Кримінально-правова характеристика розбою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.3/7.341

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗБОЮ

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Горішній Олег Олександрович

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Ємельянов В'ячеслав Павлович, Юридичний інститут Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Глушков Валерій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук Дячкін Олександр Петрович, УМВС України в Миколаївській області, начальник Миколаївського районного відділу.

Захист відбудеться «25» червня 2010 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02 Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 26).

Автореферат розісланий «21» травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані кримінальним законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечніших злочинів. Це зумовлено тим, що при розбої посягання на основний об'єкт здійснюється шляхом посягання на особу, тоді як, відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В реалізації цього обов'язку провідна роль належить правоохоронним органам взагалі та органам внутрішніх справ, зокрема. Тому вдосконалення правоохоронної діяльності як реальні кроки з гарантування прав і свобод людини передбачає застосування різнобічних заходів. Одним із пріоритетних заходів є вдосконалення кримінально-правового захисту людини від найбільш небезпечних злочинів, до яких, у першу чергу, слід віднести такий злочин, як розбій.

Питання кримінально-правової характеристики розбою розглядали в своїх працях такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як М.І. Бажанов, В.С. Батир-гареєва, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.Д. Гаухман, М.А. Гельфер, В.О. Глушков, В.Г. Гончаренко, В.П. Ємельянов, М.М. Ісаєв, Г.Л. Кривоченко, Г.Л. Крігер, В.Г. Кундеус, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.П. Михайлов, М.І. Панов, І.С. Тишкевич та ін. Проте їхні роботи зазвичай були присвячені питанням кримінальної відповідальності за розбій як майновий злочин або злочин проти власності та замало уваги приділялося дослідженню питань визначення загального поняття розбою як кримінально-правової категорії та співвідношення його основного (базового) складу зі спеціальними складами розбою. Між тим Кримінальний кодекс України 2001 р. встановлює кримінальну відповідальність за розбій не тільки у ст. 187 КК, яка розміщена у Розділі VI Особливої частини КК «Злочини проти власності», але також в інших статтях КК, що містяться у різних розділах. Це такі склади злочинів, як: розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів (ч. 3 ст. 262 КК); розбій з метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 308 КК); розбій з метою викрадення прекурсорів (ч. 3 ст. 312 КК); розбій з метою викрадення обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 3 ст. 313 КК); розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальної технікою (ч. 3 ст. 410 КК); розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК). Водночас низка діянь, які в реальній дійсності можуть мати характер розбою, за чинним кримінальним законом, повинні будуть кваліфікуватися за іншими спеціальними складами злочинів, які, хоча й не містять терміна «розбій», але охоплюють такі дії своїми ознаками, а саме: незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою такого насильства (ч.3 ст.289 КК); мародерство (ст.432 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст.438 КК); піратство (ст.446 КК).

Крім того, питання кримінально-правової характеристики розбою в сучасній літературі розглядаються переважно з точки зору з'ясування об'єктивних та суб'єктивних ознак складу злочину. Характеристиці розбою не як сукупності ознак складу злочину, а як злочину, як явищу реальної дійсності приділялося уваги замало, хоча ознаки складу злочину, що передбачає відповідальність за розбій, та елементи злочину, що здійснюється в реальності, це досить близькі, але не тотожні категорії. Про це свідчать не тільки певні наукові розробки, але й правозастосовна практика.

Це потребує обміркування всіх нових аспектів проблематики, що розглядається, проведення досліджень з метою вироблення загальної характеристики розбою як кримінально-правової категорії, а також встановлення співвідношення між ознаками складів злочинів, які передбачають відповідальність за розбій, та елементами розбою як злочину, вчинюваного в реальній дійсності. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість, ці питання ще не були об'єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ і ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року, Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки України на 2005-2010 роки, затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 9 квітня 2004 року.

Тема дисертації затверджена Вченою радою ХНУВС 28 березня 2008 року (протокол № 3), уточнена Вченою радою ХНУВС 27 листопада 2009 року (протокол № 10).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розв'язання наукового завдання щодо створення кримінально-правової характеристики розбою, визначення його загального поняття і формулювання пропозицій щодо вдосконалення положень Кримінального кодексу України.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі основні завдання:

- дослідити розвиток закону про кримінальну відповідальність за розбій;

- проаналізувати сучасний стан вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо кримінальної відповідальності за розбій;

- охарактеризувати ступінь відповідності криміналізації в КК України розбійних дій підставам та принципам криміналізації;

- виявити підходи до досліджуваної проблематики, що мають місце в науковій літературі;

- дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки конкретних складів злочинів, які передбачають відповідальність за розбій;

- встановити елементи розбою як злочину, що вчиняється в реальній дійсності;

- розробити пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій;

- визначити загальне поняття розбою як крізної кримінально-правової категорії, що передбачається кількома статтями Кримінального кодексу України.

