Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: теоретичні, законотворчі та правозастосовні проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Хряпінський Петро Васильович

УДК 343.212 (234)

ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ України: теоретичні, законотворчі

ТА правозастосовНі проблеми

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант:

- професор Сташис Володимир Володимирович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, перший проректор, академік Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Баулін Юрій Васильович, Конституційний Суд України, суддя, академік Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України;

- доктор юридичних наук, професор Мисливий Володимир Андрійович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи;

- доктор юридичних наук, доцент Хавронюк Микола Іванович, Верховний Суд України, заступник керівника апарату - начальник правового управління, Заслужений юрист України.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 02 квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Докорінні зміни в політичних та економічних умовах життя суспільства і держави на сучасному етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов'язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством. Запобігання злочинності, захист прав людини, суспільства і держави здійснюються не тільки сталими для кримінального законодавства охоронними, а й новітніми заохочувальними нормами. Охоронні і заохочувальні кримінально-правові норми єдині у соціальному завданні якнайповніше і найефективніше захистити права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України від злочинних посягань, забезпечити мир і безпеку людства, а також запобігти злочинам (ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України - далі КК).

Стале поширення заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України відображає зміщення напрямків кримінально-правової політики у боротьбі із злочинністю на економію засобів репресії, гуманізацію кримінальної відповідальності та покарання. Держава виявляє неабияку зацікавленість у розв'язанні кримінально-правових конфліктів шляхом поширення інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках дійового каяття, примирення винного з потерпілим, відшкодування заподіяної шкоди та інших різновидів позитивної посткримінальної поведінки, особливо у разі вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості. У визначений законом спосіб заохочувальні норми стимулюють особу, яка знаходиться у сфері кримінально-правового регулювання, здійснити правомірну, соціально-корисну поведінку, гарантуючи у таких випадках певну мінімізацію кримінально-правового обтяження. кримінальний відповідальність заохочувальний законодавство

Феномен заохочення у праві завжди притягував вчених, найбільшу ж увагу серед правників галузевого рівня заохочувальні норми викликали у фахівців з кримінального права. Проблему заохочувальних норм у вітчизняному кримінальному, кримінально-виконавчому та кримінально-процесуальному законодавстві досліджували: Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, О. Ф. Бантишев, Ю. В. Баулін, І. Г. Богатирьов, В. І. Борисов, В. М. Верещак, Г. Б. Віттенберг, І. А. Войтюк, В. В. Голіна, О. М. Готін, М.Є. Григор'єва, В.К. Грищук, Ю.В. Гродецький, Ю. М. Грошевий, І. М. Даньшин, О. О. Дудоров, Л. В. Дорош, С. І. Дячук, В. П. Ємельянов, О. О. Житний, А. Ф. Зелінський, О. Ф. Ковітіді, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. М. Куц, О. М. Лемешко, В. А. Ломако, В. Т. Маляренко, Ж. В. Мандриченко, М. І. Мельник, В. А. Мисливий, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Ю. А. Пономаренко, Т. І. Присяжнюк, В. В. Скибицький, В. В. Сташис, А. Х. Степанюк, В. Я. Тацій, В. М. Трубников, С. І. Туркота, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, В. І. Шакун, С. Д. Шапченко, Т. В. Шевченко, С. М. Школа, О. О. Ямкова, С. С. Яценко, А. М. Ященко та інші, вивчалась вона й російськими криміналістами, серед яких: З. А. Астеміров, Х. Д. Алікперов, М. О. Бєляєв, В. М. Галкін, Л. В. Головко, В. К. Дуюнов, А. В. Єндольцева, В. О. Єлеонський, В. С. Єгоров, І. Е. Звечаровський, В. Є. Квашис, С. Г. Келина, Т. В. Кленова, В. М. Коган, М. М. Кропачов, О. В. Лєвашова, Т. О. Леснієвські-Костарева, Н. О. Лопашенко, І. Л. Марогулова, А. С. Михлін, В. С. Прохоров, В. В. Похмелкін, О. З. Рибак, С. М. Сабанін, Р. О. Сабітов, О. Ф. Сизий, В. Г. Смирнов, О. М. Тарбагаев, Є. С. Тєнчов, В. Д. Філімонов, О. М. Яковлєв та інші.

За останні роки в Україні захищені кандидатські дисертації, що в тій чи іншій мірі торкалися заохочувальних норм у кримінальному законодавстві та присвячені кримінально-правовому компромісу (Г. О. Усатий, 1999 р.), спеціальним видам звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (О. В. Наден, 2003 р.), кримінально-правовим та кримінологічним аспектам заохочення суспільно-корисної мотивації (Н. Б. Хлистова, 2008 р.). В Російській Федерації проблемам заохочення позитивної поведінки та позитивному стимулюванню у кримінальному праві та законодавстві присвятили докторські дисертації Ю. В. Голик (1994 р.), І. А. Тарханов (2002 р.). Заохочувальні норми у Кримінальному кодексі РФ на рівні кандидатських дисертацій досліджували (Р. М. Мелтонян, 1999 р., І. А. Семенов, 2002 р.).

