Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький державний університет управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

25.00.02 - механізми державного управління

Механізми державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів

Марова Світлана Феліксівна

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант - член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, Пілюшенко Віталій Лаврентійович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор Радиш Ярослав Федорович, Національна академія державного управління при Президентові України, м. Київ, професор кафедри «Управління охороною суспільного здоров'я»;

доктор наук з державного управління, доцент Карамишев Дмитро Васильович, Національний фармацевтичний університет Міністерства охорони здоров'я України, м. Харків, завідувач кафедри «Менеджмент і адміністрування»; доктор наук з державного управління, професор Черниш Олена Іванівна, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, м. Донецьк, професор кафедри «Менеджмент невиробничої сфери».

Захист відбудеться 24 травня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.07.01 Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр. Б.Хмельницького, 108, ауд.201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 14 квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

1. Загальна характеристика роботи

безпека життєдіяльність напружений управління

Актуальність теми. Розвиток людської цивілізації, зміна структури і масштабів промислового виробництва, погіршення якісних і кількісних характеристик природного середовища спричинили появу глобальної загальнолюдської проблеми - проблеми екологічної безпеки. Гострота цього питання посилюється за рахунок демографічного навантаження, міграційних процесів, що призводять до неконтрольованого зростання великих міст і промислово-міських агломерацій, супроводжуються виникненням екологічних проблем різного рівня, тяжкості й масштабів, негативно впливають на здоров'я населення й докорінно змінюють традиційні умови життєдіяльності. Тому особливо актуальним стає розширення й поглиблення знань і уявлень про вплив техногенного середовища на формування умов життя населення. Вказані обставини| вимагають| особливої| уваги| до проблем управління| з боку державних| інститутів та науки.

Стан суспільного здоров'я населення техногенно напружених регіонів України, яке зазнає постійного негативного впливу внаслідок забруднення природного середовища, вимагає удосконалення механізмів реалізації положень Конституції України щодо забезпечення екологічної безпеки й впровадження принципів сталого розвитку. Мова йде, перш за все, про запровадження дієвої системи державного управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності задля задоволення потреби громадян у безпечному і якісному навколишньому середовищі, охороні суспільного здоров'я населення, що мешкає в екологічно несприятливих умовах. Наявна на сьогодні невирішеність проблем управління екологічною безпекою, відсутність|шлюб| науково| обґрунтованого| прогностичного| підходу|, невизначеність| функцій| та повноважень| державних| структур, які мають перейматися цією проблемою, потребує удосконалення управлінських механізмів і зумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Вивчення взаємозв'язків між економічним розвитком і екологічними процесами знайшли своє відображення в роботах В.Д. Бакуменка, О.Ф. Балацького, О.О. Векліч, Є.В. Гірусова, О.А. Голуба, М.А.Голубця, М.І.Долішного, Б.М.Данилишина, С.І.Дорогунцова, А.Б. Качинського, В. Лук'яніхина, О.Я. Лазора, Л.Г.Мельника, І.В. Петенко, В.Л. Пілюшенка, С.Ф. Поважного, В.Д. Погребенника, О.М. Ральчука, М.Ф. Реймерса, В.М.Трегобчука, І.М. Синякевича, В.К. Слюсаренка, А.М. Федорищевої, М.А. Хвесика, Є.В. Хлобистова, В.Я. Шевчука та інших.

Медичні та гігієнічні аспекти впливу техногенного середовища на стан здоров'я населення стали об'єктом аналізу таких дослідників, як В.І. Агарков, в.В. Ванханен, Н.В. Говта, Е.И. Гончарук, С.В. Грищенко, О.Б. Єрмаченко, Д.Д. Зербіно, Н.Ф. Іваницька, А.П. Ільницький, В.В. Когутницький, Н.Й. Марценюк, М.Г. Степанова, О.П. Таїров, І.М. Трахтенберг, В.Я. Уманський, Т.А. Хоружа, В.К. Чайка.

Вагомий внесок у розв'язання проблем розвитку механізмів державного управління охороною здоров'я населення здійснили М.М. Білинська, В.Н. Гончаров, В.Долот, В.В. Дорофієнко, Л.І. Жаліло, Д.В. Карамишев, В.М. Лобас, О.І. Мартинюк, І.М. Солоненко, Я.Ф. Радиш, І.В. Рожкова, О.І. Черниш, О.С. Шаптала, П.В. Шелихов, М.М. Шутов.

Наукові концепції українських і закордонних вчених щодо управління умовами життєдіяльності населення є надійною базою для подальшого розвитку механізмів забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності. Разом з тим слід відзначити, що рівень безпеки населення визначається, в основному, величиною ризику від можливих природних і техногенних катастроф, тоді як негативні процеси, що поступово формують умови мешкання в навколишньому середовищі, розглядаються недостатньо.

необхідність наукового обґрунтування методології та практики забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності населення техногенних регіонів зумовили вибір теми, визначили мету, завдання, структуру і зміст даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з виконанням наукових досліджень, передбачених планом НДР кафедри екологічного менеджменту Донецького державного університету управління. Найбільш важливими з них є: «Теоретичні та методологічні основи в сфері управління природокористуванням, охороною навколишнього середовища й екологічної освіти в Донбасі» (номер держреєстрації 0100U004248), «Науково-практичні засади реформування управління екологічною безпекою в регіонах з розвиненою промисловою інфраструктурою» (номер держреєстрації 0105U006622).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування теоретико-методологічних засад удосконалення механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів і на цій основі розробка практичних рекомендацій щодо підвищення якості його життя.