Об'єктом дослідження є закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за розбій як кримінально-правове явище.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика розбою. кримінальний відповідальність розбій злочин

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання й загальної теорії права. У процесі дослідження були використані такі наукові методи: діалектичний - дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за розбій через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права, а також у відносно статичному плані й водночас у розвитку; історико-правовий - використаний при з'ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правових норм про відповідальність за розбій; системно-структурний - при встановленні місця відповідних складів злочинів в системі кримінально-правових норм та категорій; догматичний - при аналізі норм, що встановлюють відповідальність за розбій; порівняльно-правовий - при порівнянні досліджуваних норм КК України між собою та з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації складають наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячених як загальним проблемам кримінального права, так і проблематиці, що розглядається.

Правову базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, кримінальні кодекси зарубіжних країн, а саме: Азербайджанської Республіки, Аргентини, Республіки Бєларусь. Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Грузії, Королівства Данії, Естонської Республіки, Іспанії, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Республіки Киргизстан, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Королівства Нідерланди, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Сан-Марино, Республіки Таджикистан, Республіки Туркменистан, Республіки Узбекистан, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарії, Королівства Швеції, Японії.

Емпіричною базою дослідження є статистичні дані МВС України про зареєстровані в країні досліджувані злочини за період 2004-2008 років та судова статистика про кількість засуджених за вироками судів, що набрали чинність за період 1990-2008 років, а також вивчення 100 кримінальних справ, розглянутих за період 2004-2008 років районними судами м. Херсона та по першій інстанції Апеляційним судом Херсонської області відносно 238 підсудних, визнаних винними у вчиненні 267 епізодів розбою.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням категорії «розбій» у світлі нового кримінального закону. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться у складах злочинів, порівняння їх з колишнім законодавством України і чинним законодавством інших країн, вивчення слідчо-судової практики у справах даної категорії, у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень, висновків, пропозицій та рекомендацій, а саме:

вперше:

- з'ясовано суперечливий характер тенденцій розвитку кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за розбій, та встановлено, що, як в історії вітчизняного законодавства, так і в сучасному законодавстві зарубіжних країн існує три основних законодавчих концепції щодо визначення змісту розбою, яке пов'язане зі змістом таких споріднених категорій, як «крадіжка» і «грабіж». Відповідно до першої концепції в законодавстві має місце відома тріада - «крадіжка», «грабіж», «розбій», відповідно до другої концепції законодавство містить лише дві категорії - «крадіжка» і «розбій», відповідно до третьої концепції законодавство містить також дві категорії - «крадіжка» і «грабіж (пограбування)», зміст яких співпадає зі змістом категорій другої концепції;

- категорія «розбій» представлена як загальна крізна кримінально-правова категорія, що передбачається кількома статтями Кримінального кодексу України;

- запропоновано загальне визначення розбою як кримінально-правової категорії, а саме: «Заволодіння, а також дії, спрямовані на заволодіння чужим рухомим майном або предметами з особливим режимом обігу шляхом їх відкритого або таємного вилучення, (викрадення), поєднані з відкритим або таємним насильством, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка піддана насильству, або з погрозою негайного відкритого застосування такого насильства»;

- на базі порівняльного аналізу чинного закону про кримінальну відповідальність за розбій з вітчизняним законодавством минулих років, сучасним кримінальним законодавством зарубіжних країн та сучасною слідчо-судовою практикою України з'ясовано елементи злочинів як явищ реальної дійсності та ознаки складів злочинів, що передбачають відповідальність за розбій; встановлено певні неузгодженості та суперечливості кримінально-правових норм і запропоновано шляхи їх вдосконалення;

- запропоновано нову редакцію диспозиції основного (базового) складу розбою, передбаченого ст. 187 КК України, яка виключає термін «напад», котрий не відповідає сучасному, значно більш широкому, змісту категорії «розбій»;

- запропоновано зміни та доповнення до ст. 187 КК України щодо вдосконалення певних кваліфікуючих ознак, передбачених цією статтею;

удосконалено:

- поняття об'єкта та предмета розбою. З урахуванням того, що предметом розбою може бути чуже рухоме майно (рухомі речі) або предмети з особливим режимом обігу, що склад розбою сформульовано в законі як усічений «склад небезпеки», висловлено думку, що об'єктом розбою є безпека у сфері обігу рухомого майна чи предметів спеціального призначення та безпека особи;

- поняття розбою як особливого виду викрадення, котрий визначається через взаємозв'язок дії і предмета, де дія виражається у відкритому або таємному вилученні чужих рухомих речей, оскільки нерухомі субстанції вилучити неможливо, і переміщенні відразу в інше місце, при цьому розбій від інших видів викрадення відрізняється лише одночасним застосуванням небезпечного для життя чи здоров'я насильства або погрози таким;

дістало подальший розвиток:

- положення про співвідношення категорій злочину як явища реальної дійсності і складу злочину як законодавчої моделі, тобто наукової абстракції, елементів злочину та ознак складу злочину, де перша категорія є більш широкою та змістовною і потребує особливої уваги при наданні характеристики розбою;