Наукові дослідження зазначених правників не вичерпують всю складність даної проблематики, але, безумовно, створюють фундаментальну базу для її подальшого дослідження. Більшість же наукових досліджень у цьому напрямку здійснювалися у минулому столітті, базувалися на радянському кримінальному законодавстві та не могли враховувати сучасну трансформацію суспільних відносин в Україні. Тому актуальність і практична цінність дослідження заохочувальних норм зумовлюється новим законодавством про кримінальну відповідальність, сучасним станом доктрини кримінального права та практикою застосування закону про кримінальну відповідальність. Набуття чинності новим КК у 2001 р. започаткувало розгорнуту систему заохочувальних норм як в Загальній, так і в Особливій частинах та зумовило необхідність комплексного дослідження їх правової природи, взаємозалежності і взаємодії в межах закону про кримінальну відповідальність, механізму правового впливу та регулювання, загальних системних ознак та специфіки окремих різновидів. Дослідження заохочувальних норм, практики їх застосування дозволило висловити ряд пропозицій щодо системи заохочувальних норм КК, вдосконалення чинних та запровадження нових заохочувальних норм, що врешті-решт підвищує ефективність боротьби зі злочинністю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження базується на Концепції (Основи державної політики) національної безпеки України, затвердженої Верховною Радою України 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, узгоджується з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883) та паспортом спеціальності 12.00.08 - «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право», затвердженого постановою ВАК України від 21 травня 2008 р. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» від 23 лютого 2000 р. (протокол № 6), увійшла до переліку тем дисертацій з проблем держави і права Академії правових наук України 2000-2001 рр. (реєстраційний № 798).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення сучасної системи заохочувальних норм, яка у взаємодії та взаємоузгодженості із іншими нормами кримінального законодавства підвищує ефективність протидії злочинності в Україні. Дослідження вітчизняного та зарубіжного законодавства та досвіду його застосування, системно-структурних зв'язків норм, інститутів та галузі кримінального законодавства в цілому, дозволяє створити оптимальні моделі правомірної, соціально-корисної поведінки суб'єктів кримінально-правових відносин, які в повній мірі узгоджують і враховують законні права і інтереси громадян, суспільства та держави у сфері кримінального законодавства.

Відповідно до поставленої мети вирішуються наступні завдання:

- визначити гносеологічне підґрунтя заохочення у кримінальному законодавстві як правового феномена, пов'язаного із виключенням, звільненням або пом'якшенням кримінально-правового обтяження;

- дослідити механізм (зміст, форми та наслідки) реалізації кримінальної відповідальності у двох протилежних аспектах - негативному та позитивному;

- визначити юридичну природу заохочувальних норм кримінального законодавства України, а саме: поняття, систему і різновиди, принципи і функції, самостійність і самодостатність як засобів вирішення кримінально-правових конфліктів;

- проаналізувати ґенезу виникнення, розвитку та перспективи розвитку заохочувальних норм у вітчизняному та зарубіжному кримінальному законодавстві;

- виокремити та дослідити загальні та спеціальні соціальні обставини, що обумовлюють впровадження заохочувальних норм у кримінальне законодавство України;

- визначити фактичні та юридичні передумови, підстави та/або умови застосування заохочувальних норм Загальної та Особливої частин законодавства про кримінальну відповідальність України;

- проаналізувати найбільш суперечливі питання теорії і практики застосування заохочувальних норм та запропонувати шляхи їх вирішення;

- розробити оптимальні моделі правомірної, соціально-корисної поведінки та внести пропозиції щодо вдосконалення заохочувальних норм у кримінальному законодавстві та практики їх застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері застосування кримінально-правового заохочення (стимулювання) правомірної, соціально-корисної поведінки.

Предметом дослідження є теоретичні, законотворчі та правозастосовні проблеми заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України.

Методи дослідження становлять сучасні положення теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ. В дослідженні застосовувались загальнонаукові та приватноправові методи, зокрема, діалектичний метод забезпечив комплексний підхід при дослідженні заохочувальних норм у кримінальному законодавстві (підрозділи 1.4, 2.1, 2.2, 2.3); системно-структурний метод дозволив у механізмі реалізації кримінальної відповідальності виокремити негативний і позитивний аспекти, дослідити зміст, форми та правові наслідки протиправної, суспільно-небезпечної та правомірної, суспільно-корисної поведінки суб'єктів (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1.4); історично-правовий метод використаний при аналізі витоків вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства (підрозділи 2,3, 3.1, 3.2, 4.2, 6.2); формально-правовий метод був необхідним при аналізі передумов, підстав та / або умов застосування окремих різновидів заохочувальних норм КК (підрозділи 5.1, 5.2, 5.3, 6.1, 6.2, 6.3, 7.1); метод правового моделювання та логіко-семантичний метод використовувались при конструюванні моделей позитивної посткримінальної, пенітенціарної і постпенітенціарної поведінки; порівняльно-правовий метод був використаний у дослідженні Кримінальних кодексів Російської Федерації, Республіки Білорусь та інших держав (підрозділи 3.3, 4.2, 6.3); статистично-математичний метод став у пригоді при дослідженні ефективності застосування заохочувальних норм та визначенні критеріїв ефективності (підрозділи 6.3, 7.2, 7.3); соціологічні методи: опитування, анкетування, експертні оцінки використовувалися протягом всього дослідження (підрозділи 4.1, 4.2, 5.1, 5.2, 7.1).