Досягнення поставленої мети забезпечено вирішенням таких завдань:

провести аналіз теоретико-методологічних та практичних засад забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності населення;

охарактеризувати закономірності та суперечності функціонування системи державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів;

виявити стратегічні напрями й етапи підвищення ефективності механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення;

розкрити соціально-економічні й екологічні особливості життєдіяльності населення урбанізованих територій на сучасному етапі;

удосконалити систему комплексного екологічного моніторингу як інструмента державного управління екологічною складовою національної безпеки України;

дослідити методологію та запропонувати підхід щодо територіального поділу регіону з метою подальшої розробки програм підвищення якості життя населення;

проаналізувати систему екологічного нормування з точки зору ефективності нормотворчої функції держави;

розробити методичні підходи до визначення комплексної оцінки екологічного стану територій з урахуванням впливу сукупності техногенних і природно-кліматичних факторів;

визначити завдання та функції органів державного управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності;

розробити методологію оцінки потенційної екологічної небезпеки підприємств;

удосконалити фінансові механізми державного управління безпекою життєдіяльності населення.

Об'єктом дослідження є управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів.

Предмет дослідження - механізми державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенних регіонів і шляхи їх удосконалення.

Методи дослідження. Основою методологічного апарату є системний підхід, який розглядає екологічну політику держави у зв'язку з умовами життєдіяльності населення. Інформаційною й фактологічною базою дослідження стали рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів НС «Довкілля для Європи» (Київ, 2003 р.), роботи вітчизняних і закордонних науковців, в яких доведені фундаментальні положення й розробки механізмів державного управління якістю життя населення в навколишньому природному середовищі, формування й реалізації екологічної політики, проблем оптимізації й збалансування економічного, екологічного і соціального розвитку регіону, законодавчі акти Верховної Ради, Укази Президента, Постанови Кабінету міністрів України, статистична та звітна інформація міністерств та відомств України, результати власних досліджень автора.

У процесі роботи автором використано такі методи досліджень: системний, програмно-цільовий, що дозволили адекватно оцінити наявні взаємозв'язки розвитку соціоекосистем, виявити деструктивні тенденції й причинно-наслідкові зв'язки, оцінити ступінь залежності соціально-економічних та екологічних явищ від домінантних факторів розвитку; ретроспективний аналіз - для виявлення закономірностей формування умов життєдіяльності населення та розвитку системи управління безпекою життєдіяльності; факторний - у процесі кількісної оцінки впливу техногенних факторів на стан навколишнього середовища; метод експертних оцінок - для розробки механізмів оцінки екологічного навантаження територій; зіставлень - для здійснення порівняльного аналізу якості навколишнього природного середовища регіонів залежно від розвиненості їх промислової інфраструктури, а також методи логічного узагальнення результатів при формуванні висновків.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі виконано теоретичне обґрунтування й наукове розв'язання важливої проблеми - формування механізмів державного управління безпекою життєдіяльності населення техногенно навантажених регіонів. Наукова новизна одержаних результатів зумовлена системним, комплексним теоретико-методологічним аналізом наукових підходів і концепцій забезпечення безпеки життєдіяльності населення техногенно напружених урбанізованих регіонів і полягає у такому:

вперше:

доведено, що в державному управлінні безпекою життєдіяльності наявна соціальна суперечність - нерівноцінне ставлення до процесів управління безпекою життєдіяльності в умовах трудового процесу, поведінки на дорогах і т.п. й управління безпекою життєдіяльності в умовах постійного стресу населення техногенного урбанізованого простору факторами малої інтенсивності, тобто при проживанні в екологічно несприятливих умовах;

обґрунтовано й розроблено методологію комплексної оцінки потенційної небезпеки підприємств, яка, на відміну від існуючих, має чіткі класифікаційні критерії, що дає можливість формалізувати розрахунок екологічних платежів;

запропоновано методичний підхід щодо визначення показника екологічного стану регіону, на основі якого можливе визначення територій, які потребують першочергового втручання державних органів влади внаслідок найбільш високих показників негативного впливу;

удосконалено:

підходи до організації державного управління безпекою життєдіяльності; запропонований інноваційний підхід на підставі дрібного районування території дає можливість, на відміну від існуючих, враховувати специфічні регіональні особливості;

категорійно-понятійний апарат державного управління екологічною безпекою на основі встановлення суттєвої ролі екологічних факторів у забезпеченні сталого розвитку. У цьому випадку категорійно-понятійний апарат щодо тлумачення категорії «екологічна безпека», на відміну від наявних, вказує на необхідність враховувати постійний щоденний вплив техногенних факторів на життєдіяльність населення, що надає йому нового змістового наповнення;

адміністративно-організаційні засади щодо забезпечення безпеки життєдіяльності за рахунок перегляду функцій відділу охорони навколишнього природного середовища в структурі обласних/місцевих державних адміністрацій. В результаті діяльність відділу, на відміну від чинної, характеризується зміщенням акценту під час визначення об'єкту управління - з процесів охорони природи й раціонального природокористування на організацію безпечних умов життєдіяльності в наявних еколого-економічних умовах;

інформаційний механізм державного управління безпекою життєдіяльності за рахунок організації нової інституційної структури в межах Міністерства охорони здоров'я - відділу медико-екологічного моніторингу, до функцій якого віднесено контроль змін стану здоров'я населення під впливом техногенних чинників;

дістали подальшого розвитку:

концепція дуалістичності великих міст, які, з одного боку, виступають осередками розвитку держави, основними постачальниками місцевих і державного бюджетів, центрами соціальної, культурної, наукової, технічної думки країни, формування кадрового, виробничого, наукового й культурного потенціалу, розвитку ділової та творчої активності населення, а з другого, саме внаслідок розвиненої техногенної інфраструктури, перевантаження автотранспортними мережами, підприємствами різних галузей промисловості, виступають джерелами забруднення навколишнього середовища, погіршуючи якість життя мешканців міста. Особливо це стосується великих промислово-міських агломератів, техногенний вплив яких поширюється й на прилеглі території;

твердження про нормотворчу функцію держави як один з основних організаційних чинників ефективного управління безпекою життєдіяльності, реалізація якого дає змогу налагодити чітку взаємодію суб'єктів і об'єктів управління, посилити відповідальність природокористувачів-суб'єктів господарювання за порушення екологічного законодавства;

