Кримінальна відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія адвокатури України

УДК 343.21.17

Кримінальна відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини

Спеціальність: 12.00.08--кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Одайник Борис Миколайович

Київ 2010

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доктор теології, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Стрельцов Євген Львович, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, проректор з навчальної роботи, завідуючий кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Музика Анатолій Ананійович, Державний науково-дослідний інститут митної справи, проректор з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, доцент Сотула Олександр Сергійович, Херсонський державний університет, доцент кафедри галузевого права.

Захист відбудеться “8” червня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий “7” травня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. П. Кучинська

кримінальний пам'ятка культура руйнування

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об'єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та відповідне використання культурно-історичної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення. Для України, яка протягом тривалого часу не мала власної державності, а її культурно-історична спадщина зазнавала цілеспрямованого нищення, це особливо актуально. За підрахунками фахівців, в Україні лише у ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об'єктів, які мали історико-культурну цінність. Після здобуття незалежності під охорону держави було передано понад 140 тисяч тільки нерухомих пам'яток історії та культури, а саме: понад 64000 пам'яток археології; понад 54000 пам'яток історії; близько 7000 пам'яток монументального мистецтва; понад 15600 пам'яток містобудування і архітектури. Збереження та раціональне використання такого багатства потребує погоджених цілеспрямованих зусиль з боку держави і громадськості.

Проведення ефективної державної політики в області охорони об'єктів культурної спадщини припускає широке використання інструментів правового впливу, наявних в арсеналі законодавця. Але, безумовно, одним з найбільш діючих засобів правової охорони об'єктів культурної спадщини є встановлення кримінально-правових заборон у сфері суспільних відносин, пов'язаних з їхнім використанням. З огляду на дану обставину, законодавець включив у Кримінальний кодекс України 2001 року норму, що передбачає відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці (ст. 298 КК України).

Незважаючи на запроваджені законодавцем заходи, спрямовані на вдосконалювання нормативно-правової бази про охорону об'єктів культурної спадщини, у цілому кримінально-правовий механізм забезпечення захисту вказаних об'єктів не став досконалим. Включивши в Кримінальний кодекс України 2001 року той же склад злочину, що входив і в Кримінальний кодекс України 1960 року, його розробники поступово обновили зміст і структуру самої норми, але як і раніше в законі залишається маса прогалин, що викликають труднощі його практичного застосування.

У науці інтерес до дослідження кримінально-правових аспектів охорони об'єктів культурної спадщини виник порівняно недавно, і дотепер у роботах, присвячених кримінально-правовій охороні пам'яток - об'єктів культурної спадщини, не ставиться питання про поняття такого роду злочинів, а соціальна природа зазначених діянь і їхня суспільна небезпека розкриваються лише з окремих сторін.

Ситуація, що склалася говорить про нагальну потребу в детальному дослідженні складу знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини з позицій сучасних соціально-економічних умов на базі узагальнення і аналізу наявних теоретичних розробок (зміст яких у кожнім випадку піддавався критичному аналізу) і практики правоохоронних органів і суду в боротьбі з посяганнями на об'єкти культурної спадщини, у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України в практиці боротьби з зазначеним видом злочинності.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження слугували праці українських та зарубіжних вчених, таких як М. М. Абрашкевич, В. І. Акуленко, П. П. Андрушко, Ю. М. Антонян, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. М. Броннер, В. О. Владимиров, П. А. Воробей, С. Б. Гавриш, В. О. Глушков, В. Г. Грищук, Н. О. Горб, В. О. Горбик, А. А. Габіані, І. М. Даньшин, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова, О. О. Дудоров, В. П. Ємельянов, М. А. Єфімов, В. О. Іваненко, О. М. Костенко, Т. В. Курило, Л. С. Кучанська, А. В. Ландіна, В. П. Лановенко, В. І. Лебеденко, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, А. А. Музика, В. І. Осадчий, В. О. Навроцький, Ю. Є. Пудовочкін, В. М. Смітієнко, А. А. Станська, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, П. П. Толочко, І. А. Топольськова, Є. В. Фесенко, В. Л. Чубарєв, Ю. С. Шемшученко, С. В. Шлик, Н. С. Юзікова, С. С. Яценко та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема затверджена кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, потім Вченою Радою цього ж навчального закладу. Робота виконана у відповідності до низки рішень міжнародних організацій: ЮНЕСКО, ІКОМОС та ін., Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, сучасного національного законодавства щодо організаційно-правової охорони пам'яток історії і культури та згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова № 125100-20 від 24 квітня 2007 року «Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів».

