Маґдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV – перша половина XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Спеціальність 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Маґдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV - перша половина XIX ст.)

Кобилецький Микола Мар'янович

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений юрист України КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Семенович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри історії держави, права та політико-правових учень

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професордійсний член (академік) НАПрН України, Заслужений юрист України СВЯТОЦЬКИЙ Олександр Дмитрович, Редакція журналу ”Право України”, головний редактор; доктор юридичних наук, професор,член-кореспондент НАПрАПр України, Заслужений юрист України ЯРМИШ Олександр Назарович, Рада національної безпеки і оборони України, начальник департаменту з питань діяльності правоохоронних органів; доктор юридичних наук, професор НИКИФОРАК Михайло Васильович, Чернівецький університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться ”14” травня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців,14 Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий ”12” квітня 2010 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент В.О. Семків

1. Загальна характеристика роботи

право історія самоврядування

Актуальність теми дослідження. Переосмислення сутності ролі самоврядування і права, співвідношення цих важливих інститутів і визначення їхнього місця в сучасному суспільстві, усвідомлення необхідності якісних змін у самому суспільстві, які дають змогу кваліфікувати його як громадянське, роблять актуальним дослідження історії муніципального права.

Для вдосконалення місцевого самоврядування в сучасній Українській державі важливе значення має вивчення історичного досвіду функціонування різноманітних моделей місцевого самоврядування, в т. ч. маґдебурзького права, яке понад 500 років діяло в Україні й охоплювало більше 1000 населених пунктів у різних регіонах.

Унікальність історико-правового досвіду самоврядування українських міст XIV - першої половини XIX ст. полягає у його багатоманітності. Надання маґдебурзького права стало історичною точкою відліку для багатьох процесів, які загалом та без перебільшення можна назвати революцією у міському самоврядуванні. Серед таких процесів - і формування статутного права, і правового статусу міського населення, і формалізація маґдебурзького права як джерела українського права у XVIII - на початку XIX ст.

Маґдебурзьке право є однією з найвідоміших систем середньовічного міського права, яка регулювала різноманітні політичні, соціально-економічні та правові відносини того часу. Територіально воно поширювалось у Центрально-Східній Європі, відтак і на українських землях у Галицько-Волинській державі, а після припинення її існування - на українських землях, що увійшли до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії. Визначальною особливістю застосування маґдебурзького права в Україні стало його широке використання органами самоврядування міст Гетьманщини та міста Києва, а також у кодифікації українського права у XVIII - на початку XIX ст. Маґдебурзьке право, незважаючи на його широке застосування в Україні, є однією з найменш досліджених тем у вітчизняній історико-правовій науці.

В українській історико-правовій науці немає комплексного дослідження генезису, сутності й особливостей маґдебурзького права в Україні, що засвідчує актуальність цієї проблеми. Крім того, маґдебурзьке право, його джерела та застосування в Україні майже не досліджувались в радянський період, оскільки історична та історико-правова наука перебувала під сильним впливом тогочасної ідеології.

Актуальність теми дисертаційного дослідження продиктована і станом її розроблення, що потребує критичного і всебічного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми „Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах” (номер державної реєстрації 0105U007451).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у поглибленні історико-правових знань про виникнення маґдебурзького права та його джерел, поширення маґдебурзького права на українських землях, систему міського самоврядування за маґдебурзьким правом, застосування маґдебурзького права у селах Галичини, кодифікації права в Україні у XVIII - початку XIX ст.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

- з'ясувати стан наукового дослідження проблеми;

- визначити поняття „муніципальне право”, „міське право”, „маґдебурзьке право”, з'ясувати їхнє історичне співвідношення у контексті розвитку західної традиції приватного права;

- дослідити причини, передумови та обставини становлення міського права Маґдебурга як „материнського права” (Mutter Recht), проаналізувати формування, структуру та повноваження органів міського самоврядування міста Маґдебурга на основі оригінального (класичного) маґдебурзького права;

- розкрити зміст та співвідношення історико-правових процесів локації, рецепції, еволюції та трансформації в історії міського права загалом, маґдебурзького зокрема;

- висвітлити причини, показати закономірності та особливості поширення маґдебурзького права, його адаптацію до потреб практики різних міст Європи;

- дослідити засадничі принципи маґдебурзького права та розвинені у процесі соціальної практики різновиди;

- проаналізувати джерела (форми) маґдебурзького права, встановити їхнє місце та історичну роль у циклічному розвитку маґдебурзького права;

- сформувати концептуальне бачення поширення маґдебурзького права у західноукраїнських селах у XIV - XVIII ст.;

- охарактеризувати роль маґдебурзького права у формуванні самоврядної влади як різновиду публічної влади в Україні;

- розглянути систему міського самоврядування за маґдебурзьким правом;

- оцінити застосування маґдебурзького права в українських містах і селах і на цій основі провести порівняльну характеристику класичного маґдебурзького права та розвиненого (трансформованого) в Україні;

- розкрити роль маґдебурзького права у функціонуванні органів міського самоврядування Гетьманщини та міста Києва;

- дослідити місце і роль маґдебурзького права у кодифікації права в Україні у XVIII-на початку XIX ст..

Об'єкт дослідження - маґдебурзьке право як компонент і універсальна цінність європейської правової цивілізації, правова основа самоврядування, система середньовічних правових норм, спосіб і практика врегулювання відносин мешканців міст і сіл.

Предметом дослідження є історико-правовий процес розвитку одного із видів середньовічного міського права - маґдебурзького права, у т. ч. його запозичення, адаптація до соціальних умов українських міст і сіл, поступове трансформування в українське міське право, безпосередній вплив на кодифікацію українського права, формування традиції самоорганізації та самоврядування міських і сільських територіальних громад.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що у вітчизняній юридичній науці воно є першим історико-правовим монографічним дослідженням, яке ідентифікує традицію міського права в Україні як складову традиції міського права в Європі. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.