фінансові механізми, які базуються на організації багатоканального фінансування підприємствами-забруднювачами системи забезпечення безпеки життєдіяльності;

визначення стратегічних напрямів і етапів державного управління підвищенням рівня безпеки життєдіяльності населення на основі використання програмно-цільового методу, який надає цілісне уявлення щодо наявних проблем і механізмів їх вирішення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення дисертації складають основу для практичного вдосконалення й реалізації механізмів державного управління в системі забезпечення екологічної складової безпеки життєдіяльності населення техногенних регіонів. Зокрема, результати теоретичного дослідження використано під час розробки програми оздоровлення атмосферного повітря м. Макіївки (довідка № 442-РУ від 29.12.2008 р.) та м. Краматорськ (довідка № 441-РУ від 29.12.2008 р.), а саме під час оцінки соціально-демографічних показників, аналізу ретроспективних даних, що складають основу тенденцій і закономірностей зміни якості атмосферного повітря, аналізі заходів за 2000 - 2007 рр. щодо охорони атмосферного повітря.

За допомогою розробленої програми оцінки екологічного навантаження території в рамках соціально-гігієнічного моніторингу Донецькою міською санітарно-епідеміологічною станцією проведено аналіз залежності показників стану здоров'я населення районів м. Донецька від екологічних показників атмосферного повітря (довідка № 1652/02 від 03.06.09). Запропонована програма сприяє виявленню територій, населення яких потребує першочергових природоохоронних, профілактичних і лікувальних заходів.

Апробація розробленої програми в Західно-Донбаському відділі природокористування державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області довела ефективність її застосування для виділення територій, що потребують першочергових природоохоронних заходів (довідка № 01-1725 від 24.04.09 р.).

Розроблену автором методику й комп'ютерну програму оцінки рівня техногенного навантаження використано Державним управлінням охорони навколишнього середовища в Донецькій області. Запропоновані теоретико-методологічні підходи дозволяють уніфікувати й раціоналізувати процес ухвалення рішень щодо формування регіональної екологічної стратегії (довідка № 01-3523 від 19.06.09).

Теоретичні положення дисертації використано в Донецькому державному університеті управління при розробці програм і викладанні дисциплін «Менеджмент екологічних ризиків» та «Екологічний моніторинг і контроль» (довідка № 01.12/33 від 18.01.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею. Основні розробки, висновки, пропозиції й рекомендації виконані здобувачем особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний особистий внесок автора у спільних наукових роботах наведено в списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів досліджень. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-практичних, науково-методичних конференціях, зокрема: «Актуальні проблеми медицини праці та екології» (м. Донецьк, 18-20 жовтня 2000 р.); «Бізнес та екологія» (м. Донецьк, 26 - 27.01.2001 р.); «Бізнес, екологія і здоров'я» (м. Донецьк, 30.10.2001 р.); «Донбас 2020: Охорона довкілля та екологічна безпека» (м. Донецьк, 21-22.10.2001 р.); «Екологія та безпека життєдіяльності: інноваційні процеси в науці, технологіях та освіті» (м. Макіївка, 12 - 13.04.2001 р.); «Экологический кризис - проблема социальная. Пути ее решения» (м. Донецк, 18 - 21.11.2001 р.); «Проблемы экологии и безопасности жизнедеятельности в условиях высокой техногенной нагрузки в Донбассе» (м. Донецк, 9 - 12.10.2003 р.); «Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку» (м. Донецьк, 19 - 20.10.2004 р.); «Стратегічний розвиток регіону - економічне зростання та інтеграція» (м. Чернівці, 11-12.05.2006 р.); «Проблеми розвитку та впровадження систем управління якістю в регіоні» (м. Донецьк, 30.05.2006 р.); «Інноваційні технології та механізми державного управління на регіональному рівні» (м. Харків, 28.11. та 21.12.2006 р.); «Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій» (м. Чернівці, 22 - 23.12.2007р.); «Проблеми розвитку та упровадження систем управління якістю в регіоні» (м. Донецьк, 30.05. 2007 р.); «Генезис творчості в житті особистості» (м. Горлівка, 2007); «Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку» (м. Київ, 27 - 28.10.2008 р.); «Екологічний менеджмент як складова частина сталого розвитку» (м. Донецьк, 20 - 21.03.2009 р.); «Актуальні проблеми державного управління та державної служби в умовах світової кризи» (м. Харків, 20.02.2009р.), «Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту» (м. Донецьк, 2310.2009 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 57 наукових праць (28 - у фахових виданнях) загальним обсягом 44,14 д.а., з них 1 одноосібна монографія, 17 статей у наукових журналах, 25 - у збірниках наукових праць, 14 - у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто автору, становить 39,18 авт. аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Вона викладена на 485 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 23 рисунка, 43 таблиці та 7 додатків на 25 сторінках. Список використаних джерел нараховує 417 найменувань, які наведено на 44 сторінках.

2. Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади державного управління безпекою життєдіяльності» - здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до поняття екологічної безпеки, проаналізовано наявні механізми управління безпекою життєдіяльності в екологічній сфері, визначено стратегічні напрями й етапи покращення життєдіяльності населення техногенних регіонів.

Визначено, що виникнення проблем екологічної безпеки пов'язане з розвитком техногенного середовища, яке загрожує якості екологічного простору як під час виробничих неполадок, аварій, катастроф, так і в процесі постійного функціонування техногенного середовища. Тому поняття безпеки життєдіяльності (БЖД) не може вважатися повним, якщо не враховуються екологічні умови мешкання населення техногенно напружених урбанізованих регіонів. Це - окрема гілка управління БЖД, яка характеризується специфічними проблемами. З огляду на це, запропоновано розмежувати поняття техногенної й екологічної безпеки, кожне з яких має власні пріоритети, особливу методологію вивчення і певні механізми реалізації.

