Міжнародно-правова регламентація відносин, пов’язаних із діяльністю на випадок стихійних лих

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Міжнародно-правова регламентація відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих

Кузьменко Лідія Рудольфівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор, Задорожній Олександр Вікторович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародного права, член-кореспондент Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Дмитрієв Анатолій Іванович, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі при Міністерстві фінансів України, професор кафедри міжнародного права;

кандидат юридичних наук, професор Репецький Василь Миколайович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва.

Анотація

міжнародний правовий стихійний лихо

Кузьменко Л.Р. Міжнародно-правова регламентація відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню існуючих міжнародно-правових механізмів регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих. Досліджено історію доктринального та документального розвитку міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих. Проаналізовано концепцію «міжнародного права катастроф». Проаналізовано норми окремих галузей міжнародного права, які застосовуються на різних етапах попередження та подолання наслідків стихійних лих. Визначені основні міжнародно-правові принципи надання допомоги постраждалому населенню; з'ясовані основні прогалини міжнародно-правового регулювання. Досліджено регіональні та двосторонні моделі регламентації відносин, що досліджуються. Визначено перспективи подальшого розвитку тематики в рамках Комісії міжнародного права ООН. Досліджено та проаналізовано законодавство України про захист населення та територій у випадку стихійних лих, а також договірну базу України в сфері, що досліджується.

Ключові слова: міжнародне право реагування на стихійні лиха, принцип гуманності, принцип державного суверенітету, гуманітарна допомога, регіональне та двостороннє співробітництво, Комісія міжнародного права ООН.

Аннотация

Кузьменко Л.Р. Международно-правовая регламентация отношений, связанных с деятельностью на случай стихийных бедствий. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию существующих международно-правовых механизмов регулирования отношений, связанных с деятельностью в случае стихийных бедствий. Исследована история доктринального и документального развития международно-правовой регламентации отношений, связанных с деятельностью в случае стихийных бедствий. Выделены три этапа развития, на каждом из которых были закреплены или развивались принципы международно-правового регулирования отношений, связанных с деятельностью на случай стихийных бедствий. На примере Международного союза помощи (1927) определены преимущества и недостатки создания отдельной международной организации, основная деятельность которой направлена на координацию предоставления помощи в случае бедствий. Проанализирована предложенная Международной федерацией организаций Красного Креста и Красного Полумесяца концепция «международного права катастроф» и определены возможности ее развития как отдельной отрасли международного права.

С помощью функционального подхода, выделены основные стадии стихийного бедствия, требующие международно-правового регулирования, а именно: предотвращения стихийного бедствия и смягчения рисков, предоставление помощи пострадавшему населению, обеспечение доступа к пострадавшим территориям в процессе предоставления помощи. В процессе такого анализа выделены нормы отдельных отраслей международного права, применение которых содействует эффективной регламентации соответствующих отношений. Нормы международного экологического и международного космического права содействуют обмену информацией и раннему оповещению в случае стихийного бедствия. Нормы международного права защиты прав человека и международного гуманитарного права позволяют определить принципы предоставления гуманитарной помощи в условиях стихийного бедствия. Нормы международного транспортного и таможенного права направлены на сокращение административных барьеров при предоставлении помощи пострадавшим государствам.

Принципы суверенного равенства государств и невмешательства во внутренние дела государства выделены как определяющие в процессе предложения помощи и принятия пострадавшим государством решения о ее допустимости. Принципы гуманности, запрета дискриминации и непредубежденности называются в качестве важнейших в процессе предоставления помощи. Проанализированы региональные и двусторонние моделей регламентации исследуемых отношений. Европейская модель регламентации международных отношений, связанных с деятельностью на случай стихийных бедствий, носит характер квази-правовой, поскольку не имеет четкою юридической основы, а предлагает платформу для обмена информацией. В рамках Европейского Союза функционирует система норм, направленных на правовую регламентацию предоставления помощи третьим государствам. Международно-правовые документы регионального значения, существующие в рамках Организации американских государств и Ассоциации государств Юго-Восточной Азии, отличаются низким уровнем имплементации, хотя и содержат ряд прогрессивных положений.

В качестве наиболее эффективного определено двустороннее сотрудничество государств, имеющих общие границы, что обусловлено четко определенным общим интересом таких государств в решении приграничных проблем. Определены тенденции и перспективы развития международно-правовой регламентации отношений, связанных с деятельностью в случае стихийных бедствий. Работа, проводимая в рамках Комиссии международного права ООН, предполагает в конечном итоге создание проекта статей или рамочной конвенции о защите людей в случае бедствий и не ограничивается стихийными бедствиями. Существующие нормы «мягкого права» позволяют сделать вывод о существовании политической воли государств к дальнейшему закреплению международно-правовых принципов предоставления помощи пострадавшим государствам.

Исследовано законодательство Украины о защите людей и территорий в случае стихийных бедствий, а также договорная база Украины в этой сфере. Выделены основные недостатки законодательства, которые включают дублирование функций отдельных органов при осуществлении деятельности по преодолению последствий стихийных бедствий, отсутствие ответственности за невыполнение функций по предотвращению рисков от воздействий природы и др.

Ключевые слова: международное право, принцип гуманности, принцип государственного суверенитета, гуманитарная помощь, Международная Федерация обществ Красного Креста и Красного Полумесяца, региональное и двустороннее сотрудничество, Комиссия международного права ООН.