Емпіричною базою дослідження є офіційна статистика Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також дані 682 постанов, ухвал судів України про закриття кримінальних справ, обвинувальних вироків за 2002-2009 рр., анкетування 326 практичних працівників досудового слідства, прокурорів, адвокатів та суддів. Протягом більш як 20 років дисертант безпосередньо бере участь у якості практикуючого адвоката при розслідуванні кримінальних справ на досудовому слідстві, розгляді справ у судах України, у яких безпосередньо ним заявлялися клопотання про закриття кримінальних справ (503 кримінальні справи).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем заохочувальних норм у кримінальному законодавстві. На підставі опрацьованого матеріалу, що відбиває сучасний стан кримінального законодавства та практики його застосування, аналізу застосування заохочувальних норм, інших емпіричних матеріалів, дисертантом особисто висунуто низку концептуальних теоретичних та прикладних положень та висновків, основними з яких є наступні:

вперше:

- отримано висновок, що система заохочувальних норм Загальної та Особливої частин КК утворює єдиний функціональний інститут кримінального законодавства України, системоутворюючою ознакою якого є заохочувальний метод упорядкування суспільних відносин;

- визначено зміст та форми кримінальної відповідальності як єдиного інституту кримінально-правового обтяження у вигляді обмеження прав і свобод особи, у рамках якого виділяються негативний та позитивний аспекти;

- отримано висновок, що метод заохочення є допоміжним до основного охоронного методу кримінально-правового регулювання та є системою правового інструментарію (засобів, заходів, прийомів), що стимулюють особу шляхом визначення змісту правомірної соціально-корисної поведінки та застосуванням з боку держави виключення, звільнення чи пом'якшення кримінально-правового обтяження;

- обґрунтовано співвідношення покарання і заохочення як парних правових категорій у реалізації негативного та позитивного аспектів кримінальної відповідальності, що як діалектичні єдності та протилежності зумовлюють та формують основні методи кримінально-правової охорони та регулювання;

- запропоновано доповнити КК новим розділом Загальної частини «Заохочення соціально-корисного діяння», із визначенням підстави заохочення у кримінальному законодавстві, позначенням змісту соціально-корисного діяння (поведінки) та кримінально-правових наслідків їх здійснення;

- визначено поняття заохочувальної норми як норми КК, що визначає передумови, підставу та/або умови заохочення у вигляді виключення, звільнення або пом'якшення кримінально-правового обтяження у разі здійснення особою соціально-корисного діяння, що містить склад правомірної поведінки, передбачений цим Кодексом;

- обґрунтовано висновок, що принципами заохочувальних норм є правомірність, суспільна корисність, добровільність, доцільність і своєчасність позитивної поведінки, що прямо закріплюються у відповідних нормах або безпосередньо випливають із їх змісту;

- визначено систему функцій заохочувальних норм у вигляді зовнішнього прояву їх найсуттєвіших властивостей, що відображаються у впливі на суспільні відносини та полягають у здійсненні стимулюючої (мотиваційної), відновлювальної (компенсаційної), запобіжної (профілактичної) та виховної функцій у кримінальному законодавстві;

- на підставі дослідження історичних пам'яток кримінального законотворення та чинних кримінальних кодексів країн СНД та Європейського Союзу виокремлено стародавні та сучасні різновиди заохочувальних кримінально-правових норм ;

- запропоновано систему загально-соціальних та спеціально-правових обставин правового, економічного, психологічного і гуманістичного характеру, а також кримінально-нормативного, кримінологічного і криміналістичного характеру, які у своїй єдності обумовлюють виникнення, існування та розвиток заохочувальних норм;

- обґрунтовано висновок, що основними ознаками інституту заохочувальних норм у кримінальному законодавстві є: 1) наявність специфічного методу і предмету правового регулювання, 2) наявність блоків правових норм, 3) правова своєрідність та функціональна спрямованість норм, 4) особливість юридичної конструкції заохочувальних норм;

- запропоновано нові правила конструювання заохочувальних норм КК, що враховують специфіку психологічного та інформативного сприйняття безпосередніми адресатами заохочення нормативних вимог закону;

- визначено ефективність заохочувальних норм, що полягає у співвідношенні досягнутого соціально-корисного результату та визначеними у законі цілями з використанням кримінально-правових засобів (правових норм);

- доведено, що заохочувальна норма матиме високу ефективність тільки у випадку, якщо вона відповідає науковим вимогам як з точки зору змісту (соціально обумовлена, відповідає об'єктивним закономірностям протидії злочинності, адекватно сприймається на рівні фахової і побутової правосвідомості, дотримується системності кримінального законодавства), так і форми вираження у правовому приписі (проста і зрозуміла за стилем викладення, точно і однозначно виражає волю законодавця, внутрішньо збалансована та вільна від протиріч, повторів тощо);

- перспективними напрямками розвитку заохочувальних норм у Загальній частині КК визначено гуманізація звільнення від кримінальної відповідальності, покарання або його відбування неповнолітніх осіб, вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей; у Особливій частині КК - усунення обмежень щодо передумов застосування чинних та запровадження нових підстав спеціального звільнення від кримінальної відповідальності;