Запропоновано такі визначення цих понять:

Техногенна безпека - це стан, який забезпечується сукупністю заходів на державному і регіональному рівнях із запобігання й ліквідації екологічно небезпечного стану, що виникає під час виробничих неполадок, аварій, катастроф або стан, що характеризується ступенем захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливого екологічного ураження, яке вимірюється величиною екологічного ризику.

Екологічна безпека - це стан захищеності найбільш важливих інтересів особи і суспільства від загроз, що виникли внаслідок поступового щоденного формування умов мешкання в навколишньому середовищі під впливом безаварійного функціонування техногенних об'єктів.

Організація екологічної безпеки - це самостійна форма діяльності, змістом якої є підтримка здоров'я людини, її плідної роботи, високої якості життя в тих екологічних умовах, що вже склалися.

Відсутність у науковій і практичній діяльності розмежування понять техногенної та екологічної безпеки зумовлює особливості управління екологічною безпекою. Аналіз літературних джерел дозволив виявити, що державне управління безпекою життєдіяльності розвивається у різних напрямках в залежності від наявних чинників небезпеки. У той самий час напрями забезпечення БЖД населення в екологічній сфері чітко не визначені. основна увага в цьому питанні приділяється підвищенню надійності техногенних об'єктів, залишаючи поза межами розгляду щоденні екологічні умови мешкання населення. Розв'язання цієї суперечності вимагало розробки й впровадження нових інструментів державного управління БЖД і науково обґрунтованих механізмів перетворень системи міського організму, раціонального узгодження цілей функціонування й розвитку міста з умовами мешкання в ньому населення, перманентних пошуків новітніх соціальних технологій і створення умов для їх ефективного впровадження. Оскільки покращення екологічних умов мешкання порушувалося під час розв'язання питань охорони довкілля та організації раціонального природокористування, проаналізовано відповідні механізми державного управління.

Показано, що велика кількість документів, положень, наказів, що складають інструменти адміністративно-контрольного механізму, є швидше декларативними заявами, ніж концептуальною основою для розробки національної екологічної політики. Основні документи законодавства про екологічну безпеку спрямовані на запобігання й реагування на надзвичайні ситуації й не розглядають питання БЖД населення в умовах нормального функціонування господарського комплексу.

Економічний механізм державного управління представлений різного виду платежами за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища (НС). До недоліків цього механізму віднесено: відсутність мотивації підприємств до переходу на інноваційні екологоспрямовані технології й зменшення споживання ресурсів; низький рівень платежів за всі види природокористування, що не дозволяє компенсувати шкоду, яка завдається природному середовищу; неадекватна системи зборів за забруднення НС; віддаленість наслідків впровадження цих інструментів.

З'ясовано, що тільки одна форма економічного механізму державного управління, а саме - екологічне страхування, є інструментом управління, що дозволяє створити економічну основу для компенсації шкоди, заподіяної людині забрудненням НС, зміною умов існування організму. Але постійний поступовий техногенний вплив господарських об'єктів на здоров'я населення не вважається страховим випадком.

Показано, що певного розвитку в наш час набуває механізм морально-етичного впливу. Це пояснюється екологічною стурбованістю громадськості, масовістю сучасного природоохоронного руху, готовністю розглядати екологічні проблеми як політично значущі, інтеграцією екологічних питань у загальне коло наукових проблем, а також суспільним попитом на сприятливий екологічний стан, збереження оптимального місця існування для нинішнього і майбутніх поколінь.

Очевидно, що всі наявні механізми спрямовані на отримання результатів в майбутньому і не враховують потреби сьогодення, а специфічні механізми державного управління екологічною складовою БЖД практично відсутні. Це вимагає розробки стратегічних напрямів і механізмів підвищення якості життя, рівня безпеки життєдіяльності населення урбанізованих регіонів, нових підходів до управління БЖД в системі соціально-економічного управління. Доведено, що головними стратегічними напрямами забезпечення екологічної складової БЖД мають стати:

розробка і реалізація єдиної державної політики у сфері забезпечення БЖД, у тому числі й її екологічної складової, удосконалення системи державного управління в цій галузі на національному й регіональному рівні;

підвищення рівня екологічної безпеки, покращення здоров'я й збільшення тривалості життя населення урбанізованих техногенних регіонів;

удосконалення механізмів реалізації державної політики в сфері забезпечення БЖД, підвищення відповідальності за недотримання вимог екологічної безпеки, налагодження системи контролю за рівнем екологічного навантаження й реакцією на зміну техногенного впливу суспільного здоров'я.

Запропоновано застосування програмно-цільового підходу для розв'язання проблеми забезпечення екологічної складової БЖД. Це забезпечить глибокий аналіз існуючої в регіоні ситуації, формування на цій основі цілей програми, розробку альтернативних заходів розвитку й планів їх впровадження і контролю.

У другому розділі - «Безпека життєдіяльності в екологічній сфері як об'єкт державного управління» - розкрито засади державного управління системою забезпечення безпеки життєдіяльності й охорони навколишнього природного середовища. Визначено особливості управління екологічною складовою БЖД.

З'ясовано, що за наявності великого кола напрацювань, присвячених проблемам БЖД в різних сферах, питання управління безпекою життєдіяльності практично не розглядаються. Винятком можна вважати добре розвинену систему державного управління охороною праці. У той самий час розвиток і безпечна життєдіяльність суспільства забезпечується за рахунок створення оптимальної системи державного управління.

Цілісна система БЖД в екологічній сфері може бути представлена у вигляді органічно зв'язаних між собою підсистем (рис. 1). Вплив на забруднювачі (їх кількісний й якісний склад), якість повітря, води, ґрунтів і ландшафтів, раціональність використання ресурсів, а опосередковано і вплив на стан здоров'я населення - завдання техногенної безпеки. Забезпечення підтримки здоров'я в тих умовах, що склалися в даний момент, - завдання екологічної складової БЖД. Таким чином, людина розглядається як об'єкт, що вимагає захисту не тільки у виробничих умовах, в умовах дорожньо-транспортного руху, в умовах надзвичайних ситуацій різного характеру і їхніх наслідків, але й як елемент підсистеми «людина - навколишнє середовище».