Annotation

Kuzmenko L.R. International legal regulation of relations related to the disaster response activities. - Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific degree of the Candidate of Law Sciences under specialty - 12.00.11 - International Law. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2010.

Dissertation is dedicated to the research of international legal regulation of relations related to the disaster response activities. The author researches historical development of the concept of international cooperation in disaster response as well as the concept of international disaster response law. The detailed analysis of separate branches of international law were analysed in relation to different stages of disaster response. The author has defined the main principles of provision of humanitarian assistance to people suffering from natural disasters. The dissertation presents analysis of regional and bi-lateral cooperation on the issues of natural disaster response. The author has defined the perspectives of the further development of the concept. The author has analysed the work of the UN International Law Commission. The dissertation provides a detailed analysis of the legislation of Ukraine concerning protection of people in case of disasters.

Key words: international disaster response law, principle of humanity, principle of state sovereignty, humanitarian assistance, regional and bi-lateral cooperation, UN International Law Commission.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена як фактами стрімкого зростання кількості постраждалих від стихійних лих та збільшення завданих ними збитків, так і відсутністю узгоджених підходів до міжнародно-правового регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих.

На сьогодні не існує універсального міжнародно-правового документа, який би розглядав стихійні лиха комплексно, мав би за мету ефективне регулювання відносин, які виникають у цьому зв'язку. Кількість багатосторонніх міжнародних договорів, тим чи іншим чином пов'язаних із міжнародним співробітництвом на випадок стихійних лих, дуже обмежена. Так, наприклад, Конвенція Тампере про надання телекомунікаційних ресурсів для пом'якшення наслідків лих і здійснення операцій із надання допомоги (1998), хоча і є гідним прикладом співробітництва, однак стосується виключно використання телекомунікаційного обладнання в надзвичайних умовах, в тому числі і в збройних конфліктах. Сьогодні не існує міжнародно-правових механізмів, спрямованих на скорочення ризиків від стихійних лих. Норми міжнародного права, які регулюють надання допомоги під час та після стихійних лих, розпорошені у документах різних галузей міжнародного права. Не існує загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, на основі яких могла б надаватися гуманітарна та інші види допомоги в умовах стихійних лих. Співробітництво на універсальному рівні обмежується деклараціями. Країни, які найбільше страждають від масштабних стихійних лих, не мають ані внутрішніх організаційно-правових моделей, ані міжнародно-правових механізмів для ефективної підготовки до них, подолання їх наслідків, відновлення життєдіяльності суспільства.

У 2007 році за справу кодифікації норм, пов'язаних із захистом людей під час лих, взялася Комісія міжнародного права ООН, однак обраний нею напрямок фактично обмежується регулюванням надання допомоги постраждалим. Тим не менш, сталі механізми вирішення всього комплексу проблем, пов'язаних зі стихійними лихами, потребують дослідження, розробки та впровадження, зокрема щодо впровадження систем спостереження, раннього сповіщення, ефективного цивільного захисту, евакуації тощо. Україна залишається осторонь світового процесу розробки ефективних механізмів подолання наслідків стихійних лих, від наслідків яких періодично потерпають населення та території України (повені у Закарпатті, шторми у Азовському та Чорному морях і Керченській затоці, лісові пожежі на півдні країни тощо). Потребує удосконалення і вітчизняне законодавство: тут наявні і прогалини, і дублювання функцій різних органів.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження міжнародно-правових норм, які регламентують неоднорідні відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих.

Стан дослідження теми дисертації. Незважаючи на високу актуальність теми дисертації, дослідження міжнародно-правових норм, які регламентують відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих, в Україні та на пострадянському просторі практично відсутні. В академічних підручниках з міжнародного права зустрічаються окремі згадки про співробітництво держав у сфері подолання наслідків стихійних лих (наприклад, в особливій частині курсу міжнародного права І.І. Лукашука, а також в підручниках П.Н. Бірюкова, Є.Т. Усенка, Г.Г. Шинкарецької, А.І. Микульшина тощо).

Окремі складові питання міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, досліджували такі юристи-міжнародники: Емерік де Ваттель, Пітер Макалістер-Сміт (Peter Macalister-Smith), Девід Фідлер (David Fidler), Джон Хатчинсон (John Hatchinson), Роан Хардкасл (Road Hardcastle), Андріан Чуа (Andrian Chua), Йорам Дінстайн (Joram Dinstein), Девід Александер (David Alexander), Бредформ Морз (Bradford Morse), Пітер Волкер (Peter Walker), Каміль Жорж (Camille Goerge), Пітер Уокер, Дж. Потика (George Potyka), В.А. Євсєгнєєв, В.В. Ласаускайте. Важливим джерелом інформації стали дослідження, проведені Міжнародною федерацією організацій Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (далі - МФЧХ), звіт Комісії міжнародного права ООН (далі - КМП ООН) за 2008 рік. Для здійснення дослідження використовувалися загальні джерела з міжнародного екологічного права (С.М. Кравченко, А. Кісс та Д. Шелтон, Ф. Сандс, Д. Фрістоун), космічного права (Г.П. Жуков, Огунсола Огунбанво, К. Жолі), морського права (С. Марр) гуманітарного права (В.Ю. Калугін, Ж.Пікте, Ф. Кальсхофен), міжнародного права та біотехнологій (М.О. Медведєва) тощо. Віддаючи належне напрацюванням у цій сфері, слід зазначити, що існуючі дослідження не носять узагальнюючого комплексного характеру, а, отже, питання міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних зі стихійними лихами, потребують подальшого дослідження та аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми „Україна в євроінтеграційних правових процесах”, що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих та інших катастроф, шляхом проведення узагальнюючого аналізу комплексу норм, що регламентують цю сферу відносин, в їх історичному розвитку, включаючи тенденції та перспективи розвитку міжнародно-правового регулювання цієї сукупності відносин. Відповідно до цього у дисертації ставляться такі завдання:

простежити еволюцію міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих;

розглянути теоретичні аспекти співробітництва між різними суб'єктами міжнародного права у зв'язку зі стихійними лихами;

проаналізувати формальні джерела регулювання діяльності держав на випадок стихійних лих та інших катастроф в їх системній взаємодії та виявити прогалини в існуючій міжнародно-правовій регламентації;

проаналізувати застосування існуючих норм до окремих стадій розвитку відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих: профілактичних заходів та заходів із пом'якшення ризиків, надання допомоги постраждалому населенню та територіям, ліквідації наслідків стихійних лих;

надати характеристику моделей регіонального та субрегіонального розвитку, а також двостороннього співробітництва держав в процесі запобігання стихійним лихам, пом'якшення ризиків та подолання їх наслідків;

визначити принципи надання допомоги при подоланні наслідків стихійних лих та інших катастроф;

встановити тенденції та перспективи подальшого розвитку міжнародного співробітництва у подоланні наслідків стихійних лих в міжнародно-правовій площині, зокрема проаналізувати поточний стан та перспективи відповідної роботи КМП ООН;

проаналізувати законодавство України, пов'язане із захистом людей та територій у випадку стихійних лих, а також імплементацію в ньому зобов'язань держави, набутих у результаті її участі у двосторонніх, регіональних та універсальних міжнародно-правових документах, що регулюють відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих.

Об'єктом дослідження є сукупність міжнародних відносин, що виникають у зв'язку із реагуванням на стихійні лиха та подоланням їх наслідків.

Предметом дослідження є міжнародно-правове регулювання міжнародних відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих.

Методологічна основа дослідження. Природа явищ, що є предметом дослідження, обумовлює використання принципу методологічного плюралізму, який дозволяє використовувати можливості всіх методів наукового аналізу. Формально-юридичний метод став основою для визначення формальних джерел регламентації порядку співробітництва суб'єктів міжнародного права в обраній для дослідження області міжнародних відносин. Ефективне використання формально-юридичного методу передбачає системний аналіз, тобто розгляд норм в їх взаємозв'язку з різними галузями міжнародного права. Аналітичний метод - необхідний інструмент співставлення етапів активізації діяльності держав з метою подолання наслідків стихійних лих та інших катастроф та існуючих методів правового регулювання, що допомогло з'ясувати прогалини в праві. Метод прогнозування застосовувався при дослідженні питання тенденцій розвитку міжнародного співробітництва на випадок стихійних лих. Використані також історичний, логічний та інші спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в здійсненні першого на теренах України комплексного дослідження з тематики регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, проведеного в міжнародно-правовій площині. Вперше здійснено детальний формально-юридичний аналіз окремих міжнародно-правових документів в цій сфері, визначено прогалини міжнародно-правового регулювання таких відносин.

Основні наукові положення дослідження, які є особистим внеском дисертанта і виносяться на захист:

Вперше у вітчизняній науці міжнародного права:

здійснено детальний аналіз створення та функціонування Міжнародного союзу допомоги (далі - IRU) - першої та єдиної міжурядової організації, основна діяльність якої була спрямована на надання допомоги в умовах лих. Одним з найважливіших недоліків Конвенції про створення та Статуту Міжнародного союзу допомоги (1927) автор виділяє невизначеність сфери дії за колом осіб, за колом подій та у часі, а серед найважливіших досягнень - визначення особливої ролі міжнародних неурядових організацій (далі - МНУО) гуманітарного спрямування, забезпечення їх привілеїв та імунітетів в процесі надання допомоги постраждалому населенню;

здійснено функціональний аналіз міжнародно-правового регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, шляхом умовного поділу стихійного лиха на стадії. Це, зокрема, дозволило автору виокремити прогалини в міжнародно-правовому регулюванні в процесі забезпечення доступу до населення та територій, постраждалих від стихійних лих, та надання гуманітарної допомоги;

здійснено аналіз Конвенції Тампере про надання телекомунікаційних ресурсів для пом'якшення наслідків лих і здійснення операцій із надання допомоги. Зокрема, в якості очевидних переваг Конвенції автор виділяє можливість надання телекомунікаційної допомоги не лише від держави до держави, а й від міжурядових та МНУО постраждалим державам; зобов'язання держав-учасниць обмежити чи ліквідувати адміністративні бар'єри, пов'язані із ввезенням та використанням телекомунікаційного обладнання; закріплення привілеїв та імунітетів за всіма учасниками процесу надання допомоги, в тому числі і МНУО. До недоліків Конвенції відноситься практично необмежене застосування за колом подій (поняттям «лихо» охоплюються будь-які серйозні порушення функціонування суспільства);

досліджені особливості регіонального співробітництва на випадок стихійних лих. Основною особливістю європейської моделі є її квазі-правовий характер, спрямованість на обмін науково-технічною інформацією; співробітництву між державами Північної та Південної Америки та державами Азії властивий низький рівень імплементації прогресивних положень документів, спрямованих на регулювання відносин, що досліджуються;