- поняття об'єктивної сторони розбою як усіченого складу злочину і як складеного злочину, тобто явища реальної дійсності, що складається з двох взаємопов'язаних дій (основної та допоміжної), кожна з яких породжує в реальному житті наслідки у вигляді настання фактичних подій або створення реальної небезпеки їх настання;

- наукова позиція, відповідно до якої одночасне посилання в складі розбою на напад і насильство є результатом невдалої редакції статті закону, оскільки при вчиненні розбою не може бути нападу без насильства, тоді як може бути насильство без нападу, тому термін «напад» взагалі є зайвим у сучасній конструкції складу розбою;

- поняття вини та умислу при вчиненні розбою стосовно усіченого складу злочину і злочину як конкретного акту вольової поведінки людини, які слід розмежовувати між собою, оскільки в ст. ст. 23-24 КК України законодавець надав поняття вини та умислу не стосовно складу злочину, а стосовно злочину як явища реальної дійсності, тому стверджується, що при вчиненні розбійних дій в об'єктивній реальності винна особа має суб'єктивне ставлення не тільки до дії, але й до її наслідків;

- визначення зниженого віку суб'єкта (з чотирнадцяти років), з якого в ч. 2 ст. 22 КК України доцільно встановити відповідальність відносно всіх діянь, передбачених складами розбою із загальним суб'єктом, у тому числі й відносно дій, передбачених ч. 3 ст. 312 і ч. 3 ст. 313 КК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - для подальшої розробки теоретичних питань кримінальної відповідальності за розбій (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 28 січня 2010 р.);

- правотворчості - при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;

- правозастосуванні - для вирішення питань кваліфікації розбійних нападів, відмежування їх від суміжних складів злочинів. Результати досліджень впроваджено у діяльність слідчого управління УМВС України в Херсонській області (акт впровадження від 21 грудня 2009 р.)

- навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладанні курсу Особливої частини кримінального права.

Результати проведених досліджень використовуються в навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 25 листопада 2009 р.), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 30 січня 2010 р.), Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 15 грудня 2009 р.).

Апробація результатів дослідження. Викладені у дисертації результати дослідження та доповідалися на науково-практичних конференціях, семінарах: та круглих столах: «Слідча діяльність: проблеми теорії та практики» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); «Наука-2009: теоретичні та прикладні дослідження» (м. Черкаси, 2009 р.); «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.).

Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири наукових статті у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, та три тези доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких обсяг основного тексту дисертації - 175 сторінок, додатки - 10 сторінок, список використаних джерел (219 найменувань) - 22 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт та предмет, а також методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів дослідження та їх значення для розвитку теорії науки кримінального права, правозастосовчої діяльності, удосконалення закону про кримінальну відповідальність, навчального процесу, відображені публікації за темою дисертації та апробація результатів дослідження.

Розділ 1. «Загальна характеристика розбою як категорії кримінального права» містить два підрозділи, у яких досліджується історичний розвиток та сучасний стан законодавства про кримінальну відповідальність за розбій, а також підстави та принципи криміналізації розбою.

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий нарис розвитку та сучасний стан законодавства про кримінальну відповідальність за розбій» аналізуються історичні витоки поняття розбою як кримінально-правової категорії, які є передумовою виникнення сучасних кримінально-правових норм, та сучасний стан вітчизняного й зарубіжного законодавства про кримінальну відповідальність за розбій.

Визначено, що кримінальна відповідальність за розбій має тривалу історію розвитку, яка проявляє дещо суперечливий характер, оскільки в одні періоди категорія «розбій» мала один зміст, в інші - інший зміст, а в треті періоди в законодавстві взагалі не міститься категорії «розбій», оскільки вона охоплюється іншою кримінально-правовою категорією. Таку ситуацію відбиває і стан сучасного кримінального законодавства різних країн світу.

Як показує вивчення історії розвитку та сучасного стану кримінального законодавства, зміст категорії «розбій» завжди був неоднаковим залежно від співвідношення зі змістом таких споріднених категорій, як «крадіжка» і «грабіж». Щодо співвідношення змісту цих кримінально-правових категорій у світі існує три основні законодавчі концепції.

Згідно з першою концепцією в законодавстві мають місце всі три категорії, які визначаються в цілому таким чином: крадіжка - це таємне викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна; грабіж - це відкрите викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна без насильства або з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства; розбій - це напад з метою викрадення (розкрадання, заволодіння, привласнення) чужого майна, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Згідно з другою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії - крадіжка та розбій, які визначаються в цілому таким чином: крадіжка - це таємне або відкрите викрадення (заволодіння, привласнення) чужого майна; розбій - це викрадення (заволодіння, привласнення) чужого майна, поєднане з насильством або з погрозою застосування насильства.

Згідно з третьою концепцією в законодавстві мають місце дві категорії - крадіжка та грабіж (пограбування), але їхній зміст співпадає зі змістом категорій «крадіжка» і «розбій», який існує в межах другої концепції. Тобто різниця між другою і третьою концепціями лише термінологічна, тому зміст поняття «розбій» у другій концепції співпадає зі змістом поняття «грабіж (пограбування)» у третій концепції.