Практична актуальність проблеми забезпечення державного управління екологічною складовою БЖД на сучасному етапі визначається тим, що, з одного боку, відчувається постійне зростання техногенного навантаження на мешканців урбанізованих територій, а з другого - тим, що відсутня дієва система адміністративних, економічних та інших механізмів забезпечення екологічної безпеки населення і, як наслідок, - погіршення стану здоров'я населення й негативні зміни показників демографічної ситуації в регіонах.

Встановлено, що чинна система державного управління безпекою життєдіяльності не відповідає суспільним потребам, оскільки спрямована на забезпечення БЖД в умовах надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків і не враховує техногенний вплив, що поступово формує умови мешкання в навколишньому середовищі. Відповідно, не має адекватних механізмів управління екологічною складовою БЖД.

В той самий час є незаперечним, що управління безпекою життєдіяльності має забезпечувати якість життя населення техногенних регіонів, екологічні умови життєдіяльності якого порушено в результаті забруднення території мешкання.

Визначено основні завдання державного управління БЖД в екологічній сфері, серед яких виділено дві групи, виконання кожної з яких має бути делеговане відповідному рівню управління:

перша група функцій спрямована на забезпечення ефективного управління використанням природних ресурсів. До цієї групи належать облік і контроль природних ресурсів, ресурсовпровадження, лімітація, збереження біорізноманіття, моніторинг і нагляд за станом природних ресурсів;

друга група, покликана забезпечити ефективне державне управління екологічною безпекою, а саме охоплює завдання щодо стандартизації й нормування антропогенного впливу, контроль, державну екологічну експертизу й страхування, екологічне інформування населення.

Рис. 1 Система управління екологічною безпекою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Такий розподіл усталює взаємозв'язок завдань і функцій у досягненні цілей екологічного управління в межах чинного природоохоронного законодавства.

Аналіз інституційної складової забезпечення БЖД показав, що державні структури, які мають гарантувати ефективність державного управління екологічною безпекою, протягом усього часу існування незалежної України зазнавали структурних перебудов, що знижувало ефективність їх роботи. Вони мають низький статус у чинній системі органів влади, розглядаються скоріше як атрибут державного управління, необхідний на сучасному етапі для створення міжнародного іміджу. Крім того, багатовідомчий характер управління всім комплексом питань безпеки життєдіяльності, і в т.ч. питаннями БЖД в екологічній сфері, має як позитивні, так і негативні аспекти. Позитивна роль виявляється, перш за все, в можливості залучення більшого обсягу ресурсів у розвиток матеріально-технічної бази відповідної галузі. У той же час така багатогранна структура управління неминуче стикається з такими негативними моментами, як невідповідність відомчих інтересів загальнодержавним; відсутність узгодженості дій, часте дублювання програм і інженерно-технічних об'єктів; використання різних підходів і нормативних основ в організації програм забезпечення БЖД; недостатнє урахування регіональної специфіки, потреб окремих територій у реалізації відповідних програм.

Обґрунтовано, що управління екологічною складовою БЖД має стати обов'язковим самостійним сегментом загальної системи державного управління безпекою життєдіяльності. Для її ефективного функціонування необхідно визначити сукупність інституцій та інструментів, здатних забезпечувати задоволення екологічних потреб суспільства.

У третьому розділі - «Формування умов життєдіяльності в урбанізованому просторі» - з'ясовано особливості формування середовища мешкання людини в умовах інтенсивних урбанізаційних перетворень, досліджено соціально-екологічні проблеми функціонування міст з метою визначення закономірностей впливу техногенного середовища на стан здоров'я населення екологічно напружених регіонів.

Показано, що з точки зору БЖД населення стабільність соціо-еколого-економічної системи є основною умовою нормального розвитку суспільства. Стверджується, що до питання про межі зростання людських поселень (включаючи виробничу, сільськогосподарську, комунально-побутову компоненти) необхідно підходити з позицій необхідності дотримання екологічної рівноваги, оскільки на сьогодні кількість, розміри, щільність міських поселень не сприяють її підтримці. Розташування всередині міської межі промислових підприємств, недостатня кількість зелених насаджень у містах призводить до дисбалансу екосистем, порушення екологічного оптимуму.

З метою виявлення особливостей розвитку регіону розглянуто закономірності формування промислової інфраструктури Донбасу. Аналіз свідчить, що багаторічна орієнтація регіону на випуск тільки промислової продукції зумовила формування цілої мережі малих шахтарських і фабрично-

заводських міст і селищ. Показано, що однобока індустріальна спрямованість малих міст, відсутність багатопланових, розгорнених програм їхнього розвитку, відсутність дієвих механізмів управління об'єктами соціально-економічної природи призвели до того, що соціальні зміни відстали від економічних, а екологічні проблеми не розглядалися десятиліттями. Це відбилося і на демографічних показниках регіону. На основі аналізу статистичних даних показано, що більшість малих міст Донецької області (Докучаєвськ, Селидове, Торез, Новогродівка, Кіровське, Жданівка та ряд інших) переходять у розряд депресивних.

Детально вивчено проблеми, пов'язані з формуванням умов життєдіяльності на урбанізованих територіях. показано, що характер антропогенного впливу на НС в містах визначається розмірами, функціональною структурою, масштабами господарської діяльності, функціонуванням комунально-побутового господарства і транспорту, а техногенне навантаження збільшується при переході від моно- до багатопрофільних міст. Встановлено, що великі міста, з одного боку, мають низку позитивних аспектів, які створюють комфортні умови життєдіяльності, а з іншого - внаслідок розвиненої техногенної інфраструктури негативно впливають на навколишнє середовище, викликають скорочення тривалості життя мешканців урбанізованих техногенно напружених територій, збільшення показників захворюваності. Особливо це стосується великих промислово-міських агломератів, техногенний вплив яких поширюється як на екосистеми самих міст, так і на прилеглі території. У цих умовах ситуація у сфері управління життєдіяльністю населення техногенно перевантажених великих міст ускладнена відсутністю основ, засадничих принципів і механізмів державного управління, яке доволі часто замінялося централізованим галузевим плануванням.