запропоновано визначення гуманітарної допомоги у випадку стихійних лих, під яким пропонується розуміти гроші, товари або послуги, що надаються безоплатно з метою пом'якшення страждань людей, що потерпають внаслідок стихійного лиха, на основі принципів неупередженості та заборони дискримінації;

виокремлено дві групи норм «м'якого права», що сприяють подальшому розвитку міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих: по-перше, положення документів, прийнятих в рамках міжурядових організацій, зокрема резолюції Генеральної Асамблеї ООН (далі - ГА ООН), що свідчить про політично-правову готовність держав до подальшого розвитку міжнародного права в сфері, що досліджується; по-друге, положення документів (зокрема кодексів поведінки) МНУО, які спрямовані на визначення та закріплення стандартів надання допомоги, які базуються на загальновизнаних принципах, зокрема, принципі гуманності, визнанні невід'ємних прав людини, принципах недискримінації та неупередженості тощо;

Доведено:

міжнародно-правового регулювання потребують лише відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих, масштаб яких перевищує можливості та ресурси постраждалої держави (держав), а також стихійних лих, які відбулися на території більше як однієї держави;

основна і першочергова відповідальність за ефективне проведення діяльності із подолання наслідків стихійних лих, надання допомоги постраждалому населенню лежить на постраждалій державі, що обумовлене inter alia принципами державного суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи держав;

з принципу суверенної рівності держав випливає також, що постраждала держава вправі звертатися або не звертатися до держав чи недержавних суб'єктів (міжурядових організацій та МНУО) по допомогу (технічну, гуманітарну, організаційну), а у випадку пропозиції такої допомоги - прийняти її або відмовитися від неї;

оскільки універсальні норми міжнародного права, які регулюють той чи інший аспект міжнародних відносин, пов'язаних із реагуванням на стихійні лиха, розпорошені у різних галузях міжнародного права (зокрема, митного, повітряного, морського, транспортного, права захисту прав людини тощо), то ефективність регулювання в досліджуваній області досить низька. З огляду на це, дані норми потребують кодифікації. КМП ООН не розглядає можливості прогресивного розвитку цього напряму, оскільки існує загроза подальшої фрагментації міжнародного права;

двостороннє співробітництво в сфері запобігання стихійним лихам та подолання їх наслідків сьогодні лишається найбільш ефективним. Причому транскордонному співробітництву, в силу відсутності потреби у транзиті, властива більша ефективність, ніж загальному двосторонньому співробітництву або співробітництву з міжнародними організаціями;

існує об'єктивна необхідність вилучення або скорочення регуляторних бар'єрів в процесі перетину кордонів товарами або послугами гуманітарного призначення, а також персоналу, який бере участь у операціях із надання допомоги. Це потребує від постраждалої держави заздалегідь підготувати та впровадити норми, які сприятимуть швидкому та ефективному наданню допомоги населенню у постраждалих районах;

хоча українське законодавство, пов'язане з регламентацією діяльності на випадок стихійних лих, є достатньо розвинутим, існує необхідність його перегляду з метою усунення дублювання функцій, оптимізації діяльності системи цивільної оборони, підвищення рівня відповідальності за результати діяльності із подолання наслідків стихійних лих тощо.

Дістали подальшого розвитку:

аналіз причин формування неузгодженого масиву норм, серед яких різний ступінь зацікавленості держав у подальшому розвитку правового регулювання процесу запобігання стихійним лихам та надання допомоги із подолання їх наслідків в силу незначного впливу стихійних лих на економічний розвиток держав та розвиток міжнародних відносин в цілому. Крім того, більш зацікавлені у розвитку цього сегменту міжнародного права держави, які розвиваються, та часто потерпають від стихійних явищ природи. Це призводить до формування розгалуженої мережі двосторонніх угод із нерівномірним географічним представленням, обмеженої кількості регіональних та субрегіональних договірних механізмів, окремих міжнародно-правових норм глобального значення та цілого корпусу норм «м'якого права»;

дослідження норм м'якого права, що в основному складається з рішень міжнародних організацій та документів для внутрішнього користування МНУО чи їх об'єднань, зокрема резолюції ГА ООН останніх років, які містять важливі принципи міжнародного права, спрямовані на надання гуманітарної допомоги, та проект «Сфера», в рамках якого провідні МНУО гуманітарного спрямування розробили Гуманітарну Хартію, яка містить стандарти надання допомоги та відповідальність за її якість;

висвітлення прогалин міжнародно-правового регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, зокрема, тих, що стосуються питання доступу до постраждалих, сприяння діяльності рятувальних загонів та гуманітарного персоналу, спрощення візових та митних процедур, визнання кваліфікації рятувальників, якості наданої гуманітарної допомоги тощо;

