохоронною діяльністю в Україні недостатньо розвиненою є така форма як моніторинг дотримання прав людини у правоохоронній діяльності. Здійснення моніторингу дотримання прав людини у правоохоронній діяльності пов'язане із реалізацією наступних етапів: а)визначення проблеми; б) аналіз проблеми; в) виявлення причин виникнення проблеми; г) вироблення рекомендацій щодо усунення проблеми; д)формування стратегії реалізації рекомендацій. Останнє передбачає розроблення організаційних, політичних та правових заходів. Правові заходи полягають, зокрема, у отриманні правосудного рішення за фактом порушення прав і свобод шляхом реалізації законодавчо визначених процедур, аж до міжнародних судових інстанцій;

– визначення етапів процесу впровадження і розвитку громадського контролю у країнах, що розвиваються. Виділено три етапи: 1) формування мети здійснення, якою постає виявлення фактів порушень прав і свобод під час застосування правоохоронними органами заходів примусового впливу, а також внаслідок неналежного виконання повноважень та спрямування контролю на усунення цих фактів; 2) постійне залучення інститутів громадянського суспільства до вироблення державної політики, у тому числі - і у правоохоронній сфері; 3) постійний моніторинг дотримання демократії правоохоронними органами, їх посадовими чи службовими особами. На останньому етапі громадський контроль набуває ознаки системності;

– визначення переліку ознак правоохоронних органів: а) юрисдикція є частиною їх адміністративної діяльності і здійснюється спеціально уповноваженими органами, посадовими особами; б) основною метою здійснення правоохоронними органами юрисдикційних повноважень є забезпечення прав та свобод, безпеки людини і громадянина, захист громадського порядку; в) розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ повинно здійснюватись, у тому числі, і на підставі факту порушення правопорядку, наявності звернення громадянина; г)юрисдикційна правоохоронна діяльність реалізується у процесуальній формі, а управлінська - у процедурній; д) прийняття рішення у індивідуальній адміністративній справі внаслідок здійснення правоохоронної діяльності у формі індивідуального акту, який може бути оскаржений у адміністративному (позасудовому) і судовому порядках; е) у системі правоохоронних органів не всі служби і їх посадові особи мають юрисдикційні повноваження, що суттєво відрізняє їх від органів правосуддя; ж) посадова особа правоохоронного органу розглядає конкретну індивідуальну адміністративну справу одноособово; з)розгляд індивідуальних адміністративних справ здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів;

– визначення громадського контролю діяльності правоохоронних органів в міграційній сфері як публічної перевірки громадянським суспільством діяльності правоохоронних органів на відповідність проголошеним цілям, коригування цієї діяльності і самих цілей, діяльності посадових осіб інтересам суспільства, а також нагляд громадянського суспільства за їх діяльністю, спрямований на захист і забезпечення прав і законних інтересів мігрантів.

– визначення форм діяльності суб'єктів громадського контролю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, які зведені у дві групи: правові і організаційні (не правові). Правові форми: а) правотворча діяльність, яка полягає в участі у розробці нормативних актів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; б) правозастосовна діяльність, яка полягає в реалізації передбачених нормативно-правовими актами повноважень щодо здійснення громадського контролю. Організаційні форми спрямовані на вирішення тактичних та оперативних завдань.

З метою вдосконалення законодавчої регламентації відносин у сфері здійснення громадського контролю доведено доцільність: а) розробки проектів Законів України «Про громадський контроль» та «Про охорону громадського порядку», «Про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність». Запропоновано структуру проекту Закону України «Про громадський контроль»; б) прийняття Концепції реформування правоохоронної системи держави в цілому і на її основі розробка Закону України «Про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність». У цих законодавчих актах запропоновано встановити: вичерпний перелік структур, що підпадають під поняття «правоохоронні органи»; загальні вимоги до їх діяльності; спільні для них права та обов'язки; засади підзвітності та підконтрольності суспільству; в)врахування Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі, для чого необхідно внести зміни до Законів України «Про об'єднання громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації»; г) внесення змін та доповнень до Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про біженців».