- удосконалено:

- положення доктрини кримінального права про діалектичне співвідношення загально-правових імперативного і диспозитивного методів правового регулювання у публічному кримінальному законодавстві України;

- розуміння заохочення позитивної поведінки як найпотужнішого стимулюючого важеля, що формує зацікавленість суб'єктів у соціально-корисній кримінально-правовій поведінці, створюючи правовий режим найбільшого сприяння;

- положення про наявність у особи соціально-корисної мети припинення готування до злочину або замаху на злочин, а також усунення його суспільно-небезпечних наслідків при добровільній відмові від незакінченого злочину виконавцем або іншими співучасниками;

- погляди на систему привілеїв неповнолітнього при звільненні від кримінальної відповідальності та покарання, врахуванні пом'якшуючих покарання обставин, призначенні покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті, обстоюється диференційований підхід при обов'язковому зменшенні максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання за обставин, що його пом'якшують;

- положення про абсолютне панування охоронних норм у кримінальному законодавстві, про співвідношення та взаємодію основних охоронних та субсидіарних заохочувальних кримінально-правових норм;

- розуміння структури заохочувальної кримінально-правової норми, що утворюється системою взаємопов'язаних і взаємозалежних конструктивних елементів гіпотези, диспозиції та санкції;

- положення про систему та підсистеми класифікації заохочувальних норм Загальної та Особливої частин кримінального законодавства України за рахунок нових системоутворюючих ознак, система заохочувальних норм кримінального законодавства розглядається матеріально-правовим підґрунтям відновного правосуддя;

- розуміння соціально-корисної мети за обставин, що виключають злочинність діяння, як обов'язкової ознаки «суб'єктивного контролю» правомірної поведінки особи;

- положення про подолання конкуренції кримінально-правових норм, що передбачають загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності у Загальній та Особливій частинах КК;

- дістало подальший розвиток:

- вчення про обставини, що виключають злочинність діяння, які розглядаються як найбільш соціально-корисні вчинки громадян з протидії злочинам, суспільно-небезпечним посяганням, іншій небезпеці та заохочуються виключенням кримінально-правового обтяження;

- розуміння необхідності зміни кримінально-правового статусу суб'єкта у разі вчинення правомірної, суспільно-корисної поведінки та застосування до нього певного заохочення;

- положення про склад правомірної, соціально-корисної поведінки як правової моделі, необхідної і достатньої підстави кримінально-правової кваліфікації позитивної поведінки;

- виокремлення у структурі заохочувальної кримінально-правової норми позитивної (заохочувальної) санкції, що забезпечує функціонування та досягнення мети кримінально-правового регулювання;

- розуміння юридичної природи амністії і помилування як своєрідних заохочувальних засобів, що додатково стимулюють осіб, які вчинили злочин, до законослухняної поведінки;

- погляд на уніфікацію результатів кримінально-виправного впливу на пенітенціарну і постпенітенціарну поведінку у вигляді стійкої законослухняної поведінки засудженого та його виправлення;

- положення про недоцільність повторного звільнення від кримінальної відповідальності у межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередньої вчинений злочин.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні та прикладні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використані та мають перспективу використання у наступних галузях:

науково-дослідній діяльності - є теоретичною основою вирішення проблем системи заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України, фундаментом подальшого дослідження заохочення та покарання у кримінальній відповідальності, предмету і методу заохочувальних кримінально-правових норм, форм заохочення до соціально-схвальної, законослухняної поведінки на всіх етапах кримінально-правового регулювання (охорони), феномену заохочення у праві та законодавстві;

законотворчій діяльності - при подальшому вдосконаленні кримінального (лист Верховної Ради України від 4 грудня 2009 р. № 04-30/18-7643) та кримінально-процесуального законодавства (лист до Верховної Ради України від 02 листопада 2009 р. № 01-09/1496) у напрямках гуманізації кримінальної відповідальності та покарання, узгодженості матеріального і процесуального кримінальних законів, зокрема, обставин, що виключають злочинність діяння, добровільної відмови від злочину, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання у випадках позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин. Дисертант пропонує проекти правових приписів окремих кримінально-правових норм, варіанти імплементації їх у чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство;

правозастосовній діяльності - при підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України про застосування судами кримінального законодавства, що передбачає а) звільнення від кримінальної відповідальності (лист до Верховного Суду України від 02 листопада 2009 р. № 01-09/1498), б) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх; в) умовного звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Доповідях на семінарах суддівського корпусу Запорізької області, Слідчого управління ГУМВС України у Запорізькій області, адвокатів Адвокатського об'єднання «Запорізька обласна колегія адвокатів» (акти впровадження Апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2009 р., Слідчого управління ГУМВС України у Запорізькій області від 3 листопада 2009 р., Адвокатського об'єднання «Запорізька обласна колегія адвокатів» від 11 листопада 2009 р.);

навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини» та спеціального курсу «Теоретичні основи кваліфікації злочинів» у Запорізькому національному університеті (акт впровадження Запорізького національного університету від 12 листопада 2009 р.), Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15 листопада 2009 р.), Інституті права імені Володимира Сташиса Приватного класичного університету (акт впровадження Інституту права імені Володимира Сташиса Приватного класичного університету від 2 листопада 2009 р.), можуть бути використані при викладанні та вивченні курсів загальної теорії права, кримінально-виконавчого права, кримінології, криміналістики, кримінальної психології, проведенні науково-дослідної роботи бакалаврами та магістрами права, підготовці викладачами підручників, коментарів, навчальних посібників, лекцій;

правовиховній діяльності - при правовій освіті населення, виховній діяльності серед студентів та аспірантів юридичних та неюридичних вищих навчальних закладів, підвищення кваліфікації суддівського корпусу, слідчих, прокурорів та працівників інших правоохоронних органів України.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації обговорені та схвалені на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (17 листопада 2009 р., протокол № 4). Основні теоретичні та прикладні результати дослідження оприлюднені на 23 міжнародних, республіканських, міжвузівських, відомчих науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, серед яких: «Злочини проти особистої волі людини» (Харків, 19-20 вересня 2000 р.), «Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення» (Харків, 25-26 жовтня 2001 р.), «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (Львів, 13-15 квітня 2007 р.), «Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах» (Дніпропетровськ, 12 жовтня 2007 р.), «Четверті юридичні читання» (Київ, 3-4 квітня 2008 р.), «Запорізькі правові читання» (Запоріжжя, 15-16 травня 2008 р.), «Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави» (Черкаси, 5-6 червня 2008 р.), «Проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (Одеса, 9 жовтня 2009 р.), «Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (Запоріжжя, 31 жовтня 2008 р.) та інші.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано монографію, 4 навчальних посібника (два з яких мають гриф МОН України), 32 наукові статті у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та 23 тези доповідей, повідомлень у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій та інших публікацій, які додатково відображають наукові та прикладні результати дослідження.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, двадцяти чотирьох підрозділів, висновків (до кожного розділу та загалом дисертації). Повний обсяг дисертації становить 628 аркушів, з них основного тексту 390 аркушів, додатки на 96 аркушах, список використаних джерел складає 1430 найменувань на 142 аркушах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається стан розробки проблеми заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, визначаються зв'язок теми дослідження з науковими програмами та планами, мета і завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються положення та висновки, що становлять наукову новизну, наводиться практичне значення отриманих результатів та їх апробація.

Розділ 1. «Заохочення у механізмі реалізації кримінальної відповідальності» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Зміст і форми реалізації негативного та позитивного аспектів кримінальної відповідальності» на основі існуючих сьогодні в науковій літературі концепцій дисертант формулює та обґрунтовує висновок, що кримінальна відповідальність вирізняється складністю, неоднорідністю змістовного навантаження. Використовуючи системно-структурний метод доводиться, що основні системні ознаки соціальної та юридичної відповідальності відбиваються у кримінальній відповідальності, а саме: у якості своєї передумови вона передбачає правову норму; нормативне відбиття соціальної дійсності зумовлює не тільки опрацювання визначених нормативів поведінки, а й правових засобів, прийомів, що спонукають людей до практичної поведінки; правові норми в процесі практичної реалізації підтримуються державним впливом, який може мати позитивний і негативний характер; правові норми не тільки визначають, моделюють бажану поведінку суб'єктів суспільних відносин, але й специфічними засобами дозволяють або забороняють ті чи інші моделі поведінки у суспільному житті.

Досліджуючи механізм реалізації кримінальної відповідальності автор аргументує висновок, що кримінальна відповідальність є реакцією держави на суспільно-небезпечну або соціально-корисну поведінку особи у кримінально-правовій сфері та досліджує її у двох аспектах: а) негативному - у разі кримінально-правового обтяження у вигляді обмеження прав і свобод особи і б) позитивному - у разі мінімізації вказаних обмежень у формах виключення, звільнення або пом'якшення кримінально-правового обтяження.

У підрозділі 1.2. «Заохочення та покарання як парні категорії реалізації кримінальної відповідальності» заохочення і покарання розглядаються як парні правові категорії реалізації кримінальної відповідальності. Доводиться, що заохочення і покарання є різними варіантами реагування держави на правову поведінку, але єдині у захисті законних прав і свобод особи, інтересів суспільства та держави, взаємовиключні за соціальним змістом та правовими наслідками, змістовно взаємопроникають одне в одне, відображаються у взаємних переходах у правові категорії у низхідному та висхідному напрямках.

Єдність заохочення і покарання полягає у тому, що: вони існують у рамках законодавства про кримінальну відповідальність як єдиної публічної, охоронної галузі; покликані забезпечувати загальне для обох завдання правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, а також запобігання злочинам; пронизані одними галузевими принципами законності, справедливості, гуманізму, особистої, винної відповідальності, індивідуалізації відповідальності та покарання та ін.; виступають у якості регуляторів суспільних відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочинів та суспільно-небезпечних посягань. Безумовно, пріоритет у охороні суспільних відносин віддається формі реалізації кримінальної відповідальності у негативному аспекті. Відтак, заохочення пропонується розглядати як допоміжний, субсидіарний засіб кримінально-правового регулювання.

