Органи самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження

Досліджено, що для України є характерним те, що в процесі муніципальної реформи увага органам СОН майже не приділялася; до прийняття Закону «Про органи самоорганізації населення» у 2001 р. вони керувалися Положенням «Про громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничні, домові комітети в Українській РСР» 1975 р.

Третій розділ «Нормативно-компаративістський аналіз створення і функціонування органів самоорганізації населення» складається із трьох підрозділів і присвячений порівняльному аналізу підходів до нормативно-правової регламентації створення і діяльності органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах.

У підрозділі 3.1. «Нормативні акти державного й міжнародного рівнів, що регламентують створення й діяльність органів самоорганізації населення» здійснено компаративістське дослідження нормативного регулювання створення й функціонування органів СОН в Україні і в типових зарубіжних країнах. Зокрема, у Сполученому Королівстві підхід до нормативно-правової регламентації створення і діяльності центрів місцевих співтовариств є типовим для країн, де органи СОН не належать до муніципальної системи. Вона здійснюється переважно на державному рівні, із можливістю існування локальних факультативних норм. На державному рівні визначається основний акт, відповідно до якого утворюються і діють центри місцевих співтовариств (акт Парламенту Сполученого Королівства «Про благодійництво»). Однак це не виключає можливості використовувати в разі необхідності й інші акти Парламенту. Підзаконні акти приймає державний регулятор - Комісія з питань благодійництва в Англії й Уельсі. На місцевому рівні стосовно центрів місцевих співтовариств є можливим прийняття тільки актів, які встановлюють додаткові пільги і привілеї як для благодійницьких інститутів у цілому, так і для центрів місцевих співтовариств, зокрема.

Найбільшу увагу приділено аналізу зарубіжних актів у порівнянні із чинним законодавством України. Визначено, що сучасний етап конституційної реформи в Україні передбачає декілька основних напрямків, у тому числі внесення змін і доповнень до тексту Основного Закону і тлумачення Конституційним Судом тих норм, які цього потребують. Констатовано, що в Конституції України про органи СОН ідеться у ч. 6 ст. 140 розділу ХІ «Місцеве самоврядування», текст якої є дещо двозначним. Зазначено, що Конституційний Суд поки що не надавав офіційного тлумачення цієї норми, але воно є нагально необхідним. Однак наявність такого тлумачення тільки частково вирішить проблеми, пов'язані з нормативно-правовою регламентацією створення й діяльності органів СОН. Адже вони випливають не стільки зі змісту цієї норми, скільки із текстів статей, що закріплюють такі принципи конституціоналізму, як принцип народовладдя, самообмеження публічної влади на користь громадянського суспільства і поділу публічної влади на державну і самоврядну (місцеве самоврядування).

Констатовано, що законопроекти про внесення змін та доповнень до Конституції або про викладення її у новій редакції взагалі не містять згадки про органи СОН. Доведено, що такий підхід був би найбільш обґрунтованим у випадку виключення їх із системи місцевого самоврядування. У цьому разі розвитку органів СОН сприятиме приділення у тексті Конституції більшої уваги нормам, які стисло конкретизують принцип самообмеження публічної влади на користь громадянського суспільства.

Виявлено, що нині норми міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, не впливають на порядок утворення і діяльності органів СОН, на їх правовий статус. У тексті актів, що містять муніципальні стандарти, про органи СОН не йдеться. Це пов'язано із тим, що більшість держав - членів ЄС, як, наприклад, Сполучене Королівство, використовують громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, що тяжіє до громадської теорії. Таким чином, органи СОН не належать до системи місцевого самоврядування, а є інститутами третього сектора суспільства. Зазначено, що більшість актів, у яких ідеться про стандарти громадянського суспільства і третього сектора як його складової, приділяють увагу всім його інститутам у цілому. Винятком є Європейська Декларація «Створення європейського громадянського суспільства через розвиток сусідських співтовариств» 2004 р. Однак їй не надано статусу конвенції, вона має рекомендаційний характер.

Для України визначено і розглянуто й інші нормативно-правові акти державного рівня, що стосуються органів СОН; при дослідженні і наданні рекомендацій із їх подальшого вдосконалення ці акти поділено на дві групи.