Встановлюється, що український законодавець традиційно додержується першої концепції, що відбивається в усіх українських кримінальних кодексах - 1922, 1927, 1960 і 2001 р. Панування на теренах СРСР у 1947-1960 рр. згідно з Указами Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 р. другої концепції було тимчасовим і здійснювалося у порядку прямої дії цих указів без внесення будь-яких змін та доповнень до кримінальних кодексів радянських республік.

Звертається увага на те, що чинний КК України встановлює відповідальність за розбій як в основному (базовому) (ст. 187 КК), так і в спеціальних складах розбою, передбачених на рівні кваліфікуючої ознаки відповідних складів злочинів (ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 410, ч. 2 ст. 433 КК). Крім того, низка діянь, які в реальній дійсності можуть мати характер розбою, за чинним кримінальним законом України повинні будуть кваліфікуватися за іншими спеціальними складами злочинів, які, хоча й не містять терміна «розбій», але охоплюють такі дії своїми ознаками (ч. 3 ст. 289, ст. ст. 432, 438, 446 КК).

З урахуванням положень вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства робиться висновок, що відома тріада «крадіжка», «грабіж», «розбій» охоплюється більш широкою кримінально-правовою категорією - «викрадення», тобто «розбій» - це різновид викрадення.

У підрозділі 1.2. «Підстави та принципи криміналізації розбою» розглядаються ключові підходи до криміналізації цього діяння. Аналізуючи підстави та принципи криміналізації, автор доходить висновку, що здійснена в КК України 2001 р. криміналізація розбійних діянь в цілому відповідає загальновизнаним підставам та принципам криміналізації (декриміналізації). Наявність деяких неузгодженостей має епізодичний характер, стосується певних деталей і не впливає на загальну позитивну ситуацію в цьому аспекті.

Зокрема, не відповідає принципу системно-правової несуперечливості криміналізації діяння формулювання в ч. 4 ст. 187 КК такої кваліфікуючої ознаки як розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, оскільки у Кримінальному кодексі взагалі і в розділі VI Особливої частини (де міститься цей склад злочину), зокрема склалася чітка система передбачення великого чи особливо великого розміру як самостійних кваліфікуючих ознак складу злочину у різних частинах відповідної статті КК.

Певна невідповідність принципу визначеності та єдності термінології виявляється при зіставленні положень ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК, де йдеться про розбій з метою «викрадення» окремих предметів, з положеннями ст. 187 і ч. 3 ст. 410 КК, де для визначення сутності дії використовується термін «заволодіння». Хоча це і досить споріднені поняття, але саме в Кодексі при визначенні ознак фактично тотожних діянь доцільно використовувати якесь одне з них.

Розділ 2. «Об'єктивні ознаки розбою» містить два підрозділи, в яких розглянуто об'єкт та предмет, а також об'єктивна сторона розбою як крізної кримінально-правової категорії, передбаченої кількома статтями Кримінального кодексу України.

У підрозділі 2.1. «Об'єкт та предмет злочинів» на підставі результатів дослідження доведено, що питання про об'єкт розбою як в історії розвитку кримінально-правової науки, так і в сучасній літературі вирішується неоднаково. До 1960-х рр. радянські науковці у зв'язку з тим, що глава Особливої частини, в якій містився основний (базовий) склад розбою, мала назву «Майнові злочини», основним об'єктом розбою вважали майно чи майно у вигляді речі, а додатковим об'єктом - особу чи особистість потерпілого. Після того, як у кодексах радянських республік, а згодом і в багатьох кодексах пострадянських держав відповідна глава (розділ) стала мати назву «Злочини проти власності», в юридичній літературі як основний об'єкт розбою найчастіше подаються або власність, або право власності, або відносини власності.

Остання позиція, на думку автора, вважається неточною з таких обставин. По-перше, така позиція механічно виходить з назви розділу (глави), яка не є точною, оскільки тут передбачені не всі злочини проти інтересів власників, а лише ті, що посягають на майнові інтереси, тому назва «Майнові злочини» чи «Злочини проти майна» була б для цього розділу (глави) більш вдалою, і саме така назва відповідного розділу (глави) має місце у кримінальних кодексах багатьох зарубіжних держав. По-друге, при посяганні на майно шкода не може бути заподіяна праву власності чи відносинам власності, оскільки внаслідок вчинення злочину власник не втрачає права власності на викрадене у нього майно і може завжди зажадати своє майно з будь-якого незаконного володіння, а винна особа ніколи не зможе знайти право власності на майно, що знаходиться у незаконному користуванні, оскільки, відповідно до цивільного законодавства, право власності може виникати тільки на законних підставах, тобто реальне посягання при вчиненні розбою здійснюється не на власність, а на певну майнову категорію. По-третє, будь-які згадки про власність як основний об'єкт розбою мають місце лише відносно базового складу, передбаченого ст. 187 КК України, а стосовно спеціальних складів розбою, то тут такий основний об'єкт зовсім зникає.