висвітлення поточної роботи КМП ООН в сфері дослідження норм міжнародного права захисту осіб в умовах лиха.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права. Зокрема, зібраний у дисертації науково-практичний матеріал і висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях міжнародного гуманітарного права (зокрема, його застосування у мирний час), міжнародного права захисту прав людини. В практичному плані положення дисертації можуть бути використані для визначення правової позиції України при побудові двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями в сфері попередження та подолання наслідків стихійних лих та інших катастроф. Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при розробці навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, викладання курсів міжнародного публічного права, міжнародного екологічного права, міжнародного права захисту прав людини, теорії та практики міжнародного права тощо.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися для доповіді під час Науково-практичної конференції, присвяченої 60-річчю Інституту міжнародних відносин, в листопаді 2004 року (тези опубліковано). Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на XIV міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов 2007» (Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова, 11-14 квітня 2007 року) (тези опубліковано), Другому міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 25-29 квітня 2007 року) (доповідь опубліковано), Науково-практичній конференції молодих науковців, студентів та аспірантів «Шевченківська весна 2008» (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 11-13 березня 2008 року), XIV міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов 2008» (Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова, 8-12 квітня 2008 року) (тези опубліковано), науково-практичній конференції «Верховенство права на міжнародному та національному рівнях» (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Українська асоціація міжнародного права, 9-10 жовтня 2008 року), V Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (Волинський національний університет імені Лесі Українки, 20-21 березня 2009 року) (тези опубліковано), XVII міжнародній науковій конференції студентів і молодих науковців «Наука і вища освіта» (Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, 9-10 квітня 2009 року) (тези опубліковано).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 228 сторінок, з яких бібліографія викладена на 23 сторінках (обсяг - 190 джерел, в тому числі іноземними мовами - 113).

2. Основний зміст роботи

У вступі дисертаційного дослідження висвітлено актуальність і стан наукової розробки теми, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет і методологічну основу дослідження, виділено положення, що становлять наукову новизну, та визначено їх науково-практичну значимість.

Розділ 1 «Розвиток та становлення концепції міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих» присвячений розгляду історичного розвитку міжнародно-правової регламентації зазначених відносин, а також концепції «міжнародного права катастроф». В цьому ж розділі автор звертається до визначення сфери дисертаційного дослідження за колом подій, суб'єктів та у часі.

У підрозділі 1.1 «Ретроспектива доктринального та документального розвитку міжнародно-правового співробітництва на випадок стихійних лих» аналізується поетапний розвиток доктрини та практики регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих.

Автор умовно поділяє історичний розвиток регламентації міжнародно-правової співпраці на випадок стихійних лих на три етапи: 1) від перших згадок до 1945 р., 2) 1945-1990 роки та 3) сучасний етап. Такий поділ обумовлений, по-перше, еволюцією міжнародно-правової думки щодо регламентації міжнародних відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, та по-друге, етапами становлення принципів та норм, які тим чи іншим чином регулюють досліджувані відносини.

Автор зазначає, що перші згадки про надання допомоги державам, постраждалим внаслідок лих (в т.ч. стихійних), з'являються у роботі Емеріка де Ваттеля «Право народів або принципи природного права, що застосовуються до поведінки та справ націй і суверенів», в якій він пропонує надавати допомогу, базуючись на принципах гуманності, що знаходить свої відголоски і у сучасній доктрині. Зокрема, підкреслюється важливість двох основоположних принципів, на основі яких будуються відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих: принцип непорушності державного суверенітету та принцип гуманності. Носієм ідеї подальшої гуманізації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, стала Ліга Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця: було розроблено та подано на розгляд Ліги Націй проект створення міжнародної організації, основною діяльністю якої мало б стати надання допомоги державам, чиї населення та території постраждали внаслідок стихійних лих. Автор стверджує, що Конвенція та Статут про створення Міжнародного союзу допомоги (International Relief Union), прийнята у 1927 році, мала очевидні недоліки та не відповідала потребам часу.

Сфера застосування за колом подій практично необмежена: надання допомоги передбачається у випадках «будь-яких катастроф», в т.ч. і серйозних порушень громадського порядку. Часові рамки застосування конвенції не визначені, хоча можна презюмувати, що застосовується вона з моменту запиту про допомогу. Невизначеними були і територіальні межі застосування Конвенції: чи розповсюджується її дія на всю територію держави, що запитує про допомогу, чи виключно на зону лиха. З іншого боку, невірне тлумачення цілей діяльності організації могло б призвести до надмірної політизації. Однак, відсутність конкретних фінансових інструментів забезпечення діяльності Міжнародного союзу допомоги, а також невдалий час створення (період між двома світовими війнами) стали основними чинниками нетривалого існування організації. Формально діяльність Міжнародного союзу допомоги припинилася 1968 року, коли функції із провадження досліджень щодо скорочення ризиків від стихійних лих були інкорпоровані до діяльності ЮНЕСКО.

Автор підкреслює, що важливими були закріплені у Конвенції про створення Міжнародного союзу допомоги положення, які стосуються особливого статусу гуманітарних організацій під час операцій із надання допомоги: передбачалось, що такі організації будуть виконувати безпосередньо відновлювальні роботи та приймати активну участь у наданні допомоги постраждалим; більше того, на час участі в операціях із надання допомоги їм могли надаватися привілеї та імунітети, властиві міжурядовим організаціям.

Розглядаючи період від закінчення Другої світової війни до 1990 року, автор робить висновок, що для нього характерна низька активність розвитку будь-яких універсальних норм міжнародного права, пов'язаних із наданням допомоги на випадок стихійних лих. Однак, значного розвитку набувають двосторонні договори ad hoc, які укладалися між державами, а також між державами та міжнародними організаціями, з метою надання допомоги по відновленню життєдіяльності постраждалих регіонів або обміну досвідом задля приготування до можливих майбутніх лих. За результатами аналізу значної кількості таких двосторонніх договорів автор виявив наступні загальні риси: однією зі сторін такої угоди, як правило, є країна, що розвивається; для представників другої сторони, які безпосередньо беруть участь у операціях із надання допомоги, передбачалися певні привілеї, імунітети від юрисдикції місцевих судів, спрощений доступ до постраждалих територій тощо; як правило, такі угоди мають виключно тимчасовий характер і не надають можливості сталого вирішення проблеми (наприклад, скорочення ризиків). В Резолюціях ГА ООН не тільки висловлювалося занепокоєння зростаючою кількістю лих та збитків, яких вони завдають, а й закріплювалися деякі принципи міжнародного співробітництва. Серед останніх автор особливо виділяє непорушність принципів державного суверенітету, першочергову відповідальність постраждалої держави за долю постраждалого населення, контроль постраждалої держави за операціями із надання допомоги тощо, які в подальшому можуть бути визнані в якості звичаєвих. Апогеєм стало прийняття резолюції ГА ООН 42/169 від 11 грудня 1987 року про визначення 1990-1999 років десятиліттям, протягом якого міжнародне співтовариство під егідою ООН приділяло б особливу увагу підтримці міжнародної співпраці в сфері скорочення кількості стихійних лих.

Автор виділяє період після 1990 року окремо через низку властивих йому характеристик, зокрема, накопичення інформації, обмін інформацією та досвідом, розвиток координаційної діяльності в рамках ООН, розвиток універсальних норм міжнародного права в сфері реагування на стихійні лиха тощо. 18 червня 1998 року на міжнародній конференції в місті Тампере, Фінляндія, було прийнято Конвенцію про надання телекомунікаційних ресурсів для пом'якшення наслідків лих і здійснення операцій із надання допомоги (Конвенція Тампере), що стало визначною характеристикою періоду після 1990 року.

Нове тисячоліття принесло нові серйозні стихійні лиха і нові поштовхи до подальшої розробки міжнародно-правових інструментів. У 2003 році МФЧХ розпочала довготривале системне дослідження міжнародного права з метою виокремлення норм, спрямованих на регламентацію відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих на різних етапах - від скорочення ризиків, через екстрене реагування до надання допомоги та подолання наслідків. МФЧХ вперше використала термін «міжнародне право реагування на лиха», який поки що не знайшов свого закріплення ані у доктрині, ані у практиці міжнародного права. У 2006 році Комісія міжнародного права ООН оголосила тематику захисту людей в умовах лих одним з напрямків своєї роботи, визначивши кодифікацію з можливістю подальшої розробки рамкової конвенції своїм пріоритетом. Автор робить висновок, що поки зарано говорити про галузь, підгалузь чи інститут міжнародного права, але очевидно, що відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих, потребують системного та однорідного регулювання.

У підрозділі 1.2 «Концепція міжнародно-правового співробітництва з метою подолання наслідків стихійних лих» розглядається сучасний стан дослідження обраної сфери, зокрема, в рамках МФЧХ та КМП ООН. МФЧХ зацікавлена, в першу чергу, в міжнародно-правовій регламентації процесу надання допомоги, незалежно від того, що становить таку допомогу: товари чи послуги. Тому, з точки зору автора, предмет дослідження МФЧХ становлять норми та принципи, що застосовуються до доступу, сприяння, координації, якості та звітності під час міжнародного реагування на катастрофи, не пов'язані із конфліктами, що включає забезпечення готовності до можливої катастрофи, проведення рятувальних робіт та дій із надання гуманітарної допомоги.

В свою чергу, КМП ООН прагне вирішити задачу захисту постраждалих, де надання гуманітарної допомоги хоча і буде основним елементом, все ж таки лишатиметься складовою системи заходів із забезпечення такого захисту як від фізичних наслідків стихійного лиха, так і від порушення фундаментальних прав людини під час надання допомоги. Автор приходить до висновку, що основна мета міжнародно-правової регламентації з точки зору КМП ООН - забезпечення адекватного захисту людей під час стихійних лих та інших катастроф.

В цьому ж підрозділі автор визначає сферу власного дослідження, базуючись на відомих концепціях. Автор пропонує визначати пасивну (події) та активну (дії) складові матеріального регулювання. Так, до подій автор відносить виключно стихійні лиха, спираючись на те, що і для збройних конфліктів, і для промислових (техногенних) катастроф міжнародне право містить розгалужену систему джерел. До дій, які досліджуються, відносяться усі дії, які здійснюються на стадії скорочення ризиків (профілактична діяльність, попередження про настання лиха, евакуація тощо), екстреного реагування та надання допомоги.

Таким чином, в своєму дослідженні автор розглядає міжнародно-правові норми, що регулюють усі стадії реагування на стихійні лиха, надання гуманітарної допомоги зокрема, незалежно від того, чи відбулося воно на території однієї чи більше держав, а лише в залежності від потреби швидкого, ефективного задоволення невідкладних базових потреб постраждалих осіб. Такі норми містяться як у багатосторонніх універсальних та регіональних інструментах, так і двосторонніх договорах, а також документах м'якого права, які, хоча і не містять зобов'язуючих норм, але відображають загальні тенденції.

У Розділі 2 «Регламентація діяльності суб'єктів міжнародного права на випадок стихійних лих» увага звертається на дві площини такого регулювання: по-перше, воно відбувається на різних стадіях, кожній з яких властиві спільні риси та принципи; по-друге, воно може відбуватися як на універсальному, так і регіональному та двосторонньому рівнях. Таким чином, автор виходить із розуміння стихійного лиха як процесу, якому притаманні певні стадії, до яких відносяться: попередження, пом'якшення ризиків, підготовка до стихійних лих, обмін інформацією, екстрене реагування, надання допомоги.

У підрозділі 2.1 «Міжнародне право на різних етапах діяльності на випадок стихійних лих» дисертант стверджує, що на кожній стадії важливу роль відіграють окремі галузі міжнародного права та закріплені в них норми. Попередження стихійних лих і скорочення ризиків від них, є однією з найважливіших складових сучасної діяльності на випадок стихійних лих. Можливості міжнародного права на цьому етапі обмежені. Хоча міжнародне співтовариство визнає потребу запобігання стихійним лихам та скорочення ризиків від них inter alia через можливе зростання соціально-економічних втрат, однак імперативних норм в цій сфері не існує. Автор робить висновок, що основним гравцем на цьому полі лишається держава: лише за умови побудови національної правової бази та створення необхідних організаційних структур можлива ефективна реалізація згаданих механізмів. Питання оцінки ризиків та проведення профілактичних заходів тісно пов'язане з можливостями залучення сучасних технологій, зокрема космічних, в процес ліквідації наслідків стихійних лих. Це здатне полегшити і обмін інформацією між державами про стан навколишнього середовища, зміни у метеорологічних умовах та можливі стихійні лиха чи інші катастрофи, що наближаються чи вже розгорнулися. Автор наголошує, що використання норм міжнародного космічного права, зокрема, пов'язаних із обміном інформацією та дистанційним зондуванням Землі з космосу, відіграють принципово важливу роль на стадії запобігання стихійним лихам та пом'якшення ризиків від них.

У випадку стихійного лиха людина стає єдиним об'єктом, який потребує швидкого, вчасного та ефективного захисту на всіх етапах: в процесі надання екстреної допомоги протягом двох-трьох днів з моменту початку лиха, в період відселення з постраждалих районів (якщо в цьому існує нагальна потреба) і відновлення нормальних умов життя. Саме тому важливою умовою фізичного виживання людини часто стає гуманітарна допомога. Хоча сьогодні не можна говорити про існування суб'єктивного права на гуманітарну допомогу, однак автор робить висновок, що право на гуманітарну допомогу в надзвичайних умовах стихійного лиха можна вивести з невід'ємного права на життя, яке в умовах стихійного лиха залежить від вчасно наданої їжі, медикаментів, тимчасового притулку, які і є окремими прикладами гуманітарної допомоги.

Дисертант підкреслює два важливі принципи: 1) усі держави зобов'язані поважати та забезпечувати права та основні свободи людини в умовах стихійних лих; 2) подолання наслідків стихійних лих є обов'язком постраждалої держави, проте вона може і повинна звернутися по допомогу з метою реалізації права людини на життя через доступ до гуманітарної допомоги. Розглядаючи питання про доступ до постраждалих районів, автор розглядає положення міжнародних договорів у сфері автомобільних та авіаційних транспортних перевезень, звертається до положень міжнародного митного права, які регулюють право тимчасового ввезення товарів гуманітарного призначення, аналізує положення Конвенції Тампере. Автор виокремлює спільні для документів міжнародного транспортного та митного права недоліки: 1) положення про полегшення доступу стосуються держав або міжурядових організацій, таким чином МНУО гуманітарного спрямування, які складають основну групу донорів в процесі надання допомоги, вирішують питання доступу на основі двосторонніх домовленостей або угод ad hoc; 2) проаналізовані норми базуються на принципі дотримання інтересів безпеки держави, що сприяє уникненню зловживань з боку надавачів допомоги, однак може призвести до таких з боку приймаючої держави чи її органів.

Що стосується Конвенції Тампере, то цей документ підтверджує повагу до державного суверенітету, визначає особливу роль МНУО гуманітарного характеру; зобов'язує держави-члени скасувати адміністративні бар'єри відносно допуску та використання телекомунікаційного обладнання тощо. Одночасно Конвенція містить і очевидні недоліки: 1) її автономне функціонування практично неможливе; Конвенція закликає до укладання додаткових дво- та багатосторонніх угод між різними суб'єктами; 2) Конвенція може застосовуватися до необмеженого кола подій, які підпадають під закріплене в статті 1 визначення «лиха» (призводять до серйозного порушення функціонування суспільства); 3) Конвенція не передбачає механізму пропозиції надання допомоги, що само по собі не виключає можливості здійснювати таку пропозицію, однак виводить цей етап за межі регулювання.

У підрозділі 2.2 «Регіональне співробітництво на випадок стихійних лих» розглядаються особливості регіональних підходів до співпраці в сфері реагування на стихійні лиха та надання допомоги, що існують в Європі, в державах Північної та Південної Америки та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Так, автор розглядає модель регламентації відносин, що стосуються діяльності на випадок стихійних лих у Європі, і виділяє в ній кілька окремих механізмів: в рамках Європейського Союзу та Ради Європи. Перший регулюється внутрішніми документами ЄС, стосується надання допомоги державами-членами одна одній та третім державам. В рамках Ради Європи функціонує квазі-правова модель: у 1987 році Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Резолюцію 87(2) про створення Групи зі співпраці з питань попередження, захисту та організації допомоги у випадку серйозних стихійних лих та техногенних катастроф, якою було створено міжурядовий форум, відомий як «Відкрита часткова угода щодо серйозних катастроф» (EUR-OPA). В його рамках відбувається обмін науково-технічною інформацією, розглядаються конкретні приклади лих та способи їх подолання, однак гуманітарна або фінансова допомога не надається.