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексне кримінально-правове вивчення проблем кримінальної відповідальності за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної норми КК України та підвищення ефективності запобігання вказаному злочину.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- систематизувати історичну практику щодо правової охорони пам'яток історії і культури та дослідити соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини;

- з'ясувати суттєві юридичні ознаки знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини;

- дати кримінально-правову характеристику складу злочину знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини;

- розв'язати проблемні питання відмежування знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини від суміжних злочинів та його кваліфікації за сукупністю з іншими злочинними посяганнями;

- проаналізувати міжнародно-правові акти та чинне кримінальне законодавство зарубіжних країн про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини;

- з урахуванням тенденцій розвитку кримінального законодавства про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації по його вдосконаленню і практиці застосування.

Об'єктом дослідження є положення законодавства, яке передбачає відповідальність за незаконне поводження з пам'ятками - об'єктами культурної спадщини, практика його застосування, наукові погляди та розробки щодо даної проблеми.

Предмет дослідження - кримінальна відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають загальнофілософські методи пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, порівняльно-правового, історико-правового, статистичного.

За допомогою історико-правового методу досліджено історію розвитку законодавства, що передбачало відповідальність за незаконне поводження з пам'ятниками історії, культури, археології. Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень законодавства України про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн (Австрії, Аргентини, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Ізраїлю, Іспанії, Італії, КНР, Норвегії, Польщі, Португалії, Російської Федерації, Франції, ФРН). За допомогою юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу розглянуто об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу цього злочину, виявлено недоліки даної норми, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини. При вивченні правозастосовчої практики, проведенні контент-аналізу преси використовувався статистичний метод.

Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства Російської імперії (XVІІІ - початок XX ст.), а також КК УРСР 1922, 1927 і 1960 років. Цій ідеї було підпорядковане також ознайомлення з проектом КК України, підготовленим авторським колективом на чолі з заслуженим юристом України, доктором юридичних наук, професором В. М. Смітієнком, який був підготовлений за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку і законності та внесений народним депутатом О. Б. Матковським на розгляд Верховної Ради в першому читанні у 1997 році. У роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов Пленуму Верховного Суду України, вищих судових інстанцій, які діяли раніше в СРСР, УРСР, РРФСР.

Відсутність у нашому праві спеціальних досліджень про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини вимагала вивчення праць зарубіжних вчених з тим, щоб більш ширше використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які сторони злочину, передбаченого ст. 298 КК України до цього часу є ще малорозробленими. Разом з цим комплексно-системний підхід до вивчення знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини вимагав ознайомлення з літературою з інших наукових галузей: філософії, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, інших довідкових видань. Всього використано 236 літературних джерел.

В емпіричну основу праці були покладені статистичні і аналітичні дані МВС України, Верховного Суду України, інших країн СНД, а також ухвали Верховного Суду СРСР, УРСР, РРФСР.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про кримінальну відповідальність за посягання знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини.

Найбільш важливі поняття, положення, що визначають наукову новизну дисертації і виносяться на захист:

Уперше:

- формулюється поняття родового об'єкту знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, під яким розуміється моральність як порядок поводження, що склався у суспільстві на основі традиційних культурних і духовних цінностей і який мотивується моральними ідеалами, переконаннями і принципами;

- доводиться необхідність розмежування об'єкту кримінально-правової охорони та безпосереднього об'єкту злочину для ст. 298 КК України. Так об'єктом кримінально-правової охорони тут виступають суспільні відносини, пов'язані з моральнісними засадами суспільства в частині ставлення до пам'яток - об'єктів культурної спадщини, а основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 298 КК України є порушення встановленого порядку поводження з пам'ятками історії, культури або археології з метою їх збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, в тому числі для їх духовного виховання;

- здійснено системний аналіз співвідношення знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України.

Вдосконалено:

- систематизація діяльності щодо охорони пам'яток - об'єктів культурної спадщини. Виділені певні періоди в загальних заходах, в наданні їм правового забезпечення, в їх змістовному наповненні в залежності від форм державності;

- положення про достатню соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини з погляду історичного аспекту розвитку законодавства в даній сфері, а також наявності у України міжнародних зобов'язань, заснованих на ратифікації конвенцій, що регламентують використання пам'яток - об'єктів культурної спадщини і їхню охорону від злочинних посягань;

- доводиться, що додатковим безпосереднім об'єктом є право власності щодо пам'яток - об'єктів культурної спадщини та рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини;