Виходячи з цього, дисертант вважає, що визначення дійсного основного об'єкта розбою тісно пов'язано з визначенням предмета викрадення взагалі і розбою, зокрема. Предметом будь-якого викрадення, передбаченого загальними нормами (крадіжка, грабіж, розбій), може бути тільки рухоме майно (рухомі речі). Так, у 62 % вивчених справ предметом посягання були особисті речі, грошові кошти та цінності які знаходились у безпосередньо потерпілих, у 32 % грошові кошти та інші матеріальні цінності які знаходились в помешканнях потерпілих, у 14 % транспортні засоби під керуванням потерпілих Предметом викрадення, передбаченого спеціальними нормами, є також рухомі речі тільки спеціального призначення (предмети з особливим режимом обігу). Відносно викрадення останніх у літературі вже склалася позиція, що тут об'єктом виступає встановлений порядок обігу цих речей спеціального призначення. Тому цілком логічним вважається висновок, що і при викраденні звичайних рухомих речей (рухомого майна) порушується законний порядок їх обігу, а не право власності. При цьому з урахуванням особливостей складу розбою, який сформульований як усічений склад і який в науці нерідко називають «складом небезпеки», оскільки цим складом момент закінчення злочину встановлюється на момент створення небезпеки щодо об'єктів посягання, автор вважає, що основним об'єктом розбою є саме безпека у сфері обігу рухомого майна або предметів спеціального призначення.

Стосовно додаткового об'єкта розбою, то, на думку автора, як такий не може бути визнано життя потерпілого, оскільки позбавлення життя не охоплюється ознаками складу розбою, а охоплюється лише створення небезпеки для життя. Відносно ж такого об'єкта, як здоров'я потерпілого злочин вважається закінченим також не з моменту реального заподіяння шкоди, а з моменту створення небезпеки для здоров'я.

Таким чином, зроблено висновок, що безпосередніми об'єктами розбою є безпека у сфері обігу певних рухомих речей та безпека особи.

У підрозділі 2.2. «Об'єктивна сторона злочинів» охарактеризовано ознаки об'єктивної сторони розбою як усіченого складу злочину і як складеного злочину, що посягає на два об'єкти і складається з двох взаємопов'язаних дій - основної та допоміжної.

Зважаючи на те що склад розбою сформульований в законі як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з небезпечним для життя або здоров'я насильством або погрозою таким, автор погоджується з тими вченими, які вважають одночасне посилання у складі розбою на напад і насильство результатом невдалої редакції статті закону, та обґрунтовує позицію, що термін «напад» у складі розбою взагалі є зайвим, оскільки при вчиненні розбою не може бути нападу без насильства, але може бути насильство без нападу, тому склад розбою потребує певного вдосконалення.

Доведено, що при вдосконаленні ознак складу розбою слід виходити з того, що розбій - це різновид викрадення, який характеризується в літературі взаємозв'язком дії і предмета. Дія полягає у заволодінні шляхом фізичного вилучення, а предметом є речі, яким властивий рухомий стан, тобто які можуть бути вилучені і переміщені відразу в інше місце. Вилучення - це виведення певного рухомого предмета із законного володіння проти або поза волею власника. Специфіка вилучення при розбої полягає в тому, що дії, спрямовані на викрадення певних рухомих предметів, здійснюються за допомогою небезпечного для життя або здоров'я насильства або погрози таким.

Обґрунтовано, що при характеристиці розбою як злочину, що вчиняється в реальній дійсності, слід враховувати те, що частіше за все він не закінчується лише створенням небезпеки для об'єктів посягання. Як свідчить слідчо-судова практика, у більшості випадків розбій виражається у реальному заволодінні предметами посягання та реальному заподіянні шкоди особі, яка піддана насильству, при цьому у всіх випадках розбійних діянь настають наслідки від обох взаємопов'язаних дій у вигляді заподіяння фактичної шкоди або у вигляді створення небезпеки, реальної можливості заподіяння фактичної шкоди. Так, відповідно до проведеного дисертантом дослідження, шляхом вивчення розглянутих судами кримінальних справ, встановлено, що в цілому мали місце чотири комбінації видів наслідків, а саме:

1. Створення небезпеки для життя, або здоров'я людини і реальне настання можливості заподіяння майнової шкоди - 9 %.

2. Створення небезпеки для життя або здоров'я людини і реальне заподіяння майнової шкоди - 34,5 %.

3. Реальне спричинення тілесних ушкоджень або позбавлення життя і настання реальної можливості заподіяння майнової шкоди - 13,1 %.

4. Реальне спричинення тілесних ушкоджень або позбавлення життя і реальне заподіяння майнової шкоди - 43,4 %.

Тобто в 91% випадків мало місце певне реальне настання наслідків, при цьому в 43,4% випадків мало місце реальне настання наслідків обох видів.

