Міжнародно-правова регламентація відносин, пов’язаних із діяльністю на випадок стихійних лих

У підрозділі 3.2 «М'яке право як відображення тенденції до поглиблення співпраці у випадках стихійних лих» автор спирається на аналіз окремих джерел м'якого права, що дозволяє зробити наступні висновки про тенденції розвитку співробітництва в сфері, що досліджується. По-перше, резолюції та рішення міжнародних міжурядових організацій та міжнародних конференцій носять політичний характер, а впровадження в життя їх гасел залежить від політичної волі держав. По-друге, ціла низка резолюцій ГА ООН з приводу реагування на стихійні лиха та ролі ООН в цій діяльності можуть і повинні бути виділені в окрему групу, і з часом, можливо, закріплені в них норми будуть визнані звичаєвими.

Вони містять важливі принципи співпраці на випадок лих, зокрема, мова йде про принцип суверенної рівності держав, територіальної цілісності та повної відповідальності постраждалої держави за надання допомоги людям, які знаходяться під її юрисдикцією. Прагнення закріпити особливу роль ООН в процесі координації надання допомоги у випадках стихійних лих та комплексних катастроф не досягли успіху, хоча заклики до цього звучали і звучать майже щорічно. По-третє, документи, резолюції, стандарти та кодекси поведінки МНУО містять норми про практичні аспекти діяльності таких організацій та базуються на загальновизнаних принципах, які мають чітко визначений юридичний зміст: принцип гуманності, принцип недискримінації, принцип неупередженості тощо. МНУО не несуть юридичної відповідальності за невиконання положень таких документів. Проте закріплені стандарти стають очікуваними до виконання, а їх грубе порушення тягне за собою моральну відповідальність. Виконання таких норм і правил створює добру репутацію і підвищує рівень лояльності урядів до гуманітарних МНУО. Це означає можливість подальшого адміністративного сприяння доступу МНУО до зон лиха та постраждалих осіб.

В підрозділі 3.3 «Національне законодавство про захист населення і територій від стихійних лих та участь України у міжнародно-правових механізмах, спрямованих на регламентацію діяльності на випадок стихійних лих» здійснено системний аналіз законодавства України в сфері, що досліджується. Українське законодавство з питань захисту населення і територій від стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій є досить розвинутим, однак практичні результати його застосування доводять низьку ефективність. Основною причиною такого стану речей є постійне намагання боротися з наслідками, а не прагнення попередити причину. Щорічна «боротьба з наслідками стихії» доводить відсутність систематичних дій із організації та проведення інженерно-технічних заходів, спрямованих на попередження подібних явищ на територіях, що піддаються періодичному негативному впливу сил природи. Причиною цього, з нашої точки зору, є відсутність механізму відповідальності за недотримання будівельних та інших інженерно-технічних норм та правил; відсутність державних програм розбудови системи заходів, спрямованих на скорочення ризиків від стихійних лих. Крім того, законодавчі акти відрізняються недосконалістю в силу подвійного та суперечливого регулювання цього роду правовідносин. В результаті дубльовані функції, нез'ясовані рівні підпорядкування призводять до нестачі фінансування, суперечливого нормативного регулювання, неправильного розподілу ресурсів тощо.

Найбільшим недоліком українського законодавства є відсутність санкції за недотримання його вимог, відсутність адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії, які підвищують ризики та небезпеки від стихійних лих. Крім того, автор зазначає, що в Україні нерозвинуті механізми запобігання стихійним лихам чи пом'якшення ризиків від них, що спричиняє все зростаючі витрати на подолання наслідків стихійних лих. Що стосується міжнародного співробітництва, то необхідно зазначити, що Україна уклала низку двосторонніх угод із сусідніми державами. Ці угоди укладені за однією схемою, яка не передбачає спільних профілактичних заходів, не містить положень про реабілітаційну допомогу. Однак ці угоди містять дієву схему звернення по допомогу, прийняття допомоги, спрощення доступу до постраждалих районів тощо. Україна не є активним учасником регіональних угод, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих. Україна не підписала і не є учасницею Конвенції Тампере.

Висновки

Висновки, яких дійшов дисертант у результаті дослідження, підсумовані наприкінці кожного розділу роботи. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі.

Принцип гуманності та принцип поваги до державного суверенітету і основи їх співвідношення були закладені ще у вісімнадцятому столітті. Ще Емерік де Ваттель у 1758 році підкреслював гуманітарну природу діяльності іноземних держав на випадок стихійних лих на території їх сусідів. При цьому Ваттель наголошував, що допомога надається лише на вимогу та за згоди постраждалої держави. Таким чином, основні принципи, на яких будується міжнародно-правова регламентація відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, а саме: принцип поваги до державного суверенітету і похідна від нього схема «пропозиція - акцепт допомоги» та принцип гуманності - були доктринально оформлені у вісімнадцятому столітті.

На прикладі Міжнародного союзу допомоги доведено, що інституціоналізація міжнародного співробітництва на випадок стихійних лих не є найбільш ефективним засобом забезпечення надання допомоги постраждалому населенню. Конвенції про утворення IRU бракувало чіткого визначення прав та обов'язків держав в сфері гуманітарної допомоги: балансу між загальними питаннями принципів діяльності та конкретними питаннями їх практичної реалізації досягнуто не було. Перевагою факту існування такого роду організації та документу про її створення можна назвати свідчення того, що держави світу визнавали потребу співробітництва в питаннях гуманітарної допомоги. Крім того, вже тоді підкреслювалася особлива роль МНУО гуманітарного спрямування, яка зберігається і закріплюється за ними і сьогодні.

Автор виділяє три етапи розвитку міжнародно-правового співробітництва на випадок стихійних лих:

1) від перших згадок про можливість міжнародно-правового регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих до 1945 року;

2) між 1945 та 1990 роками, обравши рубежем 1990 рік - початок оголошеного ГА ООН Десятиліття скорочення кількості стихійних лих;

3) після 1990 року і до сьогодні. До 1990 року для розвитку міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, характерні кілька рис: 1) відсутність системного підходу; 2) розвиток двостороннього співробітництва, зокрема, укладання угод ad hoc між суб'єктами різного рівня, в т.ч. і між міжнародними організаціями чи їх підрозділами та державами; 3) прийняття резолюцій ГА ООН, спрямованих на утвердження принципів надання допомоги державам, постраждалим внаслідок стихійних лих, що підкреслює політичний інтерес держав до тематики та їх волю до подальшого розвитку міжнародно-правового регулювання;

4) активізується укладання угод, спрямованих на регламентацію відносин, що досліджуються, на регіональному та субрегіональному рівнях;

5) з'являються окремі дослідження юристів-міжнародників, спрямовані на з'ясування місця норм із регулювання відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, а також щодо прав людини у надзвичайних ситуаціях, зокрема, в умовах стихійного лиха;

6) у 1998 році на універсальному рівні було прийнято Конвенцію Тампере, яка вступила в силу у 2005 році, - перший документ повністю присвячений міжнародно-правовій регламентації співробітництва держав на випадок лих.

В дослідженні, ініційованому у 2003 року МФЧХ, пропонується використання нового терміну - міжнародне право реагування на лиха (International Disaster Response Law), який поки що не знайшов підтримки в наукових колах. Під міжнародним правом реагування на лиха (зрідка зустрічається термін «міжнародне право катастроф») пропонується розуміти норми та принципи міжнародного права, що застосовуються до відносин, пов'язаних із реагуванням на стихійні та інші лиха, зокрема до питань попередження та пом'якшення ризиків від стихійних лих, а також забезпечення доступу, сприяння та координації надання допомоги (в т.ч. і гуманітарної) постраждалому населенню та територіям. Автор робить висновок, що сьогодні не можна говорити про утворення нового інституту чи галузі міжнародного. З точки зору автора, для відповіді на питання про існування чи становлення нового інституту чи галузі міжнародного права необхідне подальше поглиблене дослідження тематики, а також уважний аналіз тенденцій розвитку міжнародно-правового співробітництва в цій сфері. Крім того, потребують юридичного визначення такі терміни як «лихо», «стихійне лихо», «гуманітарна допомога» тощо.

Автор розглядає будь-яке стихійне лихо як процес, якому властиві певні стадії. Хоча стихійне лихо як процес відрізняється комплексністю, для цілей даного дослідження виокремлено наступні стадії: 1) попередження стихійних лих, в т.ч. і обмін інформацією; 2) пом'якшення ризиків від стихійних лих; 3) надання допомоги в умовах стихійних лих; 4) доступ до постраждалих осіб та територій; 5) відновлення. У цьому зв'язку автор виділяє три групи норм, які мають первинне значення для цілей дослідження, а саме: 1) норми, які регулюють попередження стихійних лих, обмін інформацією та пом'якшення ризиків від стихійних лих; 2) права людини в умовах стихійних лих і, зокрема, право на гуманітарну допомогу; 3) забезпечення доступу до постраждалих осіб та територій, тобто скорочення регуляторних (адміністративних) бар'єрів.

Серед важливих принципів та норм на етапах попередження та пом'якшення ризиків від стихійних лих автор підкреслює два принципи міжнародного екологічного права: попередження (урахування геофізичних та метеорологічних особливостей регіону в процесі ведення господарської діяльності) та перестороги (відвернення невідомих загроз і негативних наслідків). Розумне застосування цих принципів сприятиме пом'якшенню ризиків, зокрема, зведення до максимально можливого та обґрунтованого мінімуму ризику загибелі людей, руйнації житлових приміщень, об'єктів господарювання та інфраструктури. В процесі аналізу автор приходить до висновку, що ефективність превентивної діяльності в повній мірі залежить від держави, її економічного розвитку, рівня розвитку внутрішнього законодавства та імплементації відповідних норм, дотримання міжнародних зобов'язань тощо. Автор наголошує, що забезпечення вчасного та ефективного надання допомоги в умовах стихійних лих повністю покладається на постраждалу державу в силу існування та дотримання принципів державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи та непорушності державних кордонів. Автор наголошує, зосередженість на гомоцентричному підході може призвести до радикалізації відносин, пов'язаних із реагуванням на стихійні лиха. Саме тому лише постраждала держава вправі вирішувати, від кого, яку допомогу і в якому обсязі вона отримуватиме.

Принцип суверенної рівності держав зумовлює і право держави самостійно визначати, які саме товари, послуги та людей вона допускатиме на свою територію, що здійснюється через існування спеціальних адміністративних процедур (митних, візових та інших формальностей). Автор підкреслює, що задля вчасного та ефективного надання допомоги регуляторні бар'єри повинні бути скорочені до мінімуму з урахуванням потреб національної безпеки. Саме тому існує необхідність розробки та імплементації спеціальних норм національного законодавства, які б сприяли пришвидшенню процедури перетину кордону товарами та послугами гуманітарного призначення.

Автор відзначає, що регіональне співробітництво розвивається в Європі, Америці та Азії; субрегіональне співробітництво відрізняється ефективністю в рамках Співдружності Незалежних Держав та між державами Центральної і Латинської Америки. Автор відзначає, що співробітництво на регіональному рівні відрізняється низьким рівнем імплементації прийнятих положень. Однак субрегіональні угоди, які охоплюють меншу кількість учасників та спрямовані на вирішення більш конкретних задач, пов'язаних із конкретними географічними регіонами, відрізняються високою ефективністю. Саме тому і двосторонні угоди між прикордонними державами на сьогодні лишаються найбільш ефективними, оскільки віддзеркалюють прагнення до спільного вирішення проблеми стихійних лих в прикордонних регіонах.

Тенденції та перспективи розвитку міжнародно-правової регламентації відносин, пов'язаних із діяльністю на випадок стихійних лих, відображаються в кількох площинах: 1) подальшому розвитку норм міжнародного права у відповідній сфері шляхом укладання угод різного рівня, їх успішного застосування, закріплення принципів надання допомоги в документах м'якого права тощо; 2) роботі Комісії міжнародного права ООН, одним з напрямків якої є дослідження механізму міжнародно-правового захисту людей в умовах лих; 3) розвитку доктрини міжнародного права, провадження досліджень організаціями (зокрема, в рамках відповідної програми МФЧХ), дослідницькими установами та окремими науковцями.

Українське законодавство в сфері надання захисту населення та територій та подолання наслідків стихійних лих потребує серйозного удосконалення шляхом усунення дублювань, виявлення та заповнення прогалин регулювання. Україні необхідно брати активну участь у розробці та імплементації міжнародно-правових механізмів, спрямованих на скорочення ризиків, подолання наслідків стихійних лих. Двосторонні договори, стороною яких є Україна, містять багато схожих положень, однак в більшості випадків лишаються деклараціями через відсутність реальної співпраці. Україні необхідно укласти договори про співробітництво у подолання наслідків стихійних лих із прикордонними державами, такими як Румунія та Молдова.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кузьменко Л.Р. Права людини та їх захист в умовах стихійного лиха / Л.Р. Кузьменко // Держава і право: Зб. наук. пр. - Вип. 45. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2009. - С. 544-551.

2. Сивко Л.Р. Українське та зарубіжне законодавство про захист населення і територій від стихійних лих / Л.Р. Сивко // Український часопис міжнародного права. - № 3. - К. 2007. - С. 100-108.

3. Сивко Л.Р. Місце норм з регламентації діяльності держав на випадок катастроф у системі міжнародного права / Л.Р. Сивко // Український часопис міжнародного права. - № 1. - К. 2006. - С. 107-120.

4. Сивко Л.Р. Зв'язок міжнародного права та стихійних лих: ретроспектива доктринального та документального розвитку / Л.Р. Сивко // Український часопис міжнародного права. - № 1. - К. 2005. - С. 49-58.

5. Кузьменко Л.Р. Роль Конвенції Тампере у подоланні наслідків стихійних лих та інших катастроф / Л.Р. Кузьменко // Наука і вища освіта: тези доповідей учасників XVII Міжнародної наукової конференції студентів і молодих науковців (Запоріжжя, 9-10 квітня 2009 року): у 4 т. / Класичний приватний університет. - Запоріжжя : КПУ, 2009. - Т. 4. - С. 131-132.

6. Кузьменко Л.Р. Робота Комісії міжнародного права ООН щодо розвитку тематики міжнародно-правової регламентації співробітництва держав на випадок стихійних лих / Л.Р. Кузьменко // Збірник тез наукових доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених, (Луцьк, 20-21 березня 2009 року) / Уклад. М.Л. Варченко, М.Л. Толстіхін, І.Ф. Уріна. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. - С. 115-117.

7. Сивко Л.Р. Регулирование предоставления телекоммуникационных ресурсов для смягчения последствий бедствий в международном праве / Л.Р. Сивко // Материалы докладов XV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых [«Ломоносов»] / Отв. ред. И.А. Алешковский, П.Н. Костылев, А.И. Андреев. -- М.: Издательство МГУ; СП МЫСЛЬ, 2008. -- С. 48-49.

8. Сивко Л.Р. Українське та зарубіжне законодавство про захист населення та територій від стихійних лих / Л.Р. Сивко // Порівняльно-правові дослідження: Українсько-грецький міжнародний науковий журнал. -- 2007. -- № 1-2. -- С. 226-227.

9. Сивко Л.Р. Международно-правовое сотрудничество в сфере преодоления последствий стихийных бедствий / Л.Р. Сивко // Материалы XIV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых [«Ломоносов»] / Отв. ред. И.А. Алешковский, А.И. Андреев, П.Н. Костылев. Том IV/ - М.: Издательств МГУ, ИТК «Дашков и Ко», 2007. - с. 422-423.

10. Сивко Л.Р. «Міжнародне право катастроф»: становлення концепції / Л.Р. Сивко // Український часопис міжнародного права. - № 4. - К. 2004. - С. 99-101.

Размещено на Allbest.ru