Акти першої групи прийнято до набуття чинності Конституцією України: Закони «Про власність», «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», Положення «Про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні» тощо. У тій частині, в якій вони стосуються органів СОН, ці акти потребують приведення у відповідність до сучасних конституційних норм. Але хоча деякі їх положення є застарілими, у цих актах немає протиріч, коли йдеться про природу органів СОН. Усі вони виходять із того, що вона є публічною.

Такі неузгодження спостерігаються в актах другої групи, прийнятих після 28 червня 1996 р. У цих актах про органи СОН згадується як про органи:

з громадською природою (наприклад у Концепції адміністративної реформи);

з публічною природою (наприклад, у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 3 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян»);

як про органи зі змішаною природою (наприклад, у Законах «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення». Не позбавлений такої вади і проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» (реєстраційний номер 2108 від 21 лютого 2008 р.), який пройшов перше читання у Верховній Раді України).

Підрозділ 3.2. «Регулювання організації та діяльності органів самоорганізації населення на місцевому рівні» присвячено порівняльно-правовому дослідженню локальних актів, які регламентують створення й функціонування органів СОН в Україні і в типовых зарубіжних країнах. Зазначено, що в Російській Федерації підхід до нормативно-правової регламентації створення і діяльності органів територіального громадського самоврядування є типовим для країн, де органи СОН належать до системи місцевого самоврядування. Резюмовано, що вона є лаконічною на державному рівні і детальною на місцевому рівні.

Конституція Російської Федерації не містить норм про органи територіального громадського самоврядування, а у Федеральному Законі «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» їм присвячено одну статтю, в якій згруповано інформацію про основні засади їх створення й функціонування. Спеціального федерального закону про органи територіального громадського самоврядування не існує. Що ж до суб'єктів федерації, то вони із 2009 р. втратили право регламентувати питання, які стосуються створення і діяльності органів територіального громадського самоврядування.

На місцевому рівні закріплюються основні положення про правовий статус, створення й діяльність органів територіального громадського самоврядування - стисло у статутах населених пунктів, детально у рішеннях місцевих рад.

Найбільшу увагу приділено аналізу зарубіжних актів у порівнянні із чинним законодавством України. Зазначено, що норми Законів «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про органи самоорганізації населення» конкретизуються переважно місцевими радами. Як правило, вони намагаються ліквідувати прогалини цих законів у статутах територіальних громад та у своїх рішеннях, виходячи з того, що органи СОН - це органи з публічною природою. Однак в актах місцевих рад також багато внутрішніх протиріч. Виявлено, що це пов'язано з тим, що місцеві ради не можуть ігнорувати норми законів, які закріплюють громадські риси природи органів СОН, і вимушені включати їх до своїх актів.

Зазначено, що статути існують у поодиноких, переважно міських, територіальних громадах. Майже всі вони містять норми про органи СОН. Виявлено, що часто ці норми суперечать чинному законодавству або з причини, що наводилася, або тому, що статут було прийнято раніше, ніж Закон «Про органи самоорганізації населення», а після набуття ним чинності не внесено необхідних змін та доповнень. Констатовано, що статути деяких територіальних громад перевантажені нормами про органи СОН. Очевидно, що при створенні статутів автори виходили з того, що вони мають стати «муніципальним зводом законів». Доведено, що більш плідним є розглядати статути як «локальні конституції», конкретизуючи, за необхідністю, їх норми в поточних рішеннях місцевих рад і в інших актах органів місцевого самоврядування.

Зазначено, що інші нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, які стосуються органів СОН, здебільшого оновлюються частіше, ніж статути. Але й вони існують не в кожному місті. Основною вадою таких актів є те, що кожен орган місцевого самоврядування на свій розсуд вирішує питання про доцільність їх прийняття та про їх зміст. Як наслідок, у деяких містах взагалі немає локальних актів, які регламентують створення й діяльність органів СОН, у деяких ці питання регламентуються одним актом, у деяких - кількома. Зазначено, що це утруднює пошук необхідних норм, а також запозичення досвіду інших міст.