- уточнено і по новому сформульовано зміст і ознаки термінів, що характеризують об'єктивну сторону складу злочину як суспільно небезпечне діяння і злочинний наслідок, а саме:

знищення - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується повною незворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і неможливістю використання за призначенням;

руйнування - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується значною зворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і значним обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення;

пошкодження - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується незначною зворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і частковим обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення;

- обґрунтовується, що незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини може здійснюватись як з прямим, так і непрямими умислом;

- по новому аргументується точка зору, що мотиви вчинення знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину, яка впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб'єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, призначення покарання. Найбільш розповсюджені мотиви вчинення цього злочину є хуліганські та корисливі мотиви. Поряд з ними найнебезпечнішими і найпоширенішими в наш час є мотиви ідеологічного характеру.

Пропонуються:

- зміни в загальну редакцію статті про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини у Кримінальному Кодексі України;

- обґрунтовується необхідність доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення України нормою, що передбачає адміністративну відповідальність за незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини по необережності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у галузі теоретичних досліджень - основні положення дисертації можуть бути використані у подальшому дослідженні проблем знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, а також при дослідженні суміжних з знищенням, руйнуванням або пошкодженням пам'яток - об'єктів культурної спадщини складів злочинів, таких як пошкодження релігійних споруд чи культових будинків, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, наруга над могилою тощо;

- у правотворчості - пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до КК України;

- у правозастосовчій діяльності - рекомендації по вдосконаленню практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередження і профілактики злочинів тощо;

- у навчальному процесі - при викладанні курсів кримінального права та кримінології, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

Результати досліджень використані у практичній діяльності працівниками правоохоронних органів (акт впровадження Прокуратури Херсонської області від 12 березня 2010 р. № 12/2-7-вих/10), в навчальному процесі при вивченні таких навчальних курсів, як “Кримінальне право”, “Кримінологія” в Херсонському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 17 березня 2010 р.), на заняттях по підвищенню кваліфікації педагогів-правознавців в Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (акт впровадження від 2 квітня 2010 р. № 01-7/215).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях міжнародної науково-практичної конференції “Стратегія економічної безпеки: держава, регіон, підприємства” (Херсон, 2008 р.), всеукраїнської науково-практичної конференції “Економіка, право і влада в сучасних умовах розвитку України” (Херсон, 2008 р.), всеукраїнської науково-практичної конференції “Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання” (Херсон, 2009 р.), міжнародної наукової конференції “Проблеми національної державності” (Одеса, 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти наукових публікаціях, сім з яких - у фахових наукових виданнях.

Структуру дисертації визначено її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (240 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з них основного тексту - 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, стан їх наукової розробки, зв'язок з науковими темами та планами, визначається його об'єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна отриманих результатів, наведено основні положення, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведені дані щодо їх апробації.

У розділі 1 “Розвиток законодавства про охорону пам'ятників історії і культури в історії вітчизняного права” встановлено, що вся історія становлення системи охорони культурних цінностей вимагала утворення такого механізму прийняття і реалізації відповідних норм, який міг би збалансувати часто протилежні підходи і погляди на культурну спадщину, на методи її збереження.

Здійснений автором аналіз законодавчих матеріалів показав, що з XVII-XVIII ст. на території України почалося активне виділення та певна систематизація “пам'ятників стародавності”. Спочатку під цим терміном малися на увазі, насамперед, предмети побутової культури, монети, зброя, ювелірні прикраси. Пізніше, у першій чверті XIX ст., до пам'ятників стали зараховувати стародавні будинки і фортифікаційні споруди. Особливий інтерес викликали древні рукописи, літописи і стародруки. В кінці XIX - на початку ХХ ст. з розвитком інтересу до пам'ятників старовини виникла ціла мережа товариств історії і стародавностей, наділених найчастіше високими повноваженнями і правами.

Щодо законодавчого забезпечення охорони стародавностей, дисертант вважає, що велика кількість повторюваних протягом деякого часу однотипних указів, які забороняли руйнування стародавніх реліквій, говорить про постійне ігнорування цих актів на місцях. Вирішити цю проблему можливо було шляхом створення єдиного зводу пам'ятників і прийняття державного закону по їхній охороні, який би передбачав кримінальну або адміністративну відповідальність за руйнування предметів старовини. Але, на жаль, таких нормативно-правових актів створено не було по самих різних причинах, серед яких однією з найголовніших стала непогодженість дій різних відомств і розбіжності в середовищі організацій, що займалися пам'яткоохоронною діяльністю.