Проведено ретроспективний аналіз рівня забруднення атмосферного повітря, природних вод і ґрунтів різних міст і районів Донецької області. Найбільш вагомими інгредієнтами-забруднювачами атмосфери є: від автотранспорту, металургійної промисловості та підприємств паливно-енергетичного комплексу - пил, сажа, оксиди вуглецю й азоту, важкі метали (в першу чергу свинець), бенз/а/пірен, поліароматичні вуглеводні; від полігонів твердих побутових відходів - метан і діоксид вуглецю - основні речовини, що викликають парниковий ефект і, як наслідок, зміну клімату; від коксохімічної галузі - аміак, сірководень, ціаніди, оксид вуглецю, вуглекислота, метан, вищі вуглеводні, бензол і його гомологи, нафталін, феноли, смоли та ін. сполуки, що мають канцерогенні і/або мутагенні властивості.

Визначено, що серед 40 металів-забруднювачів у Донецькій області свинець, мідь, нікель, марганець, хром і кадмій реєструються у всіх досліджених об'єктах НС. Найчастіше в атмосферному повітрі населених місць області зустрічаються марганець, свинець і хром. Найбільша кількість марганцю реєструється в повітряному басейні мм. Костянтинівка, Краматорськ, Єнакієве, Донецьк, макіївка, Маріуполь. Перевищень з міді і нікелю практично не реєструвалося, а питома вага проб з перевищенням ГДК з ртуті, цинку й кадмію складає 5,1 - 8,6 %. Ртуть виявляється тільки в атмосферному повітрі м. Горлівка, де джерелом її викидів є Нікітовський ртутний комбінат.

Сумарне середньодобове надходження в організм мешканців Донецького регіону цинку, міді, ртуті, нікелю відповідають, а свинцю і кадмію перевищують показники, рекомендовані ВООЗ/ФАО.

Встановлено, що демографічна ситуація й стан суспільного здоров'я зумовлені комплексним впливом різноманітних природно-географічних, історичних, соціальних і економічних чинників і мають чітку регіональну диференціацію.

Проведений аналіз залежності здоров'я населення від ступеня забруднення НС дозволив встановити, що при 1,5 - 2 кратному перевищенні ГДК хімічних речовин в атмосферному повітрі реєструються достовірні зміни імунологічних, біохімічних і фізіологічних параметрів організму людини. Зміни показників захворюваності (поширеність, перебіг хвороби) виникають вже при рівні забруднення, що перевищує допустимий в 2 - 3 рази. Подальше збільшення цього рівня (у 4 - 5 разів) зумовлює збільшення показників захворюваності хронічними видами патологій, а при шестикратному і більше перевищенні гігієнічних нормативів спостерігається збільшення частоти множинних патологій.

визначений ступінь значущості хімічних ксенобіотиків у формуванні захворюваності органів дихання дитячого контингенту: найбільший вплив здійснюють бенз/а/пірен (r=0,99), аміак (r=0,97), формальдегід (r=0,93), мідь (r=0,91) і діоксид азоту (r=0,87). Середня сила виявляється у захворювань органів дихання й марганцю (r=0,49). Слабка - для фенолу (r=0,30) і свинцю (r=0,14).

На захворюваність гострими респіраторно-вірусними інфекціями найбільший вплив справляють марганець (r=0,90), свинець (r=0,82), аміак (r=0,80), БП (r=0,78), діоксид азоту (r=0,77), мідь (r=0,73) та формальдегід (r=0,70). Слабка сила виявляється у фенолу (r=0,24).

Для виникнення бронхітів найбільшу небезпеку являють свинець (r=0,87), аміак (r=0,75) і формальдегід (r=0,70). Середня сила спостерігається для бенз/а/пірену (r=0,48), марганцю (r=0,56), міді (r=0,52) та діоксиду сірки (r=0,63). Слабка - для фенолів (r=0,24) і діоксиду азоту (r=0,008).

Побудована в роботі методами економетричного аналізу якісна статистично значуща регресійна модель відображає стійку залежність ризику захворюваності населення від кількості викидів в атмосферу. Показано, що в першу чергу впливу піддаються діти й підлітки. Встановлено, що найбільш значущий вплив на захворюваність населення справляють викиди від стаціонарних джерел забруднення, що пояснюється великим їх обсягом і різноманіттям інгредієнтів. З'ясовано, що зі збільшенням викидів в атмосферу від стаціонарних джерел на 1 тис. т ризик загальної захворюваності на 10000 осіб зростає в середньому на 90 випадків на рік, а зі збільшенням викидів від пересувних джерел на 1 тис. т на рік - в середньому на 3 випадки на рік.

Дану модель можна використовувати для прогнозу зміни медичних і демографічних показників мешканців міста залежно від рівня техногенного навантаження. Визначення прогнозних показників дозволить надалі розробити методику оцінки значущості екологічних чинників, їх вплив на безпеку життєдіяльності, що необхідно при виробленні управлінських рішень.

можна стверджувати, що невирішеність соціальних, екологічних, економічних завдань призводить до зміни умов життєдіяльності населення, погіршення якості життя і, як наслідок, до погіршення медичних і демографічних показників людської популяції, а самі екологічні процеси стають детермінантами здоров'я населення.

У четвертому розділі - «інформаційне забезпечення еколого-орієнтованої системи державного управління безпекою життєдіяльності» - обґрунтовано необхідність організації робіт щодо встановлення залежності стану здоров'я населення від екологічних порушень на певній території. Здійснено аналіз правової бази, організаційної та інституційної структури комплексного екологічного моніторингу. Визначено необхідність і напрямки реформування моніторингу для використання його в ролі інструменту підвищення ефективності управління безпекою життєдіяльності.