Уперше:

- доведено, що поширення (запозичення) маґдебурзького права є одночасно однією з передумов і результатом загальноєвропейської урбанізації, яка з ХIV століття дала змогу наростити на українських землях мережу замків і фортець, що з часом перетворилися на повноцінні міста зі своєю ієрархією та особливою роллю у розвитку ринку, економічних та управлінських засад і держави;

- запропоновано авторське бачення ролі маґдебурзького права у формуванні самоврядної (муніципальної) влади як різновиду влади в українських містах і селах на основі комплексного дослідження системи міського самоврядування, зокрема функцій та повноважень війта і лавників, радників і бургомістрів, правового становища міського населення, юридик, організації та діяльності цехів, судоустрою українських міст;

- висвітлено розвиток маґдебурзького права в українських містах як тривалий історичний процес, який полягає у трансформуванні міського права як складової приватного права у міське публічне право, а також відображено його як європейський культурний феномен;

- визначено види та форми маґдебурзького права, описано хелмінське та шредське право як різновиди маґдебурзького, нормативно-правовий акт, доктрину, право суддів як форми маґдебурзького права;

- на основі архівних матеріалів доведено, що маґдебурзьке право використовувалося у самоврядуванні західноукраїнських сіл у складі Польського королівства та Речі Посполитої;

- обґрунтовано та розроблено нове бачення місця і ролі маґдебурзького права у кодифікації українського права XVIII-початку XIX ст.;

- встановлено, що з українських міст лише місто Львів отримувало ортилі маґдебурзьких шиффенів, як „материнське місто” забезпечувало поширення маґдебурзького права в інші українські міста;

- виявлено, що локація та рецепція римського приватного права були невід'ємними складовими розвитку маґдебурзького права в українських містах і селах;

- обґрунтовано сучасне розуміння маґдебурзького права як: права - феодального привілею на самоврядування громади; права на міське громадянство; нормативного міського права.

Удосконалено:

- розуміння автентичного маґдебурзького права як основи для поширення маґдебурзького права загалом та на українських землях зокрема;

- визначення понять „міське право“, „німецьке міське право“, „маґдебурзьке право“, „сім'я маґдебурзького права“ та ін., що розкривають та конкретизують множину проявів традиції самоврядування громад у сфері права та формах його пізнання, визначають розуміння міського права як розмаїття правових реальностей європейської цивілізації, правових культур та традицій;

- історико-правовий підхід у дослідженні системи міського самоврядування за маґдебурзьким правом.

Набули подальшого розвитку:

- історіографія історії маґдебурзького права в Україні за рахунок введення у вітчизняний науковий обіг німецькомовної літератури з цих проблем;

- історико-правові знання про співвідношення власного та запозиченого історичного досвіду у процесі трансформації маґдебурзького права в Україні, ідея про трансформоване маґдебурзьке право на українських землях у складі Великого Князівства Литовського, а пізніше - Речі Посполитої та Гетьманщини як українське міське право;

- положення про необхідність дальшої актуалізації історико-правового досвіду міського самоврядування за маґдебурзьким правом.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути використані для дослідження маґдебурзького права, міського самоврядування в Україні, кодифікації українського права, рецепції римського права в Україні.

Основні положення дисертації можуть бути використані у науково-дослідній роботі для розроблення муніципального законодавства. Положення дисертації можна застосовувати під час підготування навчальних посібників, підручників, при викладанні курсів ”Історія держави і права України”, ”Історія держави і права зарубіжних країн”, ”Римське приватне право”, ”Муніципальне право”, ”Історія міського права в Україні” та ін.

Автор використав результати дослідження при розробленні навчальних програм та методичних рекомендацій для проведення лекційних та семінарських занять у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність підходів і методів пізнання як традиційних для історико-правової науки, так і перспективних, апробованих для аналізу такого складного правового явища, як маґдебурзьке право.

Для дослідження поставленої мети в дисертаційній роботі було здійснено спробу синтезувати авторський підхід шляхом урахування визначальних здобутків, переваг цивілізаційного та формаційного підходів. Традиційність цих підходів, описана при аналізі колонізаційної, цивілізаційної, трансформаційної парадигми історії маґдебурзького права, доповнено синтезом положень цивілізаційного і формаційного підходів, який дав можливість виявити взаємозв'язок права із соціально-економічною складовою суспільства та духовно-культурною сферою.

Увага до окремих чинників виникнення, поширення та трансформації маґдебурзького права потребувала застосування нових методологічних підходів, насамперед антропологічного, соціально-змістовного, порівняльно-правового.

Можливості антрополого-правового підходу виявилися насамперед у вивченні взаємовідношення людини, громади, міського права.

Соціально-змістовний (потребовий) підхід дозволив акцентувати увагу на відповідності маґдебурзького права інтересам і потребам, у т. ч. економічним, жителів міст. Порівняльно-правовий підхід забезпечив верифікацію низки наукових гіпотез дослідження: про трансформування маґдебурзького права в українське, польське міське право, про особливу роль різновидів маґдебурзького права (хелмінського, шредського).

Плюралізм підходів вивчення маґдебурзького права як самостійного правового явища зумовив необхідність конкретизації методів дослідження.

Використання методу філософської діалектики, ґрунтованого на засадах об'єктивності та науковості, забезпечило комплексну системність дослідження, бачення маґдебурзького права як підсистеми у правовій системі України.

Провідним серед спеціальних юридичних методів дослідження став формально-догматичний. Через його застосування узагальнено архівний матеріал, проаналізовано розмаїття джерел маґдебурзького права, виділено різновиди маґдебурзького права, знайдено загальні закономірності розвитку.

Компаративний метод використаний для встановлення загального і особливого в історії маґдебурзького права в Україні, для порівняння міського права міста Маґдебург з маґдебурзьким правом українських міст. Результативність компаративного методу зумовила розгляд міської правової реальності в часі як компаративної історії маґдебурзького права в Україні.

Для реалізації загальних принципів наукового пізнання (обґрунтованості, об'єктивності, всебічності, історичності, комплексності) в роботі використовували закони та категорії діалектики (єдність історичного і логічного, абстрактного і конкретного, загального й особливого, одиничного й унікального).