Підрозділ 3.3. «Основні напрямки вдосконалення нормативної регламентації створення й функціонування органів самоорганізації населення в Україні» містить обґрунтовані результатами компаративістського дослідження пропозиції щодо внесення змін і доповнень до актів чинного законодавства і про концепцію нормативно-правового регулювання створення і діяльності органів СОН в Україні.

Зазначено, що до того, як на державному рівні буде визначено без протиріч природу органів СОН, нагального врегулювання потребує інститут загальних зборів (конференцій) громадян за місцем проживання і ліквідація деяких прогалин Закону «Про органи самоорганізації населення».

Визначено, що загальні збори (конференції) проводяться відповідно до Положення Верховної Ради України «Про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні» 1993 р. та актів органів місцевого самоврядування. Положення є настільки застарілим, що без локальних актів проведення загальних зборів (конференцій) є неможливим. Оскільки їх необхідно проводити для створення органів СОН, обрання їх персонального складу, відсутність відповідних локальних норм може призвести до того, що члени територіальної мікрогромади не зможуть утворити орган СОН, обрати або переобрати його персональний склад.

У процесі ліквідації прогалин чинного Закону «Про органи самоорганізації населення» особливу увагу рекомендовано приділяти питанням створення й легалізації органів СОН, визначенню оптимальної кількості їх членів, формуванню і достроковому відкликанню персонального складу органів СОН, оплати їхньої праці, внутрішньої структури органів СОН, а також фінансовим основам їх діяльності.

Розділ 4. «Сучасні проблеми і перспективи органів самоорганізації населення» складається із трьох підрозділів і містить доктринальне обґрунтування двох можливих альтернативних напрямків подальшого розвитку органів СОН в Україні і концепції нормативно-правової регламентації створення і діяльності органів СОН за кожним із напрямків. Крім того, у цьому розділі передбачено шляхи вирішення поточних проблем вітчизняних органів СОН. Ці пропозиції надано за підсумками компаративістського дослідження.

У підрозділі 4.1. «Органи самоорганізації населення і муніципальне управління» доведено залежність порядку створення й функціонування органів СОН, їх правового статусу та державної політики щодо них від того, якою є природа місцевого самоврядування у країні. Із використанням матеріалів порівняльно-правового дослідження розглянуто три теорії про природу місцевого самоврядування - громадську, державну і громадсько-державну. Зважаючи на суттєву різницю між муніципальними системами країн, що використовують останню теорію, й на те, що неможливо однаковою мірою втілити риси і громадської, і державної теорії, запропоновано виокремлювати два різновиди громадсько-державної теорії місцевого самоврядування: громадсько-державну теорію, що тяжіє до громадської теорії, і громадсько-державну теорію, що тяжіє до державної теорії місцевого самоврядування.

За результатами вивчення досвіду зарубіжних країн зроблено висновок, що створення умов для ефективного розвитку органів СОН передбачає не тільки визначеність на державному рівні з теорією місцевого самоврядування та її послідовну реалізацію в нормативно-правових актах. Важливим є й те, ким здійснюється нормативно-правова регламентація створення й функціонування органів СОН: органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи ними спільно. Досліджено вади і переваги кожного з варіантів, зазначено, що на сучасному етапі в Україні найбільш зацікавленими у розвитку органів СОН є органи державної влади. Для України запропоновано здійснювати регламентацію на державному рівні таким чином, щоб акти органів місцевого самоврядування надавали органам СОН лише додаткові пільги і привілеї.

У підрозділі 4.2. «Функції і повноваження органів самоорганізації населення» визначено, що в Україні до функцій органів СОН як елемента системи місцевого самоврядування належать функція розвитку територіальної мікрогромади, правозахисна функція і функція надання послуг. При порівнянні функцій органів СОН із функціями інститутів добровільного неприбуткового сектора виявлено, що вони майже збігаються (останні виконують на одну функцію більше завдяки більш широким можливостям у сфері залучення коштів і господарської діяльності). Наприклад, у Сполученому Королівстві центри розвитку місцевих співтовариств отримали назву «організації-парасольки», тому що вони надають підтримку, за необхідності координують діяльність і співпрацюють із переважною більшістю організацій, які обслуговують територіальну мікрогромаду. На підставі порівняльно-правового аналізу констатовано, що, у випадку дозволу органам СОН в Україні вести господарську діяльність, вони зможуть виконувати всі функції інститутів добровільного неприбуткового сектора, що спростить можливе виключення органів СОН із муніципальної системи та їх інтеграцію у цей сектор та в громадянське суспільство.