Аналізуючи радянське законодавство про охорону культурної спадщини, автор відмічає, що воно носило переважно ідеологічний характер і відображало певні суперечності радянського суспільства. Практична діяльність державних органів i громадських організацій була досить схематичною, непослідовною і багато в чому залежала від ідеологічної i політичної кон'юнктури партійно-державного керівництва. Частка культурної спадщини була збережена, проте, незважаючи на значну кількість прийнятих законодавчих актів, великий відсоток пам'яток культури було втрачено.

Доводиться, що за роки незалежності в Україні напрацьовано значну законодавчу базу для сфери охорони культурної спадщини, накопичено небхідний законотворчий досвід, однак ціла низка правових проблем залишаються по суті невирішеними, або вирішеними недостатньою мірою. Зокрема, незважаючи на ряд прийнятих у 1991-2003 роках сучасних нових законів щодо охорони і збереження культурної спадщини, чимало аспектів поточної пам'яткоохоронної діяльності все ще регулюються старими нормативними документами, а численні положення раніше прийнятих законів на сьогодні вже застаріли. Крім того, більшість цих законів, попри безумовну важливість, мають вузько галузевий характер. Все це стримує розвиток системи охорони культурного надбання українського народу, зберігає на незадовільному рівні її організаційний і фінансово-господарчий стан.

Автор вважає, що для виправлення ситуації необхідно прискорити роботу по узгодженню та змістовній систематизації законів та спеціальних нормативно-правових актів з питань охорони культурно-історичної спадщини, а також внутрішнього законодавства України у цій галузі з підписаними і ратифікованими нею відповідними міжнародними конвенціями, договорами та угодами.

Розділ 2 “Об'єктивні ознаки знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” присвячений характеристиці об'єкту та об'єктивної сторони знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини і складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2. 1. “Об'єкт знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” присвячений дослідженню складових елементів та змісту об'єкту злочину. Автор вважає, що родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом ХІІ Особливої частини КК України є моральність, яка поряд з громадським порядком виступає частиною родового об'єкта.

За переконанням дисертанта, при урахуванні законодавчого визначення суспільної моралі, можливе застосування власного терміну “моральність” в кримінально-правовому розумінні. А саме, моральність це порядок поводження, що склався у суспільстві на основі традиційних культурних і духовних цінностей і який мотивується моральними ідеалами, переконаннями і принципами.

Автор наполягає, що моральність це саме порядок поводження, тому що позиція особи по відношенні до норм моралі визначається як раз через її активну поведінку, яку вона у своїй свідомості співвідносить з цими нормами. Мораль виступає в даному випадку в якості умовного бар'єру, за яким будь-яка дія сприймається і особою, і суспільством як аморальна. Як приклад, можна навести більшість складів злочинів розділу ХІІ Особливої частини КК України, де суб'єктом усвідомлюється, що його поводження має публічний характер і протирічить моральним нормам, які склалися в суспільстві. Більш того, він розраховує або ж допускає, що його поведінка буде негативно оцінена оточуючими. Крім того, внутрішніми спонуканнями до будь-якої діяльності, певної поведінки виступають ідеали, переконання, принципи, які сформувалися у даної особи в процесі існування в соціумі. Вони можуть бути як моральними, так і аморальними. А коли ми ведемо мову про мораль і моральність, то маємо на увазі саме суспільно-корисні мотиви, і поведінку, допустиму для нормального громадського життя.

Підтримуючи позицію, про те, що поки немає злочинного посягання, суспільні відносини існують як об'єкт кримінально-правової охорони, а вже після вчинення злочину ці відносини виступають як об'єкт злочину, дисертант пропонує об'єктом кримінально-правової охорони для ст. 298 КК України вважати суспільні відносини, пов'язані з моральними засадами суспільства в частині ставлення до пам'яток - об'єктів культурної спадщини, а основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 298 КК України - порушення встановленого порядку поводження з пам'ятками історії, культури або археології з метою їх збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, в тому числі для їх духовного виховання. Додатковим безпосереднім об'єктом слід вважати право власності щодо пам'яток - об'єктів культурної спадщини та рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини.

Вказується, що матеріальною складовою об'єкта злочину є предмет злочину. Відповідно до кримінально-правової теорії, предметом злочину є речі матеріального світу, на які посягає злочин. У досліджуваному складі предмет злочину є обов'язковою ознакою складу злочину. Виходячи з диспозиції ст. 298 КК України, предметом злочину виступають нерухомі пам'ятки - об'єкти культурної спадщини. Крім того, предметом злочину у ч. 3 ст. 298 КК України виступають рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об'єкту археологічної спадщини.