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, матеріали дисертації в цілому можуть бути використані у різних сферах діяльності, зокрема:

– науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки питань громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;

– сфері правотворчості - в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, що регулює здійснення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні;

– навчально-методичній роботі - узагальнені й викладені в дисертації положення можуть бути використані при проведенні занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право України», «Управління в ОВС», «Судові та правоохоронні органи України», «Адміністративна діяльність ОВС», у ході підготовки курсу лекцій та навчально-методичних програм і планів;

– правозастосовчій діяльності - використання одержаних результатів покращить практичну діяльність правоохоронних органів, державних органів, громадськості та засобів масової інформації;

– правовиховній роботі - для роз'яснення законодавства, що регламентує адміністративно-правові відносини здійснення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в Україні, встановлення партнерських відносин між громадськістю і працівниками правоохоронних органів, запобігання порушень прав людини в державі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане автором самостійно з використанням останніх досягнень теорії адміністративного права та практики управління. Усі сформульовані в ньому положення, висновки та пропозиції обґрунтовані на основі особистих досліджень. Дисертантом для аргументації власних положень і висновків використовувалися напрацювання інших учених, на які обов'язково робилися посилання; матеріали і висновки власної кандидатської дисертації не використовувались. У співавторстві підготовлено та видано підручник «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина» (дисертант написав Главу 3 §§ 5-7); три навчальних посібники: «Судові та правоохоронні органи України» (дисертант підготував Розділ 3 Тему 14); «Правове забезпечення господарської діяльності» (дисертант написав Розділ 3 Теми 3, 4, 9); «Адміністративне судочинство» (дисертант написав Розділ 3 Теми 2, 3); два конспекти лекцій: «Правове забезпечення, організація та захист господарської діяльності» (Розділ 3 Теми 4, 5); «Процесуальне право» (Модуль № 2, Теми 4, 5).

У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалась за розділами і в цілому на міжкафедральному семінарі правових кафедр юридичного інституту Київського міжнародного університету (протоколу № 7 від 3 березня 2010 року).

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені в доповідях та виступах дисертанта, які отримали підтримку й опубліковані в матеріалах: науково-практичної конференції «Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки» (м. Харків, 17 березня 2006 р.); симпозіуму професорсько-викладацького складу ВНЗ МВС України «Адміністративне право і адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України» (м.Сімферополь, 20-22 травня 2005 р.); міжнародної наукової конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.); міжнародних науково-практичних конференцій «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.) та «Региональная преступность: состояние, проблемы и перспективы борьбы» (м. Курськ, 11-12 грудня 2008 р.); науково-практичної конференції «Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах» (м. Харків, 27 листопада 2008 р.); IX міжнародного наукового конгресу «Державне управління та місцеве самоврядування», ( м. Харків, 26-27 березня 2009 р.); I міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.); засідання круглого столу «Проблеми адаптації національного законодавства у сфері міграції до міжнародних стандартів та протидії незаконній міграції та торгівлі людьми» (м. Івано-Франківськ, 20 березня 2009 р.); II міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 5-6 червня 2009 р.); міжнародних науково-практичних конференцій «Безпека дорожнього руху: сучасність та майбутнє» (м. Донецьк, 23 жовтня 2009 р.) та «Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів» (м. Харків, 9-10 жовтня 2009 р.); науково-практичної конференції «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 23-24 жовтня 2009 р.); всеукраїнської науково-практичної конференції «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України» (м. Кіровоград, 5-6 листопада 2009 р.); X міжнародного наукового конгресу «Державне управління та місцеве самоврядування», (м. Харків, 26-27 березня 2010 р.); використані в процесі виконання Київським міжнародним університетом науково-дослідної теми 0104U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти», яка затверджена в УкрІНТЕІ і виконується з січня 2004 року по грудень 2010 року (акт № 280/03-10 від 16.03.2010 р.), при проведенні семінарських занять з навчальних курсів «Адміністративне право», «Правові основи фінансового контролю» та при підготовці навчально-методичних комплексів із названих дисциплін, які вивчаються в Юридичному інституті Київського міжнародного університету (акт № 164 від 16.03.2010 р.).

Розроблені дисертантом пропозиції використано в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт № 89/5 від 20.10.2009 р.) та в практичній діяльності ГУ МВС України в Харківській області (акт від 18.03.2010 р.).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації. Подається загальна характеристика роботи, зокрема визначені її мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, визначаються заходи з апробації дослідження, кількість публікацій та структура дисертації.

Розділ 1. «Методологічні засади громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні» присвячено висвітленню ступеня наукової розробленості проблеми громадського контролю; окресленню поняття, принципів, предмета та форм громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів, а також досліджено міжнародний досвід здійснення громадського контролю за правоохоронною діяльністю та визначено шляхи його адаптації в Україні.

У підрозділі 1.1. «Ступінь наукової розробленості проблеми громадського контролю» зазначається, що існування проблеми громадського контролю супроводжує розвиток та побудову громадянського суспільства, утвердження його нових інститутів, які здійснюють істотний вплив на формування політичного, правового, соціального середовища у державі та опосередковано впливають на національну безпеку та економіку. Саме тому дослідження проблеми громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів має бути засноване на науковому підході сходження від загального до конкретного.