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювали на міжкафедральному семінарі кафедр історії держави, права та політико-правових учень, теорії та філософії права та основ права України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Низку його положень було виголошено у доповідях і наукових повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, а саме: 7-15 Регіональних науково-практичних конференціях ”Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001-2009 р.), Міжнародній науковій конференції ”Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи (м. Львів 2000 р.,)”, Міжнародній науковій конференції ”Rechts-und Sprachtransfer in Mittel-und Osteuropa. Sachsenspiegel und Magdeburger Recht. Internationale und interdisziplinare Konferenz in Leipzig vom 31 Oktober bis 2. November 2003”; 6, 8, 12, 17, 19 - 22 Міжнародних історико-правових конференціях Міжнародної асоціації істориків права; Міжнародній науковій конференції ”Римське право та правова культура Європи” (Roman Law and European Legas Cultura”,(м. Люблін, 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Наукова спадщина академіка О. О. Малиновського і сучасність” (м. Рівне, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті професора П. Недбайла ”Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм” (м. Львів, 2008р.) Міжнародній науковій конференції ”Досвід правового розвитку Великого князівства Литовського (1529 - 1588)” (м. Одеса, 2009 р.); Міжнародній науковій конференції ”Актуальні проблеми історії держави і права країн Центрально-Східної Європи” (м. Львів, 2009 р.) та ін.

Емпіричну основу дослідження становлять праці українських, польських, німецьких, російських, білоруських, литовських, чеських, угорських, словацьких, австрійських правознавців та істориків, матеріали Центрального державного історичного архіву України у місті Львові, Центрального державного історичного архіву України у місті Києві, інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, відділу рукописів Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника, польські та німецькі архіви.

Теоретичною основою дослідження стали концептуальні положення, що містяться у працях вітчизняних істориків, серед яких О. Андрієвський, В. Антонович, Д. Багалій, Н Білоус, К. Віслобоков, Т. Гошко, М. Грушевський, О. Грушевський, Я. Дашкевич, Р. Делімарський, М. Долинська, А. Заяць, О. Заяць, Д. Зубрицький, Я. Ісаєвич, В. Отамановський, І. Каманін, М. Капраль, Я. Кісь, С. Климовський, М. Ковальський, П. Сас, Г. Швидько, В. Щербина Н. Яковенко та ін.

Серед дослідників маґдебурзького права необхідно виділити таких правознавців: М. Баймуратова, С. Білостоцького, І. Бойка, М. Василенка, М. Владимирського-Буданова, П. Гураля, В. Гришка, Г. Давидовича, С. Іваницького-Василенка, М. Іванищева, В. Кіселичника, О. Кістяківського, В. Кульчицького, Р. Лащенка Ф. Леонтовича, М.Никифорака, М. Максимейка, О. Малиновського, П. Музиченка, Л. Окиншевича, Я. Падоха, А. Пашука, А. Резнікова, В. Семківа, Є. Слабченка, Ф. Тарановського, І. Теличенка, Б. Тищика, А. Ткача, І. Усенка, Є.Харитонова, О. Юрченка, О. Ярмиша та ін.

З-поміж іноземних істориків та правознавців систематично проблемами маґдебурзького права займалися Г. Аубін, К. Бадецький, М. Балінський, О. Бальцер, Ю. Бардах, В. фон Брюнек, К. Буковська-Горгоні, Ф. Буяк, В. Вальцзекер, А. Гальбан, Т. Гауп, К. Гомейєр, М. Горн, Е. Горнова, М. Граціанський, А. Грицкевич, Т. Ґьорліц, Л. Даргун, А. Дворніченко, М. Державін, А. Дерфлерувна, М. Довнар-Запольський, П. Домбковський, В. Дружчиць, В. Ебель, Ф. Ебель, С. Естрейхер, З. Здройковський, Л. Зелінська-Мальковська, А. Земрау, Ф. Кайндль, К. Камінська, А. Карпачов, З. Качмарчик, І. Квятковська, О. Келер, Г. Кіш, К. Корані, В. Королюк, З. Кописький, Р. Котшке, І. Кретшер, М. Кром, С. Курась, А. Кучера, П. Лабанд, Є. Леман, Р. Лібервірт, Г. Ліпінський, К. Ліске, Г. фон Лоеш, Г. Люк, О. Лянге, О. Маінардус, В. Майсель, Т. Мантойфель, Л. Мейтен, М. Міколайчик, З. Неєдле, Д. Опітц, Ф. Ортлофф, Л. Паулі, С. Пекарчик, В. Пічета, Г. Планітц, Г. Полячкувна, Я. Птасьнік, А. Рогачевський, Р. Роепель, С. Розенкрайц, Л. Тименецький, Т. Тшоппе, К. Цесельська, Б. Цієнтара, А. Чоловський, А. Шнейдер, Р. Шраніл, О. Штоббе, Т. Шубарт-Фікентшер, Р. Щигел, Й. Юхо, С. Юшков, І. Яворський, А. Янечек, Д. Янічка та ін.

Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у 44 наукових фахових виданнях, серед яких одна індивідуальна монографія, один навчальний посібник, 28 статей у наукових фахових виданнях, а також 12 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.

Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, які поділені на 25 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 554 сторінок, з них основного змісту - 407. Список використаних джерел становить 147 сторінок ( 814 найменувань).

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність і необхідність проведення дослідження теми дисертації, визначено його систему і завдання, об'єкт і предмет проведеного наукового пошуку, сформульовано наукову новизну і викладено основні положення, винесені на захист, висвітлено наукове і практичне значення одержаних результатів, вказано на їхню апробацію та публікації автора з теми дисертаційного дослідження.

Розділ I ”Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” присвячений аналізу історико-правової та історичної літератури з проблем маґдебурзького права, архівних матеріалів та методології дослідження.