Констатовано, що наразі в Україні реалізації органами СОН своїх функцій сприяє наявність у законодавстві переліку власних повноважень цих органів. Установлено, що перелік власних повноважень органів СОН у чинному законодавстві України має факультативний характер, оскільки при утворенні органу СОН члени територіальної мікрогромади наділяють його тільки тими повноваженнями, які вважають за необхідне.

Виявлено, що Закон «Про органи самоорганізації населення» надає цьому переліку вичерпного характеру. Встановлено, що норми стосовно обрання повноважень членами територіальної мікрогромади та вичерпності переліку досить часто порушуються, про що свідчать і акти місцевих рад, і практика їх реалізації. Поки що із цього приводу не виникало судових спорів і не надходило зауважень із боку правоохоронних органів. Зазначено, що відсутність реагування на порушення цієї норми закону є хибною з огляду на зарубіжну практику. Досліджено, що досвід країн, де громадсько-державна теорія місцевого самоврядування тяжіє до державної теорії, або де використовується державна теорія місцевого самоврядування, свідчить про те, що повноваження органів СОН у таких країнах закріплюються у вигляді досить вузького переліку та є обов'язковими до виконання кожним органом СОН. Практика країн, де використовується громадсько-державна теорія місцевого самоврядування, що тяжіє до громадської теорії, свідчить про ефективність надання органам СОН можливості обирати повноваження за принципом «дозволено все, що не заборонено законом» (доктрина ultra vires).

Резюмовано, що відхід України від практики закріплення в законодавстві повноважень органів СОН сприятиме більш ефективній діяльності цих органів, але головне - свідчитиме про можливість і перспективність часткового запозичення досвіду країн, що застосовують інший різновид громадсько-державної теорії місцевого самоврядування.

Констатовано, що Закон «Про органи самоорганізації населення» передбачає можливість місцевих рад делегувати будинковим, вуличним та ін. комітетам ті свої повноваження, які не належать до переліку власних. Установлено, що на державному рівні порядок передачі не регламентовано, що ж до відповідних локальних актів, нині вони прийняті тільки Миколаївською (2007) і Одеською (2004) міськими радами, але поки що таке делегування повноважень не здійснювалося. Розгляд цих локальних актів і можливих причин такого становища з використанням висновків порівняльно-правового дослідження вказує на те, що при здійсненні на державному рівні нормативно-правової регламентації створення і діяльності органів СОН доцільно приділити пильну увагу врегулюванню делегування повноважень для того, щоб не виникало потреби в конкретизуючих локальних актах.

У підрозділі 4.3. «Розвиток органів самоорганізації населення в умовах реформування місцевого самоврядування в Україні» з використанням засобів компаративістського дослідження встановлено, що, оскільки нині в Україні існують органи СОН як із публічною, так і з громадською природою, актуальним є реформування їх або у напрямку виключення з муніципальної системи, або у напрямку подальшої інтеграції до системи місцевого самоврядування.

За підсумками порівняльно-правового дослідження з'ясовано, що у разі прийняття рішення залишити органи СОН у системі місцевого самоврядування, для їх наближення до інших органів місцевого самоврядування доцільно збільшити у їхній природі кількість рис, притаманних органам публічної влади. Для цього доречно використати досвід найбільш подібних до них органів місцевого самоврядування - місцевих рад. Виявлення їхніх спільних рис і відмінностей указує на можливості рецепції для органів СОН деяких норм, які регламентують правовий статус місцевих рад. Виявлено, що таке запозичення є особливо плідним, коли йдеться про вдосконалення порядку створення і легалізації органів СОН, про формування їх персонального складу, про закріплення правового становища керівника і секретаря, інших посадових осіб органів СОН, про матеріальні і фінансові основи діяльності органів СОН, а також про правову природу актів, які вони мають право видавати.