Автором доведено, що уніфікований підхід в рамках Європейського Союзу до регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, виявляється у створенні та імплементації документів, спрямованих на регулювання процесу надання гуманітарної допомоги третім країнам, та співпраці країн-членів в сфері цивільного захисту в межах Європейського Союзу.

Автор встановила ряд важливих відмінностей співпраці, яка відбувається в Американському та Азійсько-Тихоокеанському регіонах. По-перше, наявні тут міжнародно-правові інструменти регіонального характеру не знаходять достатньої підтримки і тому або не ратифікуються, або не імплементуються. Проте, наявність угод є позитивним знаком, відтворенням тенденцій до посилення співпраці. По-друге, на субрегіональному рівні співпраця здійснюється активніше. Більше того, ряд угод містить унікальні положення, розвиток та застосування яких можливі і на універсальному рівні. Автор робить висновки, що досвід співпраці держав Центральної та Південної Америки в сфері пом'якшення ризиків від лих має використовуватися для співпраці на універсальному рівні, оскільки саме це має сталий ефект. По-третє, співпраця, яка відбувається в рамках регіональних та субрегіональних організацій, має значну перевагу в силу відсутності потреби транзиту, що підвищує ефективність надання допомоги. Автор стверджує, що в цьому сенсі робота через координатора, яким може виступати спеціально призначений орган регіональної або субрегіональної організації, сприяє наданню допомоги, порівняно із роботою в умовах відсутності інституціоналізації.

В підрозділі 2.3 «Розвиток двостороннього транскордонного співробітництва на випадок стихійних лих» автор зосереджує увагу на двосторонніх угодах, які лишаються найбільш ефективним способом подолання наслідків стихійних лих. Сьогодні в світі функціонує приблизно 150 таких угод, яким властивий ряд однорідних положень. Двосторонні угоди містять процедурні положення щодо початку та завершення надання допомоги; вимагають від сторін обміну інформацією; містять моделі поведінки персоналу, що надає допомогу. Двостороннім угодам властиве прагнення до скорочення прикордонних та митних формальностей, що надасть змогу скоротити час на доставку допомоги. Зокрема, мова йде про вимоги візового режиму, пропуск товарів та послуг, надання дозволів на роботу, визнання ліцензій тощо. Часто в двосторонніх угодах містяться положення про відшкодування за надану допомогу або надання такої безоплатно. Інколи двосторонні угоди містять положення про відповідальність перед третьою стороною. Зазвичай, такі угоди визначають статус, привілеї та імунітети персоналу, що надає допомогу.

Автор виділяє два види двосторонніх угод, що регулюють відносини, пов'язані із діяльністю на випадок стихійних лих: 1) транскордонні угоди, тобто укладені між державами, які мають спільні кордони; 2) загальні, тобто такі, що укладаються між державами не залежно від їх географічного розташування. Угоди першого типу більш ефективні через спільне розуміння проблем транскордонного характеру стихійних лих, прагнення акумуляції зусиль щодо попередження лих та пом'якшення їх наслідків. Такі угоди, зазвичай, укладаються безстроково та містять положення щодо надання допомоги, а також щодо обміну інформацією та досвідом. Що стосується угод другого типу, то вони укладаються ad hoc між постраждалою державою та економічно розвинутою державою або між постраждалою державою та міжурядовою організацією. Якщо в угодах першого типу, як правило, передбачається оплатна допомога, то угодам другого типу характерна безоплатність. Автор наголошує, що двостороннє співробітництво держав із суміжними кордонами, - найбільш ефективне, оскільки елемент транзиту відсутній повністю.

Розділ 3 «Тенденції та перспективи розвитку міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих» спрямований на розгляд питань можливостей розвитку норм міжнародного права щодо сфери відносин, яка досліджується. Ведучи розмову про тенденції та перспективи розвитку, маємо на увазі шляхи розвитку та деяку статичну модель у майбутньому. Автор звертається до роботи КМП ООН та МФЧХ і намагається з'ясувати можливі варіанти розвитку міжнародно-правової регламентації діяльності на випадок стихійних лих та інших катастроф. Окремий підрозділ дисертаційного дослідження присвячено аналізу законодавства України в сфері попередження та подолання наслідків стихійних лих.

У підрозділі 3.1 «Робота Комісії міжнародного права ООН в сфері міжнародного права катастроф» автор розглядає платформу, базуючись на якій Комісія вирішує поставлену перед нею задачу. Основною тенденцією розвитку досліджуваної тематики в рамках КМП ООН на даний момент є виокремлення усіх стадій, на яких можлива, потрібна або відбувається міжнародно-правова регламентація діяльності, пов'язаної із захистом людей у випадку лих (стихійних та техногенних). Автор робить висновок, що КМП ООН не обмежується стихійними лихами, керуючись критеріями масштабності лиха та недостатності внутрішніх ресурсів держави для надання захисту осіб, що знаходяться під її юрисдикцією та в зоні лиха. Комісія міжнародного права ООН обрала для свого дослідження гуманістичний підхід, спираючись на функціональне виділення окремих видів діяльності на різних етапах. На сьогодні завдання КМП ООН полягає у кодифікації, тобто об'єднанні максимальної кількості норм та визначенні прогалин міжнародно-правового регулювання.