У підрозділі 1.1 ”Історіографія та джерельна база дослідження” узагальнено здобутки української та європейської історіографії у вивченні проблем історії маґдебурзького права, проаналізовано найзначніші наукові праці, в яких маґдебурзьке право є безпосереднім об'єктом дослідження і які є етапом у формуванні сучасних знань про цей різновид середньовічного міського права, сформовано та описано джерельну базу дослідження історії маґдебурзького права.

Українська історіографія маґдебурзького права, як наукове дослідження його історії, сформувалася на початку ХІХ ст. Перший етап пов'язаний з іменами таких дослідників як Д. Зубрицький, І. Данилович, М. Іваніщев, М. Владимирський-Буданов, Ф. Леонтович, М. Ясиновський, М. Максимейко, В. Антонович, М. Грушевський та ін.

Історичні процеси, пов'язані з маґдебурзьким правом, досліджували також інші відомі українські історики: Д. Багалій, І. Каманін, О. Грушевський, О. Стороженко, А. Андріївський, В. Щербина.

Новий етап у вивченні маґдебурзького права розпочався у 20-х роках ХХ ст. і пов'язаний з діяльністю створеної у 1919 році при Українській академії наук комісії для вивчення західно-руського та українського права. У результаті систематичної роботи Комісії українська історіографія маґдебурзького права поповнилася працями С. Борисенка, М. Василенка, В. Гришка, О. Малиновського, М. Максимейка, Л. Окиншевича, С. Юрченка, С. Іваницького-Василенка, В. Романовського.

Дослідження маґдебурзького права у міжвоєнний період продовжується на західноукраїнських землях та в еміграції, де центром став правничий факультет Українського вільного університету, який з 1921 року діяв у Празі, а з 1945 року - у Мюнхені. В Українському вільному університеті працював найвідоміший дослідник маґдебурзького права А. Яковлів. Тут працювали також українські дослідники Р. Лащенко, Л. Окиншевич, В. Гришко, О. Юрченко, Я. Падох та ін.

В УРСР у післявоєнний період маґдебурзьке право досліджували історики В. Отамановський, Я. Ісаєвич, Я. Дашкевич, О. Компан, П. Михайлина, Я. Кісь, І. Сварник, П. Сас, Г. Швидько, В. Ковальський, Н. Яковенко та ін. Вплив маґдебурзького права на кодифікацію українського права науково обґрунтував А. Ткач. Своєрідним ренесансом у дослідженні маґдебурзького права став період після проголошення незалежності України. Відтоді знято негласну заборону на його всебічне вивчення, відкрито доступ до архівів та заборонених праць. Низка українських істориків захистили докторські та кандидатські дисертації з проблем маґдебурзького права, наприклад, М. Капраль, Т. Гошко, Р. Делімарський, Н. Білоус, О. Заяць. Серед сучасних істориків права історію маґдебурзького права досліджують І. Усенко, П. Музиченко, А. Резніков, В. Кіселичник, В. Семків та ін.

Для польської наукової школи міського права визначальною є ідея трансформації німецького права (передусім маґдебурзького) у польське міське право. Важливу роль у дослідженні маґдебурзького права на західноукраїнських землях відіграли львівські вчені А. Чоловський, О. Бальцер, С. Соханевич, П. Домбковський, А. Шнайдер, В. Лозинський, Ф. Буяк, Л. Харавичова, Я. Птасьнік та ін.

У післявоєнний період історію маґдебурзького права продовжували вивчати правознавці та історики К. Корані, Б. Цієнтара, Т. Мантойфель, З. Здройковський, К. Цесельська, Л. Зелінська-Мельковська, Л. Лусьяк, В. Майсель, Л. Паулі, І. Квятковська, К. Буковська-Горгоні, С. Курась, С. Пекарчик. Серед сучасних науковців маґдебурзьке право досліджують Ю. Бардах, Р. Щигел, Ф. Кірик, К. Камінська, Д. Янічка, М. Міколайчик та ін.

У дисертаційному дослідженні вперше в Україні системно проаналізовано німецьку та австрійську історіографію маґдебурзького права та виділено етапи її розвитку.

Перший період розпочався з досліджень Т. Гаупа, С. Лемана, І. Кретшера, К. Пратауріса, Г. Тшоппе, Г. Штепце, Л. Гаудеманна, Ф. фон Мартітца. Надалі маґдебурзьке прав вивчали К. Гомейер, Ф. Ортлофф, П. Лабанд, О. Штоббе, Е. Штефангаген, О. Маінардус, Р. Шраніл, В.фон Брюнек, А. Гальбан, Ф. Кайндль та ін. У міжвоєнний період над проблемами маґдебурзького права працювали Г. Кіш, В. Вальцзекер, Е.К. Густав, А. Земрау, А. Метнер, Ф. Маркман, Ф. Доубик, Г. Шмідт, Р. Котшке, Т. Гьорліц, Г. Аубін, Г. Планітц, Г. Шубарт-Фікентшер.

Після закінчення Другої світової війни німецька історіографія маґдебурзького права в основному збагачувалася працями західнонімецьких вчених В. Ебеля, В. Куна, Г. Тіме, А. Тімм та ін.

Сучасна німецька історіографія маґдебурзького права репрезентована синтетичними працями Ф. Ебеля, Р. Лібервірта, Г. Люка.

Також у дисертації критично осмислено наукові концепції провідних представників російської, білоруської, литовської історіографії, зокрема А. Грицкевича, М. Державіна, А. Дворниченка, А. Карпачова, Т. Круглової, О. Рогачевського, В. Пічети, В. Дружчиця, З. Кописького, О. Келер, Ю. Юргініса, В. Крижевічюса, Й. Карпавічіене, С. Юшкова та ін.

Водночас із науковими працями важливу роль у дослідженні маґдебурзького права відіграють першоджерела, що зберігаються в архівах України, Німеччини, Польщі, Росії та інших держав. У підрозділі систематизовано та описано джерельну базу дослідження.

У підрозділі 1.2 ”Методологія дослідження” проаналізовано наявні в історико-правовій науці підходи до концептуалізації історії міського права, констатується різноманітність інтерпретацій історії міського права, з'ясовано зміст міського права як юридичного явища, визначено основні концептуальні засади, на яких ґрунтується дисертаційне дослідження.