З використанням матеріалів порівняльно-правового аналізу виявлено, що, у разі виключення органів СОН із муніципальної системи, для їх подальшої інтеграції у добровільний неприбутковий сектор важливо приділити увагу посиленню громадських рис у створенні й діяльності органів СОН. Для цього доречно використати досвід інших інститутів громадянського суспільства, надаючи перевагу тим, які є організаційно-правовими формами територіальної самоорганізації населення, як і органи СОН. Порівняння їх з органами СОН вказує на доцільність запозичення певних норм для вдосконалення нормативно-правової регламентації створення і діяльності цих органів. Така рецепція буде особливо плідною при перегляді самого терміна «органи самоорганізації населення», при визначенні осіб, які мають право брати участь у створенні і діяльності органів СОН, при закріпленні порядку їх створення й легалізації, внутрішньої структури, цивільних прав і обов'язків, відповідальності.

Висновки

У дослідженні вирішено наукову проблему теоретичного обґрунтування і розроблення на матеріалах компаративістського дослідження пріоритетного напрямку подальшого розвитку вітчизняних органів СОН і концепції здійснення нормативно-правового забезпечення цього розвитку. У висновках сформульовано найбільш суттєві результати дослідження, отримані внаслідок вирішення цієї наукової проблеми, наведено теоретичні узагальнення, які обґрунтовують запропоновані автором пріоритетний та альтернативний напрямки подальшого розвитку вітчизняної системи місцевого самоврядування, елементом якої є органи СОН, та концепцію здійснення нормативно-правової регламентації створення і діяльності цих органів за кожним напрямком, а також науково-практичні рекомендації з удосконалення чинного законодавства України.

Результати здійсненого наукового дослідження дають можливість зробити такі висновки й рекомендації.

1. На сучасному етапі в Україні органи СОН - це представницькі органи, що захищають соціальні, економічні, культурні та ін. інтереси місцевого характеру членів територіальної мікрогромади. Територіальна мікрогромада - це жителі частини населеного пункту (будинку, вулиці, кварталу, мікрорайону тощо), між якими сформувалися відносно стійкі прямі соціальні зв'язки. Термін «територіальна мікрогромада» запропоновано ввести у доктринальний обіг на підставі проведення порівняльно-правового дослідження. Його назву надано за аналогією з терміном «територіальна громада», вони співвідносяться як частина і ціле.

2. В Україні органи СОН було включено до муніципальної системи у 1990 р. Законом «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Із того часу не вироблено єдиного послідовного підходу до нормативно-правової регламентації створення і діяльності органів СОН. Це призвело до того, що нині в країні існують органи СОН як із громадською, так і з публічною природою (останні переважають). На їх природу впливає передусім те, від кого виходила ініціатива їхнього створення, ким і на яких умовах вони фінансуються та наскільки їх члени є незалежними від органів публічної влади та їхніх посадових осіб. Наявність у системі місцевого самоврядування органів СОН як із громадською, так і з публічною природою значно гальмує процес подальшого розвитку й удосконалення цієї системи в Україні. За умов недостатності історичного і сучасного вітчизняного досвіду реформування органів СОН, актуальним є звернення до досвіду зарубіжних країн.

3. Здійснення компаративістських досліджень органів СОН в Україні й у зарубіжних країнах утруднюється мовним бар'єром і складністю виявлення їх іноземних аналогів. Їхній пошук доцільно починати із розгляду системи органів місцевого самоврядування, а якщо аналоги органів СОН до неї не включено - продовжувати пошук серед інститутів добровільного неприбуткового (третього) сектора суспільства.

4. На підставі порівняльно-правового аналізу виявлено, що, незважаючи на те, чи належать органи СОН до муніципальної системи, існує зв'язок між їх місцем у суспільстві і тим, яка теорія про природу місцевого самоврядування переважає в державі.

У країнах, які використовують державну або громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, яка тяжіє до державної, нормативно-правова регламентація створення й функціонування органів СОН здійснюється переважно на місцевому рівні з урахуванням поодиноких норм центральних органів державної влади. Незважаючи на те, що ця регламентація відбувається на місцевому рівні, вона є подібною в усіх містах, адже відповідні місцеві органи не мають незалежності, коли йдеться про її здійснення.