Розділ 3. «Суб'єктивні ознаки розбою» містить два підрозділи, в яких розглянуто суб'єктивну сторону та суб'єкт розбою.

У підрозділі 3.1. «Суб'єктивна сторона злочинів» розглянуто зміст суб'єктивної сторони розбою як усіченого складу злочину і як злочину, вчинюваного в реальній дійсності.

Виходячи з того, що розбій вчиняється з прямим умислом, зроблено висновок, що у ст. ст. 23 і 24 КК України законодавець надав визначення вини та умислу не стосовно складу злочину, а стосовно злочину як явища реальної дійсності, як конкретного акту вольової поведінки людини, що реально посягає на певні об'єкти кримінально-правової охорони і неминуче призводить до тих чи інших наслідків, тому у винної особи завжди присутнє якесь психічне ставлення як до власних дій, так і до їхніх наслідків, незалежно від того, передбачені ознаки цих наслідків конкретними складами злочинів, чи ні.

На цій підставі та з урахуванням матеріалів слідчо-судової практики доведено, що при вчиненні розбійних дій в реальній дійсності особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного розбійного посягання, який складається з двох взаємопов'язаних дій (основної і допоміжної), усвідомлює єдність предмета і основної дії, а також єдність основної та допоміжної дії, передбачає настання наслідків від обох цих дій у вигляді реальної подій або створення небезпеки і бажає їх настання.

Перш за все особа усвідомлює єдність предмета і основної дії. Усвідомлення предмета посягання означає усвідомлення особою того, що це або рухоме майно, або предмети з особливим режимом обігу, тобто рухомі речі, відносно яких у винної особи немає ніяких повноважень.

При вчиненні розбою з метою викрадення предметів спеціального призначення (ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 410 КК) особа усвідомлює характер, властивості і призначення цих предметів, усвідомлює, що це предмети з особливим режимом обігу і що вона спрямовує свої дії на порушення правил поводження з ними, тобто на створення небезпеки у сфері їх обігу, усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти ними шляхом їх відкритого чи таємного фізичного вилучення.

У випадках вчинення розбою суто майнового характеру (ст. 187, ч. 2 ст. 433 КК) особа усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти чужим рухомим майном шляхом його відкритого або таємного вилучення, що вона немає ніякого права на це майно і порушує встановлені державою правила щодо законного обігу такого майна. Крім того, при вчиненні розбою, передбаченого ч. 2 ст. 433 КК особа усвідомлює, що вона скоює свій злочин у районі воєнних дій, тобто усвідомлює також особливість місця вчинення злочину.

У всіх випадках розбійних дій особа усвідомлює, що вона вчинює свої дії поза волею або проти волі власника, потерпілої особи або особи, яка виявилася на місці вчинення злочину. При цьому особа усвідомлює також єдність основної та допоміжної дії, тобто усвідомлює, що відкрите або таємне вилучення предметів вона здійснює або прагне здійснити за допомогою фізичного насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрози негайним застосуванням такого насильства. Особа також, застосовуючи фізичне насильство, усвідомлює його відкритий або таємний характер, а, застосовуючи психічне насильство, усвідомлює, що потерпілий розцінює погрозу як реальну і як таку, що у разі реалізації буде небезпечною для його життя або здоров'я.

При вчиненні розбою особа передбачає настання наслідків від обох взаємопов'язаних дій у вигляді реальної можливості або неминучості спричинення шкоди обом об'єктам посягання шляхом вилучення рухомого майна або предметів спеціального призначення, поєднаного з небезпечним для життя чи здоров'я насильством. При вчиненні фізичного насильства з неконкретизованим умислом винний передбачає суспільно небезпечний результат у загальних рисах. При вчиненні психічного насильства особа передбачає, що потерпілий сприйме застосовану погрозу як реальну і тому не вчинить опору в процесі заволодіння предметом посягання.

Вольовий момент прямого умислу при вчиненні розбою характеризується бажанням особи настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому бажання як вольова ознака прямого умислу знаходить свій вираз у прагненні до певних результатів, наслідків, адже у прямому умислі мета і наслідки знаходяться у нерозривному зв'язку.

У підрозділі 3.2. «Суб'єкт злочинів» визначено ознаки суб'єкта розбійних дій, передбачених основним (базовим) і спеціальними складами розбою.

Доведено, що суб'єкт розбою у випадках, передбачених ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК, - загальний, а у випадках, передбачених ч.3 ст.410 і ч.2 ст.433 КК, - спеціальний (військовослужбовець). При цьому звернуто увагу на ту обставину, що вік кримінальної відповідальності відносно розбійних дій, передбачених ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308 КК, встановлений з чотирнадцяти років, а відносно розбійних дій, передбачених ч. 3 ст. 312 і ч. 3 ст. 313 КК, - з шістнадцяти років.