У підрозділі 2. 2. “Об'єктивна сторона знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” міститься кримінально-правова характеристика ознак об'єктивної сторони знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини.

Зазначається, що ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 298 КК України описані в законі дуже лаконічно, що викликає певні труднощі і у розумінні цих ознак, і в кваліфікації даного злочину.

Доводиться, що діяння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 298 КК України полягають у незаконному внесенні в пам'ятку - об'єкт культурної спадщини негативних змін, внаслідок яких зменшується чи втрачається їхня духовна (антропологічна, археологічна, естетична, етнографічна, мистецька, наукова чи художня) та матеріальна цінність - відбувається їх знищення, руйнування або пошкодження. Знищення, руйнування або пошкодження як діяння полягає в процесі, спрямованому на досягнення злочинного результату, а як наслідок виражається в конкретній шкоді, заподіяній предмету суспільно небезпечного посягання. Правильне тлумачення термінів “знищення”, “руйнування” і “пошкодження” має важливе значення, тому що залежно від цього визначається конструкція складу злочину по об'єктивній стороні. Цей момент є одним з визначальних у процесі кваліфікації суспільно небезпечного діяння і дає можливість чітко визначити момент закінчення злочину.

Проаналізувавши наведені варіанти тлумачення термінів, що застосовуються у ст. 298 КК України і враховуючи особисті роздуми, дисертант дійшов висновку, що основними і загальними ознаками злочинного впливу на пам'ятки - об'єкти культурної спадщини у досліджуваній статті КК України є: втрата пам'яткою духовно-цінносних властивостей, обмеження використання її за призначенням, можливість відновлення пам'ятки. Спосіб впливу на пам'ятку може бути будь-яким і на кваліфікацію не впливає.

На підставі визначених критеріїв, автор пропонує вивести певний «алгоритм», схему побудови вказаних термінів і запропонувати власні визначення.

Знищення - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується повною незворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і неможливістю використання за призначенням.

Руйнування - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується значною зворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і значним обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення.

Пошкодження - це вплив на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини будь-яким способом, який характеризується незначною зворотною втратою нею духовно-цінносних властивостей і частковим обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення.

Запропоноване вдосконалення термінологічної бази, на думку дисертанта, надасть можливість усунути низку недоліків нормативного регулювання охорони об'єктів культурної спадщини в Україні.

Доводиться, що знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини може бути вчинене як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Найпоширенішою формою вчинення даного злочину є дія, тобто активне поводження або активна діяльність людини. Як правило, дія виражається в застосування фізичного або хімічного впливу на охоронюваний об'єкт, що приводить до настання наслідків.

Зазначається, що склад злочину, передбаченого ст. 298 КК України, є матеріальним. Якщо у випадку вчинення діяння, спрямованого на знищення, руйнування або пошкодження пам'ятки - об'єкту культурної спадщини злочинний результат не наступає, має місце незакінчена злочинна діяльність. Якщо наслідки не наступають у результаті вчинення діянь, спрямованих на знищення, руйнування або пошкодження пам'ятки - об'єкту культурної спадщини, то має місце замах на злочин (якщо наслідки не наступають із причин, що не залежать від волі особи) або добровільна відмова (при наявності ознак даного правового інституту). Наслідки даного злочину в диспозиції ст. 298 КК України позначені тими ж термінами, що й діяння і стосовно пам'яток - об'єктів культурної спадщини вони означають, відповідно знищення, руйнування, пошкодження. Щодо факультативних (додаткових) ознак об'єктивної сторони складу злочину, то діюча редакція ст. 298 КК України не містить прямої вказівки на них, отже, значення для кваліфікації вони не мають.

У розділі 3 “Суб'єктивні ознаки знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” досліджуються ознаки суб'єктивної сторони та суб'єкту знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, складається з двох підрозділів.

В підрозділі 3. 1. “Суб'єкт знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” дається характеристика суб'єкта знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 298 КК України, може виступати фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства), яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку. Крім того, суб'єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 298 КК України виступає службова особа (так само, службовою особою може бути громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства), яка для виконання злочинної мети використовує своє службове становище. Ці положення, вважає дисертант, цілком відповідають тяжкості і суспільній небезпеці цього злочину.