У країнах, де реалізовано громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, яка тяжіє до громадської, нормативно-правова регламентація створення і діяльності органів СОН здійснюється переважно на державному рівні. Оскільки ці органи не належать до системи місцевого самоврядування, часто (але не завжди) існує центральний орган виконавчої влади, який здійснює функції державного регулятора щодо них. На місцевому рівні нормативно-правова регламентація має факультативний характер і полягає переважно у створенні додаткових сприятливих умов для існування і розвитку органів СОН.

5. Компаративістське дослідження надало підстави узагальнити, що до функцій органів СОН - елементів системи місцевого самоврядування - належать функція розвитку територіальної мікрогромади, правозахисна функція і функція надання послуг. Органам СОН, які не належать до муніципальної системи, притаманна також функція надання ресурсів іншим інститутам добровільного неприбуткового сектора та координації їхніх дій. В Україні Закон «Про органи самоорганізації населення» містить вичерпний перелік власних повноважень, серед яких органи СОН можуть обрати для себе ті, які будуть виконувати. Порушуючи його вимоги, деякі міські ради покладають додаткові повноваження на всі органи СОН. Законом передбачено можливість делегування органам СОН повноважень місцевих рад, але на практиці воно поки що не відбувалося.

6. За результатами порівняльно-правового аналізу узагальнено, що підхід до визначення переліку повноважень органів СОН залежить від того, чи є вони елементом муніципальної системи. Якщо органи СОН належать до системи місцевого самоврядування, перелік їх повноважень закріплено у нормативно-правових актах. Вони діють за принципом «заборонено все, що не дозволено законом». Якщо органи СОН до муніципальної системи не включено, вони самі обирають, які повноваження виконуватимуть, керуючись потребами членів територіальної мікрогромади і чинним законодавством. У цьому випадку вони функціонують за принципом «дозволено все, що не заборонено законом».

7. Можливості прямого запозичення зарубіжного досвіду для вирішення проблем із делегуванням органам СОН повноважень місцевих рад є обмеженим. При проведенні компаративістського дослідження виявлено: таке делегування передбачено в законодавстві лише поодиноких держав, у яких органи СОН належать до системи місцевого самоврядування. Для розширення можливостей використання зарубіжного досвіду при вдосконаленні делегування повноважень органам СОН місцевими радами, у процесі порівняльно-правового дослідження було встановлено, що у країнах, де органи СОН не включаються до муніципальної системи, найбільш близьким аналогом делегування є укладання контрактів з органами публічної влади для виконання робіт і надання послуг.

8. За результатами вивчення досвіду функціонування органів СОН в Україні і в зарубіжних країнах сформульовано пропозиції, які можуть стати в нагоді при визначенні напрямку реформування місця органів СОН у сучасному суспільстві, при створенні концепції здійснення нормативно-правової регламентації створення і діяльності цих органів і при внесенні змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регламентують створення й діяльність органів СОН в Україні і потребують негайного перегляду.

9. Вибір напрямку подальшого розвитку органів СОН вимагає певного часу й узгодження з триваючою муніципальною реформою. Але яке б рішення не було прийнято, є питання, вирішення яких є необхідним нині. Вони стосуються спрощення порядку утворення органів СОН та їх легалізації; обрання членів органів СОН і визначення їх правового становища; правової природи актів органів СОН; зміцнення матеріальних і фінансових основ їх функціонування.

10. Вивчений у процесі порівняльно-правового дослідження досвід зарубіжних країн свідчить про наявність двох сучасних підходів до визначення місця органів СОН у суспільстві. Вони розглядаються як органи місцевого самоврядування у країнах, які використовують державну або громадсько-державну теорію місцевого самоврядування, що тяжіє до державної теорії. Якщо в процесі здійснення муніципальної реформи в Україні буде обрано такий шлях, органи СОН залишаться в муніципальній системі, а кількість їх громадських рис буде послідовно зменшуватися. У разі подальшого розвитку органів СОН за таким напрямком, доцільним вбачається ще більше наближення їх до інших органів місцевого самоврядування, особливо тих, що також мають представницький характер. Найбільший інтерес являтиме практика функціонування міських рад.