Доведено, що чинна система обліку змін здоров'я населення під впливом забруднення НС практично відсутня, її відокремлені частки не дають можливості відповісти на питання, необхідні для розробки й впровадження програми підвищення БЖД. Ця проблема вимагає комплексного підходу, що припускає проведення на постійній основі збору, узагальнення й обробки інформації про всі види техногенного впливу, розробку методик оцінки стану середовища й програм підвищення якості життя населення техногенних регіонів, нового підходу до організації й структури виконавчих органів системи комплексного екологічного моніторингу.

Показано, що система державного управління БЖД потребує постійного оперативного забезпечення інформацією про стан елементів управління. Тільки володіючи сучасними достовірними даними, можна оцінити стан об'єктів управління, визначити заходи щодо підвищення безпеки життєдіяльності й оцінити їх ефективність. Можливість ідентифікації регіональних екологічних чинників, характеристики стану здоров'я населення й отримання переконливих доказів розвитку екопатологій надає комплексний екологічний моніторинг. Його обов'язковою складовою частиною має стати блок медико-екологічного моніторингу, оскільки висока чутливість людського організму до несприятливого впливу шкідливих чинників навколишнього природного середовища дозволяє використовувати відхилення в стані здоров'я як індикатор екологічної несприятливості в регіоні. Реалізація цього положення дозволить змінити ставлення до екологічної складової БЖД, встановити підходи, коли якість довкілля буде оцінюватися не тільки кількісним і якісним складом компонентів-забруднювачів, але й станом здоров'я населення, яке постійно відчуває цей вплив.

Аналіз законодавчої бази проведення екологічного моніторингу дозволив встановити, що Міністерство охорони здоров'я як суб'єкт моніторингу зобов'язаний своєчасно інформувати органи державної влади й органи місцевого самоврядування про несприятливі тенденції або кризові зміни стану здоров'я населення внаслідок погіршення екологічної обстановки. При цьому не визначено критерії, за якими можна віднести ті або інші зміни якості НС і показників здоров'я до кризових, не запропоновано методи визначення цих змін. На сьогодні не існує чіткого механізму реалізації завдань медико-екологічного моніторингу: має місце невизначеність його суб'єктів, відсутність уніфікованих методів, методик і критеріїв дослідження.

З метою підвищення ефективності комплексного екологічного моніторингу як інструменту оперативного контролю стану НС, його впливу на здоров'я людей удосконалено інституційні засади організації й проведення моніторингу. Показано, що впровадження медико-екологічного моніторингу вимагає координації дій різних міністерств і відомств (рис. 2).

Запропоновано програму проведення комплексного екологічного моніторингу, яка базується на результатах наукових досліджень в галузі охорони НС та медичної екології і може стати основою для організації управління екологічною складовою безпеки життєдіяльності.

Показано, що вдосконалення системи комплексного екологічного моніторингу має йти за такими напрямами:



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Інституційні основи проведення моніторингу

- створення умов для максимально можливої інтеграції відомчих підсистем моніторингу за умови збереження накопиченого потенціалу окремих суб'єктів моніторингу й підвищення ефективності їх роботи;

- уточнення цілей і завдань моніторингу, розширення переліку контрольованих чинників;

- створення і вдосконалення нормативної бази, що регламентує взаємодію між організаційними і функціональними структурами комплексного екологічного моніторингу з чітким розподілом повноважень і відповідальності суб'єктів моніторингу, визначенням місця моніторингу в загальнодержавній системі забезпечення екологічної безпеки;

- підвищення якості отримуваної інформації за рахунок забезпечення достовірності і зіставності показників, організації і функціонування спеціалізованих банків даних, узагальнюючих інформацію про якість НПС, джерела антропогенного впливу, стан здоров'я населення залежно від географічних й екологічних умов мешкання;

- підвищення кваліфікаційних вимог до персоналу, що забезпечує проведення моніторингу.

У п'ятому розділі - «Оцінка територій за рівнем екологічного навантаження як інструмент реалізації управлінських рішень» - на основі аналізу існуючих принципів поділу територій і системи екологічного нормування якості навколишнього середовища запропоновано інноваційний підхід до диференціації й ранжирування територій в залежності від рівня їх техногенного навантаження. Запропоновано механізм оцінки рівня техногенного навантаження території з урахуванням природно-кліматичних й екологічних особливостей. Розроблено комп'ютерну програму для обчислення рівня навантаження регіону.

Необхідність вдосконалення системи управління екологічною складовою БЖД населення з урахуванням специфіки регіонів зумовила проведення аналізу сучасних підходів до регіонального поділу території, які використовуються з метою формування й реалізації регіональної екологічної політики. проведений аналіз показав, що екологічні показники не часто розглядаються як самостійні регіональні класифікаційні критерії. Найбільш поширеними можна вважати класифікації, запропоновані Б.М. Данилишиним та М.І. Долішним, за якими територія України розподіляється відповідно на п'ять і чотири групи, кожна з яких охоплює декілька областей.

На підставі класифікації, наведеної М.І. Долішнім, проаналізовано чисельність населення, його природний приріст у різних областях України, а також смертність від причин, що ймовірно залежать від екологічних показників і рівня техногенного навантаження (табл. 1).

Результати проведеного дослідження свідчать, що чіткої тенденції до зменшення показників смертності при поліпшенні екологічної ситуації в групах регіонів не простежується. Так, смертність від хвороб системи кровообігу в населення 4-ої групи перевищує відповідний показник у всіх областях, що характеризуються як території з найбільш напруженою екологічною ситуацією, несприятливою для нормальної життєдіяльності людини. Смертність з цієї ж причини практично у всіх областях другої групи перевищує таку в областях першої групи.