У підрозділі 3. 2. “Суб'єктивна сторона знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” аналізується вина, мотив і ціль знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, які складають суб'єктивну сторону цього злочину. Дисертант доходить висновку, що незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини може здійснюватись як з прямим, так і непрямими умислом. Зміст умислу характеризується сукупністю тих об'єктивних ознак знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, які відбиваються у свідомості винного і мають значення для кваліфікації вчиненого. Інтелектуальний момент умислу при знищенні, руйнуванні або пошкодженні пам'яток - об'єктів культурної спадщини включає в себе усвідомлення об'єкту злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає, перш за все, у бажанні вчинити знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини або свідомому допущенні таких суспільно-небезпечних наслідків.

Ст. 298 КК України передбачає лише умисні діяння щодо пам'яток - об'єктів культурної спадщини, залишаючи за межами складу злочину необережну форму вини. І думка автора така, що діяння, передбачене ст. 298 КК України, вчинене по необережності не має необхідного ступеню суспільної небезпеки і не є злочинним. Проте, для диференціації юридичної відповідальності, дисертант вважає за необхідне доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормою, що передбачає адміністративну відповідальність за незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини по необережності.

Доводиться, що мотиви вчинення знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини не є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб'єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, призначення покарання, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попередженню. Найбільш розповсюджені мотиви вчинення цього злочину є хуліганські, корисливі мотиви. Поряд з ними найнебезпечнішими і найпоширенішими в наш час є мотиви ідеологічного, політичного характеру.

Тому автор обґрунтовує позицію, що є сенс доповнити статтю 298 КК України частиною, що передбачає відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини з мотивів національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі, або з метою привернення уваги громадськості до своїх певних політичних, релігійних чи інших поглядів, одночасно підсиливши санкцію за вчинення цих суспільно-небезпечних діянь.

У розділі 4 “Відмежування знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини від суміжних складів злочинів” дається розмежувальна характеристика знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та суміжних складів злочинів.

Дисертант виділяє ознаки, що дозволяють чітко розмежовувати злочин, передбачений ст. 298 КК України із суміжними кримінально-правовими діяннями. Основними з них є предмет злочину, зміст суб'єктивної сторони і деякі особливості об'єктивної сторони злочину.

Так, при повному співпаданні об'єктивної сторони (за виключенням знищення) і деяких інших ознак, знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини (ст. 298 КК України) відрізняється від пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України) родовим та безпосереднім об'єктом злочинного посягання. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків є злочином проти конституційних прав і свобод людини і громадянина і безпосередньо спричиняє шкоду праву людини на свободу віросповідання, яке у даному випадку включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колегіально релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, у т. ч. з використанням релігійних споруд чи культових будинків. Крім того, предметом цього злочину виступають релігійні споруди або культові будинки і будь-яке умисне пошкодження чи зруйнування цих об'єктів тягне за собою відповідальність за ст. 178 КК України. І лише у випадку, якщо релігійні споруди або культові будинки являють собою особливу історичну чи культурну цінність і віднесені до пам'яток - об'єктів культурної спадщини національного або місцевого значення із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, то таке діяння потребує додаткової кваліфікації за ст. 298 КК України.

Аналогічна ситуація спостерігається при розмежуванні знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини від незаконного утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України). Відмінність у об'єктивній стороні полягає у тому, що поняття утримання притаманно лише ст.179 КК України. Тоді як діяння, що підпадають під визначення осквернення, при певних умовах, можуть трактуватися і як пошкодження у складі злочину ст. 298 КК України. І тільки поняття знищення є повністю спільним для статей 179 і 298 КК України. Предметом злочину, передбаченого ст. 179 КК України є релігійні святині, і якщо вони, відповідно до законодавства, віднесені до об'єктів культурної спадщини національного або місцевого значення із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, їх осквернення (пошкодження) і знищення потребує додаткової кваліфікації за ст. 298 КК України.

На практиці виникають певні складнощі у розмежуванні знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини і умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК України). На думку дисертанта, коли предмет посягання є одночасно і об'єктом природно-заповідного фонду України, і пам'яткою - об'єктом культурної спадщини виникає проблема колізії норм - ст. 252 і 298 КК України. Об'єктивно таке діяння реально спричинятиме шкоду і встановленому порядку охорони, відтворення і використання об'єктів природно-заповідного фонду України, і встановленому порядку поводження з пам'ятками історії, культури або археології. Відмежування можливо переважно за суб'єктивною стороною - як сприймає суб'єкт злочину посягання на предмет злочину: як на об'єкт природно-заповідного фонду або як на пам'ятку - об'єкт культурної спадщини.

Доводиться, що суміжним складом для ст. 298 КК України є також наруга над могилою (ст. 297 КК України). Зазначені склади мають загальний родовий об'єкт - суспільні відносини у сфері моральності. Видовий і безпосередній об'єкти мають деякі схожі риси, тому що ці злочини спрямовані на руйнування загальноприйнятих духовних і культурних цінностей. Наявність в діях особи складу злочину, передбаченого ст. 297 КК України, буде мати місце лише у випадку вчинення посягання на один або кілька його предметів, до яких відносяться: могила, інше місце поховання, труп та урна з прахом покійного, а також предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі. Щодо предмету злочину, передбаченого ст. 298 КК України, так само, як і у злочині, передбаченому ст. 297 КК України, може виступати місце поховання та предмети, що в ньому знаходяться. Для кваліфікації ж посягання за ст. 298 КК України, необхідно, щоб предмет злочину був занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Деякі розходження має і об'єктивна сторона зазначених злочинів. Наруга над могилою або іншим місцем поховання проявляється в їхньому оскверненні. Тоді як знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини не обов'язково має ознаки осквернення, хоча і не виключає його. Крім того, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 298 КК України, може характеризуватися також діями, що виражаються у самовільному (без відповідного дозволу) проведенні пошукових робіт на археологічній пам'ятці. Таким чином, якщо місце поховання, на якому проводяться пошукові роботи, є археологічною пам'яткою, вказані дії належить кваліфікувати за сукупністю ст.ст. 297 та 298 КК України, якщо ні - за ст. 297 КК України як наругу над місцем поховання.

Зазначається, що складом злочину, суміжним для ст. 298 КК України виступає також наруга над державними символами (ст. 338 КК України). З об'єктивної сторони злочини, передбачені ч. ч. 1 і 2 ст. 338 КК України, полягають у публічній нарузі над державними символами. Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення образливих написів тощо. Подібні дії можуть складати об'єктивну сторону і злочину, передбаченого ст. 298 КК України. Юридичним критерієм розмежування цих складів злочину виступає суб'єктивна сторона. Якщо суб'єкт злочину публічно руйнує чи пошкоджує (або розраховує на подальшу публічну реакцію на його дії) пам'ятку об'єкт культурної спадщини, яка містить в собі державний символ, і має за мету через спаплюження такого символу підірвати авторитет держави, то таке діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 338 і 298 КК України. А у випадку, коли такий суб'єкт вчиняє подібні дії, не маючи метою публічне осквернення такого символу (наприклад, здійснюючи незаконний демонтаж металевого зображення герба держави, який є елементом пам'ятки, з метою здачі його в металобрухт і отримання незаконного прибутку), то таке діяння повинно бути кваліфіковано виключно за ст. 298 КК України.

У розділі 5 “Міжнародно-правові акти та законодавство зарубіжних країн про охорону пам'ятників історії і культури” автор дає аналіз змісту міжнародних нормативно-правових актів ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), Євросоюзу, Міжпарламентської Асамблеї Співдружності Незалежних Держав, кримінального законодавства зарубіжних країн (Австрії, Аргентини, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Ізраїлю, Іспанії, Італії, КНР, Норвегії, Польщі, Португалії, Російської Федерації, Франції, ФРН) щодо охорони пам'ятників історії і культури.

Автор встановлює, що у світовому співтоваристві накопичена потужна міжнародно-правова база, спрямована на встановлення тісного співробітництва в сфері охорони культурної і історичної спадщини. Без сумніву, важлива роль у координації співробітництва держав у цій сфері міжнародних відносин, напрацюванню правових і організаційних механізмів по забезпеченню охорони та використання культурних і історичних цінностей належить ЮНЕСКО. Однієї з основних функцій ЮНЕСКО є нормативна діяльність. Прийняття міжнародних Конвенцій і Рекомендацій під егідою ЮНЕСКО, присвячених проблемам охорони культурної і природної спадщини, має величезне значення для світової спільноти. Конвенції і Рекомендації ЮНЕСКО створили можливість вивести проблеми культурного, історичного, природної надбання за рамки національних інтересів і розглядати їх як глобальні, що мають значення для всього людства, і надзвичайно важливим підсумком цієї діяльності стало сформоване у світі розуміння єдності культурної і історичної спадщини.