Автор стверджує, що оскільки історичні знання про міське право, зокрема маґдебурзьке, формувалися в конкретно-історичних умовах, вони цілком і повністю кореспондували з пізнавальними здобутками, соціальними і культурними орієнтаціями свого часу і місця. Перехід від нагромадження емпіричних знань до їхнього теоретичного осмислення характерний для декількох парадигм, які умовно можна назвати ”колоніальною парадигмою”, ”еволюційною парадигмою”, ”трансформаційною парадигмою”, ”парадигмою міської революції”. Прихильники кожної з цих парадигм свідомо, чи несвідомо абсолютизували окремі чинники становлення та поширення маґдебурзького права.

У підрозділі описані та критично осмислені основні ідеї, які лягли в основу парадигм історії маґдебурзького права. У результаті автор констатує, що наприкінці ХХ - початку ХХІ століття стала очевидною обмеженість історичних парадигм, які формувались відповідно до авторського культурного поля, традицій, суб'єктивних ідейних, політичних, релігійних, етнічних, психологічних уподобань і властивостей.

Нові пізнавальні можливості дослідження маґдебурзького права в Україні пов'язані з новою методологією історико-правової науки, в процесі формування якої історики права у проникненні в сутність історичних явищ покладають великі надії на методи інших юридичних наук, насамперед філософії права та теорії держави і права. Плюралізм праворозуміння, наявність конкурентних підходів до праворозуміння з тривалими історичними традиціями наклали відбиток на розуміння міського права.

Авторське розуміння міського права сформувалося у результаті осмислення його як феодального привілею, як права на громадянство міста, як позитивного права, як правової реальності, як правового життя.

Плюралізм розуміння міського права як правового явища зумовлює методологічний плюралізм у дослідженні історії маґдебурзького права в Україні. Відтак методологія дослідження сформована шляхом синтезу діалектичного, антропологічного, соціально-змістовного, цивілізаційного та формаційного концептуальних підходів, акумулювання досягнень колонізаційної, еволюційної та трансформаційної концепції поширення та розвитку маґдебурзького права.

На думку автора, історія маґдебурзького права сьогодні бачиться швидше як культурно-антропологічна і компаративістська. У ній увага зосереджується на окремих загальноєвропейських процесах - поширенні і сприйнятті ідей самоврядування громад, цінності міського права як культурного та інтелектуального здобутку, подолання відчуження людини та влади, формування правової культури.

Розділ ІІ ”Маґдебурзьке право - міське право Європи” присвячений аналізу виникнення маґдебурзького права, його різновидам та поширенню маґдебурзького права в країнах Центрально-Східної Європи й Україні.

У підрозділі 2.1 ”Причини та передумови виникнення маґдебурзького права”, наголошено, що маґдебурзьке право було одним із різновидів німецького міського права, пов'язаного зі створенням і розвитком німецьких та європейських міст.

Маґдебурзьке право своєю назвою завдячує місту Маґдебургу, яке є одним із найстаріших німецьких міст й згадується як важливий торгівельний центр у капітуляріях Карла Великого 805 року. Першоосновою для створення міського права стало визнання території ярмаркового округу, який володів особливим правом і став основою для створення в майбутньому міського маґдебурзького права. Новим етапом у розвитку міста Маґдебурга та маґдебурзького права стала діяльність архієпископа Віхмана. Архієпископ Віхман у 1188 році дарував мешканцям міста привілей, у якому йшлося про створення бурдингу - загальноміського сходу, створення міського суду та організації міського самоуправління під керівництвом солтиса та шиффенів (лавників). Привілей цей вважають початком історії маґдебурзького права. Дальший розвиток маґдебурзького права здійснювався через видання міських статутів (вількерів) та судових рішень (ортилів). Важливе значення у поширенні маґдебурзького права мали грамоти та правові роз'яснення (повідомлення), направлені Маґдебургом для інших міст. Розвиток маґдебурзького права можна поділити на два великі періоди. Перший з них охоплює ХІІ-ХV ст., коли маґдебурзьке право поширилося у Центрально-Східній Європі. Другий період тривав протягом XVI - першої половини XIX ст.

У підрозділі 2.2 ”Порядок формування, структура та компетенція органів самоврядування у Маґдебурзі” розглянуто питання формування структури та компетенції органів самоврядування, зокрема бурграфа, шиффенів, солтиса та міської ради. Одним із перших органів самоврядування були загальні збори мешканців міста - бурдинг, в яких брали участь і прості мешканці, і патриції. Як самостійний орган міського самоврядування, бурдинг створено згідно з привілеєм архієпископа Віхмана 1188 року. Міські конституції Маґдебурга передбачали прийняття загальноміських статутів на першому міському бурдингу, де також обирали бургомістрів, радників та інші органи міського самоврядування. Функції присяжних виконували шиффени ”maiores civitatis”. Шиффени, крім судових функцій, здійснювали також адміністративні. Колегію шиффенів кооптували шляхом виборів нових членів (латиною вибори позначали терміном ”electio”, а німецькою - ”kur”). Важливу роль у діяльності шиффенської кафедри відводили писарю. Повний склад маґдебурзького суду формували 12 осіб - голова суду, функції якого виконував бурграф або солтис, та 11 шиффенів. Основним органом самоврядування Маґдебурга стала міська рада, перші згадки про яку сягають 40-х років ХІІ ст., а документально підтверджені з 1244 року. Створення міської ради сприяло демократизації міського самоврядування та підвищенню статусу міст. Керівником колегії радників став бургомістр. Бургомістр також представляв місто у зносинах з органами державної влади, іншими містами. Наприкінці ХІІІ ст. та у XIV ст. власні структури створили ремісники під керівництвом цехових майстрів, що виконували адміністративні функції у межах цеху. Поступово у Маґдебурзі сформувалася колегія радників на чолі з бургомістром, яка мала зазвичай адміністративні функції, та колегія шиффенів за участю бурграфа і солтиса, що виконували судові функції. Організацію міського самоврядування Маґдебургу в історико-правовій літературі названо класичним маґдебурзьким правом.

У підрозділі 2.3 ”Локація як історико-правовий процес надання маґдебурзького права” відстежено процес розповсюдження маґдебурзького права через його надання населеним пунктам як історико-правовий процес. Автор дослідив поняття ”локація” і дійшов висновку про його первинний зміст: щодо матеріальних речей локація означає, по-перше, ”поставити”, ”забудувати”, ”закласти”, ”заселити”, по-друге, ”запровадити”, ”винаймати”, ”надати”, ”проводити засідання суду”; стосовно людей - ”заселити”, ”обрати”, ”передати до суду”.

Сучасні науковці розділяють правову та просторову локацію. Правова локація була одноразовим актом і реалізовувалась через видання відповідного локаційного привілею. Просторова локація стосувалась соціально-економічного розвитку населеного пункту і тривала впродовж значного проміжку часу. Локація мала дві стадії - встановлення посади війта та надання маґдебурзького права. Локаційний привілей у багатьох випадках із точністю до певного дня встановлював початок функціонування міста. Цікавим явищем з погляду правової локації, стала поява у низці міст повторних локаційних привілеїв, що засвідчувало тривалість і складність локаційних процесів. Основна частина змісту локаційних привілеїв стосувалась забезпечення інтересів власника, основних галузей міського життя та врегулювання взаємовідносин між власником і членами міської громади. Менше у локаційних привілеях було інформації про устрій міст.

Поширенню маґдебурзького права на територію Центрально-Східної Європи присвячений підрозділ 2.4 ”Надання маґдебурзького права німецьким, польським, чеським, словацьким, білоруським, литовським та угорським територіальним громадам”. У підрозділі узагальнено наукові погляди про три зони поширення маґдебурзького права та описано їх. До першої зараховують Німеччину та Пруссію, де поряд із містами маґдебурзьке право використовували села. До другої зони входили населені пункти, що знаходилися на чеських, словацьких, угорських і польських землях, у яких значну частину населення становили німецькі колоністи. Третьою зоною поширення маґдебурзького права, на думку професора В. Ебеля, були українські землі, де німецьке населення не відігравало вагомої ролі, а запровадження маґдебурзького права сприяло залученню українських міст до європейської правової цивілізації. До третьої зони поширення маґдебурзького права автор відносить литовські та білоруські землі.

Особливості поширення маґдебурзького права на українських землях висвітлено у підрозділі 2.5 ”Поширення маґдебурзького права на українських землях”. Маґдебурзьке право впроваджене на українських землях разом із появою німецьких колоністів. Їхня кількість значно збільшилася після монголо-татарської навали та у результаті політики короля Данила Галицького. Німецьких колоністів запрошували і наступні галицько - волинські володарі. Першим українським містом, що отримало маґдебурзьке право на підставі задокументованого привілею, стало місто Сянок у 1339 році. На думку українських, німецьких та польських науковців маґдебурзьким правом у період Галицько-Волинської держави володіли Львів, Перемишль, Володимир, Ярослав та інші міста. Маґдебурзьке право після захоплення українських земель Польським королівством, Великим князівством Литовським надавали їхні володарі. Практика ця збереглася і в період Речі Посполитої. Привілеї українським містам Полтаві та Новгород-Сіверському були надані вже гетьманом К. Розумовським. Нами доведено, що майже у всіх містах України, які входили до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського і згодом Речі Посполитої, діяло маґдебурзьке право. Надання українським містам Закарпаття маґдебурзького права не підтверджують угорські, німецькі та будь-які інші джерела, а також архівні матеріали. Основна кількість локацій українських міст із маґдебурзьким правом відбулася впродовж ХV-XVI ст.

У підрозділі 2.6 ”Різновиди маґдебурзького права” йдеться про кульменське (хелмінське) та новомарктське (шредське) право. Кульменське право входить у правову сім'ю маґдебурзького і є його різновидом. У Польщі, Литві, Білорусі та Україні кульменське право називали хелмінським. Кульменське право виникло у місті Кульмі (польською - Хелмно), яке у добу Середньовіччя входило до складу Тевтонського ордену. Кульменський привілей виданий Великим магістром Тевтонського ордену Германом фон Зальцом у 1233 та 1235 роках і складався з вступу, тексту та заключної частини, мав три розділи і 25 статей. Першим очільником міста на основі кульменського права був солтис, який після запровадження посади бургомістра очолив лаву. Міські ради переважно виконували адміністративні функції та частково повноваження у сфері судочинства. Лавники на чолі з солтисом здійснювали судочинство. Головна роль у створенні кульменського права належала рецепції маґдебурзько-саксонського права, вейхбільду, правових роз'яснень та вількерів Маґдебургу. У дисертації доведена роль кульменського права у самоврядуванні міст і сіл України та у кодифікації українського права у XVIII-початку XIX ст.

Початком новомарктського (шредського) права став привілей (правове роз'яснення) шиффенів міста Галле 1235 року для міста Новомаркта. Новомаркт (сьогоднішня Шреда) знаходиться у Сілезії (Польща). У правовому роз'ясненні 1235 року йдеться про спадкового війта (erbvogtei), підпорядкованого власникові міста. Після ліквідації у ХVI ст. інституту спадкового війтівства фактично припинилася діяльність новомарктського (шредського) права. Новомарктське право охоплювало разом із нормами маґдебурзького фламандське право. Новомарктським правом володіли понад 100 міст, а за даними відомого польського дослідника новомарктського і кульменського права З. Здройковського - 132 міста та близько тисячі сіл. Територіально ці населені пункти охоплювали Сілезію, Малу і Велику Польщу та Галичину. Новомарктське право було чинним понад 250 років: впродовж 1214-1468 років. Сьогодні відомо 25 населених пунктів Галичини, які володіли новомарктським правом. Окрім того, новомарктським правом володіли міста і села на Холмщині, Лемківщині та Підляшші. Серед міст - Стара Сіль, Скала Подільська, Сокіл та ін.

Розділ ІІІ ”Джерела маґдебурзького права” містить аналіз джерел маґдебурзького права. У підрозділі 3.1 ”Загальна характеристика джерел маґдебурзького права” автор узагальнює класифікацію джерел маґдебурзького права. Спершу маґдебурзьке право було звичаєве, надалі за браком офіційного збірника права до джерел маґдебурзького права зараховують правові роз'яснення, повідомлення (вайстюмер, оуфнунген, шпрахен) - це збірники правових норм, які регулювали різні елементи міського життя, що надавались Маґдебургом для філіальних міст з метою врегулювання правовідносин за зразком материнських міст. Роз'яснення з конкретних судових справ, які надавалися шиффенськими станами материнських міст меншим містам - ”дочірним” і ”внучатим”, отримали назву ”ортиль” (ordele, urthell) (у перекладі з німецької - судове рішення або вирок). Ортилі ґрунтувались на Саксонському Зерцалі, ”вейхбільді” та книгах міського права. Вперше спробу систематизації маґдебурзького права було здійснено 1568 року, але її не було реалізовано у повному обсязі. Іншою проблемою стало знищення (1631р) під час 30-ти річної війни 1618-1648 років міста та архіву Маґдебурга. Відомі кілька класифікацій джерел маґдебурзького права, автор дотримується поділу на автентичні та неавтентичні джерела та доповнює їх правовою доктриною - працями європейських дослідників XVI-XVII ст. У підрозділі розглянуто основні відмінності між автентичними та неавтентичними джерелами маґдебурзького права.

У підрозділі 3.2 ”Автентичні джерела” автор висвітлює оригінальні джерела маґдебурзького права. У дисертації детально досліджено ”Книгу ортилів міста Стендаля”, ”Кодекс рукопису № 945”, ”Формуляри та різні ортилі або збірник ортилів”, ”Давній вейхбільд міста Дрездена”, ”Кодекс Брегенца”, ”Давня книга ортилів Дрездена”, ”Шиффенське зібрання міста Пьоснек”, ”Кодекс Дрездена”, ”Зібрання шиффенських рішень Ляйпціга” та ін.

Предметом дослідження підрозділу 3.3 ”Неавтентичні джерела” є інші, відмінні від автентичних, джерела маґдебурзького права. До них можна зарахувати Саксонське Зерцало, ортилі та судові рішення інших шиффенських столів, що здійснювали судочинство на основі маґдебурзького права. Застосування різноманітних джерел маґдебурзького права сприяло створенню збірників міського права, які діяли в окремих місцевостях та містили джерела не маґдебурзького походження. Автор детально аналізує неавтентичні джерела маґдебурзького права, а саме: ”Саксонський вейхбільд або вейхбільд Вульгата”, ”Несистематичне шиффенське право”, ”Систематичне шиффенське право”, ”Правову книгу Цвікау”, ”Правову книгу міста Мейсена”, ”Міську книгу міста Айзенаха”, ”Книгу маґдебурзьких ортилів”, ”Познанський кодекс”, ”Маґдебурзькі питання”, ”Квіти з Маґдебурга”, ”ІХ книг маґдебурзького права або правові дистинкції Пьольмана”, ”Маґдебурзько-бреславське (вроцлавське) право”, ”Давнє кульменське право”, ”Правову книгу Познані”, ”Новомарктський судебник” та ін.

У підрозділі 3.4 ”Праці європейських дослідників XVI-XVII ст. як джерело маґдебурзького права” вивчено праці європейських науковців з маґдебурзького права, які використовувались як джерело права у діяльності органів міського самоврядування Польщі, Литви, Білорусі, Словаччини та України.

Проаналізовано праці Б. Гроїцького, М. Яскера, Я. Кірштейна Церазина, Я. Сервуса Тухольчика, П. Р. де Мороса, П. Щербича, Б. Карпцова. Найвідомішим та найпопулярнішим дослідником маґдебурзького права був Б. Гроїцький, а його роботи мали практичне застосування в адміністративній та судовій системі міст і сіл з маґдебурзьким правом, а також були підручниками права науково-популярного характеру. Автор детально аналізує праці Б. Гроїцького.

Четвертий розділ ”Система міського самоврядування за маґдебурзьким правом в Україні” присвячений вивченню системи міського самоврядування українських міст, що володіли маґдебурзьким правом.

У підрозділі 4.1 ”Війт і лавники: їх повноваження та діяльність” досліджено функції та повноваження війта і лавників у містах України, що володіли маґдебурзьким правом. Після надання українським містам маґдебурзького права впродовж XIV - XV ст. війт стає найвищою посадовою особою (Vogt, Аdvocatus). Стосовно цієї посади вживали також назву Erbvogt, Erbrichter, Advocatus sive judex haereditarius (адвокат, або суддя у спадкових справах). Війт репрезентував місто у зносинах з іншими населеними пунктами, органами державної влади тощо. Спочатку війтові належала у місті адміністративна, поліційна і судова влада. Згодом, після створення такої демократичної інституції, як міська рада, за ним залишили лише судові функції. Першими війтами в українських містах були т. зв. спадкові війти. Посаду спадкового війта було запроваджено разом із локацією.

До основних принципів маґдебурзького права відносилась колегіальність судочинства, хоча у більшості привілеїв згадується лише про війта. Функції присяжних у судах виконували лавники. У Маґдебурзі кількість лавників становила 11 осіб, а 12-тим був війт. У 1382 році до складу Львівської міської лави входили 7 лавників, з 1385 року - 12, а з початку XV ст. - 12 разом з війтом. У Києві наприкінці XVI - першій половині XVII ст. колегія лавників складалася з п'яти осіб на чолі з бургомістром. Київський війт, на відміну від війтів західноукраїнських міст, виконував адміністративні функції. Така практика мала місце у містах Центральної та Лівобережної України.

У підрозділі 4.2 ”Міська рада (радники і бургомістри): порядок формування та діяльність” визначено місце і роль міської ради (радників і бургомістрів) у системі органів міського самоврядування. Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування за маґдебурзьким правом. В окремих українських містах вона була найвищим органом міського самоврядування. Зі створенням міської ради міські мешканці отримали власний орган міського самоврядування. Утворення міської ради також вплинуло на формалізацію ще однієї відмінності між містами і селами. Формування цього органу в українських містах робило їх в управлінському сенсі подібними до європейських міст. У підрозділі значну увагу приділено функціям і повноваженням міської ради у містах з повним маґдебурзьким правом, неповним маґдебурзьким правом та у приватновласницьких містах. У дисертації описано порядок обрання радників, бургомістрів та інших міських службовців. Акцентовано увагу на питанні обрання міської ради у Львові та Києві. Проаналізовано повноваження міської ради у галузі торгівлі і промислу, нормотворчі функції, що полягали у винесенні ухвал і вількерів, фінансові повноваження, які стосувалися стягнення податків, зборів, орендної плати, виготовлення алкогольних напоїв тощо. На основі аналізу архівних джерел висвітлено особливості набуття бургомістром і радником міського майна та основні статті їхніх доходів.

У підрозділі розкрито зміст діяльності міських рад після створення іншого представницького органу міського населення - гмінної палати.

Підрозділ 4.3 ”Комісії міської ради і допоміжні міські служби: їх структура та компетенція” присвячений висвітленню діяльності комісій міської ради та допоміжних міських служб.

У містах України з маґдебурзьким правом для виконання адміністративних, судових і соціально-економічних повноважень був наявний штат міських служб. Кількість службовців, їхні функції у кожному місті були різними. Великі міста, головно з повним маґдебурзьким правом, мали більшу кількість службовців, а невеликі міста - меншу. Найважливішою посадою серед допоміжного апарату органів міського самоврядування вважали посаду писаря міської ради (scriptor, civitatis, scriber). У підрозділі здійснено аналіз повноважень писаря міської ради, писарів війтівсько-лавничих судів та інших міських писарів, інстигатора, тлумача, возного, синдика та ін. У дисертації описано діяльність комісій міських рад, які виконували зазвичай контрольні повноваження.

У підрозділі 4.4 ”Правовий статус міського населення” проаналізовано правовий статус різних груп міського населення, що проживали у містах, наділених маґдебурзьким правом. Розкрито вимоги до осіб, які отримували міське право та показано відмінності між правовим статусом мешканців західноукраїнських міст та міст Центральної і Лівобережної України. Висвітлено правовий статус українців, вірмен, поляків, євреїв та ін.

Особливості діяльності цехів у містах маґдебурзького права висвітлено у підрозділі 4.5 ”Організація та правові засади діяльності цехів”. Цехова організація є одним із елементів міського самоврядування. Правовою основою діяльності цехів стали локаційні та інші королівські привілеї, локаційні привілеї власників міст і реалізація права на торги і ярмарки, що ґрунтувалися на нормах маґдебурзького права. Цехове право було тісно пов'язане з міським. Найбільший вплив на діяльність цехів мала міська рада, яка контролювала вибір старшин, фінанси та якість і кількість товарів. Міська рада також затверджувала цехові статути.

Автор аналізує діяльність цехів українських міст на прикладі окремих міст. У роботі окреслено функції і повноваження цехових майстрів, обґрунтовано їхню роль у діяльності органів міського самоврядування. Цехмістри репрезентували інтереси цеху перед органами державної влади, власниками міст і державними структурами. Вони ж контролювали дотримання правопорядку в цехах, фінансовий стан, якість виробленої продукції, порядок обрання майстрів тощо, виконували також дрібні поліцейські функції на території цеху. Цехи також здійснювали військові функції та були осередком міського політичного життя.

Підрозділ 4.6 ”Юридики у системі міського самоврядування” присвячений дослідженню порядку утворення та діяльності юридик у містах України. Юридиками у містах Польського королівства, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, зокрема українських, були земельні ділянки з об'єктами нерухомості та особами, що мешкали там і не підпорядковувались органам міського самоврядування. У джерелах разом із назвою юридики вживали терміни ”юрисдикція”, ”ґрунт”, ”юрисдика” і латинські терміни ”fundus”, ”jurisdictio”, ”jurisdictiones”. Отже, юридиками можна вважати феодальні володіння в межах міста, населення яких мало самоврядні органи управління, підпорядковані феодалам, а не магістратам. У дисертації описано особливості юридик у Києві, Львові, Вінниці, Дрогобичі та інших містах. Автор вказує на спільні та відмінні риси юридик у кожному з цих міст. Загалом юридики, на думку автора, відіграли негативну роль у розвитку міст і міського самоврядування, оскільки зменшували міську територію та міські доходи. Діяльність юридик призводила також до конфліктів між органами міського самоврядування та власниками юридик.

Діяльність судів розглянута у підрозділі 4.7 ”Суд і судочинство в українських містах за маґдебурзьким правом”. Під час надання українським містам маґдебурзького права у всіх привілеях йшлося про переведення міст та їхнього населення від юрисдикції державних і спеціальних судів та підпорядкування судам маґдебурзького права. У містах зазвичай не було єдиного міського суду маґдебурзького права, а залежно від наданих повноважень, кількості населення була, низка судів, що володіли різною компетенцією. Розрізняли три головні суди: великий бурграфський, виложений суд та потрібний або поточний суд. Автор детально аналізує діяльність бурграфського, виложеного, поточного, війтівського, гайонного гостинного та гайонного гарячого суду у містах повного та неповного маґдебурзького права, а також у приватновласницьких містах. Доведено вплив на діяльність судів маґдебурзького права українського звичаєвого права та Литовських Статутів. Констатовано та осмислено відмінності у діяльності судів маґдебурзького права у західноукраїнських містах та містах, що знаходились у Центральній та Лівобережній Україні. Висвітлено систему апеляційних судів Польського королівства і Речі Посполитої, що розглядали судові справи українських міст маґдебурзького права. Також проаналізовано діяльність Вищого суду німецького права Краківського замку, королівського суду шести міст, асесорського та референдарського судів.