Немає достовірної різниці й у показниках смертності внаслідок новоутворень у населення областей першої, другої та третьої групи.

Це пояснюється тим, що великі території мають свої внутрішні регіональні відмінності як за ступенем екологічної завантаженості, так і за силою реакції на цей вплив суспільного здоров'я.

Таблиця 1 Розподіл медико-демографічних показників за групами регіонів з різним рівнем техногенного напруження

Регіон	Чисельність населення, осіб	Природний приріст населення (на 1000 осіб)	Смертність населення за основними причинами (на 100 тис. населення)
			новоутворення	хвороби системи кровообігу	хвороби органів дихання	хвороби органів травлення	зовнішні причини
Україна	46465691	-6,4	193,1	1027,6	52,9	64,6	138,0
найбільш напружена екологічна ситуація, несприятлива для нормальної життєдіяльності людини - 1 група	Донецька	4567672	-9,2	222,5	1110,7	44,7	81,6	162,4
	Дніпропетровська	3419604	-7,5	208,2	1086,3	62,1	94,4	161,5
	Запорізька	1846136	-7,2	236,0	832,1	42,7	52,3	144,1
	Луганська	2377282	-9,5	200,5	1140,3	76,6	95,8	150,0
здебільшого екологічно несприятлива територія з тенденцією до погіршання - 2 група	АР Крим	2345648	-5,3	183,2	1024,1	40,9	53,6	150,1
	Вінницька	1679382	-7,7	180,2	1236,5	43,0	52,5	129,6
	Івано-франківська	1382646	-1,9	163,3	834,1	60,7	45,8	85,6
	Київська	4422136	-8,0	212,4	1240,0	37,3	69,0	151,6
	Кіровоградська	1046668	-8,8	222,5	1055,9	58,1	20,6	179,7
	Миколаївська	1211139	-6,2	183,8	759,4	34,7	78,5	144,9
	Одеська	2384407	-5,8	207,2	1005,3	43,8	78,1	163,7
	Харківська	2796495	-7,6	168,5	1136,0	29,0	52,0	136,3
	Черкаська	1324407	-9,4	186,7	1229,0	93,6	68,7	140,9
нормальна ситуація з наявністю окремих екологонебезпечних районів - 3 група	Львівська	2550043	-2,9	159,0	872,8	58,9	45,1	93,1
	полтавська	1532684	-9,3	216,3	1121,7	58,6	54,1	14,6
	рівненська	1153298	-0,3	166,9	922,4	34,4	43,4	108,0
	Сумська	1209260	-10,1	204,1	1148,8	77,9	55,1	167,0
	Херсонська	1115639	-5,7	204,0	932,1	21,8	58,9	164,1
	Чернігівська	1143415	-13,0	200,5	1474,2	80,6	52,2	187,2
нормальна територія з ознаками стабілізації та певного поліпшення - 4 група	Волинська	1035300	-1,8	151,7	938,4	114,3	75,9	117,2
	Житомирська	1317912	-8,0	177,1	1262,4	59,2	61,4	148,5
	Закарпатська	1240993	0,5	146,7	699,1	40,6	74,4	94,4
	тернопільська	1102113	-4,4	177,3	1019,0	82,1	39,8	88,3
	Хмельницька	1358205	-7,3	198,3	967,8	78,0	64,1	120,9
	Чернівецька	903207	-2,3	187,7	915,7	47,3	34,8	94,7

Порівняльний аналіз показників стану здоров'я мешканців окремих міст Донецької області показав, що зменшення масштабів диференціації дозволяє виявити наявність істотної різниці в цих показниках залежно від місця мешкання (табл. 2).

Таблиця 2 Характеристика перебігу вагітності, пологів і стану немовлят у жінок, що мешкають у різних за екологічними показниками містах Донецької області,%

Показник	Жительки Авдіївки (n=154)	Жительки Моспіно (n=437)
Мимовільні аборти	11,22,5	4,51,0
Завмерлі вагітності	3,61,5	0,80,4
Загроза переривання вагітності	62,13,9	34,53,4
Фетоплацентарна недостатність	37,43,9	12,31,6
Хронічна внутрішньоутробна гіпоксія	34,53,8	5,91,1
Гостра внутрішньоутробна гіпоксія плоду	10,22,3	5,61,1
Затримка внутрішньоутробного розвитку плоду	13,62,8	5,01,0
Передчасне ізлиття вод	20,93,3	12,41,6
Передчасні пологи	5,21,8	2,30,7
Нормальні пологи	20,23,2	42,82,4
Патологічні пологи	21,73,3	16,72,6
Кількість недоношених немовлят	5,21,8	2,30,7
Гіпотрофія плоду	15,42,9	5,01,0
Перинатальна захворюваність (‰)	32,63,8	14,61,7

Дрібне районування дає можливість суттєво підвищити ефективність управління БЖД за рахунок розробки обґрунтованих, цілеспрямованих програм оптимізації умов життєдіяльності, виділяти першочергові соціально-економічні, екологічні й оздоровчі заходи з вказівкою пріоритету їх виконання, планувати розвиток економіки з врахуванням природного потенціалу й екологічного стану, що склався в регіоні.

Впровадження запропонованого підходу вимагає ідентифікації особливостей, властивих різним територіям, і угрупування цих територій відповідно до певних класифікаційних ознак. найбільш часто в ролі таких ознак використовують гранично допустимі концентрації (ГДК). Встановлено, що чинна система екологічної регламентації за рівнем ГДК має низку недоліків, до складу яких входять відсутність врахування комплексності, скомбінованості впливів, нехтування фізичною і біологічною кумуляцією забруднювальних речовин в організмі, відсутність диференційованого підходу до визначення меж допустимого впливу: всі нормативи розраховані на дорослий організм, без урахування того факту, що дитяча і літня вікові категорії випробовують сильніший стрес за однакового рівня впливу. Ця система не відображує клас небезпеки забруднювачів, термін і періодичність їх впливу на населення.

...