При аналізі міжнародних нормативно-правових актів ЮНЕСКО, Євросоюзу, Міжпарламентської Асамблеї Співдружності Незалежних Держав дисертантом було з'ясовано, що вони містять визначення культурних цінностей і культурної спадщини, які відрізняються одне від одного по цілому ряду ознак. Така ситуація вносить деяку неясність у їхнє застосування, однак пояснюється наявністю різних цілей, на які вони спрямовані. Крім того, були виявлені інші загальні недоліки. Так, наприклад, норми, що містяться в Конвенціях, мало впливають на кримінально-правову охорону культурних цінностей у державах - учасниках через їх диспозитивність. З іншого боку, суттєвою проблемою України у цій сфері є несформованість загальної концепції національних інтересів щодо охорони культурної спадщини. У міжнародних відносинах Україна в певній мірі посідає пасивну позицію у таких питаннях, як номінування об'єктів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, реституція культурних цінностей, втрачених унаслідок Другої світової війни тощо. Закономірним продовженням ратифікації міжнародно-правових актів у державах стало вдосконалювання національних законодавств по охороні культурної і історичної спадщини.

Зазначається, що для більшості зарубіжних країн характерний комплексний підхід до збереження, відродження культурної і історичної спадщини, наявність ефективного законодавства, що регулює дану сферу. Діють базові закони про охорону культурної спадщини, прийняті і реалізуються загальнодержавні і місцеві програми щодо збереження спадщини і охорони пам'ятників. В цілому, в законодавстві зарубіжних держав можна виділити два основних підходи до визначення поняття “пам'ятник історії і культури”. Наприклад, в ряді країн для визнання предмета пам'ятником досить наявності особливих історичних, культурних, наукових і інших якостей, що дозволяють розглядати його як особливу частину національної спадщини (Італія, ФРН). В інших країнах (Великобританія, Франція) саме поняття “пам'ятник” не має особливого охоронного змісту і до включення об'єкта в список охоронюваних не припускає поширення на нього особливого державного захисту. Аналіз кримінально-правових заходів по боротьбі із суспільно небезпечними посяганнями на культурні цінності у зарубіжних державах показав, що деякі з них можуть бути включені в пам'яткоохоронне законодавство України.

У висновках дисертації міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено теоретичні результати, які складають основний зміст наукової новизни дослідження, що є спробою заповнити прогалини у кримінально-правовому, соціально-правовому та кримінологічному вивченні знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини.

На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального і адміністративного законодавства про знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення:

1. Частину 4 статті 298 КК України викласти в наступній редакції:

“Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, або з метою розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образи релігійних почуттів, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років”.

2. Доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею:

“Стаття 92². Необережне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини

Необережне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене щодо пам'яток національного значення,

тягне за собою накладення штрафу на громадян від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Одайник Б. М. Законодавство України про охорону пам'яток історії, культури та архітектури: проблемні питання / Б. М. Одайник // Стратегія економічної безпеки: держава, регіон, підприємства: [зб. наук.-метод. праць / наук. ред. Тюхтенко Н. А. та ін.]. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - С. 151-153.

2. Одайник Б. М. Культурні цінності як правова категорія: аналіз дефініцій // Економіка, право і влада в сучасних умовах розвитку України: [зб. наук.-метод. праць / наук. ред. Тюхтенко Н. А. та ін.]. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - С. 87-92.

3. Одайник Б. М. Моральність як об'єкт кримінально-правової охорони: питання змісту і структури / Б. М. Одайник // Вісник Одеського національного університету. - 2009. - Том 14. - Випуск 1. Правознавство. - С. 86-89.

4. Одайник Б. М. Ознаки об'єктивної сторони злочину “Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини” (ст. 298 КК України) / Б. М. Одайник // Вісник прокуратури. - 2009. - № 12. - С. 73-75.

5. Одайник Б. М. Основні визначення термінів, пов'язаних з правовим поняттям “культурна спадщина”: проблемні питання / Б. М. Одайник // Вісник Одеського національного університету. - 2009. - Том 14. - Випуск 9. Правознавство. - С. 125-129.

6. Одайник Б. М. Поняття посягання на об'єкти культурної спадщини в історії кримінального права / Б. М. Одайник // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. - 2009. - Том 12. - (Випуск 25, част. 2). - С. 199-203.

7. Одайник Б. М. Кримінальна відповідальність за знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини: проблемні аспекти // Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання: [зб. наук.-метод. праць / наук. ред. Тюхтенко Н. А. та ін.]. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. - С. 158-162.

8. Одайник Б. М. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини в Україні // Матеріали Третьої обласної науко-практичної конференції РІПО. - Херсон, 16 грудня 2009 р. / За ред. В. Ф. Петрова, Н. В. Слюсаренко, К .М. Толстухи. - Херсон: РІПО, 2009. - С. 108-111.

9. Одайник Б. М. Проблеми відмежування знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю з іншими злочинами / Б. М. Одайник // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2010. - № 1. - С. 47-51.