Другий напрямок реформування положення органів СОН в українському суспільстві стане органічною частиною муніципальної реформи у випадку послідовної реалізації громадсько-державної теорії місцевого самоврядування, яка тяжіє до громадської теорії. Цей напрямок передбачає виключення органів СОН із муніципальної системи і наближення органів СОН до інших інститутів добровільного неприбуткового сектора. Вони є різноманітними, оскільки утворюються і внаслідок самоорганізації за інтересами, і внаслідок територіальної самоорганізації населення. При обранні цього напрямку реформування в нагоді стане досвід створення й функціонування тих інститутів, які, як і органи СОН, створено внаслідок територіальної самоорганізації населення. Крім того, на органи СОН доцільно поширити дію законодавства про громадські організації (із певними зауваженнями). Ці пропозиції враховано в авторському законопроекті «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про органи самоорганізації населення», який розміщено у додатках до дисертації.

11. Розгляд переваг і вад кожного з підходів за підсумками компаративістського дослідження свідчить про доцільність обрання Україною напрямку реформування, що передбачає виключення органів СОН із системи місцевого самоврядування. Таке рішення повною мірою відповідатиме демократичним процесам у державі і поступовій євроінтеграції, яка передбачає, у тому числі, наближення до європейських стандартів локальної демократії, побудови громадянського суспільства та муніципальних стандартів. У разі прийняття рішення про виключення органів СОН із системи місцевого самоврядування, доцільним буде зосередження нормативно-правової регламентації їх діяльності на державному рівні із можливістю впровадження на місцевому рівні факультативних пільг і заохочень.

12. Наявність двох напрямків реформування органів СОН в Україні і вибір найбільш оптимального з них може служити підґрунтям для наукових дискусій, а перспективи подальших досліджень вбачаються у більш детальному розробленні пропозицій, спрямованих на реалізацію того з напрямків реформування положення органів СОН у суспільстві, якій буде обрано.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Мішина Н.В. Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження: монографія / Н.В. Мішина. - О.: Друкарський дім, 2009. - 298 с.

2. Мішина Н.В. Органи самоорганізації населення: минуле, сучасне, перспективи: монографія / Н.В. Мішина. - О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2008. - 240 с.

Рецензії на монографію Н.В. Мішиної «Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження»:

1. Саханєнко С.Є. Перше комплексне порівняльно-правове дослідження органів самоорганізації населення / С.Є. Саханенко // Юридичний вісник. - 2010. - № 1. - С. 73-76.

2. Michael B. Saving Ukraine One Block at a Time [Електронний ресурс] / B. Michael // Режим доступу: http://works.bepress.com/bryane_michael/53

3. Рецензия на монографию Н.В. Мишиной «Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження».

Монографія Н В. Мішиної «Конституційно-правове регулювання діяльності органів самоорганізації населення: порівняльно-правове дослідження» отримала ІІ місце на конкурсі Київського національного університету внутрішніх справ на кращу наукову роботу імені В.В. Копєйчикова у номінації «Права і свободи людини і громадянина та механізм їх реалізації і захисту», 2009 рік.

Статті у фахових виданнях

1. Мішина Н.В. Рада по наданню місцевих позик Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії / Н. В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра., 2003. - Вип. 21. - С. 240-242.

2. Мішина Н.В. Сучасна система органів муніципального управління у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 18. - С. 248-251.

3.Мішина Н.В. Деякі особливості муніципального управління в Лондоні / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - Вип. 22. - С. 229-233.

4.Мішина Н.В. Муніципальне управління у Великому Лондоні / Н.В. Мішина // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О.: Юрид. л-ра, 2004. - Т. 3. - С. 237-244.

5.Mishyna N.V. Local Government and the Doctrine of Separation of Powers / N. V. Mishyna // Юридичний вісник. - 2004. - № 4. - С. 100-103.

6.Мішина Н.В. Адміністративно-територіальний устрій та організація муніципального управління у США / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2005. - Вип. 26. - С. 116-123.

7.Мішина Н.В. Використання виборчої (грошової) застави при проведенні виборів в органи місцевого самоврядування в Україні / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2005. - Вип. 25. - С. 201-206.