У підрозділі 1.3. «Метод заохочення у стимулюванні правомірної кримінально-правової поведінки» автор обґрунтовує висновок, що кримінальне законодавство не вичерпується лише встановленням заборон і застосуванням покарання. Заборонний метод є первісним і основним засобом впливу на суб'єктів, що спонукає їх до дотримання заборон. Утім, закон не лише спрямовує осіб на дотримання заборон, але й стимулює (заохочує) осіб добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця, відвернути чи відшкодувати суспільно-небезпечні наслідки злочину, визнати провину, здійснити дійове каяття, примиритися з потерпілим тощо. Заохочення виступає найпотужнішим стимулюючим фактором, що сильніше за інші формує зацікавленість суб'єктів у соціально-корисній поведінці, створюючи для неї режим найбільшого сприяння. Наводяться аргументи, що метод заохочення визначається органічним узгодженням інтересів та потреб особи, поведінка якої стимулюється, з одного боку, та суспільних, державних інтересів та завдань у кримінально-правовій сфері, - з іншого. Ця обставина знаходить своє відображення у сприятливій, безконфліктній ситуації, що утворюється при застосуванні кримінально-правового заохочення.

У підрозділі 1.4. «Склад правомірної поведінки як правова модель та підстава кримінально-правової кваліфікації» дисертант визначає та досліджує склад правомірної кримінально-правової поведінки як правової моделі, що структурно утворюється із об'єкта і об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивного контролю суспільно-корисного діяння.

Наявність у суспільно-корисному діянні всіх ознак складу правомірної поведінки є необхідною і достатньою підставою для кримінально-правової кваліфікації. Стадіями кримінально-правової кваліфікації дисертант вважає: 1) встановлення фактичних обставин правомірного вчинку; 2) співставлення юридично значущих фактичних обставин правомірної поведінки з об'єктивними і суб'єктивними ознаками складу правомірної поведінки, передбаченого КК; 3) прийняття рішення про повну тотожність індивідуальних фактичних ознак конкретної правомірної поведінки з постійними і типовими ознаками складу правомірної поведінки.

Ґрунтуючись на положеннях та висновках розділу першого дисертації пропонується доповнити Загальну частину КК новим розділом - «Розділ VII-А. Заохочення соціально-корисного діяння», із визначенням підстави заохочення у законі про кримінальну відповідальність, типового змісту соціально-корисного діяння (поведінки) та кримінально-правових наслідків його здійснення.

Розділ 2 «Юридична природа заохочувальних кримінально-правових норм» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Поняття та структура заохочувальної кримінально-правової норми» на основі критичного аналізу існуючих поглядів на поняття заохочувальної кримінально-правової норми наводяться аргументи, що конструктивними ознаками цього поняття є: а) нормативна ознака, що полягає у безпосередньому закріпленні у законі певної моделі поведінки; б) формальна визначеність, що визначається наявністю певних передумов (необхідні обставини, що за часом передують застосуванню заохочення), підстав (вчинення певного соціально-корисного діяння, що містить склад правомірної поведінки) та умов (правові вимоги, за виконання яких у майбутньому слід оцінювати поведінку особи за певний проміжок часу) застосування кримінально-правового заохочення; в) державне забезпечення заходів заохочення (передбачає конкретний вид і міру мінімізації кримінально-правового обтяження шляхом виключення кримінальної відповідальності, звільнення від неї або покарання, пом'якшення покарання та його відбування). Саме вказані конструктивні ознаки вирізняють заохочувальну норму від інших кримінально-правових норм.

У дискусійному питанні щодо структури заохочувальної норми автор приєднується до поглядів, що вона як класична регулятивна норма має триелементну внутрішню структуру. Наводяться додаткові аргументи на користь триелементної конструкції заохочувальної норми, що включає: 1) диспозицію (формує типову модель соціально-корисної поведінки ); 2) гіпотезу (визначає суб'єктний склад та умови застосування заохочення); 3) заохочувальну санкцію (передбачає схвалення та певну міру кримінально-правового заохочення). Цінність санкції визначається не негативною чи позитивною спрямованістю, а тим, наскільки вона забезпечує функціонування та сприяє досягненню мети правового регулювання. У заохочувальних санкціях відображається правова оцінка певної поведінки. Критерієм класифікації заохочувальних санкцій є зміст кримінально-правового обтяження, що мінімізується у визначений законом спосіб.

У підрозділі 2.2. «Класифікації заохочувальних кримінально-правових норм» аналізується усталений поділ усіх заохочувальних норм на норми Загальної та Особливої частин КК. Дисертант обґрунтовує власну класифікацію заохочувальних норм Загальної частини КК. За соціальною спрямованістю соціально-корисної поведінки виокремлюються норми, що спрямовані на: 1) протидію злочинам (суспільно-небезпечним посяганням), іншій небезпеці, що загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства та держави (ст.ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК); 2) остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин, що вчиняється одноосібно чи у співучасті (ст.ст. 17, 31 КК); 3) щире каяття винних, у тому числі неповнолітніх осіб, усунення суспільно-небезпечних наслідків, відшкодування завданих збитків, надання медичної допомоги потерпілому після вчинення злочину, активне сприяння розкриттю злочину тощо (ст.ст. 45-49, пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69 (у випадках, коли до кількох обставин, що пом'якшують покарання, входять пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69-1, 103 КК); 4) досягнення виправлення засуджених, у тому числі неповнолітніх осіб, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ст.ст. 74, 75, 79, 80, 81, 82, 83, 85-87, 104-107 КК); 5) доведення виправлення особи, яка відбула покарання, та припинення обмежень прав і свобод, у тому числі неповнолітніх осіб (ст. 91, ч. 3 ст. 108 КК).