Обґрунтовано, що такий стан не можна вважати логічним і доцільним, оскільки небезпечність розбою залежить переважно не від того, яким предметом заволодіває або прагне заволодіти винна особа, а від того, у який спосіб вона це здійснює - шляхом застосування насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрози таким. Крім того, встановлення різного віку кримінальної відповідальності за вчинення практично тотожних дій суперечить такому принципу криміналізації, як принципу системно-правової несуперечливості. Разом з тим, звертає на себе увагу, що більшість засуджених за розбій, по вивченим кримінальним справам, а саме 75% осіб скоїли злочин у віці від 16 до 30 років, 24% у віці від 30 років та більше та 1% у віці від 14 років до 16 років. У зв'язку з цим пропонується внести відповідні зміни в ч. 2 ст.22 КК України з метою встановлення єдиного віку кримінальної відповідальності за всі види розбою, вчиненого загальним суб'єктом.

Розділ 4. «Кваліфікуючі ознаки розбою та шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність» містить два підрозділи, в яких розглянуто кваліфікуючі ознаки розбою, а також шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій.

У підрозділі 4.1. «Кваліфікуючі ознаки розбою» розглянуто кваліфікуючі ознаки, передбачені в ст. 187 КК. Спеціальні склади розбою не можуть містити кваліфікуючих ознак, адже вони вже сконструйовані на рівні кваліфікованих складів. Доведено, що деякі кваліфікуючі ознаки потребують певних уточнень у формулюванні і запропоновано відповідні зміни та доповнення до ст. 187 КК.

Викладено аргументи на користь того, що замість кваліфікуючої ознаки «розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб» слід встановити «розбій, вчинений групою осіб», оскільки в реальній дійсності при вчиненні розбою між цими групами, як правило, немає великої різниці. Більше того, потерпілий також, звичайно, не уявляє різниці між цими групами і сприймає їх як однаково небезпечні для нього, що серед злочинів, які створюють повторність розбою, крім розбою та бандитизму, необхідно передбачити також піратство, оскільки воно в літературі визначається не інакше як морський розбій.

Запропоновано також усунути неточність у формулюванні в ч. 4 ст. 187 КК такої кваліфікуючої ознаки, як «розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах» або шляхом виключення слів «чи особливо великих» і залишення тільки одного виду розміру, або шляхом передбачення обох видів розміру у різних частинах, а саме в частинах 3 і 4 ст. 187 КК. Аналогів формулювання цієї кваліфікуючої ознаки у тому вигляді, що надане в ч. 4 ст. 187 КК, не існує ані в чинному КК України, ані в кримінальних кодексах зарубіжних країн. При цьому більш вдалим слід визнати передбачення обох видів розміру у різних частинах статті, оскільки такий варіант має місце у споріднених складах викрадення - складах крадіжки і грабежу.

У підрозділі 4.2. «Шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій» на підставі проведеного дослідження отримано переконливий висновок про необхідність певного вдосконалення кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за вчинення розбійних дій, і сформульовано авторські варіанти змін і доповнень до чинного кримінального закону.

Дослідженням встановлено, що в першу чергу потребує вдосконалення диспозиція основного (базового) складу розбою, передбаченого в ч. 1 ст. 187 КК України. У зв'язку з цим доцільно: 1) виключити з конструкції складу термін «напад», оскільки він не відповідає сучасному змісту поняття «розбій»; 2) сформулювати розбій як різновид викрадення; 3) зазначити, що предметом посягання є саме рухоме майно; 4) зберегти конструкцію усіченого складу злочину. Одночасно потребують вдосконалення і деякі кваліфікуючі ознаки, передбачені в ч. 2 і 4 ст. 187 КК, а також необхідні певні уточнення в частині встановлення віку кримінальної відповідальності у випадках вчинення розбою, передбаченого спеціальними складами злочину із загальним суб'єктом.

Запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК та викласти ст. 1 87 КК у новій редакції.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, здійсненого на основі аналізу історії розвитку та сучасного стану вітчизняного кримінального законодавства, чинного зарубіжного законодавства про відповідальність за розбій, практики його застосування, науково-теоретичної літератури, у тому числі за даним напрямком дослідження, у дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо кримінально-правової характеристики розбою як крізної категорії, передбаченої кількома статтями Кримінального кодексу України. Сформульовано значну кількість висновків та внесено пропозиції, спрямовані на вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за розбій. Основні з них такі.

1. Дослідження історії розвитку закону про кримінальну відповідальність за розбій свідчить, що вона має дещо суперечливий характер. В одні періоди категорія «розбій» мала один зміст, в інші - інший зміст, а в треті періоди в законодавстві взагалі не міститься категорії «розбій», оскільки вона охоплюється іншою спорідненою кримінально-правовою категорією. Таку ситуацію відбиває і стан сучасного кримінального законодавства різних країн світу, яка демонструє, що зміст категорії «розбій» завжди був і залишається неоднаковим залежно від співвідношення за змістом таких споріднених категорій, як «грабіж» і «крадіжка».