8.Мішина Н.В. Формування муніципальних органів Вашингтона / Н.В. Мішина // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О.: Юрид. л-ра, 2005. - Т. 4. - С. 111-116.

9.Мішина Н.В. Соціально-правова природа органів самоорганізації населення в Україні / Н.В. Мішина // Юридичний вісник. - 2006. - № 2. - С. 104-108.

10.Мішина Н.В. Класифікація органів самоорганізації населення / Н. В. Мішина // Юридичний вісник. - 2007. - № 3. - С. 18-25.

11.Мішина Н.В. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про органи самоорганізації населення / Н.В. Мішина // Доктринальное сопровождение юридической практики: история и современный опыт кафедры конституционного права: сб. науч.-практ. статей / Составление, предисловие и общ. ред. М.Ф. Орзих. - О.: Юрид. л-ра, 2007. - С. 87-110. (Библиотека журнала «Юридический вестник»).

12.Мішина Н.В. Термін «органи самоорганізації населення»: законодавчий і доктринальний зміст / Н.В. Мішина // Право України. - 2008. - № 3. - С. 68-71.

13.Мішина Н.В. Територіальний мікроколектив як суб'єкт права на місцеве самоврядування / Н.В. Мішина // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2008. - № 40. - С. 135-141.

14.Мішина Н.В. Органи самоорганізації населення та добровільні програми охорони громадського порядку населенням в Україні: використання європейського досвіду / Н.В. Мішина // Митна справа. - 2008. - № 5. - С. 36-40.

15.Мішина Н.В. Порівняльно-правова характеристика органів самоорганізації населення та інших організаційно-правових форм територіальної самоорганізації / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. - О.: Юрид. л-ра, 2008. - Вип. 34. - С. 143-147.

16.Мішина Н. Органи територіального громадського самоврядування: досвід нормативного регулювання у Російській Федерації / Н. В. Мішина // Юридичний вісник. - 2008. - № 4. - С. 43-49.

17.Мішина Н.В. Неприбуткове підприємництво (досвід США) / Н.В. Мішина // Вісник Одеського національного університету. - 2008. - Т. 13. - Вип. 9. Правознавство. - С. 107-112.

18.Мішина Н.В. Про природу органів самоорганізації населення / Н.В. Мішина // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О.: Юрид. л-ра, 2008. - Т. 7. - С. 239-245.

19.Мішина Н.В. Регулювання діяльності органів самоорганізації населення законами України: пропозиції з урахуванням досвіду РФ / Н.В. Мішина // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2008. - № 42. - С. 181-185.

20.Мішина Н.В. Принципи українського конституціоналізму (на матеріалах конституційного реформування місцевого самоврядування) / Н.В. Мішина // Юридична Україна. - 2009. - № 3. - С. 21-25.

21.Мішина Н.В. Офіційне тлумачення Конституції України: проблеми і перспективи (на матеріалах інституту органів самоорганізації населення) / Н. В. Мішина // Актуальні проблеми політики: зб. наук. праць. - О.: Юрид. л-ра., 2009. - Вип. 36. - С. 88-93.

22.Мішина Н.В. Право на територіальну самоорганізацію населення: поняття і гарантії реалізації / Н.В. Мішина // Юридичний вісник. - 2009. - № 1. - С. 33-39.

23.Мішина Н.В. Теорії місцевого самоврядування і самоорганізація населення / Н.В. Мішина // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - О.: Юрид. л-ра, 2009. - Т. 8. - С. 163-170.

24.Мішина Н.В. Самоорганізація населення в Україні: категоріальний апарат / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2009. - Вип. 45. - С. 324 - 328.

25.Мішина Н.В. Самоорганізація населення у багатоквартирних будинках / Н.В. Мішина // Юридичний вісник. - 2009. - № 3. - С. 36-41.

26.Мішина Н.В. Територіальна самоорганізація населення в Україні та її організаційно-правові форми / Н.В. Мішина // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2009. - Вип. 49. - С. 344-349.

27.Герменевтика у галузі конституційного права України (на матеріалах інституту органів самоорганізації населення) // Актуальні проблеми держави і права. - О.: Юрид. л-ра, 2009. - Вип. 50. - С. 304-310.

Размещено на Allbest.ru