Контроль держави населенням постає необхідною умовою функціонування громадянського суспільства, гарантією безпеки держави, її соціальної стабільності. Унаслідок відсутності або недостатньої розвиненості такого контролю поширюються авторитаризм управління державними справами, знижується прозорість діяльності владних інститутів, що, у свою чергу, призводить до виникнення численних порушень прав та основоположних свобод людини і громадянина, набуття державним правлінням ознак охлократії. Доведено, що наукові позиції щодо сутності громадського контролю не позбавлені певних суперечностей та недостатньо враховують особливості контролю як соціального і правового явища. Зазначене стосується відсутності заходів реагування на виявлені у процесі здійснення контролю недоліки, певного обмеження вжиття заходів і засобів контролю за окремими сферами суспільної діяльності (екології, захисту прав споживачів, виконання правозахисної функції тощо).

У підрозділі 1.2. «Громадський контроль як гарантія законності у адміністративній діяльності правоохоронних органів» акцентовано увагу на тому, що завдання правової політики у сфері правоохоронної діяльності зводяться до двох напрямів: з одного боку, закріплення в рамках закону норм і процедур законослухняної поведінки і визначення статусу правоохоронних органів як засобу забезпечення правового режиму законності, а з другого, - як забезпечення законності в діяльності самих органів.

При побудові системи цивільного демократичного контролю над правоохоронними органами України вирішальне значення має Конституція України, яка має найвищу юридичну чинність, задає суспільним відносинам цільову і цілісну структуру. Тому конституційні принципи складають основу діяльності правоохоронних органів, а їх дотримання має контролюватись заходами і засобами цивільного демократичного контролю. До конституційних принципів організації діяльності правоохоронних органів в Україні віднесено: розподіл влад (ст. 6 Конституції України); демократизм; верховенство права (ст. 8 Конституції України); законність (ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України); пріоритет прав і свобод людини і громадянина у діяльності правоохоронних органів України (ч. 2 ст. 3 Конституції України); відповідальності держави (посадових осіб) за свою діяльність перед громадянами (ч. 2 ст. 3 Конституції України); гуманізм; соціальна справедливість.

Забезпечення законності в діяльності правоохоронних органів - це створення такого адміністративно-правового режиму в суспільстві, за якого вся система органів, виконуючи функції щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, зобов'язана, з одного боку, суворо дотримуватись вимог законів, а з другого - вимагати від посадових осіб та громадян безумовного виконання цих законів та інших правоохоронних та правозастосовних заходів з метою зміцнення правопорядку в державі. Підкреслено, що найважливішими формами реалізації законності в діяльності правоохоронних органів є: здійснення нагляду за виконанням посадовими особами й громадянами законів та інших нормативних актів; точне й неухильне виконання та дотримання працівниками вимог правових актів, що регулюють застосування заходів адміністративного примусу; дотримання службової дисципліни. Громадський контроль виступає однією з гарантій законності у правоохоронній діяльності. При цьому така гарантія стосується усіх видів і напрямків правоохоронної діяльності - адміністративної діяльності щодо боротьби зі злочинністю, кримінально-виконавчої тощо. Здійснення громадського контролю дозволяє визначити відповідність адміністративної діяльності правоохоронних органів таким загально соціальним принципам, як: соціальна справедливість, гуманізм, повага прав людини, гласність, взаємодія із населенням.

У підрозділі 1.3. «Поняття, принципи та предмет громадського контролю за адміністративною діяльністю правоохоронних органів в Україні» насамперед зазначено, що статтею 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» в українське законодавство впроваджено термін «демократичний цивільний контроль над правоохоронними органами». Однак у наукових публікаціях застосовуються інші терміни - «громадський контроль», «недержавний контроль». Указано на необхідність визначення суті громадського контролю, його розмежування з тими термінами, які застосовуються у науці (термін «недержавний контроль») та чинному законодавстві, врахування особливостей предмета громадського контролю - адміністративної діяльності правоохоронних органів.

Чинне законодавство визначає демократичний цивільний контроль з точки зору поєднання двох його етапів - отримання інформації стосовно державно-владної діяльності та здійснення на її основі дій, спрямованих на скасування можливих негативних наслідків такої діяльності. У ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» не визначено суб'єкти контролю. Це свідчить про широкий зміст демократичного цивільного контролю, визначеного вказаним законом, адже відсутність конкретизації терміна «цивільний» дозволяє включити до кола суб'єктів усі ті органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які наділені відповідними контрольними повноваженнями. Громадський контроль віднесено до складових системи демократичного цивільного контролю (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»). Крім громадського контролю, складовими системи визнано: парламентський контроль; контроль, здійснюваний Президентом України; контроль з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; контроль з боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури.