Міжнародно-правове регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Мельник Оксана Зіновіївна

УДК 341.221.1

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕСУДНОПЛАВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРАНСКОРДОННИХ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться «23» лютого 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в залі Вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Київ, вул.Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім.М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.Київ, вул.Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий «14» січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Прісні водні ресурси є життєво необхідним природним ресурсом, що має стратегічне значення для кожної держави. Вони не лише слугують шляхами сполучення у навігації, але й інтенсивно використовуються для несудноплавних цілей - у промисловості, сільському господарстві та для безпосереднього задоволення потреб людини.

Водні ресурси, будучи мобільними за своєю природою, не обмежуються кордонами держав, і тому вони є одним із ключових факторів взаємозалежності людей як в межах однієї держави, так і цілого регіону. Управління ними є одним з надзвичайно важливих завдань, які стоять перед міжнародною спільнотою, адже використання прісних водних ресурсів може як об'єднувати держави, так і створювати конфліктні ситуації між ними. За підрахунками фахівців у світі достатньо водних ресурсів, щоб задовольнити потреби усіх жителів планети, проте їх розподіл є нерівномірним, а управління ними - часто нераціональним. Тому вже зараз багато держав відчувають нестачу прісних вод, а за прогнозами ООН до 2025 р. приблизно 2/3 населення світу можуть опинитися в умовах обмеженості належного доступу до води.

Значна частина водних ресурсів планети має транскордонний характер, оскільки вони перетинають кордони двох чи більше держав або виступають у ролі таких кордонів. У басейнах, утворених транскордонними водними ресурсами, розташовані 145 держав. Враховуючи відмінності між цими державами в економічному і науково-технічному розвитку, а також політичній орієнтації та беручи до уваги їх спроби задовольнити свої потреби у прісній воді, окремі дослідники передбачають виникнення у майбутньому чимало конфліктів навколо спільних водних ресурсів.

Інтенсифікація несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів та динаміка зростання кількості правових норм, які регулюють відповідні відносини держав, обумовлюють актуальність дослідження міжнародно-правових проблем у цій сфері та досвіду співробітництва держав щодо їх вирішення. Незважаючи на активізацію договірних відносин, а відтак, швидке зростання комплексу норм міжнародного права, які забезпечують регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, доктрина міжнародного права дещо відстає від практики, що є причиною невизначеності природи та місця зазначеного нормативного масиву в системі міжнародного права. У зв'язку із цим актуальність теми дослідження зумовлена також необхідністю узагальнення нового правового матеріалу та доктринальних і практичних підходів до міжнародно-правового регулювання взаємовідносин держав у зазначеній сфері.

Дослідження особливостей міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних вод є важливим і для України, оскільки більша половина її прісних водних ресурсів формується за рахунок стоку води з територій сусідніх держав. На думку експертів, це становить неабияку загрозу національній безпеці, бо країна залежить від зовнішніх водних ресурсів. Тому необхідним є розвиток співробітництва України з цими державами, направленого на розв'язання існуючих проблем та недопущення конфліктних ситуацій у майбутньому.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також недостатнім рівнем вивчення у вітчизняній науці міжнародного права механізмів правого регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних вод. В Україні було проведено лише одне дисертаційне дослідження у цій сфері. Це робота Нумана Ража Ахмада Аль Дауда «Міжнародно-правовий режим міжнародних водотоків несудноплавного використання», підготовлена у 2005 р., у якій автор висловив та обґрунтував ідею становлення та розвитку нової галузі міжнародного права - права міжнародних водотоків, а також розглянув особливості врегулювання проблем міжнародних водотоків на Близькому Сході.

Окрім вищезазначеної роботи, теоретичну основу даного дисертаційного дослідження становили наукові праці вітчизняних та російських вчених, зокрема, В.Буткевича, О.Шишко, М.Медведєвої, М.Микієвича, Н.Андрусевича, О.Будякової, К.Алієва, Ю.Відєніної, Н.Закорчевної, М.Паламарчука, В.Шевчука, В.Підліснюк, Т.Стефанівської, Н.Нагули, Н.Балушко, В.Антоненка, А.Яцика, П.Казанського, Ю.Баскіна, Л.Корбут, Б.Кліменко, І.Лукашука, О.Колбасова, М.Ушакова, А.Мовчана, В.Василенка, С.Гуреєва, І.Тарасової, С.Віноградова, Г.Морозова, М.Некотеневої, Д.Урсіна, І.Малкіної, Т.Калініченко тощо.

У роботі використана також низка праць іноземних авторів, а саме Ласси Оппенгейма, Стівена МакКаффрі, Люціуса Кафліша, Славко Богдановича, Чарльза Боурна, Джозефа Деллапенни, Патрісії Воутерс, Девіда Лазервіца, Пітера Глейха, Пітера Бемонта, Габріеля Екштайна, Салмана М.А.Салмана, Лоранса де Шазурна, Ричарда Пейслі, Аттіли Танці, Девіда Селігмана, Трілочана Упреті, Кароліни Спігель, Кірстін Мехлем, Флавії Лурес, Алістара Рію-Кларка, Джона Вотербарі, Ельмуси Шаріфа, Бернарда Вулвенда, Даніеля Мальцбендера, Антона Ерла, Андерса Джегерскога, Девіда Філіпса, Мухаммеда Рахамана, Оллі Валіса, Ібрагіма Кая, Еллі Лоуки та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми «Україна в євроінтеграційних правових процесах», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» №06БФ048-01, яка, у свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою даної роботи є визначення можливостей міжнародного права вирішувати проблеми несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, а також розкриття сучасного стану урегульованості правовідносин держав у зазначеній сфері шляхом проведення аналізу становлення та розвитку норм міжнародного права, які регулюють ці питання, та виявлення їх особливостей.

Відповідно до поставленої мети, основна увага в дисертаційному дослідженні приділяється вирішенню таких завдань:

з'ясувати передумови та дослідити історію становлення міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів;

розкрити роль і місце міжнародних неурядових організацій у сфері розвитку міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів та показати значення їх кодифікаційної діяльності в подальшому розвитку міжнародного права у цій сфері;

проаналізувати новітні концепції щодо визначення особливостей природи принципів та норм міжнародного права у сфері регулювання несудноплавного використання транскордонних вод;

розглянути основні принципи та правила універсального міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних вод;

показати особливості європейських правових механізмів регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів у порівнянні з відповідними принципами та нормами універсального характеру;

охарактеризувати правову природу басейнового принципу управління водними ресурсами та його реалізацію в державах-членах Європейського Союзу;

розкрити особливості правового врегулювання несудноплавного використання транскордонних вод в договірних відносинах України з сусідніми державами та визначити напрямки їх подальшого розвитку.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини, які виникають у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів.

Предметом дисертаційного дослідження є комплекс принципів та норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних вод, включаючи їх охорону та захист від забруднення, що діють на універсальному, регіональному та двосторонньому рівнях.

Методи дослідження. Методологічну основу даної дисертаційної роботи складає система загальнонаукових та спеціальних методів сучасної науки міжнародного права, застосування яких забезпечує достовірність та наукову об'єктивність отриманих результатів, а також досягнення сформульованих мети та завдань дослідження.

Історичний метод пізнання сприяв дослідженню процесу розвитку міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів. Відповідно проаналізовано поступове зростання несудноплавного використання транскордонних вод у діяльності держав та встановлення між ними різного роду договірних відносин, які створили сучасну правову основу для їх співробітництва у зазначеній сфері. У цьому процесі значна роль належить кодифікаційній діяльності таких міжнародних неурядових організацій, як Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права. Історичний метод також використано в процесі висвітлення кодифікації принципів та норм несудноплавного використання транскордонних вод в Комісії міжнародного права ООН.

Під час з'ясування природи та сутності комплексу принципів та норм міжнародного права у сфері регулювання несудноплавного використання транскордонних вод широко застосовувались загальні теоретичні підходи до визначення їх місця та ролі у сучасній системі міжнародного права.

Виходячи з мети та завдань дисертаційної роботи, особливу увагу приділено застосуванню формально-юридичного методу, що дозволило охарактеризувати нормативний зміст положень Конвенції ООН про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків 1997 р. (далі - «Конвенція 1997 р.»), Конвенції Європейської Економічної Комісії ООН про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р. (далі - «Конвенція 1992 р.») та Директиви Європейського Союзу 2000/60/ЕС, яка встановлює рамки для дій Співтовариства в сфері водної політики 2000 р. (далі - «Директива 2000/60/ЕС»). Зазначений метод наукового пізнання використовувався також у процесі з'ясування змісту угод, укладених Україною з сусідніми державами з питань несудноплавного використання транскордонних вод.

Використання порівняльного методу дозволило дослідити спільні та відмінні риси правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів на універсальному, регіональному та двосторонньому рівнях, а також проаналізувати особливості угод України на предмет їх відповідності чинним стандартам міжнародно-правового регулювання.

Наукова новизна одержаних результатів. У даній дисертаційній роботі розкрито характерні риси процесу становлення та розвитку норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, проаналізовано особливості міжнародно-правового співробітництва держав на універсальному та регіональному рівнях, сформульовано пропозиції щодо підвищення ефективності правового регулювання зазначених питань у договірних відносинах України з сусідніми державами.

У проведеному дослідженні:

вперше у вітчизняній науці міжнародного права:

- встановлено значення Гельсінських правил користування водами міжнародних рік 1966 р. та інших рекомендацій Асоціації міжнародного права, а також резолюцій Інституту міжнародного права, для розвитку міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів і, зокрема, для становлення принципів справедливого та розумного використання та ненанесення значної шкоди;

- розкрито безпосередній зв'язок між неофіційною кодифікацією неурядових організацій та офіційною кодифікацією Комісії міжнародного права ООН у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів. Встановлено, що Комісія міжнародного права ООН визнала принципи співробітництва держав, розумного та справедливого використання транскордонних вод, ненанесення значної шкоди, які були вперше сформульовані міжнародними неурядовими організаціями, принципами міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів. Таким чином, ще раз підтверджено значення неофіційної кодифікації для розвитку міжнародного права;

- доведено компліментарність положень Конвенції 1997 р. та Конвенції 1992 р., оскільки існуючі між ними відмінності не перешкоджають учасницям однієї з цих Конвенцій приєднатися до іншої Конвенції. Вони доповнюють одна одну, сприяючи виникненню у міжнародному праві окремого порядку з відповідними принципами та нормами. При цьому встановлено, що Конвенція 1992 р. містить більш детальні положення та більш високі вимоги, що пояснюється рівнем розвитку європейського регіону;

- розкрито особливості реалізації в Європейському Союзі басейнового принципу управління транскордонними водними ресурсами, визначеного в Директиві 2000/60/ЕС. Встановлено, що ефективність цього принципу значною мірою залежить від існування системи моніторингу за станом вод та доступу громадськості до інформації про них. Показано, що дана Директива заохочує сусідні з Європейським Союзом країни розробляти спільні плани управління водами транскордонних басейнів;

- виявлено спільні та відмінні риси між положеннями Директиви 2000/60/ЕС, з одного боку, та Конвенції 1992 р. і Конвенції 1997 р., з іншого. Дана Директива має явно виражену спрямованість на охорону вод від забруднення та покращення їх стану і є наближеною до Конвенції 1992 р. Що стосується Конвенції 1997 р., то вона не перешкоджає державам-членам Європейського Союзу приєднатися до неї, оскільки не створює їм додаткових зобов'язань і містить менш високі вимоги та стандарти у порівнянні з положеннями Директиви 2000/60/ЕС;

- встановлено, що в більшості двосторонніх угод України з сусідніми державами, укладених у 1990-х рр., пропонується нижчий рівень правового регулювання, ніж можна було б очікувати від України як держави-учасниці Конвенції 1992 р. та держави, яка має спільні водні ресурси з державами-членами Європейського Союзу. В них відсутнє чітке закріплення басейнового принципу управління, загальних принципів відповідальності за завдання шкоди, права доступу громадськості до інформації про стан транскордонних вод та заходи, які вживаються щодо них.

дістало подальший розвиток:

- розуміння розвитку міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів на основі взаємовигідного співробітництва держав, за умов якого враховуються їх інтереси та гарантується охорона і захист вод від подальшого забруднення;

- аналіз сучасних підходів до визначення природи комплексу принципів та норм міжнародного права у сфері регулювання несудноплавного використання транскордонних вод як окремої галузі міжнародного права або підгалузі міжнародного права навколишнього середовища. З формальної точки зору, нормативний масив щодо регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів може бути визнаний таким, що відповідає певним критеріям галузі міжнародного права. Проте найбільш обґрунтованою є концепція існування окремої галузі як сукупності принципів та норм, що регулюють не лише несудноплавне використання транскордонних вод, але також їх використання для цілей судноплавства.

удосконалено:

- розуміння терміну «транскордонні водні ресурси» у співвідношенні з терміном «прикордонні води», використаним у текстах угод України з сусідніми державами. Розглянуто характерні риси транскордонних вод, які обумовлюють специфіку правового регулювання їх несудноплавного використання.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення актуальних проблем міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів.

Матеріали даної дисертації та висновки, сформульовані у ній, можуть бути використані при викладанні курсів та спецкурсів міжнародного публічного права у вищих навчальних закладах (наприклад, з міжнародного права навколишнього середовища, європейського екологічного права), а також при підготовці відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та курсів лекцій.

Крім того, практичне значення даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що одержані результати можуть бути корисними при розробці конкретних заходів, направлених на підвищення ефективності правого регулювання використання транскордонних вод, зокрема, при розробці проектів двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод України з сусідніми державами у цій сфері. Зокрема, наукові висновки та практичні рекомендації дисертаційного дослідження були розглянуті та взяті до уваги Державним комітетом України по водному господарству при актуалізації міжурядових договорів України з сусідніми державами у сфері використання, охорони та відтворення транскордонних водних ресурсів (лист Державного комітету України по водному господарству №5738/11/11-09 від 11.12.2009).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи було оприлюднено на: XIV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов-2007» (Московський державний університет імені М.В.Ломоносова, м.Москва, 11-14 квітня 2007 р.) (тези опубліковано), Науково-практичній конференції «Вода і довкілля» V Міжнародного водного форуму AQUA Ukraine-2007 (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України по водному господарству, м.Київ, 9-11 жовтня 2007 р.) (тези опубліковано), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі» (м.Тернопіль, 7 грудня 2007 р.) (тези опубліковано), П'ятій міжнародній науково-практичній конференції «Європейське екологічне право» в рамках проекту «Тристороння співпраця між містами Львів, Вроцлав та Дрезден для передачі знань і ноу-хау в галузі екології» (Львівський національний університет імені Івана Франка, м.Львів, 31 березня - 04 квітня 2008 р.) (тези опубліковано), XV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов-2008» (Московський державний університет імені М.В.Ломоносова, м.Москва, 08-11 квітня 2008 р.) (тези опубліковано), XVI Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Ломоносов-2009» (Московський державний університет імені М.В.Ломоносова, м.Москва, 14-17 квітня 2009 р.) (тези опубліковано).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 226 сторінок, з яких бібліографія викладена на 32 сторінках (обсяг - 255 джерел, у тому числі іноземних джерел - 205).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

міжнародний регулювання водний ресурс

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної для дослідження теми дисертаційної роботи, розкривається рівень дослідженості тематики дисертації у зарубіжній та вітчизняній науці, визначаються мета і завдання даної роботи, характеристика її об'єкта, предмета та методології, формулюються основні положення, які виносяться на захист, розкривається їх теоретичне та практичне значення.

Розділ 1 «Становлення та розвиток міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено дослідженню розвитку принципів та норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, а також висвітленню значення кодифікаційної діяльності міжнародних урядових та міжнародних неурядових організацій для становлення міжнародно-правового регулювання у цій сфері.

У підрозділі 1.1. «Становлення міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» розкривається важливість міжнародного співробітництва з питань раціонального використання та охорони транскордонних водних ресурсів, а також досліджуються характерні риси історичного розвитку міжнародно-правового регулювання у цій сфері.

Підкреслюється, що тривалий час питання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів займали незначне місце у відносинах між державами і їм присвячувались лише окремі статті у договорах про розмежування кордонів. Проте стрімкий розвиток науки та техніки, зростання чисельності населення та збільшення рівня урбанізації зумовили інтенсивніше використання транскордонних вод для цілей промисловості, сільського господарства та водозабезпечення населення, а відтак і необхідність у більш повному та детальному регулюванні відповідних правовідносин.

Доведено, що певний час правове регулювання несудноплавного використання здійснювалось на основі звичаєвих норм та окремих рекомендацій міжнародних неурядових організацій. Водночас, відсутність чітко визначених та погоджених норм міжнародного права створювало перешкоди при вирішенні спірних ситуацій між державами. З метою заповнення прогалин у цій сфері було прийнято регіональну Конвенцію 1992 р. і універсальну Конвенцію 1997 р., які, у свою чергу, слугують моделлю для розробки та прийняття окремих двосторонніх та багатосторонніх угод.

У підрозділі 1.2. «Юридична природа принципів та норм несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів та їх місце в галузевій системі міжнародного права» розглядаються основні доктринальні підходи до визначення природи нормативного масиву, який сформувався в процесі правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, та встановлення його місця в системі міжнародного права.

Встановлено, що комплекс принципів та норм, що регулюють несудноплавне використання транскордонних водних ресурсів, в цілому можна визнати таким, що відповідає окремим критеріям їх виділення в окрему галузь міжнародного права. Разом з тим, недоцільно виділяти галузь, яка міститиме лише принципи та норми, що регулюють несудноплавне використання транскордонних вод. Враховуючи, що судноплавне та несудноплавне використання пов'язані між собою, оскільки в обох випадках мова йде про водні ресурси, спільні для двох і більше держав, то більш реалістично визнати поступове формування в міжнародному праві самостійної галузі, принципи та норми якої регулюють правовий статус транскордонних водних ресурсів та відносини між суб'єктами міжнародного права у сфері судноплавних і несудноплавних видів використання водних ресурсів, а також їх охорони.

У підрозділі 1.3. «Неофіційна кодифікація у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» розкривається значення діяльності міжнародних неурядових організацій для регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, а також демонструється вплив результатів їх кодифікаційної роботи на подальший розвиток міжнародного права у цій сфері.

Доведено, що важливий внесок у розвиток правового регулювання несудноплавного використання транскордонних вод зробили Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права. Встановлено, що Резолюція про забруднення рік та озер і міжнародне право, прийнята у 1979 р. Інститутом міжнародного права, містила рекомендації державам щодо вжиття заходів для попередження та зменшення забруднення вод на національному і міждержавному рівнях, обміну інформацією, проведення спільних досліджень та створення спільних органів, які у тій чи іншій мірі були використані у Конвенції 1992 р. А Правила користування водами міжнародних рік, прийняті Асоціацією міжнародного права у 1966 р., в яких було сформульовано принцип розумного та справедливого використання вод басейну, забезпечили важливу основу для роботи Комісії міжнародного права ООН над кодифікацією принципів та норм міжнародного права у сфері несудноплавного використання транскордонних вод.

У підрозділі 1.4. «Діяльність Комісії міжнародного права ООН у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» досліджується робота Комісії міжнародного права ООН над проектом статей про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків, який у подальшому було прийнято як Конвенцію 1997 р., а також вплив результатів неофіційної кодифікаційної діяльності Асоціації міжнародного права на роботу Комісії міжнародного права ООН.

Встановлено, що в процесі кодифікаційної діяльності у сфері несудноплавного використання міжнародних водотоків Комісія міжнародного права ООН активно співпрацювала з міжнародними неурядовими організаціями, зокрема, такими як Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права, використовуючи їх вагомі аналітичні дослідження в якості основи для своєї роботи над проектом Конвенції 1997 р.

Розділ 2 «Універсальні принципи та норми міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено аналізу особливостей та значення Конвенції 1997 р., положення якої регулюють несудноплавне використання транскордонних водних ресурсів на універсальному рівні.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика Конвенції ООН про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків» розкривається зміст Конвенції 1997 р. як єдиної універсальної рамкової міжнародної угоди, положення якої визначають взаємні права та обов'язки держав в процесі несудноплавного використання міжнародних водотоків.

Конвенція 1997 р. поки що не набрала чинності, проте її значення для несудноплавного використання міжнародних водотоків є беззаперечним. Зокрема, у рішенні Міжнародного Суду ООН у справі Габчиково-Надьмарош (1997 р.) підкреслюється, що прийняття даної Конвенції є свідченням посилення принципу спільності інтересів сусідніх держав щодо використання транскордонних вод.

Положення Конвенції 1997 р. відзначаються загальним характером і слугують моделлю для розробки двосторонніх та багатосторонніх угод, які визначають правовий режим водотоків того чи іншого регіону. Проте вона не зобов'язує держави-учасниці укладати між собою угоди, що є їх правом, а не обов'язком. В Конвенції 1997 р. встановлено, що кожна держава водотоку має право на справедливу участь у використанні міжнародних водотоків, які протікають її територією, і може вимагати від інших держав не створювати їй перешкод у цьому. Цим самим ще раз підтверджено, що принцип суверенної рівності держав повною мірою поширюється і на використання державами спільних водних ресурсів. І це є яскравим прикладом зміни сутності принципу державного суверенітету під впливом нових факторів та потреб.

Розкрито питання співвідношення принципу справедливого та розумного використання і принципу ненанесення значної шкоди, які є одними з основних принципів Конвенції 1997 р. Встановлено, що для ефективного співробітництва між сусідніми державами та сталого використання транскордонних водних ресурсів необхідно використовувати ці два принципи у поєднанні, оскільки вони доповнюють один одного.

У підрозділі 2.2. «Загальні правила використання міжнародних водотоків» аналізуються правила поведінки держав при управлінні та використанні міжнародного водотоку, зокрема, правила здійснення запланованих заходів, регулювання стоку води, попередження та адекватного реагування у випадку шкідливих явищ або надзвичайних ситуацій.

Доведено, що основою всіх процедур та правил використання міжнародних водотоків, відповідно до положень Конвенції 1997 р., є принцип співробітництва та принцип своєчасного і належного обміну інформацією між сусідніми державами, зміст яких віддзеркалює особливості міжнародно-правового регулювання використання цих водотоків. Конвенція 1997 р. не зобов'язує держави міжнародного водотоку здійснювати спільне управління ним, утворювати спільні організації або використовувати інші спільні механізми управління та використання водотоком. Її положення заохочують таке співробітництво, проте держави вільні у своєму праві самостійно використовувати та управляти тією частиною міжнародного водотоку, яка знаходиться у межах її території. Разом з тим, вони повинні утримуватися від дій, що можуть негативно вплинути на здатність сусідніх держав використовувати та управляти своєю частиною водотоку, а також попереджувати та ліквідовувати наслідки шкідливих явищ, які мають місце на їх території. З цією метою Конвенція 1997 р. зобов'язує держави повідомляти одна одну про заходи щодо міжнародного водотоку, які вони планують, та про настання надзвичайних ситуацій, проводити консультації з питань запланованих заходів, безпеки споруд, пов'язаних з водотоком, та питань управління міжнародним водотоком в цілому.

У підрозділі 2.3. «Загальні правила охорони та захисту міжнародних водотоків» розкриваються зобов'язання держав міжнародного водотоку, встановлені Конвенцією 1997 р. з метою забезпечення належного рівня його охорони та захисту від забруднень та біологічних змін.

Доведено, що Конвенція 1997 р. приділяє відносно небагато уваги вирішенню екологічних проблем, пов'язаних з використанням міжнародних водотоків, оскільки метою її прийняття є, перш за все, забезпечення правового регулювання справедливого розподілу спільних водних ресурсів між сусідніми державами. Проте Конвенція 1997 р. все-таки встановлює для держав-учасниць загальні зобов'язання забезпечувати охорону та захист екосистем міжнародних водотоків, попереджувати, зменшувати та контролювати забруднення водотоку, а також вживати заходів для захисту та збереження морського середовища, одним з головних джерел забруднення яких є стік вод річок.

Розділ 3 «Європейські механізми правового регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» присвячено дослідженню практики регулювання правовідносин у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, яка існує серед держав-членів Європейської Економічної Комісії ООН (далі - «ЄЕК ООН»).

У підрозділі 3.1. «Конвенційне регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів у рамках Європейської Економічної Комісії ООН» розкриваються принципи правового регулювання відносин держав-членів ЄЕК ООН, встановлені регіональною Конвенцією 1992 р., положення якої спрямовані, перш за все, на охорону та захист навколишнього середовища від забруднення. Конвенція 1992 р. стимулює активізацію договірного процесу, зобов'язуючи держави, які мають спільні водні ресурси, укладати двосторонні та багатосторонні угоди на виконання її положень.

Конвенція 1992 р. є одним із елементів більш широкої та комплексної правової політики, яка проводиться в регіоні ЄЕК ООН з метою вирішення проблем транскордонного співробітництва у сфері навколишнього середовища. Ряд її принципів та норм було розвинуто у двох додаткових протоколах. Імплементація та подальший розвиток її положень відбувається також шляхом розроблення різноманітних рекомендацій та керівних принципів. Однією із позитивних сторін Конвенції 1992 р. є запровадження інституційних механізмів, які дозволяють поширювати інформацію про неї та результати її імплементації, надавати правові та технічні консультації державам, а також здійснювати спільні програми комплексного управління водними ресурсами, їх моніторингу та оцінки.

У підрозділі 3.2. «Правове регулювання співробітництва держав-членів Європейського Союзу і сусідніх з ним держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» висвітлюються особливості реалізації басейнового принципу управління водними ресурсами на території Європейського Союзу відповідно до положень Директиви 2000/60/ЕС.

З'ясовано, що Директиву 2000/60/ЕС було прийнято з метою забезпечення досягнення «доброго стану» водних ресурсів до кінця 2015 р. Оскільки держави-члени Європейського Союзу мають спільні водні ресурси з сусідніми державами, які не є членами Європейського Союзу, зокрема, з Україною, то дана Директива передбачає можливість залучення таких держав до процесів управління транскордонними водами, передбачених її положеннями. Участь сусідніх з Європейським Союзом держав у спільних з ним проектах управління транскордонними водами, а також поступова адаптація законодавства таких держав до принципів та норм Директиви 2000/60/ЕС може полегшити досягнення «доброго стану» їх спільних водних ресурсів.

У підрозділі 3.3. «Договірні відносини України у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів» досліджуються положення угод України, укладених нею з сусідніми державами з метою регулювання транскордонного співробітництва у сфері використання спільних водних ресурсів.

Встановлено, що в Україні на законодавчому рівні закріплено важливість розвитку співпраці з іншими державами у сфері використання транскордонних водних ресурсів, зокрема, особливе значення має реалізація басейнового принципу управління у взаємовідносинах з Білоруссю, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною та Угорщиною, з якими Україна має спільні кордони та водні ресурси. Разом з тим, двосторонні угоди, укладені Україною з такими державами у період з 1992 по 1997 роки, містять суттєві прогалини та потребують перегляду.

З огляду на те, що Україна та сусідні держави, які мають з нею спільні водні ресурси, є учасницями Конвенції 1992 р., сформульовано рекомендації щодо обов'язкових положень, які повинні бути відображені при укладенні нових угод між ними у сфері охорони та використання транскордонних вод (зокрема, рекомендації щодо застосування терміну «транскордонні води», встановлення загальних принципів відповідальності за завдані збитки та форм їх здійснення, встановлення зобов'язання інформувати громадськість про стан транскордонних вод тощо). Разом з тим, оскільки Україна має спільні водні ресурси з державами-членами Європейського Союзу, то доцільно також було б гармонізувати її законодавство з відповідними положеннями Директиви 2000/60/ЕС.

ВИСНОВКИ

У Висновках містяться наступні теоретичні і практичні узагальнення результатів проведеного дослідження та нові підходи до вирішення завдань, пов'язаних з міжнародно-правовим регулюванням несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів:

1. Транскордонні прісні води є природним ресурсом, який протікає територією двох чи більше держав і при цьому перетинає їх кордони або виступає в ролі таких кордонів. В силу своєї фізичної неподільності та географічного розташування транскордонні води є спільним ресурсом для сусідніх держав, що обумовлює розмежування їх прав та обов'язків і встановлення відповідальності за належне використання таких вод, що вимагає пошуку взаємоприйнятних принципів та правил поведінки. Транскордонні водні ресурси використовуються як шляхи сполучення (для цілей судноплавства), а також як джерело прісної води для населення та допоміжний ресурс для промислового виробництва і сільського господарства (для несудноплавних цілей).

2. Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів має відносно недовгу історію. Тривалий час держави проявляли зацікавленість лише у врегулюванні відносин щодо судноплавства транскордонними річками, проте стрімкий розвиток промисловості, науки та техніки на рубежі ХІХ та ХХ століть зумовив інтенсивніше використання транскордонних водних ресурсів для цілей інших, ніж судноплавство. У свою чергу, це викликало необхідність у більш повному та детальному міжнародно-правовому регулюванні взаємовідносин держав, які мають спільні водні ресурси.

3. Існуючий комплекс правових норм у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів формально відповідає більшості критеріїв виділення нової галузі міжнародного права. Тому у наукових колах дедалі частіше висуваються аргументи на користь існування окремої галузі, яка забезпечує правове регулювання використання транскордонних вод, або навіть галузі, норми якої регулюють лише питання несудноплавного використання таких водних ресурсів. Враховуючи, що види використання транскордонних вод пов'язані між собою та впливають один на одного, оскільки у будь-якому випадку мова йде про використання одного і того самого об'єкту - транскордонних водних ресурсів, то можна говорити про формування міжнародного водного права як окремої галузі міжнародного права, спрямованого на встановлення правового статусу транскордонних водних ресурсів та регулювання відносин між суб'єктами міжнародного права у сфері судноплавного та несудноплавного використання таких ресурсів.

4. Важливий внесок у розробку правил поведінки у сфері несудноплавного використання транскордонних вод зробили міжнародні неурядові організації - Інститут міжнародного права та Асоціація міжнародного права. Вивчивши і систематизувавши договірну практику, судові та арбітражні рішення, вони запропонували розвивати співробітництво держав у цій сфері на основі двох ключових принципів - ненанесення значної шкоди використанням транскордонних вод інтересам інших держав та здійснення розумного і справедливого використання транскордонних вод. Крім того, у своїх рекомендаціях зазначені організації розвинули концепцію управління басейном як єдиним цілим та ідею взаємозв'язку поверхневих і підземних вод.

5. Особливо важливими є здобутки Асоціації міжнародного права, яка провела комплексні дослідження у сфері несудноплавного використання транскордонних вод: від визначення загальних принципів та правил користування водами транскордонних басейнів до встановлення спеціальних видів контролю за повенями та формування пропозицій щодо приватноправових засобів відшкодування транскордонних збитків. Деякі з її рекомендацій були першими суттєвими спробами узагальнити звичаєві норми міжнародного права та навіть сформулювати нові правила поведінки. Завдяки цьому робота Асоціації міжнародного права мала найбільший вплив на діяльність Комісії міжнародного права ООН, пов'язану з кодифікацією та прогресивним розвитком міжнародного права у сфері несудноплавного використання міжнародних водотоків. Зокрема, Правила користування водами міжнародних рік, прийняті Асоціацією міжнародного права у Гельсінкі у 1966 р., було покладено в основу проекту статей Комісії міжнародного права ООН, а відтак, і самої Конвенції 1997 р.

Тісний зв'язок між роботою Комісії міжнародного права ООН та Асоціації міжнародного права у сфері правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів демонструє важливість ролі міжнародних неурядових організацій, які, завдяки своєму консультативному статусу при міжнародних організаціях, отримують можливість безпосередньо сприяти суб'єктам міжнародного права у пошуках шляхів врегулювання спірних питань та здійсненні ними міжнародної правотворчості.

6. Єдиним універсальним офіційним кодифікаційним актом, що має забезпечити комплексне правове регулювання несудноплавного використання та охорони транскордонних вод, є Конвенція 1997 р., яка поки не набрала чинності. У її положеннях визначено, що кожна прибережна держава має право на справедливу участь у використанні міжнародних водотоків, які протікають її територією, і може вимагати від інших держав не створювати їй перешкод у цьому. Цим самим Конвенція 1997 р. підтвердила, що сучасне міжнародне право ґрунтується не просто на принципі суверенітету держав, а саме на їх суверенній рівності.

Конвенція 1997 р. встановлює загальні та мінімальні вимоги щодо використання та охорони транскордонних водних ресурсів, дозволяючи державам конкретизувати їх у відносинах між собою. Загальний характер нормативного змісту Конвенції 1997 р. пояснюється її універсальною природою. Вона пропонує керівні принципи для проведення заходів у сфері несудноплавного використання транскордонних вод у будь-якій частині світу, незалежно від характеристик конкретного водотоку та екологічних, економічних і соціальних особливостей відповідного регіону. Мінімальні стандарти управління та охорони транскордонних вод було запропоновано у Конвенції 1997 р. з огляду на особливе становище та потреби країн, що розвиваються. Їх дотримання вимагатиме відносно незначних технічних та фінансових ресурсів, але при цьому буде здатне забезпечити відповідний рівень оптимального та сталого використання водних ресурсів.

7. Прикладом ефективної реалізації сучасних принципів правового регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів є практика європейського регіону. В результаті прийняття Конвенції 1992 р. та Директиви 2000/60/ЕС в Європі було створено правове підґрунтя для удосконалення національного законодавства та стимулювання співпраці держав у сфері несудноплавного використання транскордонних вод. При цьому обидва правові акти роблять особливий акцент на проблемах боротьби із забрудненням вод, спричиненим людською діяльністю, та пропонують чіткі і досить дієві заходи для їх вирішення.

У порівнянні з універсальними нормами, викладеними у Конвенції 1997 р., зазначені правові акти встановлюють досить високі вимоги, виконання яких потребує від держав відповідного рівня технологічних та фінансових можливостей. Тому досвід правового врегулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, набутий державами європейського регіону, для якого в цілому є характерним високий рівень економічного розвитку та зацікавленості у проблемах охорони навколишнього середовища, буде не легко застосовувати до інших регіонів світу.

8. Конвенція 1992 р. сприяє співробітництву держав регіону та стимулює активізацію договірного процесу. Її положення слугують моделлю для укладення нових міжнародних угод у сфері несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів. Особливістю Конвенції 1992 р. є також те, що розвиток та імплементація її положень відбувається не лише шляхом прийняття юридично обов'язкових для їх сторін додаткових протоколів та міжнародних угод, але й шляхом розроблення різноманітних рекомендацій та керівних принципів, метою яких є сприяння державам у здійсненні ними сталого управління водними ресурсами.

Крім того, інституційні механізми регіональної співпраці, створені для виконання Конвенції 1992 р., дозволяють поширювати інформацію про неї та позитивні результати її імплементації, надавати правову та технічну допомогу державам, проводити спільні програми заходів тощо.

9. Директива 2000/60/ЕС є прикладом практичного втілення в межах відповідного субрегіону правового механізму взаємодії держав, встановленого регіональною Конвенцією 1992 р. Незважаючи на те, що Директива 2000/60/ЕС є обов'язковою лише для держав-членів та держав-кандидатів на вступ до Європейського Союзу, вона також стимулює транскордонне співробітництво з його сусідами, заохочуючи своїх членів до співпраці з сусідніми державами, а саме розробку спільних планів управління транскордонними водними ресурсами.

Положення Директиви 2000/60/ЕС пропонують конкретний механізм реалізації басейнового принципу управління транскордонними водними ресурсами, який передбачає розроблення планів управління та програм заходів для кожного із транскордонних басейнів Європейського Союзу, запровадження програм моніторингу, а також введення обґрунтованої цінової політики для стимулювання раціонального використання водних ресурсів та визначення адекватних розмірів оплати вартості послуг з різних видів використання води, виходячи з результатів спеціально проведеного економічного аналізу.

10. Незважаючи на відмінності, які існують між положеннями універсальної Конвенції 1997 р. та регіональної Конвенції 1992 р., в цілому вони не суперечать одна одній, і учасниці однієї з них можуть приєднатися до іншої. У певному розумінні Конвенція 1997 р. та Конвенція 1992 р. навіть доповнюють одна одну, і кожна з них має важливе значення для сприяння ефективному управлінню транскордонними водними ресурсами.

У випадку, якщо зміни, внесені у 2003 р. до Конвенції 1992 р., набудуть чинності, вона стане відкритою для приєднання будь-якої держави-члена ООН. Разом з тим, такий розвиток подій не означає, що Конвенція 1992 р. замінить собою Конвенцію 1997 р. Адже, на відміну від Конвенції 1992 р., яка зобов'язує своїх учасниць укладати між собою угоди, створювати спільні органи та розробляти спільні програми моніторингу та оцінки вод, Конвенція 1997 р. пропонує загальні та мінімальні правила несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів, і тому вона краще підходить на роль універсального інструменту міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у цій сфері. Крім того, Конвенція 1992 р. обмежується правилами охорони та захисту транскордонних вод від забруднення, в той час як Конвенція 1997 р. охоплює як питання охорони транскордонних вод, так і питання розподілу їх ресурсів між державами.

Об'єкт регулювання Директиви 2000/60/ЕС є значно ширшим, ніж у Конвенції 1997 р. та Конвенції 1992 р., і охоплює не лише транскордонні водні ресурси, але й національні води. Директиву 2000/60/ЕС було прийнято на виконання вимоги Конвенції 1992 р. про обов'язковість укладення угод щодо використання спільних водних ресурсів, тому в основі обох цих правових актів лежать схожі принципи. Між положеннями Директиви 2000/60/ЕС та Конвенції 1997 р. виявлено відмінності, проте вони не перешкоджатимуть членам Європейського Союзу приєднатися до Конвенції 1997 р. і тим самим прискорити набрання нею чинності.

11. Однією з особливостей правового регулювання несудноплавного використання транскордонних вод в Україні є те, що з 1999 р. вона виступає учасницею Конвенції 1992 р. і зобов'язана свої договірні відносини з сусідніми державами узгоджувати з основними її принципами. Україна уклала двосторонні угоди з усіма державами, з якими має спільні водні ресурси. Проте переважну більшість таких угод було підписано ще до 1999 р., і вони враховують не всі сучасні вимоги правового регулювання у сфері несудноплавного використання транскордонних вод. Відтак, існує необхідність у їх перегляді та, перш за все, розповсюдженні їх дії на всі транскордонні води, які є спільними для України та сусідніх держав, а не лише на ділянки поверхневих та підземних вод, якими проходять державні кордони. Крім того, Україна має спільні водні ресурси з державами-членами Європейського Союзу. Тому для України важливим є використання досвіду впровадження на практиці принципів та норм Директиви 2000/60/ЕС з тим, щоб проаналізувати можливість та доцільність адаптації свого законодавства до її положень. Це полегшить участь України у розробці з державами-членами Європейського Союзу спільних планів управління басейнами транскордонних вод, сприяючи удосконаленню правового регулювання несудноплавного використання її водних ресурсів

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мельник О.З. Принцип справедливого та розумного використання транскордонних водних ресурсів у міжнародному праві / О.З.Мельник // Вісник Львівського університету. Серія Міжнародні відносини. - 2007. - Вип.19. - С.175-183.

2. Мельник О. Конвенція ООН про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків / Оксана Мельник // Український часопис міжнародного права. - 2007. - №1. - С.56-61.

3. Мельник О.З. Значення універсального міжнародно-правового регулювання несудноплавного використання водних ресурсів / О.З.Мельник // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. - 2009. - Випуск 43. - С.603-608.

4. Мельник О.З. Несудноплавне використання та охорона транскордонних водних ресурсів в рамках Європейської Економічної Комісії ООН / О.З.Мельник // Часопис Київського університету права. - 2009. - №1. - С.274-279.

5. Мельник О. Правове регулювання несудноплавного використання транскордонних водних ресурсів: європейські стандарти та договірна практика України / Оксана Мельник // Юридична Україна. - 2009. - №6. - С.137-142.

6. Мельник О.З. К вопросу о кодификации норм международного права относительно трансграничных водотоков / О.З.Мельник // Материалы XIV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» / отв. ред. И.А.Алешковский, А.И. Андреев, П.Н.Костылев. Том IV. - М.: Издательство МГУ, ИТК «Дашков и К», 2007. - C.433.

7. Мельник О.З. Проблеми води та здоров'я: міжнародні та національні механізми їх врегулювання / О.З.Мельник // Матеріали науково-практичної конференції «Вода і довкілля» V Міжнародного водного форуму AQUA Ukraine-2007 / М-во охорони навкол. природ.середовища України, М-во з питань ЖКГ України, Держ.комітет України по вод.господарству. - К.: Міжнародний виставковий центр, 2007. - С.163-164.

8. Мельник О.З. Міжнародне водне право чи питання транскордонних водотоків у міжнародному праві / О.З.Мельник // Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі». - Тернопіль, 2007. - С.15-18.

9. Мельник О.З. Берлінські правила з питань водних ресурсів / О.З.Мельник // Європейське екологічне право: Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції / В рамках проекту: «Тристороння співпраця між містами Львів, Вроцлав та Дрезден для передачі знань і ноу-хау в галузі екології». - Львів: Львівський нац.ун-т ім.І.Франка, 2008. - С.55-57.