При класифікації заохочувальних норм Особливої частини КК увага звертається на вирішення прагматичних завдань боротьби з певними злочинами і запобігання злочинності в цілому. З цих позицій класифікація спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності має наступний вигляд: 1) норми, спрямовані на припинення злочину, самовикриття і викриття інших осіб, винних у його вчиненні, активне сприяння розкриттю злочину (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 5 ст. 235-4; ч. 5 ст. 235-5; ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258-3, ч. 6 ст. 260, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 309, ч. 5 ст. 321, ч. 6 ст. 369 КК); 2) норми, спрямовані на виключення з обігу предметів, засобів, речовин, що становлять підвищену суспільну небезпеку (ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321 КК); 3) норми, спрямовані на повернення майна, здобутого злочинним шляхом, або на відшкодування завданих збитків (ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 4 ст. 289 КК).

У підрозділі 2.3. «Принципи та функції заохочувальних норм кримінального законодавства» на підставі існуючих у літературі підходів до принципів у законодавстві та точок зору щодо принципів заохочення у кримінальному праві, обґрунтовується, що при визначенні принципів заохочувальних норм важливого значення набуває їх спрямованість, що полягає у стимулюванні та заохоченні правомірної та суспільно-корисної поведінки особи. Наводяться аргументи на користь власного бачення у якості принципів заохочувальних норм правомірності, суспільної корисності, добровільності, доцільності і своєчасності позитивної поведінки. Вказані принципи як керівні ідеї пронизують усі заохочувальні норми та знаходять свій прояв у їх змісті шляхом прямого закріплення у приписах або випливають із їх змісту.

Звернуто увагу на те, що функції заохочувальних норм найтіснішим чином пов'язані з напрямками їх впливу на суспільні відносини. Кримінально-правове заохочення формується з потреб суспільного розвитку. Функції заохочувальних правових норм є своєрідною відповіддю на потреби сучасного суспільного розвитку, результатом кримінально-правової політики, що здійснює пошук нових ефективних засобів у боротьбі та запобіганні злочинності. Заохочувальні норми не відіграють провідної ролі у боротьбі зі злочинністю, але притаманними їм засобами сприяють виконанню основного завдання, що постає перед кримінальним законодавством, - ефективного і всебічного захисту найсуттєвіших соціальних цінностей, насамперед, людини, її прав і свобод від злочинних посягань. Функціональна взаємодія між охоронними та заохочувальними нормами формує якісну спроможність системи кримінального законодавства - її здатність заохочувальними нормами виконувати стимулюючу (мотиваційну), відновлювальну (компенсаційну), запобіжну (профілактичну) та виховну функції.

У підрозділі 2.4. «Заохочувальні норми як самостійний інститут кримінального законодавства» вказується, що заохочувальні норми є елементом системи законодавства про кримінальну відповідальність, що діє як кодифікований нормативно-правовий акт - Кримінальний кодекс України. Сучасний розвиток кримінального законодавства полягає не лише в тому, що утворюються нові предметні інститути і кримінально-правові норми, але й виникають нові наскрізні, функціональні інститути.

В юридичній літературі не склалося однозначного підходу до місця заохочувальних норм у кримінальному законодавстві. Аналізуючи існуючі погляди, дисертант дійшов висновку, що системоутворюючою ознакою інституту заохочувальних норм є особливий метод правового регулювання. Саме він формує предметну однорідність заохочувальних норм і визначає напрям розвитку цього інституту. Предметом регулювання заохочувальних норм виступають суспільні відносини, на відновлення яких спрямовуються правомірні, соціально-корисні діяння особи. За допомогою заохочувальних норм відновлюються або нормальні умови існування і функціонування суспільних відносин, або усуваються створені злочином перешкоди для діяльності їх учасників, або відновлюються предмети зовнішнього світу, у зв'язку з якими виникли та існували певні суспільні відносини

Розділ 3 «Ґенеза заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України та інших держав» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Виникнення заохочувальних кримінально-правових норм» із використанням історично-правового методу досліджуються витоки заохочувальних норм. Їх сучасний, розвинутий стан є результатом складного історичного процесу усвідомлення суспільством і державою безперспективності боротьби зі злочинністю виключно шляхом примусу і жорстокості кримінальних покарань. Вже у стародавні часи закладено підвалини заохочувальних норм. Договорами слов'ян з візантійцями (907, 911, 945 і 972 рр.) здійснено відмову від кровної помсти та запроваджено систему майнових викупів (композицій). Під час гетьманщини на Україні суди здійснювали примирення сторін. Особи, між якими був спір або суперечка, з метою примирення зверталися до суду з «добровільним прощенням» (угодою). Суд без порушення справи приймав рішення про примирення і, зрозуміло, одержував плату за примирення (штраф за порушення миру). Така процедура дозволяла уникати тривалих, виснажливих судових процесів. У проекті кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.) також передбачалося примирення між потерпілим і злочинцем шляхом досягнення взаємоприйнятної угоди.