2. Сучасний стан закону про кримінальну відповідальність за розбій характеризується тим, що категорія «розбій» існує в законодавстві як крізна кримінально-правова категорія, яка передбачена кількома статтями Кримінального кодексу України, з котрих ст. 187 КК містить ознаки основного (базового) складу розбою, а ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 410, ч. 2 ст. 433КК - ознаки спеціальних складів розбою.

3. Здійснена в КК України 2001 р. криміналізація розбійних діянь в цілому відповідає загальновизнаним підставам та принципам криміналізації (декриміналізації). Наявність деяких неузгодженостей має епізодичний характер, стосується певних деталей і не впливає на загальну позитивну ситуацію в цьому плані. Зокрема, принципу системно-правової несуперечливості не відповідають: 1) формулювання в ч. 4 ст. 187 КК такої кваліфікуючої ознаки, як розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, оскільки, відповідно до існуючої в КК України системи кваліфікуючих ознак, ці види розмірів повинні передбачатися у різних частинах статті закону; 2) встановлення різного віку кримінальної відповідальності щодо дій, передбачених спеціальними складами розбою із загальним суб'єктом. Принципу визначеності та єдності термінології не відповідає те, що в одних складах розбою дія визначається через поняття «заволодіння», а в інших - через поняття «викрадення».

4. При здійсненні кримінально-правової характеристики розбою необхідно мати чітке уявлення про те, що саме у цьому випадку мається на увазі: усічений склад розбою, або розбій, як складений злочин, що складається з двох взаємопов'язаних дій (основної та допоміжної), які посягають на два об'єкти і породжують в реальному житті конкретні наслідки від обох взаємопов'язаних дій.

У літературі розбій, як правило, характеризується лише з позиції з'ясування ознак усіченого складу злочину. Однак слідчо-судова практика йде іншим шляхом і з'ясовує всі елементи складеного злочину, яким є розбій у реальній дійсності, його об'єктивні і суб'єктивні обставини в їх повному обсязі. Тому повна характеристика розбою потребує звернення уваги не тільки на ознаки складів злочинів, але й на елементи злочинів як конкретних актів вольової поведінки людини, як явища об'єктивної реальності.

5. В реальній дійсності об'єктивна сторона розбою виражається найчастіше не лише у створенні небезпеки для об'єктів посягання, а у реальному заволодінні рухомими предметами посягання шляхом їх вилучення та реальному спричиненні шкоди особі, яка піддана насильству, що неминуче породжує реальні наслідки від обох взаємопов'язаних дій. При цьому в всіх випадках, як при створенні небезпеки, так і при реальному спричиненні шкоди, має місце суб'єктивне ставлення винної особи як до самого складного діяння, так і до його існуючих або реально можливих наслідків.

6. Здійснене дослідження переконує в необхідності певного вдосконалення кримінально-правових норм і, в першу чергу, диспозиції основного (базового) складу розбою. Про таку необхідність свідчать такі обставини.

По-перше, в конструкції складу розбою зайвим є термін «напад», оскільки він не охоплює всіх насильницьких дій, які підпадають під ознаки сучасного поняття розбою. Зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України в № 10 від 6 листопада 2009 р. згадується про два таких варіанти розбійних дій, які неможливо віднести до нападу у власному його розумінні:

а) в п. 4 Постанови зазначається, що дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами, у разі застосування насильства, що є небезпечним для життя або здоров'я, належить кваліфікувати як розбій. Такі дії не можна вважати нападом, оскільки напад - це інтенсивний агресивний несподіваний для потерпілого початок дії з метою заволодіння певними предметами, але не продовження і не завершення застосуванням насильства дії, яка розпочалася без застосування насильства;

б) в п. 10 Постанови зазначається, що застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння майном потерпілого потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя чи здоров'я або не було, кваліфікувати такі дії як грабіж, поєднаний з насильством, або розбій. Тут також не можна говорити про напад, особливо в тих випадках, коли зазначені речовини застосовуються непомітно, обманним шляхом, до того ж діють не відразу, а через певний проміжок часу.

По-друге, як показує вивчення історії розвитку та сучасного стану законодавства, розбій поряд з такими категоріями, як крадіжка і грабіж є різновидом викрадення. Тому з метою узгодження термінології основного (базового) складу розбою зі спорідненими складами крадіжки і грабежу, а також зі спеціальними складами розбою доцільно в ст. 187 КК замість терміна «заволодіння» використовувати термін «викрадення».

По-третє, враховуючи те, що розбою притаманний взаємозв'язок дії та предмета, доцільно здійснити уточнення відносно того, що тут мається на увазі посягання саме на рухомі предмети.

При цьому, здійснюючи конструювання складу розбою як різновиду викрадення, слід мати на увазі, що особлива небезпечність цього діяння полягає саме у створенні небезпеки для життя чи здоров'я особи, яка піддана насильству, у зв'язку з прагненням винної особи заволодіти предметом викрадення. Тому склад розбою, який традиційно передбачається як усічений «склад небезпеки», доцільно зберегти саме у такому вигляді.