Дослідження пам'яток засвідчило, що стародавнє законодавство заклало підвалини та заохочувало звільненням або пом'якшенням покарання осіб до визнання своєї провини, з'явлення із зізнанням, дійового каяття, викриття інших співучасників злочину та іншої позитивної поведінки.

У підрозділі 3.2. «Розвиток заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України в радянський період» звертається увага, що вже в перших декретах радянської влади з'являються заохочувальні норми, що передбачають звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення особою самовикриття та викриття інших осіб, які вчинили злочин. Так, в ст. 6 Декрету РНК РРФСР від 8 травня 1918 р. «Про боротьбу із хабарництвом» встановлено, що від переслідування за дачу хабара, якщо такий мав місце до видання цього Декрету, звільняються особи, котрі протягом трьох місяців з дня видання цього Декрету заявлять судовим органам про дачу ними хабара.

Радянський період відіграв значну роль у розвитку заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, що позначилося у розгалуженні та поглибленні останніх у Загальній та Особливій частинах КК УРСР 1922, 1927, 1960 рр., сформувало переконання суспільства і держави у необхідності запровадження поряд з охоронними, також й заохочувальні норми, що мають значну запобіжну цінність.

У підрозділі 3.3. «Розвиток заохочувальних норм у кримінальному законодавстві європейських держав» здійснено компаративне дослідження законодавства європейських держав, що мають у своєму арсеналі розгалужену систему заохочувальних норм. Дослідження заохочувальних норм зарубіжних КК згруповано на вузлових питаннях: а) добровільної відмови від злочину; б) обставин, що виключають злочинність діяння; в) звільнення від кримінальної відповідальності або покарання, у тому числі, передбачених спеціальними нормами; г) обставин, що пом'якшують покарання; д) умовного засудження та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Характерною рисою законодавства європейських держав є положення про відмову від покарання або його пом'якшення у разі добровільної відмови від злочину, що передбачене в КК Данії, Болгарії, Польщі, Німеччини та інших. Так, у ч. 2 ст. 21 КК Швейцарії визначається дискреційне право судді на відмову від призначення покарання за замах, якщо особа за власною ініціативою не доводить злочин до кінця. Згідно з КК Італії, якщо винний за власною волею відвернув настання злочинного результату, призначається покарання з обов'язковим зменшенням його від третини до половини передбаченого законом покарання.

Звільнення від відповідальності або покарання регулюються у кримінальному (пенітенціарному), кримінально-процесуальному законодавстві та спеціальних законах зарубіжних держав. Своєрідністю є те, що звільнення від відповідальності та від покарання у зарубіжному законодавстві не розмежовується. Порівняння кримінального законодавства прибалтійських держав засвідчило, що у КК Латвії передбачається звільнення від кримінальної відповідальності і покарання (Глава VI), у КК Литви - звільнення від кримінальної відповідальності (Глава VI) і звільнення від покарання (Глава X), а Пенітенціарний кодекс Естонії - тільки звільнення від покарання та його відбування (Глава V).

Розділ 4. «Соціальна обумовленість заохочувальних норм у кримінальному законодавстві» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Загальні соціальні обставини, що обумовлюють заохочувальні норми у кримінальному законодавстві» дисертант на підставі вчення про обставин, що обумовлюють кримінально-правові норми, використовуючи принципи криміналізації та декриміналізації, виокремлює та досліджує систему обставин, що, на його погляд, обумовлюють заохочувальні кримінально-правові норми, а саме: 1) соціально-правові обставини: а) оцінка діяння як суспільно-корисного; б) можливість використання кримінально-правових засобів; в) спроможність залагодити кримінально-правовий конфлікт; г) сприяння досягненню завдань та цілей закону про кримінальну відповідальність; д) дотримання законних прав і свобод людини та громадянина; е) історичний досвід використання вітчизняним законодавством; є) виконання правових рекомендацій міжнародних організацій; 2) соціально-економічні обставини: а) зменшення прямих матеріальних збитків від злочинів; б) задоволення майнових та моральних претензій потерпілого; в) опосередковане зменшення витрат держави на утримання засуджених; г) зосередження матеріальних ресурсів на протидії найбільш суспільно-небезпечним злочинним проявам; д) мінімізація суспільних витрат на ресоціалізацію осіб у постпенітенціарний період; 3) соціально-психологічні обставини: а) спроможність викликати позитивні спонукання на рівні індивідуальної правосвідомості; б) сприйняття абсолютною більшістю населення на побутовому рівні позитивної поведінки; в) закріплення на рівні індивідуальної та загальної правосвідомості позитивного досвіду правомірної поведінки; г) формування ціннісної орієнтації позитивної поведінки з дотриманням кримінально-правових заборон; 4) соціально-гуманістичні обставини: а) збереження соціальних зв'язків особи з родинним колом, виробництвом, оточуючим соціальним середовищем; б) збереження «доброго імені», авторитету і місця у соціальній ієрархії суспільства; в) примат гуманістичних ідеалів та цінностей у сфері соціального контролю.

...